Fútbol español: Біла магія

1

Зовнішня монументальність, що має справляти перше глибоке враження, повністю не дає бажаного ефекту. Подих магії відчувається пізніше, коли стоїш на полі й піднімаєш очі вгору. Миттєво спалахує: “А що ж відчуваєш, як тут народу по вінця?” Навіть порожні трибуни “Сантьяго Бернабеу” тиснуть якось особливо. Справжню вагу цієї махіни бачиш вже всередині. Бачиш зблизька. У багатьох гравців команд суперників ця зустріч спричиняла, за визначенням Хорхе Вальдано, “страх сцени”. Інші, менш схильні до поезії футболісти, обмежувалися банальним “накладаєш у штани”.

“Бернабеу”, наче королівський палац, просякнутий Історією. Не має значення, чи були б його попередні мешканці гідні бодай крихти уваги, якби їм не випало провести трохи часу в цих стінах. Сам факт їх тодішньої присутности у просторі й часі є частиною легенди. І у цій легенді звитяг у них значно більше, ніж конфузів. Тож перелік тріумфів завжди приглушує сумніви, виправдовує божевілля, зміцнює пиху.

Тому “Реал” часто вигравав матчі, які вигравати не повинен. Бо не визнавав інакшого розвитку подій. І під цим шаленим, насамперед психологічним, пресом супернику доводиться “схаменутися”, усвідомити, що зазіхнув на чуже, ледь не сакральне, й відійти на “своє” місце, хоч це й суперечитиме логіці конкретного поєдинку. Адже візитери іноді протистоять на “Сантьяго Бернабеу” не лише стартовому складу “Реала” й тим, хто вийде на заміну, а й мають впоратися з незримою присутністю давніших поколінь.

Недаремно Франсіско Франко, який футболом не надто цікавився, радо почав використовувати перемоги мадридців у перших розіграшах Кубка Чемпіонів (1956 - 1960) для пропаганди свого режиму. (Зокрема й на міжнародній арені. Варто згадати, що франкістську Іспанію прийняли до ООН 1955 року). Для Франко у цих титулах поєднувалися два важливих для нього аспекти. Перший – монархічний. Іспанська команда “панує” в Європі. Сам Франко ніколи не приховував, що відновить в Іспанії монархію. Другий – містичний. Католицька церква була душею франкістської держави. Аромат пахощів був найстійкішим по всій країні. І ще й з’являється команда, що швидко перетворюється на епохальну. Не забуваймо, що вже 1961 року Дон Ріві наполіг, щоб “Лідс” почав грати у білій формі. Таким був вплив першої “династії” в історії мадридського клубу навіть за межами Іспанії, й генералісімуса це влаштовувало.

Пізніше, насамперед у Каталонії, пропагандистський зв’язок Франко з “Реалом” помилково подавали чи не як єдину причину всіх досягнень мадридців. Хоча з 1939-го до 1953-го “Барселона” виграла 5 чемпіонатів та 4 Кубки, а “Реал” за цей самий період лише двічі перемагав у Кубку. Щоб зацікавити Франко, “Реал” мав спочатку стати тріумфатором. А відбулося це завдяки зовсім іншим людям.

У пантеоні “Реалу” вони мають стояти поруч. Сантьяго Бернабеу та Альфредо Ді Стефано. Президент і гравець. Тандем, який навряд чи вже можливо повторити будь-де й будь-коли. На щастя для “Реалу”, вони перетнулися в часі, а потім й у просторі. Міф почав народжуватися на очах.

2

15 лютого 2003 року Алекс Фергюсон, розлючений слабкою грою команди у кубковому матчі з “Арсеналом” (МЮ поступився на “Олд Траффорд” 0:2), копнув бутсу з такою силою, що влучив в обличчя Девіду Бекхему. За кілька днів після цього Фернандо Морьєнтес відповів Вісенте Дель Боске: “Розминайся сам, сучий сину”, коли той попросив форварда підготуватися до виходу на поле. Вже наступного дня Фернандо вибачився, але ці два епізоди, ще й настільки сближені в часі, підкреслили суттєву різницю між двома футбольними імперіями. У одній, тренер, чи то менеджер, є альфою та омегою, у іншій його роль полягає у тому, щоб, за словами Дель Боске, “бути батьком для футболістів, керувати стосунками у роздягальні”.

Тому в червоній частині Манчестера спочатку довго чекали “нового Басбі”, а зараз заповзято взялися чекати “нового Фергюсона”, а у Мадриді Серхіо Рамос, який у “Реалі” Дель Боске не грав, може спокійно заявити після чергової зміни тренера, що майбутній наставник має передусім “керувати стосунками у роздягальні”.

На “Олд Траффорді” роздягальня була лише ще одним закапелком у володіннях Сера Метта чи Сера Алекса. На “Бернабеу” ж іноді здавалося, що зайти до роздягальні тренер може тільки з дозволу гравців. Це, до речі, попри зовсім протилежні зачини, у обох випадках призводило до наївних висновків про “мотиватора Фергюсона” чи про Дель Боске, “який ні в що не втручається”. Тактичну грамотність обох наставників вперто виносили за дужки, хоча вони її демонстрували неодноразово, зокрема у дуелях своїх команд.

Традиції “Реалу” формував дует Бернабеу - Ді Стефано. Вони, звісно, ні про що подібне не домовлялися, але з появою у Мадриді одного з найвидатніших футболістів за всю історію курс був визначений. Президент на власний розсуд запрошував зірок, особливо іноземних. Щоправда з 1964-го до 1972-го іспанські клуби не могли підписувати контракти з іноземцями, тож дону Сантьяго не було де розвернутися. Але тільки-но ці обмеження зникли, його увагу привертали навіть гравці зі Східної Європи. Бернабеу, наприклад, хотів запросити до “Реалу” Ніколає Добріна, фантастичного румунського плеймейкера. Завадив президенту мадридців особисто Ніколає Чаушеску, який заборонив відпускати хавбека “Арджеша” за кордон. Причому невгамовний Бернабеу наполягав ледь не на зустрічі з керівником Румунії, аби вирішити це питання.

Що стосується Ді Стефано, то він, як згадували потім партнери по команді, “марив перемогами”, “заходив до роздягальні й говорив про перемоги, він хотів вигравати на тренуваннях, у настільний футбол, у карти”. “Він був головним. Збирав нас й розповідав, як грає суперник, кого треба буде закрити. І якщо ти робив щось не так, отримував потім прочухана”. За одинадцять років Ді Стефано у “Реалі” команда, на додачу до п’яти Кубків Чемпіонів, вісім разів виграла іспанський чемпіонат. До появи Ді Стефано у мадридців було лише два чемпіонських титули. Після нього у “Реалу” була зовсім інша ДНК.

3

Як це не парадоксально у Мадриді не довелося чекати “нового Ді Стефано”, щоб вигравати трофеї, принаймні внутрішні, у великій кількості. Зайвий доказ того, наскільки фундаментальним виявився його вплив. Поки “Реал” залежав від Ді Стефано, він водночас накопичував магію величі, що потім підтримувала й вела до нових перемог. З’являлися нові герої, не такі неймовірні, як Ді Стефано, але всі вони так само прагнули вигравати. Це був найголовніший спадок дона Альфредо.

Минулого року іспанський футбольний журнал Panenka значну частину чергового випуску присвятив пошуку відповіді на запитання: який, власне, у мадридського “Реалу” стиль? Журнал вийшов у січні, коли “Реал” Зідана прямував до другого поспіль тріумфу в ЛЧ та перемоги в чемпіонаті. І всім кортіло зрозуміти, як же він це робить.

Якщо залишити зараз осторонь суто стилістичні питання, бо вони потребують окремої розмови, можна відзначити, що мало хто з часів тренерства Дель Боске так гармоніював із традиціями “Реалу”, як Зізу. Він був частиною тієї запаморочливої команди, він відчув усі нюанси спадку Ді Стефано на власному досвіді гравця й потім зумів використати ці знання вже як тренер. Коли йдеться про “Реал”, це неабияке досягнення, бо з плином часу, з кожним новим трофеєм, посилюється тиск не тільки на опонентів, а й на тих, хто вдягає білу футболку.

Але також із плином часу дедалі нагальнішим стає питання: “Наскільки дієвою є давня модель?” Особливо, коли президентом є сумна пародія на Бернабеу, а серед провідних гравців нікого, хто наближався б до Ді Стефано за масштабністю таланту. Безпрецедентна серія Зідана у ЛЧ показала, що в цьому турнірі, де гранди надійно захищені на груповому етапі (бо це ж що треба утнути “Реалу”, щоб не пройти далі після шести турів?), модель працює.

Справжня боротьба починається у лютому й для здобуття трофею достатньо семи матчів, та ще й не обов’язково вигравати в усіх. Інша історія в національному чемпіонаті, змаганні тривалішому, змаганні, в якому втрати очок надолужувати буває значно важче. У сезоні 2016/17 Зінедіну блискуче вдалося розподілити ігровий час між багатьма футболістами, деякі матчі зіграні начебто “резервним” складом, за змістом були напрочуд цікавими. Однак і тоді вистачало тих самих перемог “емблемою”, коли суперник пропускав на останніх хвилинах. Без таких матчів, безумовно, не виграти чемпіонат у 38 турів, але якщо їх надмірно містифікувати, пояснювати все влучним іспанським словом pegada (від дієслова pegar – приклеювати), то варто пам’ятати, що клей теж колись може засохнути. Тобто знадобляться зміни. І ось тут дуже важливо, хто вирішує кадрові питання. Зідан знав дуже добре, хто це робить у “Реалі”. Тож пішов шляхетно, й навіть не намагався вичавити з моделі ще хоч трохи.

4

“Флорентіно поставив на Лопетегі хрест після поразки у Віторії”, – це слова іспанського статистика Алексіса Тамайо, який у день матчу з “Леванте” написав, що тренера “звільнять сьогодні”. Потім Алексіс навіть зробив спеціальне відео для свого каналу в Youtube, щоб вибачитися за дезінформацію й водночас підтвердити, що Юлену Лопетегі залишилося працювати зовсім трохи. Тож поразка на “Камп Ноу”, розгромна чи ні, вже мало що вирішувала.

Однак можна сказати, що на Лопетегі хрест доречно було ставити ще у день його презентації. Бо коли він сам плює на щойно подовжений контракт зі збірною, коли Перес плює на джентльменську угоду між Федерацією та клубами не чіпати наставників із чинними контрактами, навряд чи таке співробітництво могло закінчитися якось інакше. Дивує хіба що, наскільки швидко все сталося.

Чи не таку швидкість розвитку подій, хоч і з іншої причини, передбачив Зідан, коли стало зрозуміло, що у новому сезоні команда залишиться без Роналду? Зрештою стосунки з Кріштіану зіпсувалися не у Зізу, й тим більше не у Лопетегі. Це Перес вирішив здихатися феноменального бомбардира, гравця не такого універсального, як Ді Стефано, але так само фанатично налаштованого на перемоги й титули. І точно не Лопетегі вирішив замінити Роналду Маріано Діасом.

Колись Франко змішував перемоги “Реала” на континенті зі ще живою тоді ностальгією за величчю Імперії. Хоч і чудово розумів, що землі, колись підпорядковані іспанській короні що у Європі, що у Новому світі, втрачені назавжди. Флорентіно Перес, в свою чергу, впевнений, що трофеями ЛЧ можна прикрити його провали у чемпіонаті Іспанії. За 12 років (якщо рахувати з моменту звільнення Дель Боске) тренери, яких призначав Флорентіно, виграли аж два чемпіонства. У Рамона Кальдерона, що очолював клуб між двома етапами Переса, той самий показник за три роки.

Якою б міфотворчою не була серія з п’яти Кубків Чемпіонів поспіль, надалі “Реал” Сантьяго Бернабеу насамперед був гегемоном у Прімері. До того ж, як ще тоді можна було потрапити до кола претендентів на КЧ? Це зараз можна відстати від чемпіона на три десятки очок й все одно “пробитися” до “турніру найкращих”. Девальвація принципу відбору не позбавляє сам трофей престижу, набутого з другої половини 1950-х. Однак й штучно роздувати цей престиж і принагідно применшувати значення національного чемпіонату не варто.

Як, до речі, слід пам’ятати, що за 35 років президентства Бернабеу з “Реалом” працювало 13 наставників (дехто двічі). У Переса Соларі стає вже дванадцятим. Щоправда, і в Бернабеу був період, коли тренери вилітали один за одним. Проте йому вистачило мудрості, коли тріумфатори перших розіграшів КЧ сходили зі сцени, не просто залишити тренером Мігеля Муньйоса, а й довірити йому оновлення команди.

