Sudamericano Sub 20: Четвертий тур

Болівія - Венесуела 0:1

0:1 - Хесус Варгас, 20

У болівійців трохи вище розташувався у середній лінії Франц Гонсалес, аби допомагати Ваці конструювати атаки. І у цій зоні гра справді покращилася, однак проти відмінно організованого захисту Венесуели цього було замало. До того ж, у запасі залишився Джон Гарсія, а було б цікаво подивитися на його взаємодію з Йоелем Фернандесом зі стартових хвилин. Правий захисник “Боки”, до речі, провів досить непоганий матч.

Коли венесуельці відповідали у першому таймі своїми атаками відчувалося, що ці комбінації є значно конкретнішими за спроби суперника. Деякі з них розвивалися майже автоматично, а за відсутности Соси головним творцем став Варгас. Його красивий гол ще більше зміцнив психологічну перевагу венесуельської збірної. До завершення тайму Болівія не знайшла жодного ефективного способу гри попереду. М’яч рухався далеченько від воріт Ольсеса.

Вилучення Уртадо, який примудрився отримати жовту, а потім пряму червону за дві хвилини (47-а та 49-а) дало болівійцям несподіваний шанс. Цікаво, що Дудамель миттєво випустив центрфорварда Ерреру замість хавбека Кассереса, ніби підкреслюючи важливість “дев’ятки” у роботі своєї команди. І хоч до мобільности, агресивности та непоступливости Уртадо він може й не дотягував, все одно чимало зробив для організації контратак. Без Уртадо та Соси вони може й не були такими ж вишуканими, але важливо, що в обороні Венесуела зберегла спокій та впевненість.

Болівійці ж надмірно поспішали. Порівняно з попередніми матчами били чимало, але дуже неточно. Навіть Вака, виконуючи штрафний з сімнадцяти метрів, запустив м’яч набагато вище воріт.

Лише на 87-й хвилині вдалося скласти докупи майже всі елементи хорошої атаки. Завершували її двома ударами поспіль. Спочатку м’яч з лінії вибив Наварро (після спроби Ферруфіно), а добивання Мельгара парирував Ольсес.

Венесуела першою на турнірі гарантувала собі участь у другому етапі.

Чилі - Бразилія 1:0

1:0 - Іван Моралес, 41

На перших хвилинах гра чилійців змушувала згадати класику: “Вони шукають те, чого нема”. Команда занурена у власні сумніви не могла визначитися як саме діяти в матчі, який будь-що треба виграти. Тривалий контроль м’яча відлякував, бо чилійці не надто продумано цим займалися у двох попередніх поєдинках. Бразильці ж показали в матчі з Венесуелою, що “чисте мистецтво” їх не надто приваблює, а контратакувати вміють ефективно.

Інший варіант – покластися на довгі передачі. Зрештою такий швидкий пас на тринадцятій хвилині вивів Моралеса сам-на-сам. Але сьомий номер чилійців голкіпера не переграв, а вже за дві хвилини все для господарів турніру могло закінчитися.

Суперники виконали три удари поспіль: Ігор Гомес з сімнадцяти метрів, Рафаел Папагайю десь з шести, Родрігу з чотирьох. Луїс Урета парирував усі три. Бразильці настільки вільготно почувалися в цьому епізоді, бо грали зосередженіше, організованіше. Чилійці знову не встигали займати позиції біля свого штрафного й навряд чи це б їм минулося, якби бразильці посилювали тиск.

Вони ж втратили темп після паузи в середині тайму. Перепочинок, такий необхідний за більш ніж тридцяти градусної спеки, бразильська збірна ніби вирішила продовжити до кінця тайму. І потроху господарі турніру почали наштовхуватися у своїй грі на елементи про існування яких вони, здавалося раніше, не мають уявлення. У атаках почала проступати зв’язність і Моралес забивав після комбінації розіграної філігранно. Альєнде зручно закинув до штрафного Валенсії, той перевів на дальню штангу Моралесу. І ось тоді стало цікаво, як же ці специ із сидіння в захисті будуть атакувати.

