Asian Cup: Чвертьфінали

Японія – Катар 3:2


Усе могло б закінчитися інакше. Але і це вкотре не приховало б скудоту гри збірної Катару проти суперника найвищого, за азійськими мірками рівня. Хоча спочатку навіть здалося, що цього разу команда Метсю здатна на більше. Традиційний стартовий вибух дав результат. Так, гол вийшов «подарунковим», і справа тут не стільки у лайнсмені (зрештою, що можна сказати про бригаду, що вилучає гравця, якому суперник залишив у коліні кілька шипів?), скільки у тому, що Конно з Йосідою не вперше у цьому турнірі влаштували благодійну акцію «Проскоч середню лінію і проб’єш без перешкод». Все-таки відсутність основних центральних захисників мінус величезний, і якщо навіть Катар зі своїми судрожними атаками створював проблеми…


Японці, до речі, іноді йшли на зустріч супернику і замість акуратного контролю м’яча переходили на безадресні довгі паси. Катарці, в свою чергу, не так вже часто цим користалися. Той самий брак синхронності й точності у виході з оборони, що був помітний у матчі з Узбекистаном, повернувся у поєдинку з наступним серйозним суперником. Навіть якщо хтось із катарців проривався флангом у контратаку, то здебільшого зустрічали його мінімум двоє суперників, а найближчий партнер по команді був десь у районі Кувейту.


Динаміки атак у дві-три передачі замало, якщо ці атаки поодинокі, і якщо суперник, попри власні проблеми в обороні, вміло контролює м’яч біля штрафного катарців. Бездоганна комбінація, що завершилася першим голом Кагави, була настільки переконливою, різниця у методах ведення гри у нападі — настільки разливою, що залишалося, так тоді здалося, хіба що чекати продовження. Адже катарська команда-петарда найгучніше вибухає та найяскравіше горить лише на перших хвилинах матчу.


Горе-арбітри дещо скоригували сценарій, але, як з’ясувалося, не настільки, щоб його зіпсувати. Дуже показовим вийшов переможний м’яч японців. Вони вже у меншості, ще один гравець під час атаки лежить на газоні, і все одно японські футболісти розрізають захист, якщо цю масу тіл біля штрафного можна вважати захистом, без особливих перешкод.



Узбекістан – Йорданія 2:1


Він, звичайно, не виринув нізвідки. І своя історія у нього є. Та чи за межами Узбекистану знав хтось її чи про нього навіть перед цим матчем? Хіба що у Казахстані, де він двічі був найкращим бомбардиром чемпіонату. А зараз Улугбек Бакаєв, який напрочуд ефективно та якісно виконав свою роботу у матчі з Йорданією, один з героїв турніру. Геройство це, насправді, буденне у найкращому значенні цього слова. Вийшов форвард, котрий чітко знав маневри партнерів, розумів, де він має бути під час флангових атак.


Адже скільки ми вже бачили на турнірі цих простих за задумом, але таких ювелірно проведених атак, як та, що призвела до другого голу Бакаєва. І він своїми діями продемонстрував, що у цієї вимуштруваної команди є на цьому Кубку Азії глибина складу, є резерв з таких от досвідчених гравців, на яких можна покластися у грі на виліт.


Збірна Узбекистану знову виграла досить авторитарно. Вона вміє чекати, на неї не впливають втрачені нагоди, а коли м’яч неминуче опиняється у воротах суперника, вона у зародку придушує будь-які його спроби врятуватися. Йорданцям, з їхнім власним вміння контратакувати, грати з таким суперником, коли у нього вже є фора, надзвичайно важко.


Уперше в історії збірна Узбекистану зіграє у півфіналі Кубка Азії. А це «нова територія» навіть для перевірених бійців команди. Їм потрібен цей виклик, потрібні суперники, які зможуть більш аргументовано посперечатися з їхніми авторитарними нахилами.