Муньйос пропрацював з того моменту ще 10 років. Його найперше рішення тоді, 1964-го? 38-річний Ді Стефано не потрапив навіть до заявки на матч проти “Атлетико”. Саме тренер отримав необхідні повноваження, саме він почав залучати до першої команди вихованців клубу. Навіть на прикладі найвидатнішого свого гравця “Реал” мав “запам’ятати”, що без свіжої крови рухатися вперед важко.

А якщо схожим кроком було прощання з Роналду? Навряд чи. Кріштіану зараз 33, Ді Стефано в цьому віці вигравав четвертий Кубок Чемпіонів, а наступного сезону додав ще один. До того ж, підтримувати тренера, який, так само, як колись Муньйос, виграв для мадридців КЧ і як футболіст, і як наставник, Флорентіно не збирався. Перес вкотре спробував зімітувати Бернабеу і вкотре вийшло щось недолуге.

5

У збірній Іспанії Юлен Лопетегі вибудував надзвичайно ефектну та ефективну модель гри. Попри те, що часу на роботу з гравцями було традиційно небагато, він зумів надати команді виразних, яскравих рис й певною мірою розпочати процес оновлення після золотого періоду Арагонеса та Дель Боске. Лопетегі завжди був тренером вдумливим, ретельним у кожному аспекті підготовки. Але варто запитати Рафу Бенітеса, чи достатньо методичности та аналітичности, аби “керувати” роздягальнею мадридського “Реалу”? Та ще й із президентом схильним “ставити хрест” через пару місяців, й не здатним ані оцінити, ані цінувати інших. З останніх прикладів – ставлення до Кейлора Наваса, а можна згадати й легендарне пересівське: “він не грав головою й не віддавав передачі більше, аніж на три метри, прийдуть молоді гравці й про нього забудуть”, навздогін Клодові Макелеле. Макелеле пішов чемпіоном влітку 2003-го. Наступного титулу з президентом Пересом “Реал” чекав дев’ять років.

Після фіналу ЛЧ в Кардиффі деякі іспанські журналісти проголосили, що у мадридців “найкращий в світі склад”. Не минуло й року, як вони вже обговорювали, кого з тріо Роналду - Бейл - Бензема треба продати першим, а то й взагалі лунали заяви, що продати слід усіх трьох одразу. Це нагадало кульбіти одного з оглядачів газети Marca , який шпетив Пеллегріні за “надмірну ротацію”, а вже наступного сезону дорікав Морінью, що той замало її використовує. Але що поробиш, близькість до президента клубу іноді перетворює журналіста на папугу.

Самі ці хитання від врівноваженого, розважливого Пеллегріні до чварного, токсичного Морінью, потім від Жозе до спокійного, за крок від нірвани Анчелотті свідчать, що пошук частіше відбувався залежно від того, що у певний момент було потрібно “роздягальні”. Серйозніший аналіз, причому не тільки кандидатур на посаду тренера, а й під час пошуку гравців, не був пріоритетом.

За останні шістдесят з гаком років “Реал” накопичив достатньо містики й магії, щоб продовжувати вигравати. 90 хвилин на “Бернабеу” справді можуть стати, за словами іншого культового героя клубу – Хуаніто – “дуууже довгими” для будь-якого суперника. Усе це було, є й буде частиною привабливости мадридського гранда. Однак і апелювати до цього дорогоцінного скарбу з повсякденною недбалістю теж не слід.

AFC Cup U16: Підсумки для першої четвірки

Австралія

На чемпіонаті світу Ю17 2015 року одним із найбільших сюрпризів було те, що Австралія грала в футбол цікавіше за Аргентину. Значною мірою це сталося завдяки “плідній” руйнівній роботі Умберто Ґрондони у юнацькій та юніорській збірних Аргентини, однак і австралійці останнім часом достатньо зробили для того, щоб їхню гру не сприймали за шаблонами й не асоціювали виключно з “типовим британським футболом”.

Ця команда не стала винятком. Може, якраз потужности, пробивної моці їй забракло у двох програних на турнірі поєдинках. Із суперниками, що додавали у динаміці під час матчу, із суперниками, що жорсткіше йшли в боротьбу, австралійській команді не вдалося зіграти на бажаному рівні. Водночас навіть у цих зустрічах були фрагменти хорошої роботи з м’ячем. Ще більше ця риса впадала в око, коли атакувати вдавалося довше й з більшою кількістю гравців.

У воротах вже у другому турі з’явився Адам Павлешич, й попри три пропущених у півфіналі, назагал його гра залишила враження надійности та розважливости. Саме цього іноді не вистачало основній парі центральних захисників, Кортні-Перкінсу та Волшу. Коли тиск суперника ставав серйознішим, їм бракувало координації між собою та з футболістами в опорній зоні. У центрі поля солідний обсяг роботи мав виконати Райян Тіґ. І якщо саме до обсягу особливих претензій бути не може, то залишилися питання щодо якости. Без неї важко буде стати впливовим гравцем як у збірній, так і у клубі.

Серед атакувальних хавбеків виділявся технікою Трістан Хаммонд. У плей-оф тренер використовував його значно менше, ніж потрібно, але й так Трістан залишив у пам’яті кілька яскравих епізодів. Так само, як і Люк Дузел.

Попереду діяв Ноа Ботич, рухливий форвард, що добре орієнтувався у позиційних нюансах своїх дій на полі.

Наступного року дізнаємося, як виглядатиме збірна Австралії на тлі аргентинців (якщо ті вийдуть на чемпіонат світу). Поки що можна зазначити, що австралійці дотримуються того самого курсу в побудові гри й підшукують виконавців здатних втілити ці ідеї.

Республіка Корея

Команда, що з самого початку здавалася найзбалансованішою на турнірі, стала жертвою навіть не єдиного неточного удару в серії пенальті, а радше недостатньо гострої гри проти впертої та витривалої команди Таджикистану в основний час. Якщо в інших матчах корейцям вдавалося знайти способи розхитати насичений захист, то у півфіналі все обмежилося лише голом після кутового. Хоча до цього команда якраз демонструвала хорошу маневреність, вміло пресингувала й досить різноманітно діяла у завершенні атак. Навіть трохи шкода, що не було фіналу між корейцями та японцями. Він би прикрасив цей цікавий та змістовний чемпіонат.

Щоправда і сам виступ збірної РК не слід вважати невдалим тільки через поразку за крок до фіналу. У кожній лінії були футболісти, що грамотно могли інтерпретувати задуми тренера, починаючи від виходу в обороні й аж до роботи у чужому штрафному майданчику, де запам’ятався центрфорвард Чхве Мін Со. До речі, й з середньої дистанції пробити він може дуже добре.

Непогано провів турнір атакувальний півзахисник Хон Юн Сан, який міг вийти і під нападником, і розташуватися ближче до лівого флангу, аби звідти починати свої маневри до центру й залишати простір для підключень захисника Лі Тхе Сока. Не менш активно діяв на протилежному фланзі й інший оборонець – Сон Хо Чжун. У групі атаки можна також виділити Кім Рьон Сона та Чжон Сан Біна.

Таджикистан

Після чемпіонату світу 1954 року й 3:8 команди ФРН у матчі з угорцями навряд чи мають дивувати подальші успіхи команд, що зазнають нищівної поразки на першому етапі змагань. Так, це й досі явище рідкісне, але не таке вже й неможливе.

2:6 у стартовому матчі турніру залишається у довідниках, однак значно більше буде спогадів про те, як збірна Таджикистану грала потім. Як налагодила захист, як витримувала тиск суперників у плей-оф, як нагадувала покоління узбецьких футболістів, що грали Мундіаль Ю17 2013-го, а у січні цього року перемогли у континентальній першості Ю23.

Що було спільного? Насамперед витривалість чи навіть терплячість, що іноді межували ледь не з апатією. Бо в обох випадках було очевидно, що у команд є кому грати розкутіше, наполегливіше, з більшим акцентом на атаку. І це було помітно, коли починався триваліший контроль м’яча й відповідний рух футболістів. Однак розподіл зусиль був саме таким, і він зрештою дозволив досягти успіху. А в тому, що для Таджикистану вихід на чемпіонат світу та участь у фіналі першості Азії є величезним успіхом, сумнівів немає.

Тепер цікаво, що зможе зробити команда на Мундіалі. У Перу буде ще одна можливість постежити за голкіпером Мухріддіном Хасановим, який, попри ті пропущені у першому турі 6 м’ячів, у цьому чемпіонаті цілком може претендувати на звання найкращого у своєму амплуа.

В інших лініях навряд чи є гравці для “символічних” збірних, за винятком хіба що форварда Рустама Соїрова. Досить вправний та метикуватий нападник. Можна ще відзначити старанну гру в опорній зоні Шарифбека Рахматова. У деяких матчах непогано проявив себе десятий номер Іслом Заїров, але в інших поєдинках від нього даремно чекали більшого впливу на гру попереду.

Японія

Якщо у розпорядженні тренера є 23 футболісти, якщо їх відібрали як найкращих у цій віковій категорії по всій країні, то чому потрібно обмежуватися “основним” складом та “запасними”? Можливо, у більшості випадків така логіка здаватиметься хибною, але саме за таким принципом провів цей турнір тренер японської збірної Йосіро Моріяма.

Тому після перемоги 5:2 у першому турі він зробив вісім змін у стартовому складі. І надалі постійно вдавався до цієї практики. У когось із тренерів, може, й волосся стало дибом, а Моріяма довіряв кожному зі своїх підопічних. І з такою масштабною ротацією японці не втратили стрункости гри, не розгубили зіграність та синхронність. Хто б не виходив із перших хвилин, навіть якщо попервах могли виникати труднощі, поступово команда починала діяти, як планувалося, знаходила рішення безпосередньо на полі. Зрештою і у чвертьфіналі, і у півфіналі японці пропускали першими, але потім більш ніж впевнено доводили свою перевагу.

У вирішальному матчі довелося попотіти, аби знайти ключ до оборони таджицької збірної, але впоралися і з цим завданням.

Символічно, що чемпіонський гол на рахунку Нісікави. Його назвали найкращим гравцем турніру, й було за що. Світла голова, вишукана техніка, результативні передачі та забитий м’яч у фіналі – десятка японської команди залишив вражаючу візитку.

Не меншої уваги вартий центрфорвард Шоджі Тояма, який став одним із найкращих бомбардирів турніру. (5 м‘ячів, разом із австралійцем Ботичем та малайзійцем Лукманом Хакімом). У цьому постійному кругозвороті ротацій він, здавалося, не був основним. Лише потім, коли стала зрозумілою логіка тренера, можна було абстрагуватися від цих ярликів та оцінити внесок цього футболіста. Тояма блискуче орієнтувався у штрафному, чи то граючи на випередження, чи після проникливого пасу у вільну зону. Одного-двох дотиків йому було достатньо, аби відправити м’яч у ворота.

Цей континентальний титул став третім для Японії у категорії Ю16. Усі здобуто з інтервалом у дванадцять років – 1994, 2006, 2018.

AFC Cup U16: Чвертьфінали

Японія - Оман 2:1

1:0 - Аль-Наабі, 14 (автогол); 1:1 - Аль-Машарі, 22; 2:1 - Тояма, 81

Японія: 1-Таїмі Ямада, 2-Каїто Сузукі, 3-Ріку Ханда, 4-Кохсіро Сумі, 6-Асахі Йококава, 7-Какеру Ямаучі (15-Рюма Накано, 80), 8-Хікару Наруока, 10-Джун Нісікава, 11-Кураба Кондо (20-Шоджі Тояма, 67), 18-Рьотаро Аракі (9-Кеїта Накано, 72)

Оман: 1-Мітам Аль-Аджмі, 2-Ісса Аль-Наабі, 6-Давуд Аль-Джабрі (21-Харіб Аль-Адаві, 78), 8-Хамед Аль-Мукхаїні, 9-Кусай Аль-Джараді, 10-Аль Ажар Аль-Балуші (3-Фахад Аль-Расбі, 61), 11-Омар Аль-Салті, 15-Мохаммед Аль-Балуші, 17-Ваїль Аль-Харті (16-Абдул Хакім Аль-Увайсі, 80), 19-Тарік Аль-Машарі, 23-Мулхам Аль-Сінайді

Збірна Японії стала першим представником Азії на чемпіонаті світу Ю17, що відбудеться наступного року в Перу. Навряд чи могло бути інакше. Мінімальний рахунок не відображає суттєвої різниці в якості гри обох команд.

Японці почали впевнено, з хорошим темпом на флангах, зі зручними, проникливими передачами Нісікави. Автогол Аль-Наабі став результатом цього стартового тиску й лише матеріялізував перевагу японської команди. Оманці до цього вкрай рідко потикалися до чужого штрафного. Забити їм вдалося чи не після найпершої змістовної атаки. Загострив її своїм проходом правий захисник Аль-Сінайді, Аль-Балуші навісив на дальню штангу, де прицільного удару головою завдав Аль-Машарі.

