CAN 2019: Другий тур, матчі 28 червня

Одразу два тренери вивели свої теперішні команди проти колишніх підопічних. Наставник збірної Тунісу Ален Жиресс відмовився у матчі з малійцями від схеми з трьома центральними захисниками. Кадрові та позиційні зміни були й попереду. Хазрі цього разу діяв нижче, Сліті перебрався на лівий фланг, а у центрі нападу з’явився Хеніссі. На перших хвилинах маневреність Хазрі дозволяла тунісцям добре прискорювати свої комбінації. Вже на 5-й хвилині Вахбі влучив зі штрафного у перекладину, а на 7-й виконав несподіваний удар із центрального кола.

Малійці втягувалися у гру повільніше. Акуратність у передачах, хороший рух без м’яча поступово з’являлися після 30-ї хвилини. Якраз тоді потроху віддалялася від чужих воріт команда Алена Жиресса. Змінити це тунісці прагнули на старті другого тайму спочатку індивідуальними рейдами, а потім вже й активнішою колективною взаємодією. Оскільки обидва суперники уважно діяли в захисті, більшість спроб комбінувати не завершувалися ударами по воротах, але загальне напруження не спадало
.
Не витримав його Хассен Муез. Голкіпер туніської збірної ще у першому таймі якось дивно пролетів повз м’яч після подачі до штрафного майданчика, а у другому, на 60-й хвилині, взагалі закинув м’яч у сітку власних воріт після подачі Самассеку з кута поля.

Після цього малійці захищалися досить впевнено за винятком лише одного епізоду. Тунісу вдалося заробити небезпечний штрафний по центру. Пробив Хазрі. Якби м’яч полетів туди, куди його спрямовував десятий номер, це навряд чи створило проблеми Діарра. Однак рикошету від Мареги було достатньо, щоб дезорієнтувати голкіпера. Цей гол зробив гру відкритішою і значно краще цим скористалися малійці. Вони атакували частіше, впевненіше працювали з м’ячем і зрештою могли виграти матч на останніх секундах.

Ледь не допомогло одне з нових правил. Адже зараз, якщо м’яч влучить у суддю, гру слід зупинити. Може, тунісці до цього ще не звикли, бо завмерли на кілька секунд вже після поновлення гри. Миттєво пішов пас на хід Марезі й лише вчасний вихід Муеза не дав малійцям знову здобути максимум очок. Такий результат не здивував би, адже назагал збірна Малі справді виглядала цікавіше відтоді, як упіймала свій ритм гри. Тунісці, навпаки, після непоганого початку надалі недостатньо часто демонстрували злагодженість своєї групи атаки. Вона звісно залишається потенціально однією з найкращих на турнірі, але хотілося б бачити більше конкретних підтверджень цієї тези.

Чотири роки тому Ерве Ренар привів збірну Кот д’Івуара до такого довгоочікуваного тріумфу в Кубку Африки, першого з 1992-го. Зараз у нього ще принциповіший виклик, адже марокканці свій єдиний титул завоювали 43 роки тому. І якщо у стартовому матчі перемогу їм приніс автогол на 89-й хвилині, то цього разу за такою ж мінімальною перемогою стоїть значно солідніша гра.

Набирати оберти марокканці почали з самого початку, атакували активно, по всій ширині поля. Хоча забити, і дуже швидко, міг суперник. Не минуло й хвилини, як після навісу Ор’є головою, у протихід голкіперу. Підстрахував Яссіна Буну Саїсс. Надалі гострота довго виникала виключно біля воріт івуарійської команди.

Ренар дещо перебудував середню лінію. В опорній зоні залишив тільки Ель-Ахмаді, а вище поставив Буссуфа та Бельанда. Завдяки цим змінам м’яч рухався швидко й точно. У результативній комбінації добре використали зміну напрямку атаки, а вже потім Амрабат блискуче вивів на удар Ен-Несірі.

В івуарійців до перерви можна згадати удари Сері та Діє. Другий – після неточного пасу Буну. Створювати щось власними силами в команди Ібрагіма Камара не виходило. Особливо у другому таймі, коли хоч трохи небезпечного удару довелося чекати до 89-ї хвилини.

Марокканці повністю контролювали гру. І коли трохи відходили (стартові хвилини другого тайму), і коли знову починали комбінувати. На відміну від гри з Намібією, тепер у діях збірної Марокко був бажаний баланс. У кожній фазі команда переважала суперника, добре використовувала простір і у позиційному нападі, і в контратаках, але особливо ефективно обмежувала івуарійців, коли ті прагнули хоч щось створити на чужій половині. Ренар сподіватиметься, що саме це, а не млява гра проти Намібії, буде зразком для подальших виступів. Бо такий рівень взаємодії вже справді дозволяє мріяти про щось серйозне.

Обережність, чи навіть страх, збірні ПАР та Намібії залишили у першому турі, у матчах із фаворитами групи. У протистоянні між собою вони почувалися значно впевненіше й готові були атакувати. Південноафриканцям допомогли це робити краще, аніж у стартовому матчі, зміни у складі. Точніше розпоряджалася м’ячем пара опорників Вілаказі - Кекана, у лінії атакувальних хавбеків добре увійшов у гру Зунгу.

