Кот д’Івуар – Бенін 4:1
Обом командам неможливо було відмовитися від заздалегідь розподілених ролей. Особливо івуарійцям. Адже окрім того, що ця збірна сильніша за бенінську, у її складі є невтомний Дрогба. Його патріотизм і вміння грати на команду роблять Дідьє, як би красномовно це не звучало, духовним лідером івуарійців. І коли він щось робить, то ніхто не наважиться не наслідувати його приклад.
Кожен, незалежно від рахунку, битиметься за перемогу, навіть якщо долю матчу вирішено, і битися доводиться з власною незграбністю, як це було з Аруною Дінданом, який вразив ворота суперника лише після того, як змарнував кілька хороших нагод.
Бойовий поклик Дрогба пролунав вже на четвертій хвилині і «слони» почали топтати суперника. Символічно, що сам Дрогба відкрив рахунок.
Коли кожен налаштований лише на атаку і коли суперник, попри усі його зусилля створювати власні моменти, не здатен здивувати фаворита, немає нічого дивного у тому, що івуарійці не задовольняються тим, чого вже досягли, не економлять сили.
З таким розсипом різнопланових атакувальних гравців івуарійцям немає сенсу «економити». Навпаки їхня сила у «драйві», у безупинності. Дрогба надає тону, інші вхоплюють ритм і з кожною новою атакою сил дедалі більшає.
У кожній комбінації, що призвела до взяття воріт бенінців відчувався цей ритм. Вивірений пас Яя Туре на хід Дрогба, ефектний дриблінг Коло Туре у штрафному майданчику і подальша передача братові, акуратний пас Дрогба на голову Діндану.
Навіть м’яч, який Кейта забив після помилки захисту суперника, був наслідком агресивної гри у відборі, яку у тому ж войовничому ритмі, розпочав Дрогба.
Приємно і те, що збірна Беніну — горда команда. Скромні ресурси ще не привід для поразництва. Бенінці, нехай чекати довелося довгенько, все ж дочекалися кількох хвилин, упродовж яких розкрилася у всій красі вже їхня атака. У Беніну є передумови для подальшого прогресу. Хтозна, може за кілька років вони будуть дивувати навіть фаворитів.
Нігерія – Малі 0:0
Розміри поля не змінилися. Але цього разу нігерійці з «сумо» у матчі з івуарійцями перейшли на «бокс». Замість Кану та Утаки Фогтс випустив у стартовому складі Одемвінґі (який то допомагав в атаці Мартінсу та Якубу, то ставав Одемвінґером і гостро діяв на правому фланзі) та Обіну. Нігерія прагнула розпочати максимально агресивно, притиснути суперника і завдати максимальної кількості ударів.
У центрі одразу зав’язалася серйозна боротьба у якій важко було визначити переможця. Так, нігерійці частіше били по воротах, але малійці захищалися напрочуд вперто і втягували в себе тиск, немов боксер, який добре тримає удар. Для контрвипадів момент обирали ретельно. Малійцям нема чого було поспішати. Вони захищали перевагу. Перевагу у три очки, здобуту у першому турі.
У другій половині тайму нігерійці втратили темп, Одемвінґі зник з поля зору. Малійці ж ані на крок не відійшли від плану на гру, вміло обмежували суперника і, що дуже важливо, робили це чисто. У першому таймі підопічні Жодара сфолили тричі.
Після перерви у Нігерії замість Мартінса вийшов Утака, Одемвінґі перейшов до нападу і загубився під надійною охороною Кулібалі, який зіграв один з найкращих матчів у своїй кар’єрі.
Замість очікуваного тиску з боку Нігерії, перші хвилин 10-15 другої половини малійці літали немов навіжені, вигравали все, що можна було виграти, а їхні атаки ставали дедалі неприємнішими. Діарра, Сіссоко та Кейта царювали у центрі, і хавбек «Севільї» нагадав про своє вміння бити здалеку.
