AFC Cup U23: Матч за третє місце та фінал

Катар – Республіка Корея 1:0

Акрам Афіф забив у контратаці, вигравши у швидкості в захисника й вразивши ворота з другої спроби. До цього ж, у позиційному нападі, м’яч рухався у катарців без чітких критеріїв й попри вагому присутність на чужій половині моментів не створювали.

Як і у деяких попередніх матчах розкутіше, впевненіше команда почувала себе, коли можна було увірватися до вільних зон. У другому таймі м’яч віддали супернику чи не з ледве прихованою радістю. Щоправда, до великої кількости гострих контратак це не призвело й, як часто буває у таких випадках, на останніх хвилинах нічого окрім утримання переваги вже не мало значення.

Корейці, які до перерви демонстрували мобільність у атаці гідну збірної Ю50, у другій половині не забили пенальті на самому початку й не використали чотири непоганих моменти з 79-ї до 87-ї. Тобто, був увесь традиційний набір притаманний фінальному штурму, коли ноги випереджають голову й залишається сподіватися, що у якихось епізодах вони випереджатимуть ще й захисників чи здивують воротаря.

В’єтнам – Узбекистан 1:2 (додатковий час)

Небо розщедрилося на сніжок. Упродовж першого тайму він не припинявся, тож довелося робити дві павзи, аби хоч лінії можна було бачити. У перерві взялися до роботи активніше й розчистили поле повністю. Через це другий тайм розпочався із затримкою майже на годину.

На снігу особливо комбінувати не виходило, що в одних, що в інших. Узбецька команда відкрила рахунок після кутового й надалі прагнула діяти збалансовано, не втрачати контроль над м’ячем й, що не менш важливо, над розташуванням своїх гравців після втрат.

В’єтнамцям нелегко було проводити їхні улюблені блискавичні атаки, тож вони намагалися насамперед перевести ближче до штрафного суперника, якщо не гру, то бодай боротьбу й заробити свій стандарт.

Зрештою саме так і сталося. Причому спочатку захисник узбецької збірної навіть прилаштувався біля штанги, але коли в’єтнамські футболісти миттєво наблизилися до воріт все ж відійшов. І саме у цей кут закрутив м’яча Вен Куан Хай.

Оскільки білого й так навколо було забагато, на другий тайм номінальні гості вийшли у синіх футболках й прагнули «розчистити» штрафний майданчик від «зайвого» з не меншою старанністю, аніж це робили раніше працівники стадіону. Ідея команди Равшана Хайдарова полягала в тому, щоб прискорити роботу з м’ячем й використовувати кожну можливість для удару.

Захист в’єтнамської збірної додав у відповідь в рухливости й трохи знівелював цей стартовий тиск. До якогось іншого розподілу володіння м’ячем це не призвело, однак, як і першому таймі, дало можливість час від часу переходити до атакувальних дій.

Наступний відрізок тиску збірної Узбекистану призвів до хіба що одного небезпечного моменту й запам’ятався спробою Достонбека Хамдамова зімітувати сніжинку. Але опустився він на газон у штрафному майданчику зі значною меншою грацією та значно більшою швидкістю. Арбітра це не переконало.

У додатковий час нічого суттєво не змінилося. На знову ковзкому полі одним було дедалі важче йти в атаку, інші ж мріяли про ще один подвиг у серії пенальті. Розраховувати збірна Узбекистану мала хіба що на стандарт. І на 120-й хвилині Сидоров, який вийшов на заміну за пару хвилин до цього, ударом з льоту замкнув подачу з кута поля.

Сrónicas del Nuevo Mundo: Estaduais

Mato Grosso

Які можуть бути причини для заміни воротаря у перерві? Що за безглузде, здавалося б, запитання. Є ж очевидні відповіді: травма, невдала гра. Усе так. Коли не йдеться про Бразилію та її неперевершені Estaduais.

У перерві матчу чемпіонату штату Мату-Ґроссу «Операріу Варзеа-Ґранденсе» – «Луверденсе» до роздягальні господарів набігли неочікувані гості. Судовий пристав у супроводі поліцейських. Цікавив служителів Феміди 39-річний голкіпер Евертон Сантос де Олівейра, також відомий як Евертон Перерека.

