середу, 17 лютого 2016 р.

Crónicas del Nuevo Mundo: Болівія


Найкраще у житті рішення Ґвідо Лоайса прийняв коли очолював Федерацію футболу Болівії. З’ясувалося це не одразу. Спочатку Лоайсі довелося вислухати чимало «експертних» оцінок. І навіщо призначили цього іспанця, і якого біса він повіз команду на підготовчий збір до себе на Батьківщину, адже це такі витрати і ще й програють там бозна кому у товариських матчах.

Потім іспанець зробив те, що інакше аніж дивом не називали. Болівія вийшла на чемпіонат світу. Відтоді Ґвідо Лоайса та Хав’єр Аскарґорта стали друзями. Потренувавши потім у Чилі, Японії, Мексиці Аскарґорта зрештою почав працювати на іспанському Canal+ . Повертатися до Болівії наче й не планував, але не зміг відмовити, коли запросили знову.

Не до збірної, а для загальної координації дитячо-юнацького футболу. Коли ж з національної команди пішов Густаво Кінтерос, саме Аскарґорту забажали бачити на чолі збірної майже всі болівійці. Цього разу дива не сталося, та навряд чи на нього особливо розраховували. Коли іспанець почав роботу в болівійців було 4 очки з 18.

Після відбірного циклу надійшла пропозиція з «Болівара», від Ґвідо Лоайси, який тепер вже був президентом одного з найкращих клубів країни. З «Боліваром» Аскарґорта виграв два чемпіонати поспіль й вивів команду до півфіналу Кубка Лібертадорес.

Наприкінці травня минулого року, зовсім несподівано, іспанський тренер залишив «Болівар». Офіційно «за рекомендацією лікарів». Насправді ж, рекомендував йому це зробити Лоайса. Щоправда він і сам збирався у відставку. Принаймні саме так він казав Аскарґорті. Неможливо, мовляв, працювати з власником клубу Марсело Клауре. Згідно з планом Лоайси першим мав піти Аскарґорта, а вже потім окрему прес-конференцію провів би і президент «Болівара».

Прес-конференція була лише одна. Аскарґорти. Лоайса залишився в клубі. Клауре попри успіхи команди вже домовився з іншим тренером, тож Лоайса допоміг технічно прибрати свого давнього друга.

Дуже швидко усі принади роботи з Клауре відчув на собі наступник Аскарґорти Едуардо Війєґас. Чемпіонат він не виграв тож дізнався з твітера Клауре, що той вже «зустрівся з трьома кандидатами». Сам Війєґас нічого звісно ж про це не знав, але без титулів звільнити його було значно простіше.

Очолив «Болівар» Рубен Даріо Інсуа. Першим серйозним випробування для нього стало болівійське класико. До цього матчу вдалося раз побачити «Болівар» і двічі «Стронґест». Деякі враження засягнені з тих поєдинків підтвердилися у класико.

«Болівар» Інсуа ще достатньо сирий проект. Поки що команда покладається на досить прості методи гри у атаці. Навіть, як у матчі проти «Хорхе Вільстерманн, якщо отримує чисельну перевагу вже у першому таймі. Безглузде суддівство ніби дало «Болівару» всі шанси не лише зберегти мінімальну перевагу, а й збільшити її. Натомість значно краще заграв суперник і після двох м’ячів «Хорхе Вільстерманн» підопічних Інсуа врятував гол-красень Руді Кардосо. Подібні удари здалеку можна часто побачити у болівійському чемпіонаті, але не перестаєш захоплюватися.

У грі ж «Болівара» мало що викликало надпорив. Зокрема і у першій половині класико. Завдяки досвіду та певному рівню майстерності гравців щось вдавалося вичавити у окремих епізодах. А загалом перші 45 хвилин були видовищною виставою «Стронґест» та Пабло Ескобара.

Народжений у Парагваї, але з 2008 року натуралізований у Болівії, цей десятий номер і у тридцять сім залишається одним з найвишуканіших футболістів континенту. Окрім голу та результативної передачі він створив ще кілька моментів і для себе, і для партнерів по команді. «Болівар», хоч і мав свої шанси, повинен був радіти, що програвав лише 0:2.

«Стронґест» атакував з тими ж наполегливістю та енергійністю, що й у матчі з «Університаріо». Тоді теж суперник не завжди встигав зрозуміти звідки йтиме загроза його воротам і результат залежав виключно від ефективності атаки «Стронґеста». Підсумок того матчу (1:0) — найкраще пояснення відносно невисокої реалізації моментів у першому таймі класико. Команда Маурісіо Сорії створювала значно більше, аніж забивала. У грі з найпринциповішим опонентом окрім цієї вади нагадала про себе й інша.

Уперше вона впала в око у матчі проти «Насьйоналя» (Потосі). «Стронґест» іноді влаштовував у захисті такий «день відкритих дверей», що виникало питання чи грали ці футболісти до того разом. На фоні незвично інертної атаки проблеми у обороні здавалися ще масщтабнішими. Тому виникло враження, що навіть якби напад діяв з максимальною потужністю така гра в захисті звела б нанівець будь-які зусилля.

У другому таймі класико теж було помітно, що «Стронґест» зараз не може видати абсолютно збалансовану гру. Усе залежить від інтенсивності та якості атакувальних маневрів. Варто ж трохи пригальмувати, з’ясовується, що робота без м’яча, особливо на своїй половині, ще не доведена до належного автоматизму.

«Болівар» залишився у меншості за рахунку 2:0 на користь «Стронґест». І саме після цього команда Сорії почала «здуватися». Психологічний фактор був вагомішим чи фізичний, але раптом «Стронґест» почав тремтіти не від бажання мчати вперед, а від банального переляку за результат. Тож цілком логічно, що перетворити результат з 2:0 на 2:2 було до снаги навіть такому практичному криходері, яким є на старті сезону «Болівар».

Проблеми у грандів болівійського футболу сьогодні різні. У одній команді ще мають повністю зрозуміти ідеї Інсуа, досконало опанувати запропоновані ним методи побудови гри. У іншій — налагодити взаємодію у захисті, позбутися дисбалансу, що призводить до занадто протилежних результатів. Іноді навіть у двох таймах одного матчу. Сорія щойно повернувся до команди, з якою ставав чемпіоном 2011-го, багатьох футболістів він знає по роботі у національній збірній. Ці фактори можуть гарантувати трохи більше впевненості та стабільності, а відповідно й можливість для плідної роботи. Інсуа ж потрапив до клубу, де останнім часом тренерів не надто цінують навіть, якщо вони виграють титули.