CAN 2019: Півфінали та фінал

Неймовірне напруження, щільна боротьба по всьому полю, обмаль простору для творчости. Типове явище для вирішальних поєдинків. Переможців визначали нюанси. Однак і вони вклалися у загальну логіку турніру.

У першому півфіналі сенегальці все ж були фаворитами й активний пресинг із самого початку це тільки підкреслював. Команда досить непогано рухалася попереду, а тунісцям у перші хвилин п’ятнадцять рідко вдавалося вибратися зі своєї половини.

Довелося докласти певних зусиль лише для того, щоб трохи відсунути гру від свого штрафного майданчика, але наполегливі сенегальці не лише повернули її туди, куди їм було потрібно, а й завдали кількох ударів із меж штрафного. Точности їм забракло, однак тунісці почули це попередження.

На старті другого тайму вони приголомшили двома різкими випадами. Хеніссі та Сассі цілком могли вивести команду Алена Жиресса вперед. Адже ситуації були кращі за будь-що створене суперником у першому таймі. Збірна Тунісу навіть сама пішла пресингувати. Спокійно на це дивитися сенегальці, звісно, не збиралися, тож команди увійшли у клінч й розірвати ці палкі обійми вдавалося нечасто.

Коли ж це трапилося, то в обох випадках йшлося про 11-метрові. Першими шанс отримали тунісці. Фержані Сассі не переграв Гоміса. За шість хвилин після цього вже сенегальці мали вирішувати, хто битиме пенальті. Мане на турнірі схибив двічі, тож довірили Анрі Севе. Хассен парирував його удар.

Після того, як у одній восьмій його замінили перед серією пенальті, туніський голкіпер все ж довів, що у таких випадках на нього можна розраховувати. Тим більш прикрою була помилка Хассена на сотій хвилині, що й призвела до єдиного взяття воріт. У сітку м’яч залетів від Ділана Бронна, але не залишилося сумніву, хто був головним винуватцем цього автоголу.

У додатковий час тунісці змушені були закритися на своїй половині, поки суперник намагався знайти оптимальні позиції для завершення атак. Навряд чи навіть сенегальці сподівалися, що їхній тиск призведе саме до такої помилки в обороні суперника.

Коли ж збірній Тунісу довелося йти вперед, то не вдалося передусім втримати під контролем неминучі на останніх хвилинах емоції. Занадто кваплива гра не створювала проблем сенегальському захистові. Як і упродовж значної частини матчу, ритм боротьби тунісці відчували значно краще, аніж ритм гри. Досить символічно для команди, що була здатна на більш різноманітні дії в атаці, але у більшості випадків так і не скористалася цим скарбом.

Сенегал - Туніс 1:0

1:0 - Бронн, 100 (автогол)

Незабиті пенальті: Севе, 81 (сейв) - Сассі, 75 (сейв)

Попередження: Кулібалі, 73 - Хазрі, 64; Сліті, 76

Драматизм другого півфіналу був радше штучним. Пізній переможний удар Мареза поставив крапку в матчі, в якому збірна Алжиру діяла краще. Йдеться насамперед про більш якісну колективну роботу. Нігерійці час від часу відповідали своїми атаками й били по воротах, але відчуття домінування алжирців не зникало навіть коли м’яч був у суперника, або ж вони самі не завершували свої комбінації ударами.

Ще один важливий нюанс. Бельмаді не зробив жодної заміни. У матчі із потужним, витривалим суперником. Фізична готовність збірної Алжиру дозволила витримувати ритм протистояння й точніше скеровувати свої зусилля.

Збірна Нігерії зіграла в межах своїх можливостей. Навряд чи варто було очікувати від неї масштабніших атак. Змагалися до останніх секунд, вхопили несподіваний шанс у вигляді пенальті. Тобто не опустилися нижче певного рівня. Та розраховувати на більше підстав все-таки не було. Вихід команди Гернота Рора до фіналу сприймався б як несподіванка. А на цьому Кубку Африки навіть несподіванки мали певне підґрунтя.

Алжир - Нігерія 2:1

1:0 - Еконг, 40 (автогол); 1:1 - Ігало, 72 (пен.); 2:1 - Марез, 95

Попередження: Бунеджах, 52; Фегулі, 68; Манді, 71 - Авазім, 88

Фінальний матч змусив згадати перемогу “Црвени Звезди” у Кубку Чемпіонів 1991 року. Суха, невиразна гра у вирішальному матчі проти “Марселя” залишила спотворене враження про надзвичайно яскраву белградську команду.

І зараз, якщо хтось побачив алжирців тільки у фіналі, міг би скласти не зовсім повне враження про команду Джамеля Бельмаді. Частково “винен” у цьому швидкий гол. Бунеджах вистраждав цей фанстамагоричний рикошет усіма попередніми хибами. Один із найкращих бомбардирів континенту забив тоді, коли це було найнеобхідніше.

Одразу після голу алжирці продовжили активно діяти без м’яча й прагнули мати територіальну перевагу навіть не контролюючи його. Для цього суперника зустрічали ледь не біля його штрафного майданчика. Будь-хто інший міг не витримати й втратити м’яч раз чи два, а цього б алжирцям вистачило. Сенегальці призвичаїлися долати цей пресинг із допомогою індивідуальних проходів. Справа теоретично ризикована, але впевнений контроль допоміг долати лінії пресингу. Менш успішними були спроби краще розташуватися попереду та підключити до атак флангових захисників. Алжирці уважно ставилися до найменших деталей, і проскочити на ударні позиції було майже неможливо.

При цьому алжирці все ж занадто нехтували контргрою. Це, якраз, було на них не схоже, і у заключні 15 хвилин першого тайму здавалося, що така стратегія може бути занадто ризикованою. Без звичної гнучкости, без атак у відповідь, команда могла скарлючити біля власних воріт.

Повернути звичну структуру спробували відразу після перерви. Сенегальцям, як і у першому таймі, потрібно було поступово додавати у енергійності та, найголовніше, краще скоординовувати свої атаки. Для цього з поля пішов опорник Баду Ндьяй, а з’явився атакувальний хавбек Діатті. Згодом форвард Дьянь поміняв півзахисника Севе.

Присутність сенегальців на чужій половині ставала відчутнішою. Бити, щоправда, вдавалося мало. Найбільше запам’яталися удари Мбая Ньянга (ось у кого турнір не склався попри усі забіги) та Юссуфа Сабалі з інтервалом у три хвилини. Алжирці в цей час прагнули використати простір, появу якого спричинили перестановки сенегальців у центрі поля. Значно обережніше, аніж могли б, бо пріоритетною все ж залишалася боротьба на своїй половині. В ній команда Бельмаді викладалася до останку. Зрештою ця ставка лише на один із елементів своєї багатогранної гри допомогла зафіксувати мінімальну перемогу в матчі.

Закономірність титулу збірної Алжиру підкріплює не лише фінальний поєдинок. Цей тріумф логічно випливає з усього зробленого від першого матчу. І якщо останній крок до вершини був не таким ефектним, як можна було б очікувати, усі попередні не залишили сумніву в кваліфікації тренера та його підопічних. Тож якщо вони не прикрасили вирішальне зусилля більш вишуканою грою, це тільки є приводом пильніше стежити за розвитком команди, що залишила на цьому турнірі найглибше враження.

Сенегал - Алжир 0:1

0:1 - Бунеджах, 2

Попередження: Гейє, 79; Гассама, 80 - Бенсебаїні, 33; Манді, 92; Гедьюра, 94

Кубок УЄФА: "Сент-Патрікс" - "Норрчопінг"

Татусь, років тридцяти п’яти, більшість з яких він провів у пабі й після третьої пінти може зацідити поміж очі либонь будь-якому нахабі, пронизливо запискотів: Ref, it’s a f***ing penalty, коли захисник гостей акуратно й чисто відтіснив форварда плечем. Синаш, років дванадцяти, в унісон заверещав: Ref, you are a f***ing prick. Не залишилося сумніву, що якби їм хтось запропонував обговорити дематюкизацію мови, обидва б відповіли звичним f**k off.

Не дивував і такий своєрідний підхід до оцінки ситуації. Стадіон “Річмонд Парк” не єдиний у світі, де кожне падіння “свого” супроводжується вимогами якнайсуворішого покарання винуватцеві, а суперника проголосять симулянтом, навіть якщо його виноситимуть з поля зі зламаною ногою.

А тут ще й нагода майже урочиста. “Сент-Патрікс Атлетик” вперше за три роки грав матч єврокубка. У липні цей турнір ще можна за старою звичкою називати Кубком УЄФА. Поки немає групових турнірів, поки не звалюються сюди, ні сіло, ні впало, невдахи зовсім іншого змагання, поки все вирішується лише у двох матчах. Та ще й на таких колоритних стадіонах.

