Два матчі. В одному п’ять забитих м’ячів, в іншому – один. Здається недоречним питання про те, який із них був змістовнішим, який не відпускав від першої до останньої секунди. Тим не менш, після перегляду обох поєдинків навряд чи є сумніви, де саме було більше змісту, а не хаосу, футболу продуманого, а не футболу “як прийдеться”.
Характер перших хвилин матчу Нігерія - Камерун добре ілюструє гол Ідеона Ігало. Зі штрафного м’яч запустили у стінку, потім все ж пройшла подача, але пробив Омеруо коряво. На щастя, м’яч дострибав до форварда, після удару якого ще й зрикошетив від Ойонго.
Вірус “рикошетів” перескакував упродовж матчу з однієї команди на іншу. Першими спрямовували м’яч куди завгодно, тільки не в ноги партнерам камерунці. На цьому тлі атаки нігерійці справді мали солідніший вигляд, бо в них виходило займати кращі позиції на чужій половині й точніше контролювати м’яч.
Та варто було відкрити рахунок й трагікомічні помилки стали нормою для обох команд. У аргентинського релатора Бамбіно Понса є для таких випадків коронна фраза: “М’яч плакав”. І таке видовище справді краяло серце, бо йдеться про команди із футболістами хорошого рівня, здатними на зовсім іншу гру. Власне у Камеруну в цьому матчі у старті чи на заміну вийшло дев’ять чемпіонів КАН-2017, а тоді ця збірна демонструвала зовсім інший футбол.
М’ячі, забиті камерунцями на останніх хвилинах першого тайму, мали свою логіку, якщо брати кожну комбінацію відокремлено. Бо ніякими попередніми діями вони не були вмотивовані. Просто нігерійці раптом втратили концентрацію в захисті. Чи то від близькости перерви, чи то вирішили, що такий суперник не заб’є навіть якщо залишити його на полі самого.
А справа ж в тому, що там було кому забивати. І варто було проспати подачу Бассогога, як Баокен про це нагадав. Коли ж за три хвилини Банана виконав довгу передачу, а Баокен скинув головою на хід Нжи, захист нігерійців знову виявився неготовим до різкої зміни обставин.
Неготовність обох команд саме до тактичного протистояння конкретному супернику впадала в око й у другому таймі. Тільки тепер вже настала черга відключитися на три хвилини камерунському захисту. Першим цим скористався Ігало, а потім він асистував Івобі. Комбінація, яку завершував Алекс, справді вийшла симпатичною, але як у випадку з м’ячами суперника до перерви, вона була окремим епізодом, ледь не висмикнутим із загального контексту маловрозумливої гри обох команд.
Інтрига, звісно ж, була, така-сяка драматургія теж. Але колективний рівень виконання не дотягував до потенціялу кожного “актора”. І це вже питання до “режисерів”. Хоча вони обидва, що ветеран, що відносний новачок, не давали приводів розраховувати на щось інше у попередніх матчах турніру. І це, мабуть, єдиний елемент логіки в цьому матчі. Команди, що раніше не дуже то й розуміли, що їм робити на полі, у протистоянні віч-на-віч могли хіба що ловити сприятливі миттєвості у цілковитому безладді того, що відбувалося навколо.
Нігерія - Камерун 3:2
1:0 - Ігало, 19; 1:1 - Баокен, 41; 1:2 - Нжи, 44; 2:2 - Ігало, 63; 3:2 - Івобі, 66
Попередження: Авазім, 20 - Малонг, 28; Манджек, 51
На противагу попередньому матчу в поєдинку господарів турніру із південноафриканцями все було готово до тріумфу логіки. А як інакше? Хіба збірна Єгипту не пройшла груповий етап без втрат? Дев’ять із дев’яти й жодного пропущеного м’яча. Тоді як ПАР може й додавала від матчу до матчу, але ж ця команда забила тільки одного разу, тож як вона впорається у матчі, в якому обов’язково пропустить?