Для голкіпера прізвисько «Жаба» не таке вже й дивне. Однак вправно стрибав із місця на місце Евертон не лише на футбольному полі. У вільний від карколомних стрибків час він не менш ефектно уникав сплати аліментів. Тож покласти край цьому уклонізму можна було тільки з допомогою арешту.

А ворота «Операріу» захищав у другому таймі Матеус Вінісіус. І не пропустив. Обидва свої м’ячі «Луверденсе» встиг забити до затримання Перереки.

У чемпіонаті штату Мату-Ґроссу бере участь 10 команд. На першому етапі вони грають в одне коло. Дві останніх за підсумками цих дев’яти турів команди вилітають, а вісімка найкращих виходить до чвертьфіналу. Далі грають на виліт, за звичною схемою. Чемпіон та віце-чемпіон отримають право зіграти наступного року у Кубку Бразилії та Серії Д національного чемпіонату.

Sergipe

Сержипі є найменшим штатом Бразилії. Що, звісно, не заважає проводити повноцінний чемпіонат, в якому є свої гранди («Клуб Еспортиву Сержипі», 34-разовий переможець турніру, «Конф’янса» (21 титул) та «Ітабайяна» з десятьма тріумфами). І ось коли помічаєш, що тамтешня федерація організовує інтернет-трансляції деяких матчей, одразу стає зрозуміло, що таким досвідом нехтувати не варто.

«Ітабайяна» проти «Доренсе». Ще й на головному стадіоні штату. Газон, щоправда, на «Естадіу Естадуал Лорівал Батіста», або ж «Батістау», робить його більше схожим на головне картопляне поле штату, та зрештою, яка різниця. Коли на ньому з’являється м’яч, він стає таким самим магічним прямокутником, як і будь-де в світі.

Не варто, однак, чекати магії від гравців, що виступають у цьому високошановному змаганні. Попри те, що штат Сержипі подарував світові переможця Мундіалю-70 Клодоалду та переможця будь-якої бійки у порожній кімнаті Дієгу Косту, у цьому конкретному матчі їхніх спадкоємців розгледіти не вдалося.

У «Доренсе» це тільки дев’ята в історії клубу (заснований 1948 року) участь у першому дивізіоні чемпіонату штату, тож «Ітабайяна» — фаворит матчу й вперто прагне довести це на полі. «Доренсе» захищається старанно й доволі якісно. Це трохи нервує господарів, котрі, намагаючись відкрити рахунок тільки-но зароблять штрафний, навіть за сорок метрів від воріт — б’ють. М’яч при цьому залишає межі поля десь неподалік кутового прапорця.

Публіка співчуває, підтримує, і, звичайно, адже це серйозний турнір, підсвистує. Комусь із глядачів може навіть здатися, що у нього б вийшло не гірше. Й це той випадок, коли подібна впевненість може бути виправданою.

У чемпіонаті штату Сержипі грають 10 команд. Після одного кола лідер гарантує собі місце у Серії Д-2019, а дві останніх команди вилетять до другого дивізіону чемпіонату штату ще цього року. (Турнір відбуватиметься у вересні-листопаді).

До другого етапу виходить шість команд, які проведуть ще одне коло. Два переможці цієї стадії стають фіналістами й у двох матчах визначать чемпіона найменшого штату країни. (Команда, що фінішує першою у таблиці, матиме перевагу, якщо після двох матчів фіналу буде нічийний результат).

Rio de Janeiro

У серпні 1989 року в Києві відбувся міжнародний міні-турнір, який досі згадується з ностальгією. Тоді, коли будь-яка трансляція з-за кордону була подією, на поле Республіканського стадіону виходили італійська «Рома» та два клуби з Бразилії, «Флуміненсе» і «Бангу».

Цікаво, що бразильські клуби навідувалися до Києва й раніше і проводили з «Динамо» товариські матчі. Ще 1957 року приїжджали «Баїя» та «Васку». «Баїя» знову завітала до Києва у 1960-му, а 1961 року гостював клуб «Мадурейра» зі штату Ріу-де-Жанейру. Наступними візітерами були вже «Флу» та «Бангу», хоча можна згадати, що у серпні 1986-го «Динамо» зіграло в Амстердамі з «Ботафогу».