“Річмонд Парк” ховається за шеренгою будинків. Навіть не скажеш, що за ними є футбольна арена. Невеличка (тут би обов’язково втулити десь прикметник “затишна”), скромна, але ж це матч того раунду, коли з аркушу зі списком “вимог” УЄФА можна зробити охайну самокрутку. Із запаху одразу за турнікетами можна було припустити, що хтось саме це і зробив.

Але головним ароматом на таких стадіонах є дражливі пахощі бургерів та картоплі фрі (найкраще йде з часниковим соусом та сиром). Спокушає навіть якщо прийдеш не з порожнім шлунком. До того ж треба пам’ятати, що цього сезону в “Патс” не надто добре з атакою. У 25 матчах забили 21 м’яч (вдома 11 у 13-ти). Тож бенькетів на полі ніхто не обіцяє.

Тому й доволі стримано сприймали трибуни перші обміни атаками. Гравці “Сент-Патрікс” боролися в ці хвилини не лише із опонентами, а й іноді з власними ногами. Хвилювалися й вочевидь потребували трохи гучнішої підтримки, аніж невтомне скандування кількох десятків ультрас. Натомість добре було чути фанів “Норрчопінга”. Ще б пак. Хто це пробиває виїзд, щоб потім сидіти й мовчати?

Емоційна складова переважала у першому таймі. Більше це позначалося на господарях. Вони ж бо щосили прагнули забити ще до перерви. На “Річмонд Парк” такого не траплялося з 21-го травня. У чемпіонаті “Патс” завмерли на п’ятому місці ще у квітні й відтоді не рухаються ані вгору, ані униз. Тому дуже хотілося у цьому особливому матчі вирватися з такої одноманітности. Але в атаках майже не було хорошого останнього пасу. Жваво йшли вперед флангами й подавали зручно для захисників та воротаря шведської команди. По одному моменту у кожного – увесь доробок першої половини.

“Патс” дебютували в єврокубках у сезоні 1961/62. Але завсідниками цих турнірів стали вже у цьому столітті. Тоді ж, 2002 року, здобули першу перемогу в Європі. Той успіх у матчі з хорватською “Рієкою” навіть дав старт серії з восьми матчів без поразок на своєму полі. І взагалі за 10 наступних років “Сент-Патрікс” поступився у Дубліні лише двічі. Зокрема (на стадіоні “Талла”) львівським “Карпатам”. Потім були ще дві домашні перемоги, а от після них програли 5 домашніх матчів з 6-ти.

Особливо дошкульною була поразка від варшавської “Легії” у кваліфікації Ліги Чемпіонів п’ять років тому. На виїзді зіграли 1:1, розраховували, і, здавалося, що небезпідставно, на успіх вдома. Знову, до речі, приймали суперника у Таллі. Поляків прийшло стільки, що фінансовий зиск від гри на цій арені був очевидним. А от на полі все закінчилося сумними 0:5.

Самими лише спогадами про фіаско останніх сезонів не можна пояснити стриманість уболівальників. Коли 2016-го “Дандолк” грав свій матч ЛЧ (проти тієї ж “Легії) на “Ленсдаун Роуд”, найбільшому стадіоні країни, публіці теж не вдалося підштовхнути команду, взяти її на плечі. Футболісти мали “завести” трибуни, а не навпаки.

Тож на “Річмонд Парк”, у другому таймі, принишкли зрештою навіть “ультрас”. Центральний захисник Кьяран Келлі невдало виконав пас вперед, шведи перехопили біля центральної лінії й блискавично розіграли комбінацію, яку завершив Саймон Терн, син блискучого хавбека Юнаса Терна.

Для гравців “Сент-Патрікс” після цього м’яч ставав важчим із кожною невдалою спробою наблизитися до воріт “Норрчопінга”. Зникала навіть та мінімально необхідна злагодженість, що простежувалася у першому таймі. Шведи почувалися впевнено й могли забити вдруге ще до автоголу Лі Десмонда на 85-й хвилині. На той момент дехто з уболівальників пішов з трибун. Урочиста подія нічим не відрізнялася від більшости матчів сезону на “Річмонд Парк”. Випущена під цей поєдинок футболка Saints in Europe, може, й матиме якусь колекційну цінність. Але навряд чи виступ у Європі в сезоні 2019/20 стане насправді пам’ятним. Хіба що на виїзді “Патс” здивують усіх, а перш за все себе самих.

CAN 2019: Чвертьфінал, 11 липня

Чвертьфінал подарував найбільш цікаві за змістом та інтригою матчі, й поєдинок алжирців з івуарійцями був найкращим із них. Кот д’Івуар вже з перших хвилин ліпше виходив з оборони, аніж проти малійців у одній восьмій. А це, відповідно, означало логічніший розвиток атак й менше втрат на своїй половині. І на шостій хвилині Градель завершував одну з комбінацій хорошим підкрученим ударом. Мболі дотягнувся й потім м’яч влучив у штангу.

Алжирська команда нагадала про свій високий рівень вже за вісім хвилин. Марез пробивав після багатоходівки, що стала передвісником результативної атаки на 20-й хвилині. У її заключній фазі Бенсебаїні низом перевів м’яч на Фегулі в зону, в якій візуальна територіальна перевага ніби й була у захисників. Однак пас був настільки прорахованим, що у Соф’яна виявилося вдосталь місця для точного удару.

Ще упродовж кількох хвилин збірна Кот д’Івуару змушена була стримувати суперника й майже не з’являлася біля його воріт. Довелося докласти неабияких зусиль, та все ж поступово відсунули гру трохи далі й намагалися зручно розташуватися для позиційного нападу. Щоправда, алжирці захищалися досить впевнено й ще одного удару Градель завдав лише у компенсований час.

На початку ж другого тайму “компенсованими” за своєю суттю могли стати хвилин сорок ігрового часу. Бунеджах заробив пенальті. Другий гол майже напевно знищував би інтригу в матчі. Адже до цього Алжир не пропустив на турнірі жодного м’яча. Коли ж Бунеджах пробив з “точки” у перекладину, це не мало якогось миттєвого психологічного ефекту. Принаймні гол івуарійців не варто пов’язувати з якимось пригніченням суперника.

Йдеться радше про вміло використаний шанс для швидкої атаки малими силами. Суперник “обрізався” в центрі, Заха протягнув м’яч вперед і віддав на Коджа. Як і у випадку з голом Фегулі чисельна перевага була на боці захисту, але у динаміці переважали гравці, що володіли м’ячем.

Алжир відреагував двома блискучими атаками за дві хвилини. Марез навіть вже спрямував м’яч повз голкіпера, але того підстрахував Багайоко. Івуарійці після свого голу зрозуміли, що за певних обставин можна створювати загрози й роботою двох-трьох гравців. Вдавалося це насамперед тому що вперше за всі матчі алжирці дещо невпевнено почали діяти біля свого штрафного.

Та все ж їхня наполегливість в атаці змусила Кот д’Івуар значно більше дбати про оборону. Тільки у додатковий час Корне та Градель небезпечно пробили упродовж хвилини. Інші ж гострі ситуації, що наприкінці основного часу, що у додатковий, виникали біля воріт Гбоуо.

Після заміни Бунеджаха можна було спокійно знімати його реакцію на кожен епізод. І вийшов би чудовий короткометражний фільм. Багдад неймовірно переживав свою невдачу, що поставила команду на межу вильоту. Та після драматичної серії пенальті він і партнери по команді святкували вихід до півфіналу.

Кот д’Івуар - Алжир 1:1 (пен. 3:4)

0:1 - Фегулі, 20; 1:1 - Коджа, 62

Серія пенальті: 0:1 - Бенсебаїні; 1:1 - Кессьє; 1:2 - Слімані; 2:2 - Корне; 2:3 - Делор; 2:3 - Боні (сейв); 2:4 - Унас; 3:4 - Градель; 3:4 - Бельайлі (штанга); 3:4 - Дьє (штанга)

Попередження: Заха, 29; Багайоко, 43; Гбоуо, 46; Кессьє, 88; Комара, 120 - Бенсебаїні, 29; Беннасер, 39

Мадагаскарцям було нелегко ще у попередньому раунді, але тоді впоралися і з суперником, і з собою самими. Цього ж разу динамізму вистачило хвилин на п’ятнадцять. Саме у першій третині матчу ще можна було говорити про обмін атаками.

Потім тунісці невпинно збільшували свою перевагу в усіх компонентах. Збірній Мадагаскару довелося перейти до невдячної та виснажливої роботи без м’яча. На притаманні команді раніше чіткі виходи з оборони сил вже не вистачало. Туніс повністю контролював гру.

Ален Жиресс “амністував” Хазрі, який починав попередній матч на лаві запасних, й Вахбі був традиційно одним із найкращих на полі. Забракло йому хіба що забитого м’яча. Але у першому таймі Мельвін Адріен парирував його удар зі штрафного. У другому, коли Вахбі забив на першій хвилині, зафіксували офсайд. І зрештою на 60-й воротар впорався з його ударом, одначе за кілька секунд м’яч спрямував у сітку Мсакні. Це був вже другий м’яч тунісців. Вісьмома хвилинами раніше відзначився Сассі. У ворота м’яч зрикошетив від Фонтена, але те взяття воріт закономірно підкреслило перевагу туніської збірної.