Видовище було жалюгідним. Родрігу пробив вище з 17 метрів на 47-й хвилині, Карлос Аугусту в руки Уреті з тридцяти на 74-й. І все. Команда з виконавцями досить пристойного рівня. Деякі футболісти вже мають контракти з європейськими клубами. Хтозна, може тому вони й дозволяють собі такі безвольні, безідейні матчі. Болівію вони, звісно, обіграють. І на чемпіонат світу мають вийти. З таким складом це можна зробити навіть у цьому огидному економному режимі.

Чилійці у другому таймі грали натхненно. Значно краще розташовувалися у захисті, стрімко мчали страхувати одне одного, рухалися значно жвавіше за суперника не забували про контратаки. Здебільшого вони починалися пасом на Моралеса, який виконав за матч річну норму бігової роботи. Та й ціла команда добігла нарешті до єдности зусиль і в обороні, і в нападі. Тож зараз чилійці другі й у матчі з Колумбією їх влаштує нічия.

Венесуела 3-0-1 5:3 9

Чилі 1-1-1 3:3 4

Бразилія 1-1-1 2:2 4

Колумбія 1-1-1 1:1 4

Болівія 0-1-2 1:3 1

Перу - Еквадор 1:3

0:1 - Джордан Ресабала, 9; 0:2 - Алекс Альварадо, 19; 1:2 - Ослімґ Мора, 25; 1:3 - Леонардо Кампана, 59

Обидва суперники починали досить жваво. На результаті за підсумками перших двадцяти хвилин позначилися помилки перуанців у захисті. Еквадор не та команда, якій варто подібним чином "допомагати". Вони й самі атакували варіятивно, міняли темп своїх комбінацій та обирали хороші продовження. Перуанцям не вистачало проникливих атак, передач, що створили б більше проблем атлетичним захисникам збірної Еквадору.

І все ж однієї помилки припустилися й еквадорці. Паласіос проґавив подачу з лівого флангу і Мора скоротив відставання в рахунку. Мора був найкращим у складі своєї команди. Грав розкуто, сміливо, але без Пачеко на полі його зусиль було замало.

Хайро Конча мав би загострювати атаки не гірше, але він перед турніром був травмований, лише у цьому матчі вперше вийшов у стартовому складі й був далекий від оптимальної форми. Найяскравіше це проявилося коли Мора знову задурив голову Паласіосу і заробив пенальті. Конча незграбно пробив вище воріт. А проти еквадорців дуже важливо використовувати навіть менш очевидні нагоди для взяття воріт.

За вісім хвилин після незабитого пенальті Кампана відновив перевагу в два м'ячі. Для нього це був перший точний удар в чемпіонаті. Винагорода за чудову роботу на команду. В цьому матчі саме він асистував Альварадо. Та й якраз його активність теж впливала на невдалі виноси м'яча перуанськими захисинками. Перший гол еквадорці забили після неточного пасу Уерто, в другому випадку "відзначився" вже Веларде.

Що еквадорцям не надто пасує, то це гра на утримання рахунку. Варто було цим зайнятися, як перуанці заграли наполегливіше і упродовж чотирьох хвилин (з 69-ї до 73-ї) двічі Тавара (дуже добре увійшов у гру) та Лопес серйозно потурбували Раміреса. Надійна гра голкіпера повернула еквадорцям спокій та розважливість. Більше вони супернику нічого подібного не дозволили, а самі ще могли пару разів відзначитися.

Уругвай - Аргентина 0:1

0:1 - Гонсало Мароні, 68

Мароні обігрався з Гаїчем і красиво закрутив м’яч у ворота уругвайців. Це все, що можна сказати про футбол після цього жаху.

Еквадор 3-0-1 8:4 9

Аргентина 1-1-1 2:2 4

Парагвай 1-1-1 2:4 4

Уругвай 1-0-2 3:3 3

Перу 1-0-2 2:4 3

Sudamericano Sub 20: Третій тур

Колумбія - Болівія 1:0

1:0 - Іван Ангуло, 63

Відтоді як наприкінці 1990-х молодіжну континентальну першість почали розігрувати за теперішнім форматом, колумбійці ніколи не йшли з поля без забитих м’ячів у перших двох матчах. Зараз це сталося і вперті пошуки голу набули в третьому матчі дещо трагікомічних ознак. Ударів вистачало, а суха серія тривала.