Asian Cup: 11-12 січня

КНДР – ОАЕ 0:0


Приємний матч, поки обидві команди підтримували необхідний для якісних колективних дій темп. Корейці у ці хвилини чітко та грамотно виходили зі своєї половині, а після довгих чи середніх передач на форвардів досить швидко підтягувалися для підтримки атаки гравці інших ліній. Пізніше Чжон Тхе Се та Хон Йон Чо занадто часто залишалися у меншості біля чужого штрафного і самотужки ані одному, ані іншому нічого зробити не вдавалося.


Збірній ОАЕ бракувало ще хоч би одного Матара. Все-таки за рівнем розуміння гри, за гостротою прийнятих рішень він переважає більшість зі своїх партнерів по команді. Напередодні турніру, у товариському матчі з австралійцями, сподобався Ісмаїл Аль-Хаммаді. Тоді він вийшов на заміну і запам’ятався швидкісними індивідуальними проходами, що створили певні проблеми для захисту. Але цього разу, попри появу у стартовому складі, привід згадати про його присутність на полі з’явився хіба що на останніх хвилинах.


Взагалі підопічні Катанєца іноді досить довго вичікують, аби взятися до атакувальних дій. Свідомо вони це роблять чи ні, але навряд чи варто зловживати такою манерою. Зрештою вже у цьому матчі невідомо, чим би все закінчилося, якби Хон Чон Йо забив пенальті на сьомій хвилині.



Ірак – Іран 1:2


Важливо було, хто краще контролюватиме неминучі у такому випадку викиди адреналіну. Чинні чемпіони вміліше робили це на старті поєдинку. Блискавичні контратаки іракців стали лейтмотивом перших хвилин, а гол був забитий після надзвичайно чистого та впевненого розіграшу м’яча.


Але з плином часу обидві команди дедалі більше зосереджувалися виключно на боротьбі, на тому, як зупинити суперника. Іракці у цьому вирі потроху втрачали точність переходу в контрнаступ.


Швидкі перехоплення м’яча давали іранцям можливість комфортніше розташовуватися поблизу штрафного. Саме завдяки тому, що всі вже були на потрібних позиціях, так легко і миттєво іранці покарали суперника за невдалу спробу «винести» м’яч зі штрафного.


У другому таймі гострі моменти вигулькували як над хвилями з’являється голова людини, котра потрапила до бурчака. Зрідка і ледве помітно у вихорі коловертня. Іракці вже остаточно втратили здатність впоратися із цим шалом, а от іранці зберегли трохи більше холодної крові, чого й вистачило зрештою для переможного голу.



Узбекістан – Кувейт 2:1


«Гравці приїхали в такому чудовому стані, що й без тренера, здається, можуть впоратися». Заяву узбецького футбольного функціонера не слід сприймати як передчасну похвальбу. Радше можна вважати їх оцінкою зіграності та впевненості команди. У двох матчах було мінімум епізодів, у яких узбеки «провисали», а про те, щоб надовго здобути м’яч суперники могли лише мріяти.


Це при тому, що кувейтці протистояли узбецькій збірній значно грамотніше за команду Катару. Але узбеки взяли своє завдяки зрілості та незворушності своєї гри. На неточності в нападі вони реагували з якимось філософським спокоєм і одразу ж знову запускали механізм своєї атаки, у якому кожен був на своєму місці та вдало виконував свою роль.


А що ж тренер? Він надзвичайно грамотно провів перші дві заміни. Зону, в якій до заміни діяв Шацьких (у цьому матчі Великий частіше з’являвся в центрі, а правий фланг залишав Турсунову), почали використовувати для підключень з глибини центральні хавбеки, і саме після такого рейду забив Джепаров. А Гейнріха Абрамов поміняв одразу після необережного фолу, за який один з лідерів команди ледь не отримав другу жовту картку.


Кувейтцям залишається лише поспівчувати. Команда, від гри якої вражень значно більше, аніж від китайців та катарців, не зможе в останньому турі розраховувати виключно на себе.



