Aparicion urbana

Піднявся з підземель?

Чи вивільнився з неба?

Він був поміж шумів

Поранений,

Смертельно,

Не рухався,

У тиші

Устромлений у ніч,

У неминуче.

Із венами прилиплими

До страху

До асфальту

Зіпсутий прóділ

І святого очі

І зовсім, зовсім голий

Від білості вже майже синій

Казали, що це кінь

Я думаю, що янгол

Bochini

Хочеться викласти тут текст, написаний минулого року для журналу Футбол Style.

Ім’я величі

Зазвичай це якийсь спалах. Миттєве осягнення суті. Раптово стає зрозуміло, як писати про якогось гравця, з чим порівняти той чи інший клуб, які метафори найкраще пасуватимуть конкретному матчу. Або виринає із підсвідомості ціла тема. Вона вже давно там засіла, й тихенько чекала свого часу, аби виринути у всепоглинаючий ясності й вимагати втілення у рядки на моніторі. Чи спочатку у старі добрі нотатки у блокноті. Тоді залишається лише старанно стенографувати, щоб не втратити, не випустити цей раптовий блиск.

Іноді ж є тема, а буває достатньо й одного слова, і є впевненість, що якраз з цього приводу можна сказати Стільки. І хочеться одразу це проілюструвати охайними шеренгами речень. І зупиняєшся вже після двох-трьох слів. Бо ж як розповісти про нескінченність? Як розповісти про мистецтво? Як розповісти про красу? Як, врешті-решт, розповісти про Бочині?

Краса — побічний продукт розвитку гри. Суворі вікторіанськи упорядники футболу зовсім не думали про неї, коли пропонували юним мешканцям Імперії чітко сформульований кодекс поведінки. Від нього віяло крицевою впевненістю у тогочасних чеснотах. Краси ж навпаки слід було цуратися як чогось хворобливо небезпечного. У футбол грали, щоб ставати вірними служаками Імперії, а не для того, щоб зачаровувати натовпи каскадами фінтів.

Буенос-Айрес жив у іншому вимірі. На його вулицях були інші закони. І коли на ці вулиці прийшов футбол чужий винахід аргентинці пропустили крізь себе і отримали гру, що нічого спільного з футболом британським не мала.

У бідних районах Буенос-Айреса пестили м’яч, фінтили, йшли на дриблінг. Тут поетизували футбол, зробили його чуттєвим. Атака, самовираження та імпровізація у ній стали культом і цінувалися чи не більше за перемогу. Так само, як у барах народжувалося танго, на вузьких, запилених вулицях набирав силу особливий аргентинський стиль гри у футбол. Саме тоді й народився Бочині.

Ні, фізично він справді з’явився на світ «трохи» пізніше. Та цей малозначущий факт не затьмарить більшої, глибшої істини. Окрім Борхеса та Ґарделя для того, щоб зрозуміти Буенос-Айрес, щоб наповнити ним легені, потрібно зрозуміти Бочині.

Його кар’єра збіглася у часі з вибухом на ім’я Марадона. Саме Дієго Армандо вів збірну до перемоги на чемпіонаті світу-86, на якому Бочині вийшов на поле лише один раз. І у гуркоті цього вибуху так легко було відволіктися, так легко було потрапити під вплив цього шаленого коротуна, який використував нащадків вікторіанців як стійки для слалому та ще й додав найбільш безсоромний гол у історії Мундіалів. Марадона був втіленням духу тих вулиць, що переробляли британьский винахід. Відчайдушний та безкарний, нестримний та нерозважливий. Він був футболістом від Бога та від того, іншого, водночас. Він був солістом, який упивався грою. Йому потрібна була найбільша у світі сцена. Він ставав центром Всесвіту де б не з’являвся.

Так, справді, у гуркоті цього вибуху так легко було відволіктися. Але це не означало, що слід забути тиху гармонію того, кого сам Марадона називав Маестро. Марадона був центром Всесвіту. Бочині створював та впорядковував Всесвіт. Щастя Аргентини, що кожен з них грав.

