Матч дня, 10 січня: "Аякс" - ПСВ

Перший сезон Роджера Шмідта у ПСВ не був надто радісним. У кваліфікації ЛЧ програли “Базелю”, згодом не вийшли з групи у Лізі Європи, а у чемпіонаті, коли його зупинили у березні, команда йшла четвертою з відставанням у сім очок від дуету лідерів. ПСВ ніби й немало забивав (53), але більше вдома, а на чужих полях виграли тільки 5 матчів із тринадцяти. Претендувати на щось серйозне з такими цифрами було нереально.

Влітку не було кадрової революції, однак футболісти, що одразу мали зайняти місце у стартовому складі, надії здебільшого виправдали, а сама гра стала збалансованішою. До запаморочливої результативности “Аякса”, може, й далеко, але у захисті, особливо вдома, проблем не виникало. Так, матчі на виїзді й досі можуть ускладнити життя, хоч і не так очевидно, як минулого сезону.

Тож візит до Амстердама нагодився дуже вчасно. На ПСВ можна було подивитися на полі прямого конкурента. І на перших хвилинах зустрічі тільки й ПСВ можна було побачити. Навіть м’яч розіграли пасом уперед, наче позначивши свої наміри. А комбінація на другій хвилині, з витонченим пасом Малена та завершальним ударом Захаві, лише підтвердила усю серйозність цих намірів.

За переваги в рахунку ПСВ не відійшов назад, а продовжував грати високо, мобільно та впевнено. Виділявся грамотними маневрами Захаві, який дуже добре визначав своїми переміщеннями, куди слід спрямувати м’яч. Синхронно із ним рухався і Мален. У середній лінії невпинно сновигали вперед-назад Росаріо та Сангаре. Бо яким би палким не було бажання ПСВ не зменшувати темп своєї гри, “Аякс” аж ніяк не збирався з цим погоджуватися й постійно прагнув розігнати власні атаки.

Певні проблеми захисту ПСВ створювали хіба що підключення Мазрауї, в інших випадках у перші 20 хвилини гості реагували оперативно та якісно. А на 21-й ще й організували бездоганну контратаку після перехоплення в центрі поля (м’яч відібрав Сангаре). Захаві знову забивав після передачі Малена. Навіть якщо до цього матчу в Ерана був тільки один точний удар у чемпіонаті Нідерландів. Адже йдеться про одного з найрозумніших футболістів, який добре знає, де й коли він має опинитися, й до того ж є достатньо оснащеним технічно, щоб завершувати атаки. З 2013-го Захаві спочатку забив 99 м’ячів у 120 матчах чемпіонату Ізраїля, а потім 91 - у 106 поєдинках китайської Суперліги. Амстердам був найкращим місцем, в якому Еран міг нагадати про свій бомбардирський хист.

Лише після другого голу ПСВ більше сконцентрувався на роботі без м’яча. Наскільки це правильно, коли маєш справу з “Аяксом”? Можливо, це не було б настільки неприємно для гостей, якби вони й надалі виходили б у контрнаступ. Замість цього ПСВ дедалі більше потрапляв під прес амстердамців. “Аякс” не заворожував у першому таймі мереживами багатоходових комбінацій, тож реагувати на відставання в рахунку доводилося іншими методами. Жорсткість у боротьбі за м’яч виявилася напрочуд дієвою. Гравенберх йшов у підкати неподалік від штрафного майданчика ПСВ й один із них дав старт симпатичній комбінації, яку завершував Промес. Бо “Аякс” це все ж і краса, нехай іноді й доводиться її вигризати.

Для ще більшого тиску наставник господарів випустив у другому таймі Себастьяна Алле. Форвард, що киснув у Лондоні, саме у Ередивізі у складі “Утрехта” розкрився свого часу як бомбардир, й повернення до чемпіонату Нідерландів було б справді тріюмфальним, якби не офсайд, зафіксований у новачка “Аякса”. Забивав Алле на 50-й хвилині. У швидкій контратаці. Це важливо, бо ПСВ мав якось відреагувати на події заключних хвилин першого тайму й вочевидь ідея полягала в тому, щоб знову контролювати м’яч. “Аякс” в свою чергу діяв скоординованіше й мав нагоди стрімко перейти на чужу половину. Атака з ударом Алле була не першою проникливою у цьому таймі.

