CAN 2019: Одна восьма, 5 липня

Пенальті на останній хвилині компенсованого часу. Ідеальна нагода виграти цей непростий, нервовий поєдинок. Здолати цього нехай і обмеженого, але непоступливого суперника й рушити далі, до більш серйозних викликів. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Лише гол наприкінці компенсованого часу не дав йому та партнерам по “Аяксу” зіграти фінал Ліги Чемпіонів.

А зараз, справді останнім ударом матчу, він виведе країну своїх предків до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Марокко вже уявляють собі цю переможну траєкторію від дотику Хакіма Зієша (Зієха для голландців) аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Сьомий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. Дзвін штанги ще довго відлунює у порожнечі їхнього розпачу.

“Дюссюе. Боже, допоможи Беніну”, – перед стартом цієї команди на турнірі автор твітер акаунту @SandalsForGoalposts красномовно висловив своє ставлення до французького наставника. І упродовж усього першого етапу ця фраза неодноразово зринала у пам’яті. Невибагливість бенінців в атаці іноді межувала із безідейністю. У одній восьмій, проти збірної Марокко, тим більше ніхто не збирався приголомшити світ вишуканою атакувальною стратегію. Пріоритет був очевидним. Перекрити шлях до своїх воріт.
Для цього, вдруге на турнірі, Дюссюе виставив трьох центральних захисників. А Стефан Сессеньйон значно більше часу проводив у опорній зоні, аніж ближче до штрафного майданчика суперників.

Ерве Ренар обрав варіянт, що чудово спрацював проти івуарійців, але дещо втратив блиск у поєдинку з Південною Африкою: Ель Ахмаді в опорній зоні, Буссуфа та Бельанда трохи вище. Від Мбарка та Юнеса вимагався максимум рухливості. Не менш мобільними мали бути й Амрабат та Зієш. У загальних рисах, саме такий рух команда втілювала у першому таймі. І все ж не вистачало якихось більш виразних деталей, що дивували б суперника, збивали його з пантелику. Навіть так вдавалося завершувати атаки ударами. Завершував їх переважно Зієш, з-за меж штрафного. Прорватися далі можна було хіба що після стрімкого переходу в наступ відразу як перехоплювали м’яч.

Хоча це чудово розуміли й бенінці, які в цих випадках мчали назад так, що могли б відібратися до олімпійського фіналу стометрівки. Їх не бентежили помилки попереду. Важливіше було нейтралізувати фаворитів матчу. І з цієї точки зору перша половина була успішною для збірної Беніну. Не завадило б ще трохи тієї допомоги, про яку з іронією писали у твітері. І гол на 53-й хвилині сприйняти якось інакше було неможливо. Бо по суті окрім, як зі стандарту, бенінці навряд чи щось взагалі створили. І навіть стандарт ще ж потрібно було заробити. Але якось впоралися. І Себіо Суку навісив із правого флангу, Муаз Аділеу виграв позицію у Да Кошти й впевнено пробив з льоту. Трапилося, як сліпій курці просо.

Звичайно ж, після цього засіли біля своїх воріт. Марокканці мали шукати способи пробити цей мур. Активніше почали підключатися флангові захисники, й після подачі Дірара ледь не забив головою Буфаль, який тільки-но вийшов на поле. А ще ефективнішою виявилася робота у центрі. Хоч там було людно, марокканці, насамперед Буфаль та Амрабат, чудово працювали корпусом й провокували захисників на фоли. І все ж зрівняти рахунок вдалося значно банальніше.

Адже команда, що не збирається вести м’яч до чужих воріт, змушена віддавати його назад, ближче до власних. А коли й тут немає жодної ідеї, то починають вагатися, імпровізувати за не надто сприятливих обставин. Ось у такий момент Буссуфа налетів на Жордана Адеоті, відібрав м’яч та вивів Ен-Несірі сам-на-сам. Неймовірне полегшення для марокканців, і нові атаки, нові штрафні. Зієш, Буссуфа не зуміли пробити Аллагбе.

