Матч дня, 4 січня: "Ташерес" - "Банфільд"

Вже кілька років усе пов’язано з організацією аргентинського чемпіонату нагадує фразу героя Тома Круза з фільму Rain Man: My father is in hell, laughing his ass off. Якраз десь у пеклі має бути зараз Хуліо Грондона, досвідчений хабарник, якого з посади президента Федерації винесли вперед ногами. Приводів пореготати в нього не бракує. Саме з ініціятиви Грондони в лютому 2015-го року стартував чемпіонат першого дивізіону за участі тридцяти команд.

Чому не ста? Запитати про це Грондону було неможливо, бо за кілька місяців до цього він помер, однак немає сумніву, що стариган знайшов би якусь “дотепну” відповідь. А той чемпіонат бовванів осоружним пам’ятником видатному діячеві, бо називався офіційно El Campeonato de Primera Division “Julio Humberto Grondona”. Ще й наступнички Гроднони наче змовилися демонструвати, що він ще нівроку був керівником. Чого варте лише голосування у АФА, яке дало результат 38:38, хоч голосували 75 осіб.

Що стосується чемпіонату, то його викручували як могли. 2015 року зіграли 30 турів із додатковим плей-оф за місця у континентальних турнірах: команди, що фінішували з четвертої позиції до сьомої боролися за вихід до Копа Лібертадорес, з восьмої до двадцятої (так, двадцятої) - до Копа Судамерикана.

Наступного року команди розбили на дві групи переможці яких провели фінальний матч за чемпіонський титул. 2017-го повернулися до формули із одним колом, і вже без додаткових матчів за Лібертадорес та Судамерикану. Тоді вже грало 28 команд, ще за рік скоротили кількість учасників до 26-ти, але довгий одноколовий чемпіонат залишався. Перед сезоном 2019/20 відбулося ще одне скорочення тож зараз маємо 24 команди у першому дивізіоні. Найближчим часом ця цифра не зміниться, бо ані в турнірі, що відбувається зараз, ані у наступному чемпіонаті ніхто не вилітатиме.

Важливий нюанс. У ці дні триває змагання під назвою Кубок Професіональної Ліги. Він стартував у день народження Марадони, матчем за участі команди, яку він тоді тренував. Після смерти Дієго турнір отримав офіційну назву Copa Diego Armando Maradona. На другому етапі маємо дві групи по 6 команд, переможці груп зустрінуться у фіналі 17 січня. У групі А перше місце в заключному турі виявлятимуть у заочній дуелі “Бока” та “Рівер”, а у другій групі в четвертому турі відбувся важливий матч у Кордобі між “Ташересом” й “Банфільдом”. Гості мали перед ним 9 очок, господарі - 5. Ще одним претендентом на фінал була “Хімнасія” із сімома очками.

Коли в Аргентині вирішили позбутися коротких турнірів, то стверджували, що це зменшить тиск на тренерів, сприятиме появі серйозних, тривалих проєктів. Якби ж то. Як звільняли тренерів так і звільняють, навіть коли немає офіційного вильоту. У цьому суперкороткому турнірі чотири клуби все одно поміняли наставників. Окремий випадок - “Хімнасія”, яку очолював Марадона.

Тож команди, у чиїх діях помітна робота наставника, цінуєш особливо. А матчі між такими суперниками справді дозволяють пережити усю гаму почуттів.

Поєдинку в Кордобі додав смаку швидкий гол “Ташереса”. Фраґапане забив головою на 4-й хвилині й навіть якщо “Банфільд” збирався грати стримано, гостям довелося міняти плани. “Ташерес” на початку зустрічі вів гру досить впевнено, з хорошими командними маневрами, вчасними продуманими передачами.

Потроху краще рухався м’яч і у півзахисту “Банфільда”. Джуліано Ґалоппо (21 рік) та Мартін Пашеро (22) частіше зорієнтовували атаки у бік воріт Хоакіна Бласкеса (19). Присутність таких молодих футболістів на полі є ще однією принадою подібних матчів.