Намібійці більше тиснули флангами, особливо активно діяло ліве крило атаки, де часто підключався Ханамуб. У такій динамічній боротьбі пройшли перші 15 хвилин. Потім у збірної ПАР дещо розклеїлася гра у середній лінії, тож намібійці мали більше можливостей переводити м’яч до штрафного майданчика. Не вистачило останнього дотику, а коли суперник знову налагодив контроль м’яча, довелося вже більше думати про захист. У Зване і Тау ще до перерви були непогані моменти, щоб відкрити рахунок.

Не надто точна гра обох команд на початку другої половини позбавила матч змістовности, але не інтриги. Цікаво було, хто першим впорядкує свої дії в атаці. Зробили це південноафриканці. Після кутового Тау з лівого флангу захисники загубили Зунгу, Казапуа прорахувався на виході, й восьмий номер збірної ПАР забивав у порожні ворота. Гол надихнув на нові звершення і згодом воротам суперника загрожували Мотіба й Тау.

Не менш важливо було те, що біля воріт Даррена Кета майже нічого не відбувалося. Лише на 65-й хвилині, ще за рахунку 0:0, голкіпер невдало зреагував на подачу з лівого флангу і в Хотто була чудова нагода для удару. Кет встиг зачепити м’яча, але по-справжньому врятував команду Мкваназі, що вчасно розташувався на лінії воріт. У інших випадках намібійці грали занадто слабко, щоб серйозно потурбувати захист суперника.

Дивно складається турнір для Бенсона Шилонго, можливо, найкращого форварда у розпорядженні наставника збірної Намібії. У попередньому турі він на полі не з’явився, а цього разу зіграв тільки перший тайм. Найкращим на полі в ці 45 хвилин він може й не був, але брав участь у комбінаціях команди й точно не провалився. А от Гуріраба, який замінив Шилонго, відшукати на полі було важко. Хоча у другому таймі це вже стосувалося більшости гравців намібійської збірної.

Туніс - Малі 1:1

Марокко - Кот д'Івуар 1:0

Південна Африка - Намібія 1:0

CAN 2019, другий тур, матчі 27 червня

Вже за традицією перший матч дня не відзначався особливою енергетикою. Насамперед це стосувалося збірної Бурунді. Кудись поділася чітка та акуратна робота середньої лінії. Змінили її сповнені надії, але нічого більше, довгі передачі на Бераїно. Ще й тоді, коли він здебільшого залишався сам проти двох центральних захисників і мав більше шансів виграти в лотерею, аніж боротьбу за м’яч.

У атаках Мадагаскару було трохи більше змісту. Особливо, коли гру переводили на фланги. Звідти м’яч більш-менш регулярно спрямовували до штрафного, хоч і без особливого успіху. Активно відіграв до перерви Каролюс Андріаматсіноро. Саме він завдав найбільш небезпечного удару своєї команди у першому таймі. Але з лінії воріт м’яч вибив Духайїндавьї, який у першому турі грав лівого захисника, а цього разу вийшов у опорній зоні.

Заміна Андріаматсіноро на 51-й хвилині здивувала не лише самого гравця. Після неї атакувальна активність мадагаскарців пішла на спад. Збірна ж Бурунді в свою чергу нарешті згадала основи своєї гри. І вже без Бераїно на полі почала комбінувати та навіть бити по воротах. Найбільше потурбував воротаря удар Бігірімани зі штрафного на 68-й хвилині. Динаміка здавалася позитивною для бурундійської команди. Більше володіли м’ячем, суперник натомість зрідка з’являвся біля воріт Наїмани.

Усе змінив один лише епізод. Нгандо невдало обробив м’яч і, як це часто буває, сфолив, коли намагався виправитися. Арбітр цілком міг би призначити пенальті, але Марко Ілаймахарітрі вистачило й штрафного. Красивий удар у верхній кут не лише приніс дебютантам першу в історії перемогу в фінальній частині Кубка Африки, а й майже гарантував участь у плей-оф. Марко міг забити зі штрафного і вдруге, тільки того разу Наїмана удар парирував. Між цими двома стандартами в бурундійців був хіба що удар Мохамеда Аміссі.

Можна лише ще раз відзначити, що після нехай і програного, але досить непоганого першого матчу, від збірної Бурунді можна було чекати більш виразної гри.

Після поєдинку двох новачків Кубка Африки відбулася перша на цьому турнірі зустріч “важковаговиків”. Сенегал розпочав її діловито, гравці добре розташовувалися для підтримання постійного тиску на суперника. Збірній Алжиру знадобився деякий час, щоб вжити контрзаходів. Щільніше почали діяти з опонентами вже у центрі поля, й раптом така потужна сенегальська команда вже не так впевнено вигравала боротьбу. А отже у алжирців була можливість більше контролювати м’яч та поступово оздоблювати свої атаки дедалі чіткішою взаємодією. Це спрацювало на початку другого тайму. І якщо на 48-й хвилині Фегулі не влучив у ворота після однієї хорошої комбінації, вже у наступній він асистував Юсефу Белаїлі.

Сенегал мав би відреагувати, і щось дійсно намагався зробити, але хаотично. Єдиний справді небезпечний момент був на 79-й хвилині, коли спочатку з-за меж штрафного пробив Сабалі, а після сейву голкіпера м’яч полетів на голову Діаню, але відскочив від неї повз ворота.

