Навколо світу за 800 слів

Замбія

У другому за кількістю населення місті — Кітве — грають клуби, що належать до найбільш титулованих у країні. “Нкана” взагалі є рекордсменом завдяки 12 перемогам у чемпіонаті, а “Пауер Дайнамос” вдалося виграти цей турнір шість разів. Ще сім “Дайнамос” здобув Кубок, а 1991-го став переможцем африканського Кубка Кубків. Але зараз майбутнє клубу під загрозою.

Від дня заснування у 1971 році спонсором “Пауер Дайнамос” є місцева енергетична корпорація. Її було створено ще у колоніальні часи (1952). Із 1954-го вона постачала електроенергію на шахти Північної Родезії та Конго з теплоелектростанцій, а після зведення дамби Каріба перейшла на гідроелектрику. Коли 1964-го з’явилася незалежна Замбія, компанія отримала назву Copperbelt Power Company й продовжувала забезпечувати шахти енергією до 1986 року. Тоді вона увійшла до холдингу Zambia Consolidated Copper Mines, як його енергетична складова. 1997-го саме цю частину холдингу придбали американці та британці. Вони мали контрольний пакет у новоствореній Copperbelt Energy Company й у листопаді того ж року уклали угоду з державною електричною компанією ZESCO про закупівлю електроенергії за гуртовими цінами. Згодом іноземці продали 77% своїх акцій місцевим бізнесменам, а діяльність СЕС поширилася на Нігерію.

Цей екскурс необхідний, щоб зрозуміти — йдеться про компанію, яка існувала до того, як 1970-го виникла ZESCO. Потужностей самої ZESCO не вистачало (й не вистачає) на всю країну, тому уряд завжди заохочував появу приватних корпорацій у тих чи інших регіонах.

Строк дії угоди, підписаної 1997-го, збіг 31 березня. Домовлялися про новий контракт, але перемовини зайшли у глухий кут. Не було домовлености ані щодо ціни на електроенергію для СЕС, ані щодо тарифів за використання ЗЕСКО ліній електропересилання СЕС.

Подальші суперечки призвели до появи постанови уряду, що дозволяє ZESCO використовувати лінії СЕС без її дозволу й без необхідности платити за це. Зрозуміло, які це може мати фінансові наслідки для компанії, а потім вже й для футбольного клубу. Адже бюджет “Пауер Дайнамос” (1,8 млн доларів) геть цілком залежить від СЕС. Тому керівництво ПД просить уряд знайти вигідне для всіх рішення й не “вимикати світло” одній із найкращих команд Замбії.

Парагвай

Місцевий чемпіонат планують поновити 17 липня. А зараз у командах почали робити тести на коронавірус. За все платить Федерація, тож ніхто не розраховував, що виникнуть якісь проблеми.

У суботу мали тестувати гравців “Хенераль Діас”. Однак вся команда відмовилася від тестів. Ні, не тому, що раптом повірили у пласку Землю, чи проголосили 5G та вакцини “геноцидом”. Причина значно банальніша. Футболістам “Хенераль Діас” не платять з грудня. Тож вони вирішили, що відмова допоможе привернути увагу до цієї неприємної ситуації.

Затримки зарплати є також у “Спортиво Лукеньйо” та “Ґуайреньї”, але гравці цих команд не були налаштовані так само рішуче. Зрозуміло, що насамперед футболісти сподівалися на реакцію керівництва Федерації. І президент Роберт Аррісон не забарився з відповіддю. Він швиденько закликав усіх, кому винні гроші, звертатися з цим питанням до президентів клубів.

Врешті-решт футболісти першої команди з’явилися на стадіоні “Адріан Хара” і зробили тести. Коли ж вони отримають свої гроші, досі невідомо.

Республіка Корея

Взагалі-то важко зрозуміти, яка від цього користь. Якщо вже треба, щоб молоді гравці отримували належну ігрову практику, правило могло б бути точнішим та жорсткішим. Наприклад, футболіст Ю22 має відіграти мінімум тайм, а не просто вийти у стартовому складі. Й не було б цих замін посеред першої половини матчу.

Переважно вони мають суто формальний характер й гру суттєво не міняють. Однак трапляються винятки, як у матчі п’ятого туру “Сеул” - “Чонбук”. Щоправда, заміна у складі господарів не мала нічого спільного з правилом Ю22. На 44-й хвилині з поля пішов 32-річний бразилець Адріану. Чотири роки тому він забив за “Сеул” 17 м’ячів у чемпіонаті та 12 — у ЛЧ. Повернення, після виступів за китайський “Шицзячжуан Юнчан” та “Чонбук”, виходить поки що сумним.

Цей матч був для Адріану третім у чемпіонаті й знову він був далеким від свого оптимального рівня. Запам’ятався хіба що його пас на хід Чжо Йон Уку на 33-й хвилині. Наразі схоже, що у “Сеулі” прорахувалися з цим трансфером. Відновлення після травми в Адріану йде повільно, та й вік вже такий, що багато залежатиме від мотивації самого гравця, а її поки що не видно. Ще й Пак Чху Йон, який замінив бразильця, встиг забити ще до перерви.

Це була відповідь на іншу ефективну заміну. На 40-й хвилині у “Чонбука” вийшов Мурілу. Бразилець є одним із ключових гравців команди, але цього разу саме його залишили у резерві, щоб поставити 22-річного Чжо Гю Сона. До появи Мурілу “Чонбук” у звичній для себе, неквапливій манері намагався знудити суперника, але господарі трималися. Варто ж було десятці “Чонбука” додати крихту швидкости атакам команди, як рахунок було відкрито. Мурілу точно навісив на Лі Дон Гука, той пробив у штангу, однак Хан Ґьо Вон добив м’яч у сітку.

Хочеться вірити, що 39 хвилин, які він провів на полі поруч із напівсонними партнерами, допоможуть Чжо Гю Сону в його подальшій кар’єрі. Та все ж вихід Мурілу та його миттєвий вплив дуже добре підкреслив певну штучність цієї вимоги. Молоді справді треба грати, але не прихапцем.

El huésped: Переклад оповідання Ампаро Давіли

Ніколи не забуду день, коли він прийшов жити з нами. Мій чоловік привіз його з подорожі.

На той час ми були одружені три роки, мали двох дітей і я не була щаслива. Для мого чоловіка я була чимось на кшталт меблів, які звикаєш бачити на одному місці, але які не справляють ніякого враження. Ми жили у маленькому селищі позбавленому зв’язку, далеко від міста. Селище майже мертве, на межі зникнення.

Я не могла стримати переляканий зойк, коли побачила його вперше. Він був понурий, зловісний. Із величезними жовтуватими очима, майже круглими, некліпними, здавалося, що вони пронизували речі та людей.

Моє бідолашне життя перетворилося на пекло. Того ж вечора, як він з’явився, я благала чоловіка, щоб не прирікав мене на тортури його присутности. Я не витримувала цього; він викликав у мене недовіру та жах. “Він абсолютно безпечний”, — відповів чоловік із помітною байдужістю. “Ти звикнеш до його компанії, а якщо ні…” Не було способу переконати чоловіка забрати його. Він залишився в нашому домі.

Не тільки я страждала від його присутности. Усі ми — мої діти, жінка, що допомагала мені по господарству, її синочок — відчували страх. Тільки мій чоловік був задоволений. Із першого дня чоловік виділив йому кутню кімнату. Вона була великою, але темною та вологою. Через ці незручності я ніколи її не займала. Тим не менш, здавалося, що кімната його задовольнила. Оскільки вона була досить темною, то відповідала його потребам. Він спав до сутінок і я ніколи не знала, о котрій годині лягав.

Я втратила навіть трохи того спокою, що мала в домі. Упродовж дня все ніби було нормально. Я завжди рано піднімалася, одягала дітей, які вже прокинулися, давала їм сніданок та розважала їх, поки Гвадалупе прибирала будинок й ходила на закупи.

Будинок був дуже великим, всередині сад, навколо якого розташувалися кімнати. Між кімнатами та садом були галереї, що захищали від суворих та частих дощів та вітрів. Підтримувати порядок у будинку та дбати про сад, мій ранковий обов’язок, було важким завданням. Але я любила свій сад. Галереї були вкриті повійкою, яка квітувала майже весь рік. Пам’ятаю, як мені подобалося сісти ввечері у одній із цих галерей та шити дітям одяг серед аромату деревника та бугенвілій.

У саду я вирощувала хризантеми, фіялки, цикламени, бегонії та геліотропи. Поки я поливала рослини, діти розважалися пошуком гусені на листі. А іноді годинами, мовчазні та дуже зосереджені, намагалися упіймати краплі води зі старого виприскувача.

Час від часу я позирала на кутню кімнату. Хоч він спав цілий день, я не довіряла. Багато разів, коли готувала їжу, я раптом бачила його тінь на грубі. Я відчувала його позаду… я жбурляла на підлогу те, що тримала в руках, вибігала з кухні й верещала мов божевільна. Він знову повертався до своєї кімнати, ніби нічого не сталося. Думаю, що він взагалі ігнорував Гвадалупе, ніколи до неї не наближався й не переслідував. Інакше було зі мною та дітьми. Їх він ненавидів, а мене завжди вистерігав.

Коли він виходив з кімнати, починався найгірший жах, який тільки можна пережити. Він завжди розташовувався у маленькій їдальні, навпроти дверей моєї кімнати. Я більше не виходила. Іноді, коли думала, що він ще спить, я йшла на кухню за полуднем для дітей і виявляла його у темному закутку галереї, під повійкою. “Він вже там, Гвадалупе”, — кричала я розпачливо.

Гвадалупе та я ніколи його не називали, нам здавалося, що тоді ця зловісна істота ставала реальнішою. Ми завжди казали: “Він там, вже вийшов, він спить,він, він, він”. Їв він тільки двічі на день, уперше коли прокидався надвечір, а вдруге, можливо, під ранок, коли лягав спати. Тацю йому відносила Гвадалупе, й можу напевно сказати, що кидала її до кімнати, бо бідна жінка страждала від того ж страху, що й я. Увесь його споживок був обмежений м’ясом, нічого більше він не їв.

Коли діти засинали, Гвадалупе приносила мені вечерю до кімнати. Я не могла залишити їх самих, коли знала, що він або скоро прокинеться, або вже це зробив. Щойно Гвадалупе закінчувала свою роботу, вона йшла спати зі своїм малим, а я залишалася сама й дивилася, як сплять мої діти. Оскільки двері моєї кімнаті завжди залишалися відчиненими, я не наважувалася заснути, бо боялася, що будь-якої миті він може увійти й напасти на нас. Було неможливо закрити двері, бо мій чоловік завжди приходив пізно й якби двері були зачинені, то міг би подумати… А приходив він пізненько. Якось сказав, що має багато роботи. Думаю, що щось інше теж його відволікало.

Однієї ночі я не спала майже до другої години, й чула його назовні… Коли прокинулася, побачила його біля ліжка, він дивився на мене своїм гостропильним, проникливим поглядом… Я схопилася на ноги й жбурнула в нього гасницею, яку залишала запаленою всю ніч. У тому селищі не було електричного світла і я б не витримала, якби залишилася у темряві, знаючи, що будь-якої миті… Він ухилився від удару та вийшов із кімнати. Гасниця влучила у цеглину й швидко спалахнула. Якби не Гвадалупе, що прибігла на мій лемент, увесь будинок згорів би.

