Суперщось
Знайомий баскетбольний тренер якось дуже коротко пояснив причину невдачі команди у одному з матчів: “День такий”. Можна іронізувати з такого пояснення, намагатися шукати більш “серйозні” причини. Але кожен, хто стикався з цим у ігрових видах, зрозуміє, що криється за цією коротенькою фразою. Бо це не вигадки. Бувають дні, коли незрозуміло чому усе йде зовсім не так. Не проходять комбінації, що так легко вдавалися у попередніх зустрічах, кожен рух ніби уповільнюється якоюсь невидимою силою, а кожен нереалізований шанс є жорстоким нагадуванням про те, що саме сьогодні нема чого й намагатися щось змінити.
Суперфінал чемпіонату Аргентини НОБ програв “Велесу”, коли Соса взяв пенальті. У цього епізоду був особливий підтекст. “Велес” вже забив, але Куберо отримав другу жовту якраз перед одинадцятиметровим. “Ньюеллз” мав би зрівняти, й ще більше години грати у більшості. Ще й бити пішов Начо Скокко, футболіст, який відіграв феноменальний сезон. Після непереконливого початку усе мало б повернутися на користь команди Мартіно. Соса одним стрибком не лише впорався з ударом Скокко, а ще й “підготував” суперників до нових хиб.
Після пенальті гра йшла під гаслом: “День такий”. У діях “Ньюеллза” можна виокремити суто тактичні та інші проблеми, що не дозволяли створити більше нагод. Та все одно, як це часто трапляється у таких матчах, якісь шанси з’являються. Й саме тоді гравці НОБ “слухняно” пускали м’яч повз ворота.
Таким” день був і з суто організаційної точки зору. Старий апартаник Грондона давно навчився вдаватися до новозаведень й нічого при цьому не міняти. Суперфінал став ще однією порожньою вигадкою. Обидва учасники вийшли на гру у ранзі чемпіона. Зміна вивіски суттєво не позначилася на форматі. Два коротких турніри досі сприймаються як Апертура й Клаусура, хоча й з іншими назвами.
Старт ЛЧ
Ліга Чемпіонів вже стартувала. Мало хто звертає на це увагу у розпал відпусток гравців провідних команд, але ці дні перших раундів є особливими для команд та футболістів, про яких у серпні навряд чи хтось згадуватиме. Хоча усі вони як можуть викладаються на полі й заслуговують на визнання своїх нехай і скромних, але досягнень.
Мессі, Роналду, Левандовськи ще не скоро заб’ють свої перші м’ячі у новому розіграші ЛЧ, тож героєм-бомбардиром поки що стає Ісмаель Беко Фофана. Вихованець славнозвісної академії АСЕК “Мімозас” до Європи приїхав ще сім років тому, коли йому було 16. Англійський “Чарльтон” не зумів тоді отримати для нього дозвіл на роботу й почалися мандри по орендах. Норвегія, Франція. За чотири роки Фофана забив один м’яч. На якийсь час навіть повернувся на Батьківщіну. Вже звідти Ісмаель переїхав до Вірменії й у складі “Ширака” його нарешті прорвало.
Чотирнадцять м’ячів, чемпіонський титул. Коротке відрядження до іранського “Зоб Ахана” нічим не запам’яталося, а ось перший матч ЛЧ 2013/14 Фофана відіграв натхненно. Двічи залішався віч-на-віч з голкипером й холоднокровно розбирався у ситуації. Потім на дальній штанзі замкнув скориговану рикошетом подачу з лівого флангу.
Це був такий день, коли можна заплющити очі й уявити на місці грізного клубу із Сан-Маріно якогось іншого суперника, про голи у ворота якого говоритимуть по всьому світу.
середу, 3 липня 2013 р.
вівторок, 2 липня 2013 р.
Трансферні нотатки
Thiago Alcantara
Стосунки гравців та клубів поступово пройшли різні стадії й потроху встановлюється диктатура футболістів, вміло скерованих всюдисутніми агентами. Переходи заради більшої зарплати, такі природні у інших галузях, сприймаються у просякнутому відданістю уболівальницькому середовищі ледь не як зрада. Для цього іноді є вагомі підстави. У сучасному клубному футболі трансфер до більш заможної команди не завжди тотожний можливості професіонального удосконалення. Закумульовані гроші приносять подекуди титули, та вкрай рідко допомагають створити щось справді непересічне. Тоді висмикування яскравих виконавців просто через те, що на це є гроші дратує ще більше.