Китай – Катар 0:2


Стартова навала, яку спокійно витримали узбеки, зім’яла китайців. Катар знайшов суперника, що «прогнувся» під тиском його емоційного штурму. Метсю скоригував розбалансовані дії захисту, і гострих контратак китайців було у першому таймі не так вже й багато.


Ще менше було виграних єдиноборств у центрі поля. Цей плацдарм китайці здали без спротиву, якого слід було б очікувати від представників дисциплінованої та витривалої нації.


Катарці з легкістю катапультували м’яч до «передпокою» штрафного суперників. А вже там Сорія демонстрував, що такому уругвайцю тільки за збірну Катару й грати, а Юсеф Ахмед забивав свої перші м’ячі за збірну так, ніби вже робив це мінімум кілька десятків разів.


Голи Ахмеда — чудова ілюстрація того, що у цьому матчі все йшло так, як потрібно господарям турніру. У другому таймі китайські футболісти монотонно розминали голкіпера суперників подачами зі стандартів, а коли отримували можливість розіграти хоч якусь комбінацію, то все зводилося до одного з двох варіантів: офсайд чи банальне, зрозуміле захисникам рішення, що закінчувалося втратою м’яча.

Asian Cup: Перший тур у групах В та С

Японія – Йорданія 1:1


Один знайомий баскетбольний тренер вміє лаконічно та містко пояснити невдачу своєї команди. Вистачає двох-трьох слів. Фраза з його репертуару стане в нагоді для характеристики цього матчу: «День такий».


На перший погляд, не те пояснення, на яке очікуєш від фахівця. А як же тактика, психологія та усі інші «розумні» складові успіху чи невдачі? Що це за «день такий»? Але кожен, хто хоч раз проживав «такий» день, зрозуміє, про що йдеться.


Бо справді як ще можна пояснити майже поразку японців? Тактика? Нічого такого крамольного команда Дзаккероні не робила. У рамках добре знайомої системи гри наполегливо долала насичений захист суперника і створила, якщо зважити на те, з якою затятістю та щільністю захищалися йорданці, не так вже мало моментів.


Психологія? У матчах цього типу завжди легко звинувачувати фаворита у «недооцінці», «розслабленості», «браку швидкості», але іноді з таким самим успіхом можна звинуватити спринтера, що він не спромігся пробігти стометрівку за десять секунд у гамувальній сорочці.


А пояснення запропоноване підштовхує у бік ірраціонального, того, що є частиною привабливості футболу. Коли шкереберть летять усі логічні викладки та прогнози, коли на очах відбувається те, чого бути не повинно було за жодних обставин, залишається тільки дякувати футболу за ці дива.


Шість років тому дивувала інша команда тренера Аднана Хамада. У розпал вихвалянь чеснот оборони «в лінію» він привіз на афінську Олімпіаду збірну Іраку. Гравцям тоді, мабуть, забули сказати, що «лінія» — це дуже модно, сучасно та авторитетно, і вони із величезним задоволенням розірвали на шматки не один захист своїми швидкими, прикрашеними вмілим контролем м’яча, атаками.


Йорданці обрали інший варіант протистояння напевно сильнішому опоненту. Варіант, у якому погоджуються на терпляче, тривале й виснажливе, насамперед психологічно, «стояння в куті» з надією, що колись таки можна буде відповісти одним-двома потужними і бажано нокаутуючими ударами.


Дуже часто для того, щоб цей варіант спрацював, потрібно, аби твоє цвіло, а суперникове в’яло. У йорданців розцвів голкіпер Шафі, котрий підчищав геть усі неминучі огріхи партнерів й наближав таку нереальну до старту гри перемогу. Гол Йосіди підкреслив, що й японці не готові були змиритися із в’яненням пишноцвіту своїх надій на черговий континентальний титул.



Саудівська Аравія – Сирія 1:2


«Може, не так вже й погано міняти тренерів ледь не після кожного матчу?», — могли подумати боси аравійського футболу перед тим, як відправити у відставку Жозе Пезейру і вп’яте довірити команду Нассеру Аль-Джохару. Адже щойно «соколам» підрізала крильця збірна Сирії, у якій з вересня місяця попрацювало чотири тренери.