За рахунку 0:2 Мадагаскар навіть отримав від суперника м’яч, але не простір. А створювати його, маневрувати на швидкості підопічні Дюпюї не могли. Грати з відчуттям марности своїх зусиль нелегко будь-кому, що вже казати про дебютантів Кубка Африки, які провели, без сумніву, історичний турнір.

Історична подія сталася й у компенсований час другого тайму. У контратаці Хазрі асистував Сліті. Цей гол означав, що після двадцяти спроб (4 різних збірних, 5 турнірів) команда під керівництвом Алена Жиресса нарешті забила тричі у матчі Кубка Африки.

Мадагаскар - Туніс 0:3

0:1 - Сассі, 52; 0:2 - Мсакні, 60; 0:3 - Сліті, 93

Попередження: Андріанантенайна, 86

CAN 2019: Чвертьфінал, 10 липня

На 69-й хвилині у збірної Беніну замість опорника Сессі Д’Алмейди вийшов атакувальний хавбек Сейду Мама. На 70-й Сенегал відкрив рахунок у матчі. Є сенс встановлювати прямий зв’язок між цими подіями. Адже Ідрісса Гейє для свого ривка до штрафного майданчика скористався шпаринкою, яких до того в обороні бенінців не було. А тут елементарно не встигли перебудуватися, і Гейє розіграв із Мане результативну комбінацію. Вона справді вийшла симпатичною, але скільки ж драматизму було в цьому епізоді для бенінської команди, яка в ці хвилини не обмежувалася стримуванням потужного суперника.

Бо починалося все саме з цього. Як і проти марокканців, Мішель Дюссюе налаштував своїх підопічних на тривалу й ешелоновану гру в обороні. І динаміка, з якою стартували сенегальці, випаровувалася на очах. Попервах ще чергували довгі передачі у зони на флангах, коли суперник піднімався трохи вище, з тривалішим переход до атаки. Бенінці розуміли, як знешкодити обидва способи.

Поступово колективні дії команди Аліу Сіссе тьмяніли, вже не йшлося про якусь структуру, зрозумілу не лише стороннім спостерігачам, а й самим футболістам. Бенінці навіть зрідка акуратно наближалися до чужих воріт. На 26-й хвилині Поте взагалі ледь не переправив м’яч у сітку п’ятою. Хоч і йшлося про стандарт, але зуби показали.

Не дивно, що з перших хвилин другого тайму Сенегал почав пресингувати. Метод, здавалося б, надійний, бо добре спрацьовував у інших матчах. А от бенінці почали вислизати з під цього пресингу. Й двох ударів за дві хвилини завдали вони, а не сенегальці. Та й потім якийсь час гострота виникала радше біля воріт Гоміса. Він ще й сам ледь не загнав м’яч у сітку на 66-й хвилині.

У грі збірної Сенегалу проскакувало роздратування. Фаворит поєдинку ніяк не міг знайти дієвих засобів проти оборони суперника. До проходу Гейє.

І як все миттєво змінилося. Простору для атак було вдосталь. Вривалися у ці зони сенегальці невимушено, моменти створювали регулярно. Мане забив, але зафіксували офсайд. У нього та Діаня були ще нагоди збільшити перевагу. Хоча, як і у матчі проти Уганди, сенегальці не ризикували постраждати через власне марнотратство.

У збірної Беніну елементарно не було ресурсів, щоб створити серйозні проблеми настільки міцному захисту. Ще й постійно доводилося озиратися й ловити у контратаках Мане. А окрім нього, ще й Гейє був не проти увімкнути швидкість. У одному з таких епізодів його збив Вердон і бенінці залишилися вдесятьох. І без того примарні шанси зникли остаточно. Команда, що проходила далі, завдяки вмінню терпіти й вичікувати, не витримала саме тоді, коли була не проти зіграти рішучіше.

Сенегал - Бенін 1:0

1:0 - Гейє, 70

Попередження: Мане, 91 - Суку, 44; Муньє, 93

Вилучення: Вердон, 83

З’ясувалося, що навпроти збірної Нігерії має бути добре організований суперник для того, щоб вона сама не нагадувала збіговище випадкових персонажів. І виходить тоді динамічний, повний драматизму та боротьби матч, в якому обидві команди старанно виконують усе необхідне, й в атаці й у захисті.

У такому ритмі гра йшла з самого початку. Як би не розгорталися атаки, оборонці пильнували як слід й потрапити на ударну позицію було нелегко. Знадобилася особлива чіткість у русі м’яча й гравців, щоб Саму Чуквуезе залишився без нагляду й з другої спроби вразив ворота. У ці хвилини збірна ПАР йшла вперед частіше й тим не менш пропустила.

З подвійною енергією повернулися до роботи на чужій половині, але цього разу гра захисту нігерійців не мала нічого спільного з тим, що вони демонстрували проти Камеруну. І щоб не дати супернику піти в атаку відразу після перерви, нігерійці самі почали відбирати м’яч вище, суттєво ускладнили роботу середньої лінії збірної ПАР. Етебо міг забити другий, але Вільямс зреагував на його удар зі штрафного.

Приємно було спостерігати, як наполегливо південноафриканці покращували свій вихід із оборони, наскільки ретельніше виконували передачі й супроводжували їх переміщеннями без м’яча. Цілком логічно цей тиск втілився у забитий м’яч. І сталося це завдяки системі VAR. Адже без відеоповторів неможливо було помітити, що м’яч полетів до Бонгані Зунгу не від партнера, а від спини Ндіді.

Гра тривала у хорошому темпі, з органічними атакувальними маневрами обох команд й мала б закономірно продовжитися у додатковий час. Але Ронвен Вільямс прорахувався на виході. Долю поєдинка, насиченого різноманітними нюансами, вирішила банальна помилка голкіпера.

Нігерія - Південна Африка 2:1

1:0 - Чуквуезе, 27; 1:1 - Зунгу, 71; 2:1 - Еконг, 89

Попередження: Муса, 35 - Мотіба, 14; Хлатшвайо, 49; Мкізе, 75

CAN 2019: Одна восьма, 9 липня

У всьому “винен” музичний супровід матчів збірної Малі. Це через нього починаєш сприймати їхню гру як щось нерозривно пов’язане із ритмом уболівальницького оркестру на трибунах. Навіть мимохіть відзначаєш, що й рухаються гравці ніби в такт мелодії. Хоч це й не відповідає дійсності. Але точно можна стверджувати, що у малійців була одна з найритмічніших команд турніру. Причому помітно це було не лише в атаці, а й коли відбирали м’яч.

Зокрема, у першому таймі матчу з Кот д’Івуаром було чимало епізодів, в яких малійський футболіст вдало вибирав момент й різким, точним рухом або вибивав м’яч у суперника, або й взагалі його перехоплював аби розпочати наступ своєї команди. Завдяки таким вдалим діям івуарійців тримали на солідній відстані від воріт Діарра.

Ще одним ефективним елементом був високий пресинг, що змушував Кот д’Івуар занадто часто використовувати непідготовлені довгі передачі. Тоді й починала збірна Малі ці свої ритмічні комбінації. Навіть центрфорвард Марега не стовбичив на одному місці, а рухався і добре взаємодіяв із партнерами за межами штрафного майданчика. На 19-й хвилині після його зручної передачі пробив правий захисник Амарі Траоре.

І все ж самого Мареги було замало безпосередньо у штрафному. І не тільки його. Івуарійці саме там зосереджували достатньо гравців й знайти простір для завершального удару не вдавалося. Навіть коли Марега завершив непогану атаку на 42-й хвилині, траєкторію м’яча значно більше зумовили позиції захисників, а не бажання форварда. Попри бліду гру в атаці, в захисті івуарійська команда не припускалася серйозних помилок.

Додати попереду вона спробувала вже у другій половині. Нарешті пробив Ніколя Пепе, подали три кутових за кілька хвилин. Однак і малійці не зупинялися. Їм навіть зручніше було розвивати свої атаки у грі обопільно гострій. Тільки от і далі щось незрозуміле коїлося у чужому штрафному. Дженепо елементарно заплутався у власних ногах, коли опинився на дуже зручній позиції. Невдало могли обробити м’яч й інші гравці.

Вихід одного Адама Траоре допоміг повернути точніший контроль, поява другого збіглася в часі з найцікавішими комбінаціями. Малійці потроху наближалися до максимально точної інтерпретації основної теми. І якраз тоді свій перший серйозний момент створив Кот д’Івуар. Вивірений пас із глибини вивів Коджу сам-на-сам, але він не зумів переграти голкіпера.

