AFC Cup U16: Підсумки для першої четвірки

Австралія

На чемпіонаті світу Ю17 2015 року одним із найбільших сюрпризів було те, що Австралія грала в футбол цікавіше за Аргентину. Значною мірою це сталося завдяки “плідній” руйнівній роботі Умберто Ґрондони у юнацькій та юніорській збірних Аргентини, однак і австралійці останнім часом достатньо зробили для того, щоб їхню гру не сприймали за шаблонами й не асоціювали виключно з “типовим британським футболом”.

Ця команда не стала винятком. Може, якраз потужности, пробивної моці їй забракло у двох програних на турнірі поєдинках. Із суперниками, що додавали у динаміці під час матчу, із суперниками, що жорсткіше йшли в боротьбу, австралійській команді не вдалося зіграти на бажаному рівні. Водночас навіть у цих зустрічах були фрагменти хорошої роботи з м’ячем. Ще більше ця риса впадала в око, коли атакувати вдавалося довше й з більшою кількістю гравців.

У воротах вже у другому турі з’явився Адам Павлешич, й попри три пропущених у півфіналі, назагал його гра залишила враження надійности та розважливости. Саме цього іноді не вистачало основній парі центральних захисників, Кортні-Перкінсу та Волшу. Коли тиск суперника ставав серйознішим, їм бракувало координації між собою та з футболістами в опорній зоні. У центрі поля солідний обсяг роботи мав виконати Райян Тіґ. І якщо саме до обсягу особливих претензій бути не може, то залишилися питання щодо якости. Без неї важко буде стати впливовим гравцем як у збірній, так і у клубі.

Серед атакувальних хавбеків виділявся технікою Трістан Хаммонд. У плей-оф тренер використовував його значно менше, ніж потрібно, але й так Трістан залишив у пам’яті кілька яскравих епізодів. Так само, як і Люк Дузел.

Попереду діяв Ноа Ботич, рухливий форвард, що добре орієнтувався у позиційних нюансах своїх дій на полі.

Наступного року дізнаємося, як виглядатиме збірна Австралії на тлі аргентинців (якщо ті вийдуть на чемпіонат світу). Поки що можна зазначити, що австралійці дотримуються того самого курсу в побудові гри й підшукують виконавців здатних втілити ці ідеї.

Республіка Корея

Команда, що з самого початку здавалася найзбалансованішою на турнірі, стала жертвою навіть не єдиного неточного удару в серії пенальті, а радше недостатньо гострої гри проти впертої та витривалої команди Таджикистану в основний час. Якщо в інших матчах корейцям вдавалося знайти способи розхитати насичений захист, то у півфіналі все обмежилося лише голом після кутового. Хоча до цього команда якраз демонструвала хорошу маневреність, вміло пресингувала й досить різноманітно діяла у завершенні атак. Навіть трохи шкода, що не було фіналу між корейцями та японцями. Він би прикрасив цей цікавий та змістовний чемпіонат.

Щоправда і сам виступ збірної РК не слід вважати невдалим тільки через поразку за крок до фіналу. У кожній лінії були футболісти, що грамотно могли інтерпретувати задуми тренера, починаючи від виходу в обороні й аж до роботи у чужому штрафному майданчику, де запам’ятався центрфорвард Чхве Мін Со. До речі, й з середньої дистанції пробити він може дуже добре.

Непогано провів турнір атакувальний півзахисник Хон Юн Сан, який міг вийти і під нападником, і розташуватися ближче до лівого флангу, аби звідти починати свої маневри до центру й залишати простір для підключень захисника Лі Тхе Сока. Не менш активно діяв на протилежному фланзі й інший оборонець – Сон Хо Чжун. У групі атаки можна також виділити Кім Рьон Сона та Чжон Сан Біна.

Таджикистан

Після чемпіонату світу 1954 року й 3:8 команди ФРН у матчі з угорцями навряд чи мають дивувати подальші успіхи команд, що зазнають нищівної поразки на першому етапі змагань. Так, це й досі явище рідкісне, але не таке вже й неможливе.