Саме у вересні Фаджра Ібрагіма, котрий виводив команду на Кубок Азії, відправили у відставку. Варто зауважити, що сирійці були єдиними, хто у відборі не програв жодного разу. Але достатньо було двох поразок у товариських матчах, щоб з ним розпрощалися. У п’яти поєдинках, але без надії на тривалішу роботу, команду очолював Айман Хакім.


Потім сирійська Федерація визначилася з тренером. Ратомір Дуйкович, який вивів Гану до 1/8 на чемпіонаті світу-2006, провів перший матч (впевнена перемога над Бахрейном 2:0), поїхав у відпустку і був звільнений, за версією Федерації, за те, «що не повернувся з відпустки у визначений час». Насправді ж, Федерація відмовилася брати на роботу асистентів Дуйковича і той, відповідно, до Сирії не повернувся.


Тож за кілька тижнів до старту турніру сирійці залишилися без тренера. Без часу на серйозніші пошуки обрали найпростіший і, мабуть, найлогічніший варіант. Збірну очолив румун Валеріу Тіце, тренер місцевого «Іттіхада», з яким він виграв Кубок AFC. Більшість гравців збірної виступають у рідному чемпіонаті (за кордоном грають лише шестеро з тих, хто приїхав до Катару), тож Тіце сміливо пообіцяв, що йому вистачить кількох товариських, аби розібратися що до чого.


У цих товариських матчах збірна Сирії постала надзвичайно жорсткою командою. Яким би не був рахунок, як би не складалася гра у нападі, сирійці завжди прагнули максимально агресивно вести боротьбу за м’яч біля свого штрафного.


У матчі з аравійцями вони розширили зону «бойових дій» і зустрічали суперника вже у центрі поля. І, схоже, що це не було випадковістю. Під керівництвом Жозе Пезейру збірна Саудівської Аравії зіграла кілька цікавих матчів з непоганими діями в атаці. Бувало, що накульгувала реалізація, але загальний малюнок комбінацій мав досить привабливий вигляд. Але, як свого часу це сталося зі «Спортингом» Пезейру, самого лише спорадичного натхнення команді не вистачило.


Жорстка гра сирійців позбавила аравійських футболістів можливості вільно комбінувати, а прийняти виклик, відповісти на агресію вони не зуміли. Саме у ці хвилини першого тайму сирійці, мабуть, і отримали певну психологічну перевагу. Тому навіть після пропущеного м’яча спромоглися забити знову і потім відбити атаки суперника.



Австралія – Індія 4:0


З Австралією все зрозуміло. Після легенького поштовху у вигляді суддівської помилки набрали хід і ще до перерви забили тричі.


А от Індія, як це не парадоксально, сподобалася. Відчувалося, що команду тренує англієць «старої школи». Звідси бажання навіть той мінімум ресурсів, що є у команди, використати для того, щоб грати, а не для того, щоб заважати робити це супернику. Матч був схожий на поєдинок Кубка Англії, у якому фаворит своїми голами підкреслює різницю у класі, але не у щирості зусиль.



Республіка Корея – Бахрейн 2:1


В уяві «пересічного» уболівальника, мабуть, вже давно сформувався стереотипний образ корейської збірної. Такі собі невтомні атлети, що можуть перебігати чи не будь-якого суперника.


Те, що корейці можуть і вміють грати по-різному, нагадав цей матч. Проти команди, що зосередилася біля власних воріт, потрібна неабияка терплячість, і саме її корейські футболісти продемонстрували. Після втрат м’яча спокійно починали все знову, регулярно міняли напрямки атак й використовували кожну нагоду для удару.


Корейці давали зрозуміти, що «за стіл» вони всілися надовго, «з’їсти» хочуть багато, тож похапцем нічого не робитимуть. Бахрейн дуже довго не був схожий на «кістку», що може стати в горлі руба. Ускладнили життя корейцям хіба що суддівські фантазії. Але й у меншості вони зафіксували результат достатньо впевнено.