Болівійці постали командою значно скромнішою, значно пасивнішою, аніж проти господарів турніру. Зрозуміло, що щільний захист мав лише ускладнити життя супернику, в якого було стільки проблем попереду. Та для цього потрібно було виконати важливу умову — не помилятися бодай позиційно. Натомість виходило, що оборона болівійської збірної іноді занадто легко відкривала шлях до своїх воріт. І навряд чи це був хитрий психологічний прийом. Мовляв, колумбійці все одно не забиватимуть, тож і впевнености у них меншатиме.

В атакувальних маневрах збірної Колумбії знову багато що залежало від переміщень Толоси. Стартував він із лівого флангу, а кожен маневр десятки тягнув за собою зміни позицій партнерів. Дельгадо опинявся максимально високо, ближче до флангу рухався Вера, а Баланта опускався у центр захисту. Пересторога надмірна, бо навіть у середній лінії болівійці особливо не пресингували.

Лише на останніх хвилинах першого тайму в болівійців з’явилося щось схоже на контроль м’яча. Тоді й створили пару моментів, що взагалі могли б увігнати Колумбію в глибоку депресію.

Подвійна заміна у перерві покращила передусім роботу середньої лінії. Альварадо краще за Карвахаля розпочинав атаки. Корреа ж маневрував менше за Сандоваля, але його присутність у штрафному створювала додатковий тиск на центральних захисників. І якщо у матчі з Чилі міг час від часу невдало зіграти Антело, то тепер вже й Кінтерос грав не так надійно, як може. Саме він втратив рівновагу й не перехопив флангову передачу Дельгадо. Ангуло нарешті забив перший м’яч Колумбії на турнірі. Іван вийшов на заміну за 4 хвилини до цього й дуже добре вписався в гру, миттєво додавши динаміки.

Команда взаємодіяла на хорошому рівні як завдяки успішним відбиранням м’яча на чужій половині, так і кращій синхронності. Сновигання Толоси набули сенсу для кожного партнера, і Йєйсон видав свої поки що найкращі хвилини на турнірі.

Болівія ще менше думала про атаку, аніж у першому таймі. Аж раптом хвилини з 75-ї колумбійці віддали м’яч супернику. Оскільки Вісуете вже замінив тоді Ваку, скористатися цим його команда не змогла. Гарсія, щоправда, на 82-й хвилині дотягнув м’яч до ударної позиції й потурбував Кевіна Мьєра, однак колумбійці миттєво забрали м’яч знову (болівійці навіть не думали пручатися), і Толоса втратив ще пару нагод.

Бразилія - Венесуела 2:1

1:0 - Родрігу, 40; 2:0 - Родрігу, 81; 2:1 - Самуель Соса, 91

Якби роки три-чотири тому почути перед матчем, що одна з цих команд є чинним віце-чемпіоном світу, навряд чи виникли б сумніви, про кого йдеться. Та ще важче було б повірити у те, що Бразилія увесь другий тайм сидітиме на своїй половині. Проти Венесуели. Ні, сиділи добре. Захист грав чітко, великої кількості моментів суперник не створив. Пара центрбеків досить непогано протистояла Уртадо. На флангах не завжди встигали за Варгасом та Сосою, але ж серйозних проблем це не створило.

Запас міцности у бразильців відчувався, як і індивідуальна майстерність гравців, коли переходили в контратаки. Родрігу в обох випадках технічно і впевнено завершував комбінації. Спочатку Маркус Антоніу, а потім Ігор Гомес чудово йому асистували. Якраз такої гри від них чекали у першому турі.

І на початку цього матчу вони краще зорієнтовували атаки у бік воріт суперника. Венесуельці ж не збиралися відмовлятися від своєї гри тільки через те, що навпроти була Бразилія. Колись би тремтіли й виносили м’яч світ за очі. Зараз, тільки-но була можливість, комбінували великими силами. За дві хвилини до першого голу Родрігу ледь не відзначився Бонілья.

А до голу бразильців призвела помилка Мангани. Правоногий футболіст діяв на лівому фланзі захисту після вилучення Наварро у стартовому поєдинку. Це була його перша й одразу результативна помилка. Не зумів вибити м’яч лівою і за мить Маркус Антоніу вивів Родрігу на удар.