У мого чоловіка не було часу мене вислуховувати, так само його не цікавило, що відбувалося у домі. Ми говорили тільки про найнеобхідніше. Між нами давно вже закінчилися почуття та слова.

Мені знову стає погано коли згадую… Гвадалупе пішла на закупи й залишила маленького Мартіна у скрині, в якій вона вкладала його вдень. Я кілька разів заходила до нього, він спокійно спав. Був майже полудень. Я розчісувала дітей, коли почула плач малечі, змішаний із дивними вигуками. Коли я прийшла до кімнати, побачила, як він жорстоко б’є хлопчика. Досі не можу пояснити, як відігнала його від дитини, як кинулася на нього із кілком у руці й атакувала його із гнівом, який я стільки часу стримувала. Не знаю, чи завдала йому багато шкоди, бо впала непритомною. Коли Гвадалупе повернулася з припоруки, вона знайшла мене зомлілою, а свого маленького побитим та у кривавих саднах. Її біль та гнів були неймовірними. На щастя, дитина не померла й швидко одужала.

Я боялася, що Гвадалупе піде й залишить мене саму. Якщо вона цього не зробила, то через те, що була жінкою благородною та хороброю і відчувала велику симпатію до мене та дітей. Але того дня у ній народилася ненависть, що вимагала помсти.

Коли я розповіла чоловікові, що сталося, я вимагала, щоб він його забрав, бо інакше він міг би вбити наших дітей, як намагався вбити маленького Мартіна. “Ти щодня стаєш більш гістеричною, справді боляче та гнітюче бачити тебе такою… Я тобі пояснював тисячу разів, що він істота нешкідлива”.

Я тоді подумала про втечу з того дому, про втечу від свого чоловіка, від нього… Але в мене не було грошей, а зв’язатися з кимось було важко. Без друзів та родичів, до яких можна було б звернутися, я почувалася самотньо, немов сирота.

Мої діти були налякані, вже не хотіли грати у садку й не відходили від мене. Коли Гвадалупе йшла на базар, я закривалася з ними у кімнаті.

Так далі тривати не може, — одного дня сказала я Гвадалупе.

Маємо щось зробити і швидко, — відповіла вона.

Але що ми можемо зробити самі? — Самі, це так, але з ненавистю...

У її очах був дивний блиск. Я відчула страх і радість.

Нагода з’явилася, коли ми найменше очікували. Мій чоловік зібрався у справах до міста. Мав повернутися, як він мені сказав, днів за двадцять. Не знаю, чи він зрозумів, що чоловік поїхав, але того дня прокинувся раніше, ніж зазвичай та розташувався перед моєю кімнатою. Гвадалупе та її дитина спали разом із нами, тож я вперше могла зачинити двері.

Майже всю ніч ми з Гвадалупе розробляли плани. Діти спокійно спали. Час від часу ми чули, як він підходив до дверей кімнати та щосили їх гамселив… Наступного ранку ми дали сніданок трьом дітям й щоб не хвилюватися й щоб вони не заважали нашим планам, закрили їх у моїй кімнаті. Нам із Гвадалупе треба було багато чого зробити та ще й дуже швидко, тож ми не могли втрачати час навіть на їжу. Гвадалупе розрізала кілька дощок, великих та міцних, поки я шукала молоток та цвяхи. Коли все було готово, ми нечутно підійшли до кутної кімнати. Двері були нещільно причинені. Затамувавши подих, ми опустили засувки, потім закрили двері ключем й почали прибивати дошки, аби замкнення було повним. Поки ми працювали, товсті краплі поту бігли по чолу. Він тоді не зчиняв галасу, мабуть, міцно спав. Коли все було зроблено, ми з Гвадалупе розплакалися й обійнялися.

Наступні дні були моторошними. Він провів багато часу без повітря, без світла, без їжі… Спочатку гупав у двері, кидався на них, дряпав, розпачливо кричав… Ані Гвадалупе, ані я не могли ні їсти, ні спати, ці крики були жахливими..! Іноді ми думали, що мій чоловік повернеться до того, як він помре. Якщо він його побачить у такому стані! Він був витривалий, думаю, що прожив майже два тижні…

Одного дня не чути було жодного звуку. Ані зойку… Тим не менш ми почекали ще два дні, перш ніж відкрити кімнату. Після повернення ми зустріли мого чоловіка новиною про його раптову і приголомшливу смерть.

Boca Juniors: Хроніка реконкісти

Було це 2007 року. “Динамо” щойно звільнило Анатолія Дем’яненка й розпочався пошук нового тренера. Дещо несподівано зателефонував працівник клубу й попросив назвати південноамериканських фахівців, що могли б очолити команду. Назвав тоді два прізвища. Мурісі Рамалью та Мігель Анхель Руссо. Бразилець йшов до другого з трьох поспіль чемпіонських титулів із “Сан-Паулу”, аргентинець кілька місяців тому виграв Копа Лібертадорес із “Бокою”. Однак важили навіть не титули, а методи цих наставників.

Уперше більш-менш ретельно постежити за командою Мігеля Анхеля Руссо вдалося у Копа Судамерикана-2005. Він тоді тренував “Велес Сарсфілд” й команда дійшла до півфіналу турніру. Гра її нагадувала роботу комп’ютера: постійне швидке перебирання варіянтів й пошук найоптимальнішого. Ставало зрозуміло, чому настільки переконливо “Велес” виграв Клаусуру-2005 у першій половині року. Надалі Руссо працював у різних клубах й після перемоги у Лібертадорес не мав великої кількості титулів. Із “Росаріо Сентраль” виграв другий дивізіон та повернув клуб до еліти (2012/13), а у Колумбії (2017) став чемпіоном на чолі “Мільйонаріоса”.

Минулого року Мігель Анхель попрацював у двох командах (перуанська “Альянса” з Ліми та парагвайський “Серро Портеньйо”) і довго, що у одній, що у іншій, не затримався.

Із “Серро Портеньйо” Руссо звільнився 6 жовтня. За два місяці (8 грудня) проходили вибори президента “Бока Жуніорс”. Одне з головних питань, що постало перед переможцем: призначення нового тренера. Президентом “Боки” став Хорхе Амеаль. Він вже очолював клуб раніше (2008-2011) після смерти Педро Помпіліо, в команді якого Амеаль був віце-президентом. Цього разу Амеаль, може, й не отримав би таку солідну підтримку (52,84%), якби не обіцянка призначити другим віце-президентом Хуана Романа Рікельме. Подейкували, що найвидатніший гравець в історії “Боки” може виставити свою кандидатуру, однак Роман вчинив інакше. І саме він мав останнє слово, коли почався пошук тренера. Рікельме вибрав Руссо. Це було його перше важливе рішення на новій посаді, але потім були й інші. Бо зараз Роман відповідає за увесь футбол “Боки”.

А це означає, що зміни відбулися у всій структурі. Чимало команд різних вікових категорій теж отримали нових наставників. Усі вони є колишніми гравцями “Боки”. Інші екс-футболісти клубу, Рауль Касіні, Хорхе Бермудес та Марсело Дельгадо, допомагають Рікельме у вирішенні чималої кількости адміністративних та організаційних питань. Ще одна зміна впроваджена Рікельме: перша та молодіжна команди тренуються поруч. Ідея полягає в тому, щоб зв’язок між ними був якомога кращий, а тренер резерву Себастьян Баттаґлія постійно контактував із Руссо.

Чемпіонат 2019/20 “Бока” починала під керівництвом Густаво Альфаро. Не програла жодного з перших дев’яти матчів, пропустила в них тільки один м’яч та лідирувала у турнірі. Але у півфіналі Копа Лібертадорес чекали матчі проти “Рівер Плейт”. Саме той відрізок став невдалим для команди Альфаро. Окрім вильоту від найпринциповішого суперника, “Бока” ще й почала втрачати очки у чемпіонаті й швидко перемістилася з першого місця на четверте. Щоправда претенденти на титул йшли досить щільно й після заключного поєдинку 2019-го (поразка від “Росаріо Сентраль” у 16-му турі) “Бока” була третьою й відставала від “Рівера” та “Архентінос Жуніорс” на одне очко. У Руссо було сім матчів, щоб зробити команду чемпіоном.

Матч №1, “Індепендьєнте” (вдома)

Суперник: 15 місце, чотири тури без перемог. У “Інде” дебютував Лукас Пусінері, який до цього дуже непогано тренував у Колумбії “Депортиво” з Калі.

Склад: з різних причин із перших хвилин вийшло тільки три гравці, що починали матч проти “Росаріо Сентраль” у грудні. Головне рішення Руссо (та Рікельме) — Карлос Тевес знову є гравцем основи. В Альфаро Карлітос зіграв 10 матчів у чемпіонаті й у 4-х із них був у старті. У Руссо один із ідолів клубу, який був на межі прощання із “Бокою”, отримав повну довіру й водночас відповідальність. Із дитячого вогнику в очах капітана перед виходом на поле “Бомбонери” було зрозуміло, що він прагнув цієї відповідальности. Щиру, щасливу усмішку швидко змінила зосередженість.

Гра: Руссо обрав схему 4-1-3-2. Раніше Рікельме наголошував, що всі команди клубу мають грати 4-3-1-2, з енганче. Але на фінішній прямій чемпіонату Руссо мав швидко адаптуватися до характеристик своїх нових підопічних. У деяких фазах гри можна навіть було говорити про 4-2-4, чи навіть 4-1-1-4.

В опорній зони Руссо залишав тільки молодого колумбійця Йормана Кампусано. Поль Фернандес починав вище, але мав коригувати свою позицію залежно від того, хто володів м’ячем.

Руссо ніби підкреслював, що тривалий контроль м’яча у центрі не потрібен, команда має переходити до атаки максимально швидко. Флангові захисники Франк Фабра та Хуліо Буффаріні отримали значно більше свободи, аніж у Альфаро.

Це була перша відмінність, що відразу впала в око. Команду Альфаро називали занадто “ніяковою” саме через низьку активність флангових оборонців.

“Бока” справді почала агресивно, прагнула опинятися біля штрафного гостей максимально швидко. Коли ж “Інде” вдавалося зустрічати суперника вище, перехід до атаки втрачав точність. Ще й на 23-й хвилині отримав червону картку центральний захисник Карлос Іскьєрдос. Надзвичайно важливим був сейв Маркоса Діаса відразу після цього вилучення. Голкіпер добре зреагував на удар Фернандеса зі штрафного. Ще один небезпечний удар у виконанні Ромеро воротар парирував наприкінці тайму. До перерви “Бока” дисципліновано захищалася. Мауро Сарате відпрацьовував у обороні на лівому фланзі.

На 60-й хвилині Сарате пішов із поля через травму і з’явився колумбієць Себастьян Вілья. Його появи очікували у старті, але Руссо випустив молодого Агустіна Обандо, який сподобався йому на зборах. Щоправда, Обандо довелося міняти після вилучення Іскьєрдоса, щоб у центр захисту вийшов Жуніор Алонсо.