У півфіналі київського турніру «Бангу», який тоді тренував легендарний Діді, обіграв «Динамо» у серії пенальті. Незабутнє враження залишив двометровий воротар бразильців Роберту Палм’єрі, котрому одразу після турніру виповнився 21 рік.

Чемпіонат штату «Бангу» виграв двічі (1933, 1966). Після успіху «алвірубру» більш ніж п’ятдесятирічної давнини жоден інший клуб не переривав гегемонію чотирьох грандів, хоча і сам «Бангу», і «Американу», і «Волта Редонда», і «Мадурейра» доходили до фіналу.

Цей розіграш чемпіонату Каріока «Бангу» розпочав з перемоги над «Васку». Після нічиєї у другому турі, у наступному був чудовий шанс майже забронювати місце у півфіналі. Однак мінімальна поразка від «Фла» залишає інтригу.

«Васку» в цьому турі програв знову. І досить мляво виглядав на полі «Кабуфріенсе». Напередодні дербі з «Фламенгу» це не найкращий сигнал. Тож у «Бангу» треба взяти 4 очки у двох турах, щоб потрапити до півфіналу. При цьому в іншій групі обидва гранди виступають не краще за «Васку». «Ботафогу» у двох матчах зіграв внічию, а «Флуміненсе» набрав два очки у трьох поєдинках.

У чемпіонаті штату Ріу-де-Жанейру дванадцять команд розбиті на дві групи. Після попереднього етапу, основний турнір розділено на дві частини — Таса Ґуанабара й Таса Ріу. Кожна проходить у одне коло, дві найкращих команди кожної групи стають півфіналістами. Плей-офф з одного матчу, тож у півфіналі команда, що фінішувала вище, матиме перевагу у випадку нічиєї.

Якщо обидві частини виграє одна команда, вона стає півфіналістом третього, вирішального етапу, а до неї приєднуються три найкращих за сумою очок у Таса Ґуанабара й Таса Ріу. Або ж титул розіграють переможці кожного з цих мікротурнірів та дві найкращих команди зі зведеної таблиці.

Rio Grande do Sul

Гранди бразильського футболу іноді прохолодно ставляться до першості штату. Цього року, наприклад, «Ґреміу», чинний володар Кубка Лібертадорес, виставив у перших турах Ґаушау молодіжну команду.

Можна знайти аргументи й «за», і «проти» такого рішення, але як це часто буває правильність визначатимуть згідно з результатом. А він поки що невтішний. У трьох турах «Ґреміу» набрав одне очко. Причому в усіх матчах йшли на перерву з перевагою в рахунку, а закінчувалося все досить сумно.

У поєдинку третього туру, на виїзді, з клубом «Авеніда» (Санта-Круз ду Сул) особливо драматичними були чотири хвилини компенсованого часу. Після 90 хвилин господарі вигравали 2:1. Слід зазначити, що до цього «Авеніда» виграла у «Ґреміу» один раз та й сталося це у плей-оф, коли у матчі-відповіді фаворит переконливо реваншувався.

А ось тепер до успіху залишалося зовсім трохи. Можливо, через це так нервово пішов на м’яч, поданий із кута поля, голкіпер «Авеніди» Родрігу. М’яча він не торкнувся, і захисник гостей Паулу Міранда зрівняв рахунок. Той самий Паулу Міранда, після грубої помилки якого «Авеніда» забила вдруге. До цього господарі використали чи не основну слабкість захисту «Ґреміу» у турнірі — погану гру на стандартах суперника.

Паулу Міранда чи не єдиний досвідчений гравець у цьому складі «Триколора». Після двох років у австрійському «Зальцбурзі» він повернувся до Бразилії й мав би стати «дядьком» для молодих партнерів, але почав помилятися сам.

Коли ж цю помилку він виправив, на «Ґреміу» чекав ще один неприємний сюрприз. Рикошет «скоригував» дальній удар опорника Тоту, й «Авеніда» таки вирвала свою першу повноцінну перемогу над грандом.