У першому таймі аргентинський арбітр цілком міг поставити пенальті у ворота бразильців. Це визнав і бразильський суддя Сандру Річчі, який оцінював роботу колеги для каналу SporTV .

Перевага у два м’ячі ніби більш ніж виправдовувала сидіння бразильців у захисті. Та після голу Соси (вдруге в цьому чемпіонаті він красиво пробив штрафний) був ще хороший момент у Ібарри. На 94-й хвилині півзахисник венесуельців пробив головою, і Феліпе допоміг уникнути конфузу.

Аргентина - Еквадор 0:1

0:1 - Алекс Альварадо, 55

Аргентинська молодіжка грала так, ніби запізнюється на потяг, який ще дуже далеко від станції. Запитати б, куди це вони біжать, та невідомо якою б була відповідь. Але ж бігли. “Інтенсивність” зашкалювала. Тільки думки було мало. Це при тому, що на полі було кому віддати останній пас.

Але справді тонкої, проникливої передачі довелося чекати до 50-ї хвилини (Альварес на Ромеро). А наступної до 86-ї (Альмада на Колідьйо). У цей проміжок часу Еквадор не лише забив, а й почав насолоджуватися грою. Вони якраз варіювали ритм. Ресабала міг притримати м’яч, накрутити кількох суперників. Плата, навпаки, мчав на високій швидкості.

До перерви тільки його ривки робили жвавішими атаки команди. Одного разу навіть забіг на позицію центрфорварда, а той, відповідно, навісив на Плату з правого флангу. Але все-таки без належного впливу Ресабали еквадорцям теж не вдавалося краще розставити акценти у своїх атаках.

Це вже з’явилося після голу Альварадо. Він дуже просто змістився в центр з лівого флангу й точно пробив у ближній кут. Аргентинці в цей момент, мабуть, створювали “інтенсивність” у інших зонах.

У компенсований час двічі небезпечно бив Гаїч. У обох поєдинках він виходив на кілька хвилин, і в обох встигав загрожувати воротам. Забити ще не вдається, але у матчі проти Уругваю, що стає вирішальним, цілком може з’явитися у стартовому складі.

Парагвай - Перу 1:0

1:0 - Браян Охеда, 53

За десять перших хвилин парагвайці створили три небезпечних моменти. Після одного очка у двох матчах вибір для них був очевидним. Жорсткий пресинг і стрімкий перехід до атаки. План цей втілювали блискуче. Тому й було стільки нагод вразити ворота приголомшеного суперника менш ніж за третину тайму. Охеда та Ньяманду розташовувалися досить високо, максимально обмежуючи простір для роботи з м’ячем. А потім вже наставала черга Родрігеса та Маріна, які швидко знаходили когось із пари форвардів. Ромеро та Кардосо дуже добре відкривалися, і найкращі атаки розвивалися на одному диханні.

Перуанці цілком могли бути задоволені результатом першого тайму (на 33-й та 37-й хвилині у Кардосо та Ромеро було ще дві хороших нагоди відзначитися), але аж ніяк не своєю грою.

Хоча ще до перерви команда “Турко” Ахмеда розібралася, як долати цей задушливий пресинг із допомогою коротких та середніх передач, не меншало втрат у наступній фазі. А це означало, що вкрай рідко м’яч потрапляв до Лопеса, Кончі чи Пачеко.
'

Тож у другому таймі збірній Перу потрібно було налагодити рух м’яча на чужій половині. І для парагвайців ключовим став гол-красень Охеди. Чи варто згадувати, що комбінація почалася з чергового перехоплення на чужій половині. Не дуже чітко зіграв пізніше й воротар Еміль Франко. Після голу парагвайці швиденько змотали вудки й закрилися біля своїх воріт.

Перуанці отримали м’яч у своє розпорядження. Але так і не пробили ешелонований захист команди Густаво Морініго.

Sudamericano Sub 20: Група Б, 1-2 тури

Еквадор - Парагвай 3:0

1:0 - Джордан Ресабала, 10; 2:0 - Джордан Ресабала, 45; 3:0 - Алекс Альварадо, 58 (пен.)