Asian Cup: Кувейт - Китай 0:2

Саме китайське прислів’я стверджує, що лише дурень оцінює людей за тим, що вони йому дарують. Тож не будемо проголошувати збірну Китаю значно сильнішою за команду Кувейту через епізод, що вирішив долю матчу. Без подарунку не обійшлося, але суть цього протистояння була якраз у тому, щоб змусити суперника послабити пильність бодай раз.


У першому таймі червоно-синя маса гравців обох команд перекочувалася з однієї половини поля на іншу, підтримуючи рівновагу у грі та у рахунку. Обидві команди достатньо ефективно працювали без м’яча і здебільшого вчасно встигали створювати перешкоди щойно народженій атаці суперника.


Коли ж виникала хоч якась гострота, то у кувейтців це виходило завдяки швидкості на флангах (вони мали б пробити пенальті на перших хвилинах, але арбітр, мабуть, обслуговував раніше матчі з футболу австралійського і ще не зрозумів, що відвертий удар по ногах у межах штрафного карається одинадцятиметровим), а у китайців — після позиційних маневрів і створення вільних зон або ж після флангових передач.


У швидкості, попри гру у меншості, кувейтці спробували додати і після перерви. І виходило це у них досить добре. Принаймні коли м’яч опинився у їхніх воротах, відшукати у цьому можна було хіба що логіку епізоду, а не попередніх хвилин. Китайці вкотре нагадали, що стандарти живуть своїм життям. І вже після голу заграли значно впевненіше, включили пресинг на чужій половині.


Необхідність відстоювати перевагу ще більше мобілізувала китайську збірну, і вдруге на турнірі ми побачили як для команди, що забила першою, гол стає сигналом для ще активніших дій, а не приводом відкотитися в оборону.


Ден Чжо Сян вже забивав пам’ятні м’ячі за збірну. Наприклад, на минулорічному Кубку Східної Азії, у матчі, в якому Китай вперше в історії обіграв збірну Республіки Корея, або у товариському поєдинку з французами напередодні Мундіалю.


І все-таки саме два епізоди з гри проти Кувейту мають стати його візиткою для тих, хто раніше не бачив цього хавбека в дії. Один — це, звичайно ж, майстерний удар зі штрафного. Але ще більше про його вміння орієнтуватися в ситуації, приймати рішення і втілювати його говорить пас на Жун Хао на останніх хвилинах матчу. Краще за голи він характеризує гравця, тому що Ден все ж не бомбардир, а саме тонкий диспетчер, який добре читає та відчуває гру.


У внутрішньому чемпіонаті Ден був одним із найкращих гравців переможця Суперліги — «Шаньдун Лунен». Команда Бранко Іванковича відірвалася від другого місця на тринадцять очок. Тож у Ден Чжо Сяна буде шанс гучніше заявити про себе у азійській Лізі Чемпіонів, турнірі, у якому в 2010-му він лише двічі вийшов на заміну й загалом провів на полі двадцять шість хвилин.

Asian Cup: Катар - Узбекістан 0:2

Почнемо з дефініцій. Одним із у часників матчу була збірна чемпіонату Катару. Команда посереднього рівня, що здатна обігрувати найслабші збірні континенту, але вже не перший рік зіштовхується з тими самими проблемами проти суперників організованих та більш класних.


Найголовніша проблема, що впала в око під час кваліфікації чемпіонату світу — відсутність добре відпрацьованого виходу з оборони. «Зайві» передачі на своїй половині поля серйозно вповільнювали гру. У центрі півзахисту не було жодного гравця хоч трохи спроможного на дії креативні. Здебільшого футболісти на цих позиціях старанно заважали супернику, але губилися щойно завдання ускладнювалося.