Увесь тайм малійці не дозволяли собі сісти великими силами на свою половину і перейти на відбій. Чи не на кожну атаку нігерійців у них була відповідь. Заради кожної можливості вийти на ударну позицію нігерійці втрачали чимало енергії.
Навдивовижу мало брав на себе гру Мікел, який ще два роки тому, у Єгипті, виглядав одним із беззаперечних майбутніх лідерів збірної.
Другий матч поспіль у збірної Нігерії не вийшло розчавити, дотиснути суперника. А щоб переграти спочатку Кот д’Івуар, а тепер і Малі забракло хороших ідей у центрі поля.
суботу, 26 січня 2008 р.
четвер, 24 січня 2008 р.
CAN-2008: Матчі 23 січня
Туніс – Сенегал 2:2
Дві команди-напівфабрикати, кожній з яких чогось не вистачало, аби продемонструвати у першому таймі гру, не зіпсовану надмірною кількістю помилок.
Ранній пресинг сенегальців ніби мав на меті замаскувати стартові повільність та нерішучість їхнього захисту, який вже на дев’ятій хвилині красиво розпороли Бекрі та Джомаа.
Щоб закріпити свою перевагу у рахунку, тунісцям не вистачало координованості та впевненості, що, наприклад, були помітні напередодні у грі єгиптян. Роже Лемерр довго шукав оптимальний варіант складу, але, мабуть, досі його не знайшов. Класу виконавців, що є у розпорядженні Лемерра, достатньо, аби команда різко не втрачала форму ігрової побудови, та все ж зміст гри тунісців далекий від найкращих зразків швидкого футболу, що показувала ця збірна кілька років тому.
Сенегальці, якби не помилка Жаїді, навряд чи б забили у першому таймі. Однієї хорошої атаки, яку завершив гострим ударом Ньянг, не вистачало для підкріплення безумовно серйозних, якщо вірити заявам гравців, амбіцій команди Касперчака.
Настирність сенегальців у відборі більше була схожа на примхи розбещеної дитини, яка довго щось вимагає, але тільки-но це отримує, одразу ж втрачає інтерес.
У першому таймі атаки збірної Сенегалу страждали від неакуратних передач, від занадто повільного розвитку наступу. Опорний хавбек тунісців Зуагі встигав відтягнутися і зайняти місце поруч із центральними оборонцями, і цей редут виглядав нездоланним, аж доки Жаїді зрадливо не відкрив супернику шлях до воріт.
Упродовж значної частини другого тайму тунісці немов переживали цю невдачу. Сенегальці, натомість, діяли дедалі активніше, і нарешті почали тримати м’яч як слід. Відзначитися вони могли більше, аніж один раз, але й цього ніби мало вистачити, бо попри відставання в рахунку тунісці виглядали мляво.
Захист сенегальців стримував непереконливі випади суперників і діяв значно впевненіше, аніж у першому таймі, аж доки Трауї могутнім дальнім ударом не використав малесеньку, на перший погляд, неточність оборони.
Ані рятівний м’яч Тунісу, ані покращення гри Сенегалу у другому таймі не переконали в тому, що ці команди здатні на щось серйозне. Рівень гравців обох команд ніби дозволяє сподіватися, що від них можна очікувати прогресу у ході змагання, та сумніви залишаються, бо спочатку їм ще треба «допрогресувати» до плей-офф.
ПАР – Ангола 1:1
А це може бути не так вже легко, бо дві інші команди цієї групи грали у значно свіжіший та емоційніший футбол.
За два роки Південна Африка та Ангола прийматимуть міжнародні футбольні турніри. У ПАР відбудеться чемпіонат світу, у Анголі — першість континенту. Різницю у масштабі прийдешніх змагань відображає масштаб змін у цих збірних за останні рік-два.
Ангольцям нема чого міняти. Більшість з тих, хто виводив команду на Мундіаль 2006-го, грають зараз і цілком здатні зіграти за два роки на домашньому Кубку Африки.
Південній Африці потрібна нова команда, і Карлос Альберто Паррейра працює над її створенням з непохитною свідомістю своєї правоти.