Цей епізод навіть не назвеш непочутою пересторогою, бо забили івуарійці ще банальніше. Воротар виконав штрафний зі своєї половини, малійці пропустили м’яч аж до кута воротарського й Заха переправив його в сітку. Два моменти – один гол.

Малійцям потрібно було знайти свою ефективність. І атакували багато. Насамперед флангами. Усі зусилля зводила нанівець жахливо низька якість подач. Навіть коли суперник не встигав завадити, коли був час підготувати навіс, м’яч летів куди завгодно тільки не на партнерів, що розташувалися у штрафному. Додавала “гостроти” цим передачам (як і подачам зі стандартів) хіба що не надто впевнена гра Гбоуо.

Єдиного справді небезпечного удару малійці завдали на 93-й хвилині. Команда, що мала досить різноманітний репертуар, програла, бо у вирішальний момент безбожно різнила у найпростішому.

Малі - Кот д’Івуар 0:1

0:1 - Заха, 76

Попередження: Лассана Кулібалі, 36 - Багайоко, 62

Ален Жиресс знайшов ефективний спосіб, як краще поєднати Мсакні, Сліті та Хазрі. У старті вийшов тільки Юссеф, а Наїм та Вахбі залишилися у запасі. Шах і мат. Три опорники мали забезпечити якісний перехід від оборони до атаки. Зрозуміло, що нічого подібного вони не робили, й нормально команда тримала м’яч, може, хвилин сім десь у середині першого тайму. Тоді й ганців трохи відсунули від своїх воріт. Бо на початку матчу їхня присутність на половині суперника була аж ніяк не формальною й цей стартовий тиск цілком міг призвести до взяття воріт. На 16-й хвилині Адамс головою пробив у штангу після подачі з кута поля.

Нова хвиля атак збірної Гани, вже наприкінці тайму, завершилася точним ударом Андре Айю. Тільки от судді гол не зарахували. Головний арбітр показав, що Томас підіграв рукою, але той обробив м’яч грудьми. Зайвий привід пошкодувати, що VAR використовуватимуть тільки з чвертьфіналу.

Динамічно атакувала Гана й відразу після перерви. Цей матч взагалі був чи не найбільш активним у її виконанні. Тунісці в ці хвилини покладалися на свій справді міцний захист й стримували суперника як могли. Коли ж тиск зменшився й самі мало-помалу вибиралися вперед. Ще й Хазрі з’явився на полі й одразу здалося, що місця для наступу в тунісців стало більше. На 73-й хвилині Вахбі пасом п’ятою допоміг Кешріді використати вільний простір на правому фланзі. На прострільну передачу захисника вискочив Хеніссі й вправно пробив в один дотик.

Ось тоді збірна Гани ще ближче познайомилася із залізобетонною лінією оборони, яку до цього матчу пробили тільки одного разу. Потурбував воротаря хіба що Вакасо Мубарак. У інших випадках пробити не давали. І тут Жиресс вирішив, що у хаті недостатньо прибрано. Замість автора голу він випустив на 90-й хвилині ще одного центрального захисника. І вгадав. У першому ж епізоді за участі Рамі Бедуї він виграв повітря після подачі зі штрафного й точно пробив. У власні ворота. Те, що стільки часу марно намагалися зробити футболісти збірної Гани , за секунду зробив туніський захисник.

Зрозуміло, що у додатковий час ганці атакували з особливим натхненням. І тепер вже били досхочу. Навіть старенький Асамоа Джан зробив кілька спроб. Так, він справді виглядає і грає як спрацьований футболіст. Попри те, що у графі вік красується скромна цифра “33”. На поле Джан виходив на 84-й хвилині, замість Андре Айю, який кілька разів повторив “What are you doing?”, поки йшов до лави запасних повз тренера Квесі Аппію.

На удари ганців Туніс відповів лише непоганою спробою Хазрі. Він та Сліті хоч якось намагалися оживити команду, що вже погодилася на серію пенальті. Жиресс якраз тому не робив четверту заміну. Аж перед фінальним свистком він поміняв воротаря. Хассен Муез розлютився й заспокоювати його довелося кільком партнерам, а Жирессу залишалося сподіватися, що вихід Фарука Бен Мустафи не буде таким само “вдалим”, як поява Бедуї.

Цього разу тренер не помилився. Бен Мустафа парирував удар Екубана, а усі тунісці пробили бездоганно.

Гана - Туніс 1:1 (пен. 4:5)

0:1 - Хеніссі, 73; 1:1 - Бедуї (автогол), 91

Серія пенальті: 1:0 - Вакасо; 1:1 - Сліті; 2:1 - Д. Айю; 2:2 - Хазрі; 2:2 - Екубан (сейв); 2:3 - Бронн; 3:3 - Агбеньєну; 3:4 - Мерія; 4:4 - Партей; 4:5 - Сассі

Попередження: Бойє, 11; Вакасо, 87; Адамс, 90 - Бронн, 12; Мсакні, 48

CAN 2019: Одна восьма, 7 липня

Невідома висота. Ніколи раніше збірна Мадагаскару не грала матч плей-оф Кубка Африки. Нема кого розпитати. Можна спертися на клубний досвід, згадати матчі на виліт, в яких доводилося брати участь, але наскільки це допоможе, наскільки захистить від гіпоксії?

На перших хвилинах все йде нормально. Звичний рух, вчасні підключення й передачі. Коли Номенджанахарі очевидно прокидає м’яч собі на хід, його випереджає навіть не суперник, а партнер по команді. Й вганяє м’яча у дальній верхній кут.

Конголезцям на початку гри потрібен дирижер. Так, без нього обходилися увесь турнір, але це якраз одна із вад команди. Особливо це відчутно, коли просуваються вперед без синхронних переміщень гравців. Вибір у того, хто володіє м’ячем занадто обмежений. На щастя, є атаки, в яких можна впоратися малими силами. Тож після подачі Музінги Бакамбю точно б’є головою, і потроху матч стає “густішим”, боротьба точиться між штрафними майданчиками. У Мадагаскару стає відчутно менше динамізму, а конголезці вже частіше опиняються на чужій половині великими силами, хоч це й мало впливає на ефективність атак.

У такій боротьбі ДР Конго простіше посилювати тиск. Потужности у команди достатньо, слід додати швидкости. Тому по перерві замість опорника Моке виходить Мешак Еліа. На правий фланг. А у центр зміщується Магома, зовсім не руйнівник. Мбемба ледь не забиває на 49-й, а Мадагаскар і далі працює без вже звичного темпу. Що вище піднімаєшся, тим важче рухатися. Потрібен імпульс активности, і його несподівано дає лівий захисник. Момбрі завершує красивий індивідуальний прохід небезпечним ударом, і Андріаматсіноро хибить на добиванні.

Таких моментів обмаль у обох команд. Бо хоч йти вперед мадагаскарцям нелегко, у захисті концентрації не втрачають. Власне, обидві команди в ці хвилини краще організовують дії в обороні, краще руйнують задуми суперника.

Обмаль можливостей і для швидких контратак. Тож треба вміло користатися нагодою. Конголезці починають один із таких випадів, але втрата м’яча обертається рейдом Метаніра. Правий захисник не лише наближається до штрафного, а й охайно подає на дальню штангу. Андріатсіма забиває головою ефектно, у падінні. У матчі настільки тягучому, щільному цей удар може бути вирішальним. Адже протриматися треба недовго.

Гол Мбемби на 90-й хвилині немов різкий поштовх за кілька кроків до вершини. Униз не покотилися, але енергії значно більше було у конголезців. Мбемба, Бакамбю, Мешак, Боласі. У додатковий час хтось із них міг забити й покласти край цьому казковому сходженню збірної Мадагаскару. Підопічні Дюпюї відповіли тільки дальнім ударом Метаніра. Дихати було важко. Якось потрібно було дотягнути до пенальті. Щоб перезавантажитися психологічно. Щоб вийти на цю серію із відчуттям того, що найгірше залишилося позаду. І кожен, хто бив, а це три оборонці й центральний півзахисник, виконували свої спроби із олімпійською незворушністю.

Збірна Мадагаскару витримала нелегкий підйом. Не розвалилася. Навіть настільки добре організована команда ризикує втратити свої найкращі навички у незвичних умовах. Та якщо це станеться, то лише у чвертьфіналі. А поки що вони йдуть далі, відкриваючи для себе, й у собі, щось нове на кожному кроці. Як робили це з самого початку циклу.