У меншості “Бока” намагалася не закриватися біля своїх воріт, шукала можливості для комбінаційної гри і, здавалося, що матиме кращі шанси, коли вдесятьох залишилися й гості. Але за 15 хвилин після вилучення Пабло Переса нічого створити не вдалося.

Результат: 0-0

Турнірне становище: “Рівер” — 33, “Бока”, “Архентінос Жуніорс” — 30.

Матч №2, “Ташерес” (виїзд)

Суперник: 14 місце, 2-2-6 у 10 попередніх турах. “Бока” не вигравала у Кордобі з 1991 року. Попри те, що “Ташерес” надовго вилетів 2003-го, до цього було кілька матчів без перемог на полі цієї команди.

Склад: три зміни. Алонсо замість дискваліфікованого Іскьєрдоса, Вілья замість Обандо на лівому фланзі та Франко Сольдано в атаці замість травмованого Сарате.

Гра: у цьому матчі вперше можна було оцінити наскільки небезпечною та швидкою може бути ця “Бока”, якщо залишити їй простір. На 14-й хвилині “Ташерес” подавав кутовий. Маркос Діас упіймав м’яча й миттєво розпочав контратаку, яку завершив Вілья. На все пішли лічені секунди.

У позиційному нападі знову можна було іноді помітити, що команда “розділена”. Це траплялося, коли відстань між Кампусано та Фернандесом була завеликою. Тоді згенерувати гру в центрі було важко. Однак вже було зрозуміло, що пріоритети інші. Допомагати Йорману мали центрбеки. Зокрема Лісандро Лопес регулярно опинявся на чужій половині під час позиційних атак. У ці хвилини також виділялися маневри Тевеса, який постійно створював можливості для взаємодії партнеру, який володів м’ячем.

Без м’яча перегруповувалися швидко та дисципліновано. З початку другого тайму менше контролювали м’яч, але завдяки хорошому вибору позицій у захисті не дозволяли “Ташересу” створити щось серйозне.

На 64-й хвилині господарі подавали кутовий. Що сталося далі? Маркос Діас упіймав м’яча й миттєво розпочав контратаку. Тільки цього разу Вілья вже був асистентом, а забивав Тевес.

На останніх хвилинах поєдинку все ж довелося понервувати. Після замін “Ташерес” додав, на 81-й Валойєс відіграв один м’яч, тож “Боці” довелося утримувати мінімальну перевагу.

Результат: 2-1

Турнірне становище: “Рівер” — 36, “Бока” — 33, “Ланус” — 32

Матч №3, “Атлетико Тукуман” (вдома)

Суперник: 11 місце, 5 нічиїх поспіль у чемпіонаті, приїхав між двома матчами кваліфікації Копа Лібертадорес проти болівійського “Стронгест”. “Атлетико” не програвав на “Бомбонері” з 1981 року.

Склад: одна зміна. Повернувся після дискваліфікації Іскьєрдос.

Гра: знову темповий початок домашнього поєдинку. Знову центральні захисники наближаються до Кампусано, коли команда виходить із оборони. Це звільнює латералів, а високі лінії в свою чергу дозволяють швидко починати боротьбу за м’яч після втрат. Корисно проти суперника, який компактно розташувався на своїй половині. Особливо активно йшов відбирати м’яча Франко Сольдано. В одному з таких епізодів наполегливість форварда допомогла Сальвіо вийти сам-на-сам, а коли голкіпер парирував удар, першим на добивання встиг Сольдано.

Від “Ташереса” “Бока” пропустила після кутового, а у цьому матчі АТ ледь не забив після штрафного, але Ередія пробив головою над перекладиною. Це був не єдиний випадок у цьому матчі, коли суперник завершував ударом розіграш стандарту. Також “Боці” час від часу доводилося напружуватися, щоб ліквідувати загрози власним воротам. Насамперед тому що не вдавалося тримати гру під контролем. Діям на флангах не вистачало ритму та регулярности. Остаточно заспокоїлися фани “Боки” лише наприкінці компенсованого часу, коли Рамон Абіла заробив та реалізував пенальті.

Результат: 2-0

Турнірне становище: “Рівер” — 39, “Бока” — 36, “Ланус” — 33

Матч №4, “Сентраль Кордоба” (Сантьяго дель Естеро) (виїзд)

Суперник: 17 місце, фіналіст Кубка Аргентини, у 9 попередніх турах 3-4-2.

Склад: одна зміна. Повернувся після травми основний голкіпер Естебан Андрада.

Гра: вже на четвертій хвилині екс-гравець “Боки” Марсело Мелі віддав пас назад від центрального кола. Тевес перехопив м’яч, обіграв голкіпера й відкрив рахунок. Господарі відреагували на цей гол напрочуд активно. Ритм ставав дедалі нестямнішим й “Бока” налаштувалася на різкі переходи в контратаки. У середині тайму травмувався Лісандро Лопес, у центр захисту вийшов Алонсо.

Контрвипад страв результативним на 26-й хвилині. Сальвіо спокійно розібрався з воротарем. Цей сценарій був типовим для всього матчу. “Бока” не контролювала м’яч дуже довго, не домінувала у грі, але дуже переконливо використовувала вільні зони. Вже у другому таймі Андрада розпочав атаку, упіймавши м’яч після подачі зі штрафного. Забивав Тевес. До перерви Карлітос не реалізував пенальті, однак спогади про цю невдачу перекреслив своїм голом та пасом на Вілью у ще одній контратаці. У цьому епізоді лайнсмен не помітив офсайд у колумбійця. Ще один пенальті “Боки” не забив Сольдано.

Перша перемога з великим рахунком, хоч насамперед слід було відзначити ефективність команди Руссо, якість її швидких атак, а не якісь інші елементи гри. Також зникли останні сумніви щодо Тевеса. У цій гонитві за “Рівером” він був справжнім вождем на полі. Після дублю в цьому матчі в нього було стільки ж забитих м’ячів (три), як і у десяти поєдинках з Альфаро.

Результат: 4-0

Турнірне становище: “Рівер” — 42, “Бока” — 39

Матч №5, “Годой Крус” (вдома)

Суперник: 24 місце. 4-0-15. Напередодні обіграли “Уракан” після чотирьох сухих поразок поспіль.

Склад: травмованого Лопеса замінив Алонсо.

Гра: “Бока” грала впевнено з самого початку. Маневри були доволі гармонійними. Команда діяла терпляче, коли не вдавалося швидко загострити атаку. Цей стартовий тиск призвів до голу Тевеса на 19-й хвилині. І хоч назагал було не так вже й багато моментів, кожен із них зрештою виникав завдяки зрілій грі, завдяки плавності та скоординованості усіх ліній.

Більше втрат було на початку другого тайму. Цей відрізок став найважчим для “Боки”. Після вилучення Еррери господарі знову взяли м’яч під контроль. Друга результативна атака (на 83-й) була чудовим прикладом злагоджености. М’яч красиво рухався з одного флангу на інший, аж поки Сальвіо не спрямував його в сітку. За чотири хвилини Тото забив ще один м’яч. Футболіст, який у Альфаро відзначився двічі, зараз вже мав три точних удари.

Ще одна важлива зміна у “Боці” Руссо. Форварди, окрім того, що старанно рухалися та працювали без м’яча, почали забивати. Це не стосувалося хіба що Сольдано, котрий дійсно виконував неймовірний обсяг корисної роботи, але майже не вражав ворота.

Результат: 3-0

Турнірне становище: “Рівер” — 45, “Бока” — 42

Матч №6, “Колон” (виїзд)

Суперник: 22 місце. 0-2-6 і 3 забитих м’ячі у попередніх восьми турах.

Склад: уперше жодної зміни.

Гра: “Ми стоїмо”, — розпачливо вигукував Руссо у першому таймі. Тренер “Колона” добре розібрав гру “Боки”, грамотно підготував свою команду й у першій половині гості справді не могли поворушитися. Гравці “Колона” поспішали накрити Кампусано. Центрбеків не чіпали, ті, якщо хотіли, могли б виконувати довгі передачі, але на це господарі погоджувалися й були готові вигравати боротьбу в повітрі. Значно важливіше було для них не дати розганяти атаки колумбійському хавбеку.

“Бока” завжди покладалася на великих футболістів й завжди формувала великих футболістів. Йорман Кампусано зіграв 61 матч у другому дивізіоні чемпіонату Колумбії (“Депортиво Перейра”) та 26 у першому (“Атлетико Насьйональ”). У минулому сезоні, своєму першому у складі “Боки”, він провів 10 матчів. У першій частині сезону 2019/20 Альфаро використав його 6 разів.

Руссо доручив 23-річному півзахиснику ключову позицію. У більшості випадків перші метри переходу до атаки були відповідальністю Йормана. Відповідь колумбійського хавбека стала більш ніж переконливою. Він діяв впевнено, грамотно, згідно із чіткими критеріями й часто можна було бачити, як він холоднокровно виводить м’яч навіть у оточенні кількох опонентів. Чи було це народження нової легенди “Боки”, зараз сказати важко, але Кампусано зробив дуже багато для збалансованости цієї версії команди.

Тому, коли “Колон” усіляко блокував його дії, зупинилася вся “Бока”. Тевес опускався аж на власну половину, щоб торкнутися м’яча, й це страшенно не подобалося Руссо. Поль Фернандес помилявся у передачах. “Ще один такий пас, і його поміняють”, — зазначив у трансляції Хуан Пабло Барський. За кілька хвилин Фернандес забив. І все відразу змінилося. І для нього, і для інших. “Боці” була потрібна саме ця чітко розіграна атака, щоб звільнитися від психологічного тиску. Далі знову з’явився вільний простір, увімкнув швидкість Вілья й “Бока” комбінувала та забивала на будь-який смак. Знову відзначилися Сальвіо і Тевес. Ще один м’яч після виходу на заміну забив Абіла. Матч, що у першому таймі віщував найбільші проблеми, завершився переконливою перемогою.

Результат: 4-0

Турнірне становище: “Рівер” — 46, “Бока”— 45

Матч №7, “Хімнасія” (вдома)

Суперник: 19 місце. 2-4-1 у семи попередніх турах. Команда, яку тренує Марадона.

Склад: одна зміна. Іскьєрдос отримав у Санта-Фе п’яту жовту, тому в центрі оборони дебютував Карлос Самбрано.

Гра: за кілька секунд до початку матчу з “Індепендьєнте” Руссо запитали, якими були його настанови безпосередньо перед виходом на поле. “Спокій і щоб знали, що таке “Бока”, — відповів тренер.

Сам Руссо на собі відчув, що таке “Бока” ще тоді, 2007-го. На матчі Клаусури проти (який збіг!) “Хімнасії” на “Бомбонері” були банери, що натякали досить прозоро: Руссо, якщо “Бока” завелика для тебе, — йди. Уболівальникам не подобалося, що мало грає один із їхніх ідолів — Гішермо Баррос Скелотто. Хоча майбутнього тренера “Боки” тоді не надто часто використовували як гравця основи і Альфіо Басіле, і Рікардо Ла Вольпе.