Інші причини для переходу на цьому тлі ніби й стають не настільки вагомими, але насправді саме у таких випадках частіше можна простежити взаємодію багатьох факторів, що впливають на долю гравця. Тьягу Алкантара є вихованцем “Барселони”. У рідній команді йому поки що давали не так багато ігрового часу. І ось вже вишикувалася черга з бажаючих дати йому цей час.
Парадоксально, що претендентом номер один на Алкантару є МЮ. Звідти зовсім нещодавно саме через брак ігрового часу у першій команді пішов Поль Погба. Пішов й відіграв хороший сезон у “Ювентусі”. Навряд чи є сенс стверджувати, що Погба щось комусь довів. Цікаво те, що навіть готові завжди дати шанс своїм вихованцям клуби можуть іноді сприймати їх не так, як це роблять інші. У таких випадках розставання, як це було з Жераром Піке, є лише епізодом. Подібні ситуації завжди густо замішані на нюансах. Хто, коли саме, що й кому сказав, хто і що зробив, яке рішення прийняв.
Зараз Тьягу готовий розглянути запропоновані варіанти, клуб начебто не проти гравця відпустити. Якщо дійдуть згоди, чом би й ні?
Хоч би тому, що під час дяких матчів минулого сезону не зникало відчуття, що колись супроводжувало тоді ще рідкісні виходи на поле іншого кантерано. Йому теж могли запропонувати піти в оренду, а може, хтозна, й продали б. Але поступове вростання Андреса Іньєсти у гру першої команди, його футбольне дозрівання не залишилися непоміченими. Це були маленькі штрихи. Маленькі, але вкрай важливі для клубу з певним стилем гри. Прійняття рішень у тому чі іншому епізоді ставало саме “барселонським”, чі це стосувалося гри у атаці, чи дій у захисті.
Подібні емоції викликала й гра Тьягу, незалежно від того, на якій позиції він опинявся на полі. Свою глибоко барселонську сутність він доводив ніби й достатньо переконливо. Можна навіть залишити “за кадром” впевнену гру на молодіжному чемпіонаті Європи. Йдеться про гармонію у стосунках між футболістом та клубом. Його рідним клубом. Можливо усе ще зміниться й іншим буде сприйняття цієї ситуації. Але зараз здається, що продаж Тьягу стане помилкою і для нього самого, і для “Барселони”.
.
Valenciennes
Розкішному старту “Марселя” у минулому чемпіонаті (шість перемог у шести матчах) жорстко поклав край “Валансьєнн”. Красиво та яскраво команда Даніеля Санчеса розбила тодішнього лідера турніру й привернула увагу до свого потенціалу. У перших шістнадцяти турах “Валансьєнн” програв лише чотири рази. П’ятої поразки зазнали вже у матчі з новим лідером. ПСЖ виграв на виізді 4:0, але рахунок не ввів у оману. “Валансьєнн”, як і у більшості матчів першого кола, намагався діяти змістовно, не опускав руки навіть у вкрай несприятливій ситуації.
Ще у грудні команду можна було сприймати як претендента на місце у єврокубках. Вже у січні залишилося констатувати, що запас очок дозволить спокійно пережити друге коло й не потрапити до болота “боротьби за виживання”.
Пішли з команди Фуед Кадір та Жил. Надовго вилетів Гаель Данік, був травмований Карлос Санчес. “Валансьєнн” другого кола мало нагадував команду, що так натхненно трощила “Марсель”.
Влітку до “Ліона” перебрався Данік. У “Лор’яні” відтепер гратиме Венсан Абубакар. Зміцнівши під опікою Жила, йде й Ізімат-Мірен.
Прийшов поки що Ауреліан Кіцу, в оренду взяли Жана-Кристофа Баєбека. Слабка втіха після таких масштабних втрат. Даніелю Санчесу доведеться створити нову команду. Тренеру “Валансьєнна” не позаздриш, але й побажати успішно впоратися з цим завданням треба обов’язково.
