четвер, 13 січня 2011 р.

Asian Cup: 11-12 січня


КНДР – ОАЕ 0:0


Приємний матч, поки обидві команди підтримували необхідний для якісних колективних дій темп. Корейці у ці хвилини чітко та грамотно виходили зі своєї половині, а після довгих чи середніх передач на форвардів досить швидко підтягувалися для підтримки атаки гравці інших ліній. Пізніше Чжон Тхе Се та Хон Йон Чо занадто часто залишалися у меншості біля чужого штрафного і самотужки ані одному, ані іншому нічого зробити не вдавалося.


Збірній ОАЕ бракувало ще хоч би одного Матара. Все-таки за рівнем розуміння гри, за гостротою прийнятих рішень він переважає більшість зі своїх партнерів по команді. Напередодні турніру, у товариському матчі з австралійцями, сподобався Ісмаїл Аль-Хаммаді. Тоді він вийшов на заміну і запам’ятався швидкісними індивідуальними проходами, що створили певні проблеми для захисту. Але цього разу, попри появу у стартовому складі, привід згадати про його присутність на полі з’явився хіба що на останніх хвилинах.


Взагалі підопічні Катанєца іноді досить довго вичікують, аби взятися до атакувальних дій. Свідомо вони це роблять чи ні, але навряд чи варто зловживати такою манерою. Зрештою вже у цьому матчі невідомо, чим би все закінчилося, якби Хон Чон Йо забив пенальті на сьомій хвилині.



Ірак – Іран 1:2


Важливо було, хто краще контролюватиме неминучі у такому випадку викиди адреналіну. Чинні чемпіони вміліше робили це на старті поєдинку. Блискавичні контратаки іракців стали лейтмотивом перших хвилин, а гол був забитий після надзвичайно чистого та впевненого розіграшу м’яча.


Але з плином часу обидві команди дедалі більше зосереджувалися виключно на боротьбі, на тому, як зупинити суперника. Іракці у цьому вирі потроху втрачали точність переходу в контрнаступ.


Швидкі перехоплення м’яча давали іранцям можливість комфортніше розташовуватися поблизу штрафного. Саме завдяки тому, що всі вже були на потрібних позиціях, так легко і миттєво іранці покарали суперника за невдалу спробу «винести» м’яч зі штрафного.


У другому таймі гострі моменти вигулькували як над хвилями з’являється голова людини, котра потрапила до бурчака. Зрідка і ледве помітно у вихорі коловертня. Іракці вже остаточно втратили здатність впоратися із цим шалом, а от іранці зберегли трохи більше холодної крові, чого й вистачило зрештою для переможного голу.



Узбекістан – Кувейт 2:1


«Гравці приїхали в такому чудовому стані, що й без тренера, здається, можуть впоратися». Заяву узбецького футбольного функціонера не слід сприймати як передчасну похвальбу. Радше можна вважати їх оцінкою зіграності та впевненості команди. У двох матчах було мінімум епізодів, у яких узбеки «провисали», а про те, щоб надовго здобути м’яч суперники могли лише мріяти.


Це при тому, що кувейтці протистояли узбецькій збірній значно грамотніше за команду Катару. Але узбеки взяли своє завдяки зрілості та незворушності своєї гри. На неточності в нападі вони реагували з якимось філософським спокоєм і одразу ж знову запускали механізм своєї атаки, у якому кожен був на своєму місці та вдало виконував свою роль.


А що ж тренер? Він надзвичайно грамотно провів перші дві заміни. Зону, в якій до заміни діяв Шацьких (у цьому матчі Великий частіше з’являвся в центрі, а правий фланг залишав Турсунову), почали використовувати для підключень з глибини центральні хавбеки, і саме після такого рейду забив Джепаров. А Гейнріха Абрамов поміняв одразу після необережного фолу, за який один з лідерів команди ледь не отримав другу жовту картку.


Кувейтцям залишається лише поспівчувати. Команда, від гри якої вражень значно більше, аніж від китайців та катарців, не зможе в останньому турі розраховувати виключно на себе.