Бочині усе життя грав «енґанче». Енґанче — це мозок, серце та душа команди. Це той, хто часто думає за інших, і той, за кого інші часто мають бігати. Його робота на полі — ліпити атаки. Дбайливо, точно, вишукано. Його паси — рухи дротика, що кладе один стібок за іншим і плете мереживо комбінації. Іноді здається, що Бочині був більшою десяткою, більшим енґанче, аніж Марадона. Принаймні деякі фани «Індепендьєнте» стверджують, що на відміну від соліста Марадони Бочині був диригентом усього оркестру.

Ні, заяложене від надмірного вжитку порівняння з диригентом не вичерпує суті. Тут справа ось у чому. Зазвичай це якийсь спалах. Миттєве осягнення ситуації. Раптово стає зрозуміло куди віддати м’яч, щоб атака стала невідворотно смертельною. У постійному русі партнерів та суперників варіанти змінюються з калейдоскопічною швидкістю, аж поки не випаде той самий, найбільш небезпечний. Робота енґанче у тому, щоб «всього лише» упіймати цей варіант і віддати пас.

Так, справді, іноді достатньо й одного лише пасу, однієї лінії, що підкреслює величну красу футбольної геометрії. Пасу, що заворожує, що складне робить до сліз простим та прекрасним. Один пас. Не рейд крізь захист суперника, не стіноламний удар з кількох десятків метрів. Пас, що є втіленням усього елегантного, вишуканого та величного у цій дивовижній грі. Віддати один такий пас хоч би раз за кілька матчів — насолода просто безмежна. Бочині їх віддавав жменями.

Він робив і рейди крізь захист суперника, і забивав здалеку. Він віддавав і багато інших пасів. Простіших, але не менш важливих. Тих, що готують кульмінацію атаки. Але кожна його дія, кожен маневр все одно мали спільне коріння з його найкращими пасами. Бочині був еталоном точності. Іноді складалося враження, що він забиває зовсім без спротиву. Якісь прості удари, ледь не в порожні ворота. Та ще й не дуже сильні. Хіба не міг голкіпер щось зробити? На жаль для голкіпера та захисників Бочині заздалегідь прораховував цю прикру можливість нахабного втручання у свою ювелірну роботу. Шлях до воріт він прокладав не спонтанно. Кожен рух був оптимальним, саме таким, що дозволяв уникнути «зайвого» контакту з опонентами. Це не оборонці-нездари слухняно розступалися перед Бочині. Це він помічав та використовував неточності у їхньому розташуванні.

«Пишу, бо відчуваю, що виконую функцію, яка для мене є необхідною. Вважаю, що письменник повинен якомога менше втручатися у твір. Коли я пишу поему, це тому, що поема вимагає, аби я її написав». Поеми «вимагали» чогось від Борхеса з однієї причини. Його інтеллект, його енциклопедичні знання, його здатність до філософського аналізу робили саме його, а не когось іншого найкращим автором твору на будь-яку тему.

Коли Бочині виходив на поле він був готовий до того, що поетичність футболу шукатиме саме його, аби втілитися у черговий пас. Його розуміння гри, його вміння аналізувати та опановувати футбольну геометрію, його лагідне, пестливе ставлення до м’яча робили його найкращим автором пасу будь-якої складності.

Уся кар’єра Бочині пройшла у одному клубі. Що цікавіше? Пурхати з місця на місця у пошуках «нового виклику», підкоряти нові землі та збирати за це щедрі винагороди? Чи залишатися на одному місці й старанно обробляти та засівати одне й те саме поле? Чому Бочині обрав другий варіант?

«Я не міг би жити за межами Буенос-Айреса. Я звик до неї (у іспанській мові слово «місто» жіночого роду) так, як звик до свого голосу, до свого тіла, до того, що я Борхес. Не скажу, що я особливо захоплююся Буенос-Айресом. Це щось значно глибше».

Щось значно глибше. Варто зануритися у ці слова. Дати їм волю. І вони самі приведуть до відповіді. Буенос-Айрес, Авежанеда, «Індепендьєнте». Нічого іншого Бочині не потребував. З кожним матчем, з кожним новим титулом, національним чи міжнародним, його вплив на клуб ставав всепроникним. Бочині створив стиль «Індепендьєнте». Стиль, яким захоплювалися, стиль, що випромінював своє буенос-айреське походження, буенос-айреську пристрасть до самовираження, до краси, до чуттєвості, випромінював щось значно глибше.