На 26-й хвилині Пашеро асистував Ґалоппо й “Банфільд” забив чи не після першої своєї хорошої проникливої атаки. “Ташерес” у ці хвилини більше працював без м’яча й від атак позиційних перейшов до контрнаступу. Гол суперника змусив вже господарів відновити свою присутність на чужій половині, та все ж до п’ятої компенсованої хвилини найяскравішим епізодом була розмова між Томасом Почеттіно й арбітром Патрісіо Лусто. Футболіст “Ташереса” виконав кутовий без дозволу судді й обурився, коли той зупинив гру. Спочатку Лусто обмежився дидактичним поясненням: “Слово, жест, або свисток. Я не вжив жодного з трьох”. Коли ж Почеттіно продовжив скандалити, вдався до виховної роботи: “Я старший за Вас, і ставлюся до Вас з повагою, й прошу Вас про те саме”.

На останніх секундах першого тайму саме Почеттіно вивів “Ташерес” вперед. Після його удару м’яч зрикошетив від Клаудіо Браво й перелетів голкіпера гостей Івана Арболеду.

Суттєво ускладнило життя “Банфільда” вилучення Лусіано Лолло на 52-й хвилині. Адже тайм почали дуже добре й вже у першій атаці небезпечно пробив правий захисник Емануель Коронель. У меншості нагод загрожувати воротам Бласкеса довго не було. В ці хвилини багато що залежало від “Ташереса”, який зі старту другої половини шукав баланс у грі й не збирався віддавати м’яч лідеру групи. Господарі хотіли визначати темп, особливо після червоної картки Лолло.

“Банфільд”недаремно програв лише один з дев’яти попередніх матчів. За будь-яких обставин команда Хав’єра Сангінетті здатна створювати моменти. Шанси були у Фонтани (71 хв) та Родрігеса (79-а), а на 85-й Бласкес якимось дивом парирував удар Куеро.

“Ташерес” із наближенням фінального свистка дедалі очевидніше віддавав перевагу гри на стримання суперника й не поривався в атаку, як на початку зустрічі. Даремно, бо фол Мендеса проти Родрігеса призвів до пенальті й Хуан Альварес забив майже відразу після виходу на заміну.

У компенсований час “Ташерес” пішов вперед ніби саме так команда грала увесь другий тайм, ніби з легкістю продовжили те, що робили всього кілька хвилин тому. Гол Валойєса був винагородою за ці зусилля й надав необхідного драматизму матчеві, в якому якісного футболу було більше до перерви, але й у другій половині знайшлося на що подивитися.

Матч дня, 3 січня: "Шапекоенсе" - "Бразіл де Пелотас"

На що може розраховувати команда, яка забила 36 м’ячів за 32 тури? Найчастіше - на місце десь у середині таблиці, навіть якщо пропустили ще менше. А якщо пропущених значно менше? Тоді ласкаво просимо до світу лідерів бразильської Серії Б, дивізіону, в якому забивають трохи більше двох м’ячів за гру.

У цьому суворому, ворожому до бомбардирів середовищі виживають цього сезону найтерплячіші, усі, хто вміє не панікувати, якщо не вдалося вийти вперед до шістдесятої хвилини. Треба чекати слушної нагоди, навіть якщо вона припаде на компенсований час другого тайму. Якщо ж, до речі, забити швидко, то супернику вже нема на що розраховувати. Принаймні якщо забиває лідер чемпіонату. Хоча і він сам аж половину своїх м’ячів пропустив у заключні 15 хвилин. Половину з чотирнадцяти. Бо за три десятки турів м’яч справді лише 14 разів побував у сітці воріт “Шапекоенсе”.

