середу, 27 грудня 2017 р.

Ligue 1: Б’єльса у "Ліллі"


«Дружина наказала мені дивитися вам у вічі й частіше посміхатися». Якщо з цієї фрази можна отримати якусь корисну інформацію, то сформулювати її можна так: Лаура Бракаленті — єдина людина в світі, що може наказувати Марсело Б’єльсі. Дивно, що президент «Лілля», Жерар Лопес, не зрозумів цього одразу. Ще до того, як він придбав клуб у Мішеля Сейду, Лопес із неприхованим ентузіазмом обіцяв призначити тренером саме Б’єльсу й не розглядав інші варіянти. Тож коли перед презентацією аргентинця, Марсело розповів про наказ дружини, це стало однією з примітних деталей майже родинного свята, на якому всі почувалися задоволеними. Лопес отримав тренера, про якого мріяв, Б’єльса повернувся до роботи, ще й у чемпіонаті, в якому він провів яскравий рік на чолі «Марселя».

Ймовірні труднощі не лякали Лопеса, він випромінював спокій та впевненість. А Б’єльса справді намагався посміхатися трохи частіше, аніж завжди. Якщо зважити на те, що у спілкуванні з журналістами він майже ніколи цього не робить, навіть натяк на усмішку вже варто було вважати непересічною подією.

Французькі журналісти добре запам’ятали Б’єльсу. Насамперед тому, що мало хто так відверто ставив їх на місце після безглуздих, претензійних запитань. Якось один такий репортер поцікавився, чого це на поле не виходить Дорія, за якого ОМ «заплатив сім мільйонів євро». Б’єльса, як завжди, навіть не підняв очей на чергового «фінансового експерта» й спокійно вибудував ніщивну відповідь, що починалася словами: «Одразу помітно, що сеньйор нічого не тямить у моїй роботі».

Жерар Лопес навряд чи усвідомив, що це може стосуватися не лише журналістів, а й будь-кого, хто вирішить, що він може давати поради Б’єльсі. Тому й не здивували чутки про погані стосунки тренера зі спортивним директором «Лілля» Луїшем Кампушем. Португалець при цьому вважається одним із найкращих у Європі спеціалістів. Зокрема, він брав участь у створенні чемпіонського «Монако». Одначе з Б’єльсою розбіжності виникали з самого початку. Кампушу не подобалося, хто з команди пішов, не подобалося, що не придбали Вільфріда Боні. Марсело, у свою чергу, мало цікавило, кому й що не подобається у його рішеннях.

Якби усі матчі були такими, як перший (вдома обіграли 3:0 «Нант»), навряд чи ці розбіжності стали б настільки нестерпними. Принаймні, так швидко. Але після перемоги у першому турі «Лілль» не вигравав майже три місяці. А у такій ситуації увесь негатив дуже швидко опиняється на поверхні. Давно відомо, що проекти Б’єльси завжди стартують повільно. Вісім перемог поспіль «Марселя» з третього по десятий тур — це був радше виняток із правила.

Навіть коли команда не могла забити (три м’ячі у дев’яти турах), коли опинилася у зоні вильоту, Марсело запевняв, що продовжить працювати до кінця сезону й піде лише, «якщо мене звільнять». Тоді ще важко було уявити, що для цього клуб вибере найогидніший спосіб, але такі вчинки значно більше говорять про Жерара Лореса, аніж про Б’єльсу.

Характер El Loco добре відомий. Якось його запитали, що він робитиме на Різдво. «Дві години позаймаюся у залі й чотирнадцять дивитимуся матчі», — відповідь, сприйняття якої скаже значно більше про кожного з нас, аніж про Б’єльсу. В «Ліллі» він так само присвячував роботі кожну хвилину, в цьому можна не сумніватися. І все-таки, якщо абстрагуватися від конфліктів зі спортивними директором, що саме не спрацювало суто з точки зору футбольної? Чому «Лілль» Б’єльси не набув уповні всіх рис, що традиційно притаманні його командам? Адже й справді вкрай мало було зразків тієї взаємодії, що дозволяє «впізнати» підопічних El Loco ледь не з першого погляду.

Хоча ні, якраз з першого погляду, в матчі з «Нантом», можна було відзначити старанність гравців у переміщеннях без м’яча: як і де вони йшли у боротьбу, як поверталися назад після втрат, як прагнули не зменшувати присутності на чужій половині. У другому таймі до цього додали необхідну ширину в атаці й цілком закономірно виграли.

У наступному матчі (на виїзді зі «Страсбуром») так само намагалися якомога чіткіше налагоджувати зв’язки, виходячи з-під пресингу. Виходило не так часто, як хотілося б Б’єльсі, та ідеї були зрозумілі. Не варто забувати, що у цьому поєдинку усі свої заміни «Лілль» використав вже на тридцять восьмій хвилині. Дві — через травми, а третя була тактичною. Як і у першому турі, замість Фоде Балло Туре вийшов на лівий фланг Ромініґ Кваме. Проти «Нанта» він увійшов у гру просто блискуче, зі «Страсбуром» теж виглядав краще, аніж до цього Балло Туре.