Ключовим мав стати той штрафний, що виконується з одинадцяти метрів. Після фолу Сессеньйона на Ашрафі Хакімі. Це було жорстоко, що саме багаторічний лідер збірної Беніну припустився вирішальної помилки. Принаймні тоді вона здавалася вирішальною. Коли Хакім Зієш встановив м’яч на точку й почав розбіг…

Додатковий час запам’ятався передусім фантасмагоричним вилученням Аденона. За що саме бенінський захисник отримав другу жовту второпати було важко. Усім, окрім арбітра. Халід довгенько не хотів йти з поля, а коли таки рушив до роздягальні, встиг погризтися з кимось із асистентів Ренара й пообіцяти “знайти його потім”. Після цієї павзи марокканці навіть не могли як слід скористатися чисельною перевагою. Справді гострою була хіба що атака на 117-й хвилині, але Зієш із вигідної дистанції пробив вище воріт.

Після цих невдач не так дивували хиби у серії пенальті. Буфаль запустив м’яча над перекладиною, а удар Ен-Несірі відбив у перекладину воротар. Бенінці ж майстерно виконали усі чотири спроби.

Бенін до цього тричі брав участь у Кубку Африки. Жодного разу не вийшов з групи, не виграв жодного матчу (тільки одне очко у дев’яти зустрічах). Перемог немає досі. Але команда Мішеля Дюссюе стала чвертьфіналістом турніру.

Марокко - Бенін 1:1 (пен. 1:4)

0:1 - Аділеу, 53; 1:1 - Ен-Несірі, 75

Незабитий пенальті: Зієш, 90+6

Серія пенальті: 0:1 - Вердон; 1:1 - Ідріссі; 1:2 - Джигла; 1:2 - Буфаль (вище воріт); 1:3 - Тіджані; 1:3 - Ен-Несірі (сейв); 1:4 - Сейбу Мама

Попередження: Ідріссі, 91 - Аденон, 41; Суку, 51; Аденон, 97; Тіджані, 106

Вилучення: Аденон, 97

Пенальті на 16-й хвилині другого тайму. Ідеальна нагода закріпити перевагу у матчі проти наполегливого, непоступливого суперника. Битиме гравець, який провів фантастичний сезон у своєму клубі. Сезон, що завершився перемогою в Лізі Чемпіонів. А зараз він проштампує вихід своєї збірної до наступного раунду Кубка Африки. Уболівальники збірної Сенегалу вже уявляють собі цю траєкторію, від дотику Садіо Мане аж до моменту, коли м’яч торкнеться сітки. Десятий номер б’є й тисячі людей на трибуні супроводжують м’яч очима. І бачать як їхню солодку мрію безжально руйнує один із найкращих голкіперів континенту.

Після цього Мане міг би спокійно подивитися в камеру й запитати: “Ну і що?” Бо на відміну від Зієша він не просто зіграв у фіналі ЛЧ, а й виграв його. Бо на відміну від Зієша він встиг раніше відзначитися у цьому матчі однієї восьмої фіналу Кубка Африки. Єдиною прикрістю для сенегальців був саме цей нереалізований пенальті. Навіть мінімальну перевагу вони втримали солідно та впевнено.

Хоч збірна Уганди й намагалася налаштувати свою традиційну гру. З постійним рухом, із багатоходовими комбінаціями. Намагалася робити те, що збиралася робити з самого початку. Однак на перших хвилинах було значно більше фолів, аніж гри, значно більше зупинок, аніж плавности. І цей відрізок завершився перехопленням Анрі Севе на чужій половині поля. Він віддав Ньянгу, а той вже запустив у вільну зону Мане.

Тобто, окрім того, що Уганда мала витримати силову боротьбу для того, щоб відстояти своє право на творчість, ще й рахунок змінився на користь суперника вже на 15-й хвилині.

Впертости цій збірній Уганди не позичати. Без неї навряд чи б опинилися навпроти сенегальців у матчі плей-оф Кубка Африки. Долати труднощі, як власного “виробництва”, так і суперникового, команда вміє. Тому й завзято маневрувала у пошуках найменшої шпаринки у цьому майже двометровому паркані, який сенегальці звели в центрі свого захисту.

І майже вийшло. Два удари Еммануеля Окві ніби підтвердили, що віднайти звичну гармонію можна навіть у такій жорсткій боротьбі. Але це були лише епізоди. Якраз вміння чітко ділити гру на фрагменти дозволяло сенегальцям контролювати ситуацію без зовнішніх ефектів.