“Бока” — це титули, слава, велич. Водночас “Бока” — це тиск, це вимогливість, це одна з найважчих футболок у світі. Кожен, хто витримував цей тиск, потрапляв до історії клубу. У матчі проти “Хімнасії” команді Руссо дуже хотілося позбутися надмірного психологічного тягаря якомога швидше. Перший хороший момент був на 5-й хвилині. Поступово “Хімнасія” вирівняла гру, відсунула її далі від своїх воріт. Наступного разу “Бока” створила загрозу на 24-й. Якщо “Колон” блокував Кампусано, команда з Ла-Плати воліла перекрити фланги “Боки”.

На 33-й двічі поспіль били головою Сольдано і Тевес. “Бока” знову домінувала на останніх хвилинах першого тайму. “Рівер” у цей час і пропустив, і відігрався. Тож для чемпіонства “Боці” треба було забивати. Натомість на старті другої половини ледь не відзначилася “Хімнасія”. У “Боки” перша більш-менш гостра нагода була тільки на 67-й хвилині. До цього було багато нервів, замало чітко сформульованих комбінацій.

“Знати, що таке “Бока”. Хто у цьому складі знає це краще за Карлоса Тевеса? Коли м’яч потрапив до нього на 72-й хвилині після довгоочікуваного хорошого розіграшу, капітан завдав удар, на який голкіпер міг би зреагувати краще. Так само, як 17 грудня 2004-го міг би краще зреагувати воротар “Болівара”, коли Тевес забивав йому м’яч, що приніс “Боці” трофей. Міг би.

Але це “Бока”. Це сила історії та легенд. І коли жива легенда завдає удару, підсумок може бути тільки один. Для цього Тевес був потрібен Рікельме та Руссо, для цього йому повернули його законне місце. Повернення стало золотим для всіх трьох.

Результат: 1-0

Турнірне становище: “Бока” — 48, “Рівер” — 47

Навколо світу за 800 слів

Океанія

У Ліги Чемпіонів Океанії мало спільного з її європейською родичкою. Немає багатомільйонних помпезности та патосу, немає прискипливої уваги всього світу до кожного матчу. Є, натомість, те, що має кожна команда, яка виходить на старт будь-якого турніру будь-де на земній кулі. Шанс кинути виклик сильнішому й, може, навіть здолати його.

Оскільки клуби, що беруть участь в ЛЧ Океанії, не можуть собі дозволити нескінченні мандрівки на тисячі кілометрів, формат є досить простим. Груповий турнір (чотири групи по чотири команди) відбувається в одне коло упродовж тижня. Звісно, що в одному місці. Чвертьфінал — з одного матчу — на полі команди, що фінішувала у групі першою. Півфінали та фінал теж на одному стадіоні.

Але є ще попередній етап. Бо навіть в Океанії існують клуби настільки теоретично слабенькі, що з чотирьох тільки два отримують місце у груповому турнірі. Ця четвірка теж грає в одне коло. Цього року їм випало зустрітися у Новій Зеландії.

Замість чотирьох приїхало три команди, бо “Паго Ют” із Американського Самоа відмовився від участі через епідемію кору. Тому увесь кваліфікаційний раунд склався з трьох матчів, за підсумками яких одним із учасників групового турніру став чемпіон Самоа “Лупе Оле Соаґа”.

Раніше жодна команда з кваліфікації не вигравала у першому раунді, тож і зараз від самоанців очікували мінімум десятка пропущених м’ячів та повернення додому із “неоціненним досвідом” міжнародних змагань. Вдома, до речі, “Лупе Оле Соаґа” з’явився в елітному дивізіоні тільки вісім років тому, але вже п’ять разів став чемпіоном. Стартовий тур не дав жодної підстави переглянути прогноз для найкращої команди Самоа. Програли 0:6 клубу “Венус” із Таїті. Без пропущених протрималися півгодини.

Наступним суперником був чемпіон Фіджі. Минулого року “Ба” став учасником чвертьфіналу, тож навряд чи хтось розраховував на те, що відбувалося у першому таймі поєдинку другого туру. В активній з боку обох команд грі “Лупе Оле Соаґа” краще вдавалося узгодити переміщення гравців та м’яча: або завдяки довгим передачам на центрфорварда Томаса Москеру, або ж стрімким рейдам лівим флангом, де захисник Соліалі Летутуса добре підтримував хавбека Альберта Белла та форварда Джарвіса Філімалае.

На 11-й хвилині після подачі Белла забив головою Джеймі Мейсон. І це був тільки початок. До перерви футболісти “Лупе Оле Соаґа” чотири рази пробили у площину воріт й у кожному випадку м’яч опинявся у сітці.

Приголомшлива перевага після першого тайму не вплинула на команду Пола Уалесі. В другому вони грали так само, хіба що тепер без точних ударів. Та їх вже було достатньо, щоб здобути комфортну перемогу, хіба ні? У цьому не було сумніву майже півгодини. Бо нічого, що доти відбувалося, не віщувало трьох забитих м’ячів у ворота “Лупе Оле Соаґа”. Тим не менш за чотири хвилини фіджійці скоротили відставання до мінімуму. Наскільки несподівано “Лупе Оле Соаґа” вдалося відзначитися чотири рази, настільки ж раптово усе почало танути на очах.

Довелося понервувати на останніх хвилинах (включно із шістьма компенсованими), але чемпіон Самоа “Лупе Оле Соаґа” здобув цю історичну перемогу. Навіть очевидному фавориту групи, “Окленд Сіті”, програли потім “лише” 0:2. Все ж “неоціненний досвід міжнародних турнірів” є значно приємнішим, коли можна згадати не лише поразки з великим рахунком.

Аргентина

Родольфо де Паолі був футболістом. Щоправда кар’єру гравця змушений був завершити у 22 роки. Отримав диплом й 2007-го дебютував як тренер. Працював здебільшого у клубах четвертого дивізіону. Але ще раніше відбувся інший дебют де Паолі. Його обрали з понад 400 кандидатів для роботи на “Радіо Мітре”. Тому в Аргентині він був насамперед відомий не як тренер, а як наратор футбольних матчів на радіо й телебаченні. Однак у вересні минулого року Родольфо очолив “Нуева Чикаго”.

У цьому клубі його батько був президентом (1981-1983), за НЧ він вболівав і провів 10 матчів у другому дивізіоні. Тож зараз, коли команда вела боротьбу за виживання, відмовити де Паолі не міг.

Протримався 13 матчів. Із них виграли тільки два. Але це не той випадок, коли варто зловтішатися. Навряд чи сам Родольфо розраховував, що тренувати аутсайдера буде легше, аніж вести репортажі зі стадіонів. Суттєво ускладнювали життя дещо специфічні обставини роботи.

Коли тренер хотів запросити форварда Алехандро Мело, почув від президента: “Добре, тільки хлопцям він не подобається”. Про яких “хлопців” йшлося? Барра бравас. І де Паолі пішов до них за згодою на трансфер. Ще й принагідно попросив повернути вкрадені GPS-трекери, які він купував за власні гроші.

Так само, до речі, як і м’ячі, коли команда повернулася в січні після літньої відпустки. Спонсора для проведення цього збору тренер теж шукав самотужки. Такий “неоціненний” досвід може колись і знадобиться 41-річному де Паолі, але буде значно приємніше, якщо тільки для історій під час трансляцій, а не для вирішення схожих проблем у якомусь іншому аргентинському клубі.

Нігерія

У неділю 22-річний захисник клубу “Насарава Юнайтед” Чинеме Мартінс втратив свідомість під час матчу проти “Катсіни Юнайтед”. Футболіста треба було терміново доправити до лікарні. Як саме це відбувалося можна побачити на фотографії.

Звісно, автопсія може показати, що порятунку вже не було. А зараз відомо, що поки ця “швидка допомога”стартувала й доїхала до місця призначення Мартінс помер.

Ajax - AZ

Матч лідерів чемпіонату Нідерландів й так не потребував додаткової промоції, але за кілька днів до нього з’явився ще один важливий нюанс. Обидві команди вилетіли з Ліги Європи і насамперед для “Аяксу”, вкупі з поразкою у попередньому турі від “Ераклеса”, поєдинок проти АЗ ставав ще важливішим.

Суперники обрали схоже розташування гравців, з двома футболістами в опорній зоні передусім під час виходу з оборони. Теоретично це давало більші можливості центральним захисникам для пасу вперед, однак вже на 4-й хвилині господарі зайняли невдалі позиції, передачу Блінда перехопили й миттєво вивели Боаду на ворота.

Швидкий забитий м’яч не змінив планів АЗ. Команда Арне Слота й надалі використовувала високий пресинг й робила це напрочуд організовано. “Аякс” теж не проти був пресингувати, тому на перших хвилинах було цікаво, чи не стане гра більш нервовою через такі обопільні наміри. Якраз тоді яскраво проявилася одна з важливих рис у діях АЗ. Як би не тиснув “Аякс”, гості зберігали контроль над ситуацією й тримали м’яч із дивовижною точністю. Критичних втрат на своїй половині не було.

Вихід із захисту АЗ здебільшого зорієнтовував у напрямку правого флангу. Свенссон приймав м’яч чи від голкіпера, чи від когось із центральних захисників і потім обирав із кількох варіянтів. Один із них, найочевидніший у такій ситуації, — допомога Мідтшьо. Але було ще два, пов’язаних із маневрами Стенґса. Келвін або залишався біля бокової лінії для швидкого переводу ще далі, або ж сам зміщувався ближче до центру, а позицію на фланзі займав Боаду. Автоматизм цих маневрів позбавляв АЗ головного болю. Треба було врахувати обставини — розташування суперників у пресингу, позиції партнерів по команді — та обрати пас.

Ще раз слід сказати про неймовірну впевненість у роботі з м’ячем саме у цій фазі. Як би все не підготувати теоретично, безпосередньо на полі може виникнути чимало “але”, що заважатимуть втілювати план на гру. У команди з Алкмара таких труднощів не виникало. Раз пораз гості виходили в атаку із точністю, що створювала проблеми захисту амстердамців. Особливо, коли АЗ вдавалося швидко переводити м’яч із однієї зони до іншої. Цьому сприяла поява Стенґса у центрі поля. Саме він розігнав красиву атаку на 22-й хвилині, яку завершував Мідтшьо. Взяттям воріт міг закінчитися ще один стрімкий випад на 45-й, але Онана парирував удар Боаду.

“Аякс” у першому таймі міг похвалитися хіба що ударом головою Тадича ще на 2-й хвилині. Потім створювати та використовувати простір стало значно важче. У багатьох епізодах амстердамці насичували центральну зону, але не могли налагодити необхідну в таких випадках швидку гру в короткий пас. Футболісти АЗ рухалися дисципліновано. Бувало, що лінія захисту налічувала аж шість гравців, коли опускалися нижче Стенґс та Ідріссі.

Натомість “Аякс” вкрай рідко застосовував рейди флангових захисників. Якщо Тальяфіко подавав ще на початку матчу, то Дест перший гострий пас до штрафного виконав аж на 30-й хвилині. Володіння м’ячем у “Аякса” було занадто стерильним, тоді як підопічні Арне Слота розпоряджалися ним значно переконливіше.