Гості не збиралися погоджуватися з таким розвитком подій та спробували збільшити швидкість власних атак. Що може краще утримати суперника біля його воріт, аніж необхідність ці ворота захищати? Після одного з таких проривів заробили штрафний, і Філіпп Макс вдруге у матчі змусив Онана парирувати підкручений удар зі стандарту. Окрім того, що німецький захисник ледь не відзначився, він ще й дуже добре грав проти Антоні упродовж години. Навіть здавалося, що для бразильця цей матч стане чи не найгіршим у сезоні. Та варто було йому небезпечно пробити головою на 60-й, як ситуація змінилася. І цей особистий злам для Антоні відобразив загальну тенденцію другої половини.

Якщо з початку тайму гра перекочувалася хвилями від одних воріт до інших, то згодом запал гостей слабшав, “Аякс” отримував більше можливостей відновити свій тиск на оборону ПСВ.

Через це атака, що призвела до другого взяття воріт Мвого, була тривалою. Амстердамці розігрували м’яч, намагалися переправити його на центрфорварда, захисники ПСВ вибивали, але щоразу на ногу супернику. Та все ж із кожною спробою “Аякс” просувався на крок-два і зрештою Тальяфіко підібрав м’яч після виносу Думфріса неподалік від лінії штрафного. Аргентинець швидко віддав на Алле, який сам пробити не міг, однак зручно перевів м’яча на Антоні. Футболіст, який стільки часу був “поза зоною досяжности”, зрівняв рахунок.

Перспектива навіть програти матч, що так добре починався, ніби й мала підхльоснути ПСВ, спонукати повернутися до активної гри в атаці, та все ж насправді напрямок руху м’яча здебільшого не мінявся. Щоправда гості вже точніше діяли в захисті й не дозволили “Аяксу” створити щось небезпечне.

Команда Роджера Шмідта залишилася після цього матчу на крок позаду амстердамців. Якщо порівнювати з минулим сезоном, можна казати “лише на крок”, бо відстань, принаймні поки що, дійсно вдалося скоротити. У поєдинку із лідером ПСВ, з одного боку натякнув, що вже не проти рушити далі й спробувати обійти “Аякс”, але й водночас не переконав, що ця зміна є неминучою.

Матч дня, 4 січня: "Ташерес" - "Банфільд"

Вже кілька років усе пов’язано з організацією аргентинського чемпіонату нагадує фразу героя Тома Круза з фільму Rain Man: My father is in hell, laughing his ass off. Якраз десь у пеклі має бути зараз Хуліо Грондона, досвідчений хабарник, якого з посади президента Федерації винесли вперед ногами. Приводів пореготати в нього не бракує. Саме з ініціятиви Грондони в лютому 2015-го року стартував чемпіонат першого дивізіону за участі тридцяти команд.

Чому не ста? Запитати про це Грондону було неможливо, бо за кілька місяців до цього він помер, однак немає сумніву, що стариган знайшов би якусь “дотепну” відповідь. А той чемпіонат бовванів осоружним пам’ятником видатному діячеві, бо називався офіційно El Campeonato de Primera Division “Julio Humberto Grondona”. Ще й наступнички Гроднони наче змовилися демонструвати, що він ще нівроку був керівником. Чого варте лише голосування у АФА, яке дало результат 38:38, хоч голосували 75 осіб.

Що стосується чемпіонату, то його викручували як могли. 2015 року зіграли 30 турів із додатковим плей-оф за місця у континентальних турнірах: команди, що фінішували з четвертої позиції до сьомої боролися за вихід до Копа Лібертадорес, з восьмої до двадцятої (так, двадцятої) - до Копа Судамерикана.

