Fútbol Español: Валенсійське осище

З першого січня у Валенсії мали статися зміни на двох автобусних маршрутах. Повідомлення про майбутні нововведення заздалегідь розклеїли на кожній зупинці. На інформаційних стендах торгівельних центрів з'явилися буклети з детальними схемами старого та нового маршрутів,та й ще з купоном на безкоштовну поїздку.

Двадцять восьмого грудня у Валенсії чекали не менш детальних пояснень. Привід був вагоміший за перенесення автобусних зупинок. Президент місцевого футбольного клубу Хуан Баутіста Солер уперше після хвороби вийшов в люди, аби розтлумачити уболівальникам, що ж чекає на трьох гравців команди, які, за словами тренера Рональда Кумана, "у "Валенсії" ніколи більше не гратимуть".
Довгоочікувана прес-конференція перетворилася на огидний фарс. Якби Солер на очах журналістів засунув голову у пісок, а потім мовчки собі подріботів до виходу, це було б значно шляхетніше, аніж це недолуге шоу.
Виявляється, намагався переконати насамперед себе самого президент, Давіда Альбельду, Мігеля Анхеля Анґуло та Сантьяґо Каньїсареса "ніхто нікуди не виганяв". Усе, за версію Солера, значно простіше. Тренер перестав викликати їх на матчі. "Таке буває у житті кожного футболіста, тож нема чого непокоїтися, йдіть собі писати бравурні звіті, а мене на стадіоні найближчим часом не чекайте, бо лікарі досі не дозволяють хвилюватися", — таким був лейтмотив хвацької доповіді Солера.
За кілька годин, на першому після короткої святкової перерви тренуванні, Куман спростував побрехеньки Солера. Анґуло, Каньїсарес та Альбельда, якщо ще хочуть грати у цьому сезоні, мають знайти собі нові команди.
На відміну від багатостраждального Солера уболівальникам "Валенсії" ніхто хвилюватися не забороняв. Те, що "буває у житті кожного футболіста" сталося з гравцями, котрі були символами "Валенсії", тому й важливо було знати, що саме підштовхнуло Кумана на таку от "революцію".
Президент відбрехався, Куман обмежувався загальними фразами про те, хто у домі господар. Єдиний натяк — коротесенька відповідь голландця ще на першій після сенсаційної новини прес-конференції. Коли Кумана запитали чи він прийняв таке жорстке рішення через те, сталося щось серйозне, він відповів: "Так". І все.
Куман, вочевидь, не хоче щоб це "серйозне" стало відомо публіці. Бо хтозна, чи не виявиться так, що серйозне воно лише для тренера, але не для всіх інших.
Кумана з "Валенсією" нічого не пов'язує. Він у цій команді не грав, а коли потренує, то поїде собі далі, як поїхав раніше з "Бенфіки". Важко собі уявити, що своїм мовчанням він "захищає" улюбленців публіки, аби та не розчарувалася в шляхетності та відданості своїх кумирів.
Натомість ореол "мучеників" усе яскравіше сяє над трьома "вигнанцями". У кожному номері валенсійського видання газети AS є кілька слів про їхній професіоналізм (тренуються на самоті, коли увесь світ їх ігнорує), любов до команди (згадка про сльози Альбельди обов'язкова) та чуйність (лікарка дитячого шпиталю згадала, як Каньїсарес приходив до хворого хлопчика і суворо заборонив здіймати навколо цього галас).
Цілком можливо, що дещо "серйозне" таки сталося. І що Куман недаремно почав війну із "священними коровами". Тільки голландському тренерові не позаздриш. Бо у цій війні він не може бути впевненим в тому, що президент клубу завжди буде на його боці...
Взагалі-то президентом "Валенсії" досі мав бути Хайме Орті. У червні 2003 року він переконливо виграв президентські вибори і мав керувати клубом упродовж п'яти років. Але у жовтні 2004-го Орті пішов у відставку аби "зберегти мир у клубі".
Хто ж це загрожував спокійному існуванню клубу, який за час президентства Орті двічі ставав чемпіоном Іспанії та виграв Кубок УЄФА?
Найбільший його акціонер та колишній президент. Баутіста Солер та Пако Роїґ. Останній, попри поразку на виборах-2003, не полишав мрій повернутися у президентське крісло. Власних сил вже було замало, тож Роїґ знайшов собі спільника.
Так, Орті виграв вибори, але ж найбільше акцій клубу мав Солер, тож простір для маневру залишався. Усі подробиці цієї справи не викласти і за кілька днів. Але тишком-нишком Роїґ скаламутив воду настільки, що Орті вирішив, що краще йому більше часу "присвячувати родині та власному бізнесу", аніж витрачати його на боротьбу за посаду, за яку він ніколи і не чіплявся.
Новим президентом став Хуан Баутіста Солер (син спільника Роїґа). Чому не сам Роїґ? За час "боротьби" з Орті він зрозумів, що не матиме належної підтримки у раді директорів та серед уболівальників. Тож про повернення у президенти довелося забути і продати всі свої акції родині Солер.
Хуан Баутіста Солер став президентом "Валенсії" лише тому, що був сином найбільшого акціонера клубу. Батько просто подарував свої акції паросту.
"Ми пам'ятатимемо Хайме Орті як великого президента", — сказав Солер-молодший три роки тому. Відтоді він робить все, аби Орті виглядав ще величніше, могутніше та досконаліше.
Хоча досконалим він точно не був. Орті не зумів загасити конфлікт між Рафою Бенітесом і тодішнім спортивним директором клубу (Хесусом Гарсією Пітарчем). Свого часу (грудень 2003-го) деякі члени ради директорів вважали відставку Пітарча єдиним виходом з цієї неприємної ситуації, але рішення виконавчого комітету змінили під тиском Солера-старшого, у якого, спільно з Роїгом, була тоді своя війна.
У Іспанії саме спортивний директор займається роботою на трансферному ринку, і Пітарч вважав, що Бенітес не повинен "пхати носа" в чужі справи. Скандали були ще ті. (Чи не тому, зрештою, Рафа обрав саме Англію де "менеджер" усім займається сам, і чи не згадує він зараз "бої" з Пітарчем, коли спілкується із заокеанськими власниками "Ліверпуля"?)
Орті, як не намагався, Бенітеса у "Валенсії" не втримав, але й сам у цьому дружньому колективі пропрацював ненабагато довше. Як і Пітарч. Його відправили у відставку за тиждень після прощання з Бенітесом...
Солер, замість того, щоб уважно вивчити досвід попередника, почав повторювати його помилки, але у більш грандіозних масштабах. Конфлікт тренер - спортивний директор спалахнув знову. Тільки цього разу зброю схрестили Кіке Санчес Флорес та Амедео Карбоні. Солер дуже довго вагався кого ж йому здихатися. Наприкінці минулого сезону подейкували, що відставка Кіке неминуча, і що Карбоні стає "фаворитом" Солера ("Амедео, заткни рота тим, хто каже, що у тебе замало досвіду").
Влітку саме італієць залишився без роботи. ("Нам потрібен досвідченіший спортивний директор). У перенасиченій егоїзмом, пихою та інтригами атмосфері навіть "фаворити" довго не живуть.
Якби Солер мав достатньо волі та рішучості разом з Карбоні спакував би валізи і Кіке...
Далі буде

