неділю, 31 грудня 2017 р.

Cronicas del Nuevo Mundo: Новорічне


Бразилія

Новий Рік вже настав. Принаймні футбольний. Принаймні у штаті Ріу-де-Жанейру. У грудні зіграли два тури першого етапу чемпіонату Каріока-2018. Етап цей проходить ще без участі грандів й буде коротеньким. Шість команд у одне коло визначать двох учасників «основної» частини. Чемпіонати штату багато хто вже давно називає анахронізмом, а вони собі живуть та ще й вигадують для них найрізноманітніші формули. Аж до таких, що змушують починати сезон із випередженням календаря.

Серед команд, що стартували у цьому турнірі з майбутньго варто виділити «Ґойтакас». Клуб повернувся до елітного дивізіону чемпіонату штату після 25-річної перерви. І до того «Ґойтакас» аж ніяк не був завсідником у компанії найкращих штату Ріу-де-Жанейру, а така перерва взагалі відсунула клуб на задвірок футбольного життя. Тим приємнішим є повернення. Адже «Ґойтакас» має п’яту за чисельністю торсиду в штаті. Зрозуміло, що на перших місцях чотири гранди — «Фламенгу», «Флуміненсе», «Васку» та «Ботафогу» — а одразу за ними йде цей клуб, названий на честь найвойовничішого індіанського племені, що мешкало колись на території сучасної Бразилії.

І на першому домашньому матчі на стадіоні «Арі де Олівейра» зібралося 1284 глядача. Для порівняння: на грі «Бонсусессу» - «Макае» було 126 уболівальників, а поєдинок «Резенде» - «Америка» подивилося 318 чоловік. Тож скромна на перший погляд цифра у тисячу з гаком, для цього рівня є більш ніж пристойним показником. Та й вболівали за «Ґойтакас» палко та віддано. Близкість трибун до поля тільки додавала атмосфери матчу з «Кабуфріенсе».

І господарі, немов окрилені цією підтримкою, забили вже на третій хвилині. Довжелезний пас воротаря, Родрігінью зміщується з лівого флангу в центр й ефектно закручує у дальній кут. Простота й динаміка цієї комбінації визначили головні риси цього «Ґойтакасу». Команда прагнула миттєво переходити до контратак, а без м’яча не давала фавориту попуску що біля свого штрафного майданчика, що біля чужого. Тому так жорстко йшли в боротьбу, ніби цей маленький стадіон розташований десь поблизу вигаданої Конан Дойлем Грімпенської трясовини, а не у Бразилії.

Навіть центральний захисник гостей Леандру Еузебіу, дворазовий чемпіон країни у складі «Флуміненсе», попервах почувався не надто комфортно. Та ще більше уваги господарі приділили 22-річному форварду Абнеру. В першому турі він зробив хет-трик, тож у «Ґойтакасі» вирішили нейтралізувати найбільш небезпечного гравця старим, перевіреним способом. До кінця матчу Абнер не дотягнув й потім ридма ридав на лаві запасних.

Не менш вишукані методи використовували господарі, коли треба було потягнути час. Увесь традиційний для таких випадків репертуар публіка побачила. Тільки суддя якийсь трапився нетерплячий. То проігнорує страшні конвульсії одного гравця, то ледь не у спину почне виштовхувати з поля іншого, який зі швидкістю равлика «поспішає» на заміну.

«Ґойтакас» робив усе, дозволене й не дуже, аби набрати три очки. Від першої й майже до останньої секунди. Окрім фолів були, звісно, й цікаві, швидкісні комбінації, і, що дуже важливо для цього турніру, була атмосфера матчу, який потрібен ще комусь окрім самих футболістів. І «Ґойтакас» був близький до того, щоб день став ідеальним для торсиди. Але пропустив на 93-й хвилині.

Еквадор

У світі є небагато команд, що принципово відмовляються запрошувати до своїх лав іноземців. У Еквадорі про створення такого клубу мріяв колись капітан тамтешньої армії Уго Ендеріка. Під його керівництвом парагвайський тренер Хосе Марія Окампо (на тренерів суворі правила не поширюються ані в Еквадорі,ані у Більбао, ані у мексиканський Ґвадалахарі) зібрав талановитих гравців з усієї країни й 1960 року відбувся дебют у другому дивізіоні чемпіонату провінції Пічінча. Ще під назвою «Клуб Маріскаль Сукре». (Маршал Антоніо Хосе де Сукре і Алькала був одним з найближчих друзів Сімона Болівара).

Вже після виходу до першого дивізіону чемпіонату Еквадору, в 1964-му, з’явилася нова назва — «Клуб Депортиво Ель Насьйональ». Десятиліттями клуб ревно дотримувався своєї політики, аж поки нещодавно не відкрилася страшна таємниця.

Документи у футболі фальсифікують давно. Трапляється це на будь-якому рівні. Частіше йдеться про «зміну» дати народження чи імені. І якби так сталося у цьому випадку у «Насьйоналі» були б тільки раді. Та вони б раділи навіть якби йшлося про зміну статі.

Однак сталося щось значно гірше. 30-річний захисник Рінсон Лопес зізнався, що йому підробили документи. Рінсону тоді було сімнадцять, він тільки-но приїхав до Еквадору і «були люди, що хотіли мені допомогти, — пояснює Лопес, — однак зробили вони це некоректно».

Він насправді є колумбійцем й звісно не мав права грати за «Насьйональ». Тож відтепер історію Рінсона Лопеса доведеться згадувати завжди, коли йтиметься про те, що іноземці за «Насьйональ» грати не можуть.

Колумбія

На початку 2007-го вдалося натрапити на американський канал GolTV, що транслював тоді чемпіонат Колумбії. Щотижня було дві трансляції. Це зараз можна офіційно оформити передплату на рік на сайті колумбійського Win Sports й дивитися усе й коли завгодно, а тоді й два матчі були подією.

Минув рік і до першого дивізіону повернувся «Енвіґадо». Вже тоді він мав репутацію клубу з чудовою кантерою. І коли матч «Енвіґадо» потрапив у ефір неможливо було не уп’ястися очима у 21-річного півзахисника.

Джованні Морено з першого ж дотику давав зрозуміти, що за талант перед вами. Класична південноамериканська десятка у всій красі та величі. Гідний претендент на місце у пантеоні великих. Таким він був потім і у колумбійському «Атлетико Насьйоналі», і у аргентинському «Расингу».

Аж раптом, п’ять років тому, Морено поїхав до Китаю. За чотири наступних роки він зіграв за збірну тільки один матч. Лише у 2017-му Пекерман почав викликати його частіше, а проти Китаю він взагалі відіграв усі 90 хвилин.

Китай. У якому він грав 90 хвилин з матчу в матч. У якому гноїв свій талант у оточенні місцевих посередностей. Влітку довелося переглянути матч його китайської команди. На Морено було боляче дивитися. Навіть після стількох років добре оплачуваної деградації він був у десять разів кращий за інших.

І ось зараз, у 31 рік, він повертається до Колумбії. До «Атлетико Насьйоналя», який щойно очолив блискучий тренер Хорхе Альмірон. Це схоже на новорічний подарунок. Найкращий з усіх для самого Морено та для футболу. Аби тільки він знову був тим півзахисником, для оцінки таланту якого достатньо лише одного погляду.