Наступного року команди розбили на дві групи переможці яких провели фінальний матч за чемпіонський титул. 2017-го повернулися до формули із одним колом, і вже без додаткових матчів за Лібертадорес та Судамерикану. Тоді вже грало 28 команд, ще за рік скоротили кількість учасників до 26-ти, але довгий одноколовий чемпіонат залишався. Перед сезоном 2019/20 відбулося ще одне скорочення тож зараз маємо 24 команди у першому дивізіоні. Найближчим часом ця цифра не зміниться, бо ані в турнірі, що відбувається зараз, ані у наступному чемпіонаті ніхто не вилітатиме.

Важливий нюанс. У ці дні триває змагання під назвою Кубок Професіональної Ліги. Він стартував у день народження Марадони, матчем за участі команди, яку він тоді тренував. Після смерти Дієго турнір отримав офіційну назву Copa Diego Armando Maradona. На другому етапі маємо дві групи по 6 команд, переможці груп зустрінуться у фіналі 17 січня. У групі А перше місце в заключному турі виявлятимуть у заочній дуелі “Бока” та “Рівер”, а у другій групі в четвертому турі відбувся важливий матч у Кордобі між “Ташересом” й “Банфільдом”. Гості мали перед ним 9 очок, господарі - 5. Ще одним претендентом на фінал була “Хімнасія” із сімома очками.

Коли в Аргентині вирішили позбутися коротких турнірів, то стверджували, що це зменшить тиск на тренерів, сприятиме появі серйозних, тривалих проєктів. Якби ж то. Як звільняли тренерів так і звільняють, навіть коли немає офіційного вильоту. У цьому суперкороткому турнірі чотири клуби все одно поміняли наставників. Окремий випадок - “Хімнасія”, яку очолював Марадона.

Тож команди, у чиїх діях помітна робота наставника, цінуєш особливо. А матчі між такими суперниками справді дозволяють пережити усю гаму почуттів.

Поєдинку в Кордобі додав смаку швидкий гол “Ташереса”. Фраґапане забив головою на 4-й хвилині й навіть якщо “Банфільд” збирався грати стримано, гостям довелося міняти плани. “Ташерес” на початку зустрічі вів гру досить впевнено, з хорошими командними маневрами, вчасними продуманими передачами.

Потроху краще рухався м’яч і у півзахисту “Банфільда”. Джуліано Ґалоппо (21 рік) та Мартін Пашеро (22) частіше зорієнтовували атаки у бік воріт Хоакіна Бласкеса (19). Присутність таких молодих футболістів на полі є ще однією принадою подібних матчів.

На 26-й хвилині Пашеро асистував Ґалоппо й “Банфільд” забив чи не після першої своєї хорошої проникливої атаки. “Ташерес” у ці хвилини більше працював без м’яча й від атак позиційних перейшов до контрнаступу. Гол суперника змусив вже господарів відновити свою присутність на чужій половині, та все ж до п’ятої компенсованої хвилини найяскравішим епізодом була розмова між Томасом Почеттіно й арбітром Патрісіо Лусто. Футболіст “Ташереса” виконав кутовий без дозволу судді й обурився, коли той зупинив гру. Спочатку Лусто обмежився дидактичним поясненням: “Слово, жест, або свисток. Я не вжив жодного з трьох”. Коли ж Почеттіно продовжив скандалити, вдався до виховної роботи: “Я старший за Вас, і ставлюся до Вас з повагою, й прошу Вас про те саме”.

На останніх секундах першого тайму саме Почеттіно вивів “Ташерес” вперед. Після його удару м’яч зрикошетив від Клаудіо Браво й перелетів голкіпера гостей Івана Арболеду.

Суттєво ускладнило життя “Банфільда” вилучення Лусіано Лолло на 52-й хвилині. Адже тайм почали дуже добре й вже у першій атаці небезпечно пробив правий захисник Емануель Коронель. У меншості нагод загрожувати воротам Бласкеса довго не було. В ці хвилини багато що залежало від “Ташереса”, який зі старту другої половини шукав баланс у грі й не збирався віддавати м’яч лідеру групи. Господарі хотіли визначати темп, особливо після червоної картки Лолло.