Вміння «наказувати» м’ячеві, виробляти з ним дивовижні речі стає безцінним, коли гравець здатен продемонструвати його не лише у спокійній атмосфері звичайного тренування. Усі трюки та фінти нічого не варті, якщо у вирішальний момент футболіст губиться у вирі боротьбі, якщо його дії не мають ніякого впливу на долю матчу, долю титулу. «Спорт не формує характер, він його розкриває», — сказав американський письменник Хейвуд Браун.

Характер Бочині, характер не лише видатного майстра роботи з м’ячем, а й характер переможця розкривався безліч разів. Але найяскравіше — у фіналі чемпіонату Аргентини 1977 року. Матчі відбувалися вже у січні 1978-го. Чемпіонський титул розігрували «Індепендьєнте» й «Ташерес» з Кордоби. У столиці команди зіграли 1:1. У виїзному матчі «Інде» вдалося відкрити рахунок. А у другому таймі до справи взявся арбітр. Спочатку він призначив пенальті у ворота «Індепендьєнте» й рахунок зрівнявся. Потім «не помітив», що свій другий м’яч господарі забили рукою. Розлючені гравці «Інде» налетіли на суддю. «У мене двоє дітей, і мені соромно за це все. Вилучай мене», — крикнув Рубен Ґальван. Сеньйор Баррейро з радістю виконав «замовлення», а слідом за Ґальваном вилучив ще й Омара Ларросу та Енцо Троссеро.

«Але цей сучий син забув про Бочині, — згадував згодом уболівальник «червоних», — З вісьмома гравцями на полі Боча взяв команду на плечі й познущався з усіх цих бандитів. Кожного з нас, уболівальників, він зробив чоловіком. Розумієте? Це була дійшлість для кожного. У всій її пишноті».

За сім хвилин до фінального свистка м’яч опинився у воротах «Ташереса». Ворота, до речі, були майже порожніми.

Як сталося, що з форою у три гравці «Ташерес» взагалі опинився у такій ситуації? Як ми вже знаємо «Боча взяв команду на плечі». Увісьмох команда пішла вперед.

У «Індепендьєнте» на той момент вже було чимало славних перемог. Здобутих завдяки стилю, що створював Боча. І саме на цей стиль, на постійний рух м’яча та гравців (скільки б їх не було) до воріт суперника залишалося покластися.

«Паґаніні залишив мені м’яч у центрі поля. Я обіграв суперника і віддав Бертоні. Бертоні переправив на Бьйонді, на якого вже виходив їхній воротар Ґібаудо. Бьйонді почав його обігрувати, потім підняв голову, побачив мене і віддав пас. Я набігав на цей пас і оскільки переді мною було одразу два захисники, пробив горою. І м’яч влетів під перекладину».

Велич моменту навіки закарбувалася у пам’яті кожного шанувальника «Індепендьєнте». Зовні простий удар великого майстра зробив команду чемпіоном. Попри усі намагання арбітра зламати «Індепендьєнте», у вирішальну мить розкрився характер великого футболіста й великого переможця. Саме того дня йому виповнилося двадцять чотири роки. Відтоді й назавжди у футбольного клубу «Індепендьєнте» є інше ім’я. Ім’я одного з найвеличніших гравців у історії футболу. Рікардо Енріке Бочині.

Gold Cup

Сьогодні стартує Золотий Кубок КОНКАКАФ. Два роки тому змагання було надзвичайно цікавим, і цього разу можна очікувати не менш напруженої та захопливої боротьби. Кілька рядків про команди, що зіграють на тринадцяти стадіонах США.

Група А

Мартініка

Тьєррі Анрі не зіграє. Місцева Федерація усе робила для того, щоб все ж залучити легендарного футболіста, але КОНКАКАФ не пішов назустріч. Тож у центрі увагу будуть інші французи: Йоанн Аркен, Ґреґорі Арнолен, Кевін Олімпа та Фредерік Пікійонн.

Варто звернути увагу на найкращого бомбардира у історії команди. Кевін Парсемен відзначився 22 рази. Його ефективна гра у атаці й надійність захисту дозволили Мартініці пройти груповий етап на Карибському Кубку й зрештою кваліфікуватися на Золотий Кубок.