У другому таймі “Аякс” дедалі більше залучав до атакувальних дій обох центральних захисників. Відповідно вище, ближче до штрафного майданчика, розташувалися гравці групи атаки. Дальній удар Схурса на 49-й хвилині ніби мав означати початок якогось нового відрізку в грі, одначе й цей тиск, небезпечніший, аніж до перерви, АЗ витримав із вражаючою холоднокровністю. А відповідали такими ж, як і раніше, чіткими контратаками. Ідріссі міг забивати другий на 54-й, забив на 63-й, але ВАР знайшов гру рукою у Боаду, а сам Майрон не використав хорошу нагоду на 69-й.

“Аяксу” увесь цей час бракувало динаміки. У настільки відкритій грі амстердамська команда вміла “повертати” супернику його швидкість і точність та ще й їх “подвоювати”. Але не цього разу. Єдиний справді небезпечний удар у другому таймі завдав Тальяфіко після подачі з кута поля. Це сталося на 73-й, за хвилину до другого голу гостей. Атака була вишуканою у своїй простоті. Ідріссі лише показав Копмейнерсу, куди хотів би отримати м’яч, а центральний захисник виконав розкішний довгий пас на хід партнерові. Знову ми побачили фантастично узгоджену роботу футболістів АЗ.

Із цієї точки зору варто відзначити гру Келвіна Стенґса. Так, блискуче рухалася вся команда, але сьомий номер справді з’являвся усюди. І щоразу це була важлива поява, щоразу це був той фактор, що вирішував долю епізоду на користь гостей і дозволяв їм розвивати комбінацію вільно й невимушено. У АЗ в цьому сезоні були яскраві матчі. Та навряд чи до цієї неділі команда зіграла на такому рівні скоординовасти та точности виконання майже кожного елементу.

Зараз не лише наздогнали “Аякс” (у обох по 53 очки за 9 турів до фінішу), а й встановили планку надзвичайно високо. Хоча це, мабуть, і є той самий чемпіонський рівень, до якого прагне дотягнутися команда Арне Слота.

Навколо світу за 800 слів

 
Австралія

“Це врешті-решт мало статися”, — заявив Джон-Пол де Маріньї, коли “Вестерн Сідней Вондерерс” забив “Аделейд Юнайтед” 4 м’ячі в першому таймі. Відтоді як Джей-Пі став виконувачем обов’язків головного тренера, команда насамперед прагнула вирішити найбільшу свою проблему — брак забитих м’ячів — й певні зрушення були помітні. У перших трьох матчах під керівництвом Маріньї забили 9 разів. До того було 14 у 15 поєдинках.

Чемпіонат починався для “Вондерерс” чудово. Три перемоги (одна з них у дербі) та нічия на старті. А потім як відрізало. Після п’яти поспіль поразок ВСВ вже опинився за межами чільної шістки. Перша за два місяці перемога суттєво ситуацію не змінила, бо слідом за нею програли тричі, забивши тільки один м’яч.

Тоді звільнили Маркуса Баббеля й доручили першу команду Маріньї. До того у А-Лізі він працював лише як асистент. Сольну роботу розпочав із перемоги, потім взяли ще 4 очки з 6. Наблизилися до шостого місця. І у минулому турі — найбільше випробування для Маріньї — дербі, матч проти беззаперечного лідера регулярного чемпіонату.

У цьому випадку перемога була значно важливішою для ВСВ. Бо “Сідней” по суті вже гарантував собі місце у півфіналі. Команда Стіва Коріки грає солідно, збалансовано, тож для “Вондерерс” насамперед було критично витримати інтенсивність гри суперника, не втратити концентрацію, скільки б маневрів не виконували господарі у своїх атаках.

І коли треба було тримати оборону, підопічні Маріньї робили це грамотно. І поступово, особливо у другому таймі, намагалися додавати у грі на чужій половині. Тобто спрацьовував типовий сценарій: втримати тиск фаворита, знайти свій шанс попереду. А три інших матчі під орудою Маріньї довели, що комбінувати ВСВ вміє. Залишалося дізнатися, чи зможуть ефективно це зробити у дербі. Відповіддю стала атака на 81-й хвилині з подачею Тейта Рассела з правого флангу й точним ударом головою Мітчелла Дюка. З 9-го листопада до 19-го січня Дюк забив один м’яч. Відколи команду очолив Маріньї, у Мітчелла 5 у 4 матчах.

Зараз “Вондерерс” відстає від шостої позиції на два очки, має на матч менше, аніж “Брісбейн”, й саме до цієї команди їде в гості у наступному турі. Раптом сезон, що здавався провальним, набуває зовсім іншого змісту.

Бразилія

Жезуалду Феррейра тільки-но розпочав роботу в “Сантосі”. А в ньому вже “сумніваються”, вже кажуть, що йому потрібен “результат” негайно. Зокрема, саме цього очікували від 73-річного наставника у суботньому матчі з “Палмейрасом”. Нульова нічия навряд чи задовольнила очікувачів результату. Вони тепер сконцентруються на стартовому поєдинку Копа Лібертадорес проти “Дефенси і Хустісьї”. Але все ж цікаво розібратися, що ж закидають Феррейрі.

Насамперед його постійно порівнюють із Хорхе Сампаолі й роблять скоростиглі висновки не на користь португальця. Так ніби це не “Сантос” Сампаолі в лютому минулого року зіграв два абсолютно невиразних матчі проти уругвайського “Рівер Плейт” у Копа Судамерикана й вилетів з турніру, а у чемпіонаті штату саме у якості гри додавав поступово й на першому етапі втратив очки у 5 матчах з 12.

Безглуздо порівнювати цих тренерів ще й через різні методи роботи. Сампаолі є прихильником позиційної гри, Феррейра натомість просить не чекати на м’яч у певній зоні, а наближатися одне до одного там, де м’яч перебуває. Під час розвитку атаки йому потрібна взаємодія флангових захисників із мінімум двома партнерами (атакувальним хавбеком та форвардом). Такі трикутники можна побачити у кожному матчі “Сантоса”. Далі або прагнуть пройти флангом, або ж перевести м’яча на протилежний, де супернику може не вистачити гравців для захисту.

Проблема полягала в тому, що ці маневри не мали належної ефективности. М’яч рухався недостатньо швидко, високим міг бути відсоток браку в передачах уперед. І “Сантос” не створював тієї кількости моментів, що відповідала б часу володіння м’ячем. Однак ідеї тренера, як це було і з Сампаолі, проявляються у грі поступово, й потрібен час для їх повноцінного втілення.

Проти “Палмейраса” начерки того, що хотів би від своєї команди Жезуалду Феррейра, можна було частіше побачити у першому таймі. У другому гостріше атакував “Палмейрас”, а у “Сантоса” знову виникали проблеми з координацією своїх атак. Зрештою не вдалося забити у третьому матчі поспіль. Феррейрі це точно не на користь. А невдача у Лібертадорес може стати ще одним аргументом “проти”.

Бельгія

У “Херенвені” у минулому сезоні він забивав так регулярно. Підключення з глибини (незалежно від того, брав він участь у розвитку атаки чи ні), вибір позиції у штрафному, удар в один дотик (здебільшого правою, але іноді забивав і з лівої).

Відзначився у першому ж матчі за “Андерлехт”. Щоправда команда поступилася й надалі сезон складався вкрай невдало і для неї, і для Мішела Флапа. Голландський хавбек не забивав з 17 серпня до 22 грудня.

Флап, хоч і трохи грав за збірні Ю18 та Ю19, не потрапляв до списку головних надій нідерландського футболу. Його стрімкий злет у минулому сезоні (16 точних ударів) був приємною несподіванкою. Мішел навдивовижу швидко долав відстань від просто здібного гравця до футболіста, що вагомо впливає на перебіг матчу.

Але у теперішньому хаотичному “Андерлехті” було важко. Тому так потішив дубль Флапа у матчі з “Бевереном”. Мішел забивав у знайомій манері. Та й “Андерлехт” після 4 перемог у 6 турах отримав хоч якийсь шанс поборотися за місце у першій шістці.

Каїрське дербі: Пригоди автобуса

Автобус футбольного клубу “Замалек” повільно заїжджав на стадіон. Напружене очікування одного з найбільших дербі світу добігало кінця. Нехай і на порожній арені, але гранди єгипетського футболу мали б зійтися у черговому герці, історія яких почалася понад сто років тому. Негода все ж не завадить, “Аль-Ахлі” та “Замалек” вийдуть на поле, щоб виявити сильнішого як годиться. Однак у сюрреалістичному світі єгипетського футболу не все так очевидно. Саме тоді, коли “Замалек” добрався до стадіону, арбітр давав свисток, що зафіксував перемогу “Аль-Ахлі” в каїрському дербі.

Вже звичним стало, що матчі чемпіонату Єгипту могли б тривати вічно, якби арбітри до й так щедрого компенсованого часу додавали б секунди та хвилини після кожної чергової симуляції чи іншої спроби тягнути час. Але 24 лютого дивовижний потяг єгипетського часу до абсурдної нескінченности набув зовсім чудернацьких форм.

Почалося все на кілька днів раніше. “Аль-Ахлі” та “Замалек” зустрілися 20 лютого в поєдинку за Суперкубок. Перемогу “Замалека” у серії пенальті швидко відсунула на другий план бійка гравців обох команд. Федерація зреагувала жорстко. Махмуд Кахраба (“Аль-Ахлі”) та Емам Ашур (“Замалек”) отримали дискваліфікацію до кінця сезону. Махмуд Шикабала (“Замалек”) мав пропустити 8 матчів, а Джуніор Аджаї та Яссер Ібрахім (обидва “Аль-Ахлі”) по 2. Також на три матчі був дискваліфікований президент “Замалека” Мортада Мансур.

Про цього колоритного персонажа можна було б писати окремо, якби його самодурська ексцентричність хоч трохи відрізнялася б від аналогічних прикладів по всьому світу. Тим не менш, Мансур був головною дійовою особою цієї комедії. Одразу ж після Суперкубка Африки він заявив, що 24-го “Замалек” на поле не вийде. Тобто, ще до матчу за Суперкубок країни. “Ми не гратимемо не тому, що боїмося “Аль-Ахлі”, а тому, що я турбуюся про гравців обох команд”, - стверджував Мансур.

Можна було б зрозуміти цю турботу, адже після двох поспіль дербі на обидві команди чекають перші чвертьфінальні матчі Ліги Чемпіонів. “Замалек” 28 лютого приймає туніський “Есперанс”, “Аль-Ахлі” 29-го зіграє вдома проти “Мамелоді Сандаунз” з Південної Африки. Федерація, одначе, не була налаштована на компроміси, а потім ще й сталося те, що сталося у поєдинку за Суперкубок Єгипту.

Вже після бійки у Мансура раптом з’явився ще один аргумент для переносу матчу чемпіонату. “Вони ж билися 20-го, значить битимуться знову й 24-го”. Саме тоді така поведінка президента “Замалека” здавалася ще більш дивною, аніж зазвичай. Почали говорити, що, попри усю браваду, він справді боїться програти дербі. Мовляв, після двох титулів поспіль (Суперкубки Африки та Єгипту) йому не хотілося б, щоб поразка у грі чемпіонату, в якому “Аль-Ахлі” має гігантський відрив, зіпсувала чудовий настрій уболівальників “Замалека”. Так воно чи ні, знає тільки сам Мортада Мансур, але немає сумніву, що приїзд команди на стадіон неможливо було б перетворити на фарс без прямих вказівок президента.