“Банфільд”недаремно програв лише один з дев’яти попередніх матчів. За будь-яких обставин команда Хав’єра Сангінетті здатна створювати моменти. Шанси були у Фонтани (71 хв) та Родрігеса (79-а), а на 85-й Бласкес якимось дивом парирував удар Куеро.

“Ташерес” із наближенням фінального свистка дедалі очевидніше віддавав перевагу гри на стримання суперника й не поривався в атаку, як на початку зустрічі. Даремно, бо фол Мендеса проти Родрігеса призвів до пенальті й Хуан Альварес забив майже відразу після виходу на заміну.

У компенсований час “Ташерес” пішов вперед ніби саме так команда грала увесь другий тайм, ніби з легкістю продовжили те, що робили всього кілька хвилин тому. Гол Валойєса був винагородою за ці зусилля й надав необхідного драматизму матчеві, в якому якісного футболу було більше до перерви, але й у другій половині знайшлося на що подивитися.

Матч дня, 3 січня: "Шапекоенсе" - "Бразіл де Пелотас"

На що може розраховувати команда, яка забила 36 м’ячів за 32 тури? Найчастіше - на місце десь у середині таблиці, навіть якщо пропустили ще менше. А якщо пропущених значно менше? Тоді ласкаво просимо до світу лідерів бразильської Серії Б, дивізіону, в якому забивають трохи більше двох м’ячів за гру.

У цьому суворому, ворожому до бомбардирів середовищі виживають цього сезону найтерплячіші, усі, хто вміє не панікувати, якщо не вдалося вийти вперед до шістдесятої хвилини. Треба чекати слушної нагоди, навіть якщо вона припаде на компенсований час другого тайму. Якщо ж, до речі, забити швидко, то супернику вже нема на що розраховувати. Принаймні якщо забиває лідер чемпіонату. Хоча і він сам аж половину своїх м’ячів пропустив у заключні 15 хвилин. Половину з чотирнадцяти. Бо за три десятки турів м’яч справді лише 14 разів побував у сітці воріт “Шапекоенсе”.

Наступний після трагедії 2016 року сезон Серії А команда провела на пристойному рівні й фінішувала восьмою. Однак вже 2018-го “Шапе” боровся за виживання й залишився в еліті завдяки хорошому фінішу. А 2019-го виграли 7 матчів із 38 та опустилися до другого дивізіону. Здавалося, що надовго. Все ж казковий та стрімкий прорив від Серії Д (2009) до Серії А (2013) був занадто яскравим та неповторним. Клубу зі штату Санта-Катаріна залишалося згадувати та сумувати. Маленький “Шапекоенсе” побував у компанії грандів. Настав час повертатися до скромнішого життя.

Тільки у Шапеко так не думали. Вже чемпіонат штату показав, що забувати про цю команду не слід.

Сімнадцятого лютого, за тиждень до свого 40-го дня народження, “Шапекоенсе” очолив Умберту Лоузер. У чемпіонаті штату на той момент вже минуло шість турів, і у його нової команди не було жодної перемоги. Сім очок з дев’яти у трьох заключних турах вивели “Шапе” до плей-оф. Через коронавірус чвертьфінали відбулися у липні, але для Умберту весь цей час був чудовою нагодою підготувати команду не лише до цих поєдинків на виліт, а й до Серії Б.

Тож коли чемпіонат нарешті стартував у серпні, “Шапекоенсе” справно колекціонував матчі на нуль (шість у перших семи матчах) та зайняв місце у чільній четвірці. Паралельно команда розбиралася із суперниками у першості штату й виграла її всьоме у своїй історії.

Та все ж найголовнішим турніром залишалася Серія Б, і там “Шапекоенсе” лише у сімнадцятому турі дозволив собі зайвого. На виїзді обіграли “Понте Прету” 5:0. У інших випадках усе закінчувалося стандартним 1:0 або 1:1.

Ця приємна монотонність результатів тримала “Шапекоенсе” на першому місці та забезпечувала комфортний відрив від п’ятої позиції. Повернення до Серії А ставало дедалі реальнішим.