Мадагаскар - ДР Конго 2:2 (пенальті 4:2)

1:0 - Амада, 9; 1:1 - Бакамбю, 21; 2:1 - Андріатсіма, 77; 2:2 - Мбемба, 90

Серія пенальті: 1:0 - Амада; 1:0 - Тіссеран (вище воріт); 2:0 - Метанір; 2:1 - Бакамбю; 3:1 - Фонтен; 3:2 - Мпоку; 4:2 - Момбрі; 4:2 - Боласі (вище воріт)

Попередження: Морель, 113 - Мулумбу, 45+1; Джос, 97

Футболісти збірної Гвінеї набігали чимало кілометрів. Обсяг виконаної роботи справді був величезним. Чим вони могли похвалитися після цих титанічних зусиль? Двома ударами Маді Камара на 56-й хвилині? Але ж вже за хвилину Марез забивав другий м’яч Алжиру після чудового пасу Беннасера. На 89-й був момент у Ласса Бангура? Тоді Алжир вигравав 3:0.

“Проблема” гвінейців у цьому матчі має дуже “просте” пояснення. Рівень командної гри був неспівставним. Тому вони могли бігати, жорстко боротися за м’яч, намагатися хоч якось надати своїм атакам масштабности та гостроти, і цього все одно було недостатньо. Бо найкраще на що була здатна збірна Гвінеї, дорівнювало десь двадцяти відсоткам того, що міг продемонструвати суперник.

І демонстрація ця була найвищого ґатунку. Злива стрімких атак та небезпечних моментів могла “затопити” гвінейців ще до 20-ї хвилини. Цікаво, що алжирці навіть не переходили надовго до позиційного нападу, що було б логічно за такого співвідношення сил. Команда Джамеля Бельмаді могла й трохи відійти, відібрати м’яч на своїй половині й миттєво використати довгий пас, ще й змінюючи напрямок наступу.

Але й коли треба було зайняти позиції неподалік від чужого штрафного майданчика, алжирці діяли не менш злагоджено. Перша результативна комбінація почалася із вкидання з-за бокової. Алжирці перетворили її на маленький шедевр завдяки пасу п’ятою від Бунеджаха та витонченому завершальному удару Бельайлі.

І в інших атаках, що завершилися взяттям воріт Коне, можна знайти елементи, що прикрашають їх, зачаровують своєю естетичністю. Нічого, окрім старанности, гвінейці цьому протиставити не могли. Навіть коли вони різко “ставили ногу” з’ясовувалося, що й це суперник робить краще, й виходить з такого протистояння ще більш свідомим своєї переваги.

Важливо, що алжирці ані на мить не розслаблялися, не залишали суперникові бодай мінімального шансу. Адам Унас виходив на заміну, коли все було зрозуміло, тим не менш включився в гру так, наче команда поступалася. І забив за п’ять хвилин після появи на полі.
Т
реба дочекатися, чим закінчиться турнір для алжирців, а вже потім порівнювати, шукати аналогії та прилаштовувати до якоїсь компанії. Зараз можна напевне сказати, що кожного матчу цієї команди чекаєш нетерпляче.

Алжир - Гвінея 3:0

1:0 - Бельайлі, 24; 2:0 - Марез, 57; 3:0 - Унас, 82

Попередження: Гедьюра, 14 - Маді Камара, 6; Мартінес Канте, 54

CAN 2019: Одна восьма, 6 липня

Два матчі. В одному п’ять забитих м’ячів, в іншому – один. Здається недоречним питання про те, який із них був змістовнішим, який не відпускав від першої до останньої секунди. Тим не менш, після перегляду обох поєдинків навряд чи є сумніви, де саме було більше змісту, а не хаосу, футболу продуманого, а не футболу “як прийдеться”.

Характер перших хвилин матчу Нігерія - Камерун добре ілюструє гол Ідеона Ігало. Зі штрафного м’яч запустили у стінку, потім все ж пройшла подача, але пробив Омеруо коряво. На щастя, м’яч дострибав до форварда, після удару якого ще й зрикошетив від Ойонго.

Вірус “рикошетів” перескакував упродовж матчу з однієї команди на іншу. Першими спрямовували м’яч куди завгодно, тільки не в ноги партнерам камерунці. На цьому тлі атаки нігерійці справді мали солідніший вигляд, бо в них виходило займати кращі позиції на чужій половині й точніше контролювати м’яч.

Та варто було відкрити рахунок й трагікомічні помилки стали нормою для обох команд. У аргентинського релатора Бамбіно Понса є для таких випадків коронна фраза: “М’яч плакав”. І таке видовище справді краяло серце, бо йдеться про команди із футболістами хорошого рівня, здатними на зовсім іншу гру. Власне у Камеруну в цьому матчі у старті чи на заміну вийшло дев’ять чемпіонів КАН-2017, а тоді ця збірна демонструвала зовсім інший футбол.

М’ячі, забиті камерунцями на останніх хвилинах першого тайму, мали свою логіку, якщо брати кожну комбінацію відокремлено. Бо ніякими попередніми діями вони не були вмотивовані. Просто нігерійці раптом втратили концентрацію в захисті. Чи то від близькости перерви, чи то вирішили, що такий суперник не заб’є навіть якщо залишити його на полі самого.

А справа ж в тому, що там було кому забивати. І варто було проспати подачу Бассогога, як Баокен про це нагадав. Коли ж за три хвилини Банана виконав довгу передачу, а Баокен скинув головою на хід Нжи, захист нігерійців знову виявився неготовим до різкої зміни обставин.

Неготовність обох команд саме до тактичного протистояння конкретному супернику впадала в око й у другому таймі. Тільки тепер вже настала черга відключитися на три хвилини камерунському захисту. Першим цим скористався Ігало, а потім він асистував Івобі. Комбінація, яку завершував Алекс, справді вийшла симпатичною, але як у випадку з м’ячами суперника до перерви, вона була окремим епізодом, ледь не висмикнутим із загального контексту маловрозумливої гри обох команд.

Інтрига, звісно ж, була, така-сяка драматургія теж. Але колективний рівень виконання не дотягував до потенціялу кожного “актора”. І це вже питання до “режисерів”. Хоча вони обидва, що ветеран, що відносний новачок, не давали приводів розраховувати на щось інше у попередніх матчах турніру. І це, мабуть, єдиний елемент логіки в цьому матчі. Команди, що раніше не дуже то й розуміли, що їм робити на полі, у протистоянні віч-на-віч могли хіба що ловити сприятливі миттєвості у цілковитому безладді того, що відбувалося навколо.

Нігерія - Камерун 3:2

1:0 - Ігало, 19; 1:1 - Баокен, 41; 1:2 - Нжи, 44; 2:2 - Ігало, 63; 3:2 - Івобі, 66

Попередження: Авазім, 20 - Малонг, 28; Манджек, 51

На противагу попередньому матчу в поєдинку господарів турніру із південноафриканцями все було готово до тріумфу логіки. А як інакше? Хіба збірна Єгипту не пройшла груповий етап без втрат? Дев’ять із дев’яти й жодного пропущеного м’яча. Тоді як ПАР може й додавала від матчу до матчу, але ж ця команда забила тільки одного разу, тож як вона впорається у матчі, в якому обов’язково пропустить?

У схожій ситуації опинилася напередодні збірна Беніну. І вона вирішила вдатися до багато разів перевіреного способу безсоромного сидіння біля своїх воріт. Спрацювало, фаворита переграли й до чвертьфіналу вийшли. Такий сценарій був би зручним і для підопічних Стюарта Бакстера, можна було б подумати до матчу. Що відбувається щось геть інше стало зрозуміло вже на стартових хвилинах.

Єгиптяни, цілком очікувано, пішли в атаку впевнено й динамічно. А суперник миттєво відповів своєю. Та ще й зустрічав майбутніх переможців на їхній половині. Навряд чи це триватиме довго, могли заспокоювати себе єгипетські вболівальники. Ще трохи й південноафриканці зроблять те, що й бенінці проти Марокко. Закриються й гратимуть на відбій. Але час спливав, а ці впертюхи й далі пресингували. Ще й власний контроль м’яча був на хорошому рівні. Хавбеки збірної ПАР чудово відкривалися, пропонували логічний розвиток комбінації. Саме у них була динаміка, яку шукали для себе єгиптяни.

Їхня середня лінія накульгувала на обидві ноги. Ель Нені увесь турнір грав без особливого блиску, і зараз, коли треба було додати, наполягти на своїй перевазі у центрі поля, користі від нього не було. Схоже приналежність до європейського клубу – єдина причина його регулярної появи у стартовому складі. Прорахувався Агірре і з вибором гравця з місцевого чемпіонату. Абдалла Ель Саїд з клубу “Піраміди” був таким саме рухливим, як ці монументальні споруди. Значно кращою кандидатурою був би Валід Соліман, один із лідерів “Аль-Ахлі”, футболіст, що тонко відчуває ритм гри і вміє його регулювати. На тлі впевнених, навіть безстрашних дій суперника, такого гравця збірній Єгипту бракувало.

Після перерви господарям треба зрозуміти, відчути, як саме можна буде взяти цей ритм під контроль. Природним було бажання додати у швидкості, спробувати притиснути суперника до воріт. Дещо з цього Єгипет використав на початку тайму. Тоді вже контроль м’яча ставав для ПАР формою захисту.