На першому етапі чемпіонаті штату Ріу-Гранде ду Сул (Ґаушу) 12 команд грають у одне коло. Після цих одинадцяти турів дві найгірших команди вилітають до другого дивізіону («Ґреміу» поки що у зоні вильоту).

Вісімка ж найкращих виходить до чвертьфіналу, і починається традиційний плей-оф з матчами вдома та на виїзді.

Fútbol español: Tiki-taka, 20 тур

Хетафе – Атлетик 2:2

«Хета» Пепе Бордаласа любить виокремити якісь примітні риси у грі суперника під час підготовки до матчу й потім нейтралізувати їх вже на полі. У минулому турі цей план ледь не провалився, бо у теперішньої «Малаги» ще спробуй знайди бодай одненьку ігрову ідею, що була б виразною. А от із «Атлетиком» ніби мало бути простіше.

Щоправда, команда Куко Сіґанди теж постає різною з матчу в матч. У грі з «Еспаньйолом», наприклад, намагалися виходити з оборони через пас, а цього разу, коли «Хетафе» почав пресингувати, гості спокійно перейшли на довгі передачі. Адже попереду є кому прийняти м’яч або взагалі загнати його у сітку диво-ударом саме після довгого пасу, як це зробив Іньякі Вільямс.

«Атлетик» не вперше цього сезону віддає супернику територію, якщо виходить вперед у виїзному матчі. У двох таких випадках («Ейбар» та «Леванте») виграли, однак зараз «Атлетику» не вистачає міцности захисту, щоб краще контролювати такі ситуації й уникати втрат.

Еспаньйол – Севілья 0:3

Обидва суперники відчували піднесення після несподіваних кубкових перемог. Але барселонці змінили склад, а у «Севільї» вийшли ті самі гравці, й гості мали переконливіший вигляд. Ейфорія «Еспаньйолу», який уперше обіграв «Барсу» на своєму новому стадіоні, наче не дозволила команді зосередетися після голу Васкеса.

Попри те, що почали господарі досить активно, вже «Севілья» контролювала ситуацію, вийшовши вперед. Настільки впевнено, що Сарабія взагалі переодягнувся у Марадону, коли забивав другий м’яч гостей.

Сколихнула «Еспаньйол» подвійна заміна у перерві, але тривав цей ефект хвилин десять. Вистачило, щоб створити пару моментів, а надалі знову було відчуття, що матч-відповідь у Кубку команду Кіке турбує значно більше.

Атлетико – Жирона 1:1

Тренер, що вміє надихнути на неочікувані досягнення. Гравці, що чудово пам’ятають кожен маневр як в атаці, так і в захисті. Команда, що може довгенько витримати без м’яча, а потім скористатися чи не єдиними шансом.

Так «Жирона» вдруге зіграла внічию з «Атлетико». І якщо мадридцям раптом здається, що цей результат може бути не зовсім «справедливим», згадаймо, скільки разів Сімеоне щасливо вишкірявся у відповідь на подібні заяви. Іноді таким командам, як «Атлетико», доводиться дивитися у дзеркало.

Вільярреал – Леванте 2:1

Повернувся після важкої травми, забив. Тільки занадто пізно. «Леванте» не вистачало Рожера Марті. Найкращий бомбардир минулого сезону пропустив перше коло й лідерських якостей Моралеса було замало, щоб забивати більше й стабільніше набирати очки. Алекс Алегрія, Нано Меса, Еммануель Боатенг дуже старалися. Якби за це нараховували якісь бали, «Леванте» був би серед лідерів. А насправді, з шістнадцятьма забитими, команда вже на межі зони вильоту.

Лас-Пальмас – Валенсія 2:1

У перших матчах під керівництвом Пако Хемеса «Лас-Пальмас» пропустив 1, 2, 4, і нарешті 6. Тобто рука Пако відчувалася у грі захисту. Треба було налаштувати усе інше. Після швидкого голу «Валенсії» здавалося, що це станеться пізніше. Але відкладати вже не можна, й робота в атаці теж вже більше схожа на те, що хоче бачити Хемес. Особливо коли Йонатан В’єра керує усім у твоїй команді, а у чужій Ґабріел Пауліста самознищується за лічені секунди.