Китай – Катар 0:2


Стартова навала, яку спокійно витримали узбеки, зім’яла китайців. Катар знайшов суперника, що «прогнувся» під тиском його емоційного штурму. Метсю скоригував розбалансовані дії захисту, і гострих контратак китайців було у першому таймі не так вже й багато.


Ще менше було виграних єдиноборств у центрі поля. Цей плацдарм китайці здали без спротиву, якого слід було б очікувати від представників дисциплінованої та витривалої нації.


Катарці з легкістю катапультували м’яч до «передпокою» штрафного суперників. А вже там Сорія демонстрував, що такому уругвайцю тільки за збірну Катару й грати, а Юсеф Ахмед забивав свої перші м’ячі за збірну так, ніби вже робив це мінімум кілька десятків разів.


Голи Ахмеда — чудова ілюстрація того, що у цьому матчі все йшло так, як потрібно господарям турніру. У другому таймі китайські футболісти монотонно розминали голкіпера суперників подачами зі стандартів, а коли отримували можливість розіграти хоч якусь комбінацію, то все зводилося до одного з двох варіантів: офсайд чи банальне, зрозуміле захисникам рішення, що закінчувалося втратою м’яча.

понеділок, 10 січня 2011 р.

Asian Cup: Перший тур у групах В та С


Японія – Йорданія 1:1


Один знайомий баскетбольний тренер вміє лаконічно та містко пояснити невдачу своєї команди. Вистачає двох-трьох слів. Фраза з його репертуару стане в нагоді для характеристики цього матчу: «День такий».


На перший погляд, не те пояснення, на яке очікуєш від фахівця. А як же тактика, психологія та усі інші «розумні» складові успіху чи невдачі? Що це за «день такий»? Але кожен, хто хоч раз проживав «такий» день, зрозуміє, про що йдеться.


Бо справді як ще можна пояснити майже поразку японців? Тактика? Нічого такого крамольного команда Дзаккероні не робила. У рамках добре знайомої системи гри наполегливо долала насичений захист суперника і створила, якщо зважити на те, з якою затятістю та щільністю захищалися йорданці, не так вже мало моментів.


Психологія? У матчах цього типу завжди легко звинувачувати фаворита у «недооцінці», «розслабленості», «браку швидкості», але іноді з таким самим успіхом можна звинуватити спринтера, що він не спромігся пробігти стометрівку за десять секунд у гамувальній сорочці.


А пояснення запропоноване підштовхує у бік ірраціонального, того, що є частиною привабливості футболу. Коли шкереберть летять усі логічні викладки та прогнози, коли на очах відбувається те, чого бути не повинно було за жодних обставин, залишається тільки дякувати футболу за ці дива.


Шість років тому дивувала інша команда тренера Аднана Хамада. У розпал вихвалянь чеснот оборони «в лінію» він привіз на афінську Олімпіаду збірну Іраку. Гравцям тоді, мабуть, забули сказати, що «лінія» — це дуже модно, сучасно та авторитетно, і вони із величезним задоволенням розірвали на шматки не один захист своїми швидкими, прикрашеними вмілим контролем м’яча, атаками.


Йорданці обрали інший варіант протистояння напевно сильнішому опоненту. Варіант, у якому погоджуються на терпляче, тривале й виснажливе, насамперед психологічно, «стояння в куті» з надією, що колись таки можна буде відповісти одним-двома потужними і бажано нокаутуючими ударами.


Дуже часто для того, щоб цей варіант спрацював, потрібно, аби твоє цвіло, а суперникове в’яло. У йорданців розцвів голкіпер Шафі, котрий підчищав геть усі неминучі огріхи партнерів й наближав таку нереальну до старту гри перемогу. Гол Йосіди підкреслив, що й японці не готові були змиритися із в’яненням пишноцвіту своїх надій на черговий континентальний титул.



Саудівська Аравія – Сирія 1:2


«Може, не так вже й погано міняти тренерів ледь не після кожного матчу?», — могли подумати боси аравійського футболу перед тим, як відправити у відставку Жозе Пезейру і вп’яте довірити команду Нассеру Аль-Джохару. Адже щойно «соколам» підрізала крильця збірна Сирії, у якій з вересня місяця попрацювало чотири тренери.