На 57-й хвилині Салах ідеальним пасом розрізав оборону й на ударній позиції опинився Трезеге. Найкраща комбінація збірної Єгипту пройшла не після захеканого тиску, а завдяки вмінню бодай на мить затримати м’яч і потім точно й несподівано перевести його партнерові. Це мав бути зразок, але така передача виявилася винятком і поступово південноафриканці знову почали з’являтися біля чужих воріт. Їхні маневри не завжди завершувалися ударами, але повернулося відчуття балансу в грі, команда чітко виконувала свій план, хоча й ніби давно мала про нього забути й грати “на утримання”.

Така постава не завжди гарантує успіх. Футбол – гра примхлива й іноді важко зрозуміти, чому сталося так, а не інакше. Але цього разу логіка справді тріумфувала. Як і очікували ще до початку матчу. Хіба що це була логіка зовсім іншої команди. Та упродовж тих 84-х хвилин, що передували голу, ми побачили достатньо, щоб, затамувавши подих, стежити за бездоганно вишуканою атакою збірної ПАР і радіти голу Тембінкосі Лорча.

Цей 25-річний атакувальний хавбек із “Орландо Пайретс” відіграв найкращий у своїй кар’єрі сезон. Хоч команда й відстала на два очки від “Мамелоді Сандаунз” у боротьбі за титул, Лорч забив 9 м’ячів у чемпіонаті й ще 4 рази відзначився в Кубку Ліги (у цьому змаганні “Пайретс” програли фінал у серії пенальті). За підсумками сезону він отримав одразу дві нагороди найкращому гравцеві чемпіонату, від журналістів та від колег-футболістів. Навіть трохи дивно, що матч проти Єгипту був для Тембінкосі першим на цьому Кубку Африки. Але зовсім не дивує, що його удар приніс перемогу збірній ПАР. У матчі з одним голом іноді значно більше логіки та порядку, аніж у результативнішому балагані.

Єгипет - Південна Африка 0:1

0:1 - Лорч, 85

Попередження: Ашраф, 68 - Хланті, 44; Зунгу, 79; Хлатшвайо, 94

CAN 2019: Одна восьма, 5 липня

Пенальті на останній хвилині компенсованого часу. Ідеальна нагода виграти цей непростий, нервовий поєдинок. Здолати цього нехай і обмеженого, але непоступливого суперника й рушити далі, до більш серйозних викликів. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Лише гол наприкінці компенсованого часу не дав йому та партнерам по “Аяксу” зіграти фінал Ліги Чемпіонів.

А зараз, справді останнім ударом матчу, він виведе країну своїх предків до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Марокко вже уявляють собі цю переможну траєкторію від дотику Хакіма Зієша (Зієха для голландців) аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Сьомий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. Дзвін штанги ще довго відлунює у порожнечі їхнього розпачу.

“Дюссюе. Боже, допоможи Беніну”, – перед стартом цієї команди на турнірі автор твітер акаунту @SandalsForGoalposts красномовно висловив своє ставлення до французького наставника. І упродовж усього першого етапу ця фраза неодноразово зринала у пам’яті. Невибагливість бенінців в атаці іноді межувала із безідейністю. У одній восьмій, проти збірної Марокко, тим більше ніхто не збирався приголомшити світ вишуканою атакувальною стратегію. Пріоритет був очевидним. Перекрити шлях до своїх воріт.
Для цього, вдруге на турнірі, Дюссюе виставив трьох центральних захисників. А Стефан Сессеньйон значно більше часу проводив у опорній зоні, аніж ближче до штрафного майданчика суперників.

Ерве Ренар обрав варіянт, що чудово спрацював проти івуарійців, але дещо втратив блиск у поєдинку з Південною Африкою: Ель Ахмаді в опорній зоні, Буссуфа та Бельанда трохи вище. Від Мбарка та Юнеса вимагався максимум рухливості. Не менш мобільними мали бути й Амрабат та Зієш. У загальних рисах, саме такий рух команда втілювала у першому таймі. І все ж не вистачало якихось більш виразних деталей, що дивували б суперника, збивали його з пантелику. Навіть так вдавалося завершувати атаки ударами. Завершував їх переважно Зієш, з-за меж штрафного. Прорватися далі можна було хіба що після стрімкого переходу в наступ відразу як перехоплювали м’яч.

Хоча це чудово розуміли й бенінці, які в цих випадках мчали назад так, що могли б відібратися до олімпійського фіналу стометрівки. Їх не бентежили помилки попереду. Важливіше було нейтралізувати фаворитів матчу. І з цієї точки зору перша половина була успішною для збірної Беніну. Не завадило б ще трохи тієї допомоги, про яку з іронією писали у твітері. І гол на 53-й хвилині сприйняти якось інакше було неможливо. Бо по суті окрім, як зі стандарту, бенінці навряд чи щось взагалі створили. І навіть стандарт ще ж потрібно було заробити. Але якось впоралися. І Себіо Суку навісив із правого флангу, Муаз Аділеу виграв позицію у Да Кошти й впевнено пробив з льоту. Трапилося, як сліпій курці просо.

Звичайно ж, після цього засіли біля своїх воріт. Марокканці мали шукати способи пробити цей мур. Активніше почали підключатися флангові захисники, й після подачі Дірара ледь не забив головою Буфаль, який тільки-но вийшов на поле. А ще ефективнішою виявилася робота у центрі. Хоч там було людно, марокканці, насамперед Буфаль та Амрабат, чудово працювали корпусом й провокували захисників на фоли. І все ж зрівняти рахунок вдалося значно банальніше.

Адже команда, що не збирається вести м’яч до чужих воріт, змушена віддавати його назад, ближче до власних. А коли й тут немає жодної ідеї, то починають вагатися, імпровізувати за не надто сприятливих обставин. Ось у такий момент Буссуфа налетів на Жордана Адеоті, відібрав м’яч та вивів Ен-Несірі сам-на-сам. Неймовірне полегшення для марокканців, і нові атаки, нові штрафні. Зієш, Буссуфа не зуміли пробити Аллагбе.

Ключовим мав стати той штрафний, що виконується з одинадцяти метрів. Після фолу Сессеньйона на Ашрафі Хакімі. Це було жорстоко, що саме багаторічний лідер збірної Беніну припустився вирішальної помилки. Принаймні тоді вона здавалася вирішальною. Коли Хакім Зієш встановив м’яч на точку й почав розбіг…

Додатковий час запам’ятався передусім фантасмагоричним вилученням Аденона. За що саме бенінський захисник отримав другу жовту второпати було важко. Усім, окрім арбітра. Халід довгенько не хотів йти з поля, а коли таки рушив до роздягальні, встиг погризтися з кимось із асистентів Ренара й пообіцяти “знайти його потім”. Після цієї павзи марокканці навіть не могли як слід скористатися чисельною перевагою. Справді гострою була хіба що атака на 117-й хвилині, але Зієш із вигідної дистанції пробив вище воріт.

Після цих невдач не так дивували хиби у серії пенальті. Буфаль запустив м’яча над перекладиною, а удар Ен-Несірі відбив у перекладину воротар. Бенінці ж майстерно виконали усі чотири спроби.

Бенін до цього тричі брав участь у Кубку Африки. Жодного разу не вийшов з групи, не виграв жодного матчу (тільки одне очко у дев’яти зустрічах). Перемог немає досі. Але команда Мішеля Дюссюе стала чвертьфіналістом турніру.

Марокко - Бенін 1:1 (пен. 1:4)

0:1 - Аділеу, 53; 1:1 - Ен-Несірі, 75

Незабитий пенальті: Зієш, 90+6

Серія пенальті: 0:1 - Вердон; 1:1 - Ідріссі; 1:2 - Джигла; 1:2 - Буфаль (вище воріт); 1:3 - Тіджані; 1:3 - Ен-Несірі (сейв); 1:4 - Сейбу Мама

Попередження: Ідріссі, 91 - Аденон, 41; Суку, 51; Аденон, 97; Тіджані, 106

Вилучення: Аденон, 97

Пенальті на 16-й хвилині другого тайму. Ідеальна нагода закріпити перевагу у матчі проти наполегливого, непоступливого суперника. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Сезон, що завершився перемогою в Лізі Чемпіонів. А зараз він проштампує вихід своєї збірної до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Сенегалу вже уявляють собі цю траєкторію, від дотику Садіо Мане аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Десятий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. І бачать як їхню солодку мрію безжально руйнує один із найкращих голкіперів континенту.

Після цього Мане міг би спокійно подивитися в камеру й запитати: “Ну і що?” Бо на відміну від Зієша він не просто зіграв у фіналі ЛЧ, а й виграв його. Бо на відміну від Зієша він встиг раніше відзначитися у цьому матчі однієї восьмої фіналу Кубка Африки. Єдиною прикрістю для сенегальців був саме цей нереалізований пенальті. Навіть мінімальну перевагу вони втримали солідно та впевнено.