Нового вам року

Скільки потрібно часу, щоб зникло відчуття новітності Нового Року? Зазвичай, достатньо кількох днів. Зрідка навіть кількох годин.
Але це вже, якщо не класично рік зустрічаєш. Якщо, мимохіть, відхиляєшся від усталеної процедури і одразу ж шкодуєш. Не через те, що зробив щось не „як всі”. А лише через те, що шкереберть полетіли дбайливо виплекані плани.
І що рух годинникової стрілки втратив поволоку ритуальності. І що гонитва за нею нічим не краща за буденну біганину „у справах”.
Чи не стає тоді ніч новорічна однією з поміж інших? Що воно, це новорічне відчуття без особливої зустрічі нового?
Та насправді хіба не є ця ніч такою ж як і багато інших? Які обіцяють не менше нового. Але на їхню біду людство, що з дурного розуму вигадало час, так і не навчилося цією знахідкою користуватися. І виокремило собі лише одну зимову ніч для грандіозного оновлення.
А бува ж працює, хай йому грець. Новий день, новий рік, нове, тільки подумайте, тисячоліття. Це все ж буде зовсім інакше. По-новому. Себто — краще. Нумо, налаштуймося на цю хвилю.
І за кілька днів зрозуміємо, що болісно незмінним залишається те, від чого насамперед залежить оновлення — ми самі.
Новорічне, і не тільки, побажання: „ Усього найкращого”. Ним обмінюються з невимовною легкістю, без зайвих вагань та роздумів.
Хоча, мабуть, ліпше бажати кожній людині зрозуміти, що саме і як вона може зробити для себе, для тих, кого любить. Бо „все найкраще” на прилетить на крилах змайстрованих кимсь іншим.
Новорічні побажання взагалі б мали бути вкрай філософськими та несторонничими. Якщо справді хочеться оновлення. Якщо справді цю ніч виділили для мудрого діла.
Якщо це так, то ніхто краще за тебе самого тобі нічого не побажає. І ніхто краще за тебе самого нічого не вирішить. Особливо, якщо йдеться про оновлення, а ще й, на додачу, про „найкраще”.
Зрозумійте, що треба зробити, аби стати кращим. І побажайте собі сил та затятості у цій маже безнадійній справі.