А так команда Джамеля Бельмаді грамотно розпоряджалася і м’ячем, і територією. Не притискалися занадто до власних воріт, вміло переходили від оборони до атаки. Постійно тримали дистанцію із суперником, не дозволяли йому зайняти позиції для потужнішого штурму. Навіть удар головою Мане в останній атаці не сприймався як частина якоїсь навали. Заробили кутовий наприкінці матчу, подали, і Мане спрямував м’яч над перекладиною. Те, що Сенегал програв настільки буденно, багато говорить про якість роботи підопічних Бельмаді.

Поразки у першому не залишали збірним Танзанії та Кенії чимало простору для маневру. Мабуть, тому матч був позбавлений розрахунків і повільної оцінки ситуації. Діяти треба було швидко й попервах краще із цією швидкістю справлялися танзанійці. Їхні маневри були продуманішими, не в останню чергу завдяки руху в атаці Саматти та Мсуви. Обидва взяли участь у результативній атаці на 6-й хвилині. Удар Мбвани голкіпер відбив, але Саймон вже чекав на м’яч, щоб доправити його до сітки.

Кенійці відповіли хорошим ударом Отьєно, потім у перекладину влучив Олунга. Десь у ці хвилини кенійська команда точніше починала займати позиції, краще використовувала ширину поля. Танзанія атакувала трохи менше, аніж на початку матчу, однак не втрачала звичних ігрових зв’язків. Тому й моменти виникали не лише біля її воріт.

До цього матчу на турнірі не було якихось кричущих ляпів воротарів. Помилка Аїши Манули на виході, може, й не потрапила б до цієї категорії, але м’яч ще відскочив від голови Ерасто Ньйоні, а Олунга відреагував майстерним ударом через себе. Тиск кенійців приніс плоди і цей гол ніби мав протокольно затвердити рівновагу за підсумками тайму. Та вже у наступній атаці Саматта скористався неузгодженістю в обороні суперника і відпочивати команди пішли за рахунку 2:1 на користь Танзанії.

Захищали цю перевагу танзанійці не так збалансовано, як алжирці в попередньому матчі. Хоч моментів не було до 60-ї хвилини (Манула відбив удар Ваньями після подачі з кутового), тиск поступово зростав, а без регулярних відсовувань гри від своїх воріт витримувати його було нелегко.

І на 62-й танзанійці проґавили простий розіграш кутового та ще й нікого не накрили у штрафному. Омола забив головою і пішла гра, в якій важило тільки те, хто заб’є наступний м’яч. Трохи хронології:

73’ Омонді пробиває низом в руки Манулі

74’ Удар лівого захисника Камагі. Матасі забирає м’яч.

74’ Олунга непогано закручує з-за меж штрафного. Манула переводить на кутовий.

77’ Саматта ефектно обробив м’яч після довгого пасу, пробив, але надійно зіграв Матасі.

78’ Авіре, який вийшов у кенійців на заміну ще у першому таймі, б’є повз ворота із середньої дистанції.

80’ Олунга забиває з 20 метрів прицільним ударом низом.

За логікою, збірна Танзанії ще мала б закінчити матч завзятим штурмом. Насправді ж на щось подібне заряду вже не вистачило.

CAN 2019: Другий тур, матчі 26 червня

Нігерійці забезпечили собі вихід до однієї восьмої завдяки сухій, протокольній перемозі. Значно цікавіше стежити зараз за черговим епізодом нескінченного серіалу “Гравці збірної Нігерії скозуються з Федерацією через гроші”. До речі, й тренер Гернот Рор зізнався, що йому винні як зарплату, так і бонус за вихід на чемпіонат світу. Може, то через ці борги нігерійці виціджують із себе гру по краплинах?

Рор зробив чимало змін у стартовому складі. Одна, щоправда, сталася по суті ще у першому матчі після травми Шеху. Замість нього тоді вийшов на правий фланг оборони Авазім, який і зберіг місце в основі. Також у захисті з’явився Балогун, а ще радикальніших змін зазнала група атаки. Ігало у центрі нападу, Муса та Саймон у лінії атакувальних хавбеків.

Ідея вочевидь була в тому, щоб старанніше й зрештою швидше наближатися до воріт, контролюючи м’яч. Одначе подібної взаємодії було вкрай мало й здебільшого м’яч знову запускали наосліп аж зі своєї половини.

У перші півгодини гвінейці навіть частіше били по воротах. Щоправда з-за меж штрафного. Варто було нігерійцям перекрити простір перед своїм штрафним, як креативні ідеї у збірної Гвінеї вичерпалися. Не було належного зв’язку між лініями й зрозуміло, що до центрфорварда м’яч не потрапляв.

Цікаво, що у другому таймі гвінейці не надто й прагнули змінити ситуацію. Аж до голу Омеруо. Тренер гвінейської збірної вирішив зробити заміну просто перед кутовим суперника. Чи саме через це його підопічні не розібралися хто з ким має зіграти, але Омеруо ніхто не завадив пробити головою. До цього воротам Коне загрожували Івобі та Етебо, і все ж необхідного драйву, осмисленности в діях нігерійців не було. Стандарт допоміг й на цьому атакувальні спроби визнали вдалими й згорнули діяльність біля чужих воріт.