То вже потім можна було згадати, як вчасно опинялися на своїх позиціях хавбеки, щоб уповільнити темп атаки суперника, як переконливо працювали захисники, коли угандійці шукали своїх форвардів. Альфреду Гомісу довелося серйозно вступити в гру хіба що на 80-й хвилині, після удару Катереггі зі штрафного. Мане міг би не забити ще два чи три пенальті й це б не похитнуло впевнености, з якою збірна Сенегалу йшла до перемоги.

Єдиною командою, що похитнула цю впевненість, поки що була збірна Алжиру. Але з нею сенегальці можуть знову зустрітися тільки у фіналі. А наступним суперником підопічних Аліу Сіссе буде Бенін. І Мане краще більше не хибити з одинадцятиметрової позначки.

Уганда - Сенегал 0:1

0:1 - Мане, 15

Незабитий пенальті: Мане, 61

Попередження: Оньянго, 5; Окві, 8; Аучо, 31 - Баду Ндьяй, 11; Кулібалі, 70

CAN 2019: Третій тур

У заключному турі групового етапу обійшлося без несподіванок. Далі пройшли ті, хто мав на це кращі шанси. Сенсацією, щоправда, проголосили перемогу Мадагаскара над Нігерією, але насправді результат цього матчу повністю відповідав логіці подій на полі. Тож дивувати він міг хіба що в загально-історичному контексті, а не у конкретному випадку.

Нігерійці, може, й більше володіли м’ячем, а моментів створили обмаль. Грали кволо, одноманітно. Мадагаскарці переважали суперника в якості колективного мислення з першої й до останньої хвилини. У кожній фазі гри вони займали кращі позиції. Коли ж у другому таймі поступово опускалися ближче до свого штрафного, не втратили порядку в своїх побудовах і навіть на останніх хвилинах не довелося нервувати, бо ніякого справжнього штурму у виконанні суперника не було. Значно активніше нігерійці, мабуть, штурмували солідну урядову делегацію, аби дізнатися що там із заборгованістю.

У іншому матчі цієї групи завдання збірної Гвінеї суттєво полегшило вилучення Крістофа Ндуваругіри. Бурундійцям довелося згортати стартову активність вже на 12-й хвилині. А шкода, бо до червоної картки лівому захиснику вони встигли двічі пробити по воротах й вочевидь не збиралися призвичаюватися до ритму суперника. А таки довелося й попри те, що час від часу намагалися виходити з оборони, контролюючи м’яч, вже не мали такої свободи дій, особливо після голу Яттара.

Після нього гвінейці справді зітхнули з полегшенням, бо особливої глибини та гостроти в їхніх атаках не було аж до 52-ї хвилини, коли справді шикарно провели блискавичну комбінацію, яку Яттара розігнав у центрі поля й завершив у штрафному майданчику. Знову вдалося забити дуже вчасно. За рахунку 0:2 оговтатися збірній Бурунді було вкрай важко. І навіть якщо й тримали м’яча, нічого конкретного у цих ситуаціях не створили.

В обох матчах групи А можна було побачити, як одна з команд старанно й наполегливо створює моменти і ніяк не може забити. До голу Салаха на 36-й хвилині збірна Уганди встигла разів із п’ять потурбувати Мохамеда Ель-Шенаві. Буквально за пару хвилин до точного удару лідера єгиптян зі штрафного їхній голкіпер парирував два поспіль удари Абду Лумали. І моменти ці виникали не тому, що збірна Єгипту вийшла на поле розслабленою. Проблеми команді Хав’єра Агірре створював суперник своєю динамічною грою. Тим не менш двічі м’яч опинився у сітці воріт Деніса Оньянго.

Угандійці продовжили рухатися, комбінувати й не забивати і у другому таймі. Остаточно зневірилися після травми свого воротаря. Якийсь час Оньянго надавали допомогу на полі, пауза була тривалою й по ній в діях команди не було завзяття та драйву. Господарям турніру вистачило ефективности у завершенні атак, щоб спокійно зафіксувати перемогу в групі.