Наступний після трагедії 2016 року сезон Серії А команда провела на пристойному рівні й фінішувала восьмою. Однак вже 2018-го “Шапе” боровся за виживання й залишився в еліті завдяки хорошому фінішу. А 2019-го виграли 7 матчів із 38 та опустилися до другого дивізіону. Здавалося, що надовго. Все ж казковий та стрімкий прорив від Серії Д (2009) до Серії А (2013) був занадто яскравим та неповторним. Клубу зі штату Санта-Катаріна залишалося згадувати та сумувати. Маленький “Шапекоенсе” побував у компанії грандів. Настав час повертатися до скромнішого життя.

Тільки у Шапеко так не думали. Вже чемпіонат штату показав, що забувати про цю команду не слід.

Сімнадцятого лютого, за тиждень до свого 40-го дня народження, “Шапекоенсе” очолив Умберту Лоузер. У чемпіонаті штату на той момент вже минуло шість турів, і у його нової команди не було жодної перемоги. Сім очок з дев’яти у трьох заключних турах вивели “Шапе” до плей-оф. Через коронавірус чвертьфінали відбулися у липні, але для Умберту весь цей час був чудовою нагодою підготувати команду не лише до цих поєдинків на виліт, а й до Серії Б.

Тож коли чемпіонат нарешті стартував у серпні, “Шапекоенсе” справно колекціонував матчі на нуль (шість у перших семи матчах) та зайняв місце у чільній четвірці. Паралельно команда розбиралася із суперниками у першості штату й виграла її всьоме у своїй історії.

Та все ж найголовнішим турніром залишалася Серія Б, і там “Шапекоенсе” лише у сімнадцятому турі дозволив собі зайвого. На виїзді обіграли “Понте Прету” 5:0. У інших випадках усе закінчувалося стандартним 1:0 або 1:1.

Ця приємна монотонність результатів тримала “Шапекоенсе” на першому місці та забезпечувала комфортний відрив від п’ятої позиції. Повернення до Серії А ставало дедалі реальнішим.

Ще один крок до мети команда Умберто Лоузера мала зробити проти “Бразіл де Пелотас”. Як і попередні, він мав бути чітко прорахованим, не обов’язково вражаючим.

Зараз особливо цікаво дивитися бразильські матчі. На порожніх стадіонах добре чути усі вказівки тренерів. Умберту з самого початку закликав своїх гравців дбати про м’яч, тож господарі без вагань віддавали назад, якщо це дозволяло уникнути боротьби.

Тим не менш повністю вберегтися не вдалося. І два моменти, які не використав центрфорвард гостей Деллаторре, нагадали, що у низької результативности турніру є ще одна вагома причина.

На літньому сонечку “Шапекоенсе” вів свої атаки розміренно, більше покладався на фланги, бо пройти через центр було так само важко, як потрапити до вагону метро в годину пік. А після подач на другому поверсі боровся Анселму Рамон, найкращий бомбардир команди, тоді як атакувальні хавбеки могли підібрати й пробити з-за меж штрафного.

У “Бразіл де Пелотас” ще є шанс, хоч і теоретичний, підтягнутися на четверте місце. Тому зрозуміло, чому так затято гості захищалися й у другому таймі. Велетень Дієгу Іву кожен підкат святкував наче гол у ворота “Шапекоенсе”. А коли було потрібно валився у боротьбі з форвардом на газон, хоч за межами поля його навряд чи б зсунули з місця навіть троє.

“Шапекоенсе” продовжував атакувати терпляче, не збивався на оманливу жвавість. Швидкість додавали потроху, й насамперед це мали робити футболісти, що вийшли на заміну. Найкраще це виходило у Фогінью. Після його удару головою Дієгу Іву вибив м’яча з лінії воріт, а згодом 20-річний атакувальний хавбек ще двічі бив небезпечно.

Цього разу, всьоме в сезоні, матч “Шапекоенсе” завершився без забитих м’ячів. Але за шість турів до фінішу відрив від п’ятого місця становить 12 очок. Ще семи очок вистачить, щоб “Шапекоенсе”, може й без неймовірного блиску, одначе надійно та впевнено повернувся до Серії А.

