CAN-2008:Фінал та "символічна" збірна

Єгипет – Камерун 1:0

У інтерв’ю напередодні півфіналів Жозе Морінью зазначив своєю англійською, що робить його схожим на злодіїв з голлівудських блокбастерів: In the League, the best team always wins, but in the play-offs the best team doesn’t always win.


На Кубку Африки-2008, навіть у плей-офф, перемогла найсильніша, найкраща команда. Фінал, попри те, що був напруженішим, аніж перший на турнірі матч між Камеруном та Єгиптом, залишив те саме враження повної переваги команди Хасана Шехати.


Хоча цього разу, принаймні у першому таймі, камерунці діяли розважливіше, більше моментів створили єгиптяни, гостріше атакували єгиптяни, збалансованіше виглядали єгиптяни.


Звичне напруження фіналу саме для камерунців зрештою виявилося надмірним тягарем. Хоча фантастична гра Камені ще залишала надію чи на мінімальну перемогу у основний (або додатковий) час, чи на успіх у серії пенальті. Тільки моментів для того, щоб забити бодай м’яч, у камерунців не було аж доки Єгипет не відійшов усією командою в захист.


У чомусь матч був трохи схожий на півфінал Гана – Камерун. І щоразу як Камені витягував м’яч після небезпечних ударів Мотаеба, Абутріки та інших, виникали думки про можливе покарання за нереалізовані моменти. Завдяки вмінню блискуче скористатися помилками суперника Камерун дійшов до фіналу. Тільки от Єгипет помилятися не збирався. У плей-офф Хадарі можна було забити тільки якимось неймовірним ударом.


Роже Мілла розповів під час турніру, що його знаменитий гол у ворота Колумбії на ЧС-90 був результатом підготовки. Партнер по «Монпельє» Карлос Вальдерамма розповідав йому про витівки Рене Іґіти і навіть показував найкращі моменти гри ексцентричного воротаря. Мілла запам’ятав. І покарав Іґіту у найвідповідальніший момент.


Рігоберт Сонг навряд чи хоч колись помилявся так, щоб до чергової його помилки, у найвідповідальніший момент, можна було підготуватися заздалегідь. І все ж те, як Зідан та Абутріка скористалися цією помилкою якнайкраще ілюструє ретельність підготовки єгиптян до турніру.


Для цієї команди дрібниць немає. І якщо один з найкращих її гравців має почати фінал на лаві запасних, то він терпляче чекатиме свого часу, а коли вийде працюватиме, зокрема, і для того, щоб змусити суперника помилитися. Зідан включився у боротьбу з Сонгом ніби це був останній шанс і для нього особисто, і для команди.
Камеруну не вистачило іншого Сонга, який з травмою пішов з поля вже на 15-й хвилині. Камеруну не вистачало організованості і тактичної гнучкості. Помилка Рігоберта Сонга не була вирішальною у цьому фіналі. Помилкою, вибриком примхливої долі, була участь у ньому команди Отто Пфістера…


Символічна збірна турніру поняття ефемерне. Хороших гравців у Гані було значно більше, аніж одинадцять, тож хочеться згадати тих, хто справив найяскравіше враження.

Воротарі:
Хадарі (Єгипет), Камені (Камерун), Лама (Ангола). Надійність — слово, що якнайкраще характеризує гру кожного з цієї трійці. Нічого зайвого, ніякої метушні, все вчасно, а якщо вже пропускали, то пояснювати це хотілося чим завгодно, тільки не помилкою голкіперів.


Праві захисники: Жеремі (Камерун) — найкращий польовий гравець своєї команди. Зіграв і в центрі півзахисту, і може там і мав залишатися у вирішальних матчах, але і з флангу мав неймовірний вплив на гру камерунців.


Брайс Мун (Південна Африка) — один з тих молодих гравців, на кого покладатиметься Карлос Алберту Паррейра створюючи нову південноафриканську збірну. Брайс та багато його партнерів отримали у Гані важливий досвід. Швидкому, непоступливому Муну саме досвіду великих баталій ще не вистачає, аби з впевненістю дивитися у майбутнє.


Мішель Кретьєн (Марокко). Невдалий виступ марокканської збірної не затьмарив потенціалу цього 23-річного гравця «Нансі», якому вже мабуть час перебиратися до іншої команди. «Техніко-тактична» підготовка у нього що треба.

Центральні захисники:
Дані Шитту (Нігерія). У збірній Берті Фогтса не так вже й багато було гравців, які розуміли що і як вони мають робити на полі. Шитту саме з таких. Поки «зірковіші» партнери страждали, оборонець «Уотфорда» робив свою справу самовіддано та гідно.