Збірній ДР Конго так само спокійно вдалося вирішити все на свою користь в матчі, що теоретично мав би стати значно нервовішим. Але першим хорошим знаком був швидкий гол Болінгі. У цьому епізоді помилився Елвіс Чипезезе, який з’явився у стартовому складі через травму основого голкіпера на розминці.

Зімбабвійці відреагували на такий прикрий початок цікавими, продуманими, естетськими комбінаціями. І всі вони закінчувалися однаково. Нічим. Особливо трагікомічно це виглядало у другому таймі. Бо покращувати різницю м’ячів треба було конголезцям. Але вони навіть не докладали для цього якихось надмірних зусиль. І “всього лише” методично використовували помилки суперника, який зрештою просто перестав відходити назад після чергової невдачі в атаці й залишив чимало простору для контрвипадів.

Марокканці втретє поспіль перемогли з рахунком 1:0. За змістом матч був десь посередині між невиразним поєдинком проти Намібії та збалансованим і солідним проти Кот д’Івуару. Не вдавалося встановити належний ритм для позиційних атак, гірше рухався м’яч через Буссуфа та Бельанда. Власне першу справді виразну комбінацію розіграли лише на 64-й хвилині, коли Ашраф Хакімі влучив у перекладину.

Південноафриканці за цей час не били значно частіше, але виглядали мобільніше, і з м’ячем, і без нього. Власне до голу Буссуфа на 90-й здавалося, що все закінчиться нічиєю, яка влаштовувала обох суперників.

Паралельно збірна Намібії намагалася попсувати наостанок нерви івуарійцям, чия летаргічна гра лише підбадьорювала та спонукала до активніших дій. Першою скрипкою у цій благородній справі був Пітер Шалуліле. Саме він завдав двох найбільш небезпечних ударів своєї команди. В останній третині першого тайму намібійці маневрували на солідній відстані від воріт Ґбоуо і ще й проґавили елегантний пас Кессьє на Граделя.

Десь так, натхненними уривками, атакували івуарійці й після перерви, коли намібійська команда спробувала знову закріпитися на чужій половині. Усі плани зруйнував вдалий дальній удар Сере Д’є, після якого м’яч ще й зрикошетив від Ньямбе. На один гол намібійці все ж награли, але на останніх хвилинах, коли сил залишилося обмаль, пропустили кілька гострих випадів, два з яких призвели до взяття воріт.

У збірної Алжиру були зміни у стартовому складі, але нічого не змінилося у характері гри команди, у якості колективної взаємодії. Як почали розкатувати захист танзанійців, так і продовжували це робити упродовж всього матчу. Слімані та Унас в результативних комбінаціях так, наче зіграли разом не менше сотні матчів.

Перевага алжирської збірної була занадто безапеляційною, щоб закидати Саматті та партнерам, що вони не зуміли нічого протиставити цим атакам. Сподіватися можна було хіба що на власні зусилля попереду, але вони не призводили до гостроти біля воріт Мболі аж до останніх хвилин матчу.

Щось подібне сталося й у грі Кенія – Сенегал. Тільки там кенійці трималися більше години. І до жорсткої боротьби підготувалися, і за інтенсивністю намагалися не поступатися, і воротар діяв натхненно й навіть парирував пенальті у виконанні Мане.

Одначе, коли пріоритетом було тільки утримання нічиєї (і тоді кенійці б вийшли до однієї восьмої) й команда захищалася дедалі ближче до власних воріт, Патрік Матасі почав відчувати відповідальність ледь не за кожен м’яч, що летів до штрафного. Тож деякі його виходи стали нерозважливими й Ісмаїла Сарр скористався з помилки воротаря кенійців на 63-й хвилині. Далі сенегальцям було вже простіше і атакувати, і забивати.

Ось кому на цьому турнірі важко робити що одне, що інше, то це збірним Беніну та Камеруну. Може б їхній матч склався б інакше, якби Токо Екамбі точніше пробив головою на 5-й хвилині.

Але насправді важко було очікувати чогось іншого від двох команд, що у всіх трьох матчах цього етапу знаходили гру хіба що наспотички.

Різниця між ними та збірною Гани, мабуть, в тому, що ганці в матчі із Гвінеєю-Бісау все ж вряди-годи прикрашали свою благеньку гру яскравими епізодами.