Хоч збірна Уганди й намагалася налаштувати свою традиційну гру. З постійним рухом, із багатоходовими комбінаціями. Намагалася робити те, що збиралася робити з самого початку. Однак на перших хвилинах було значно більше фолів, аніж гри, значно більше зупинок, аніж плавности. І цей відрізок завершився перехопленням Анрі Севе на чужій половині поля. Він віддав Ньянгу, а той вже запустив у вільну зону Мане.

Тобто, окрім того, що Уганда мала витримати силову боротьбу для того, щоб відстояти своє право на творчість, ще й рахунок змінився на користь суперника вже на 15-й хвилині.

Впертости цій збірній Уганди не позичати. Без неї навряд чи б опинилися навпроти сенегальців у матчі плей-оф Кубка Африки. Долати труднощі, як власного “виробництва”, так і суперникового, команда вміє. Тому й завзято маневрувала у пошуках найменшої шпаринки у цьому майже двометровому паркані, який сенегальці звели в центрі свого захисту.

І майже вийшло. Два удари Еммануеля Окві ніби підтвердили, що віднайти звичну гармонію можна навіть у такій жорсткій боротьбі. Але це були лише епізоди. Якраз вміння чітко ділити гру на фрагменти дозволяло сенегальцям контролювати ситуацію без зовнішніх ефектів.

То вже потім можна було згадати, як вчасно опинялися на своїх позиціях хавбеки, щоб уповільнити темп атаки суперника, як переконливо працювали захисники, коли угандійці шукали своїх форвардів. Альфреду Гомісу довелося серйозно вступити в гру хіба що на 80-й хвилині, після удару Катереггі зі штрафного. Мане міг би не забити ще два чи три пенальті й це б не похитнуло впевнености, з якою збірна Сенегалу йшла до перемоги.

Єдиною командою, що похитнула цю впевненість, поки що була збірна Алжиру. Але з нею сенегальці можуть знову зустрітися тільки у фіналі. А наступним суперником підопічних Аліу Сіссе буде Бенін. І Мане краще більше не хибити з одинадцятиметрової позначки.

Уганда - Сенегал 0:1

0:1 - Мане, 15

Незабитий пенальті: Мане, 61

Попередження: Оньянго, 5; Окві, 8; Аучо, 31 - Баду Ндьяй, 11; Кулібалі, 70

CAN 2019: Третій тур

У заключному турі групового етапу обійшлося без несподіванок. Далі пройшли ті, хто мав на це кращі шанси. Сенсацією, щоправда, проголосили перемогу Мадагаскара над Нігерією, але насправді результат цього матчу повністю відповідав логіці подій на полі. Тож дивувати він міг хіба що в загально-історичному контексті, а не у конкретному випадку.

Нігерійці, може, й більше володіли м’ячем, а моментів створили обмаль. Грали кволо, одноманітно. Мадагаскарці переважали суперника в якості колективного мислення з першої й до останньої хвилини. У кожній фазі гри вони займали кращі позиції. Коли ж у другому таймі поступово опускалися ближче до свого штрафного, не втратили порядку в своїх побудовах і навіть на останніх хвилинах не довелося нервувати, бо ніякого справжнього штурму у виконанні суперника не було. Значно активніше нігерійці, мабуть, штурмували солідну урядову делегацію, аби дізнатися що там із заборгованістю.

У іншому матчі цієї групи завдання збірної Гвінеї суттєво полегшило вилучення Крістофа Ндуваругіри. Бурундійцям довелося згортати стартову активність вже на 12-й хвилині. А шкода, бо до червоної картки лівому захиснику вони встигли двічі пробити по воротах й вочевидь не збиралися призвичаюватися до ритму суперника. А таки довелося й попри те, що час від часу намагалися виходити з оборони, контролюючи м’яч, вже не мали такої свободи дій, особливо після голу Яттара.

Після нього гвінейці справді зітхнули з полегшенням, бо особливої глибини та гостроти в їхніх атаках не було аж до 52-ї хвилини, коли справді шикарно провели блискавичну комбінацію, яку Яттара розігнав у центрі поля й завершив у штрафному майданчику. Знову вдалося забити дуже вчасно. За рахунку 0:2 оговтатися збірній Бурунді було вкрай важко. І навіть якщо й тримали м’яча, нічого конкретного у цих ситуаціях не створили.

В обох матчах групи А можна було побачити, як одна з команд старанно й наполегливо створює моменти і ніяк не може забити. До голу Салаха на 36-й хвилині збірна Уганди встигла разів із п’ять потурбувати Мохамеда Ель-Шенаві. Буквально за пару хвилин до точного удару лідера єгиптян зі штрафного їхній голкіпер парирував два поспіль удари Абду Лумали. І моменти ці виникали не тому, що збірна Єгипту вийшла на поле розслабленою. Проблеми команді Хав’єра Агірре створював суперник своєю динамічною грою. Тим не менш двічі м’яч опинився у сітці воріт Деніса Оньянго.

Угандійці продовжили рухатися, комбінувати й не забивати і у другому таймі. Остаточно зневірилися після травми свого воротаря. Якийсь час Оньянго надавали допомогу на полі, пауза була тривалою й по ній в діях команди не було завзяття та драйву. Господарям турніру вистачило ефективности у завершенні атак, щоб спокійно зафіксувати перемогу в групі.

Збірній ДР Конго так само спокійно вдалося вирішити все на свою користь в матчі, що теоретично мав би стати значно нервовішим. Але першим хорошим знаком був швидкий гол Болінгі. У цьому епізоді помилився Елвіс Чипезезе, який з’явився у стартовому складі через травму основого голкіпера на розминці.

Зімбабвійці відреагували на такий прикрий початок цікавими, продуманими, естетськими комбінаціями. І всі вони закінчувалися однаково. Нічим. Особливо трагікомічно це виглядало у другому таймі. Бо покращувати різницю м’ячів треба було конголезцям. Але вони навіть не докладали для цього якихось надмірних зусиль. І “всього лише” методично використовували помилки суперника, який зрештою просто перестав відходити назад після чергової невдачі в атаці й залишив чимало простору для контрвипадів.

Марокканці втретє поспіль перемогли з рахунком 1:0. За змістом матч був десь посередині між невиразним поєдинком проти Намібії та збалансованим і солідним проти Кот д’Івуару. Не вдавалося встановити належний ритм для позиційних атак, гірше рухався м’яч через Буссуфа та Бельанда. Власне першу справді виразну комбінацію розіграли лише на 64-й хвилині, коли Ашраф Хакімі влучив у перекладину.

Південноафриканці за цей час не били значно частіше, але виглядали мобільніше, і з м’ячем, і без нього. Власне до голу Буссуфа на 90-й здавалося, що все закінчиться нічиєю, яка влаштовувала обох суперників.

Паралельно збірна Намібії намагалася попсувати наостанок нерви івуарійцям, чия летаргічна гра лише підбадьорювала та спонукала до активніших дій. Першою скрипкою у цій благородній справі був Пітер Шалуліле. Саме він завдав двох найбільш небезпечних ударів своєї команди. В останній третині першого тайму намібійці маневрували на солідній відстані від воріт Ґбоуо і ще й проґавили елегантний пас Кессьє на Граделя.

Десь так, натхненними уривками, атакували івуарійці й після перерви, коли намібійська команда спробувала знову закріпитися на чужій половині. Усі плани зруйнував вдалий дальній удар Сере Д’є, після якого м’яч ще й зрикошетив від Ньямбе. На один гол намібійці все ж награли, але на останніх хвилинах, коли сил залишилося обмаль, пропустили кілька гострих випадів, два з яких призвели до взяття воріт.

У збірної Алжиру були зміни у стартовому складі, але нічого не змінилося у характері гри команди, у якості колективної взаємодії. Як почали розкатувати захист танзанійців, так і продовжували це робити упродовж всього матчу. Слімані та Унас в результативних комбінаціях так, наче зіграли разом не менше сотні матчів.

Перевага алжирської збірної була занадто безапеляційною, щоб закидати Саматті та партнерам, що вони не зуміли нічого протиставити цим атакам. Сподіватися можна було хіба що на власні зусилля попереду, але вони не призводили до гостроти біля воріт Мболі аж до останніх хвилин матчу.

Щось подібне сталося й у грі Кенія – Сенегал. Тільки там кенійці трималися більше години. І до жорсткої боротьби підготувалися, і за інтенсивністю намагалися не поступатися, і воротар діяв натхненно й навіть парирував пенальті у виконанні Мане.

Одначе, коли пріоритетом було тільки утримання нічиєї (і тоді кенійці б вийшли до однієї восьмої) й команда захищалася дедалі ближче до власних воріт, Патрік Матасі почав відчувати відповідальність ледь не за кожен м’яч, що летів до штрафного. Тож деякі його виходи стали нерозважливими й Ісмаїла Сарр скористався з помилки воротаря кенійців на 63-й хвилині. Далі сенегальцям було вже простіше і атакувати, і забивати.

