неділю, 4 вересня 2016 р.

Збірна Бразилії: Дебют Тіте


Перший матч нового тренера збірної Бразилії одразу змусив забути про його «папєрєдніка». Коли на зміну безглуздій, безідейній грі йде продумана стратегія — контраст є очевидним. Так само смішно говорити про тренерську «кар’єру» Дунги (збірна Бразилії 2006-2010 та 2014-2016 і одинадцять місяців у «Інтернасьйоналі») у порівнянні з досвідом Тіте.

Дунга є одним з тих колишніх футболістів, що добре опанувавши певну ролю як гравець, й тренувати намагався з тим самим багажем. Тож і гра його команд завжди була обмеженою, їй бракувало глибини. Навіть не про те річ, що вона нічого спільного не мала зі стилем, що роками асоціюється зі збірною Бразилії. У Дунги стилю не було взагалі. А спроби видати за стиль убогу біганину, підкріплену «результатом», закономірно провалилися.

Якщо існує футбольний, на кшталт платонівського, «світ ідей», то Дунзі у ньому не виділили навіть скромного закапелка. Тому призначення Тіте й здалося ковтком свіжого повітря. За свою двадцятишестирічну роботу тренером він, принаймні, доводив, що здатен розвиватися як тренер, і вміє ліпити команди з максимальною увагою до деталей. Та й славнозвісний «результат» його не оминав. Дворазовий чемпіон Бразилії, переможець Копа Лібертадорес та Копа Судамерикана. І ще навіть європейського представника секти «результату» обіграв у фіналі клубного чемпіонату світу.

Якщо ж абстрагуватися від титулів, що можна згадати про різні етапи тренерства Тіте?

18 травня 2006 року його призначили у «Палмейрас», що займав останнє місце після п’яти турів і набрав одне очко. Перший матч на чолі з Тіте виграли у «Санта-Крус». Однак потім програли чотири рази поспіль. На щастя для Тіте, чемпіонат взяв паузу на час Мундіалю в Німеччині. Ці тижні він присвятив реанімації команди. З середині липня «Палмейрас» був зовсім іншим.

Канал «Спорт 1» транслював тоді чемпіонат Бразилії й гру «Палмейраса» проти команди «Парана» дали для міжнародного показу наприкінці липня. У яскравому поєдинку підопічні Тіте натхненно розбили чергового суперника. У журналі Placar вийшла згодом стаття про швидке відродження «Палмейраса» під назвою «Церква пастора Тіте». З натяком на його вміння максимально швидко розтовкмачувати свої ідеї футболістам та мотивувати їх.

Тіте мав тоді «приборкати» й легендарного Едмунду. Форвард у притаманному йому стилі відреагував на заміну в матчі з «Фламенгу». Трохи ж згодом Едмунду проголосив, що «коли Тіте говорить, у мене сльози на очі набігають». Це навіть спонукало уболівальників жартома запитувати чи не був Тіте колись заклиначем змій. Та людині, що мала справу з Кією Джурабчаном, і найотруйніший плазун мабуть був би милішою компанією.

Конфлікт з Джурабчаном поклав край першому досвіду Тіте у «Корінтіансі». Вдруге він очолив цей клуб у жовтні 2010-го. «Корінтіанс» у тому чемпіонаті претендував на титул, аж раптом видав серію з семи матчів без перемог й відкотився на третє місце. Тіте за чотири тури повернув лідерство, однак дві нічиї у трьох останніх матчах дозволили обійти «Тімау» і «Флуміненсе», і «Крузейру». Тому Лібертадорес-2011 для «Корінтіанса» починався кваліфікаційними поєдинками з міцною колумбійською командою «Депортес Толіма». Невдача у цьому протистоянні (0:0, 0:2) здавалося б, особливо у Бразилії, мала стати приводом для відставки. Натомість президент «Корінтіанса» підтвердив, що Тіте працюватиме далі.

Тільки з ким? За лічені дні після вильоту з КЛ команду залишили Роналду, Роберту Карлос, Жусілєй, Еліас, Бруну Сезар та Дентінью. Новий «Корінтіанс» Тіте вибудовував під час чемпіонату штату Сан-Паулу («Тімау» став віце-чемпіоном), а коли розпочався Бразилейрау виявилося, що зупинити команду неможливо. У перших десяти турах — 9 перемог і нічия. Надалі, звісно, й самому «Корінтіансу» нелегко було тримати такий темп. Однак нижче третього місця ніколи не опускалися, та й тоді відставання було мінімальним. А 13 з 15 очок у п’яти заключних турах принесли титул.

Тож Лібертадорес-2012 «Корінтіанс» почина вже безпосередньо з групового турніру. Можливо якраз той турнір посприяв насправді хибній думці, що Тіте виключно «захисний» тренер. Безумовно, новим Теле Сантаною його теж назвати важко, але й до табору Паррейри та Дунги він не належить.

Матч першого туру КЛ-2012 «Депортиво Тачира» - «Корінтіанс» дивився вже знаючи рахунок. І попри це, навіть під час перегляду не вірилося, що бразильці зрівняють рахунок. Команда Тіте відповзла на нічию аж у компенсований час, зігравши відверто блідо. Надалі «Корінтіанс» додавав у якості гри у груповому турнірі, а у плей-оф суперники були такого рівня, що кожен матч вимагав максимальної концентрації та дисципліни. Не дивно, що забивалося у цих зустрічах відносно небагато м’ячів. Для «Корінтіанса» було важливо, що і проти «Емелека», і «Васку», і «Сантоса», і «Боки», саме він забивав більше за суперника. Саме ідеї Тіте виявился дієвішими, аніж задуми опонентів.