У схожій ситуації опинилася напередодні збірна Беніну. І вона вирішила вдатися до багато разів перевіреного способу безсоромного сидіння біля своїх воріт. Спрацювало, фаворита переграли й до чвертьфіналу вийшли. Такий сценарій був би зручним і для підопічних Стюарта Бакстера, можна було б подумати до матчу. Що відбувається щось геть інше стало зрозуміло вже на стартових хвилинах.
Єгиптяни, цілком очікувано, пішли в атаку впевнено й динамічно. А суперник миттєво відповів своєю. Та ще й зустрічав майбутніх переможців на їхній половині. Навряд чи це триватиме довго, могли заспокоювати себе єгипетські вболівальники. Ще трохи й південноафриканці зроблять те, що й бенінці проти Марокко. Закриються й гратимуть на відбій. Але час спливав, а ці впертюхи й далі пресингували. Ще й власний контроль м’яча був на хорошому рівні. Хавбеки збірної ПАР чудово відкривалися, пропонували логічний розвиток комбінації. Саме у них була динаміка, яку шукали для себе єгиптяни.
Їхня середня лінія накульгувала на обидві ноги. Ель Нені увесь турнір грав без особливого блиску, і зараз, коли треба було додати, наполягти на своїй перевазі у центрі поля, користі від нього не було. Схоже приналежність до європейського клубу – єдина причина його регулярної появи у стартовому складі. Прорахувався Агірре і з вибором гравця з місцевого чемпіонату. Абдалла Ель Саїд з клубу “Піраміди” був таким саме рухливим, як ці монументальні споруди. Значно кращою кандидатурою був би Валід Соліман, один із лідерів “Аль-Ахлі”, футболіст, що тонко відчуває ритм гри і вміє його регулювати. На тлі впевнених, навіть безстрашних дій суперника, такого гравця збірній Єгипту бракувало.
Після перерви господарям треба зрозуміти, відчути, як саме можна буде взяти цей ритм під контроль. Природним було бажання додати у швидкості, спробувати притиснути суперника до воріт. Дещо з цього Єгипет використав на початку тайму. Тоді вже контроль м’яча ставав для ПАР формою захисту.
На 57-й хвилині Салах ідеальним пасом розрізав оборону й на ударній позиції опинився Трезеге. Найкраща комбінація збірної Єгипту пройшла не після захеканого тиску, а завдяки вмінню бодай на мить затримати м’яч і потім точно й несподівано перевести його партнерові. Це мав бути зразок, але така передача виявилася винятком і поступово південноафриканці знову почали з’являтися біля чужих воріт. Їхні маневри не завжди завершувалися ударами, але повернулося відчуття балансу в грі, команда чітко виконувала свій план, хоча й ніби давно мала про нього забути й грати “на утримання”.
Така постава не завжди гарантує успіх. Футбол – гра примхлива й іноді важко зрозуміти, чому сталося так, а не інакше. Але цього разу логіка справді тріумфувала. Як і очікували ще до початку матчу. Хіба що це була логіка зовсім іншої команди. Та упродовж тих 84-х хвилин, що передували голу, ми побачили достатньо, щоб, затамувавши подих, стежити за бездоганно вишуканою атакою збірної ПАР і радіти голу Тембінкосі Лорча.
Цей 25-річний атакувальний хавбек із “Орландо Пайретс” відіграв найкращий у своїй кар’єрі сезон. Хоч команда й відстала на два очки від “Мамелоді Сандаунз” у боротьбі за титул, Лорч забив 9 м’ячів у чемпіонаті й ще 4 рази відзначився в Кубку Ліги (у цьому змаганні “Пайретс” програли фінал у серії пенальті). За підсумками сезону він отримав одразу дві нагороди найкращому гравцеві чемпіонату, від журналістів та від колег-футболістів. Навіть трохи дивно, що матч проти Єгипту був для Тембінкосі першим на цьому Кубку Африки. Але зовсім не дивує, що його удар приніс перемогу збірній ПАР. У матчі з одним голом іноді значно більше логіки та порядку, аніж у результативнішому балагані.
Єгипет - Південна Африка 0:1
0:1 - Лорч, 85
Попередження: Ашраф, 68 - Хланті, 44; Зунгу, 79; Хлатшвайо, 94