Пропущений м’яч вплинув на стрункість гри японців. Десь упродовж десяти хвилини вони майже не з’являлися біля воріт Аль-Аджмі. У оманців це був найкращий відрізок за увесь матч, бо саме в ці хвилини вони більше працювали з м’ячем й залучали більшу кількість гравців до організації атак.

До перерви японці ще встигли двічі потурбувати воротаря (в обох випадках це робили флангові захисники), але значно серйозніше додали вони після відпочинку. Раз по раз вигравали свої дуелі на флангах Кондо та Наруока, м’яч регулярно постачали партнерам, які займали вигідні позиції. За 14 перших хвилин тайму Аль-Аджмі парирував чотири удари.

Надалі питання було лише в тому, чи зможуть японці завершити точним ударом одну зі своїх численних атак. Оманці не відповідали взагалі. Якби Ямада пішов із воріт, навряд чи це якось вплинуло на характер матчу. Нічого, окрім нічиєї та ймовірної серії пенальті оманців не цікавило. Було б справді прикро, якби така команда поїхала від Азії на Мундіаль. Гол Тоями приніс зрештою перемогу японцям, але в цьому епізоді варто знову виділити Нісікаву, який провів свій найкращий матч на турнірі. Десятий номер японців блискуче асистував партнерам й впевнено розібрався з опонентом на лівому фланзі перед тим, як прострілити на Тояму.

КНДР - Таджикистан 1:1 (2:4)

0:1 - Соїров, 14; 1:1 - Рі Хон, 69

Серія пенальті: 1:0 - Ра Нам Хьон, 1:1 - Рахматов, 1:1 - Кім Чжин Ґук (сейв), 1:2 - Панжиєв, 1:2 - Чхе Ю Сон (сейв), 1:3 - Шаріпов, 2:3 - Кім Чжин Хьок, 2:4 - Соїров

КНДР: 21-Рі Вон Кйон, 2- Кім Чжин Хьок, 4-Кім Чжин Ґук, 5-Пак Рьон Ґвон, 6-Чхе Ю Сон, 7- Пак Кйон Сон, 8-Кім Вон Іль, 9-Ра Нам Хьон, 11-Кім Кан Сон, 15-Рі Хон, 19- Ан Пхьон Іль

Таджикистан: 1-Мухріддін Хасанов, 2-Джонібек Шаріпов, 4-Мухаммадрасул Літфуллаєв, 5-Шахрон Назаров, 7-Емомалі Ахмадхон, 8-Нідойор Забулов, 9-Рустам Соїров, 10-Іслом Заїров, 13-Амадоні Камолов (20-Озодбек Панжиєв, 81), 14-Шарифбек Рахматов, 22-Ісроїл Хойлов (11-Шохрух Сангов, 84)

Команда, що стартувала з поразки 2:6, їде на чемпіонат світу. Метаморфоза збірної Таджикистану не здається такою вже казковою, якщо оцінити усі подальші матчі цієї команди. Провал у поєдинку з Малайзією був винятком. Надалі значно впевненіше працював захист, принаймні не припускався таких жахливих помилок, та переконливіше вдавалося переходити від оборони до атаки.

Хоча тут варто зазначити, що іноді гра таджиків нагадувала виступ збірної Узбекистану на чемпіонаті Азії Ю23. Така сама стриманість, що іноді здавалася невмінням (чи небажанням) триваліше працювати з м’ячем попри те, що у складі є гравці, котрі вміють це робити.

Також можна сказати, що збірна Таджикистану недаремно терпляче стримувала атаки японців у матчі другого туру. Адже на той момент вже було зрозуміло, що одне очко залишить шанс на вихід до чвертьфіналу. Шансом цим згодом скористалися, обігравши Таїланд, а у чвертьфіналі знову довелося якийсь час присвятити старанним діям без м’яча.

Адже починали корейці досить активно й прагнули доправляти м’яч уперед якомога швидше у пошуках можливості для удару. Зреагували на це хавбеки таджицької команди і позиційними перешкодами ближче до центру, і допомогою партнерам ближче до штрафного майданчика.

Ще й вдалося провести просту, але якісну контратаку з голом-красенем Соїрова. Вже після цього були відрізки, коли збірна Таджикистану демонструвала непоганий колективний контроль м’яча, з хорошим рухом на чужій половині, та все-таки знову не було більш чітко визначеного акценту на завершення цих комбінацій.

Водночас продовжували добре обмежувати суперника, який до перерви завдав лише двох ударів у площину. У ці хвилини корейці занадто швидко переводили м’яч із флангів у центр і намагалися саме там прорвати захист. Не завадило б діяти ширше, аби розтягнути компактну оборону.

Так само атакували корейці й у другому таймі, і з таким самим успіхом. Розкішний удар Рі Хона міг навіть здатися ударом відчаю. Але правий захисник поцілив точнісінько у верхній кут. Збірна Таджикистану не розгубилася, не зосередилася на утриманні нічийного рахунку. Навіть створила два хороших моменти на останніх хвилинах, коли корейці, у складі яких так і не було жодної заміни, не могли атакувати зі звичною енергією.

У серії пенальті кожен удар таджицької команди був бездоганним, а два сейви Мухріддіна Хасанова забезпечили другий в історії вихід на чемпіонат світу Ю17.

Індонезія - Австралія 2:3

1:0 - Сутан Дієго Зіко, 17; 1:1 - Волш, 51; 1:2 - Лєомбруно, 65; 1:3 - Ботич, 74; 2:3 - Джуліансьях, 89

Індонезія: 21-Ернандо Арі, 2-Аміруддін Баґас, 3-Мохаммад Юдха, 4-Команґ Теґу, 5-Фаділах Нур, 6-Давід Маулана, 8-Андре Октавіансьях, 9-Сутан Дієго Зіко (15-Мухаммаж Салман, 65), 11-Мохаммад Супріаді (10-Ренді Джуліансьях, 77), 18-Бриліан Неґьєнта, 20-Аміруддін Баґус

Австралія: 12-Адам Павлешич, 3-Деніел Волш, 5-Джордан Бос (11-Джошуа Варга, 62), 6-Райян Тіґ, 8-Біркан Кірдар, 9-Ноа Ботич, 10-Люк Дузел (19-Джейден Ґорман, 87), 15- Джордан Кортні-Перкінс, 16-Адам Леомбруно, 21-Джозеф Родді (7-Трістан Хаммонд, 62), 23-Томас Ламбіріс

Чи не найяскравіший поки що матч турніру. Насамперед завдяки кільком тисячам уболівальників індонезійської збірної, які створили неймовірний емоційний фон матчу. (Можна лише уявити, що коїтиметься на трибунах, коли саме в Індонезії стартує 18 жовтня чемпіонат Азії Ю19).

Австралійці цілком могли змусити принишкнути фанів суперника, якби Дузел скористався бодай одним із двох шансів у перші десять хвилин. Але спочатку він пробив у штангу, а потім із ударом впорався голкіпер. А от бомбардир індонезійців, який цього разу вийшов у стартовому складі, з другої спроби таки відзначився. Обидва його м’ячі в цьому чемпіонаті підкреслили хорошу технічну підготовку Сутана Дієго Зіко.

За переваги в рахунку збірна Індонезії використовувала такі самі дисципліновані переміщення, що забезпечували баланс у грі в матчах групового турніру. Рух аж ніяк не був однобічним, виключно до власних воріт. У контратаках постійно намагалися знайти й використати позиційні помилки суперника.

Після першого тайму можна було сказати, що індонезійці почуваються на полі впевненіше, але гол Волша все змінив. Тут є одразу кілька психологічних нюансів. Австралійці досить швидко вирішили найперше своє завдання на другий тайм – зрівняли рахунок. Індонезійці ж дещо втратили концентрацію. Їм вже не було що захищати з тією ж старанністю, а поки розбиралися, як саме діяти далі, почали частіше втрачати координацію в обороні. Розкутіші атаки австралійців, особливо, коли вдавалося швидко перевести м’яч із одного флангу на інший, одразу стали нестримними. Вдало вийшли на заміну Варга та Хаммонд, чия відсутність у стартовому складі трохи здивувала.

Здавалося, що індонезійцям вже не піднятися й, мабуть, так само вирішили й австралійці, які досить спокійно й стримано діяли наприкінці матчу. Аж раптом фантастичний пас Маулани залишив Джуліансьяха віч-на-віч із воротарем, й компенсований час був значно емоційнішим, аніж можна було очікувати.

Попри невдачу в цьому поєдинку, виступ індонезійців залишив приємне враження. Хороша організація гри поєднувалася з проявами індивідуальної майстерности. Хоча, наприклад, Баґус після ефектного старту потім грав не так виразно. А от фланговий форвард (грав на обох флангах, але частіше на лівому) Супріаді провів турнір стабільно. У центрі поля добре зіграло тріо Неґьєнта, Маулана, Октавіансьях.

Республіка Корея - Індія 1:0

1:0 - Чжон Сан Бін, 68

Республіка Корея: 1-Сін Сон Хун, 2-Лі Тхе Сок (13-Квак Йон Чхан, 86), 3-Сон Хо Чжун, 4-Лі Чжун Сок, 5-Хон Сон Ук, 6-Юн Сок Чжу, 8-Пак Сан Хун, 9-Чхве Мін Со, 10-Хон Юн Сан, 12-Кім Рьон Сон (11-Чжон Сан Бін, 46), 14-Со Чже Мін (7-Чжо Чжин Хо, 62)

Індія: 23-Нірадж Кумар, 2-Тойба Сінґх, 3-Харпріт Сінґх, 4-Шабас Мутедат, 5-Ґуркірат Сінґх, 6-Вікрам Партап, 7-Раві Бахадур Рана (12-Бхувнеш Шендре, 70), 8-Бекей Орам, 9-Рідж Демелло, 11-Ґівсон Сінґх (10-Лалчанхіма Сайло, 71), 14-Рікі Шабонг (17-Ерік Ремпуатпуйя Чханґте, 80)

Зустрілися команди, що до цього не пропустили жодного м’яча. Щоправда одна (корейці) забила 12, а інша відзначилася лише один раз. Саме це, мабуть, і визначило характер поєдинку, що нагадував протистояння армрестлерів, в якому один з них може лише триматися й таким чином виснажувати опонента, але сам додати не може.

Збірна Індія вкрай скромно поводила себе, коли отримувала м’яч. Головним було зупинити атаки суперника, збити його з ритму, змусити нервувати й поспішати. До нервів так і не дійшло, до гри похапцем теж. Що справді заважало корейцям, то це певна одноманітність деяких комбінацій. Але навіть у таких випадках бували підключення з глибини, що могли завершитися двома-трьома ударами поспіль, кожен з яких індійці старанно блокували.

У першому таймі корейці досить вперто лізли через центр, з використанням коротких передач. За певних умов, така гра може пробити захист, однак футболісти збірної Індії встигали страхувати одне одного.

Досить довго не втрачали пильности підопічні Бібіано Фернандеса й після перерви. Та все ж наполегливість корейців дала результат. На удар Чхве Мін Со голкіпер ще зреагував, але на м’яч вже летів Чжон Сан Бін. У ці хвилини втомлені індійці більше скупчувалися біля штрафного майданчика і залишали зони, в яких можна було розігнати атаку.

У Індії реакція на виступ команди все таки була позитивною. Головний висновок – Фернандес має продовжити роботу з цим поколінням. М’яч забитий в’єтнамцям з одинадцятиметрової позначки залишився єдиним, але реалізація моментів є давньою хворобою індійських команд цієї вікової категорії й прогрес у інших аспектах гри зрештою може допомогти почати забивати й суперникам рівня корейської збірної.

AFC Cup U16: Груповий етап

Група А

1. Японія - 7; 2-1-0, 7:2

2. Таджикистан - 4; 1-1-1, 4:7

3. Таїланд - 3; 1-0-2, 7:9

4. Малайзія - 3; 1-0-2, 8:8

Результати третього туру: Малайзія - Японія 0:2 (Тояма, 37; Наруока, 93), Таїланд - Таджикистан 1:2 (Муеанта, 80 - Панжиєв, 38; Заїров, 84)

Матчі останнього туру перенесли на один день через зливу. Починалися вони об одинадцятій ранку за місцевим часом. У Європі десь ще була глуха ніч, десь світало. Спроби знайти трансляцію о цій порі виявилися, на жаль, марними, тож залишалося орієнтуватися на враження інших та куці хайлайти.