Починали за температури +36, але еквадорцям це не завадило відразу ж активно пресингувати та мобільно вести свої комбінації. Парагвайці охоче підхопили цей ритм. Охеда розганяв атаки, а Франко мав надавати їм вирішального прискорення.

Однак захищалися еквадорці дуже ретельно. Охеді ще вдалося пробити здалеку на 4-й хвилині, а потім парагвайці регулярно наштовхувалися на міцних Вальєсілью та Поросо, яким вміло допомагали партнери. Це не зменшувало бажання парагвайської команди йти вперед і, може, відсутність моментів біля чужих воріт непокоїла б менше, якби самі підопічні Морініго не припускалися в обороні елементарних помилок.

Атака еквадорців лівим флангом навряд чи була настільки хитрою, щоб залишити на дальній штанзі Ресабалу. Альварадо точно навісив, і “десятка” еквадорців встиг виконати два удари поспіль. Відбити Хіль зумів тільки перший. Наступним ударом Ресабала запустив м’яч під перекладину.

Ще ефектнішим був його другий м’яч. Джордан красиво пробив зі штрафного, аби підкреслити перевагу своєї команди ще й в ефективності. Бо ще раз можна відзначити, що парагвайці не надто поступалися в прагненні налагодити оптимальну взаємодію. Просто суперник, окрім того, що вміло руйнував задуми опонентів, краще використовував свою групу атаки.

У перерві Морініго замінив Франко, аби скоригувати деякі деталі в роботі з м’ячем. Його менше тримали у центрі, більше використовували довгі передачі. Парадоксально, що потужні центральні захисники еквадорців, які так добре читали гру низом, не завжди демонстрували таку саму впевненість на другому поверсі. Після боротьби у повітрі парагвайці підібрали чимало м’ячів, аби продовжити атаку. І з 50-ї до 56-ї хвилини створили три чудових моменти.

Тоді дуже вчасно ввімкнув швидкість Альварадо. Черговий його ривок перервав Кандія, і сам Алекс збільшив перевагу. Ще хвилин з десять Парагвай поатакував. Пару разів пробив Ромеро, але це вже були останні спроби. Еквадорці залюбки вривалися у вільні зони, залишені розбалансованим суперником, і провокували один фол за іншим. Після вилучення Охеди матч втратив інтригу остаточно.

Уругвай - Перу 0:1

0:1 - Фернандо Пачеко, 53 (пен.)

Активна флангова гра визначила перевагу уругвайців на перших хвилинах. Перуанцям нелегко було реагувати на інтенсивні атаки та відстежувати переміщення Гомеса і Батісти, особливо коли ті мінялися флангами. Перевести подих та отримати необхідні інструкції вдалося, поки лікарі надавали допомогу Бускетсу в середині тайму.

Після цього оперативніше та якісніше перекривали зони на флангах і внаслідок цього біля штрафного перуанської збірної стало спокійніше. Уругвайцям значно важче було зберігати цілість атак, у грі з’явилося більше браку. Власну гру попереду перуанці не покращили, але ледь не вийшли вперед після удару Тавари зі штрафного.

Одного цього удару в перекладину тренерові збірної Перу було замало, тому на другий тайм вийшов Пачеко і, з’ясувалося, що перуанці можуть вмикати швидкість не гірше. Розташувався Пачеко на лівому фланзі, шульга Лопес перебрався на правий, де заграв значно енергійніше. В одному з епізодів він ефектно й несподівано для опікуна прокинув м’яч повз Араухо, і захисник притримав 20-го номера перуканців рукою. За межами штрафного. Але арбітр призначив пенальті.

Команда ще якийсь час контролювала м’яч із акуратністю та впевненістю, про які тільки мріяла у першому таймі. Уругвай, відповідно, шукав, як повернути інтенсивність стартових хвилин. Пошуки були досить настирливими і непереконливими.

На 58-й хвилині Който випустив Чьяппакассе. Ніко відразу ж неточно пробив здалеку. Здалося, що гри розважливішої чекати зараз від Уругваю не варто. Однак відбувалося й дещо сприятливе.

