CAN-2010: Півфінали

Гана – Нігерія 1:0


Подвійне дежа вю. Гана грала точнісінько як з Анголою. Нігерія — так само, як проти Замбії. Нічого дивного, що в одних організували взяття воріт Асамоа та Ґьян. Не дивує і те, що в інших знову не знайшлося організатора атак.



Алжир – Єгипет 0:4


Це був розкішний акт канібалізму. Як справжні гурмани, єгиптяни нікуди не поспішали. Жертві навіть дали сорок хвилин на те, щоб повірити у можливість ще одного дива. Та варто було Аллішу порушити правила у штрафному, і єгиптяни почали акуратно, зі смаком відрізати від суперника по шматочку.


У алжирців не витримали нерви. Ще два вилучення нагадували спроби закінчити це знущання якомога швидше. Ще б пак. Суперник грав настільки цілісно, органічно, виглядав настільки невразливим, що тільки в істериці могли алжирці виплеснути свій розпач.


У 1989-му мінімальна перемога у скандальному матчі з Алжиром відкрила збірній Єгипту шлях на чемпіонат світу. Минуло двадцять років і Алжир примудрився не пустити на Мундіаль беззаперечно кращу команду континенту.


Тож якою б вишукано знущальною не була ця перемога єгиптян, язик не повертається назвати її помстою. Адже навіть якби вони забили удвічі більше, учасником чемпіонату світу все одно залишився б Алжир.


Тож якби ми придивлялися пильніше, може, побачили на очах єгиптян крокодилячі сльози…

CAN-2010: Три чвертьфінали

Ангола – Гана 0:1


Щось схоже ганці пережили самі, коли були господарями турніру два роки тому. Мінімальне відставання у рахунку, відчайдушні, але непереконливі та марні спроби забити.


Тиск ангольців на перших хвилинах матчу ніби мав захистити команду Мануела Жозе саме від такого сценарію. Активна гра на флангах із різкими подачами до штрафного сіяла паніку у лавах ганців. Зрізки захисників, істеричні виходи Кінгсона — для повного щастя не вистачало лише автоголу.


Може, цим би й закінчилося, якби у самих ангольців не розклеївся перехід до атаки. Передачі ставали «сліпими», збільшувалися розриви між лініями, і Ангола ставала вразливою до контратак. Ганці миттєво це використали. Асамоа віддав гросмейстерський пас на Ґьяна, а тому вистачило двох дотиків, аби відправити м’яч у кут.


Гол заспокоїв ганців. Джерелом хаосу продовжував бути хіба що Кінгсон. Його звичка смикатися з приводу та без допомогла лише на 30-й хвилині, коли він потягнув хороший удар головою у виконанні Манушу.


Ще один шанс Манушу мав наприкінці тайму, але враження ще з першого матчу було точним: цей Манушу не здатен без сторонньої допомоги зрушити з місця навіть камінчик. А колись готовий був совати гори.


Другий тайм з його шістьма компенсованими хвилинами перетворився на нескінченну процесію дедалі пригніченіших ангольців до воріт суперника. Розраховувати можна було хіба що на хорошу подачу і чіткий удар головою. (Недаремно ж опинився зрештою у атаці центральний захисник Калі). Але увесь свій запас чіткості ангольці використали у перші десять хвилин.


Ганці вкрай рідко контратакували, немов відчували, що для успіху достатньо буде всього лише втримати ворота сухими.



Єгипет – Камерун 3:1


Найкращий поки що матч турніру. Коли камерунці почали піддавлювати, єгиптяни відреагували на це з притаманною чемпіонам незворушністю. Немов були впевнені, що цей тиск обов’язково мине, і мине швидко, а вже потім вони полосуватимуть суперника ножами своїх гострих передач.


Але з’ясувалося, що єгиптянам, по-перше, не так вже й легко просуватися вперед через пас, бо суперники надзвичайно швидко та організовано відтягувалися в оборону, а по-друге, камерунцям вистачило для взяття воріт одного з численних кутових, якими, здавалося, обмежили атакувальні можливості суперника підопічні Шехати. Емана закрутив так, що Ахмед Хассан лише трохи підправив м’яч на шляху до сітки.


Отже, у чемпіона не йде гра в атаці. Що могло змінити ситуацію, якщо не проходять багатоходові комбінації? Відповідь Ахмеда Хассана була наскільки несподіваною, насамперед для Камені, настільки ж переконливою. Капітан єгиптян немов познущався з тієї солідної відстані до воріт, на якій камерунці утримували суперника.


Після перерви серією атак Єгипет мав намір поставити суперника на місце. Водночас зрозуміліше стало, чому так затято намагається збірна Камеруну до мінімуму звести кількість єгипетських атак. Будь-яка поява гравців у червоній формі біля воріт Камені була приводом бити на сполох.


Тож камерунці завдяки невтомній роботі знову почали перевіряти захист чемпіонів на міцність. Це була не бездумна гра м’язами, як у Камеруну Отто Пфістера. Це був цілеспрямований, потужний тиск. Такий тиск навряд чи б витримала будь-яка інша оборона на турнірі. Тільки єгиптяни, з їхньою по-футбольному шляхетною виправкою могли не лише методично відбивати штурм, а й намагатися переходити у контрнаступ. Камерунці вперто обривали нитки цих атак і так само вперто шукали можливостей для ударів.


У титанічному протистоянні, у якому той, хто захищається нічим не поступається тому, хто атакує, не можна помилятися. Особливо, якщо граєш проти Єгипту Хасана Шехати. Камерун мав це запам’ятати ще після фіналу минулого Кубка Африки. Якщо і пам’ятав, то пам'ять виявилася короткою. І яким би випадковим не здавався гол Ґєдо, є у ньому своя логіка. Єгипет впорався з навалою, Єгипет — команда мудра та дисциплінована — красиво дочекався свого шансу. Необхідність захищатися на межі сил не виснажила єгиптян. Вони зберегли свіжість сприйняття, вміння миттєво зорієнтуватися у ситуації.


Третій «гол» Єгипту — ганьба турніру. Але самі єгиптяни тут не винні. Це всього лише черговий привіт людині, котра вже стільки років паразитує на світовому футболі.



Замбія – Нігерія 0:0 (пен. 4:5)


Краще б одразу пробили пенальті і не мучили ані себе, ані глядачів. Якщо замбійці після обережного початку поступово згадували який футбол допоміг їм вийти з групи і навіть мали чудові, як для такого матчу, нагоди, то нігерійці чи не усі чотири тайми відіграли флегматично та безбарвно.