Про виступ господарів турніру говорили після поразки від японців аж на рівні уряду. Міністр спорту розкритикував і тренера (принагідно розказавши, скільки той отримує), і усю програму розвитку футболу. Тут слід пояснити, що розробкою цієї масштабної програми займався кілька років тому зовсім інший уряд, а теперішній тільки те й робить, що шукає приводи згорнути усе це діло й пустити гроші на щось інше.

Трохи дивує такий підхід. Ніби саме у Малайзії після короткого періоду мали раптом з’явитися команди в усіх вікових категоріях, що виносили б кожного із суперників. Навіть тим, хто розпочав подібні процеси значно раніше, не завжди вдається досягати бажаних результатів. А в цьому турнірі, попри останнє місце в групі, малайзійці точно не було найгіршими й надміру заплатили за помилки у матчі з Таїландом. Але все ж є і цікаві гравці, і розуміння того, що робити далі.

Виділити можна, звісно, Лукмана Хакіма (наразі він залишається найкращим бомбардиром турніру з п’ятьма м’ячами), хоча якраз його вилучення суттєво вплинуло на підсумок поєдинку з тайцями. Не менш цікаво діяв його партнер у атаці Мухаммад Нажмудін, хорошою роботою на обох флангах запам’ятався Мухаммад Аліф. У центрі поля Фірдаус Кайроннісам грав і у опорній зоні й трохи вище. Можливо у деяких ситуаціях йому забракло більшої агресивности, вміння брати на себе, коли гра складається не надто вдало. Те саме можна сказати й про деяких інших хавбеків, які й не обділені технікою чи баченням поля, але могли занадто знітитися під психологічним тиском.

У збірної Таїланду був свій лідер атак та бомбардир (4 точних удари), який ще й уникнув дискваліфікації. В останньому турі Супанат Муеанта відзначився знову причому цього разу вже не з меж штрафного, а хорошим ударом здалеку після розіграшу стандарту. Підвів тайців голкіпер, який помилився, коли таджицька команда відкрила рахунок, а потім не добрався до флангової подачі, що завершилася переможним ударом. Зрештою, яким би вправним не був форвард, з дев’ятьма пропущеними м’ячами важкувато розраховувати на місце у плей-оф.

А якраз рясні помилки в обороні затьмарили враження від доволі змістовних атакувальних дій команди Таїланду. І якщо Муеанта виділявся вмінням завершувати атаки, то варто відзначити ще й передачі Танаріна Тумсена. Деякі з них були основою результативних комбінацій й яскраво продемонстрували, що цей хавбек добре орієнтується у ситуації й вміє віддати м’який, зручний пас. Також запам’ятався у групі атаки Вараґон Тонґбаї, який діяв на лівому фланзі. У нього, до речі, був хороший момент у матчі з Таджикистаном і якби вдалося переграти воротаря, то дует чвертьфіналістів від цієї групи міг би інший вигляд.

Група Б

1. КНДР - 7; 2-1-0, 6:3

2. Оман - 4; 1-1-1, 5:5

3. Ємен - 3; 1-0-2, 5:4

4. Йорданія - 2; 0-2-1, 5:9

Результати третього туру: КНДР - Оман 3:1 (Пак Рьон Квон, 4; Кім Кан Сон, 16; Ан Пьон Іль, 45+1 - Аль Джараді, 78, пен)

Ємен - Йорданія 5:1 (Файсал Саїф 14,73; Тамер Сенан, 16; Саад Аль-Кааод, 24; Мохаммад Ісса, 25, автогол - Резік Баніхані, 75, пен)

Матчі цієї групи у перші два ігрових дні перетиналися з поєдинками групи С, треба було вибирати щось одне, тому корейців та оманців вдалося побачити аж у вирішальному турі. Перевага збірної КНДР була очевидною, тож навряд чи далеким від істини буде припущення, що групу вони виграли закономірно. Про особливості гри команди можна буде детальніше поговорити згодом, коли накопичиться трохи більше матеріялу. Поки що можна зазначити, що є деякі майже класичні для юнацьких та молодіжних команд цієї країни деталі. Наприклад, схема 4-4-2 чи дев’ятий номер у центрального півзахисника.

Головною загадкою в цій групі став результат матчі Ємен - Йорданія. Команда, що не відзначилася до того жодного разу забила п’ять супернику, що реально претендував на вихід до чвертьфіналу. Та ще й чотири з них до 24-ї хвилини. Хаос, що панував у цей час в обороні йорданців легко помітити навіть у короткому відеозвіті.

Група С

1. Індонезія - 5; 1-2-0, 3:1

2. Індія - 5; 1-2-0, 1:0

3. Іран - 3; 1-0-2, 5:2

4. В’єтнам - 1; 0-1-2, 1:7

Результати третього туру: Індонезія - Індія 0:0, Іран - В’єтнам 5:0 (Азізі 18,36; Барзегар, 21; Дусталі 31, 64)

Збірна Ірану могла забивати хоч ще десять, все одно її вихід до чвертьфіналу залежав від того, чи пропустить Індія у паралельному матчі. А там, з наближенням фінального свистка, ніхто вже особливо ризикувати не збирався. Тож довгоочікувана голеада потішила хіба що самолюбство іранців. Та й це не факт, коли йдеться про команду, що їхала на турнір одним із фаворитів, але зіграла дуже погано у першому матчі й лише трохи краще у другому. Тільки з третьої спроби вагомо заявили про себе ті, від кого насамперед очікували змістовної гри на цьому турнірі. Водночас, саме через те, що сталося це так запізно, нелегко виокремити когось й назвати найкращим чи одним з найкращих у складі команди. Майже кожен міг і мав би зіграти значно якісніше.

В’єтнамці в свою чергу видали майже максимум працьовитости, згуртованости, але не завадило б ще трохи яскравих індивідуальностей, аби розраховувати на кращі результати. Якщо у перших двох турах команда зберігала компактність та щільність побудови, то у третьому занадто “розтягувалася” й суперник постійно використовував це для стрімкого переходу в контратаку. Відтягнутися назад злагоджено, зайняти позиції на своїй половині в’єтнамські футболісти вже не встигали, а після вилучення за рахунку 0:2 навряд чи й самі сподівалися на диво.

Група Д

1. Республіка Корея - 9; 3-0-0, 12:0

2. Австралія - 6; 2-0-1, 6:4

3. Ірак - 3; 1-0-2, 3:5

4. Афганистан - 0, 0-0-3, 1:13

Результати третього туру: Республіка Корея - Ірак 2:0 (Мун Чжун Хо, 45,48), Австралія - Афганистан 4:0 (Родді, 8, 45+3; Ботич, 26, 61)

Дебют у першості континенту з точки зору результату, хіба що за винятком першого матчу, вийшов для афганської команди не надто приємним, тож можна вжити стандартну для таких випадків фразу про набутий досвід. І проти корейців, і проти австралійців не вдалося втриматися на тому рівні інтенсивности, який пропонували суперники. При цьому афганці намагалися не йти в глухий захист, зустрічали атаки достатньо високо й у матчі з Австралією це закінчилося двома жовтими воротарю ще у першому таймі. Можна вважати таку манеру гри наївною, ризикованою, але з такими прудкими, технічними виконавцями навряд чи афганці довго витримали б нескінченне сидіння у власному штрафному. Відзначити серед цих гравців можна насамперед Алі Західі, невтомного лівого форварда.

Іракці свої шанси пройти далі втратили після поразки від Австралії. Щось протиставити вишколеній корейській команді було майже неможливо. Ритм та характер матчу визначали корейці, і навіть не вмикали при цьому максимальну швидкість. У збірній Іраку хороший турнір провів центральний півзахисник Абдул Раззак Касім, гравець грамотний, здатний чітко визначити напрямок атаки й потім підтримати її підключенням з глибини. Алі Джасім Ельайбі добре зарекомендував себе на лівому фланзі. Футболіст зі швидкістю, технікою, вигадкою. Назагал команда Файсала Азіза трохи “поменшала” хіба що на тлі блискуче організованих корейців, а у інших двох зустрічах грала досить непогано. (З Австралією здебільшого у першому таймі, до вилучення Алі Кадіма). У будь-якій іншій групі іракці б мабуть опинилися на одному з двох перших місць.

Як забиває "Яблонець"

Другим суперником “Динамо” у Лізі Європи буде чеський “Яблонець”, який у цьому сезоні відзначився вже 15 разів. Один із м’ячів суперник забив у власні ворота, а з рештою спробуємо розібратися, щоб виявити певні закономірності у діях команди в завершенні атак.

Почнемо зі знайомства зблизька. Варто уважно запам’ятати цей крупний план і сподіватися, що під час матчу він з’являтиметься в кадрі якомога рідше.

Чому? Бо крупний план цього півзахисника, Міхала Травніка, означає, що він готується до виконання стандартів.

А що ж трапляється, коли Міхал підходить до м’яча у таких випадка? Подивимося на кутовий у матчі другого туру проти “Спарти”.

Зазвичай кілька гравців “Яблонця” розташовуються досить компактно на лінії воротарського майданчика. Іноді хтось намагається максимально обмежити роботу голкіпера суперників на виході, однак завдання номер один – зайняти позиції у певній зоні. І якщо Травнік виконає подачу максимально точно, то виходить, що не один футболіст має шанс завдати удару. У даному випадку це зробив Давід Лішка.

Матч четвертого туру з “Карвіною”. Кутовий тепер вже з лівого флангу.

Знову розташування гравців неподалік від лінії воротарського й ще одна вивірена подача, що дозволила відзначитися Мартіну Долежалу.

Штрафний із лівого флангу, гра з “Сігмою”.

Вже знайома дислокація футболістів “Яблонця”. Відзначимо, що у такій ситуації справді не обов’язково ставати прямісінько перед воротарем. Адже за кілька кроків від нього і так скупчується чимало гравців обох команд. У цьому епізоді забив Долежал.

Можна ще згадати третій м’яч у ворота пльзенської “Вікторії”. Травнік подав кутовий із лівого флангу, а забивав головою, не без допомоги з боку голкіпера гостей, Ян Храмоста.

Травнік може й сам виконувати удари зі штрафних. У чому переконався воротар “Ренна” Томаш Коубек, якому Травнік технічно натякнув, що стінку можна було б поставити краще.

Варто окремо згадати ще один штрафний, на виїзді проти “Славії”. Цього разу футболісти “Яблонця” розташувалися ніби далеченько від воріт й одразу загрозу створити не могли.

Важливо тут дещо інше. А саме – чисельна перевага у зоні, в яку спрямовано м’яч.

За кілька секунд це дозволяє пресингувати Стоха й ще за мить – виконати результативну подачу на Долежала.

Стрімкий розвиток подій після перехоплення м’яча. Ще одна риса результативних комбінацій “Яблонця”. Почнемо з найпростішого прикладу.

Храмоста займає позицію поки його партнер пресингує захисника суперників. Зрештою гравець “Карвіни” намагався уникнути тиску й відпасувати воротареві. Ось тут якраз свій ривок виконав Храмоста й спокійно вразив ворота.

У інших випадках бачимо вже складнішу взаємодію футболістів “Яблонця”.

Це ситуація одразу після перехоплення у матчі зі “Спартою”.

Захисник, що відібрав м’яч, не віддав пас миттєво, а трохи пройшов уперед сам. І виконав передачу лише коли до нього наблизився суперник. Це дало трохи більше простору на фланзі Йововичу. А вже коли той наближався до штрафного, почав свій ривок з глибини Томаш Голеш.

Саме на нього Йовович зробив вивірену подачу й правий захисник чітко пробив головою.

Перехоплення м’яча на своїй половині (матч проти “Карвіни”).

Хюбшман одразу грає вперед. М’яч отримує Храмоста.

І це зовсім не випадково. Коли вони з Долежалом на полі разом, саме він більше рухається, більше відходить трохи ближче до середньої лінії чи опиняється на фланзі. Далі починається хороша взаємодія двох нападників. Здається, що зону за спинами захисників використовуватиме Долежал.

Однак у “Яблонця” є перевага у динаміці, тому Храмоста продовжує рух вперед. У цей момент наближається до штрафного й Масопуст. (Згадаймо рейд Голеша проти “Славії”).

Зрештою з’ясовується, що до штрафного вриватиметься Храмоста, а не Долежал. Мартін, натомість, чудово асистує Янові.

Далі вже Храмоста спокійно перевів м’яч на Масопуста, який завершив цю комбінацію.

Ще один приклад маневрів Храмости. З поєдинку проти “Сігми”.

Голеш акуратно спрямував м’яч у вільну зону. А за кілька секунд Ян виконав результативний пас на Долежала.

Заслуговує на увагу робота Храмости й у комбінації, що призвела до першого м’яча у ворота “Вікторії”.

Відзначимо спочатку його появу неподалік від центрального кола.

