середу, 16 липня 2008 р.

Fútbol Colombiano: Boyacá Chicó — чемпіон Апертури-2008


Після річної гегемонії одного з грандів, «Атлетико Насьйоналя», у Колумбії знову в моді малобюджетні проекти. «Ми довели, що навіть з нашими чотирма мільярдами песо
(2, 255 млн доларів) на рік можемо дати бій заможнішим клубам», — каже Едуардо Піментель.


У Колумбії вже звикли, якщо Едуардо Піментель щось каже, треба прислухатися. Цей колишній футболіст став впертим, цілеспрямованим президентом клубу. Президентом, якого не всі люблять, якому закидають брак виховання, називають його занадто агресивним. І водночас президентом, якого не можливо ігнорувати. Особливо після того, як клуб Піментеля став чемпіоном.


Клуб, яким керує Едуардо Піментель, називається «Бояка Чико» (у обох словах наголос на останньому складі). Ще кілька років тому це була лише одна з команд колумбійської столиці, міста Богота. (Чико — район Боготи). Попри турнірні успіхи команди (вихід з третього до другого дивізіону), «Чико» важко було знайти підтримку у місті, де на перших ролях знамениті «Мільйонарьйос» та «Санта Фе».


Тож у 2005 році Піментель приймає пропозицію влади провінції Бояка і перевозить клуб до тамтешнього міста Тунха. Подібний переїзд майже завжди вигідний для обох сторін. У даному випадку клуб отримує гроші (хай би якими скромними вони не здавалися порівняно з грошима грандів), про які у Боготі міг лише мріяти, а завдяки цьому клубу про провінцію Чико знають відтепер у всьому світі.


Цікаво, що у бразильському штаті Ріу-де-Жанейру маленькі, але з традиціями, клуби величезного міста якраз скаржаться на те, що клуби з провінції витісняють їх з елітного дивізіону чемпіонату штату саме завдяки грошам від місцевої влади (тобто, стверджують маленькі клуби Ріу, завдяки грошам платників податків).


У Колумбії оповісником прориву маленьких клубів можна назвати «Онсе Кальдас» (Манісалес) та «Депортес Толіма» (Ібаґе) — переможців Апертури та Клаусури 2003 року. («Онсе Кальдас» потім ще й взяв Кубок Лібертадорес-2004).


Обидва клуби досягли успіху завдяки грамотному плануванню та копіткій роботі, про яку гранди, схоже, забули. За ними потягнулися інші. У 2006 чемпіонські титули здобули «Депортиво Пасто» та «Депортиво Кукута». Рік тому «Екідад» грав у фіналі Клаусури. Цього року настав час «Чико».


Попри те що деякі розповіді про Едуардо Піментеля зображають його ледь не диктатором-монстром, ця людина знає футбол і вміє терпляче чекати. І це, мабуть, найголовніше.


Піментель на відміну від багатьох президентів клубів по всьому світу не вірить, що для створення сильної команди достатньо лише щедро платити. Своїм гравцям, суперникам, суддям.


Піментель не міняє тренерів щомісяця. За шість років у «Чико» їх було троє (можна навіть вважати, що двоє, бо один з цих трьох — сам Піментель). Нинішній наставник Альберто Ґамеро працює у клубі ледь не з дня його заснування, а головним тренером став два роки тому.


Гра новоспеченого чемпіона Колумбії насамперед приваблює своєю органічністю та збалансованістю. Хоча, мабуть, «Чико» з тих команд, у здатність якої виграти титул віриш вже тоді, коли титул завойовано. Адже попри привабливість дій підопічних Ґамеро, упродовж сезону, коли доводилося бачити гру «БЧ», не вистачало сміливості сказати, що це грає майбутній чемпіон. І справа навіть не в тому, що у команди не було досвіду великих перемог.


Цей чемпіонат вийшов напрочуд напруженим. Багато команд боролися за вихід до півфіналу (у Колумбії до цієї стадії потрапляють вісім команд; потім вони грають у два кола у двох групах по чотири команди, переможці груп зустрічаються у фіналі з двох матчів). У «Чико» були гучні перемоги (7:2 з «Толімою», 4:0 на виїзді з «Мільйонарьйосом») і поразки з великим рахунком (1:4 з «Кіндіо», 0:3 з «Кукутою»).


Але саме після поразки у Кукуті команді Ґамеро вдалося знайти ту стабільність, що так потрібна була у на загал не стабільному турнірі. («Америка» є справжнім уособленням цієї нестабільності. Команда рішуче «відмовлялася» грати внічию, і чергувала перемоги з поразками аж до останніх трьох поєдинків).


Поразка від «Кукути» була останньою для БЧ. Регулярний чемпіонат «Чико» завершує трьома перемогами. Третя з цих перемог заслуговує на особливу увагу. Суперник — «Америка» з Калі. З цією командою «Чико» згодом зустрінеться у фіналі. «Чико» поступається 0:2 після 60 хвилин гри і виграє 3:2 завдяки хет-трику Міґеля Канео.


Ось власне і різниця між організованою, хорошою командою «Бояка Чико» та «Бояка Чико» чемпіоном Апертури-2008. Міґель Едуардо Канео. Фінти, удари та передачі цього 25-річного вихованця «Боки» робили гру «Чико» особливою. Приємною, теплою та красивою. Канео встигав всюди, Канео забивав ефектні м’ячі (усього в аргентинця 13 влучних ударів). Заради Канео хотілося дивитися матчі «Чико».


Можна і треба віддати належне голкіперу-ветерану Едіґсону Веласкесу, польовим гравцям Хуану Манечі, Віктору Пачеко, Нестору Саласару та іншим. Але все-таки без Канео це була б інша команда.


І, в свою чергу, якби у «Чико» було одинадцять Канео, може б і не було тієї надійної гри у вирішальних матчах, що забезпечила зрештою успіх. З останніх восьми матчів «Чико» п’ять закінчилися внічию 1:1. Була ще й нічия 2:2. У півфіналі вистачило двох перемог, у фіналі — кращого за суперника виконання пенальті. Не замало? Ні.


Достатньо для того, щоб команда зі скромним бюджетом вперше у своїй історії стала чемпіоном країни.


Деякі гранди колумбійського футболу, які вже або добряче забули, або ж потроху забувають що таке чемпіонство («Мільйонарьйос не виграє його з 1988 року, «Америка» — з 2002-го), навряд чи зазіхатимуть на одне з досягнень «Чико». «БЧ» стала єдиною командою, яка була чемпіоном у всіх трьох дивізіонах.


А от спробувати взяти приклад з «Чико» та інших скромних клубів можна. Або ж доведеться грандам з Боготи, Калі та Медельїна переїжджати до провінції. Щоб мати шанси на чемпіонство.