2:6 у стартовому матчі турніру залишається у довідниках, однак значно більше буде спогадів про те, як збірна Таджикистану грала потім. Як налагодила захист, як витримувала тиск суперників у плей-оф, як нагадувала покоління узбецьких футболістів, що грали Мундіаль Ю17 2013-го, а у січні цього року перемогли у континентальній першості Ю23.

Що було спільного? Насамперед витривалість чи навіть терплячість, що іноді межували ледь не з апатією. Бо в обох випадках було очевидно, що у команд є кому грати розкутіше, наполегливіше, з більшим акцентом на атаку. І це було помітно, коли починався триваліший контроль м’яча й відповідний рух футболістів. Однак розподіл зусиль був саме таким, і він зрештою дозволив досягти успіху. А в тому, що для Таджикистану вихід на чемпіонат світу та участь у фіналі першості Азії є величезним успіхом, сумнівів немає.

Тепер цікаво, що зможе зробити команда на Мундіалі. У Перу буде ще одна можливість постежити за голкіпером Мухріддіном Хасановим, який, попри ті пропущені у першому турі 6 м’ячів, у цьому чемпіонаті цілком може претендувати на звання найкращого у своєму амплуа.

В інших лініях навряд чи є гравці для “символічних” збірних, за винятком хіба що форварда Рустама Соїрова. Досить вправний та метикуватий нападник. Можна ще відзначити старанну гру в опорній зоні Шарифбека Рахматова. У деяких матчах непогано проявив себе десятий номер Іслом Заїров, але в інших поєдинках від нього даремно чекали більшого впливу на гру попереду.

Японія

Якщо у розпорядженні тренера є 23 футболісти, якщо їх відібрали як найкращих у цій віковій категорії по всій країні, то чому потрібно обмежуватися “основним” складом та “запасними”? Можливо, у більшості випадків така логіка здаватиметься хибною, але саме за таким принципом провів цей турнір тренер японської збірної Йосіро Моріяма.

Тому після перемоги 5:2 у першому турі він зробив вісім змін у стартовому складі. І надалі постійно вдавався до цієї практики. У когось із тренерів, може, й волосся стало дибом, а Моріяма довіряв кожному зі своїх підопічних. І з такою масштабною ротацією японці не втратили стрункости гри, не розгубили зіграність та синхронність. Хто б не виходив із перших хвилин, навіть якщо попервах могли виникати труднощі, поступово команда починала діяти, як планувалося, знаходила рішення безпосередньо на полі. Зрештою і у чвертьфіналі, і у півфіналі японці пропускали першими, але потім більш ніж впевнено доводили свою перевагу.

У вирішальному матчі довелося попотіти, аби знайти ключ до оборони таджицької збірної, але впоралися і з цим завданням.

Символічно, що чемпіонський гол на рахунку Нісікави. Його назвали найкращим гравцем турніру, й було за що. Світла голова, вишукана техніка, результативні передачі та забитий м’яч у фіналі – десятка японської команди залишив вражаючу візитку.

Не меншої уваги вартий центрфорвард Шоджі Тояма, який став одним із найкращих бомбардирів турніру. (5 м‘ячів, разом із австралійцем Ботичем та малайзійцем Лукманом Хакімом). У цьому постійному кругозвороті ротацій він, здавалося, не був основним. Лише потім, коли стала зрозумілою логіка тренера, можна було абстрагуватися від цих ярликів та оцінити внесок цього футболіста. Тояма блискуче орієнтувався у штрафному, чи то граючи на випередження, чи після проникливого пасу у вільну зону. Одного-двох дотиків йому було достатньо, аби відправити м’яч у ворота.

Цей континентальний титул став третім для Японії у категорії Ю16. Усі здобуто з інтервалом у дванадцять років – 1994, 2006, 2018.