У гвінейців з’явився шанс розташуватися в атаці більшими силами, але було все це настільки формально та прямолінійно, що не спромоглися створити бодай жодного задрипаного моменту. Ще один перший матч ігрового дня, з якого пекуче сонце випарувало усю творчість? Та після двох таких, хоч і виграних поєдинків збірної Нігерії, вже сумніваєшся, що справа тільки у температурі повітря.

Значно свіжішим, яскравішим був матч Уганда - Зимбабве. Натхненні перемогою у першому турі угандійці впевнено розіграли дебют матчу. Краще комбінували, добре нав’язували боротьбу. Саме з такого епізоду, коли Кадду відібрав м’яч на чужій половині, почалася результативна атака. Хоч удар Лумали воротар парирував, Окві переправив м’яча у порожні ворота.

Зімбабвійці в ці хвилини ніяк не могли налагодити взаємодію у центрі поля. Та варто було із цим впоратися, як змістовні комбінації почалися вже на іншій половині. Невтомно пересувався Кама Білліат, який цього разу вийшов під форвардом (на цій позиції Мусона замінив Мушекві). Його маневри та передачі додали певности грі команди в атаці й після хороших моментів у Мусони та самого Білліата, Кама врешті-решт технічно завершив розкішну комбінацію зімбабвійців.

Ці зміни у характері матчу, зміни у якості гри обох суперників додавали інтриги й непередбачуваности матчу, що за афішею мав би поступатися двом іншим поєдинкам дня, а насправді ставав його окрасою.

Таким саме живим було протистояння і в другому таймі. Тепер вже збірна Уганди крок за кроком відновлювала зв’язність своїх дій. Поки угандійці відсунули гру подалі від своїх воріт, Мусона мав ідеальну нагоду забити. Але з п’яти метрів пробив не у порожні ворота, а у перекладину. Ще один парадоксальний епізод стався на 69-й хвилині. Хоча голкіпер і зачепив м’яч після удару Русіке, здавалося, що голу це не завадить, адже відстань до лінії воріт була невеликою і м’яч мав би її здолати. Тим не менш він торкнувся газону й полетів назад, до рук Оньянго.

Потім настала черга угандійців “підтримувати інтригу”. Зі зручної відстані хибили Мійя та Кадду. Особливо відзначився Патрік Кадду, який запустив м’яч значно вище воріт із лінії воротарського майданчику. У ці хвилини команда Уганди знову добре комбінувала, особливо правим флангом, хоч ця непевність у завершенні атак до останнього тримала у напрузі. Не дивно, що навіть нічию угандійці святкували наче перемогу. Чотирьох очок має вистачити, аби потрапити до однієї восьмої.

Зберігають на це шанси і зімбабвійці, й навіть збірна ДР Конго, яка програла другий матч поспіль і знову не забила. Цього разу, щоправда, почали відповідально, наполегливо й на 10-й хвилині Тіссеран навіть пробив у штангу. Та все ж команду Хав’єра Агірре такою активністю не залякати. У єгиптян є своя динаміка, їм зручно розганяти атаки із глибини. Завдяки швидкості Трезеге та маневреності Салаха вони чудово зорієнтовують ці випади у найбільш вразливе місце захисту суперника. Подібним чином розіграли вони комбінацію, що закінчилися другим голом господарів.

Конголезці на той час досхочу наїлися виснажливою боротьбою, що зустрічала їх за кожної спроби підійти до воріт Ель Шенаві. І похвалитися могли хіба що ударом Болінгі у перекладину. Цей момент справді міг дещо змінити хід матчу, якби дев’ятий номер збірної ДР Конго зрівняв рахунок. А вийшло так, що вже за три хвилини Салах збільшував перевагу.

Мало що змінилося по перерві. Здебільшого спокійна, злагоджена гра єгиптян в обороні й постійні спроби суперника хоч якось пробити цей насичений захист. Ударів було обмаль, найкращого завдав Болазі зі штрафного на 83-й хвилині. Попри вагому присутність на чужій половині, конголезці не знайшли вагомих аргументів на свою користь. І тепер залишається поєдинок проти Зімбабве, який обов’язково треба виграти та ще й якомога переконливіше. От тільки з переконливістю на цьому турнірі в команди поки що чимало проблем.

CAN 2019, перший тур, група F

Збірна Камеруну Кларенса Зедорфа не справляла особливого враження у кваліфікації й не запропонувала нічого запаморочливого у першому матчі фінального турніру. На гру проти збірної Гвінеї-Бісау голландський наставник сконструював 4-4-2 із ромбом у півзахисті. Найближче до форвардів (Токо Екамбі та Бассогог) розташувався Шупо-Мутен. Навряд чи це найкращий кандидат для такої тонкої роботи, однак на якісь особливі тонкощі команда й не розраховувала. Атаки часто зароджувалися після довгих передач центральних захисників й були “мертвонародженими” із самого початку.

Це взагалі було притаманно діям кількох команд у стартовому турі. Якщо захист суперника розташовується компактно, то не варто обтяжувати себе тривалою і часто невдячною роботою у позиційному нападі. Простіше заслати м’яча вперед, аби щось там “нав’язати”.

Симпатичніше виглядав розвиток атак камерунців, коли гвінейці розгубили стартовий запал й не так регулярно відповідали своїми випадами. Ба, більше, вони навіть іноді пропускали за спини ті самі довгі паси, з якими б мали впоратися без проблем.