Потім до атаки підключається лівий захисник Ганоушек і Храмоста перевів м’яч йому.

Вже біля штрафного захисники чемпіона Чехії сконцентрувалися на Ганоушеку та Йововичу і забули про Храмосту.

Це дозволило Яну точно навісити на Травніка.

Храмоста стартував із глибини, і так само з другої лінії починав свій рух до чужого штрафного Травнік. Ми вже бачили такі підключення в інших випадках. Тобто йдеться про ще одну рису атак “Яблонця”. Проілюструємо її ще одним голом у ворота пльзенців.

Початок епізоду. Міхал Травнік на газоні. Може здатися, що атака пройде без його участі.

Після пасу вперед ще немає можливості переправити м’яч до штрафного майданчика.

Але минає лише три секунди й варіянтів побільшало.

Далі взагалі відбувається найцікавіше, бо підтягується ще й Травнік. І саме він завдає вирішального удару.

У “Яблонця” поки що не було м’ячів, забитих після тривалих позиційних атак. Це не означає, що таких атак у команди немає. Просто поки що успіх приносили дещо інші маневри.

Отже, що впадає в око: стандарти Травніка ( і взагалі голи головою, яких вже 8); хороше використання вільних зон чи після перехоплень м’яча, чи після швидкого виходу з оборони, й пов’язані з цим підключення з глибини (у цьому контексті можна ще згадати гол Поважанца “Зліну”); маневри Храмости, як на флангах, так і ближче до центрального кола.

U16 AFC Cup: Другий тур

Таїланд - Малайзія 4:2

1:0 - Муеанта, 3; 1:1 - Лукман Хакім, 12; 2:1 - Муеанта, 21; 2:2 - Кайроннісам, 48; 3:2 - Тонґбаї, 57; 4:2 - Яннґам, 85

Таїланд: 1-Анучид Тавесрі, 2-Артіт Буа-нґам, 3-Чатмонґкол Руенґтанароте, 4-Кіттічай Яйді, 5-Джаккрапонґ Санмахунґ, 7-Танатун Тумсен, 8-Саравут Саоварос, 9-Вараґон Тонґбаї (17-Апідет Яннґам,76), 10-Супанат Муеанта, 13-Танакріт Лаоркаї (14-Пуннават Чоте,39), 15-Танарат Тумсен (11-Кіттіпонґ Кетрада, 81)

Малайзія: 21-Абдул Алім, 3-Фірдаус Рамлі, 5-Мухаммад Харіз (4-Алі Імранб,60), 7-Мухаммад Нажмудін (9-Мухаммад Амірул,56), 8-Фірдаус Кайроннісам, 10-Лукман Хакім, 11-Мухаммад Аліф, 12-Мухаммад Раймі, 14-Ахмад Зікрі, 16-Умар Хакім , 19-Харіт Наем (18-Моххамад Сьюкур,36)

Після першого туру малайзійські журналісти із сумом порівнювали кількість глядачів на матчах господарів турніру (700) та індонезійців, яких приїхало підтримати кілька тисяч уболівальників. Наставник збірної Малайзії філософськи зазначив, що його хлопці звикли грати на порожніх стадіонах, але все-таки закликав прийти їх підтримати в наступному поєдинку. Зібралося більше дев’яти тисяч, і наче навмисно усе пішло шкереберть ледь не з самого початку.

Дуже швидко Муеанта знову нагадав, що будь-який безхазяйний м’яч у штрафному чи біля нього миттєво стає здобиччю цього форварда. Гол у відповідь забивав уже лідер атак господарів турніру. Лукман Хакім вдало розташувався між захисниками й пробив головою після хорошої подачі Аліфа з правого флангу.

Однак на відміну від попереднього матчу, цей гол не допоміг малайзійцям встановити контроль над грою. Ця комбінація залишилася чи не єдиним цікавим здобутком у першому таймі. З появою Кіттічая Яйді в центрі захисту спокійніше стало у цій зоні, не гірше зустрічали суперників й півзахисники, а невтомний Муеанта забив знову, тож перший тайм команда Таїланду виграла закономірно.

Малайзія додала на старті другої половини й не забарилася із результативною комбінацією. І вже наступної хвилини Лукман Хакім занадто різко пішов у боротьбу й отримав червону картку. Вочевидь бажання віддячити вболівальникам зіграло злий жарт із командою в цілому до перерви й з одним із її лідерів одразу після відпочинку. У діях малайзійців було більше нервів, менше злагоджености, ніж у першому матчі. Команда ж Таїланду, навпаки, суттєво додала балансу своїй грі. Після третього м’яча тайців господарям зрідка вдавалося створити щось гостре в атаці. А серія помилок, що призвела до четвертого пропущеного, взагалі була фантасмагоричною.

Таджикистан - Японія 0:0

Таджикистан: 1-Мухріддін Хасанов, 2-Жонібек Шаріпов, 4-Мухаммадрасул Літфуллаєв, 5-Шахрон Назаров, 7-Емомалі Ахмадхон, 8-Нідойор Забіров, 9-Рустам Соїров (19-Іброхім Закіров,93), 10-Іслом Заїров, 13-Амадоні Камолов, 14-Шарифбек Рахматов (20-Оздобек Панжиєв,87), 22-Ісроїл Холов (11-Шонрух Сангов,83)

Японія: 23-Таїсі Брендон Нодзава, 3-Ріку Ханда, 5-Юске Ісіда, 6-Асахі Йококава, 9-Кейта Накано, 11-Кураба Кондо, 13-Шунске Міто (7-Какеру Ямаучі,80), 16-Сако Маайя, 17-Нао Ямада (4-Косіхіро Сумі,46), 18-Ріотаро Аракі, 19-Юске Аокі (10 Дзюн Нісікава,64)

Масштабні зміни у складі були б зрозумілішими у таджицької команди, яка програла 2:6 у першому турі. Натомість сім замін, порівняно з матчем проти Таїланду, зробив наставник японської збірної. Це не вплинуло якось кардинально на структуру гри чи методи роботи в атаці і можна лише припускати, чи такою самою була б якість цих дій, якби на поле вийшов інший склад.

Справа в тому, що налякані шістьма пропущеними м’ячами, цього разу таджицькі футболісти вийшли насамперед дбати про власні ворота. Будь-який рух у напрямку чужих воріт був ситуативним. Від нього не відмовлялися зовсім, але й пріоритети були розставлені дуже чітко. Зони на своїй половині були перекриті так, що японцям це могло нагадати токійське метро в годину пік. Вони старанно намагалися пробити цю стіну, однак украй рідко проходили справді загострювальні передачі, а моментів для взяття воріт майже не було.

Індія - Іран 0:0

Індія: 23-Нірадж Кумар, 2-Мойранґтем Тойба Сінґх, 4-Шабас Мутедат (3-Харпріт Сінґх, 67), 5-Ґуркірат Сінґх, 6-Вікрам Партап, 7-Раві Бахадур Рана, 8-Бекей Орам, 9-Рідж Де Мелло (13-Харпріт Рулбір, 83), 11-Ґівсон Сінґх (10-Лалчанхіма Сайло,73), 14-Рікі Шабонґ , 16-Бікаш Юмнам

Іран: 1-Амірхоссейн Нікпур, 2-Амірхоссейн Азізі, 3-Мохаммад Амін Хозбайї, 5-Хоссейн Шаверді, 6-Амір Шабані, 7-Аліреза Бав’єх (9-Махді Сейєді, 79), 10-Ясін Салхані, 11-Хоссейн Хаджизаде Хорасані (18-Аріа Барзегар, 62), 16-Амірреза Ісламталаб, 17-Амір Джафарі (19-Амін Дусталі, 56), 20-Аболфазл Алізаде

Результати першого туру визначили стратегію команд на цей матч. Індія починала досить активно, але тривало це хвилин десять. Потім команда потроху зменшувала активність в атаці. Адже нічия аж ніяк не шкодила шансам на вихід до чвертьфвналу. А от іранцям у пошуках перемоги слід було позбавлятися млявости стартового поєдинку.

І у цьому матчі був 15-хвилинний відрізок, коли здалося, що це їм цілком до снаги. З 16-ї до 31-ї хвилини створили три хороших моменти, у грі команди з’явилася непогана взаємодія в атаці. Щоправда згодом усе було хіба що ледве покращеною копією невдалого поєдинку з Індонезією.

Порятунок, здавалося, впав із неба, коли іранці заробили пенальті. Але й тут нічого не вийшло, бо Нірадж Кумар парирував удар Бав’єха. А упродовж чотирьох компенсованих хвилин чудові нагоди здобути перемогу мали вже індійські футболісти.

Індонезія - В’єтнам 1:1

0:1 - Хуат Ван Хан, 31; 1:1 - Сутан Дієго Зіко, 50

Індонезія: 21-Ернандо Арі, 2-Аміруддін Багас, 3-Мохаммад Юдха, 4-Команґ Теґу, 5-Фаділа Нур, 6-Давід Маулана, 7-Аманар Абділла (9-Сутан Дієго Зіко, 46), 8-Андре Октавіансья, 15-Мухаммад Салман (17-Хамза Медарі, 33 (11-Мохаммад Супріаді, 87)), 18-Бріліан Неґьєнта, 20-Аміруддін Багус

В’єтнам: 1-Нуен Зві Йон, 3- Ваа Куо Дан, 4-Ґіап Туан Юн, 5-Ву Тьєн Лон, 6-Нуен Ван Ту, 8-Ноу Дук Хуан (12- Дін Тан Трон), 10-Хуат Ван Хан, 11- Нуен Куо Хуан (16-Дау Нок Тан, 70), 15- Ноу Тан Тай, 19-Ха Трон Хоу, 21-Чин Куан Чуон

Зустріч двох представників регіону АСЕАН нагадала про поступовий прогрес команд цієї частини азійського континенту. В’єтнамці взимку досягли раніше нечуваного успіху на чемпіонаті Ю23, індонезійці у першому турі цього турніру абсолютно заслужено переграли іранців й вже могли вважатися фаворитами у протистоянні з командою В’єтнаму. Зрештою саме так сприймали розподіл ролей учасники матчу. Більше володіла м’ячем збірна Індонезії, працювала з ним досить динамічно, але суперник непогано захищався, а за сприятливої нагоди міг запропонувати щось своє.

У цій активній боротьбі бракувало ударів по воротах, однак вдосталь було грамотних переходів від однієї фази гри до іншої у виконанні обох команд. В’єтнамці вийшли вперед після блискучого удару зі штрафного й знадобилося дещо не менш ефектне, аби відновити рівновагу.

Вихід вже легендарного Сутана Дієго Армандо Зіко дуже швидко мав бажаний ефект. Його роботі з м’ячем у цьому епізоді аплодували б і генії, на честь яких назвали індонезійського форварда. За рахунку 1:1 і сам Зіко, і Багус будь-що прагнули забити переможний м’яч і забезпечити команді вихід до чвертьфіналу, але, і це насамперед стосується Багуса, бувало робили це, не помічаючи партнерів. Із іноді аж занадто індивідуальними діями захист в’єтнамської команди впорався без особливих проблем. Щоправда в атаці нічим було похвалитися майже до останніх хвилин, коли свіжий Дау Нок Тан спочатку пробив у штангу, а потім змусив попрацювати Ернандо Арі.

Австралія - Ірак 2:1

1:0 - Люк Дузел, 67; 2:0 - Ноа Ботич, 74; 2:1 - Абдул Раззак Касім, 80 (пен)

Австралія: 12-Адам Павлешич, 2-Джейден Кухарськи (23-Томас Ламбіріс, 93), 3-Деніел Волш, 6-Раян Тіґ, 7-Трістан Хаммонд, 8-Біркан Кірдар, 9-Ноа Ботич, 10-Люк Дузел (19-Джейден Ґорман, 75), 11-Джошуа Варга (21-Джозеф Родді, 62), 15-Джордан Кортні-Перкінс, 16-Адам Леомбруно.

Ірак: 1-Хасан Аль-Хамадані, 2-Мустафа Наджм Абудлріда, 3-Муртада Мохамед Алі, 4-Хуссейн Джасім Аль-Латіф, 6-Хуссейн Халід Альмаґед, 8-Абдул Раззак Касім, 14 - Хуссейн Садік Басетмі (9-Хасем Мохаммед, 46), 16-Алі Кадім Джоні, 17-Алі Джасім Елайбі, 18-Ясін Акрам Хуссейн (7-Абдулла Зейяд, 66), 20 Амір Хасан Фенджан (19-Амір Мохамед Хнет, 57)

Два абсолютно різних тайми. Пов’язано це з вилученням центрального захисника іракців Алі Кадіма (у минулому турі він грав на лівому фланзі). До перерви команди постійно обмінювалися гострими випадами та небезпечними моментами. Трохи краще у такій грі виглядали іракці. Абдул Раззак Касім грамотно розпоряджався м’ячем у центрі поля, на лівому фланзі швидкістю й технікою виділявся Ельайбі. У першій половині іракці завдали кількох небезпечних ударів й в усіх випадках надійно зіграв Павлешич, який замінив у воротах Ахмада Талєба. В свою чергу австралійці влучили у перекладину і потім ще загрожували воротам суперника.