Третій прихід до «Корінтіанса» й чемпіонство 2015 року знову підкреслили ще одну характерну для роботи Тіте рису. Він прагне збалансувати свою команду завдяки контролю м’яча, постійному руху, взаємодії двох чи трьох футболістів на певній ділянці поля для подальшого просування вперед. Якщо є необхідність, команда Тіте буде переводити м’яч з одного флангу на інший в пошуках оптимального моменту для прориву до штрафного майданчика. Коли ж доводиться працювати без м’яча, Тіте хоче, щоб його підопічні добре засвоїли, що і як кожен з них має робити. Високий пресинг тоді можна чергувати із боротьбою за м’яч у центрі чи на своїй половині поля.

Тіте ніби й не вимагає постійного володіння м’ячем проти будь-якого суперника. І водночас ті колективні маневри, які він пропонує своїм футболістам зрештою призводять до народження напрочуд видовищних комбінацій.

Два роки тому, після тріумфу Сколарі на домашьному чемпіонаті світу, бразильська Федерація рвонула на чергове коло бігу по граблях. Фіаско на Копа Америка-2015 та Копа Америка Сентенаріо-2016 запрограмували вже тоді. У відбірному ж циклі чемпіонату світу Дунга догосподарювався до шостого місця після шести турів.

Команді терміново потрібен був тренер. Тіте називали фаворитом на цю посаду ще позаминулого літа. Успіх у Бразилейрау-2015 став ще одним вагомим аргументом на його користь.

Дебютувати довелося у Кіто. Місті, в якому Бразилія не вигравала 33 роки. Місті, де на команду чекала «страшна» висота у 2850 метрів над рівнем моря.

Про акліматизацію до «високогоряного» футболу подбав тренер з фізичної підготови Фабіу Масереджан. Він наполіг, щоб збірна приїхала до еквадорської столиці за три дні до матчу, аби гравці «призвичаїлися до швидкості м’яча на такій висоті». Масереджан пояснив, що традиційний ефект перебування на цій висоті — на 25-30% менший обсяг бігової роботи — мінімізувати не вийде, а от пристосуватися до до швидшого руху м’яча цілком реально.

Зрештою під час матчу навіть склалося враження, що це бразильці мають більший досвід гри у таких умовах. Гості контролювали м’яч (61%), зокрема й щоб унеможливити енергійнішу, динамічнішу гру еквадорців. Неподалік та безпосередньо у штрафному майданчику господарів м’яч був близько 18% ігрового часу. Частіше боротьба розгорталася у центрі поля, що цілком влаштовувало Тіте. Цікаво, що бразильці самі активно використовували удари здалеку, які на такій висоті особливо небезпечні. З-за меж штрафного команда Тіте пробила 11 разів.

На цей матч він вибрав схему, що набувала обрисів 4-3-3, коли команда атакувала й перетворювалася на 4-1-4-1, коли м’ячем володів суперник. Каземіру в таких випадках розташовувався між двома лініями з чотирьох гравців: Неймар – Ренату Ауґусту – Паулінью – Вілліан та Марселу – Міранда – Маркіньюс – Дані Алвес. І Неймар, і Вілліан дисципліновано відтягувалися на потрібні позиції й цей зонний захист спрацював досить ефективно. Еквадорці чимало били по воротах у попередніх матчах кваліфікації, а бразильцям вдалося обмежити кількість ударів шістьма, лише два з яких були у площу воріт.

Якщо без м’яча збірна Бразилії позиційно діяла досить якісно ще у першому таймі, то для кращого втілення атакувальних ідей знадобилося більше часу. Коли ж у другому таймі стрункішою стала гра в атаці, якнайкраще виявив себе ще один дебютант.

Ґабріела Жезуса уперше побачив у січні минулого року, у Копа Сан-Паулу. Зараз важко повірити, що футболіст, який не грав ані за збірну Ю-15, ані Ю-17, з такою швидкістю пробився до збірної Ю-20 (віце-чемпіон світу), оліміпійської (чемпіон ОІ) і зрештою першої. Але увесь цей час, з січня 2015-го, він справді грає на дуже хорошому рівні й останні двадцять хвилин матчу в Кіто перетворилися на його бенефіс.

Ще один показний момент. Зазвичай ці хвилини найважчі для гостей. Але логічно побудована гра команди Тіте нівелювала й цю гіпотетичну перевагу еквадорців. Після вилучення Паредеса прискорення Ґабріела Жезуса стали ще небезпечнішими, адже з’явилося більше простору для маневру в атаці.

І у юного форварда, і у досвідченого тренера зараз однакові завдання після успішного дебюту. Від обох чекатимуть не менш ефектного продовження. Насамперед, звичайно ж, від Тіте. А поки що можна відзначити, що вперше за багато років у грі збірної Бразилії з’явилися ідеї, які можна обговорювати, розбирати й оцінювати якість їхнього втілення на полі. Це вже крок вперед після задушливої епохи апологетів «результату».