І якщо, наприклад, у листопаді 2008-го, коли Метсю попрацював з командою лише два місяці, можна було зрозуміти подібні труднощі у центрі поля (тоді катарці нічого не зуміли протиставити японській збірній), то зараз відверто дитяча гра середньої лінії щонайменше дивує.


Бувало так, що чи не єдиним джерелом енергії та швидкості ставав у Катару Ібрагім Халфан. У першому матчі домашнього Кубка Азії Метсю залишає його у запасі. Спочатку навіть здалося, що не так це й страшно. Катарці упродовж перших п’яти хвилин намагалися максимально швидко переправляти м’яч до штрафного і пресингувати на чужій половині поля.


Кілька моментів, які створили узбецькі футболісти у відповідь, підкреслили, що активність катарців на початку гри є всього лише психологічною атакою, спробою спантеличити суперника й до того ж ця психологічна атака погано продумана, або ж погано виконана.


Активна гра у відборі біля штрафного узбеків означала максимально високу лінію оборони для збереження компактності власних побудов, і саме простір за спинами захисників команди Метсю з легкістю почали використовувати підопічні Абрамова.

Розкішно відіграв Гейнріх, чиї розумні, продумані маневри завжди дозволяли знайти найкраще місце для прориву. Катарці ж після втрати м’яча діяли вкрай розрізнено. Хтось відтягувався назад, зустрічати атаку ближче до своїх воріт, хтось і далі намагався зупинити її у центрі поля. Ще один важливий момент, над яким мав попрацювати Метсю.


А вийшло так, що ані у офсайд не впіймаєш всюдисутнього Гейнріха, бо хтось вже «сів», ані перехопиш пас на нього з глибини.


Ще один ключовий момент — гра збірної Узбекистану вже після голу Ахмєдова. Впевнена, надійна, навіть сувора. Жодного натяку на гру на відбій, на спробу утримати мінімальну перевагу сидінням у захисті. Тріо центральних хавбеків Кападзе – Джепаров – Хайдаров домінувало настільки переконливо, що у катарців не стало навіть духу на нехай хаотичний, але принаймні полум’яний штурм. Вихід Халфана вже нічим не міг допомогти.


У Катару є ще два матчі, але вкотре переконуєшся, що це зібрання гастарбайтерів серйозно залежить від того, яку гру демонструє суперник, наскільки впевнено він діє і що дозволяє катарцям. Самі вони вкрай рідко можуть визначити характер протистояння.


Узбецькій команді, в свою чергу, важливо чіткіше завершувати свої вмілі контратаки, бо у матчах із серйознішими суперниками їх може бути менше, і на долю матчу вони впливатимуть більше, аніж сьогодні.

Hexagonal Sub-20

Однією з головних футбольних подій січня є молодіжний чемпіонат Південної Америки. П’ять його учасників нещодавно взяли участь у тренувальному турнірі в аргентинській Кордобі.


Перу (2 матчі, 1 нічия, 1 поразка, 3-4)

Від господарів континентальної першості очікують успішного виступу (успіхом вважатиметься здобуття путівки на чемпіонат світу), і ця збірна виглядає значно дисциплінованішою та команднішою, аніж та, що два роки тому виступала у Венесуелі. Проте краща організація гри в обороні, яким би вагомим здобутком це не здавалося, не компенсує проблем із переходом у наступ.


У обох матчах перуанці дуже довго «розігрівалися» (єдиний виняток — момент, який створив для Аррое Басан на 5-й хвилині гри з чилійцями) і окрім ударів здалеку нічого у перші хвилин 30-35 не пропонували.


Непевність комбінацій підкреслювала войовничий характер півзахисту команди, що краще почувався у боротьбі та обмеженні дій суперника. У матчі з Чилі вилучення опорного хавбека Уб’єрни стало справжнім благословінням. Без його безглуздих довгих передач з’явилася значно цікавіша гра, і навіть вдесятьох перуанці домінували на полі.