Отже, коли стало зрозуміло, що дербі 24-го має відбутися, Мансур оголосив, що “Замалек” виставить команду Ю18. І в день матчу автобус із цією командою справді рушив у напрямку стадіону.

Згідно з регламентом чемпіонату Єгипту, якщо команда не з’являється на гру, окрім того, що їй зараховують поразку, з неї знімають 6 очок та можуть або дискваліфікувати на рік, або взагалі перевести до нижчого дивізіону. Хоч Мансур часто погрожував, що “Замалек” зніметься з чемпіонату, зрозуміло, що насправді це останнє, що він би зробив. Але він чудово знав: якщо команда не вийшла на поле через форс-мажор, усе обмежується тільки технічною поразкою.

Ось тут треба повернутися до фантасмагоричної подорожі автобуса футбольного клубу “Замалек”. Навіть двох. Бо невдовзі після виїзду перший автобус повернувся на базу. Офіційна причина - поламався. Фірма, що постачає “Замалеку” транспорт, потім стверджувала, що це брехня. Але команда повернулася й пересіла до іншого автобусу.

У понеділок в Каїрі був сильний дощ. Лило так, що деякі вулиці міста із без того скаженим трафіком перетворилися на річки. Ось він бажаний форс-мажор. Поламаний автобус, залиті водою та переповнені машинами вулиці. Як тут приїхати вчасно??

І все ж залізний аргумент Мансура виявився надто крихким. По-перше, один із наймогутніших клубів континенту на дербі завжди їде з поліцейським ескортом, який максимально “розчищає” шлях. По-друге, автобус “Замалека” робив надзвичайно багато зупинок. Ледь не біля кожної заправки. Офіційне пояснення: “Так, ми зупинялися купити хлопцям сік та печиво. А ще вони ходили в туалет”.

Окрім зупинок, поліцейський супровід дивували маневри автобуса. Адже поліція справді заблокувала необхідні вулиці, щоб дістатися до стадіону можна було якомога швидше. Але автобус все одно рухався якимось своїм маршрутом, регулярно повертаючи “не туди”. Коли поліцейський нарешті запитав, що коїться, йому відповіли, що водій не знає дороги. У цей час Мансур якраз розповідав журналістам, що “з волі Божої автобус не може прибути вчасно”. І додав, що якщо з команди знімуть ще якісь очки, то він закриє всі свої компанії, закриє свій банк та взагалі залишить країну. На стадіоні, натомість, футболісти “Аль-Ахлі” виконали перший удар по м’ячу (із понад годинним запізненням) й потім мали ще почекати 20 хвилин, доки литовський суддя Гедімінас Мажейка дасть фінальний свисток у найкомедійнішому каїрському дербі.

Clasico paceño

У новітній історії болівійського класико є достатньо випадків, коли місцеві й іноземні футболісти виступали за обидві команди. У ХХІ столітті можна згадати з десяток таких прикладів, зокрема, пограв і за “Болівар”, і за “Стронгест” Альваро Пенья, який згодом не один рік працював у київському “Динамо”.

На черговий матч принципових суперників “колишніх” заявив тільки “Стронгест” (2 у старті, 2 у запасі). І вже на четвертій хвилині один з них, колумбійський форвард Хаїр Рейносо відкрив рахунок. Дієго Вайяр перехопив м’яч у центрі, знайшов Віллі Барбозу перед штрафним майданчиком, а бразилець акуратно вивів на удар Рейносо.

У цій атаці в око впало, як нечітко розташувалися захисники “Болівара”, скільки простору вони залишили для маневрів суперника. Така недбалість, як у позиційній обороні, так і під час переходу від атаки до захисту, зрештою була притаманна обом командам. Обидві при цьому грали доволі динамічно, справді прагнули і пресингувати, і обмежувати простір, але призводило це хіба що до постійного обміну атаками, бо упіймати й затиснути опонентів нікому не вдавалося.

Тож ключовою стала точність гри у завершенні атак, й у першому таймі “Стронгест” робив це краще. Виділявся постійними зміщеннями з правого флангу в центр 18-річний Джейсон Чура. Він завжди шукав можливість для удару здалеку. Те саме почали робити й інші гравці “Стронгест” і на 19-й хвилині пощастило Вальтеру Вейсазі. Воротар Гійєрмо Віскарра не впорався з його простим ударом по центру.

До цього “Болівар” встиг забити свій м’яч. У цьому постійному обміні сповненими ентузіязму гострими випадами “Болівар” намагався ускладнити життя обороні “Стронгеста” постійними змінами позицій гравців групи атаки. Поява Ервіна Сааведри на правому фланзі залишилася непоміченою і він відправив на ударну позицію аргентинського бомбардира Маркоса Рікельме.

Та все ж і до голи Вейсаги, й відразу після нього “Стронгест” мав кращий вигляд, тому пенальті, який заробив “Болівар” за фол голкіпера Даніеля Ваки проти Рікельме, був більш ніж вчасним. Вака парирував удар Арсе з точки, але першим на добивання встиг Віктор Абрего.

Чотири м’ячі за 25 хвилин. Іноді трапляється так, що цим все обмежується й “водоспад” припиняється природно. Але у цьому шаленому матчі це був лише “розігрів”. Спочатку “Стронгест” заробив та реалізував свій пенальті, відзначився Барбоза на 33-й хвилині. А ще за три хвилини Чура завершив контратаку. І знову йшлося про вміння використати вільні зони в одних та дещо хаотичний рух після втрати м’яча у інших.

На другий тайм у “Болівара” вийшов дебютант, досвідчений аргентинський хавбек Еміліано Веккьйо. Трохи змінилася схема, господарі шукали способи не гірше за суперника займати територію під час швидких атак. А особливо контратак, бо й після перерви компактніше не грали навіть гості, що мали перевагу в два м’ячі. Тому різкий випад “Болівара” на 53-й хвилині вже здавався цілком логічним, бо вповні відповідав характерові поєдинку.

Треба згадати, що наприкінці першого тайму Рікельме зіштовхнувся із захисником й, здавалося, що форварда доведеться замінити. Але на другу половину він вийшов із забинтованою головою й саме нею пробив після подачі Абрего з правого флангу. Знову маневри команди, що йшла вперед, виявилися таємницею для захисту.

Гол дав “Болівару” надхнення для активнішого пресингу. І одразу ж, на 54-й хвилині, перехоплення у центрі призвело до миттєвої атаки, яку завершив Сааведра. Цікаво, якщо ретельно підраховувати небезпечні моменти після цього дуплету “Болівара”, то створювали їх насамперед гості. Кастіжо влучив головою у штангу, двічі дуже небезпечно пробив Чура. Однак у цьому розгардіяші статися могло що завгодно. Логіка вже давно залишила стадіон “Ернандо Сілес” й віддала цих божевільних на поруки Випадку. Виграти матч можна було не лише технікою, а ще й якимось додатковим вольовим зусиллям.

Саме це трапилося на 79-й хвилині. Хуан Карлос Арсе виконував ривок лівим флангом і смикнув “задню”. Майже завжди це означає лише одне - футболіст не зможе грати далі. Арсе зчепив зуби й потягнув м’яча вперед. Прострілив до штрафного, а там вже Веккьйо переправив на вільного Сааведру, який забивав у падінні головою.

Ця вольова перемога залишає “Болівар” у групі лідерів. На першому місці зараз “Ройял Парі”, 16 очок у 8 матчах, а далі - з 15-ма, йдуть “Олвойз Реді” та “Болівар”. “Стронгест” натомість має тільки 6 очок у 6 матчах. Щоправда, на відміну від свого принципового суперника, команді Маурісіо Сорії потрібно було брати участь у кваліфікації Копа Лібертадорес. Звідси й два перенесених матчі. У дуелі з аргентинським “Атлетико Тукуман” болівійський клуб вилетів у серії пенальті й міжнародна кампанія на цьому закінчилася, але гру в захисті треба налагодити для подальшої боротьби у чемпіонаті.

Те саме стосується й “Болівара”, якому вже 4 березня стартувати у Лібертадорес. Також команда Клаудіо Віваса поки що напрочуд погано грає на виїзді. Три поразки у чотирьох матчах. Валідольний успіх у класико, звісно, є приводом для святкувань, але без більш збалансованої гри можна наковтатися гірких пігулок що у чемпіонаті, що у Копа Лібертадорес.

Навколо світу за 800 слів

Колумбія

У матчі четвертого туру Апертури-2020 “Кукута” - “Альянса Петролера” аргентинець Матіас Родрігес заробив пенальті. Його співвітчизник Агустін Вулетич 11-метровий не реалізував, “Кукута” зрештою програла 0:2, а для Родрігеса ситуація з пенальті мала ще неприємніші наслідки.

Варто зазначити, що ВАР з’явився у першому колумбійському дивізіоні лише у січні. Й використовують його тільки у двох матчах кожного туру. Однак ще з минулого сезону, через якийсь час після завершення туру, дисциплінарний комітет вивчає зокрема й призначені пенальті, щоб виявити симуляції.

Якраз на цьому Родрігеса упіймали. Згідно з офіційним вердиктом дії Матіаса “змусили арбітра прийняти неправильне рішення”. 20 лютого оголосили, що Родрігеса дискваліфікували на два тури, але цим покарання не обмежилося. Футболіст має сплатити 52.668.180 песо штрафу. (14 тисяч 375 євро).

Родрігес поскаржився, що не зовсім коректно штрафувати на таку суму гравця команди, в якій два-три місяці не виплачують зарплату. Свідомо ж дурити суддю йому, мабуть, здається цілком коректним та прийнятним вчинком.

У шостому турі, в якому Родрігес почав відбувати свою дискваліфікацію, одним із героїв медельїнського дербі став голкіпер “Атлетико Насьйональ”, 25-річний Альдаїр Кінтана. Це при тому, що його команда грала значно краще за “Індепендьєнте”. І найкращим у матчі можна було назвати когось із польових гравців. Однак і за рахунку 1:0 на користь біло-зелених, і коли забили вдруге, “Інде” вдавалися небезпечні атаки, що могли б змінити ситуацію в матчі. Це були ті самі моменти, що так чи інакше виникають у однієї з команд у дербі, хай там як домінує суперник. Драматургія подібного протистояння вимагає таких епізодів. Ось тоді Кінтана й демонстрував свої швидкість та реакцію. Навіть на удари з близької відстані.

“Насьйональ” натомість атакував частіше, гостріше, і реалізовував створене значно впевненіше.

Після гри за молодіжку “Рівер Плейт” Кінтана починав професіональну кар’єру в Медельїні якраз у лавах “Індепендьєнте”, але у команді не закріпився, грав по орендах у другому дивізіоні, й тільки минулого року, в “Уїлі”, почав регулярно грати в еліті.