Поступово мінялися пріоритети перуанської збірної. Давалася взнаки перевага в рахунку. Перуанці замість того, щоб і далі використовувати налагоджені зв’язки між лініями, збилися на простіші передачі вперед. М’яч втрачали моментально і мусили стримувати тиск суперника, який потроху, але наближався до воріт більшими силами. Уругвайці частіше віддавали передачі до штрафного майданчика. Причому найбільш небезпечні виконував Араухо, а в інших м’яч летів бозна-куди.

Компенсований час виявився якимсь окремим, не зв’язаним внутрішньою логікою з іншими, шматком матчу. Форвард уругвайців Дарвін Нуньєс мав три розкішних моменти для взяття воріт. І не використав жодного.

Парагвай - Аргентина 1:1

0:1 - Максіміліано Ромеро, 30; 1:1 - Марселіно Ньяманду, 45+1

Як і чилійці напередодні, парагвайці вдалися до кадрових змін після невдачі у першому турі. У них вони були ще масштабнішими. Морініго випустив у стартовому складі сімох нових гравців. Вони спробували організувати кілька атак, проте ця активність обмежилася п’ятьма хвилинами. Аргентинці ж почали з довгого безадресного пасу та жовтої картки на 4-й хвилині. Стало трохи лячно. Було чути, як у пеклі регоче Грондона.

На щастя, і в аргентинців початкова фаза тривала недовго. Поступово з’явився бажаний рух у напрямку воріт Уески. Взагалі, лінія хавбеків працювала дуже мобільно. Насамперед це стосується Альвареса, який, бувало, опинявся й на лівому фланзі. Але впорядковували атаки все-таки не тільки маневри гравців, а й серії точних передач, що дозволяли аргентинцям наближатися до штрафного майданчика з цілком конкретними ідеями. Якщо говорити про якість передач, то слід відзначити Альмаду, з пасів якого власне й почалася продуманіша гра вперед.

Переміщення аргентинців добряче заплутували опонентів. Парагваю не вдавалося налагодити ані персональну опіку, ані підстраховку. Тому на 30-й хвилині правий захисник Факундо Мура підключився в ідеально розчищену зону і ювелірно навісив на дальню штангу на Ромеро. За хвилину після голу на ударній позиції у штрафному майданчику взагалі опинився центральний захисник Неуен Перес, ривок якого проґавили так само, як і рейд Мури.

У ці хвилини парагвайці зовсім мало володіли м’ячем. Спроби вийти в атаку були занадто кволими і швидко закінчувалися втратами м’яча. Єдине, що могло непокоїти аргентинців надмірна різкість у боротьбі, навіть коли ситуація цього не вимагала. Саме такий фол Мури, наприкінці тайму, призвів до штрафного. Ньяманду виконав його з вишуканістю, якої парагвайцям так бракувало раніше.

У другому таймі вперше на цьому турнірі парагвайцям вдалося розібратися хто за що відповідає у захисті. Ще й запрацював високий пресинг. І якийсь час навіть був рух м’яча, що змушував аргентинців більше уваги приділяти обороні.

Аби виправити ситуацію у Аргентини вийшов Франческо Ло Чельсо (ПСЖ вже був спробував і його вкрасти у “Росаріо Сентраль”). Його розважлива манера мала б додати команді ритму, але зусиль одного лише футболіста не вистачало. Парагвайці зрештою вирішили, що нічиєї їм вистачить і впевнено утримували компактність в захисті й реагували на переміщення суперників.

За увесь тайм Аргентина лише двічі створила загрози воротам. Показовим був другий момент, на останній хвилині основного часу, коли Інсаурральде не квапився біля штрафного, а притримав м’яч на секунду і точно видав його Гаїчу. Уеска парирував удар форварда, який вийшов на заміну лише за три хвилини до цього.

Уругвай - Еквадор 3:1

1:0 - Фабіан Давіла, 30; 1:1 - Леонардо Кампана, 35; 2:1 - Фабіан Давіла, 45+4; 3:1 - Ніколас Чьяппакассе, 94

Чьяппакассе знадобився час на адаптацію. Якщо у першому турі після виходу на заміну він ще був схожий на гравця аутсайдера іспанської Сегунди, то зараз вже більше нагадував себе самого. Та й команда з переходом 4-4-2 виструнчилася, краще сфокусувалася на воротах суперника.