Ще один крок до мети команда Умберто Лоузера мала зробити проти “Бразіл де Пелотас”. Як і попередні, він мав бути чітко прорахованим, не обов’язково вражаючим.

Зараз особливо цікаво дивитися бразильські матчі. На порожніх стадіонах добре чути усі вказівки тренерів. Умберту з самого початку закликав своїх гравців дбати про м’яч, тож господарі без вагань віддавали назад, якщо це дозволяло уникнути боротьби.

Тим не менш повністю вберегтися не вдалося. І два моменти, які не використав центрфорвард гостей Деллаторре, нагадали, що у низької результативности турніру є ще одна вагома причина.

На літньому сонечку “Шапекоенсе” вів свої атаки розміренно, більше покладався на фланги, бо пройти через центр було так само важко, як потрапити до вагону метро в годину пік. А після подач на другому поверсі боровся Анселму Рамон, найкращий бомбардир команди, тоді як атакувальні хавбеки могли підібрати й пробити з-за меж штрафного.

У “Бразіл де Пелотас” ще є шанс, хоч і теоретичний, підтягнутися на четверте місце. Тому зрозуміло, чому так затято гості захищалися й у другому таймі. Велетень Дієгу Іву кожен підкат святкував наче гол у ворота “Шапекоенсе”. А коли було потрібно валився у боротьбі з форвардом на газон, хоч за межами поля його навряд чи б зсунули з місця навіть троє.

“Шапекоенсе” продовжував атакувати терпляче, не збивався на оманливу жвавість. Швидкість додавали потроху, й насамперед це мали робити футболісти, що вийшли на заміну. Найкраще це виходило у Фогінью. Після його удару головою Дієгу Іву вибив м’яча з лінії воріт, а згодом 20-річний атакувальний хавбек ще двічі бив небезпечно.

Цього разу, всьоме в сезоні, матч “Шапекоенсе” завершився без забитих м’ячів. Але за шість турів до фінішу відрив від п’ятого місця становить 12 очок. Ще семи очок вистачить, щоб “Шапекоенсе”, може й без неймовірного блиску, одначе надійно та впевнено повернувся до Серії А.

Матч дня, 2 січня: "Барнет" - "Борем Вуд"

Домашні 1:5 у першому матчі сезону можуть означати що завгодно. Принаймні саме так можна себе втішати поки не почнуть, хоч і після кількох вдалих поєдинків, нагромаджуватися нові вкрай неприємні результати - 1:3, 1:4, 2:5, 0:6. На їхньому тлі нульові нічиї та мінімальні поразки здаються ледь не ознаками “покращення вже сьогодні”. Насправді ж означали вони лише одне - керівництво клубу помилилося, коли вирішило влітку поміняти тренера.

Не надто приємна новина на будь-якому рівні, але особливо “тішить” цей факт, коли йдеться про п’ятий дивізіон, та ще під час пандемії. Бо навіть найбільші песимісти розраховували на “боротьбу за місце у плей-оф”, і аж ніяк не сподівалися побачити “Барнет” на передостанньому місці на початку нового року.

У минулому, вкороченому чемпіонаті, вдалося проскочити на сьому позицію. Попри те, що у “Барнета” було 54 очки, а у “Стокпорта”, наприклад, 58. Однак лондонці зіграли аж на 4 менше, тож мали більше очок у середньому за гру. У першому матчі плей-оф дива тривали. Увесь поєдинок на полі “Йовіла” пройшов у очікуванні зливи м’ячів у ворота “Барнета”, адже моментів для цього було вдосталь. Підсумкові 0:2 на табло навіть відсвяткувати було важко. Ці сприятливі збіги обставин вже починали бентежити. Невже саме так вдасться повернутися до Футбольної Ліги. Поразка від “Ноттс Каунті” поклала край цим мріям, але Даррену Кьоррі не було за що дорікнути. Команда все ж зробила крок уперед порівняно з його першим сезоном на чолі “Барнета”.

