Гана – Камерун 0:1
Кот д’Івуар – Єгипет 1:4
Єгиптяни подавали кутовий. Подача як подача. Але Дідьє Зокора лише трохи зачепив м’яч. Цього було достатньо, аби Амр Закі вразив ворота івуарійців…
Мабуть, це доля. Камерун, який єгиптяни розтоптали у першому матчі, буде суперником «фараонів» у фіналі. Немає бажання та й підстав відмовлятися від слів про тренерський «талант» Отто Пфістера. Перемога камерунців у цьому турнірі навряд чи піде на користь африканському футболу.
І все ж фінал буде саме таким. Камерун збирався потрапляти до нього, за словами Пфістера, «будь-якою ціною», і слова дотримав. Максимально уважна та самовіддана гра в захисті (Александр Сонґ зіграв просто неперевершено) та вчасна різка контратака зробили камерунців фіналістами. Для турніру, на якому було лише дві вольових перемоги, цього більше, аніж достатньо.
Ганцям залишається згадувати невикористані моменти. Ледь не всі вони пов’язані з ударами головою. І це значною мірою характеризує те, як змушена була грати Гана у цьому матчі.
На розминці зазнав травми Кінгстон. Суттєва втрата, що змусила Клода Ле Руа на ходу міняти стартовий склад. Це на додачу до вимушеного переходу Ессьєна у захист. Наставник ганців випустив юного Айю, який зайняв місце на лівому фланзі. На правому розташувався Драман, Квінсі діяв під єдиним форвардом – Аґоґо.
Перша проблема — Квінсі випадав з гри і ніяк не міг пристосуватися до своєї ролі. Атакам ганців бракувало драйву та енергії Ессьєна. Одного лише Мунтарі у центрі поля не вистачало.
Проблема друга — Драман. Він добре може вийти на заміну, але це не гравець стартового складу, та ще й у матчі, що мав таке значення. Навіть коли йому вдавалося ціною неабияких зусиль вирватися на оперативний простір, подачі його були непереконливі.
Ганці страшенно нервували. І не лише ті, хто грав. Варто було бачити переляк на обличчі резервного голкіпера Аджея, коли Ето’О налетів на Кінгсона. Він, здається, просто боявся виходити на поле. Пейнтсіл, перед тим як вкинути аут, кілька разів гарячково підкинув м’яч у повітря і влучив собі в ніс.
Хоч господарі зрештою заграли спокійніше, їм не вистачало максимальної точності. Атака могла розпочатися перспективно, але неминуче закінчувалася чи недбало нервовим пасом, чи програшем силової боротьби. Камерунці – хлопці кремезні, моментально відсунуть від м’яча кожного, хто хоч трохи завагається.
У другому таймі Пфістер стікав слиною біля бокової лінії, його команда стримувала атаки ганців і дочекалася ідеальної нагоди для контрвипаду.
Інший півфінал, у якому зустрілися дві найкращі команди турніру, став, відповідно, найкращим матчем цього Кубка Африки. Не завжди так буває. Найкращі команди можуть і не дотягнути до рівня сподівань та очікувань. Єгипет та Кот д’Івуар це зробили. Попри поразку з великим рахунком івуарійців ці слова стосуються не менше, аніж єгиптян.
Ані на мить не відмовилися вони від своєї гри, щосили (а сили в них багато) прагнули вирватися з тенет пресингу, запекло намагалися продавити вогнетривкий захист суперника.
З Єгиптом майже неможливо грати, якщо пропускаєш першим. Задушлива персональна опіка в’яже суперника, немов пута, кожен крок до воріт, немов крок по ворушкому піску. А якщо витримаєш, дійдеш, на тебе чекатиме воротар, який парирує найскладніші удари, мов не своїми руками.
Якби не Хадарі, івуарійці забили б раніше, ще до зубодробильного удару Кейта. Цей гол міг надихнути івуарійців на ще потужніший штурм. І може, захист якоїсь іншої команди розлетівся б від цього штурму на друзки. Єгиптяни натомість знову вражаюче холоднокровно продемонстрували своє чемпіонське єство.