Франсіс Кокелен вдруге поспіль вийшов у старті й у обох показав, що Марселіно досить швидко може пояснити свої вимоги та задуми новому гравцю. Не зрозуміло лише, навіщо тренер «Валенсії» знову відправив на фланг Максимовича. Навряд чи для того, щоб на фоні його порожньої працьовитости виділявся Начо Хіль.

Алавес – Леганес 2:2

«Лега» час від часу починає на виїзді так само активно, як у цьому матчі. Тривало це хвилин п’ятнадцять, й хоч першого удару завдав «Алавес», скоординувати гру в атаці господарі спромоглися лише у другому таймі та ще й, інша несподіванка матчу, не без допомоги Сіоваса. Хтозна, може, Греція є винятком й там не втовкмачують із дитинства, що «грати треба до свистка».

«Алавес» після першого голу був єдиним претендентом на перемогу. Аж поки асистент арбітра не розгледів гру рукою Гвідетті. У трансляції було чимало повторів із різних камер, але зрозуміти, куди саме влучив м’яч, було важко. «Леганес» примудрився викрутитися, хоч виглядало, що йому руки й ноги зв’язали.

Реал – Депортиво 7:1

Мадридці не робили нічого такого, що не спробували б у минулому турі. Тільки тоді вони програли «Вільярреалу». А зараз варто було залетіти першому, як товарний вагон із написом на дверях: «Ніщо нікуда не зникає і нізвідкіля не береться» з гуркотом покотився до перемоги.

Реал Сосьєдад – Сельта 1:2

Для обох команд сигналом до змін й активніших дій були чи то голи, чи то моменти суперника. Так і гойдалися з одного боку в другий. Й конче треба було використовувати свої моменти. І якийсь час порівну розподіляли і точні удари (голи Вілліана Жозе та Аспаса), і помилки (незабитий пенальті Вілліана Жозе й нереалізований вихід сам-на-сам Піоне Сісто).

Нема чим було відповісти господарям на влучний удар Максі Гомеса. І це не вперше у домашньому матчі сан-себастьянці товчуться біля штрафного майданчику без ладу, хоч зовні воно ніби й скидається на постійні спроби вивести когось на завершальний удар.

Бетіс – Барселона 0:5

У другому таймі Андрес Ґуардадо (хоча й інші футболісти «Бетіса» теж) марно намагався зробити те, що нікому не вдається вже не один рік — хоч трохи наблизитися до Мессі. Недаремно аргентинцю аплодували навіть шанувальники севільської команди.

Після гри кілька іспанських журналістів відзначили, що саме по перерві «Барса» нагадувала команду часів Гвардьйоли. Це, мабуть, найкраще свідчення історичности тої «Барси». Вона стала еталоном, як колись команда Кройффа. І порівнюватимуть із нею знову і знову, коли вчасно, а коли й ні. Особливо поки гратимуть хранителі традицій. З Ліонелем (та) Андресом на чолі.

Ейбар – Малага 1:1

«Нам треба бути схожими на себе», — повідомив перед матчем асистент Менділібара Іньякі Беа. І «Ейбар» чесно намагався бути собою. Так само, як «Малага» чесно прагнула зрозуміти, якою тепер бути їй.

«Ейбар» подавав, «Малага» вибивала. Додамо традиційний для «Іпуруа» дощ й можна взагалі говорити про «типовий» матч. Аби тільки знаття, що ж воно означає, коли у чемпіонаті є стільки різних та по-свійськи привабливих клубів.

AFC Cup U23: Півфінали

Катар – В’єтнам 2:2 (пенальті 3:4)

Фелікс Санчес вирішив, що проти в’єтнамців вистачить одного футболіста в опорній зоні. При цьому у складі залишився Салем Аль-Хаджрі, котрий не грав у попередніх матчах так близько до штрафного суперників. Тож він зрештою загубився, а команда втратила контроль над однією з можливих зон розвитку атаки.