Камерунці ніби й спробували додати на початку другого тайму, розіграли найефектнішу свою комбінацію, але потім знову матч повернувся до стану динамічної порожнечі. І далі спрацювала ще одна тенденція першого туру. У деяких поєдинках забиті м’ячі не завжди вмотивовувалися логікою попередніх подій. Особливо якщо йшлося про стандарти. Яя Банана забив головою після подачі з кута поля, а ще за три хвилини Баокен, який оце щойно вийшов на поле скористався рикошетом від Сорі Мане й переправив м’яч у сітку. Цього, звісно ж, вистачило, щоб стартувати із перемоги, однак за рівнем організації гри команда значно поступається чемпіонам 2017 року, у яких саме добре продумані колективні дії впадали в око з першого ж матчу.

Хоча зрозуміло, що як завжди у складі камерунців достатньо кваліфікованих виконавців, щоб витягнути той чи інший поєдинок. Питання в тому, чи це спрацює проти сильнішого суперника. Щоправда, ще невідомо, скількох таких опонентів доведеться зустріти, бо типовою є радше ситуація самих камерунців. Принаймні в цій групі дещо схожі проблеми мала й збірна Гани.

І це попри те, що їхня десятка, Андре Айю, грає на своєму місці. Та все ж, хоч він і забив бенінцям, використовували його “за призначенням” не достатньо часто, а плеймейкерами раптом ставали ті ж самі центрбеки або ж Томас Партей. І тоді м’яч летів у нібито вільні зони, а Джордан Айю мав туди мчати й боротися із захисниками.

Бенінці хльоснули суперника контратакою вже на другій хвилині (саме тому настільки важливим був гол Андре Айю на 9-й), але надалі більше “інвестували” у надійність гри без м’яча. Як це часто буває, надійність ця виявилася примарною, бо варто було пропустити елементарний довгий пас низом, як Джордан Айю вивів Гану вперед.

Матч навряд чи закінчився якось інакше, якби не безглузде вилучення Джона Бойє. Він мав жовту картку й раптом вирішив не пробивати штрафний зі своєї половини, а дати це зробити голкіперу. Суддя миттєво відреагував ще одним попередженням й на 54-й хвилині бенінцям додалося головного болю. Бо це ж треба було не просто атакувати, а спробувати робити це значно масштабніше, аніж раніше. Пощастило, що добре розіграли кутовий на 63-й, і Мікаель Поте оформив дубль. Адже потім ганці мобілізувалися настільки, що у меншости грали значно збалансованіше й не дозволяли супернику надовго закріпитися на своїй половині аж до останніх хвилин матчу. Бенінцям ледь не вистачило і цього, але на 91-й хвилині Муньє пробив головою вище воріт.

Якщо узагальнити враження від побаченого у першому турі, то можна зазначити, що найбільше сподобалася збірна Сенегалу. Це більш-менш відповідає дотурнірним очікуванням, але проблема команди Аліу Сіссе якраз в тому, що вона може зачаровувати на старті, а потім забуксувати у плей-оф.

Камерун - Гвінея-Бісау 2:0

Гана - Бенін 2:2

CAN 2019, перший тур, групи C, D, E

Перші матчі обох ігрових днів були напрочуд схожі. Бракувало динаміки. Пояснити це дуже просто. Мудре керівництво африканського футболу погодилося із вимогами європейських клубів, турнір (ще й з 24-ма командами) перенесли на літо, тож і грати іноді доводиться за пекельної температури. Важко очікувати захмарних швидкостей, коли на термометрі майже сорок градусів.

То ж і доводилося марокканцям та івуарійцям долати не лише насичений захист. Команда Ерве Ренара постійно контролювала м’яч, адже у намібійців особливого бажання атакувати не було. Вони значно більше уваги приділяли грі в захисті й у першому таймі марокканці замість необхідної у таких випадках терплячої підготовки почали поспішно бити здалеку. Насамперед це стосувалося Хакіма Зієша, спроби якого мало нагадували удари футболіста, що тільки-но відіграв блискучий сезон у клубі.

Обтяжені спекою та необхідністю забити бодай раз аутсайдеру групи, марокканці трохи покращили позиційний напад у другому таймі. Займали хороші позиції біля штрафного й швидше розгортали атаки. Намібія з тією ж незворушністю команди, що не дає мріям про нездійсненне збити себе з пантелику, захищалася усією командою. Трохи частіше вступав у гру голкіпер, та переважно захисники самі управлялися з передачами з флангів. Аж поки Кеїмуїне не зрізав м’яч у власні ворота після подачі зі штрафного. Доволі обмежена гра намібійців могла навіть принести нічию, але це вже “заслуга” збірної Марокко, яка лише зрідка здатна була розіграти логічні комбінації.

Дещо інакше здобула свою мінімальну перемогу збірна Кот д’Івуару. Хоча гра її у першому таймі мало чим відрізнялася від хаотичних спроб марокканців “упізнати” одне одного. Хіба що Пепе пробив зі штрафного у перекладину на 32-й хвилині, і вже у наступній атаці Коджа вийшов сам-на-сам. Ці два епізоди здалися міражем у сухій та пустельній грі івуарійців. Інакше, щоправда, діяв суперник фаворита. Збірна ПАР не закривалася біля своїх воріт, досить вміло вела боротьбу в центрі поля, робила це якісно і, хоч сама відповіла хіба що ударом Хлатшвайо після кутового, не втрачала, за винятком виходу Коджи на ворота Вільямса, позиційної стрункости в захисті. Саме тому лише зрідка до перерви можна було згадувати Пепе та Граделя. Кожен із них залишався відрізаним від партнерів.