Цей матч мав бути фіналом. Хтозна, може він ним став.
пʼятницю, 8 лютого 2008 р.
вівторок, 5 лютого 2008 р.
CAN-2008: Чвертьфінали
Гана – Нігерія 2:1
Кажуть, що у плей-офф починається «зовсім інше змагання». Воно ніби й так, але й те, що відбувалося з командами у трьох попередніх матчах так чи інакше впливає на подальший виступ.
Збірна Гани, наприклад, грала майже незмінним складом. Хіба що дискваліфікованого Кінгстона замінив у матчі з марокканцями Аннан і залишився у складі на чвертьфінал. Нігерійці натомість знову виставили новий варіант півзахисту (з перших хвилин вийшов Етуу). Незначна, на перший погляд зміна, але новий гравець з’явився у лінії, що увесь турнір виглядала невпевнено і від такого косметичного ремонту кращою не стала.
У перші хвилин п’ятнадцять головне завдання — заважати супернику — тріо нігерійських хавбеків виконувало без провалів. Ганці у цей час намагалися комбінувати флангові проходи з проривами по центру, і щоразу нігерійці вдало перекривали супернику шлях до воріт.
Випади команди Фогтса залежали від того, наскільки швидко та якісно постачали пасами атакувальне тріо. Якубу, Одемвінґі та Уче рухалися, немов спружинні іграшки, батарейок яким вистачить на кілька десятків матчів.
Залежати лише від трьох гравців ще можна, коли суперник не може похвалитися злагодженою та впевненою грою і залишає багато вільного простору. Ганці діяли інакше. З середини тайму вони додали в русі (Квінсі, котрий починав на правому фланзі, перебрався на лівий), точнішими стали передачі по центру (Ессьєн та Мунтарі регулярно закидали м’яч за спини захисників), що призвело до двох хороших проходів Ґьяна та Аґоґо.
Мерехтіння «чорних зірок» не засліпило трьох лідерів «орлів», які організували пенальті у ворота господарів.
Пропущений м’яч помітно зіпсував ганцям настрій. Атакувати вони продовжували, та в цьому наступі було трохи більше інерції, аніж тиску. Мабуть, саме це й заколисало нігерійців. Останній у першому таймі стандарт вони вирішили ледь не всією командою зустріти у штрафному майданчику. Ганці знайшли обхідний шлях. Мунтарі з центру віддав на лівий фланг Квінсі і той ідеально вирізав м’яч на голову Ессьєну. Якби хтось з нігерійців накрив Квінсі…
З максимальною концентрацією нігерійці почали другий тайм. Швидко переходили в атаки і знаходили вільні зони на половині поля ганців. Як це не дивно, все зіпсувало гостям вилучення Менси. Одразу після нього Тайє Тайво небезпечно пробив здалеку, і це був останній удар нігерійців у матчі.
Проти суперника, що діяв у меншості, нігерійці були безсилі. Знову вилізла на білий світ безідейність їхньої гри. М’яч тримався погано, рухалися гравці, від яких залежав розвиток атак, занадто повільно.
Ганці спочатку контратакували скромно. З появою Кінгстона та Драмана робили це дедалі частіше. Коли забивав Аґоґо, нігерійці ніби й могли знову запобігти взяттю своїх воріт, але від команди, що за увесь турнір справді добре грала хіба що хвилин 45-50, навряд чи варто було чекати чогось іншого.
Єгипет – Ангола 2:1
Перший серйозний суперник чекав на чемпіонів континенту у чвертьфіналі. Ангольці ще не вийшли на той рівень, що дозволив би їм упродовж всього матчу і наглухо закривати суперника, і потужно атакувати. Програли вони насамперед через власні помилки у захисті. І водночас змусили єгиптян працювати максимально уважно аж до фінального свистка.