Незрозумілий вибрик Майка Меньяна, який жбурнув м’ячем у суперника, не лише залишив «Лілль» удесятьох. У ворота довелося ставати польовому гравцеві. Тож ця поразка мала найпростіше пояснення. Ще й тому, що до вилучення Меньяна «Страсбур» мав пару моментів лише на початку другого тайму, а потім «Лілль» знову починав налаштовувати свою атакувальну гру.

Питання, що зрештою накопичувалися з кожним тижнем, з’явилися після домашніх 0:2 з «Каном». Після матчу Б’єльса чесно сказав, що його план не спрацював взагалі, а от суперник свій втілив ідеально. «Ліллю» не вистачало плавкості, зв’язку між лініями. Команда була занадто пошматована, щоб генерувати швидкість та точність взаємодії в атаці.

Трохи краще це виходило у Анже, але не набагато. Навіть якщо й вимальовувалися бажані обриси, потім не вистачало стабільного продовження, гра знову була уривчастою. У цих матчах Б’єльса використовував різних гравців у центрі поля, різні поєднання для виходу з оборони, однак ніхто не спромігся робити це з бажаними чіткістю та якістю. Ніхто не в змозі був самоствердитися у цій важливій ролі.

У динамічній, інтенсивній грі Б’єльси високоякісна робота у цій зоні є ключовою. І відсутність очевидного основного виконавця була однією з найбільших проблем для тренера. Якраз тоді й можна було поставити під сумнів правильність вибору Марсело. Адже Тьяґу Майя, Тьягу Мендес потрапили до команди з його згоди. Ставити під сумнів кваліфікацію цих молодих футболістів було ніби й зарано, та питання стосувалися іншого аспекту — наскільки швидко вони зрозуміють ідеї Б’єльси, наскільки швидко адаптуються до його вимог.

У «Марселі» аргентинський наставник використовував у центрі поля 21-річного, на момент початку сезону, Джаннеллі Імбула й ніде потім він не грав так яскраво, як у Б’єльси. Але те, що свого часу вдалося Імбула, виявилося не під силу молодим футболістам «Лілля». Б’єльсі, до речі, почали дорікати й за молодість команди. Самою лише відсутністю досвідченого «дядька» аморфність гри не пояснити, однак у наступних матчах «Лілль» поставав дедалі вразливішим, значно чутливішим до будь-якої власної помилки.

А ще Марсело не обійшовся без експериментів. У п’ятому турі він перевів Тьяґу Майя на лівий фланг оборони. Якраз під Малкома, одного з найнебезпечніших гравців «Бордо». І вже на 32-й хвилині Майя пішов із поля після другої жовтої картки. У меншості «Лілль» принаймні гідно відіграв у захисті, але атаки знову були занадто передбачуваними та млявими.

Уособленням цього явища був Анвар Ель Ґазі. Футболіст безумовно здібний, він часто просто «зникав» й вряди годи нагадував про себе поодинокими яскравими діями, але не здатен був діяти стабільно. Приблизно так само виглядав і Луїс Араужу, на переході якого наполягав Марсело.

Ще один показовий для тодішнього психологічного стану матч — домашній із «Монако». До голу Йоветича «Лілль» намагався комбінувати й не міг додати цим маневрам вирішальних чи колективних, чи індивідуальних деталей. Атаки суперника були значно краще структуровані й варто було «Монако» вийти вперед, як гра остаточно пішла за сценарієм Жардіма.

Після жовтневої перерви на матч збірних значно більше ясності було у матчі з «Труа». Помилки вже не здавалися такими фатальними, бо назагал м’яч рухався краще й команда вочевидь заслуговувала на кращий результат, однак випустила перемогу в компенсований час. Здалося, що перерва пішла на користь, і ці два тижні Б’єльса використав максимально продуктивно. Та вже у наступному турі повернулася жахлива команда, футболісти якої не надто розуміють, що саме вони мають робити у той чи інший момент. «Ренн», в свою чергу, забив досить швидко й провів комфортний матч.

Як і «Марсель» у наступному турі, який відзначився на полі «Лілля» вже на п’ятій хвилині. Ігрові зв’язки команди Б’єльси розривалися у цьому матчі надзвичайно легко й попри більший контроль м’яча, до чужих воріт наближалися господарі вкрай рідко. Дві поспіль перемоги, над «Метцем» та «Сент-Етьєнном», ніби мали повернути впевненість, але розгромна поразка на полі «Амьєна» стала останнім матчем Б’єльси на чолі «Лілля».

Зараз можемо лише припускати, чи зумів би він зрештою налаштувати гру й втілити усі свої задуми з тими гравцями, яких добирав особисто. Часу йому на це не дали. А у роботі з такою кількістю молодих, навіть юних виконавців, потрібні й час, і підтримка президента клубу.

Жерар Лопес назвав співпрацю з Б’єльсою «фіаско». Цього фіаско можна було уникнути, якби Лопес трохи краще проаналізував, кого саме він запрошує. І запам’ятати, що ніхто, окрім дружини, не може наказувати Марсело Б’єльсі.