Що ж тоді дозволило Граделю класно асистувати Коджі на 64-й хвилині? Південноафриканці потроху намагалися додавати в атаці, частіше спрямовували м’ячі до штрафного майданчика, ледь не стали командою, що пропонує більше за опонента. Ось тут їх і впіймали. Активніша робота попереду означала, що івуарійці можуть отримати трохи більше простору для контрвипадів, уникати тієї боротьби, яку так добре збірна ПАР нав’язувала до перерви. У результативній атаці Градель мав багато вільного місця на фланзі, щоб чітко переправити м’яч низом на Коджу. Надалі контроль м’яча потрібен був івуарійцям вже для того, щоб “заспокоїти” суперника, не дати йому розташуватися великими силами на своїй половині. Якщо за рахунку 0:0 такий контроль міг хіба що виснажувати й фізично, і психологічно, то за переваги грали впевненіше й м’яч рухався значно краще.

У матчі проти Алжиру збірна Кенії обрала “намібійський” варіянт. Тобто ворота суперника цікавили в останню чергу. Важливіше було насичувати зони на своїй половині й зупиняти швидких та вигадливих футболістів алжирської групи атаки. І у перші півгодини їм справді нелегко було знайти бажаний ритм, але команда не пригальмовувала й діяла наполегливо. А коли на полі є такий гравець, як Юсеф Аталь, із фантастичним сезоном за плечима, можна навіть не хвилюватися, що не вдається знайти колективні рішення. Його рейд із правого флангу до центру настільки заплутав оборонців, що Оміно порушив правила.

Бунеджах реалізував пенальті й гра алжирців стала розкутішою, кенійці вже не так впевнено тримали позиції. Другий м’яч Марез забив після симпатичної комбінації, що знову підкреслила атакувальний потенціял цієї команди. Після фіаско дворічної давнини, коли команда навіть не вийшла з групи, алжирцям замало буде самих лише результатів, не менш важливою є й якість гри, і не лише проти “серйозних” суперників.

Коли бачиш прізвища Хазрі, Мсакні та Сліті у стартовому складі збірної Тунісу, то відразу очікуєш видовищної гри. Насправді ж у першому таймі цьому тріо зрідка вдавалося налагодити зв’язок. Можливо, причина у позиціях, на яких використовував їх Ален Жиресс. Хазрі доводилося грати центрфорварда у клубах, але за інших обставин, зокрема тактичних. Сліті ж, в свою чергу, комфортніше розганяти атаки з глибини, а не діяти на позиції флангового форварда.

Також не дуже вдало працювали у першому таймі матчу з Анголою латералі. Кешріда занадто часто звалювався у центр без супровідних маневрів партнерів. Ангольці у ці хвилини краще рухалися до чужих воріт, упевненіше виходили на ударні позиції. Хоч і били не кращим чином.

Парадокс, але тунісці забили після атаки, в якій на позир домінували усі ті елементи, що не працювали раніше. Однак цього разу мінус на мінус дав плюс. Можливо тому, що Кешріда приймав м’яч біля центрального кола, а не штрафного майданчика, й мав кращий огляд. Ще й позиційно ангольці розташувалися невдало. Тож Сліті отримав м’яч на фланзі й міг різко увірватися до штрафного. Паїзу панічно збив суперника, Мсакні впевнено пробив із точки.

Цього мало б вистачити, бо у другому таймі тунісці зразково діляли в захисті. Попри те, що у ангольців замість опорника вийшов форвард й команда перебудувала свою атаку, нікому не вдавалося навіть помріяти торкнутися м’яча у штрафному. Тунісці перехоплювали все. А у контратаках Сліті нарешті отримав можливість стартувати від центральної лінії. Обставини ніби складалися на користь збірної Тунісу, однак, як і у першому таймі, гол не був логічно пов’язаний із усім, що відбувалося до цього. Лише раз тунісці зайняли невдалі позиції під час розвитку атаки суперника. Матеуш пробив низом з-за меж штрафного, Фарук Бен Мустафа відбив, але прямо на ногу Джалмі. Одного епізоду ангольцям вистачило, щоб уникнути поразки. Годі й бажати кращої ефективности у протистоянні з таким солідним захистом.

Переможці обох пізніх матчів продемонстрували цікавий та якісний футбол. Насамперед збірна Сенегалу, яка переграла Танзанію, вміло поєднуючи техніку роботи з м’ячем та впевненість у силовій боротьбі.

Вже у перші шість хвилин Мбай Ньянг мав дві чудових нагоди. Потім танзанійці ніби й додали, навіть здалося, що найгірше вони витримали й зможуть тепер запропонувати щось своє. Аж тут Сенегал видав швидку, красиву атаку, що вихором пронеслася з правого флангу на лівий. Кейта Бальде відкрив рахунок й водночас закрив питання про переможця. Сенегальці не реалізовували моменти і до голу Діатта, і після нього. У збірної Танзанії просто не було ресурсів, щоб протистояти такому супернику
.