Стартові двадцять хвилин ангольці добре встигали за суперниками. І на це йшли майже всі сили. Контргри, на яку здатні ангольці, майже не було. Єгиптяни швидко повертали м’яч в атаку і тримали опонентів у стані постійної бойової готовності. Жоден гравець не «прибирав» ноги. Вистачало жорстких підкатів та силової боротьби за м’яч.
Першим не витримав напруження Маканґа. Так хотів не дати єгиптянам точно пробити небезпечний штрафний, що «привіз» пенальті. Подарунок «фараони» прийняли із вдячністю і налаштувалися на спокійніше життя, бо ангольці справді виглядали пригніченими…
Навіщо скромній національній команді гравець-зірка? Щоб бути таким собі «божком», кожен рух якого треба оспівувати, і дякувати йому за те, що просто приїжджає до збірної? Чи бути лідером, який готовий, хоч би як важко це не було, витягнути команду на собі, у скрутний момент стати прикладом для партнерів.
Може, виступи за «гламурні» клуби ще зроблять з Манушу «божка». А поки що він — лідер. І завдяки його фантастичному удару Єгипет був попереду всього лише три хвилини. І завдяки його прикладу ангольці заграли, немов і не було пропущеного м’яча. Заграли на рівних з чемпіоном. І знову не витримали.
Калі був одним з найкращих центральних захисників на цьому турнірі. Помилка у матчі з Єгиптом вказала на його місце у можливому рейтингу. Високе, але не настільки високе, щоб належати до еліти. Це стосується не лише його, а й всієї збірної Анголи.
Але як же вони билися за право видряпатися ще вище. Другому тайму було лише шістнадцять секунд, а Манушу вже вискочив тет-а-тет з голкіпером, проштовхнув м’яч повз нього, і повз ворота. Гра пішла гаряча, пристрасна, з моментами в обох команд. Єгиптяни створили їх трохи більше.
Ангола не хотіла визнавати поразку. Забракло якіснішого виконання стандартів, забракло більш класної гри кількох виконавців, які сподобалися у попередніх матчах (Зе Каланґа, Мауріту).
За два роки Ангола прийматиме Кубок Африки. Що там зі стадіонами та інфраструктурою сказати важко. Не бачили. Команду бачили. Команда є. І може стати сильнішою.
Кажуть, що у плей-офф починається «зовсім інше змагання». Воно ніби й так, але й те, що відбувалося з командами у трьох попередніх матчах так чи інакше впливає на подальший виступ.
Збірна Гани, наприклад, грала майже незмінним складом. Хіба що дискваліфікованого Кінгстона замінив у матчі з марокканцями Аннан і залишився у складі на чвертьфінал. Нігерійці натомість знову виставили новий варіант півзахисту (з перших хвилин вийшов Етуу). Незначна, на перший погляд зміна, але новий гравець з’явився у лінії, що увесь турнір виглядала невпевнено і від такого косметичного ремонту кращою не стала.
У перші хвилин п’ятнадцять головне завдання — заважати супернику — тріо нігерійських хавбеків виконувало без провалів. Ганці у цей час намагалися комбінувати флангові проходи з проривами по центру, і щоразу нігерійці вдало перекривали супернику шлях до воріт.
Випади команди Фогтса залежали від того, наскільки швидко та якісно постачали пасами атакувальне тріо. Якубу, Одемвінґі та Уче рухалися, немов спружинні іграшки, батарейок яким вистачить на кілька десятків матчів.
Залежати лише від трьох гравців ще можна, коли суперник не може похвалитися злагодженою та впевненою грою і залишає багато вільного простору. Ганці діяли інакше. З середини тайму вони додали в русі (Квінсі, котрий починав на правому фланзі, перебрався на лівий), точнішими стали передачі по центру (Ессьєн та Мунтарі регулярно закидали м’яч за спини захисників), що призвело до двох хороших проходів Ґьяна та Аґоґо.
Мерехтіння «чорних зірок» не засліпило трьох лідерів «орлів», які організували пенальті у ворота господарів.