Коли 2001-го лондонський клуб вилітав до тодішньої Конференції, Даррен був одним із найкращих у складі, одним із тих, хто мав перервати ту моторошну серію, що почалася в останні дні січня й опустила команду з 11-го місця на останнє.

“Барнет” відтоді зробив кілька мандрівок “туди й назад”, але щоразу, коли повертався до Футбольної Ліги, мріяв лише про те, щоб втриматися у ній якомога довше.

Зараз ситуація дещо інша. У п’ятому дивізіоні зібралося чимало клубів зі значно більшою, аніж у “Барнета”, історією виступів у ФЛ. Додати до них амбіційні проєкти тих, хто рветься до Ліги вперше у своїй історії, й перспективи стають не такими вже й радісними. Може, через це Тоні Клінтхаус вирішив, що потрібен новий тренер. Президент хотів дати клубові новий імпульс, а насправді підштовхнув його до прірви.

Спочатку все виглядало майже оптимістично. Клінтхаус призначив Пітера Бідла, який 2003-го пограв за “Барнет”, а як тренер мав три промоушни із відродженим “Херефордом”. Бідл підняв його до шостого дивізіону, але у вересні 2018-го Пітера звільнили після восьми матчів сезону в північній секції Національної Ліги.

У “Барнеті” новому тренеру довелося починати з пошуку гравців. Кілька провідних виконавців, як у обороні, так і в атаці, пішли з команди, тож Бідлу важливо було не помилитися, особливо у захисті. Вже згадані результати підкреслюють, що із цим завданням Бідл не впорався. Попереду все було не набагато краще. Коли Бідла звільнили, у “Барнета” була різниця мячів 11-32.

Тож Тім Флауерс прийшов із дуже прозаїчною метою - рятувати команду від вильоту. Чемпіон Англії 1995-го (“Блекберн) та володар Кубка Ліги-2000 (“Лестер”) свою тренерську кар’єру починав із роботи з голкіперами. Потім асистував Іану Дауї у трьох клубах Футбольної Ліги, а у листопаді 2017-го приєднався до Марка Єйтса у “Соліхалл Мурс”, який на той момент був останнім у п’ятому дивізіоні. Спільними зусиллями Єйтс та Флауерс залишили “Соліхалл” у Національній Лізі. Марк після цього пішов до “Макклсфілда”, а Флауерс став головним. Під орудою Тіма “Соліхалл” фінішував другим, але поступився у плей-оф “Файлду”.

Зараз Флауерс планує схоже перевтілення для “Барнета”. “Зараз багато пишуть дурниць про стилі гри, - каже Флауерс. - Ти граєш там, де є простір. Якщо суперник відходить, маєш контролювати м’яч, якщо є простір за спинами захисників, запускай м’яча туди. Я хочу бачити міцну, сильну, мобільну команду, яка може пресингувати та багато працювати”.

Першим суперником для Флауерса був “Борем Вуд”. Клуб, що зараз є повною протилежністю “Барнета”, в якому Флауерс став сімнадцятим тренером за десять років. “Борем Вуд” вже п’ять років очолює Люк Ґаррард. До цього він ще п’ять років грав у цій команді, а тренером став у 30. “Борем Вуд” лише за підсумками сезону 2014/15 вперше в історії піднявся до п’ятого дивізіону. Не дивно, що спочатку важливо було закріпитися на цьому рівні (19 місце). Потім команда Люка Ґаррарда почала підніматися. Спочатку одинадцяте місце, наступного сезону четверте й вихід до фіналу плей-оф. На “Вемблі” суперник (“Транмер”) залишився удесятьох вже на першій хвилині, тим не менш “Борем Вуд” поступився 1:2. Невдалою була ще одна спроба у плей-оф вже у минулому сезоні, але ще кілька років тому ніхто навіть не думав, що “Борем Вуд” взагалі гратиме у цьому дивізіоні.

Тож Флауерсу потрібно було підготувати “Барнет” до протистояння з командою, що виграла до цього чотири матчі поспіль, зокрема, гарантувавши собі (вперше) місце у третьому раунді Кубка Англії.