Стосунки гравців та клубів поступово пройшли різні стадії й потроху встановлюється диктатура футболістів, вміло скерованих всюдисутніми агентами. Переходи заради більшої зарплати, такі природні у інших галузях, сприймаються у просякнутому відданістю уболівальницькому середовищі ледь не як зрада. Для цього іноді є вагомі підстави. У сучасному клубному футболі трансфер до більш заможної команди не завжди тотожний можливості професіонального удосконалення. Закумульовані гроші приносять подекуди титули, та вкрай рідко допомагають створити щось справді непересічне. Тоді висмикування яскравих виконавців просто через те, що на це є гроші дратує ще більше.
Інші причини для переходу на цьому тлі ніби й стають не настільки вагомими, але насправді саме у таких випадках частіше можна простежити взаємодію багатьох факторів, що впливають на долю гравця. Тьягу Алкантара є вихованцем “Барселони”. У рідній команді йому поки що давали не так багато ігрового часу. І ось вже вишикувалася черга з бажаючих дати йому цей час.
Парадоксально, що претендентом номер один на Алкантару є МЮ. Звідти зовсім нещодавно саме через брак ігрового часу у першій команді пішов Поль Погба. Пішов й відіграв хороший сезон у “Ювентусі”. Навряд чи є сенс стверджувати, що Погба щось комусь довів. Цікаво те, що навіть готові завжди дати шанс своїм вихованцям клуби можуть іноді сприймати їх не так, як це роблять інші. У таких випадках розставання, як це було з Жераром Піке, є лише епізодом. Подібні ситуації завжди густо замішані на нюансах. Хто, коли саме, що й кому сказав, хто і що зробив, яке рішення прийняв.
Зараз Тьягу готовий розглянути запропоновані варіанти, клуб начебто не проти гравця відпустити. Якщо дійдуть згоди, чом би й ні?
Хоч би тому, що під час дяких матчів минулого сезону не зникало відчуття, що колись супроводжувало тоді ще рідкісні виходи на поле іншого кантерано. Йому теж могли запропонувати піти в оренду, а може, хтозна, й продали б. Але поступове вростання Андреса Іньєсти у гру першої команди, його футбольне дозрівання не залишилися непоміченими. Це були маленькі штрихи. Маленькі, але вкрай важливі для клубу з певним стилем гри. Прійняття рішень у тому чі іншому епізоді ставало саме “барселонським”, чі це стосувалося гри у атаці, чи дій у захисті.
Подібні емоції викликала й гра Тьягу, незалежно від того, на якій позиції він опинявся на полі. Свою глибоко барселонську сутність він доводив ніби й достатньо переконливо. Можна навіть залишити “за кадром” впевнену гру на молодіжному чемпіонаті Європи. Йдеться про гармонію у стосунках між футболістом та клубом. Його рідним клубом. Можливо усе ще зміниться й іншим буде сприйняття цієї ситуації. Але зараз здається, що продаж Тьягу стане помилкою і для нього самого, і для “Барселони”.
.
Valenciennes
Розкішному старту “Марселя” у минулому чемпіонаті (шість перемог у шести матчах) жорстко поклав край “Валансьєнн”. Красиво та яскраво команда Даніеля Санчеса розбила тодішнього лідера турніру й привернула увагу до свого потенціалу. У перших шістнадцяти турах “Валансьєнн” програв лише чотири рази. П’ятої поразки зазнали вже у матчі з новим лідером. ПСЖ виграв на виізді 4:0, але рахунок не ввів у оману. “Валансьєнн”, як і у більшості матчів першого кола, намагався діяти змістовно, не опускав руки навіть у вкрай несприятливій ситуації.
Ще у грудні команду можна було сприймати як претендента на місце у єврокубках. Вже у січні залишилося констатувати, що запас очок дозволить спокійно пережити друге коло й не потрапити до болота “боротьби за виживання”.
Пішли з команди Фуед Кадір та Жил. Надовго вилетів Гаель Данік, був травмований Карлос Санчес. “Валансьєнн” другого кола мало нагадував команду, що так натхненно трощила “Марсель”.
Влітку до “Ліона” перебрався Данік. У “Лор’яні” відтепер гратиме Венсан Абубакар. Зміцнівши під опікою Жила, йде й Ізімат-Мірен.
Прийшов поки що Ауреліан Кіцу, в оренду взяли Жана-Кристофа Баєбека. Слабка втіха після таких масштабних втрат. Даніелю Санчесу доведеться створити нову команду. Тренеру “Валансьєнна” не позаздриш, але й побажати успішно впоратися з цим завданням треба обов’язково.
Підписатися на:
Дописи (Atom)