Вилучення Алі Кадіма пов’язане з однією не надто логічною рисою у грі іракських ценртбеків. Занадто часто й без особливої потреби вони мчали зустріти атаку біля центральної лінії і діяли у таких епізодах менш розсудливо, аніж в межах штрафного майданчика. Саме такий різкий підкат призвів до другої жовтої шістнадцятому номеру іракців.

Після цього у збірної Австралії з’явилася можливість комфортніше розташуватися на чужій половині, частіше контролювати м’яч поблизу штрафного майданчика. Залишалося дізнатися, чи зможуть вони цими перевагами скористатися. Дві хороші комбінації стали більш ніж переконливою відповіддю. І відзначити у них можна не тільки завершальні удари, а й передачі спочатку Хаммонда, а потім Дузела.

Гол іракців став наслідком невгамовности Ельайбі, який заробив пенальті, але у меншості розраховувати на щось вагоміше було майже нереально.

CAF Champions League: Чвертьфінали

У традиційному рецепті північно-африканського дербі є інгредієнти, що можуть зіпсувати всю страву. Зазвичай їх використовують дозовано, як спеції, що тільки підкреслюють смак, а не визначають його. Коли ж їхній вміст значно перевищує норму, це відлякує, спотворює враження про цю своєрідну кухню та її правила. Щось подібне ледь не сталося під час другого чвертьфінального матчу африканської Ліги Чемпіонів між туніськими клубами “Етуаль дю Сахель” та “Есперанс”.

Разом із “Клуб Афрікен” вони складають тріо найтитулованіших команд країни. “Есперанс” ставав чемпіоном Тунісу 28 разів, “КА” - 13, “Етуаль” - 10. Зустріч таких суперників у континентальному турнірі має особливий присмак, і перший матч це лише підтвердив. Напружений, видовищний поєдинок закінчився 2:1 на користь “Есперанса”. Усі м’ячі були забиті після стандартів. Але це не означає, що команди задихалися на полі, що їм не було де розігнатися попри досить насичену боротьбу.

Боротьба. Один із тих самих інгредієнтів, з якими слід поводитися максимально уважно. Щоб не забути про все інше, щоб не відволіктися занадто від роботи з м’ячем. У матчі-відповіді цього насамперед мали б уникати господарі, адже “Етуаль” мав забити, щоб пройти до півфіналу. На трибунах не те що яблуку, горошині не було де впасти. Стадіон клекотав, віддаючи неймовірну енергію своїй команді. Але тією енергією ще треба було розпорядитися.

Адже суперник мав цілком конкретне завдання. Його не надто цікавило змагання у мистецтві гри. Для цього у “Есперанс” був перший матч. Зараз, за мінімальної переваги, пріоритети змінилися. І тому цілком логічно, що гості прагнули насичувати кожен клаптик поля боротьбою. Завдання ж господарів полягало в тому, щоб її уникати. Не ухилятися, ні, але шукати способи оминати ці набридливі перешкоди, прокладати собі шлях до воріт планомірно та динамічно.

Попервах “Етуаль” зберігав ясність у всіх фазах гри. Однак поступово увага розсіювалася. У кожному епізоді суперник старанно руйнує твій задум і незабаром ти вже й не помічаєш, як метою стає “відібрати м’яч якомога швидше”. Нічого поганого у цьому бажанні, звісно, немає. Якщо різкість, притаманна подібній боротьбі (а тут ще й боротьба у дербі), не призводить до надмірної знервованости.

Ось це вже той випадок, коли страва втрачає смак, коли деталі стають на місце головної ідеї й час спливає у, здавалося б, такій необхідній, а насправді малопродуктивній штовханині. Бо навіть якщо вийти з неї переможцем, бракує чіткості в розвитку атаки. Ба, більше, навіть елементарний, начебто наступний крок зробити вкрай важко. І не тільки тому, що заважає суперник, а й тому, що ти сам вже не досить добре розумієш що і як слід робити. “Виграна” боротьба призводить хіба що до інших зіткнень. Ти очманіло сипеш у казан спеції, не помічаючи, що там ще немає ані шматка м’яса.

“Есперанс” така гра влаштовувала. Хаотична, розірвана на дрібнесенькі шматочки. На гостей не тиснула потреба будь-що вразити ворота й вони свої локальні успіхи у боротьбі за м’яч сприймали саме в такому контексті. З усіх цифр на табло “Есперанс” найбільше цікавили зіграні хвилини. Кожна з них наближала до загальної перемоги.

Парадоксально, що такий характер матчу не відбив бажання його дивитися. Навпаки, страшенно цікаво було стежити за цим, може, й не надто якісним із точки зору естетики, але напрочуд повчальним протистоянням. Ще й антураж тримав біля монітора. Адже в пам’яті був нещодавній приклад тегеранського стадіону “Азаді”, який за тайм допоміг “Персеполісу” забити три м’ячі у вже здавалося б програній дуелі в іншому, азійському, чвертьфіналі ЛЧ. Тоді суперник “Персеполіса” катарський “Аль-Духейл” ніби меншав на очах під впливом цієї оглушливої багатотисячної юрби.

У другому ж таймі матчу в Сусі “Етуаль” зумів навести лад у центрі поля. М’яч рухався краще, точнішими стали вузлові, визначальні передачі. На цю більш продуману гру суперника зреагував “Есперанс”. Чим менше часу залишалося до фінального свистка, тим уважніше гості ставилися до кожної можливості втекти у контратаку. Простого “обміну” відбираннями і втратами м’яча вже не вистачало, аби руйнувати задуми “Етуаля”, тож у відповідь треба було формулювати свої загрози, а не просто очікувати чергової хвилі чужих атак.

Із плином часу “Етуалю” дедалі важче було зберігати позиційний баланс. Годинник підганяв, потрібні були нові зусилля, щоб гідно завершити цей тиск. І у цьому вирі емоцій “Есперанс” дочекався свого шансу. Фуссені Кулібалі достатньо було прискоритися майже від центрального кола, щоб проскочити кількох суперників й опинитися сам-на-сам із воротарем. Цей гол вгамував навіть галасливу публіку.

Ще у двох парах вболівальники команди-господаря залишали стадіон розчарованими. Конголезький “Мазембе” зіграв 1:1 з ангольським “Прімейру ду Аґошту” після нульової нічиєї на виїзді. На своєму полі футболісти “Мазембе” примудрилися не реалізувати два пенальті. Та це ще дрібниці порівняно з тим, що коїлося у Касабланці. “Відад”, володар трофею, мав відігратися після поразки 0:1 від алжирського “Сетіфа”. Моментів марокканці створили на кілька матчів, тільки от м’яч летів куди завгодно, але не в сітку воріт.

Натомість єгипетський “Аль-Ахлі” досить упевнено розібрався з гвінейським клубом “Хоройя”. На виїзді “Аль-Ахлі” упевнено обмежив атаку суперника. У поєдинках групового етапу гвінейці запам’яталися цікавою роботою на флангах, а якраз там кисень їм перекрили повністю. А вже на своєму стадіоні “Аль-Ахлі” додав у потужності, й після першого м’яча вже не було особливих сумнівів в успіху команди Патріса Картерона.

Asian Cup U16: Перший тур, групи A, C, D

Малайзія - Таджикистан 6:2

1:0 - Лукман Хакім, 30; 2:0 - Мухаммад Нажмудін, 33 (пен.); 3:0 - Лукман Хакім, 42; 4:0 - Лукман Хакім, 46; 5:0 - Лукман Хакім, 67; 5:1 - Шарифбек Рахматов, 72 (пен.); 6:1 - Мухаммад Аліф, 76 (пен.); 6:2 - Іслом Заїров, 90+1

Малайзія: 1-Сікх Ізхан, 3-Фірдаус Рамлі, 5-Мухаммад Харіз, 7-Мухаммад Нажмудін (9-Мухаммад Амірул, 72), 8-Фірдаус Кайроннісам, 10-Лукман Хакім, 11-Мухаммад Аліф, 12-Мухаммад Раймі (17-Мохаммад Аліас, 61), 14-Ахмад Зікрі, 16-Умар Хакім (19-Харіт Наем, 65), 18-Мухаммад Сьюкур

Таджикистан: 1-Мухріддін Хасанов, 2-Жонібек Шаріпов, 4-Мухаммадрасул Літфуллаєв, 5-Шахрон Назаров (11-Шонрух Сангов, 46), 8-Нідойор Забіров, 9-Рустам Соїров, 10-Іслом Заїров, 13-Амадоні Камолов, 14-Шарифбек Рахматов (15-Мухаммадалі Азізбоєв, 75), 20-Оздобек Панжиєв (19-Іброхім Закіров, 78), 22-Ісроїл Холов

Господарям турніру знадобилося хвилин десять, щоб увійти в гру, скоротити відстань між футболістами, що конструюють атаку й налагодити змістовний рух м’яча до чужого штрафного. Одразу ж впала в око робота обох форвардів - Мухаммада Нажмудіна та Лукмана Хакіма - кожен з них грамотно рухався, добре відкривався й міг миттєво прискорити розвиток комбінації. Зрештою саме ці двоє ефектно розіграли м’яч у штрафному, й першому голу не зумів завадити ніхто з шести недбало скупчених біля воріт польових гравців збірної Таджикистану.

Натомість таджицька команда не могла похвалитися участю такої самої кількості гравців у атаках. Так-сяк діяла середня лінія, зусиль Соїрова попереду було замало, хоча за рахунку 0:0 він завдав небезпечного удару поруч зі штангою. Значно більшого вочевидь чекали від “десятки”, капітана команди Заїрова, але він хоч трохи нагадав про себе аж у другому таймі, коли відставання вже було непристойним.

Вразили обидва центральні захисники, які з легкістю програвали елементарну силову боротьбу Хакіму та Нажмудіну навіть у своєму штрафному. Причому малайзійські нападники не відзначаються якимось супергабаритами.

Рухливість півзахисту теж додала стрункості грі збірної Малайзії. М’який, точний контроль м’яча, акуратні передачі у вільні зони дозволяли створювати момент за моментом. Але ще більше враження справила гнучкість у переміщеннях без м’яча. Малайзійці швидко та грамотно закривали зони й позбавляли суперника можливості краще розпоряджатися м’ячем. Дещо змінилося хіба що у другому таймі, коли перевага в рахунку стала вагомою, а злива дещо обмежила мобільність футболістів.

Окремо варто відзначити чотири пенальті, призначених йорданським арбітром. Коли суддя вчетверте вказав на “позначку” й вилучив голкіпера господарів, місце у воротах зайняв центральний захисник Мухаммад Харіз й зумів парирувати пенальті, але Заїров спрямував м’яч у ворота з другої спроби.

Японія - Таїланд 5:2

0:1 - Вараґон Тонґбаї, 1; 1:1 - Ріотаро Аракі, 6; 2:1 - Кураба Кондо, 8; 2:2 - Супанат Муеанта, 15; 3:2 - Ріотаро Аракі, 34; 4:2 - Ріку Ханда, 42; 5:2 - Шодзі Тояма, 90+1

Японія: 1-Таїкі Ямада, 2-Кайто Судзукі, 3-Ріку Ханда, 4-Кохсіро Сумі, 6-Асахі Йококава, 7-Какеру Ямаучі, 8-Хікару Маруока, 10-Дзюн Нісікава (20-Шодзі Тояма,86), 11-Кураба Кондо (9-Кейта Накано, 63), 18-Ріотаро Аракі (15-Рюма Накано,82), 21-Сінья Накано

Таїланд: 1-Анучид Тавесрі, 2-Артіт Буа-нґам, 3-Чатмонґкол Руенґтанароте, 5-Джаккрапонґ Санмахунґ, 6-Понґсакорн Іннет, 7-Танатун Тумсен (11-Кіттіпонґ Кетпара, 52), 8-Саравут Саоварос, 9-Вараґон Тонґбаї (17-Апідет Яннґам,74), 10-Супанат Муеанта, 13-Танакріт Лаоркаї (14-Пуннават Чоте,21), 15-Танарат Тумсен

Дощ, який розпочався ще під час першого матчу, не збирався вщухати надвечір, але це тільки підбадьорило футболістів й матч стартував у шаленому темпі. Перші два м’ячі були забиті після однакових помилок оборони. Не вдалося як слід вибити м’яч, й суперник цим миттєво скористався. Різниця була лише у тому, що Тонґбаї після цього ще отримав передачу від Танатуна Тумсена, а от Аракі завдав миттєвого удару.