У обороні та атаці Паррейра залишив по одному досвідченому гравцю, у півзахисті — двох. Імена інших, маловідомі до початку турніру, вже зараз можна запам’ятовувати.
У захисті разом з Моррісом діють Масілела (лівій фланг), Млонґо (центр) та Мун (правий фланг). Обидва флангових оборонці працюють на максимальних обертах і невтомно баражують від свого штрафного майданчика до чужого. Впевнені підкати та жорсткість у силовій боротьбі є корисним доповненням до їхньої гри.
У середній лінії у парі із Аароном Мокоеною почав матч Шабалала, а тріо атакувальних хавбеків склали Пінар, Модісе та Морірі. Попереду був один Зума. Робота півзахисту виглядала особливо цікаво, оскільки помітно, що Паррейра прагне, аби команда не залежала від натхнення одного лише гравця середньої лінії. Кожен з трьох атакувальних півзахисників, а іноді й Шабалала, опинявся за диригентським пультом у той час, як Зума та «вільні» хавбеки вишукували вільні зони біля штрафного суперників.
Так Південна Африка відіграла перші 20 хвилин матчу. Ангола відповідала футболом простішим, але й у ньому була своя родзинка. Єдиний форвард Манушу миттєво реагував на кожну передачу, на кожен натяк на гостру атаку. Тож коли Флавіу прийняв у штрафному майданчику довгий пас від Ямби Аши, і м’яко віддав передачу у центр, Манушу вже шулікою налітав на м’яч.
Це на чемпіонаті світу у Німеччині ангольці були маленькою, скромною командою, якій приємно було гідно зіграти три матчі і отримати за це милостивих компліментів від гігантів світового футболу.
На рідному континенті у Анголи вже дещо інший статус. Тут це солідна команда, що знає собі ціну. Саме ця солідність і вміння не лише запобігти намірам суперника, а й відповісти своєю змістовною грою дозволили ангольцям утримати мінімальну перевагу.
Вчасний вихід Зе Каланги замість Фігейреду — доказ того, що ресурси у цієї команди не такі вже й обмежені — взагалі ледь не поклав край надіям юних південноафриканців.
Заміни Паррейри може не змінили гру кардинально, але принаймні його команда підтримувала вогонь атаки і у останні третині матчу роздмухала його настільки, що поразка Бафана Бафана виглядала б несправедливою.
Ван Херден забив, як і тунісець Трауї, неймовірної краси дальнім ударом. Але логіки та винагороди за наполегливість у цьому голі було значно більше.
Дві команди-напівфабрикати, кожній з яких чогось не вистачало, аби продемонструвати у першому таймі гру, не зіпсовану надмірною кількістю помилок.
Ранній пресинг сенегальців ніби мав на меті замаскувати стартові повільність та нерішучість їхнього захисту, який вже на дев’ятій хвилині красиво розпороли Бекрі та Джомаа.
Щоб закріпити свою перевагу у рахунку, тунісцям не вистачало координованості та впевненості, що, наприклад, були помітні напередодні у грі єгиптян. Роже Лемерр довго шукав оптимальний варіант складу, але, мабуть, досі його не знайшов. Класу виконавців, що є у розпорядженні Лемерра, достатньо, аби команда різко не втрачала форму ігрової побудови, та все ж зміст гри тунісців далекий від найкращих зразків швидкого футболу, що показувала ця збірна кілька років тому.
Сенегальці, якби не помилка Жаїді, навряд чи б забили у першому таймі. Однієї хорошої атаки, яку завершив гострим ударом Ньянг, не вистачало для підкріплення безумовно серйозних, якщо вірити заявам гравців, амбіцій команди Касперчака.
Настирність сенегальців у відборі більше була схожа на примхи розбещеної дитини, яка довго щось вимагає, але тільки-но це отримує, одразу ж втрачає інтерес.
У першому таймі атаки збірної Сенегалу страждали від неакуратних передач, від занадто повільного розвитку наступу. Опорний хавбек тунісців Зуагі встигав відтягнутися і зайняти місце поруч із центральними оборонцями, і цей редут виглядав нездоланним, аж доки Жаїді зрадливо не відкрив супернику шлях до воріт.