Напад команди Патріка Кавелана навряд чи отримає багато можливостей проявити себе проти суперників дещо іншого калібру, але Мартініка цілком здатна, як і збірна Ґваделупи у 2011-му, зробити все для того, щоб якомога дорожче “продати” свою шкіру й не бути занадто легкою здобиччю.

Канада

У складі немає ветеранів Дуейна Де Росаріо та Атіби Хатчинсона. Схоже, що настав час звикати до нових імен, до нової збірної Канади. Бліда гра у Золотому Кубку-2011, гучний виліт з кваліфікації чемпіонату світу змусили зайнятися серйозною перебудовою.

У заявці є молоді надії Рассел Тейберт, Самуель П’єтт, Кайл Беккер, Ренді Едвіні-Бонсу, Донейл Хенрі, Джонатан Осоріо. Лідером команди має бути Джуліан Де Гусман, один з найдосвідченіших гравців цієї збірної.

Призначення Беніто Флоро за кілька днів до турніру фактор цікавий з точку зору віддаленішого майбутнього, адже офіційно він почне роботу вже після Gold Cup. Хоча творець славного Queso Mecánico не так часто брався до справи упродовж останніх дев’яти років, він є не найгіршою кандидатурою для роботи з новим поколінням канадських футболістів.

Панама

Хуліо Делі Вальдес продовжує свою роботу перші плоди якої можна було побачити два роки тому. Зміни на краще проявляються саме у збалансованості та поступовій шлифовці командної гри.

Але є один психологічний нюанс, що може вплинути на виступ збірної Панами. Вальдес не бере кількох провідних гравців й дедалі частіше можна почути, що головним завданням є вихід на Мундіаль, а ось континентальний турнір вже й ніби не настільки важливий. Та чи настільки вже додала команда, щоб ось так перебирати змаганнями й розставляти пріоритети настільки холоднокровно. Адже може вийти як у збірної Замбії, що невдало виступила на Кубку Африки, а потім не виграла надважливий відбірний матч у Судану.

Здається, що якраз панамцям, саме тому, що рухаються вони вперед поступово й розважливо дуже корисно було б зіграти у Золотому Кубку оптимальним складом. Цікаво буде подивитися як Вальдес впорається із завданнями суто психологічного штибу. Якщо він справді знає як слід розподілити не лише фізичні, а й емоційні навантаження, це стане важливим кроком у становленні команди.

Мексика

Говорили, що “основний” склад Мексика виставить на Кубку гаманця Блаттера. Але кожному, хто хоч трохи стежить за мексиканським чемпіонатом зрозуміло, що у заявці на Золотий Кубок повно чудових гравців. А після невдачі у Бразилії, після вильоту молодіжки вже у одній восьмій чемпіонату світу, мексиканцям потрібно хоч якось потішити уражене самолюбство. У деяких товариських матчах команда дещо віддалилася від ігрового ідеалу Хосе Мануеля де ла Торре, що позначилося й на виступах у відборі до ЧС. Тож цей турнір може бути хорошою терапією для збірної Мексики.

Серед гравців, що потрапили до завяки варто насамперед звернути увагу на елегантного півзахисника Карлоса “Гулліта” Пенью та форварда Рауля Хіменеса, який блискуче зіграв у останньому чемпіонаті країни. Але й окрім них буде на кого подивитися. У середнії лінії є Хаві Кортес та Хорхе Енрікес, у нападі Марко Фабіан та “Чулетіта” Ороско.

Група В

Трінідад і Тобаго

Вихід до фінальної частини Золотого Кубка після шестирічної відсутності вже був приводом для оптимізму, але керівництво Федерації наважилося на зміну тренера. Очолив команду колишній гравець збірної Стівен Харт (екс-наставник збірної Канади), а футбольним діректором призначено Лео Бенхаккера, який виводив Т&T на чемпіонат світу.

Зараз підібрався досить непоганий склад. Дензилл Теобальд, Кріс Бьорчилл, Абу Бакр створюють досить збалансоване поєднання у середний лінії та обороні. Приєднався до команди Джастін Хойт, й це можна вважати ледь не зірковим поповненням. Досі у лавах збірної ветерани Карлос Едвардс та Корнелл Ґлен. Попри те, що Ґлен є найкращим бомбардиром серед викликаних на турнір, ефективність атак найпевніше залежатиме від Кенвіна Джонса. У товариських матчах, щоправда, не завжди виходило налагодити хорошу взаємодію між форвардом та півзахистом.