Матч дня, 2 січня: "Барнет" - "Борем Вуд"

Домашні 1:5 у першому матчі сезону можуть означати що завгодно. Принаймні саме так можна себе втішати поки не почнуть, хоч і після кількох вдалих поєдинків, нагромаджуватися нові вкрай неприємні результати - 1:3, 1:4, 2:5, 0:6. На їхньому тлі нульові нічиї та мінімальні поразки здаються ледь не ознаками “покращення вже сьогодні”. Насправді ж означали вони лише одне - керівництво клубу помилилося, коли вирішило влітку поміняти тренера.

Не надто приємна новина на будь-якому рівні, але особливо “тішить” цей факт, коли йдеться про п’ятий дивізіон, та ще під час пандемії. Бо навіть найбільші песимісти розраховували на “боротьбу за місце у плей-оф”, і аж ніяк не сподівалися побачити “Барнет” на передостанньому місці на початку нового року.

У минулому, вкороченому чемпіонаті, вдалося проскочити на сьому позицію. Попри те, що у “Барнета” було 54 очки, а у “Стокпорта”, наприклад, 58. Однак лондонці зіграли аж на 4 менше, тож мали більше очок у середньому за гру. У першому матчі плей-оф дива тривали. Увесь поєдинок на полі “Йовіла” пройшов у очікуванні зливи м’ячів у ворота “Барнета”, адже моментів для цього було вдосталь. Підсумкові 0:2 на табло навіть відсвяткувати було важко. Ці сприятливі збіги обставин вже починали бентежити. Невже саме так вдасться повернутися до Футбольної Ліги. Поразка від “Ноттс Каунті” поклала край цим мріям, але Даррену Кьоррі не було за що дорікнути. Команда все ж зробила крок уперед порівняно з його першим сезоном на чолі “Барнета”.

Коли 2001-го лондонський клуб вилітав до тодішньої Конференції, Даррен був одним із найкращих у складі, одним із тих, хто мав перервати ту моторошну серію, що почалася в останні дні січня й опустила команду з 11-го місця на останнє.

“Барнет” відтоді зробив кілька мандрівок “туди й назад”, але щоразу, коли повертався до Футбольної Ліги, мріяв лише про те, щоб втриматися у ній якомога довше.

Зараз ситуація дещо інша. У п’ятому дивізіоні зібралося чимало клубів зі значно більшою, аніж у “Барнета”, історією виступів у ФЛ. Додати до них амбіційні проєкти тих, хто рветься до Ліги вперше у своїй історії, й перспективи стають не такими вже й радісними. Може, через це Тоні Клінтхаус вирішив, що потрібен новий тренер. Президент хотів дати клубові новий імпульс, а насправді підштовхнув його до прірви.

Спочатку все виглядало майже оптимістично. Клінтхаус призначив Пітера Бідла, який 2003-го пограв за “Барнет”, а як тренер мав три промоушни із відродженим “Херефордом”. Бідл підняв його до шостого дивізіону, але у вересні 2018-го Пітера звільнили після восьми матчів сезону в північній секції Національної Ліги.

У “Барнеті” новому тренеру довелося починати з пошуку гравців. Кілька провідних виконавців, як у обороні, так і в атаці, пішли з команди, тож Бідлу важливо було не помилитися, особливо у захисті. Вже згадані результати підкреслюють, що із цим завданням Бідл не впорався. Попереду все було не набагато краще. Коли Бідла звільнили, у “Барнета” була різниця мячів 11-32.