Так само важко було збірній Мавританії проти команди Малі. Хоч у перші хвилин тридцять мавританці ще зберігали хороший рух, встигали блокувати атаки й ніби нічого серйозного біля їхніх воріт не траплялося. Та варто було дати набрати хід Абдулаю Діабі, як той ударом здалеку красиво увігнав м’яч під перекладину. За кілька хвилин до голу малійці активніше почали вести боротьбу на чужій половині. Саме ці перехоплення м’яча дозволили атакувати швидше, краще знаходити вільні зони.

З’явилася взаємодія, якої бракувало лінії атакувальних хавбеків. Тепер вже вони знайшли б одне одного і з заплющеними очима. Мавританці не встигали за цими переміщеннями, а малійці прикрасили їх у другому таймі двома розкішними ударами різних футболістів із одним ім’ям. Спочатку забив Адама Траоре ІІ, найкращий гравець молодіжного чемпіонату світу-2015, а згодом відзначився Адама Траоре І, який якраз і замінив свого тезка.

Мавританці у другому таймі сподобалися впертим бажанням йти вперед і забити свій м’яч. Це призвело до поразки з великим рахунком, але для дебютанта Кубка Африки важливіше було в такому історичному матчі зробити щось у атаці, а не лише відбиватися.

Сенегал - Танзанія 2:0

Алжир - Кенія 2:0

Марокко - Намібія 1:0

Кот д'Івуар - Південна Африка 1:0

Туніс - Ангола 1:1

Малі - Мавританія 4:1

CAN 2019, Перший тур, групи А і В

Турнір, що мав стартувати 15 червня у Камеруні, розпочався 19-го у Єгипті. Аби підготуватися до першого в історії Кубка Африки на 24 команди в єгиптян було трохи більше п’яти місяців. Не дивно, що напередодні матчу-відкриття вистачало повідомлень про організаційні негаразди. Журналісти, які оформили заявки на акредитації ще у квітні, досі їх не отримали. Труднощі виникли й у вболівальників, коли треба було забрати вже придбані квитки. Дехто взагалі не потрапив на стадіон, як рідні кількох гравців збірної Бурунді.

Очевидним плюсом, щоправда, був стан газонів на стадіонах, що приймали матчі груп А та В. Рівнесенькі поля сприяли ретельній роботі з м’ячем й цим скористалися усі команди, навіть ті, хто згідно зі “статусом” мають лише заважати супернику.

Як, наприклад, збірна Зімбабве. Хоч ій випало грати проти господарів турніру, це не паралізувало команду, не позбавило її бажання комбінувати. У зімбабвійців було достатньо колективних механізмів для переходу до атаки, гравці добре розташовувалися, щоб забезпечити чіткість і точність цієї роботи. Не обходилося, звісно, без неточних передач, та все ж значно більшою проблемою була гра у завершальній стадії. Свої цікаві, елегантні комбінації зімбабвійці вкрай рідко завершували ударами. Контраст між впевненим рухом м’яча у центрі та відсутністю чітких критеріїв безпосередьно у штрафному майданчику впадав у око миттєво. Здавалося, що на тренуваннях збірної Зімбабве є чимало вправ на контроль м’яча й жодної з ударами по воротах. Хоча слід ще відзначити й хорошу гру центру оборони єгиптян. Насамперед Махмуда Алаа. Його вчасні втручання кілька разів переривали дуже перспективні проникливі передачі Мусони чи Білліата.

Сама ж збірна Єгипту працювала у першому таймі терпляче, зі змінами напрямку атак, і за перші 17 хвилин завдала чотирьох ударів. Підопічним Хав’єра Агірре якраз вдавалося додати своїм комбінаціям необхідної швидкості й опинятися у штрафному майданчику. Суперника, однак, не пресингували, дозволяли йому достатньо вільно виходити з оборони. Тож для гри настільки відкритої важливим був гол Трезеге на 40-й хвилині. Особливо якщо зважити, що у другому таймі єгиптяни втратили стрункість в середній лінії. Так, було два гострих проникливих паси, але вже на 60-й хвилині Агірре випустив Валіда Солімана, який в “Аль-Ахлі” якраз і відзначається вмінням впорядкувати гру. Трохи згодом, з цією ж метою, вийшов і Амр Варда, але зімбабвійці й далі більше контролювали м’яч і більше часу проводили в атаці. Якби не їхня надмірна “м’якість” у завершенні, результат міг би стати іншим.

У другому матчі цієї групи закономірну перемогу здобула команда, що зіграла організованіше та переконливіше. І навряд чи повинно дивувати те, що це була збірна Уганди, а не ДР Конго. Вкотре за останні роки конголезці постали не колективом, а групою індивідуально сильних і не об’єднаних загальною ігровою ідеєю футболістів. Зазвичай “винним” вважають тренера. У цьому ж випадку ситуація дещо специфічніша. Флоранові Ібенже наполегливо “радять” залучати до збірної якомога більше “європейців”. Тож і виходить, що Трезор Мпуту, після яскравого сезону у складі “Мазембе”, повертається до збірної за яку не грав п’ять років, і все одно залишається на лаві запасних, коли потрібно відігруватися. На полі ж, за усі 90 з гаком хвилин команда створює лише два справді небезпечних моменти: підкручений удар Бакамбю на 43-й хвилині парирував Оньянго, а на 70-й Болінгі пробив головою у перекладину.