Гаїті

Двох результатів товариських матчів (1:2 з Іспанією, 2:2 з Італією) ніби достатньо для того, щоб серйозно поставитися до цієї команди. Добре скоординована гра проти сильних суперників довела, що Гаїті спробує вирішити певні проблеми у захисті якомога швидше.

На вістрі ж контратак найбільше незручностей супернику мають створювати Пеґеро Жан Філіпп, Кервен Бельфор чи Леонель Сен-Пре.

У останньому сезоні мав достатньо ігрової практики у “Нансі” півзахисник Джефф Луї. Відмінно провів сезон у португальському “Беленесеші” лівий вінгер Ів Дезмаретс. Не сиділи у запасі у своїх клубах й інші викликані з Європи гравці: Соні, Пьєрр, Ляфранс.

Сукупність усіх факторів може й дещо несподівано, але небезпідставно, робить гаїтянську збірну одним з кандидатів на роль збурювача спокою.

У схемі з одним форвардом, яку найпевніше застосовуватиме команда, цікаво виглядають у півзахисті Ерольд Шарль Жуніор та Жан Алешандр, а у атаці Моріс.

Сальвадор

Змінився тренер, але залишається чимало з тих футболістів, які два роки тому чинили у чвертьфіналі більш ніж серйозний спротив збірній Панами. Тоді сальвадорці поступилися у серії пенальті.

Лідером команди знову буде Родольфо Селайя, чиї настирність та маневреність у атаці роблять гру команди значно різноманітнішою.

Але й покладатися тільки на Селайю у цій збалансованій та непередбачуваній групі теж не варто. Родольфо потрібна буде підтримка із середьної лінії, насамперед від Осаеля Ромеро та Андреса Флореса.

Ондурас

Пропускають турнір Майнор Фіґероа, Вільсон Паласіос, Роджер Еспіноса, Еміліо Есаґірре, Джеррі Бенгтсон. Як і деякі інші збірні, ондуреньйос вирішили, що боротьба за путівку на Мундіаль є пріоритетом. Тож на цьому Золотому Кубку отримає шанс юний талант Енді Найяр.

Окрім нього у заявці ще кілька гравців або зовсім без досвіду гри у збірній (Роні Мартінес, Дієго Рейєс, Жерсон Родас), або ж з кількома зіграними у наіональній команді матчами (Орлін Перальта, Александр Лопес, Хосе Веласкес), але на жодного з них не покладали стільки надій, як на Енді.

Група С

Беліз

Дебютанти фінальної частини Золотого Кубка цілком можуть задовольнитися кубертенівським гаслом й пишатися вже самою участю у турнірі. Але два роки тому саме збірна Белізу непогано грала у товариських матчах з деякими учасниками того змагання. Тож зараз є шанс спробувати повторити усе це вже на офіційному рівні.

Найкращими гравцями команди є її капітан Делтон Ейлі та форвард Діон МакКолі, який забив за збірну 16 м’ячів у 26 матчах.

Куба

Питання номер один: “Скільки гравців втече під час чи після турніру?” Схоже, що саме цей критерій стає останнім часом основним у визначенні кількості перспективних футболістів у склади збірної Куби.

Карибський Кубок кубинці виграли у хорошому стилі, грали яскраво та результативно. Та чи зможуть підопічні Вальтера Бенітеса повторити усе це проти значно сильніших суперників? Два роки тому саме класу командного та індивідуального зрештою не вистачило, аби набрати бодай одне очко.

США

І Юрген Клінсманн вирішив дати відпочити багатьом з найкращих гравців. Склад і без цього здається збалансованим та сильним. Але упродовж роботи Клінсманна збалансованості та стабільності не вистачало грі команди незалежно від того, хто виходив на поле чи хто був суперником. Це навряд чи завадить вийти з цієї групи.

Коста-Ріка

Теж є кадрови втрати. Брайан Руїс, Джоел Кемпбелл, Брайан Ов’єдо. Але на своїх місцях усі інші ключові футболісти. Один з лідерів відбору на Мундіаль привезе чи не найбільш ретельно підібраний склад. Після Ла Вольпе робота Хорхе Луїса Пінто здається ковтком свіжого повітря. Збірна Коста-Ріки аж ніяк не втратила дисципліну та організацію, які так любить Ла Вольпе, але й заграла значно цікавіше та винахідливіше в атаці.