Адама Кулібалі (Малі). Скеля у перших двох матчах, у третьому, проти нестримних івуарійців, Кулібалі не зумів допомогти команді пробитися до чвертьфіналу, але його провини у цьому немає. Те, що вимагалося від нього Адама робив бездоганно.


Ваель Ґома (Єгипет). Власне згадати добрим словом можна будь-кого із захисників команди-чемпіона. Кожен був професіоналом своєї справи, і ані на мить не відхилився від чіткого виконання плану на гру.

Ліві захисники:
Адама Тамбура (Малі). Старий знайомий, який сподобався ще на молодіжному чемпіонаті Африки 2005 року. За цей час Тамбура не втратив чіпкості у боротьбі за м’яч, так само невтомно працює по всьому флангу, і ще й додав розважливості та солідності до гри у відборі.


Ямба Аша (Ангола). Він пропустив чемпіонат світу через дискваліфікацію за вживання допінгу. Тож у Аши були підстави зіграти так, щоб ніхто не сумнівався ані у його майстерності, ані у його професіоналізмі. Сумнівів немає. Важливо, щоб більше не було і допінгу.


Віссем Ель-Бекрі (Туніс). Він то виходив у стартовому складі, то залишався у запасі. Як і вся його команда Бекрі міг зіграти переконливо та компетентно, а міг поникнути. Моменти його переконливої гри запам’яталися впевненістю кожного руху та чітким виконанням ігрових завдань.

Опорні півзахисники:
Александр Сонг (Камерун). Школа Венгера. Вміє все. І відібрати, і віддати. У такому юному віці грає немов зрілий боєць. І схоже, що може додати ще.


Яя Туре (Кот д’Івуар). Величезний обсяг роботи. Здатність встигати туди, де він найбільше потрібен. Результативні передачі та забиті м’ячі. У «Барселоні» мали з нетерпінням чекати повернення не лише Самуеля Ето’О.


Майкл Ессьєн (Гана). Серце команди, що стікало кров’ю у півфіналі проти Камеруну. Ессьєн мав грати у центрі захисту і робив це дисципліновано. Але його не вистачало на звичному місці в середині поля. Для перемоги у турнірі Гані забракло Ессьєнів.


Хосні Абд Рабу (Єгипет). Холоднокровний, безжальний «вбивця» атак та надій суперника. Ще й пенальті б’є так, немов замість нервової системи сталеві линви. Ось такого майстра гри в центрі поля Хасан Шехата зробив одним з наріжних каменів своєї чемпіонської команди.

Атакувальні півзахисники:
Мохамед Абутріка (Єгипет). Золоті ноги та світла голова. «Маг», який може ніколи не зіграє у Європі, але не перестане бути одним з найцікавіших, найвигадливіших та найтехнічніший гравців світу.


Зе Каланга (Ангола). На жаль, не кращим чином зіграв у чвертьфіналі проти Єгипту. Хоча до цього його кмітливість та швидкість прикрашали гру команди і робили атаки ангольці непередбачуваними.


Саломон Калу (Кот д’Івуар). Довго вагався чи потрібна йому івуарійська збірна. Швидко довів, що він їй точно потрібен. У такій компанії навряд чи шкодуватиме, що не грає за Голландію.


Мохамед Зідан (Єгипет). У квітні 2006 року Шехата сказав, що Зідан ніколи за збірну більше не гратиме. За два роки Зідан був одним з найвідданіших та найбільш дисциплінованих його підопічних на переможному Кубку Африки. І справді, Зіданами розкидатися не треба.

Форварди:
Джуніор Аґоґо (Гана). Роки мандрів командами англійської футбольної Ліги загартували і підготували його до будь-яких випробувань, але й не зробили з Джуніора форварда екстра-класу. На цьому турнірі Аґоґо зроби все, що міг. Якби у півфіналі м’яч після його удару головою полетів трохи нижче він би зробив більше того, на що здатен.


Дідьє Дрогба (Кот д’Івуар). Наймогутніший «слон» другий турнір поспіль потрапив до єгипетського капкану. Наступного разу буде злішим. Навіть у програному матчі Дрогба був прикладом того, як зірка може працювати на команду до останку. Інакше він за збірну здається не грає.


Манушу (Ангола). Ще треба переконатися в тому, чи може він забивати м’ячі, що не просяться до хіт-парадів. У всьому іншому Манушу переконав своєю грою. Справжній форвард-хижак. Пластичний, гнучкий, потужний. З часів Ейсебіу в «португальській» Африці таких гравців не було.