За кілька хвилин Аракі віддав пас на вільного Кондо, хоч виходив по центру й міг би забивати сам. У ці хвилини команди постійно обмінювалися швидкими атаками й у японців гра попереду була трохи гострішою. Тайці точно не поступалися у наполегливості й це допомогло зрівняти рахунок. У момент довгого пасу вперед Муеанта перебував у офсайді. Тому він зупинився й не побіг за м’ячем. Водночас японський захисник, мабуть, вирішив, що Муеанта тепер має стояти стовпом до кінця матчу й поволі супроводжував м’яч до штрафного майданчика. Саме тоді тайський форвард прискорився, відібрав м’яча й вразив ворота. Муеанта, до речі, є наймолодшим автором голу в історії чемпіонату Таїланду. А за збірну цієї вікової категорії він відзначився ушістнадцяте. У липні цього року він також двічі забив у складі команди Ю19.

На перерву команди пішли за того ж рахунку, що й товариському матчі між ними у березні. 4:2 на користь японців. Десь хвилини після 25-ї ритм матчу був іншим, потроху давалася взнаки вже виконана на важкому полі робота й більше це позначилося на діях збірної Таїланду. Спочатку тайці юрбою гайсали за м’ячем у власному штрафному, і, як це буває в таких випадках, постійно залишали когось без нагляду. Останнім скористався свободою дій Аракі, завдавши точного удару головою. А потім Ханда скористався відскоком після подачі зі стандарту.

У другому таймі дощ трохи вщух, японська команда віддала м’яч супернику й тайці спробували усі можливі способи дії у нападі. Флангові проходи з подачами, прискорення з допомогою коротких передач, зміна напрямку атаки. Варіантів не бракувало, але не було завершення. А коли здавалося, що водоспад м’ячів припинився у цьому матчі разом зі зливою, японці майстерно розіграли контратаку.

Іран - Індонезія 0:2

0:1 - Аміруддін Багус, 4; 0:2 - Аміруддін Багас, 90+1

Іран: 1-Амірхоссейн Нікпур, 2-Амірхоссейн Азізі, 3-Мохаммад Амін Хозбайї, 4-Пурія Тейморі, 6-Амір Шабані, 7-Аліреза Бав’єх (16-Амірреза Ісламталаб, 63), 8-Мохаммадреза Шакібхо, 9-Махді Сейєді (11-Хоссейн Хаджизадех, 42), 10-Ясін Салхані, 17-Амір Джафарі, 20-Аболфазл Алізаде (5-Хоссейн Шаверді,77)

Індонезія: 21-Ернандо Арі, 2-Аміруддін Багас, 3-Мохаммад Юдха, 4-Команґ Теґу, 5-Фаділа Нур, 6-Давід Маулана, 7-Аманар Абділла (9-Сутан Дієго Зіко, 78), 8-Андре Октавіансья, 11-Мохаммад Супріаді (15-Мухаммад Салман, 78), 18-Бріліан Неґьєнта (19-Мухаммад Талаоху,95), 20-Аміруддін Багус

Так, у складі збірної Індонезії є футболісти тезки, прізвища яких відрізняються однією літерою. І обидва відзначилися у стартовому матчі. Якщо від Багуса цього можна було очікувати, все таки вийшов у центрі нападу, то розкішний індивідуальний прохід правого захисника став приємною несподіванкою.

Відзначимо, що на лаві залишився найкращий бомбардир кваліфікації Сутан Дієго Армандо Ондріано Зіко (як з таким ім’ям не стати футболістом?), але це не позначилося на ефективності гри індонезійців. Рахунок вони відкрили ледь не після першої своєї змістовної атаки. Надалі діяли спокійно, впевнено контролювали м’яч у позиційному нападі й назагал мали переконливіший вигляд.

А от гра іранської команди була маловрозумливою. Причому подібне можна було спостерігати в іранців раніше, у юнацьких чи молодіжних збірних. Порожні відрізки, з мінімумом думки та колективної взаємодії. Але потім знаходили сили змінити характер матчу, додавали індивідуально та покращували командну роботу. Цього ж разу конструктиву було обмаль упродовж усього матчу. Значно помітнішими були втрати за кілька секунд після перехоплення м’яча чи безадресні передачі.

Індонезійцям значно простіше було захищати перевагу в рахунку за таких умов. Особливо, коли у другому таймі матч нагадував поєдинки молодіжного кубка Сан-Паулу: дощ, важке поле й футболісти один за одним падають на газон від судоми. Важливо, що індонезійці не притискалися на останніх хвилинах до власних воріт й недаремно свій диво-слалом Аміруддін Багас видав у компенсований час. Навіть тоді було значно більше гри біля воріт іранців.

В’єтнам - Індія 0:1

0:1 - Вікрам Партап, 85 (пен)

В’єтнам: 1-Нуен Зві Йон, 4-Ґіап Туан Юн, 5-Ву Тьєн Лон, 8-Ноу Дук Хуан, 9-Нуен Те Хон, 10-Хуат Ван Хан, 12- Дін Тан Трон, 16-Дау Нок Тан, 18-Дан Туан Фон, 19-Ха Трон Хоу, 21-Чин Куан Чуон

Індія: 23-Нірадж Кумар, 2-Мойранґтем Тойба Сінґх, 4-Шабас Мутедат, 5-Ґуркірат Сінґх, 6-Вікрам Партап, 7-Раві Бахадур Рана (12-Бхувнеш Шендре, 76), 8-Бекей Орам, 9-Рідж Де Мелло, 11-Ґівсон Сінґх, 14-Рікі Шабонґ (10-Лалчанхіма Сайло,61), 16-Бікаш Юмнам

Під час підготовки до цього турніру збірна Індії зіграла 24 товариських матчі (12 перемог) і забила в них 45 м’ячів. Однак у стартовому поєдинку континентальної першості дуже довго бракувало бодай одного точного удару. Особливо у другому таймі, коли перевага індійської команди стала відчутнішою. До перерви динамічне протистояння у дечому схожих суперників не давало нудьгувати навіть попри нулі на табло.

Обидві команди не затримували м’яч у центрі поля, в’єтнамці при цьому трохи частіше використовували різкі довгі переводи з флангу на фланг, що запам’яталися у грі молодіжки на січневому чемпіонаті Азії.

На відміну від старших за віком, цього разу в’єтнамські гравці не знаходили хорошого завершення, насамперед з меж штрафного майданчика. У збірної Індії проблема, у обох таймах, полягала у низькій якості завершальних ударів. Навіть коли опинялися у штрафному, м’яч ніби несподівано важчав й звалювався з ноги. По переві, коли гру на зустрічних курсах змінив майже постійний тиск індійської команди, вже мабуть й самі футболісти трохи зневірилися, настільки невдалими були їхні спроби вразити ворота.

Врятував рейд капітана до штрафного. Дан Туан Фон збив Вікрама Партапа й у того з’явилася можливість ретельно налаштуватися на удар й спокійно реалізувати одинадцятиметровий. Впоралися індійці й з не завжди простим завданням: за переваги в рахунку не вирішили, що справу зроблено й останні хвилини минуть самі собою.

Ірак - Афганистан 2:1

1:0 - Хуссейн Садек Басетмі, 3; 1:1 - Алі Західі, 5; 2:1 - Абдул Раззак Касім, 14 (пен)

Ірак: 1-Хасан Аль-Хамадані, 2-Мустафа Наджм Абудлріда, 3-Муртада Мохамед Алі, 4-Хуссейн Джасім Аль-Латіф, 6-Хуссейн Халід Альмаґед, 8-Абдул Раззак Касім, 14-Хуссейн Садік Басетмі (18-Ясін Акрам Хуссейн, 76), 16-Алі Кадім Джоні, 17-Алі Джасім Елайбі, 19-Амір Мохамед Хнет (7-Абдулла Зейяд, 45+2), 20 Амір Хасан Фенджан

Афганистан: 22-Машал Мусаферзада (1-Шариф Амінзада, 26), 2-Саджад Алі Халілі, 3-Абдул Мунір Хараті, 4-Мохаммад Амін Незамі, 5-Есматулла Казімі, 7-Файзуддін Шурзад, 9-Еддіс Замані, 10-Самір Самандарі, 13-Алі Західі, 17-Закарія Хуссейні, 20-Хасібулла Ахаді (6-Махді Ібрахімі, 53)

Попри не найкращий стан газону UM Arena Stadium саме тут, поки що, відбувалися найдинамічніші, без зайвих прелюдій, матчі. Цього разу вже на 3-й хвилині Басетмі скористався неузгодженістю в діях захисника та голкіпера, які не розібралися кому забирати м’яч після довгого пасу, і, майже миттєво, Західі холоднокровно розпорядився м’ячем після позиційної помилки оборони. У протистоянні чинного чемпіона з дебютантом турніру одні - іракці - після швидкого обміну забитими м’ячами почали грати аж занадто “по рахунку” й розраховували хіба що на свою витримку. (У ці хвилини добре себе проявив центральний захисник Аль-Латіф).

Афганці ж, із запалом новачків, щодуху мчали до воріт суперника. Насамперед швидкість набирали на флангах й хай там як уважно не діяли б іракці, у Алі Західі було два непоганих моменти, щоб вдруге зрівняти рахунок. Цього флангового форварда можна виділити у збірній Афганістану. Вже після перерви частіше нагадували про себе й інші футболісти групи атаки.

Так само, як і їхні візаві з іракської команди. Вочевидь тренер (дуже колоритний, типажний дідуган) натякнув іракцям, що з таким ставленням можна догратися не тільки до нічиєї. Тож з початку другої половини фаворит відповідав на кожну атаку своїм, не менш гострим, випадом й лише за перших хвилин 15 тайму в обох команд було по два небезпечних моменти. У такому ж ритмі збірна Іраку прагнула діяти упродовж усього тайму.

Поступатися опонентам в динаміці вже ніхто не збирався, а афганцям тримати цей темп було просто необхідно, щоб зберігати шанси на нічию. Тому й вийшов жвавий та напружений матч, з гідним виступом дебютантів турніру.

Республіка Корея - Австралія 3:0

1:0 - Чхве Мін Со, 43; 2:0 - Хон Юн Сан, 51; 3:0 - Чхве Мін Со, 68

Республіка Корея: 1-Сін Сон Хун, 2-Лі Тхе Сок (12-Кім Рьон Сон, 82), 3-Сон Хо Чжун, 4-Лі Чжун Сок, 5-Хон Сон Ук, 6-Юн Сок Чжу, 8-Пак Сан Хун, 9-Чхве Мін Со, 10-Хон Юн Сан (20-Мун Чжун Хо,67), 14-Со Чже Мін, 18-Кім Тон Хьон (11-Чжон Сан Бін)

Австралія: 1-Ахмад Талєб, 2-Джейден Кухарськи, 3-Деніел Волш, 5-Джордан Бос, 6-Раян Тіґ, 7-Трістан Хаммонд (21-Джозеф Родді, 56), 8-Біркан Кірдар, 9-Ноа Ботич, 10-Люк Дузел (20-Адам Зервас, 65), 11-Джошуа Варга (19-Джейден Ґорман,65), 15-Джордан Кортні-Перкінс

У першому таймі в жодному з компонентів у когось із суперників очевидної переваги не було. Може трохи краще корейці виглядали під час пресингу, але гра була достатньо рівною й обидві команди демонстрували хороший рівень роботи з м’ячем. Небезпечних моментів на двох створили не так вже й багато і тільки наприкінці тайму Чхве Мін Со красиво розібрався із захисником після довгого пасу. Вже після матчу чемний центрфорвард казав про те, як добре йому допомагали партнери, але у цій ситуації він все зробив сам.

На початку другого тайму пресинг корейців ставав жорсткішим і застосовували його значно ближче до чужих воріт. Тож перехопивши необачний пас назад Джордана Боса, Хон Юн Сан виходив вже віч-на-віч з голкіпером. Надалі перевага корейської команди була беззаперечною. Ще у першому таймі корейці дуже грамотно переходили від атаки до оборони, а за переваги в рахунку ці маневри були ще якіснішими. Чи не кожна спроба австралійців організувати масштабну атаку наштовхувалася на чудово організований спротив. Найбільше, мабуть, здивувало як розклеїлися австралійці після другого голу суперника, наскільки м’якою постала команда у ці хвилини.