Упродовж значної частини другого тайму тунісці немов переживали цю невдачу. Сенегальці, натомість, діяли дедалі активніше, і нарешті почали тримати м’яч як слід. Відзначитися вони могли більше, аніж один раз, але й цього ніби мало вистачити, бо попри відставання в рахунку тунісці виглядали мляво.
Захист сенегальців стримував непереконливі випади суперників і діяв значно впевненіше, аніж у першому таймі, аж доки Трауї могутнім дальнім ударом не використав малесеньку, на перший погляд, неточність оборони.
Ані рятівний м’яч Тунісу, ані покращення гри Сенегалу у другому таймі не переконали в тому, що ці команди здатні на щось серйозне. Рівень гравців обох команд ніби дозволяє сподіватися, що від них можна очікувати прогресу у ході змагання, та сумніви залишаються, бо спочатку їм ще треба «допрогресувати» до плей-офф.
ПАР – Ангола 1:1
А це може бути не так вже легко, бо дві інші команди цієї групи грали у значно свіжіший та емоційніший футбол.
За два роки Південна Африка та Ангола прийматимуть міжнародні футбольні турніри. У ПАР відбудеться чемпіонат світу, у Анголі — першість континенту. Різницю у масштабі прийдешніх змагань відображає масштаб змін у цих збірних за останні рік-два.
Ангольцям нема чого міняти. Більшість з тих, хто виводив команду на Мундіаль 2006-го, грають зараз і цілком здатні зіграти за два роки на домашньому Кубку Африки.
Південній Африці потрібна нова команда, і Карлос Альберто Паррейра працює над її створенням з непохитною свідомістю своєї правоти.
У обороні та атаці Паррейра залишив по одному досвідченому гравцю, у півзахисті — двох. Імена інших, маловідомі до початку турніру, вже зараз можна запам’ятовувати.
У захисті разом з Моррісом діють Масілела (лівій фланг), Млонґо (центр) та Мун (правий фланг). Обидва флангових оборонці працюють на максимальних обертах і невтомно баражують від свого штрафного майданчика до чужого. Впевнені підкати та жорсткість у силовій боротьбі є корисним доповненням до їхньої гри.
У середній лінії у парі із Аароном Мокоеною почав матч Шабалала, а тріо атакувальних хавбеків склали Пінар, Модісе та Морірі. Попереду був один Зума. Робота півзахисту виглядала особливо цікаво, оскільки помітно, що Паррейра прагне, аби команда не залежала від натхнення одного лише гравця середньої лінії. Кожен з трьох атакувальних півзахисників, а іноді й Шабалала, опинявся за диригентським пультом у той час, як Зума та «вільні» хавбеки вишукували вільні зони біля штрафного суперників.
Так Південна Африка відіграла перші 20 хвилин матчу. Ангола відповідала футболом простішим, але й у ньому була своя родзинка. Єдиний форвард Манушу миттєво реагував на кожну передачу, на кожен натяк на гостру атаку. Тож коли Флавіу прийняв у штрафному майданчику довгий пас від Ямби Аши, і м’яко віддав передачу у центр, Манушу вже шулікою налітав на м’яч.
Це на чемпіонаті світу у Німеччині ангольці були маленькою, скромною командою, якій приємно було гідно зіграти три матчі і отримати за це милостивих компліментів від гігантів світового футболу.
На рідному континенті у Анголи вже дещо інший статус. Тут це солідна команда, що знає собі ціну. Саме ця солідність і вміння не лише запобігти намірам суперника, а й відповісти своєю змістовною грою дозволили ангольцям утримати мінімальну перевагу.
Вчасний вихід Зе Каланги замість Фігейреду — доказ того, що ресурси у цієї команди не такі вже й обмежені — взагалі ледь не поклав край надіям юних південноафриканців.