Влітку його запросили до “Насьйоналя”, а після всього лише чотирьох матчів за “біло-зелених” Карлуш Кейрош уперше викликав до збірної. У новому клубі Кінтана ніби й досі не є основним. Частіше грає Хосе Куадрадо. Але коли випадає з’явитися у воротах Альдаїру, він обов’язково привертає до себе увагу. Навіть якщо “Насьйональ” переконливо виграє дербі. Щоправда цього разу не лише сейвами, а й помилкою, що призвела до пенальті у ворота номінальних гостей. “Зрадила” гра ногами, за яку голкіпера неодноразово вихваляли, й яку відзначав зокрема і тренер збірної. Хоча за цей пенальті навряд чи доведеться заплатити мільйонний штраф.

Нідерланди

Якою може бути ціна незабитого пенальті, особливо, якщо команда веде боротьбу за чемпіонство? Хоч останні результати АЗ не додавали надхнення, перед матчем зі “Зволле” команда з Алкмара все ще йшла другою. Не нога в ногу з “Аяксом”, як це було після перемоги над амстердамцями у грудні, та все ж найближчим переслідувачем лідера була команда Арне Слота.

Після грудневого тріумфу в матчі з чемпіоном АЗ відразу ж поступився “Спарті”, а після зимової павзи програв ще “Віллем ІІ” і “Твенте”. (Плюс вдома зазнали поразки у кубковому чвертьфіналі від “Бреди”, яка виступає зараз у другому дивізіоні). Погіршилася результативність, наче й не було у першій половині сезону серії з шести матчів чемпіонату та ЛЄ, в яких забили 26 м’ячів. Перестав забивати Стенґс, не набагато частіше робив це Боаду. Обсяг атакувальних дій, що конкретних гравців, що всієї команди не завжди був значно нижчим, аніж тоді, коли відзначалися скільки хотіли, але іншою була ефективність, вражати ворота стало важче.

Проти насиченого захисту “Зволле” ніби й діяли зі звичною старанністю, час від часу вдало комбінуючи на правому фланзі. А от успішно закінчених атак не було. Аж доки арбітр не вгледів фол проти Боаду в штрафному майданчику.

Ось вона, більш ніж стовідсоткова нагода. Адже Тьон Копмейнерс виконав упродовж сезону 11 пенальті й жодного разу не схибив. На орендованого у “Вердера” голкіпера Міхаеля Зеттерера це не справило особливого враження. Удар Копмейнерса він парирував й залишилося тільки здогадуватися, як саме зможуть господарі спрямувати м’яча у сітку.

Хоч “Аякс” мав вийти на поле пізніше, відставання від лідера ніби вже починало збільшуватися. Цікаво, що й у другому таймі, як би не атакували футболісти АЗ, на яких би позиціях не опинялися для ударів, відзначитися не могли. Або били повз ворота, або ж добре грав Зеттерер. Безсилим був воротар тільки у двох конкретних випадках. Адже арбітр ще двічі вказував на 11-метрову позначку. І щоразу Копмейнерс бив сильно і точно.

Про невдачу в першому таймі можна було забути. Той удар не мав настільки руйнівних наслідків, як могло б здатися у перерві. Два моменти спокою, врівноваженість пенальтиста - і АЗ наблизився до “Аякса”. Три останніх м’ячі команди з Алкмара (у трьох матчах) це удари Тьона Копмейнерса з 11 метрів. Коли не вдається упіймати ходовий вітер, треба рухатися вперед як можеш. Ще й трохи згодом амстердамці взяли й програли у Алмело “Ераклесу”. Тож зараз АЗ відстає від “Аяксу” на три очки й у наступному турі їде до Амстердаму.

Хорхе Вальдано: Наступний Мессі буде більше схожим на Роналду

Хорхе Вальдано дивиться на фотографію в рамці у своєму мадридському офісі: це та сама мить, коли м’яч пролітає німецького воротаря Харальда Шумахера у фіналі ЧС-86, його гол. “Мить, - каже він з Іспанії, де живе 45 років, - що розділила все на “до” та “після”. Окрім футболіста, що став чемпіоном світу, він був тренером та спортивним директором мадридського “Реалу”, а зараз працює коментатором та спортивним консультантом. Вальдано, справжній футбольний мисленик, якось сказав, що ми граємо з м’ячем, щоб забути про смерть

- Але ж у твоєму будинку єдиний видимий спогад про футбол — це фото із Джусті? (Рікардо Джусті, півзахисник збірної Аргентини, чемпіон світу-86, срібний призер ЧС-90)
- Це моє фото із Грінго у Трігорії, того дня, коли Білардо відчепив мене від збірної перед чемпіонатом світу в Італії. Джусті мудрий: коли побачив мене з валізою, сумного, він сказав: “Стій”. Кудись побіг і повернувся з камерою. І попросив Пачамé (Карлос Пачамé, асистент Карлоса Білардо у збірній Аргентини) нас сфотографувати. Я, вже зібраний, щоб їхати до аеропорту, і він як спортсмен, бо невдовзі мав тренуватися. Інші поїхали на товариський матч проти Ізраїлю, той матч-забобон. (Під час підготовки до чемпіонату світу у Мексиці збірна Аргентини обіграла Ізраїль у товариському матчі 7:2. Білардо вирішив, що та гра була переломовою у нелегкому процесі. Оскільки команда стала чемпіоном, він вирішив зіграти проти ізраїльтян й напередодні ЧС-90).

Грінго сказав мені: “Колись подивимося на це фото й будемо сміятися”. Багато років потому, коли я був у Буенос-Айресі, він приніс мені подарунок. Коли я відкрив пакунок, там була ця фотографія. І вона досі зі мною. Це життєвий урок: час працює із будь-яким епізодом і ти починаєш бачити речі інакше, більш розслаблено. Це своєрідна вправа проти ностальгії. Для мене життя завжди там, попереду. І щодня я роблю зусилля, щоб переконати себе в цьому. Футбольні спогади дуже сильні, як і все, що відбувається у царині емоцій. І застрягти у цих спогадах дуже небезпечно.

- Що ти читав під час Мексики-86?

- “Спогади Адріана” у перекладі Кортасара. (“Спогади Адріана” роман французької письменниці Маргеріт Юрсенар). Я добре це пам’ятаю, бо книга справила на мене неабияке враження. У мене були з собою книжки, але не повна валіза, як казав Руджері. Я був там, щоб грати на чемпіонаті світу. Книжки допомагали мені згаяти час, але головним було зовсім інше.

- Чому ти викинув щоденник, який вів під час того Мундіалю?

- Це були нотатки, пов’язані з актуальними подіями, описи кумедних випадків. Ніхто ж не говорить про нудезну нудьгу, від якої страждаєш півтора місяці чемпіонату світу. І про небезпечне відключення від навколишнього світу. Навіть не знаєш, який вплив має виступ команди у твоїй власній країні. То був Мундіаль, під час якого ми пережили величезну трансформацію за рекордно короткий проміжок часу, про це книжку можна було написати. Я боявся, що колись матиму спокусу надрукувати ці нотатки. Зараз я шкодую. Не виключаю, що хтось знайде цей щоденник. Але навіть якщо так станеться, не думаю, що хтось зрозуміє моє “лікарське” письмо.

- На якому етапі зараз футбол?

- Футбол значно виріс як індустрія. Сталося це так само, як і з глобалізацією: багатії з кожним днем багатшають, а бідні щораз бідніші. Це стосується клубів, країн, гравців. Європа перетворилася на майже імперіялістичний континент, де концентрується десь 70% усіх грошей, що крутяться у футболі. Тому там концентруються таланти та виникають сильні клуби. Південна Америка, що дуже довго протистояла Європі, перетворилася на виробника гравців, який продає молодих й повертає їх під час останнього циклу їхнього спортивного життя.

Також є ринки ще не “зрілі”, ті, що захопилися футболом відносно нещодавно. Їм приділяють багато уваги, бо ці ринки важливі з соціоекономічної точки зору. Там зараз йде пошук вболівальників зі “здоровим наміром” перетворити їх на клієнтів. У цьому суть боротьби 15 європейських клубів: панувати на світовому ринку. Ті, у кого ринком є власне місто чи регіон, залишаються позаду.

- “Ліверпуль” Клоппа змінив стиль домінуючої гри?

- “Ліверпуль” не спекулює: це команда, що атакує тебе навіть коли захищається, фізично підготовлена, залишається враження, що вони ніколи не втомлюються. Два з половиною роки вони бігають й не зупиняються. І також ця команда адаптується до можливостей своїх гравців: тільки-но відбирає м’яч, дуже швидко атакує. У них стратегія, Фірміну та дві “кулі”— Мане і Салах. Новизна в тому, що усі троє грають дуже близько один від одного, розподіляють простір від однієї точки до іншої у штрафному майданчику. І перетворюють флангових захисників на дуже небезпечних форвардів.

Однак слід сказати: ніхто не вплинув так на світовий футбол, як Гвардьйола. Будь-яка команда третього дивізіону, коли починає атаку, розташовує центрбеків ближче до флангів, піднімає вище флангових захисників, просить пас у ноги й виходить з оборони, щоб створювати чисельну перевагу. Дуже цікаво, що зараз не сталося, як колись. Тоді дуже хорошу команду міг здолати суперник, що представляв протилежну школу. Зараз спектакль стає обов’язковим для бізнесу. Ти не можеш дозволити нудьгувати тим далеким уболівальникам, яких хочеш завоювати, бо інакше вони тебе залишать. Грати добре вже є частиною бізнес-плану. Можна побачити небагато команд, що вичікують й луплять м’яч уперед. Результат і далі є Богом, помилкою було б про це забути, але також є вимога спектаклю, яку прищепив Гвардьйола, й це певною мірою змінило вимоги публіки до футболу, який вона бачить.

- “Рівер” Ґашардо є у списку таких команд?

- Коли є така стабільність упродовж майже шести років, це підкреслює авторитет та лідерство Ґашардо та його розуміння футболу. Він відданий, по-перше, своїй манері гри, а, по-друге, тому, як він відчуває футбол. Він ніколи не обкрадає гру: “Рівер” — це команда, що завжди намагається демонструвати свою велич.

- Ти написав, що футбол страждає від “аналітичного паралічу”

- Колись скаути клубів йшли на стадіон, щоб відкрити талановитих гравців. Потім віддалилися від поля й почали дивитися відео. І зараз є аналітичні відділи, що напряму звертаються до Big Data. Немає команди, в якій не було б відеоаналітиків, яка б не прагнула розібрати суперника на атоми та проаналізувати кожного футболіста. І не завжди вони розглядають цифри у необхідному контексті. Таким чином, я дуже часто бачу тренерів, що губляться в деталях і вторинне перетворюють на суттєве.

На противагу цьому хорошим прикладом є робота Зідана. Він спрощує: вірить у талант, знає, що є гравці кращі та гірші, й ставиться до футболу природно. Йдеться про людину, яка знає все, але залишається із найсуттєвішим у футболі. Й не бентежиться навіть коли програє. Треба це цінувати. Є тренери, що випускають двох високих гравців, бо думають, що матимуть проблеми на кутових. І через ті чотири кутових, що подасть суперник, змінюють манеру гри команди, і з цим доводиться миритися упродовж 90 хвилин.

- Усе це не залишає місця спонтанності, фінтам?