У них кому працювати з м’ячем - ще у першому таймі Хаммонд ледь не відповів на гол Чхве своїм мінішедевром - однак це вміння було нівельовано як роботою корейців, так і певною м’якодухістю самих австралійців. І йдеться навіть не про те, що обов’язково слід було “вставляти” у відповідь в кожному епізоді. Забракло здатности наполегливо вибудовувати свої комбінації, здатности подолати спротив суперника завдяки колективним маневрам. А от корейська команда усе це показала і здобула більш ніж переконливу перемогу.

Серія А: Повернення "Парми"

У любителів футболу певного віку (дедалі частіше ця фраза стає пристойним замінником якогось лайливого іменника, прикрученого до прикметника “старий”) особливе ставлення до “Парми”. Не йдеться про обов’язкове вболівання, те саме, що “з дитинства”, а радше про певне сприйняття цього клубу, про спогади, викликані його назвою.

Тим, хто бачив, як “Парма” грала у єврокубкових фіналах (й вигравала у них), дивно було спостерігати за поступовим зануренням команди у глибини заплутаної структури італійського чемпіонату. Хоч і зрозуміло, що це процес не новий, скільки вже клубів, свого часу славних, зникли у лабіринтах, пристосувалися до життя на дні чи взагалі розформувалися. В Італії, щоправда, за офіційним розформуванням часто йде створення нового за ім’ям, але все-таки спадкоємця щойно зниклого клубу.

Теперішній S.S.D Parma Calcio 1913 з’явився на світ 2015 року, коли реформована “Парма” стартувала у Серії Д. Уболівальники, ті самі, що справді за “Парму” з дитинства й у яких іншої любови немає, купили того сезону 9 тисяч абонементів. Підйом був стрімким, може, значно швидшим, ніж очікували найзатятіші оптимісти. І сезон 2018/19 “Парма” почала там, де, на думку багатьох, повинна бути. Є, звісно, у цьому твердженні дещо наївне. Однак, що зробиш, спогади про “Парму” 1990-х ще не перетворилися остаточно на купку пожовклих фотографій.

Цій “Пармі” не до снаги повторити ті феноменальні досягнення. І навіть вищезгадані найзатятіші оптимісти навряд чи в це вірять. Наразі йдеться про гідне повернення до вищого світу, про те, щоб згадали, впізнали, визнали. І для цього немає кращих матчів, аніж проти грандів, з якими “Парма” колись змагалася за титули. Поєдинки з іншими суперниками, не забуваймо про очевидне, важитимуть аж ніяк не менше, і все одно такі афіші, як “Парма” - “Ювентус” чи “Інтер” - “Парма” впадають в око миттєво.

У матчі з чемпіоном “Парма” сподобалася у першому таймі. Попри швидко пропущений м’яч, грамотно й спокійно розігрувала свої комбінації. Ще тоді помітною була робота кожного гравця у чітко визначеній зоні. Мінялися позиціями хіба що флангові форварди Ді Ґаудіо та Жервіньйо. Інші відпрацьовували в межах визначеного простору й саме це зумовлювало стрункість та швидкість гри. Лише у другому таймі туринцям вдалося встановити той жорсткий контроль, що зачаровував ще у “Юве” Антоніо Конте. Проти цього невблаганного тиску аргументів у “Парми” не знайшлося. Тим не менш перша половина матчу залишилася у пам’яті. Гра “Парми” у ці хвилини була хорошим орієнтиром на майбутнє.

До того ж, вже у найближчому майбутньому чекав перший з 4 квітня 2015-го візит на “Сан Сіро”. Тоді “Парма” приїхала в гості до “Інтера” з п’ятьма очками після двадцяти шести матчів (із врахуванням штрафу в сім очок) й зуміла зіграти 1:1.

Цього разу матч відбувся на старті сезону, тож скромність очкового доробку “Парми” (1 у трьох турах) не лякала. Цікаво було, якою постане команда у цьому матчі, як саме функціонуватиме у нелегкому випробуванні на виїзді. Відповіді, отримані під час гри, не позбавлені присмаку парадоксальности. “Парма” достатньо втрачала м’яч на своїй половині (30 втрат з 80), ще у першому таймі репортер каналу Sky повідомляв, що Роберто Д’Аверсу непокоїть пресинг “Інтера”. Й було чого непокоїтися. “Інтер” виконав у першій половині 14 ударів (6 у площину воріт) й попри те, що у грі самих господарів вистачало неточностей, загальний тиск на захист гостей був відчутним, а “Пармі” натомість вдалося виконати лише 8 передач у зоні завершення атак. У “Інтера”, до речі, відсоток точних пасів у цій зоні становив до перерви 83,33.

Окрім сейвів голкіпера та втручань захисників, рятувала “Парму” від голу ще й здатність швидко переорієнтовуватися на відбирання м’яча. Ось тут якраз можна сформулювати головний парадокс цього матчу. Навіть із такою кількістю втрат, вимушених чи ні, структурно “Парма” не розвалилася. Знову й знову команда прагнула виходити з оборони завдяки звичним маневрам, тим, що добре працювали і у першому таймі матчу з “Ювентусом”. Зараз вони були менш ефективними, але намір був зрозумілий. У таких випадках це важливо хоч би тому, що вдається уникнути паніки, не збитися на хаотичні, беззмістовні дії без м’яча й полегшити супернику його роботу в атаці.

“Парма” витримала у першому таймі й спробувала додати у другому. Особливо на перших хвилинах, коли фрагментарно з’являвся навіть високий пресинг. Назагал не скажеш, що другий тайм у Мілані команда Д’Аверсо зіграла так само яскраво, як перший проти підопічних Алегрі. Обсяг роботи в захисті суттєво не зменшився, “Інтер” і далі кружляв біля штрафного майданчика. Щоправда по перерві господарі тільки двічі пробили у площину воріт (всього ударів було 14). А що “Парма” отримала насамперед, то це можливість пропонувати значно помітнішу контргру. Кількість передач на останній третині поля зросла до 19, гості виконали вісім ударів.

Один із них, переможний, за красою та якістю, залишиться серед найкращих у всьому чемпіонаті. Завдав його орендований якраз у “Інтера” 20-річний Федеріко Дімарко тоді, коли вже остаточно сформувався висновок: “Дімарко дуже добре увійшов у гру”. (У перерві він замінив на лівому фланзі захисту Массімо Ґоббі). Робота Федеріко, зокрема у переході від оборони до атаки, підкреслила структуру, що у першому таймі була контуром. Після перерви ці лінії стали виразнішими.

У захисті “Пармі” знадобилося й трохи щастя. Арріґо Саккі якось зауважив, що ви можете діяти організовано (а організацію гри “Парми” відзначив у трансляції Джузеппе Берґомі) й грати добре, але цього буде недостатньо, якщо у суперника, навіть якщо він виглядатиме гірше, є індивідуально сильніші виконавці, здатні вирішити долю епізоду на свою користь. Щастя “Парми” в тому, що цього дня такий футболіст “Інтера” вийшов на поле у футболці іншого клубу. Клубу, що повернувся до еліти й прагне знову стати у ній завсідником.

Збірна України: Про м'ячі, забиті та пропущені, з 85-ї хвилини

Після "пізнього" переможного голу Зінченка у матчі з чехами, було відчуття, що сталося дещо не надто типове, що таке радше мало б трапитися не на нашу користь, що це наша збірна бозна скільки разів випускала перемогу, а от навпаки якщо й було, то вкрай рідко. Тож захотілося перевірити скільки ж м'ячів збірна України забила та скільки пропустила починаючи 85-ї хвилини. І цифри дещо дивують, бо вимальовується не така вже й сумна картина.

Почнемо з товариських матчів, адже свій перший м'яч збірна України забила на 90-й хвилині свого дебютного поєдинку, товариського, з угорцями. Той удар не вплинув на підсумок матчу, бо вже програвали 0:3. Однак потім у товариських зустрічах був лише один подібний випадок. У липні 1998-го Андрій Шевченко вразив ворота поляків за рахунку 0:2. Значно більше випадків протилежного змісту, коли точні удари на останніх хвилинах закріплювали перевагу нашої збірної.

Загалом таких м'ячів шість у п'яти матчах (Бєлік та Воробей відзначилися наприкінці матчу із Сирією напередодні ЧС-2006). У двох випадках пізній гол приносив команді нічийний результат. У серпні 1994-го, у ворота збірної ОАЕ, свій єдиний м'яч за збірну забив Борис Фінкель. Більш свіжий випадок - гол Селезньова у матчі з поляками у вересні 2010-го. Маємо три товариських поєдинки, в яких перемогу було здобуто завдяки пізньому голу. У квітні 2002 року Анатолій Тимощук забив переможний м'яч грузинам на 93-й хвилині. Потім у жовтні 2005-го точний удар Андрія Гусіна з пенальті дозволив переграти японців. А гол Марко Девіча австрійцям назавжди запам'ятався як гол забитий завдяки львівському стадіону.

Якщо говорити про пізні м'ячі у наші ворота, то у товариських матчах їх було 16 у чотирнадцяти поєдинках. Примітною стало гра з французами у Донецьку, коли суперник тричі забив на останніх хвиилинах. Це був один із шести випадків, коли саме таким чином збірна України поступалася у товариській грі. Лише одного разу такий гол суперника вже не мав значення, бо українська команда на той момент поступалася в рахунку. Було це у вересні 1994, під час першого у історії збірної азійського вояжу, у матчі з корейцями. У п'яти випадках подібні голи не зіпсували настрій, бо все зрештою закінчувалося перемогою. Ще двічі суперникам вдалося таким робом досягти нічиєї.

Отже у товариських матчах справді баланс таких м'ячів ніби не надто приємний (13-16) та й співвідношення перемог та поразок (3-6) теж. То й справді є чого сумувати, є підстави вважати, що нам значно частіше "не щастило" на останніх хвилинах, аніж навпаки? Дивимося тепер статистику відбірних матчів та поєдинків у фінальних турнірах чемпіонату світу та Європи. Забито 27 пізніх м'ячів, пропущено одинадцять. Нехай ці 27 розподілені на 25 матчів, однак все одно різниця відчутна. Що мабуть точно зменшує враження від такого розриву, то це те, що 16 з цих м'ячів забивали коли команда мала перевагу в рахунку, іноді більш ніж відчутну. Натомість навпаки це сталося всього тричі, та ще й два випадки пов'язані з фіаско на ЧЄ-2016. У компенсований час нашій збірній забивали німці та північні ірландці.

Виокремити у цьому списку варто гол Ечеберрії у київському матчі 2003 року з іспанцями. Гості після цього удару вийшли вперед, однак Горшков встиг зрівняти. Тричі українська збірна програвала матчі відбірного циклу через пізній гол суперника. 11 жовтня 1995-го Удович завершив камбек словенців (після першого тайму українці вигравали 2:0). Вдруге це сталося у червні 2003-го, коли Харістеас приніс перемогу майбутнім чемпіонам Європи. Цікаво, що за кілька днів до цього збірна України обіграла у Львові команду Вірменії завдяки голу Федорова на 92-й хвилині. Ще одна пізня поразка нашої збірної сталася 1 квітня 2009 року на "Уемблі".

Чотири рази на останніх хвилинах втрачали перемогу. Щоправда це не мало значення 3 вересня 2005 року, бо гол данця Сьорена Ларсена на 93-й (а як інакше?) хвилині, гарантував збірній вихід на чемпіонат світу. У інших випадках, у виїзних матчах з Вірменією, Грузією та Англією, було вже не так весело. Лише одного разу гол суперника наприкінці відбірного матчу не завадив виграти. Але ж у якому важливому матчі це було.

І як не згадати матч-відповідь, в якому вирішальний м'яч було забито на 87-й хвилині. Андрій Шевченко, до речі, 6 разів відзначився у досліджуваний відрізок ігрового часу, 5 з них у відбірних матчах. Наприклад у кваліфікації чемпіонату світу-2010 саме його гол з пенальті допоміг здолати білорусів.

А відкриває список пізніх переможних м'ячів збірної України у відборах чемпіонатів світу Юрій Максимов. Той гол, як і сама перемога, досі залишаються серед найпам'ятніших у історії команди. У тому ж циклі Сергій Ребров забив єдиний м'яч албанцям на 86-й хвилині. На старті історичної кампанії за путівку на Мундіаль у Німеччині був переможний удар Руслана Ротаня у Казахстані.

Гол Зінченка став першим пізнім переможним м'ячем після вже згаданого пенальті Шевченка у грі з білорусами. Десять років минуло, майже день у день. Може й тому з'явилося це відчуття, що подібне частіше вдається нашим суперникам, попри те, що з дня останньої такої поразки у відбірному матчі збігло дев'ять з половиною років. А може думати цілком природьно для уболівальників команди, що програла стільки плей-оф й лише двічі здолала кваліфікацію чемпіонату світу або Європи. А як закінчувався успішний відбір на європейську першість? Голом Андрія Ярмоленка на 97-й хвилині.