На цьому тлі значно приємніше було спостерігати за грою збірної Уганди. Злагоджена, продумана, з добре помітним впливом лідерів. Фарук Мійя двічі асистував партнерам подачами зі стандартів (кутовий та штрафний), а форварди Патрік Кадду та Еммануель Окві чітко пробивали головою. Окрім цього були й удари самого Мійї, особливо у другому таймі. Загрожували воротам і опорники Халід Уачо та Майкл Азіра. В угандійців значно вищим був рівень утягнености кожного гравця в дії команди. Конголезці ж обмежилися поодинокими спалахами, а цього, навіть якщо гравець приїхав з європейського клубу, давно вже не достатньо для успішної гри на Кубку Африки.

Ібенже й раніше стикався з цією проблемою й бувало знаходив рішення безпосередньо під час турніру. Та навряд чи йому до вподоби такі “виклики”.

Дебют збірної Бурунді у фінальній частині Кубка Африки був невдалий з точки зору результату, одначе команда сподобалася своєю організацією гри. Зрозуміло, що нігерійці більше володіли м’ячем, довго його розігрували, але моменти біля воріт Джонатана Наїмани виникали не так вже й часто. Усе тому, що бурундійці дуже добре позбавляли суперника простору й не давали набрати швидкість поблизу штрафного майданчика. Ще й на позиції “десятки” у Нігерії грає Джон Обі Мікель. Занадто повільний та неповороткий для дій між лініями в таких умовах. Флангові ж захисники у першому таймі підтримували атаки недостатньо якісно. Тож до перерви два найбільш небезпечних моменти створили бурундійці. Седрік Аміссі першим дотиком підробив м’яч після довгого акуратного пасу Бігірімани й другим ефектно пробив з льоту (Акпейї відбив м’яч), а центрбек Фредерік Нсавіюмва влучив у перекладину.

Як і збірна Зімбабве, команда Бурунді демонструвала хороший вишкіл після перехоплень м’яча. Гравці розуміли кому і як рухатися для швидкого виходу в атаку. Хоча у другому таймі порівняння із зімбабвійцями стали в нагоді з іншої причини. Збірній Бурунді не вдавалося гідно завершувати свої комбінації.

Нігерійці це зробили лише одного разу, але цього вистачило для перемоги. Надійний до цього захисний мур пробив розкішний пас Оли Айни п’ятою. Ігало, який вийшов на поле за три хвилини до голу, холоднокровно вразив ворота. До того епізоду нігерійці щосили прагнули позбутися монотонности у своїх атаках. Для цього Ахмед Муса поміняв Мікеля (Івобі тоді перебрався з лівого флангу в центр), для цього Рор випускав Ігало. Попри більшу активність по перерві, нагод для ударів було небагато, тим важливішою була впевненість Ігало у моменті, що вирішив долю матчу.

Окремо слід згадати нервові дії в окремих епізодах нігерійського воротаря Даніеля Акпейї та досить скромний внесок капітана бурундійців Сайдо Бераїно.

Ще один дебютант – збірна Мадагаскару – зіграв внічию і знову можна зазначити, що за рівнем гри команда-новачок не поступалася фавориту. Щоправда, у першому таймі гвінейці суттєво полегшили завдання супернику. Їхні довгі безадресні передачі навряд чи налякали б і гірше організований захист. Атаки гвінейців розвивалися за мінімальної участі гравців середньої лінії. Це можна було сприймати нормально, якби м’яч після довгих пасів центральних захисників опинявся б зрештою на флангах у Камано чи Траоре. Але значно частіше він просто вилітав за межі поля.

Мадагаскар контролював м’яч цікавіше, дистанції між гравцями були меншими, тож і рух в бік воріт суперника виглядав жвавіше. Лише одного разу захист збірної Мадагаскару розташувався невдало (занадто високо й без можливості для підстраховки) і гвінейці цим скористалися. Каба вийшов сам-на-сам після вчасного пасу Діавара.

З перших хвилин другої половини гвінейці взялися покращувати роботу з м’ячем, і при цьому якраз тоді двічі пропустили. Головним героєм початку другого тайму був Каролюс Андріаматсіноро. Спочатку він асистував Анісету Андріанатенайні точною подачею з кута поля, а потім вже сам опинився на ударній позиції після довгого пасу з глибини й вивів Мадагаскар вперед.

У першому таймі цю перевагу можна було б захищати спокійніше, але тепер гра стала більш динамічною та відкритою й мадагаскарці вже не встигали вчасно займати позиції в обороні. Гвінейці, натомість, взаємодіяли значно краще, почали нарешті спочатку переправляти м’яч найближчому партнерові по команді, а далі вже додавали передачі, що генерували швидкість атак. Тож і після голу Камано з пенальті збірна Гвінеї ще кілька разів розігрувала м’яч на хорошій швидкості й ці випади змусили Мадагаскар остаточно зосередитися на роботі в захисті. Впоралися непогано, тож нічийний результат дебютанти заслужили.

Єгипет - Зімбабве 1:0

ДР Конго - Уганда 0:2

Нігерія - Бурунді 1:0 

Гвінея - Мадагаскар 2:2