Насамперед у другому таймі, на першій хвилині якого Джордан Айю відкрив рахунок. Чітко й красиво виписаною була й друга результативна комбінація.

Четверта, п’ята, шоста хвилини. Це хронологія перших трьох ударів ангольців у матчі з Малі. На мить навіть здалося, що маємо шанс побачити щось схоже на легендарний поєдинок цих суперників на Кубку Африки-2010. І справді – здалося.

Збірна Анголи плуталася у найпростіших маневрах, марно намагаючись запустити розгонича своїх атак.

У малійців якоїсь захмарної турнірної мотивації ніби й не було, але на тлі безпорадного суперника вони собі помалу додавали, спочатку закривши шлях до своїх воріт, а потім проклавши стежини до чужих. Гол  Амаду Айдара вже був наслідком тривалої атаки, що взайве підкреслила різницю між рівнем гри обох команд.

Якраз такої вагомої деталі забракло збірній Мавританії у першому таймі матчу з Тунісом. Били часто, небезпечно, після різких випадів, особливо флангових. І один точний удар одразу б піднімав команду Корантана Мартінса на друге місце.

Тренер тунісців знову захопився “творчим” пошуком. Новий варіант групи атаки у першому таймі не вразив. Вражає радше нездатність Алена Жиресса розпорядитися цим розсипищем талановитих виконавців.

А коли здавалося б міцний захист дозволяє супернику стільки створити за один тайм, то нервувати уболівальникам доводиться добряче. Хоч по перерві гру в обороні налагодили й навіть були якісь спалахи в атаці. Занадто поодинокі, щоб змінити загальну сіру картину? Тим не менш далі Туніс пройшов, а у плей-оф надійний захист може стати головним козирем.

CAN 2019: Другий тур, матчі 29 червня

Коли вже зіграні всі три матчі, то найменш продуктивний ігровий день турніру вже й не здається таким нелогічним. Перед кожним з них були підстави не чекати надмірної результативности. Водночас, у всіх трьох зустрічах все ж були моменти, коли м’яч міг би опинитися у сітці воріт.

Щоправда у першому з них цим моментів було обмаль. Попри це, збірна Мавританії навіть трохи здивувала. Спочатку здавалося, що як і у першому турі, вона використає свою квоту активности та роботи з м’ячем й хвилини з двадцять п’ятої зосередиться на руйнуванні задумів суперника. Саме так, власне, сталося у першому таймі, в якому головним здобутком мавританців була надійна гра біля власних воріт.

У діях ангольців було забагато браку, щоб розраховувати навіть на удари, що вже мріяти про голи. Неточних передач вистачало вже у центральній зоні, переміщення гравців не були синхронізовані й просто віддати пас до штрафного майданчика виходило вряди годі. Коли ж це нарешті вдалося, й Фреді закинув м’яча на хід Бруну Гашпару, захисник не зумів його обробити.

Ангольці стали у цьому матчі жертвою свого статусу фаворита. Їм більше довелося контролювати м’яч, більше часу долати насичений захист і цей, насамперед психологічний, тягар був команді не до снаги.

З кожною неточністю меншало впевнености, натомість мавританці “знахабніли” настільки, що у другому тайму не сіли до власних воріт після традиційного активного відрізку, упродовж якого вони ледь не відкрили рахунок. Адама Ба вийшов на флангову передачу майже як Сергій Булеца у півфіналі чемпіонату світу, але у цьому випадку Бруну Гашпар заблокував удар у відчайдушному підкаті.

Десь після цього епізоду Мавританія мала б “заспокоїтися”. До того ж, за три хвилини ледь не забив Вілсон Едуарду. Однак і для ангольців це був єдиний вартий згадки момент, і дебютанти турніру відчули, що можна розраховувати не лише на перше очко на Кубку Африки, а може й навіть на першу перемогу. Принаймні свої атаки збірна Мавританії прагнула вести регулярно. Ангольці ж і далі більше боролися із собою та м’ячем й поступалися у цій боротьбі дедалі переконливіше. Невдалою була навіть спроба агресивніше та швидше відбирати м’яч на чужій половині. Тож мавританцям нема за що дорікати, вони ледь не створили сенсацію, а от збірній Анголи з таким відсотком браку важко буде на щось розраховувати проти малійців.