- Фінти дуже люблять, але якщо вони вдалі. Якщо не вийде, хай Бог тобі допомагає. Ми приймаємо фінти Мессі, Азара, що підносять тебе до досконалості. Але статистика чемпіонатів світу свідчить, що з кожним днем фінтів стає менше. Пас виграв битву у фінтів. А проти фінтів немає тактичної системи, що важила б. Є моменти, коли талант має вийти на перший план, аби вирішити проблеми. Тренер не може усе вирішити упродовж тижня. Неможливо грати по пам’яті. Футбол треба вивчати, але потім кожен інтерпретує його залежно від своїх природних кондицій. Через цей передоз аналізу, через Big Data, через алгоритми — те, що дедалі більше має вплив у суспільстві та футболі, — є відчуття, що тренер має значно більше впливу на гру, і це позбавляє гравця спонтанности.

- Мессі суперечить усьому.

Кожен геній може міняти обставини. Мессі є індикатором сучасного футболу. Це влада героя, суперзірки. Нещодавно він зробив невеличкий пост у Інстаграмі із відповіддю людині, вартій довіри, технічному секретарю клубу Абідалю, який звинуватив у чомусь гравців. Й від цього повідомлення Мессі “Барселону” добряче струсонуло. На полі він досі має цю здатність розбалансувати суперника. Він вирішує долю трьох матчів із чотирьох своїм розтрощувальним впливом. Але Мессі лише один.

- Що буде після Мессі?

- Важко сказати. Але наступний у цій лінії спадкоємства, якщо пам’ятати, що генії народжуються кожні 15-20 років, матиме більш академічні навички. Виховання Мессі було дивом: він винен вулиці так само, як і академії. До 13-ти років він ріс у Аргентині, й навчання було більше неформальним. Потім він приїхав до Барселони й опинився у дуже привабливій футбольній атмосфері, але значно більше формальній. Вулиця перестала бути школою, що формує футболістів.

- Саме так?

- У Європі точно. У Південній Америці досі є бідняцькі райони, де футбол продовжує царювати. Але наступний Мессі буде більше схожим на Кріштіану Роналду, аніж на Мессі. Буде більшим суперменом, більш мотивованим, такий саме герой, але іншого футбольного крою.

- Після вильоту збірної Німеччини з чемпіонату світу Олівер Бірхофф сказав, що клуби мають звернутися до вуличного футболу заради більшої креативности та більшого задоволення.

- Німеччина швидко розуміє еволюцію футболу. “Баварія” запросила Гвардьйолу, бо вони хотіли вивчити есенцію “тіки-таки” і зрештою вони додали її до свого жорсткого підготовчого циклу. Але саме через цю жорсткість вони втратили спонтанність, індивідуальний талант гравців. У цьому була величезна перевага вулиці: там дбали про різних гравців. “Інший” мав значно більший престиж на вулиці. Натомість академія є дуже хорошим місцем, щоб покращити посередніх гравців і дуже поганим, щоб подбати про “інших”.

- Тобі ніколи не набридав футбол?

- Ні, тому що футбол еволюціонує. Це все одно, що тобі подобається живопис і ти щодня бачиш нову картину. Тож я не втомлююся аналізувати футбол. Хоча зараз я вже не треную, бо це професія, що вимагає високого рівня опанованости. А я більш розфокусований: мені подобається література, кіно… Мені подобається жити. Футбол займає частину мого життя. Важливу частину, але не все життя.

- Ти не згадав журналістику. Якою ти її бачиш зсередини?

Є два типи журналістики. І щораз вони стають більш антагоністичними. Є ті, хто ретельно аналізує футбол і робить це привабливо, коли звіт про матч майже перетворюється на оповідання. І є інший стиль, більш гучний, більш полемічний, більш розважальний, більш мастурбативний. Якщо існують ці два полюси, це означає, що існують різні авдиторії. Постійно з’являється більше людей, що говорять про футбол. Але у нас є один дефект. Ми говоримо для гравців, тренерів, для “ініційованих”. І забуваємо, що ми говоримо з людьми, що ми оповісники популярної гри і що треба її робити менш складною, коли ми її аналізуємо.

Навколо світу за 800 слів

Австралія

Нульова нічия вже здавалася результатом неминучим. Не тому, що команди не прагнули зсунути з місця ці нулі. Якраз навпаки. Обидві атакували багато й мали моменти відзначитися. Ніхто, однак, не міг завдати точного завершального удару. Тож все йшло до того, що “Аделейд Юнайтед” зіграє внічию уперше в чемпіонаті. (До цього команда Герчана Фербека мала 8 перемог та 8 поразок).

На 77-й хвилині голландський наставник зробив свою другу заміну. На поле вийшов 15-річний Мохамед Туре. Він дебютував у попередньому турі, а зараз уперше з’явився в домашньому матчі. Й відразу взявся до справи наче мав за плечима кілька десятків поєдинків у елітному дивізіоні. Зі впевненістю у власних силах та байдужістю до будь-яких труднощів, що чекають на хлопчину, який грає із “дорослими”, Туре приймав м’яч та невимушено мчав на захисників. Саме він розігнав атаку, яку завершив ефектним ударом у “дев’ятку” Джордж Блеквуд. Асистував центфорварду Райлі МакҐрі. Кожен із них сам є цікавим й талановитим гравцем, але того вечора героєм був неповнолітній новачок, який за дві хвилини після голу Блеквуда закріпив перевагу “Юнайтед” після пасу МакҐрі. І став наймолодшим автором забитого м’яча в історії А-Ліги.
“А мені казали після дебюту Альхассана (старший з братів Туре вже зіграв цього сезону 9 матчів), що ти, мовляв, почекай, Мохамед взагалі “звірюга”, - захопливо говорив у трансляції Fox Sport екс-футболіст Енді Харпер.

Мохамед Туре вже увійшов до історії австралійського чемпіонату. Перший крок був ефектним й залишився у пам’яті. Тільки від нього тепер залежить, скільки кроків ще буде й чи поповнюватиметься ця скарбничка спогадів новими, яскравими враженнями.

Австрія

No kangaroos in Austria нагадує жартівливий плакат тим, хто примудряється плутати Austria та Australia. Добре, кенгуру, може, й немає, однак точно є Socceroo. Джеймс Холланд уперше опинився в австрійській Бундеслізі ще у сезоні 2011/12 й зіграв понад сотню матчів за віденську “Аустрію”. Повернувся до Австрії 2017-го. Новим клубом Холланда став ЛАСК, який щойно повернувся до першого дивізіону після семирічної відсутності. Австралієць швидко став гравцем основи в команді, що спочатку фінішуівала четвертою, а потім - другою.

В умовному другому (чи навіть третьому) ешелоні європейських чемпіонатів ЛАСК був чи не найпривабливішим об’єктом для спостережень. Авторський витвір тренера Олівера Ґласнера, команда з Лінца (яка насправді домашні матчі чемпіонату проводить у Пашингу) грала розкуто, агресивно (хтось би навіть сказав “занадто ризиковано”).

Коли минулого літа Ґласнер перебрався до Німеччини, здавалося, що на цьому й закінчиться казкова історія злету клубу, що ніколи не належав до кола обраних у австрійському футболі. Свій єдиний чемпіонський титул, так само, як і Кубок, ЛАСК завоював 1965 року й відтоді трофеї були хіба що за перемогу в другому дивізіоні.

Вибір наступника Ґласнера теж не сповнював натхненням. Тренерська кар’єра Валерьєна Ісмаеля наче й не давала приводів очікувати такої самої гри, що й у попередніх сезонах. Однак із самого початку чемпіонату ЛАСК впевнено набирав очки й робив це у стилі, що став таким звичним та упізнаваним. Зміна тренера не призвела до зміни ідеології. Візит до Зальцбурга, на матч проти чемпіона та лідера цього сезону, був ще одним чудовим приводом звернути увагу на ЛАСК. І команда не розчарувала. Пресингувати починали ледь не у чужому штрафному майданчику, більше контролювали м’яч. Щоправда, без завершення. А от коли “Зальцбург” виходив із під цього пресингу, моменти біля воріт Шлагера виникали досить небезпечні. Окуґава і Дака били у штангу. Ще одного разу після удару Патсона Даки врятував голкіпер.

Ось тоді вже й ЛАСК нарешті почав знаходити можливості для ударів. На 20-й хвилині Домінік Фрізер відкрив рахунок, а на 25-й Холланд подвоїв перевагу ударом здалеку. Надалі, й після того, як Окуґава скоротив відставання, й коли Фрізер оформив дубль на 56-й хвилині, ЛАСК намагався діяти так само агресивно та динамічно. Не віддавати супернику ані м’яч, ані територію. Тому й попри заміни та очевидне бажання поставити зухвальців на місце “Зальцбург” у другому таймі створив вкрай мало. Мвепу забив після кутового, але й це не змусило ЛАСК перелякано відбиватися на останніх хвилинах.

Перемога зробила команду Ісмаеля лідером. Починається найважче. Влаштувати гонитву за незмінним чемпіоном - це одне. Випередити його та мати 13 турів, щоб утримати лідерство - зовсім інше. А ще на ЛАСК (окрім матчів Ліги Європи із АЗ) чекає кубковий півфінал саме проти “Зальцбурга”. Попереду не лише найважче, а й найцікавіше.

Африка

Зіграли тільки 35 секунд, а суддя Віктор Гомес вже мав заспокоювати гравця “Есперансу” Ільєса Шетті, який пішов у занадто різкий підкат. Одначе квапилися з перших секунд не лише футболісти туніської команди. Не менш гарячково починав гру й єгипетський “Замалек”. Хоча на відміну від суперника єгиптяни зробили це належним чином. Вже на 2-й хвилині Юссеф Обама забив головою після подачі лівого захисника Мохамеда Абдула Шафі.

Чому “Замалек” змушений так поспішати? За останні 15 років команда лише одного разу виграла чемпіонат Єгипту. Успіхів у Кубку було замало, щоб перекрити досягнення найпринциповішого опонента. “Аль-Ахлі” за цей самий період був чемпіоном 11 разів. І п’ять разів виграв Лігу Чемпіонів. “Замалек” задихався у тіні могутнього супротивника.

Минулорічна перемога у Кубку КАФ поповнила клубний музей новим трофеєм, а серця уболівальників сповнила надією на кращі часи. Тож не менш важливо було переграти “Есперанс” у матчі за Суперкубок. І “Замалек” зробив це переконливо. Досить довго не давали тунісцям себе проявити в атаці, а коли все-таки пропустили, миттєво перейшли до пресингу в центрі поля й за кілька хвилин вже знову були попереду. “Есперанс” взагалі залишав забагато простору між лініями півзахисту та оборони, що не надто притаманно цій команді. “Замалек” охоче використовував ці зони для швидких атак, у яких виділявся автор дублю Ашраф Беншаркі.

Відставання від “Аль-Ахлі” у 14 очок відіграти нереально. Воно суттєво збільшилося вже після того, як на початку грудня “Замалек” очолив Патріс Картерон (екс наставник “Аль-Ахлі”). Можливо, перший трофей під його керівництвом допоможе у створенні конкурентоздатної команди. Та варто пам’ятати, що досить часто тренери у цій команді надовго не затримуються. Навіть ті, що виграють трофеї. Бо квапитися та гарячкувати у “Замалеку” вміють. Зокрема й тоді, коли це робити не слід.