День такий

Суперщось
Знайомий баскетбольний тренер якось дуже коротко пояснив причину невдачі команди у одному з матчів: “День такий”. Можна іронізувати з такого пояснення, намагатися шукати більш “серйозні” причини. Але кожен, хто стикався з цим у ігрових видах, зрозуміє, що криється за цією коротенькою фразою. Бо це не вигадки. Бувають дні, коли незрозуміло чому усе йде зовсім не так. Не проходять комбінації, що так легко вдавалися у попередніх зустрічах, кожен рух ніби уповільнюється якоюсь невидимою силою, а кожен нереалізований шанс є жорстоким нагадуванням про те, що саме сьогодні нема чого й намагатися щось змінити.

Суперфінал чемпіонату Аргентини НОБ програв “Велесу”, коли Соса взяв пенальті. У цього епізоду був особливий підтекст. “Велес” вже забив, але Куберо отримав другу жовту якраз перед одинадцятиметровим. “Ньюеллз” мав би зрівняти, й ще більше години грати у більшості. Ще й бити пішов Начо Скокко, футболіст, який відіграв феноменальний сезон. Після непереконливого початку усе мало б повернутися на користь команди Мартіно. Соса одним стрибком не лише впорався з ударом Скокко, а ще й “підготував” суперників до нових хиб.

Після пенальті гра йшла під гаслом: “День такий”. У діях “Ньюеллза” можна виокремити суто тактичні та інші проблеми, що не дозволяли створити більше нагод. Та все одно, як це часто трапляється у таких матчах, якісь шанси з’являються. Й саме тоді гравці НОБ “слухняно” пускали м’яч повз ворота.

Таким” день був і з суто організаційної точки зору. Старий апартаник Грондона давно навчився вдаватися до новозаведень й нічого при цьому не міняти. Суперфінал став ще однією порожньою вигадкою. Обидва учасники вийшли на гру у ранзі чемпіона. Зміна вивіски суттєво не позначилася на форматі. Два коротких турніри досі сприймаються як Апертура й Клаусура, хоча й з іншими назвами.
Старт ЛЧ
Ліга Чемпіонів вже стартувала. Мало хто звертає на це увагу у розпал відпусток гравців провідних команд, але ці дні перших раундів є особливими для команд та футболістів, про яких у серпні навряд чи хтось згадуватиме. Хоча усі вони як можуть викладаються на полі й заслуговують на визнання своїх нехай і скромних, але досягнень.

Мессі, Роналду, Левандовськи ще не скоро заб’ють свої перші м’ячі у новому розіграші ЛЧ, тож героєм-бомбардиром поки що стає Ісмаель Беко Фофана. Вихованець славнозвісної академії АСЕК “Мімозас” до Європи приїхав ще сім років тому, коли йому було 16. Англійський “Чарльтон” не зумів тоді отримати для нього дозвіл на роботу й почалися мандри по орендах. Норвегія, Франція. За чотири роки Фофана забив один м’яч. На якийсь час навіть повернувся на Батьківщіну. Вже звідти Ісмаель переїхав до Вірменії й у складі “Ширака” його нарешті прорвало.

Чотирнадцять м’ячів, чемпіонський титул. Коротке відрядження до іранського “Зоб Ахана” нічим не запам’яталося, а ось перший матч ЛЧ 2013/14 Фофана відіграв натхненно. Двічи залішався віч-на-віч з голкипером й холоднокровно розбирався у ситуації. Потім на дальній штанзі замкнув скориговану рикошетом подачу з лівого флангу.

Це був такий день, коли можна заплющити очі й уявити на місці грізного клубу із Сан-Маріно якогось іншого суперника, про голи у ворота якого говоритимуть по всьому світу.

Трансферні нотатки

Thiago Alcantara
Стосунки гравців та клубів поступово пройшли різні стадії й потроху встановлюється диктатура футболістів, вміло скерованих всюдисутніми агентами. Переходи заради більшої зарплати, такі природні у інших галузях, сприймаються у просякнутому відданістю уболівальницькому середовищі ледь не як зрада. Для цього іноді є вагомі підстави. У сучасному клубному футболі трансфер до більш заможної команди не завжди тотожний можливості професіонального удосконалення. Закумульовані гроші приносять подекуди титули, та вкрай рідко допомагають створити щось справді непересічне. Тоді висмикування яскравих виконавців просто через те, що на це є гроші дратує ще більше.