У еквадорців, після вдалого стартового матчу, не було причин поступатися в активності. Тож у перші півгодини обидві команди грали динамічно, хоч і не було великої кількості моментів. У збірній Еквадору Ґонсало Плата знову демонстрував свою чудову стартову швидкість, поєднану з філігранною технікою. Якби ще не схильність до симуляцій. Ніби й зрозуміло, що футболіст здатний так блискавично пришвидшитися може заробити штрафний чи пенальті й без хитрощів. Плата вважає інакше. Тому й буває, як колись у Луїса Суареса в “Ліверпулі”, суддя не вказує на точку навіть коли проти Ґонсало справді порушують правила.

Відсутність моментів не влаштовувала уругвайців. Але ж як пробити цей міцний захист? Як і у матчі з Парагваєм, еквадорцям чомусь було найважче в ситуаціях, що ніби й не повинні непокоїти їхніх височенних захисників. Тим не менш, Давіла пристеріг м’яч, що відскочив після боротьби на другому поверсі. Після стількох зусиль уругвайці нарешті опинилися у рідній стихії. Адже як утримувати перевагу вони знають. Чи ні? Касерес замість того, щоб віддати назад від центральної лінії не влучив по м’ячу й Кампана холоднокровно розібрався і з Мендесом, і з Родрігесом.

У компенсований час першого тайму, коли здавалося, що Родрігес вибиває м’яч від воріт прямісінько в роздягальню, уругвайці знайшли найкоротший шлях до голу. Після довгого пасу голкіпера пішли у боротьбу, м’яч відскочив від захисника і Давіла знову упіймав його для ефектного удару з льоту.

А у другому таймі Уругвай розпоряджався своєю перевагою з бухгалтерською точністю. Коли еквадорці атакували постійно, з хорошими переводами м’яча, з рейдами флангових захисників уругвайці самовіддано захищалися і лише раз огризнулися небезпечною контратакою. Найближче до нічиєї Еквадор був на 62-й хвилині, коли Кампана проігнорував вільного Альварадо й пробив сам.

Після цього тиск на захист уругвайців дещо зменшився. Еквадорці атакували нервовіше, і м’яч втрачали у зонах, з яких уругвайцям значно приємніше було організовувати контрвипади. Тож і до голу Чьяппакассе більше моментів створила якраз збірна Уругваю. Разом з одним зі своїх лідерів повільно “повернулася”, стала упізнаванішою вся команда.

Sudamericano Sub 20: Група А, другий тур

Колумбія - Бразилія 0:0

У колумбійців Сандоваль змістився з лівого флангу в пару до Корреа. Толоса, натомість, опинився у цих 4-4-2 на позиції лівого півзахисника й особливого впливу на гру не мав. Коли ж він рухався в центр, то не лише підключався Вера, а й Куеста просувався вперед. Щоправда швидкість цих маневрів була не надто високою й бразильці встигали все перекрити.

Обидві команди у першому таймі значно краще діяли без м’яча. Миттєво займали позиції після втрат, добре нав’язували боротьбу й не залишали простору для атак. У бразильців украй рідко реально намагалися зв’язати гру команди Маркус Антоніу та Габріел Меніно. Від гравців на їхніх позиціях чекаєш не лише якогось обсягу бігової роботи, а й гострих передач, а з цим було сутужно.

За увесь тайм бразильці не спромоглися пробити по воротах. Те саме стосувалося б і Колумбії, але у компенсований час Феліпе вибив м’яч на ногу Корреа. Той відразу м’яч не приборкав, однак отримав пас від Сандоваля — лише для того, щоб пробити несильно.

Дещо активніше колумбійці заграли на початку другої половини. І одразу створили два найкращих своїх моменти. Удар із близької відстані Куести заблокував захисник, а потім вже голкіпер зреагував на удар головою Рейєса. З участі центрбеків у цих епізодах можна зрозуміти, що йдеться про стандарти. Якось інакше, навіть попри пожвавлення у грі, загрожувати воротам колумбійці не змогли.