Коли Кларенс Зеедорф готує команду до чергового матчу, він навряд чи заплющує очі й навмання вибирає тактичну схему. Немає сумніву, що у кожному рішенні наставника збірної Камеруну є логіка. Водночас можна сказати, що два роки тому з першого матчу камерунців було відчуття міцної, тактично чудово підготовленої команди. Зараз вона більше на конструктор, який збирають та розбирають під час матчу, щоб перевірити, що з цього вийде. Після 4-4-2 проти Гвінеї-Бісау, на поєдинок із Ганою камерунці вийшли з трьома центральними захисниками.

Зміну схеми супроводжували й кадрові перестановки. Подібну тактичну гнучкість можна тільки вітати, якщо команда до неї готова. А поки що більше помітні безладність та сумбур, особливо коли команда намагається створити хоч трохи вільного простору в позиційному нападі.

Власне перший гострий момент камерунці створили на 36-й хвилині коли просто не повернули м’яч супернику, який до цього вибив його в аут. Ще за п’ять хвилин гостру атаку вдалося провести після перехоплення м’яча у центрі поля. У інших випадках все закінчувалося втратами далеко від воріт Офорі.

Приблизно та сама картина була в атаці у збірної Гани. Хоча вони якраз почали жваво, з хорошим рухом м’яча. Але вистачило хвилин на п’ятнадцять, до травми Крістіана Ачу. Подальші атакувальні дії вже були розокремлені та непереконливі.

І мало що змінилося після перерви. Ані Андре Айю, ані комусь іншому не вдавалося додати сенсу маневрам збірної Гани. У камерунців в ці хвилини більше почав діяти у центрі Клінтон Нжи й це ледь не стало рішенням. Ледь, бо згодом він знову опинився на фланзі й тиск по центру суттєво зменшився.

Щоправда, ганці настільки швидко втрачали м’яч, що і проста робота на флангах дозволяла доволі регулярно подавати до штрафного. Тільки от там домінували центральні захисники. Виграти боротьбу в Адамса чи Менси було майже нереально. Бассогог лише одного разу упіймав м’яч для удару з льоту.

Солідність у захисті кудись раптово зникла у камерунців наприкінці матчу. Іноді м’яч просто дарували супернику в центрі поля. Саме так, на 87-й хвилині, Кана-Бійїк “привітав” із виходом на поле Квабену Овусу. Той миттєво рвонув уперед й завершив цей рейд ударом у перекладину. За дві хвилини ще один хороший випад завершував Енді Йїадом. Незрозуміло лише куди ця здатність комбінувати зникла хвилин на сімдесят.

Від збірних Беніну та Гвінеї-Бісау ніби й не чекаєш запаморочливої комбінаційної гри. Навіть попри те, що у стартовому складі бенінців вийшов Стефан Сессеньйон. Багато років його присутність на полі гарантувала, що буде цікаво, що щось обов’язково відбуватиметься. І справді команда прагнула діяти активно, по-різному скеровувала свої атаки і все одно не могла здивувати захист суперника. Хіба що хороший пас Адеоті на хід Муньє справді відрізав захисників, але тоді вже втрутився голкіпер й відбив удар.

Гвінея-Бісау в першому таймі могла загрожувати воротам хіба що у останні хвилин п’ятнадцять, здебільшого після стандартів. До того м’яч вкрай рідко потрапляв до не лише до Фредеріка Менді, а й до атакувальних хавбеків.

У другому таймі помітнішим став вплив Сессеньйона. Побільшало передач до штрафного майданчика. Невтомний Муньє прагнув бити у кожному епізоді, але його зусиль було замало. Бракувало ще якихось деталей, аби нарешті завершити атаку прицільним ударом.

Те саме стосувалося й гвінейців. Принаймні, того відрізку на старті другої половини, коли вони наважилися більше йти вперед і запропонували справді динамічний обмін атаками. Надалі існування чужих воріт цікавило вже значно менше. Рухливість була потрібна для роботи без м’яча, але такого щастя було достатньо і у двох попередніх матчах.

Мавританія - Ангола 0:0

Камерун - Гана 0:0

Бенін - Гвінея-Бісау 0:0