Саме у вересні Фаджра Ібрагіма, котрий виводив команду на Кубок Азії, відправили у відставку. Варто зауважити, що сирійці були єдиними, хто у відборі не програв жодного разу. Але достатньо було двох поразок у товариських матчах, щоб з ним розпрощалися. У п’яти поєдинках, але без надії на тривалішу роботу, команду очолював Айман Хакім.


Потім сирійська Федерація визначилася з тренером. Ратомір Дуйкович, який вивів Гану до 1/8 на чемпіонаті світу-2006, провів перший матч (впевнена перемога над Бахрейном 2:0), поїхав у відпустку і був звільнений, за версією Федерації, за те, «що не повернувся з відпустки у визначений час». Насправді ж, Федерація відмовилася брати на роботу асистентів Дуйковича і той, відповідно, до Сирії не повернувся.


Тож за кілька тижнів до старту турніру сирійці залишилися без тренера. Без часу на серйозніші пошуки обрали найпростіший і, мабуть, найлогічніший варіант. Збірну очолив румун Валеріу Тіце, тренер місцевого «Іттіхада», з яким він виграв Кубок AFC. Більшість гравців збірної виступають у рідному чемпіонаті (за кордоном грають лише шестеро з тих, хто приїхав до Катару), тож Тіце сміливо пообіцяв, що йому вистачить кількох товариських, аби розібратися що до чого.


У цих товариських матчах збірна Сирії постала надзвичайно жорсткою командою. Яким би не був рахунок, як би не складалася гра у нападі, сирійці завжди прагнули максимально агресивно вести боротьбу за м’яч біля свого штрафного.


У матчі з аравійцями вони розширили зону «бойових дій» і зустрічали суперника вже у центрі поля. І, схоже, що це не було випадковістю. Під керівництвом Жозе Пезейру збірна Саудівської Аравії зіграла кілька цікавих матчів з непоганими діями в атаці. Бувало, що накульгувала реалізація, але загальний малюнок комбінацій мав досить привабливий вигляд. Але, як свого часу це сталося зі «Спортингом» Пезейру, самого лише спорадичного натхнення команді не вистачило.


Жорстка гра сирійців позбавила аравійських футболістів можливості вільно комбінувати, а прийняти виклик, відповісти на агресію вони не зуміли. Саме у ці хвилини першого тайму сирійці, мабуть, і отримали певну психологічну перевагу. Тому навіть після пропущеного м’яча спромоглися забити знову і потім відбити атаки суперника.



Австралія – Індія 4:0


З Австралією все зрозуміло. Після легенького поштовху у вигляді суддівської помилки набрали хід і ще до перерви забили тричі.


А от Індія, як це не парадоксально, сподобалася. Відчувалося, що команду тренує англієць «старої школи». Звідси бажання навіть той мінімум ресурсів, що є у команди, використати для того, щоб грати, а не для того, щоб заважати робити це супернику. Матч був схожий на поєдинок Кубка Англії, у якому фаворит своїми голами підкреслює різницю у класі, але не у щирості зусиль.



Республіка Корея – Бахрейн 2:1


В уяві «пересічного» уболівальника, мабуть, вже давно сформувався стереотипний образ корейської збірної. Такі собі невтомні атлети, що можуть перебігати чи не будь-якого суперника.


Те, що корейці можуть і вміють грати по-різному, нагадав цей матч. Проти команди, що зосередилася біля власних воріт, потрібна неабияка терплячість, і саме її корейські футболісти продемонстрували. Після втрат м’яча спокійно починали все знову, регулярно міняли напрямки атак й використовували кожну нагоду для удару.


Корейці давали зрозуміти, що «за стіл» вони всілися надовго, «з’їсти» хочуть багато, тож похапцем нічого не робитимуть. Бахрейн дуже довго не був схожий на «кістку», що може стати в горлі руба. Ускладнили життя корейцям хіба що суддівські фантазії. Але й у меншості вони зафіксували результат достатньо впевнено.