Бразильці ж взагалі змусили чекати 68-ї хвилини, аби нормально розіграти м’яч біля чужого штрафного. Емерсон пробив вище і наступного удару довелося чекати понад 20 хвилин.

Хоч трохи поліпшити настрій бразильцям міг хіба що “результат”. Шанс був. На 94-й хвилині Ігор Гомес зі штрафного влучив у перекладину.

Чилі - Венесуела 1:2

1:0 - Томас Аларкон, 4 (пен.); 1:1 - Хесус Варгас, 9; 1:2 - Хорхе Іріарте, 51

Лівим захисникам збірної Венесуели поки “щастить”. Наварро в попередньому матчі отримав другу жовту за гру рукою, Манґана зачепив рукою м’яч після прострілу Ніко Фернандеса. Для чилійців такий швидкий гол міг би стати хорошим психологічним допінгом, але насправді він тільки роздражнив суперника.

Після маловрозумливої гри у першому турі Ектор Роблес зробив кілька замін у складі господарів. Змінилася й схема. Мендес розташовувався у опорній зоні поруч із Томасом Аларконом для кращого, більш різноманітного переходу до атак. На стартових хвилинах дуже добре йшов уперед правим флангом Фернандес.

Миттєва реакція венесуельців звела нанівець усі зусилля оновленого складу чилійців. Структурно гра команди Рафаеля Дудамеля суттєвих змін не зазнала. Знову насамперед шукали наполегливого Яна Уртадо. Щоправда використовували для цього різні способи, а не лише довгі передачі від Макуна.

Гра набула цікавого динамічного характеру і в цьому темповому обміні комбінаціями чилійцям не вистачало “авторитетности”, аби встановити контроль над ключовими зонами. Рух м’яча вкрай рідко розбалансовував оборону венесуельців. Натомість маневри Уртадо, Соси та Варгаса отримували підтримку інших партнерів і краще втілювали тренерські ідеї на полі підопічні Дудамеля.

У чилійців найкраще виходили стандарти. У цих епізодах в оборони виникали проблеми через хороші маневри обох Аларконів. Кожен із них вміє вчасно виконати ривок й випередити опікуна. На 21-й хвилині це продемонстрував Лукас, одинадцятьма хвилинами пізніше — Томас.

Ще можна згадати індивідуальні зусилля Моралеса, але йому лише раз вдалося пробити після свого прискорення. (Трохи пізніше він ще навісив під удар головою Саласара). В інших випадках захисники встигали завадити.

У венесуельців був останній гострий момент першого тайму (удар Соси парирував Урета), а на початку другого з найкращого боку розкрився Хорхе Іріарте. У грі з Колумбією в нього не було стільки підключень із другої лінії, а зараз кожна його поява у штрафному суперника могла закінчуватися взяттям воріт. І тут вже чилійці мали дякувати Луїсу Уреті. Якби не реакція голкіпера, рахунок був би значно більшим. Особливо ефектно він зреагував на удар Іріарте головою на 66-й хвилині. Хавбек венесуельців бив із чотирьох метрів, і Урета парирував. Але це вже було після того, як Ірурета забив дивоглядний гол після подачі Соси зі штрафного.

Пропущений м’яч спонукав Роблеса на нові заміни та перестановки. Ніколас Діас змістився на лівий фланг оборони, Томас Аларкон грав у центрі захисту. Схема (4-1-4-1) була вже третьою використаною чилійцями в двох матчах турніру й принесла той самий результат, що й попередні: поспішні, погано організовані атаки, що, за мінімальної переваги суперника, мали хіба що суто психологічний ефект, бо хоч інтрига в матчів не зникала. Єдиним моментом, що серйозно міг вплинути на підсумок матчу був удар Менесеса в перекладину на 69-й хвилині. І за традицією виник він після стандарту. У всіх інших випадках чилійці грали досить безпорадно.

Чого, звісно, не скажеш про Венесуелу. Ще один цілісний матч. Уртадо ще не забив, але є одним із найкращих футболістів на старті турніру. Соса задурить голову будь-якому захисту. Виправданим був вихід у старті Варгаса. Збірна, що стільки років пасла задніх, тепер “дозволяє” собі обігрувати суперників не у стилі “раз на рік і палка стріляє”, а завдяки солідній тактичній підготовці.