Тож Тім Флауерс прийшов із дуже прозаїчною метою - рятувати команду від вильоту. Чемпіон Англії 1995-го (“Блекберн) та володар Кубка Ліги-2000 (“Лестер”) свою тренерську кар’єру починав із роботи з голкіперами. Потім асистував Іану Дауї у трьох клубах Футбольної Ліги, а у листопаді 2017-го приєднався до Марка Єйтса у “Соліхалл Мурс”, який на той момент був останнім у п’ятому дивізіоні. Спільними зусиллями Єйтс та Флауерс залишили “Соліхалл” у Національній Лізі. Марк після цього пішов до “Макклсфілда”, а Флауерс став головним. Під орудою Тіма “Соліхалл” фінішував другим, але поступився у плей-оф “Файлду”.

Зараз Флауерс планує схоже перевтілення для “Барнета”. “Зараз багато пишуть дурниць про стилі гри, - каже Флауерс. - Ти граєш там, де є простір. Якщо суперник відходить, маєш контролювати м’яч, якщо є простір за спинами захисників, запускай м’яча туди. Я хочу бачити міцну, сильну, мобільну команду, яка може пресингувати та багато працювати”.

Першим суперником для Флауерса був “Борем Вуд”. Клуб, що зараз є повною протилежністю “Барнета”, в якому Флауерс став сімнадцятим тренером за десять років. “Борем Вуд” вже п’ять років очолює Люк Ґаррард. До цього він ще п’ять років грав у цій команді, а тренером став у 30. “Борем Вуд” лише за підсумками сезону 2014/15 вперше в історії піднявся до п’ятого дивізіону. Не дивно, що спочатку важливо було закріпитися на цьому рівні (19 місце). Потім команда Люка Ґаррарда почала підніматися. Спочатку одинадцяте місце, наступного сезону четверте й вихід до фіналу плей-оф. На “Вемблі” суперник (“Транмер”) залишився удесятьох вже на першій хвилині, тим не менш “Борем Вуд” поступився 1:2. Невдалою була ще одна спроба у плей-оф вже у минулому сезоні, але ще кілька років тому ніхто навіть не думав, що “Борем Вуд” взагалі гратиме у цьому дивізіоні.

Тож Флауерсу потрібно було підготувати “Барнет” до протистояння з командою, що виграла до цього чотири матчі поспіль, зокрема, гарантувавши собі (вперше) місце у третьому раунді Кубка Англії.

“Мобільну команду, що може пресингувати” Флауерс бачив хвилин п’ятнадцять. Після цього оборону “Барнета” почали проходити у найбанальніший та найбрутальніший спосіб. Довгий пас голкіпера зі штрафного, 36-річний Метт Рід скидає головою у вільну зону й Кабонго Тшиманга відкриває рахунок. Рід більше схожий на викидайла з нічного клубу, аніж на футболіста, але це не завадило йому тероризувати центральних захисників “Барнета” Бена Ньюджента (можливо найбільш провальний літній трансфер) та Білеля Мохсні.

За кілька хвилин після першого голу гостей чудову реакцію продемонстрував орендований у “Лейтон Орієнт” дебютант Майлс Джадд. У ефектному стрибку він парирував удар головою. Проблема полягала у тому, що Майлс все ж є захисником, тож арбітр оцінив дії Джадда червоною карткою та призначив пенальті. Тшибонга забив знову, але згодом Ньюджент, замість того, щоб вибити м’яч подалі після подачі з кута поля, виклав його на ногу екс-гравцю “Барнета” Тому Чемпіону. І це ще справжній воротар господарів Скотт Лоач зробив кілька сейвів, не гірших за сейв Джадда. Перший тайм міг закінчитися і за більшої переваги “Борем Вуда”.

Друга половина була формальністю. “Барнет” прагнув будь-що знову не пропустити шість, як у попередньому матчі з “Честерфілдом”, Ньюджент та Мохсні з цим не погоджувалися, тож Лоачу довелося ще кілька разів рятувати команду.

Порятунок, це справді єдине, про що можна думати після таких видовищ. Тіму Флауерсу доведеться добряче попрацювати, аби ця шатія-братія перетворилася на “міцну, сильну та мобільну команду”. Він, тим не менш, обіцяє “зрушити небо та землю”, щоб це сталося.