Пропущений м’яч помітно зіпсував ганцям настрій. Атакувати вони продовжували, та в цьому наступі було трохи більше інерції, аніж тиску. Мабуть, саме це й заколисало нігерійців. Останній у першому таймі стандарт вони вирішили ледь не всією командою зустріти у штрафному майданчику. Ганці знайшли обхідний шлях. Мунтарі з центру віддав на лівий фланг Квінсі і той ідеально вирізав м’яч на голову Ессьєну. Якби хтось з нігерійців накрив Квінсі…
З максимальною концентрацією нігерійці почали другий тайм. Швидко переходили в атаки і знаходили вільні зони на половині поля ганців. Як це не дивно, все зіпсувало гостям вилучення Менси. Одразу після нього Тайє Тайво небезпечно пробив здалеку, і це був останній удар нігерійців у матчі.
Проти суперника, що діяв у меншості, нігерійці були безсилі. Знову вилізла на білий світ безідейність їхньої гри. М’яч тримався погано, рухалися гравці, від яких залежав розвиток атак, занадто повільно.
Ганці спочатку контратакували скромно. З появою Кінгстона та Драмана робили це дедалі частіше. Коли забивав Аґоґо, нігерійці ніби й могли знову запобігти взяттю своїх воріт, але від команди, що за увесь турнір справді добре грала хіба що хвилин 45-50, навряд чи варто було чекати чогось іншого.
Єгипет – Ангола 2:1
Перший серйозний суперник чекав на чемпіонів континенту у чвертьфіналі. Ангольці ще не вийшли на той рівень, що дозволив би їм упродовж всього матчу і наглухо закривати суперника, і потужно атакувати. Програли вони насамперед через власні помилки у захисті. І водночас змусили єгиптян працювати максимально уважно аж до фінального свистка.
Стартові двадцять хвилин ангольці добре встигали за суперниками. І на це йшли майже всі сили. Контргри, на яку здатні ангольці, майже не було. Єгиптяни швидко повертали м’яч в атаку і тримали опонентів у стані постійної бойової готовності. Жоден гравець не «прибирав» ноги. Вистачало жорстких підкатів та силової боротьби за м’яч.
Першим не витримав напруження Маканґа. Так хотів не дати єгиптянам точно пробити небезпечний штрафний, що «привіз» пенальті. Подарунок «фараони» прийняли із вдячністю і налаштувалися на спокійніше життя, бо ангольці справді виглядали пригніченими…
Навіщо скромній національній команді гравець-зірка? Щоб бути таким собі «божком», кожен рух якого треба оспівувати, і дякувати йому за те, що просто приїжджає до збірної? Чи бути лідером, який готовий, хоч би як важко це не було, витягнути команду на собі, у скрутний момент стати прикладом для партнерів.
Може, виступи за «гламурні» клуби ще зроблять з Манушу «божка». А поки що він — лідер. І завдяки його фантастичному удару Єгипет був попереду всього лише три хвилини. І завдяки його прикладу ангольці заграли, немов і не було пропущеного м’яча. Заграли на рівних з чемпіоном. І знову не витримали.
Калі був одним з найкращих центральних захисників на цьому турнірі. Помилка у матчі з Єгиптом вказала на його місце у можливому рейтингу. Високе, але не настільки високе, щоб належати до еліти. Це стосується не лише його, а й всієї збірної Анголи.
Але як же вони билися за право видряпатися ще вище. Другому тайму було лише шістнадцять секунд, а Манушу вже вискочив тет-а-тет з голкіпером, проштовхнув м’яч повз нього, і повз ворота. Гра пішла гаряча, пристрасна, з моментами в обох команд. Єгиптяни створили їх трохи більше.
Ангола не хотіла визнавати поразку. Забракло якіснішого виконання стандартів, забракло більш класної гри кількох виконавців, які сподобалися у попередніх матчах (Зе Каланґа, Мауріту).
За два роки Ангола прийматиме Кубок Африки. Що там зі стадіонами та інфраструктурою сказати важко. Не бачили. Команду бачили. Команда є. І може стати сильнішою.
Підписатися на:
Дописи (Atom)