Проти мексиканців гра попереду налагодилася, коли активніше відтягувалися для організації атак форварди. Атакувальне тріо Каррійо – Норонья – Басан взагалі відіграло у цьому матчі на хорошому рівні. Норонья запам’ятався добре поставленим ударом, Басан чудово орієнтується біля штрафного майданчика, його переміщення завжди небезпечні тим, що у будь-який момент він здатен зробити гострий пас на партнера.


Гра Каррійо більше нагадує класичні дії флангового форварда — обіграти захисника і подати або ж самому прорватися на ударну позицію.


Якщо не додасть плеймейкер Моралес, саме від дій форвардів залежатиме гострота дій перуанської збірної.


Болівія (2 матчі, 2 поразки, 0-4


Такі самі проблеми з виходом зі своєї половини поля, що й у перуанців. Традиційно болівійці діяли дуже старанно, але цього замало. Навіть коли успішним був пресинг на половині поля суперника, належної підтримки ті, хто вигравали боротьбу за м’яч, не отримували. У матчі з Еквадором хоч якась стрункість в атаках з’явилася завдяки невтомності капітана команди Чумасеро.


Проти аргентинців болівійці навіть цікавіше за суперника контролювали м’яч у першому таймі, але у другому вкрай рідко перетинали центр поля. Захищалися, щоправда, при цьому нормально, і лише хворий угорський суддя, котрий «компенсував» у другому таймі 13 хвилин і на останній із них поставив пенальті у ворота Болівії, позбавив команду Марко Санді заслуженої нічиєї.


Аргентина (3 матчі, 2 перемоги, 1 нічия, 5-2)


«Команда з трьома диригентами, але без диригування». Ця фраза коментатора каналу Fox Sports якнайкраще характеризує переможця турніру. Лише окремі яскраві спалахи іноді нагадували, що на полі саме аргентинці. А назагал міцна, але сіра команда, що вочевидь збирається боротися за континентальний титул завдяки «солідній, надійній грі та використанню помилок суперника».


Чилі (3 матчі, 1 перемога, 1 нічия, 1 поразка, 7-5)


Чилійці не зуміли контролювати та переключати швидкість гри. Бажання зробити все якомога блискавичніше призводило до атак похапцем, до невимушених втрат. У обох матчах у групі хаосу та неточності було більше, аніж впорядкованих маневрів. У другому з них чудово увійшов у гру Хосе Луїс Сільва, котрий вміло об’єднав зусилля партнерів.


У поєдинку за третє місце чилійці знову виглядали гірше за суперника, але «врятували» їх еквадорці, які лише у перші 5 хвилин не використали два розкішні моменти.


Еквадор (3 матчі, 1 перемога, 2 поразки, 4-6)


Догодливе вилучення Кайседо наприкінці першого тайму матчу з Аргентиною (цього разу господарям турніру зробила послугу болгарська бригада суддів) збила з кроку цю хорошу команду. Схоже, що саме психологічної твердості еквадорцям може не вистачити, аби пробитися на чемпіонат світу. Якщо команді занадто потрібні максимально сприятливі обставини, то будь-якої «несправедливості» достатньо буде, аби вона не реалізувала свій потенціал.


А в Еквадорі виросло ще одне цікаве покоління і якщо оцінювати виключно ідейне наповнення гри, то саме ця команда була на турнірі найкращою.


Вже у першому матчі еквадорська 4-4-2 виблискувала усіма можливими інтерпретаціями цієї схеми. І гравці не губилися у цих варіантах, добре розуміли, що, коли і як мають робити.


У двох програних поєдинках еквадорців підвели надмірна повага до суперника, який насправді нічим налякати не міг (Аргентина) та погана реалізація (Чилі).



Група А


Еквадор - Болівія 3:0


Аргентина - Еквадор 3:1


Аргентина - Болівія 1:0



Група Б


Перу - Чилі 2:2


Мексика - Перу 2:1


Мексика - Чилі 3:2



Матч за третє місце


Еквадор - Чилі 0:3



Фінал


Аргентина - Мексика 1:1 (пенальті 7:6)