Інші причини для переходу на цьому тлі ніби й стають не настільки вагомими, але насправді саме у таких випадках частіше можна простежити взаємодію багатьох факторів, що впливають на долю гравця. Тьягу Алкантара є вихованцем “Барселони”. У рідній команді йому поки що давали не так багато ігрового часу. І ось вже вишикувалася черга з бажаючих дати йому цей час.

Парадоксально, що претендентом номер один на Алкантару є МЮ. Звідти зовсім нещодавно саме через брак ігрового часу у першій команді пішов Поль Погба. Пішов й відіграв хороший сезон у “Ювентусі”. Навряд чи є сенс стверджувати, що Погба щось комусь довів. Цікаво те, що навіть готові завжди дати шанс своїм вихованцям клуби можуть іноді сприймати їх не так, як це роблять інші. У таких випадках розставання, як це було з Жераром Піке, є лише епізодом. Подібні ситуації завжди густо замішані на нюансах. Хто, коли саме, що й кому сказав, хто і що зробив, яке рішення прийняв.

Зараз Тьягу готовий розглянути запропоновані варіанти, клуб начебто не проти гравця відпустити. Якщо дійдуть згоди, чом би й ні?

Хоч би тому, що під час дяких матчів минулого сезону не зникало відчуття, що колись супроводжувало тоді ще рідкісні виходи на поле іншого кантерано. Йому теж могли запропонувати піти в оренду, а може, хтозна, й продали б. Але поступове вростання Андреса Іньєсти у гру першої команди, його футбольне дозрівання не залишилися непоміченими. Це були маленькі штрихи. Маленькі, але вкрай важливі для клубу з певним стилем гри. Прійняття рішень у тому чі іншому епізоді ставало саме “барселонським”, чі це стосувалося гри у атаці, чи дій у захисті.

Подібні емоції викликала й гра Тьягу, незалежно від того, на якій позиції він опинявся на полі. Свою глибоко барселонську сутність він доводив ніби й достатньо переконливо. Можна навіть залишити “за кадром” впевнену гру на молодіжному чемпіонаті Європи. Йдеться про гармонію у стосунках між футболістом та клубом. Його рідним клубом. Можливо усе ще зміниться й іншим буде сприйняття цієї ситуації. Але зараз здається, що продаж Тьягу стане помилкою і для нього самого, і для “Барселони”.
.
Valenciennes

Розкішному старту “Марселя” у минулому чемпіонаті (шість перемог у шести матчах) жорстко поклав край “Валансьєнн”. Красиво та яскраво команда Даніеля Санчеса розбила тодішнього лідера турніру й привернула увагу до свого потенціалу. У перших шістнадцяти турах “Валансьєнн” програв лише чотири рази. П’ятої поразки зазнали вже у матчі з новим лідером. ПСЖ виграв на виізді 4:0, але рахунок не ввів у оману. “Валансьєнн”, як і у більшості матчів першого кола, намагався діяти змістовно, не опускав руки навіть у вкрай несприятливій ситуації.

Ще у грудні команду можна було сприймати як претендента на місце у єврокубках. Вже у січні залишилося констатувати, що запас очок дозволить спокійно пережити друге коло й не потрапити до болота “боротьби за виживання”.

Пішли з команди Фуед Кадір та Жил. Надовго вилетів Гаель Данік, був травмований Карлос Санчес. “Валансьєнн” другого кола мало нагадував команду, що так натхненно трощила “Марсель”.

Влітку до “Ліона” перебрався Данік. У “Лор’яні” відтепер гратиме Венсан Абубакар. Зміцнівши під опікою Жила, йде й Ізімат-Мірен.

Прийшов поки що Ауреліан Кіцу, в оренду взяли Жана-Кристофа Баєбека. Слабка втіха після таких масштабних втрат. Даніелю Санчесу доведеться створити нову команду. Тренеру “Валансьєнна” не позаздриш, але й побажати успішно впоратися з цим завданням треба обов’язково.