За таких обставин тактична схема катарців не забезпечувала належної стрункости, а переміщення Моейна на лівий фланг не створювали чисельної переваги, бо що-що, а швидко перекривати вільний простір в’єтнамська збірна вміє дуже добре. Тож м’яч не часто гостював у їхньому штрафному. Катарці ніяк не могли знайти способи «під’єднати» усі лінії до колективної гри. Ще й центрфорвард Альмоез Алі перебував «поза зоною досяжности», постійно оточений чіпкими захисниками.

Щоправда оборонці забули, що така увага не повинна стати надмірною, коли суперник виконує стандарт. Альмоез чудово використав контакт, аби заробити пенальті.

Власні атаки в’єтнамці проводили так само, як і у попередніх матчах — маленькими групами, на швидкості, з постійним пошуком найвразливіших місць в обороні суперника.

Потреба зрівнювати рахунок змусила їх контролювати м’яч більше та довше, й такої ніби не надто суттєвої деталі вистачило, щоб катарці почали припускатися помилок. І якщо в’єтнамська збірна зуміла тричі вразити ворота значно краще за катарців організованої команди Іраку, то й зараз максимально скористалася з огріхів захисту.

Випробуваний у чвертьфіналі метод вирішувати долю епізоду ледь не приніс Катару місце у фіналі. Все-таки Альмоез Алі блискуче оріентується у штрафному майданчику і як би щільно проти нього не діяли, здатен хоч раз випередити опонента на секунду. Сталося це на вісімдесят сьомій, а вже за дві хвилини рахунок знову був нічийним. Ще одне підтвердження невпевнености катарців, які не зуміли ані зіграти у змістовний командний футбол, ані витягнути матч завдяки класу окремих виконавців. Упродовж матчу практично не було відрізку, коли катарці б контролювали гру й скеровували її за своїм сценарієм.

Навряд чи можна стверджувати, що усе сталося, як планували в’єтнамці, але ця команда знову довела, що має незламний дух. Зрештою у групі вони залишили позаду австралійців, а потім вибили двох інших претендентів на чемпіонство.

І ще й у серії пенальті в півфіналі не реалізували вже перший свій одинадцятиметровий. Надалі ж пробивали впевнено, а Буй Тьєн Йон парирував два удари.

2016-го у груповому турнірі чемпіонату Азії Ю23 В’єтнам програв усі три матчі. Цього року — має шанс здобути титул всупереч усім прогнозам. Рік тільки починається, а ми вже маємо першу історію «Попелюшки».

Узбекистан – Республіка Корея 4:1 (основний час – 1:1)

У обох матчах плей-оф збірна Узбекистану не надто була схожою на команду, що абияк прошкандибала крізь перший етап. В цьому матчі корейці прагнули віддати супернику м’яч, може, й з розрахунком, що це зажене узбецьку команду в незручну ситуацію. Натомість самі корейці втрачали можливості контролювати хід гри й поступово, як і в грі з Японією, півзахист команди Равшана Хайдарова почав домінувати на полі.

Вдруге поспіль можна було оцінити, чому Джавохір Сідіков виходить на поле під десятим номером. У стартових поєдинках про це можна було хіба що здогадуватися, а ось зараз його витончені передачі створювали гостроту біля воріт. Саме він вивів на удар Урінбоєва, коли рахунок було відкрито.

Якщо узбецька команда й планувала трохи більше уваги приділити захисту по перерві, то гол корейців й подальший сплеск їхньої активности були найкращим нагадуванням, як саме слід діяти проти цього суперника. Особливо ж, коли той залишився у меншости.

Хайдаров у ці хвилини нагадував своїм підопічним, щоб ті грали спокійно, бо попереду «буде ще півгодини». Це й справді допомогло не поспішати обов’язково виграти в основний час, хоча й шанси для цього були.

Часу було вдосталь ще й через те, що корейська команда захищалася досить механічно. Переміщення гравців були надто формальними й не позбавляли суперника простору та можливостей для поступового розігрування комбінацій. Така, лише зовні солідна, а насправді непевна побудова захисту заохотила до ударів здалеку, і опорник Азізжон Ганієв виконав свою спробу бездоганно.