“Мобільну команду, що може пресингувати” Флауерс бачив хвилин п’ятнадцять. Після цього оборону “Барнета” почали проходити у найбанальніший та найбрутальніший спосіб. Довгий пас голкіпера зі штрафного, 36-річний Метт Рід скидає головою у вільну зону й Кабонго Тшиманга відкриває рахунок. Рід більше схожий на викидайла з нічного клубу, аніж на футболіста, але це не завадило йому тероризувати центральних захисників “Барнета” Бена Ньюджента (можливо найбільш провальний літній трансфер) та Білеля Мохсні.

За кілька хвилин після першого голу гостей чудову реакцію продемонстрував орендований у “Лейтон Орієнт” дебютант Майлс Джадд. У ефектному стрибку він парирував удар головою. Проблема полягала у тому, що Майлс все ж є захисником, тож арбітр оцінив дії Джадда червоною карткою та призначив пенальті. Тшибонга забив знову, але згодом Ньюджент, замість того, щоб вибити м’яч подалі після подачі з кута поля, виклав його на ногу екс-гравцю “Барнета” Тому Чемпіону. І це ще справжній воротар господарів Скотт Лоач зробив кілька сейвів, не гірших за сейв Джадда. Перший тайм міг закінчитися і за більшої переваги “Борем Вуда”.

Друга половина була формальністю. “Барнет” прагнув будь-що знову не пропустити шість, як у попередньому матчі з “Честерфілдом”, Ньюджент та Мохсні з цим не погоджувалися, тож Лоачу довелося ще кілька разів рятувати команду.

Порятунок, це справді єдине, про що можна думати після таких видовищ. Тіму Флауерсу доведеться добряче попрацювати, аби ця шатія-братія перетворилася на “міцну, сильну та мобільну команду”. Він, тим не менш, обіцяє “зрушити небо та землю”, щоб це сталося.

Матч дня: 1 січня, "Есперанс" - "Етуаль дю Сахель"

Якщо чуємо про l'Union des sociétés françaises de sports athlétiques, трохи дивним може здатися запитання, у якій країні ця організація займалася футбольними змаганнями. Адже відповідь ніби є у самій назві. Однак варто додати, що йдеться про початок XX століття, й географія відразу розширюється. Зокрема, на північ африканського континенту. Саме там, а конкретніше у Тунісі, місцева філія l'Union des sociétés françaises de sports athlétiques провела 1909 року перший чемпіонат.

Слід сказати, що у своїй колоніяльній політиці французи чимало уваги приділяли культурній асиміляції захоплених країн. Тубільців намагалися виховувати, аби ті відчували себе частиною французької культури. Не дивно, що Блез Діань, перший африканець обраний до парламенту Франції, ніколи й не думав про незалежність рідного Сенегалу та агітував співвітчизників їхати воювати за Францію у першій світовій війні.

У футболі вплив метрополії відображали навіть назви клубів. У Тунісі 1904 року створили “Расинг”, згодом з’явилися “Спортинг” та “Ред Стар”. Також були серед піонерів команди ліцею Карно та колоніяльної школи сільського господарства.

1919 року у столичній кав’ярні “Есперанс” Мохамед Зуауї та Хеді Каллель створили клуб, що зараз є найтитулованішим в країні. Оскільки згідно з тодішніми законами очолювати спортивні клуби могли тільки французи, Мохамед та Хеді запросили на посаду президента Луї Монтассьє.

За шість років у місті Сус заснували “Етуаль дю Сахель”.

Із сезону 1946/47, коли вперше провели загальнонаціональний чемпіонат, ці команди почали зустрічатися регулярно й писати історію туніського класико.

Тож у перший день нового року не було сумнівів, який матч буде головним серед усіх, що відкривали футбольну програму 2021-го. Принципові суперники зустрілися у п’ятому турі чемпіонату. “Есперанс” лідирував із десятьма очками, “Етуаль” відставав на одне.