Ось кому на цьому турнірі важко робити що одне, що інше, то це збірним Беніну та Камеруну. Може б їхній матч склався б інакше, якби Токо Екамбі точніше пробив головою на 5-й хвилині.

Але насправді важко було очікувати чогось іншого від двох команд, що у всіх трьох матчах цього етапу знаходили гру хіба що наспотички.

Різниця між ними та збірною Гани, мабуть, в тому, що ганці в матчі із Гвінеєю-Бісау все ж вряди-годи прикрашали свою благеньку гру яскравими епізодами.

Насамперед у другому таймі, на першій хвилині якого Джордан Айю відкрив рахунок. Чітко й красиво виписаною була й друга результативна комбінація.

Четверта, п’ята, шоста хвилини. Це хронологія перших трьох ударів ангольців у матчі з Малі. На мить навіть здалося, що маємо шанс побачити щось схоже на легендарний поєдинок цих суперників на Кубку Африки-2010. І справді – здалося.

Збірна Анголи плуталася у найпростіших маневрах, марно намагаючись запустити розгонича своїх атак.

У малійців якоїсь захмарної турнірної мотивації ніби й не було, але на тлі безпорадного суперника вони собі помалу додавали, спочатку закривши шлях до своїх воріт, а потім проклавши стежини до чужих. Гол  Амаду Айдара вже був наслідком тривалої атаки, що взайве підкреслила різницю між рівнем гри обох команд.

Якраз такої вагомої деталі забракло збірній Мавританії у першому таймі матчу з Тунісом. Били часто, небезпечно, після різких випадів, особливо флангових. І один точний удар одразу б піднімав команду Корантана Мартінса на друге місце.

Тренер тунісців знову захопився “творчим” пошуком. Новий варіант групи атаки у першому таймі не вразив. Вражає радше нездатність Алена Жиресса розпорядитися цим розсипищем талановитих виконавців.

А коли здавалося б міцний захист дозволяє супернику стільки створити за один тайм, то нервувати уболівальникам доводиться добряче. Хоч по перерві гру в обороні налагодили й навіть були якісь спалахи в атаці. Занадто поодинокі, щоб змінити загальну сіру картину? Тим не менш далі Туніс пройшов, а у плей-оф надійний захист може стати головним козирем.

CAN 2019: Другий тур, матчі 29 червня

Коли вже зіграні всі три матчі, то найменш продуктивний ігровий день турніру вже й не здається таким нелогічним. Перед кожним з них були підстави не чекати надмірної результативности. Водночас, у всіх трьох зустрічах все ж були моменти, коли м’яч міг би опинитися у сітці воріт.

Щоправда у першому з них цим моментів було обмаль. Попри це, збірна Мавританії навіть трохи здивувала. Спочатку здавалося, що як і у першому турі, вона використає свою квоту активности та роботи з м’ячем й хвилини з двадцять п’ятої зосередиться на руйнуванні задумів суперника. Саме так, власне, сталося у першому таймі, в якому головним здобутком мавританців була надійна гра біля власних воріт.

У діях ангольців було забагато браку, щоб розраховувати навіть на удари, що вже мріяти про голи. Неточних передач вистачало вже у центральній зоні, переміщення гравців не були синхронізовані й просто віддати пас до штрафного майданчика виходило вряди годі. Коли ж це нарешті вдалося, й Фреді закинув м’яча на хід Бруну Гашпару, захисник не зумів його обробити.

Ангольці стали у цьому матчі жертвою свого статусу фаворита. Їм більше довелося контролювати м’яч, більше часу долати насичений захист і цей, насамперед психологічний, тягар був команді не до снаги.

З кожною неточністю меншало впевнености, натомість мавританці “знахабніли” настільки, що у другому тайму не сіли до власних воріт після традиційного активного відрізку, упродовж якого вони ледь не відкрили рахунок. Адама Ба вийшов на флангову передачу майже як Сергій Булеца у півфіналі чемпіонату світу, але у цьому випадку Бруну Гашпар заблокував удар у відчайдушному підкаті.

Десь після цього епізоду Мавританія мала б “заспокоїтися”. До того ж, за три хвилини ледь не забив Вілсон Едуарду. Однак і для ангольців це був єдиний вартий згадки момент, і дебютанти турніру відчули, що можна розраховувати не лише на перше очко на Кубку Африки, а може й навіть на першу перемогу. Принаймні свої атаки збірна Мавританії прагнула вести регулярно. Ангольці ж і далі більше боролися із собою та м’ячем й поступалися у цій боротьбі дедалі переконливіше. Невдалою була навіть спроба агресивніше та швидше відбирати м’яч на чужій половині. Тож мавританцям нема за що дорікати, вони ледь не створили сенсацію, а от збірній Анголи з таким відсотком браку важко буде на щось розраховувати проти малійців.

Коли Кларенс Зеедорф готує команду до чергового матчу, він навряд чи заплющує очі й навмання вибирає тактичну схему. Немає сумніву, що у кожному рішенні наставника збірної Камеруну є логіка. Водночас можна сказати, що два роки тому з першого матчу камерунців було відчуття міцної, тактично чудово підготовленої команди. Зараз вона більше на конструктор, який збирають та розбирають під час матчу, щоб перевірити, що з цього вийде. Після 4-4-2 проти Гвінеї-Бісау, на поєдинок із Ганою камерунці вийшли з трьома центральними захисниками.

Зміну схеми супроводжували й кадрові перестановки. Подібну тактичну гнучкість можна тільки вітати, якщо команда до неї готова. А поки що більше помітні безладність та сумбур, особливо коли команда намагається створити хоч трохи вільного простору в позиційному нападі.

Власне перший гострий момент камерунці створили на 36-й хвилині коли просто не повернули м’яч супернику, який до цього вибив його в аут. Ще за п’ять хвилин гостру атаку вдалося провести після перехоплення м’яча у центрі поля. У інших випадках все закінчувалося втратами далеко від воріт Офорі.

Приблизно та сама картина була в атаці у збірної Гани. Хоча вони якраз почали жваво, з хорошим рухом м’яча. Але вистачило хвилин на п’ятнадцять, до травми Крістіана Ачу. Подальші атакувальні дії вже були розокремлені та непереконливі.

І мало що змінилося після перерви. Ані Андре Айю, ані комусь іншому не вдавалося додати сенсу маневрам збірної Гани. У камерунців в ці хвилини більше почав діяти у центрі Клінтон Нжи й це ледь не стало рішенням. Ледь, бо згодом він знову опинився на фланзі й тиск по центру суттєво зменшився.

Щоправда, ганці настільки швидко втрачали м’яч, що і проста робота на флангах дозволяла доволі регулярно подавати до штрафного. Тільки от там домінували центральні захисники. Виграти боротьбу в Адамса чи Менси було майже нереально. Бассогог лише одного разу упіймав м’яч для удару з льоту.

Солідність у захисті кудись раптово зникла у камерунців наприкінці матчу. Іноді м’яч просто дарували супернику в центрі поля. Саме так, на 87-й хвилині, Кана-Бійїк “привітав” із виходом на поле Квабену Овусу. Той миттєво рвонув уперед й завершив цей рейд ударом у перекладину. За дві хвилини ще один хороший випад завершував Енді Йїадом. Незрозуміло лише куди ця здатність комбінувати зникла хвилин на сімдесят.

Від збірних Беніну та Гвінеї-Бісау ніби й не чекаєш запаморочливої комбінаційної гри. Навіть попри те, що у стартовому складі бенінців вийшов Стефан Сессеньйон. Багато років його присутність на полі гарантувала, що буде цікаво, що щось обов’язково відбуватиметься. І справді команда прагнула діяти активно, по-різному скеровувала свої атаки і все одно не могла здивувати захист суперника. Хіба що хороший пас Адеоті на хід Муньє справді відрізав захисників, але тоді вже втрутився голкіпер й відбив удар.

Гвінея-Бісау в першому таймі могла загрожувати воротам хіба що у останні хвилин п’ятнадцять, здебільшого після стандартів. До того м’яч вкрай рідко потрапляв до не лише до Фредеріка Менді, а й до атакувальних хавбеків.

У другому таймі помітнішим став вплив Сессеньйона. Побільшало передач до штрафного майданчика. Невтомний Муньє прагнув бити у кожному епізоді, але його зусиль було замало. Бракувало ще якихось деталей, аби нарешті завершити атаку прицільним ударом.

Те саме стосувалося й гвінейців. Принаймні, того відрізку на старті другої половини, коли вони наважилися більше йти вперед і запропонували справді динамічний обмін атаками. Надалі існування чужих воріт цікавило вже значно менше. Рухливість була потрібна для роботи без м’яча, але такого щастя було достатньо і у двох попередніх матчах.

Мавританія - Ангола 0:0

Камерун - Гана 0:0

Бенін - Гвінея-Бісау 0:0