У вересні 2018-го, коли ці команди зустрілися у чвертьфіналі Ліги Чемпіонів, доводилося писати про враження від обох поєдинків. Позичимо кілька рядків із того тексту.

У традиційному рецепті північно-африканського дербі є інгредієнти, що можуть зіпсувати всю страву. Зазвичай їх використовують дозовано, як спеції, що тільки підкреслюють смак, а не визначають його. Коли ж їхній вміст значно перевищує норму, це відлякує, спотворює враження про цю своєрідну кухню та її правила.

Боротьба. Один із тих самих інгредієнтів, з якими слід поводитися максимально уважно. Щоб не забути про все інше, щоб не відволіктися занадто від роботи з м’ячем.

Тоді обидва матчі пройшли на повних стадіонах, й здавалося, що це тільки заохочує команди до боротьби, розпалює давнє суперництво.

Зараз, на порожній арені, боротьби теж не бракувало. Й можна було вкотре переконатися, що команда Муїна Шаабані чудово вміє використовувати її для контролю над ситуацією. Тренеру “Есперанса” 39 років, головним він працює з 2018-го й за цей час вже двічі вигравав національну першість та Лігу Чемпіонів. Зокрема й завдяки матчам, у яких “Есперанс” був готовий зануритися у битву позиційну, звузити робочий простір для себе, але й для суперника.

У цьому класико гра не була настільки густою, одначе й відкритою її не назвеш. Атаки обривалися наче застряглі в горлі слова. М’яч мав подолати забагато перешкод на шляху до штрафних майданчиків. “Есперанс” краще вміє пристосовуватися до таких ситуацій, вони не виснажують його психологічно. Тому варто було з’явитися вільній зоні на фланзі, як правий захисник Хамді Наґес швидко на це зреагував. Оборонці ж “Етуаля” не встигли розібрати усіх опонентів, тож зрештою Аладдін Марзукі отримав м’яч на зручній для завершального удару позиції.

На точність не вплинуло навіть те, що у руці Марзукі тримав щиток. Як і коли він його загубив залишилося за кадром, але й після святкувань та відновлення гри він ще якийсь час бігав із ним у руці, аж поки четвертий арбітр не нагримав на вінгера господарів. Емоції Марзукі можна зрозуміти. Він щойно перейшов до “Есперанса”, перший м’яч забив у класико, та ще й напередодні свого 31-го дня народження.

“Етуаль” насамперед розраховував у атаці на Яссіна Шихауї. Це був його перший матч у сезоні й досвідчений форвард налаштувався рішуче. Вів боротьбу у повітрі, намагався йти у дриблінг. Та все ж добре організований захист “Есперанса” не залишав шпарини для хоч однієї проникливої, швидкої атаки. Не лише коли вперед йшов Шихауї, а й коли прагнув прорватися лівим флангом венесуелець Дарвін Гонсалес.

Другий тайм теж підтвердив, що “Есперанс” вміє доволі безцеремонно, ледь не цинічно, тримати суперника на відстані, хоч той і не полишає своїх зусиль. Відставання ж бо мінімальне, одного удару може вистачити, аби все змінити. Але це якщо битимеш. А коли “Есперанс” зупиняє атаку за атакою, та ще й часто далеко від власних воріт, то бігати можна багато й довго, а роздивитися зблизька Моеза Бен Шериф'ю все одно не дадуть.

Цей голкіпер отримав у новому сезоні непоганого конкурента - основного воротаря збірної Фарука Бен Мустафу. Чудова мотивація, аби зберегти рівень гри, що дозволив самому Бен Шериф'ї знову потрапляти до національної команди.

У другому таймі класико “Есперанс” захищався так, що не згадаєш бодай натяку на удар у площину, тож воротареві було напрочуд комфортно. Натомість господарі, особливо після 80-ї хвилини, мали нагоди забити знову й зробили це з пенальті вже у компенсований час.

Після чотирьох титулів поспіль “Есперанс” так чи інакше мав бути фаворитом цього чемпіонату, однак подібні перемоги лише підкреслюють, наскільки буде важко будь-якій команді перервати цю гегемонію.