Заміни Паррейри може не змінили гру кардинально, але принаймні його команда підтримувала вогонь атаки і у останні третині матчу роздмухала його настільки, що поразка Бафана Бафана виглядала б несправедливою.
Ван Херден забив, як і тунісець Трауї, неймовірної краси дальнім ударом. Але логіки та винагороди за наполегливість у цьому голі було значно більше.
вівторок, 22 січня 2008 р.
CAN-2008: Матчі 22 січня
Єгипет – Камерун 4:2
Напередодні турніру автори кількох прев’ю досить стримано оцінювали шанси збірної Єгипту захистити свій титул. Особливо відзначилися англійці, для яких, здається, основний показник сили команди — кількість гравців з Прем’єр-Ліги. Відсутність Мідо вважалася ледь не вирішальною причиною майбутнього скромного виступу збірної Єгипту.
Усе це доводилося порівнювати з власними враженнями від побаченого свого часу у товариському матчі Єгипет – Швеція. Тоді єгиптяни грали без кількох лідерів і повністю переграли шведів. Переграли яскраво, технічно.
Першим суперником чинних чемпіонів був Камерун. Великий і могутній. Претендент на трон. Готовий власноруч скинути з нього «фараонів».
У першому тайму Єгипет знищив суперника. Темповий, комбінаційний футбол чемпіонів приголомшив камерунців. Найголовніше те, що цей футбол був добре продуманим. Тренер єгиптян Хасан Шехата не залежить від якогось зіркового футболіста. Він пропонує ігрові варіанти, готує гравців до втілення цих варіантів на полі. Результат — шедевральний перший тайм.
Камерун виглядав безпорадно. Немов боксер, якого відправили в ринг із настановою «бити якомога сильніше», але нічого більше не сказали. Громили, якими наситив склад Отто Пфістер, не знали що робити, як зупинити магічну атаку єгиптян.
Пфістер, таке враження, навіть не збирався аналізувати гру суперника і готувати свою команду не лише «бити», а й захищатися. Типовий представник когорти тренерів, які не перший рік кочують Африкою, і лише можуть, в кращому випадку, вдало використати природні якості своїх чергових підопічних. Нічого нового він дати нікому не може.
Коли потрібен був гравець, який би опустив м’яч, налагодив комбінаційну гру, Пфістер випустив Жиля Бінья, після «підкатів» якого хрустіли цього сезону кістки гравців по всій Європі. Футболісти вийшли вже по перерві. Камерун заграв краще. Настільки, наскільки може заграти краще команда, що поступається 0:3. Швидко забили. Але найкращий у цьому матчі гравець камерунців — Жеремі — не міг щоразу ідеально подавати до штрафного. Кілька невикористаних стандартів, неточний удар Ето’О і бомбардування скінчилося.
Єгипет вибрався із шанця. «Фараони» струсили з одягу «пісок» і діловито організували кілька контрвипадів.
Шехата грамотно використав заміни. Навіть дещо дивний попервах вихід Ель Мохамаді, який поміняв Зідана, теж посприяв налагодженню контргри.
На футбольному троні Африки сидить дуже сильна і хитра команда-монарх. З величавою ігровою поставою і мудрим тренером. Вирвати з її рук скіпетр зможе лише хтось надзвичайно потужний.
Камеруну, при всій фактурності його гравців, це не до снаги. Бо у Камеруну немає тренера.
Судан – Замбія 0:3
Після зразково показового виступу єгиптян виникли сумніви, що другий матч у цій групі, хай там як гратимуть команди, подарує футбол настільки ж емоційний та повчальний.
Розвіялися ці сумніви вже на другій хвилині. Симпатична комбінація, яку ефектним ударом завершив Чаманга, довела, що і без свого лідера Кріса Катонго збірна Замбії може добре тримати м’яч і блискавично та точно атакувати.
І цікаво, що саме у цьому матчі, у виконанні суданських футболістів, у кожного з яких обидві ноги тонші за руку будь-кого з камерунців, та суданського тренера ми побачили, як команда, що швидко пропустила, перебудовує свою гру і перехоплює ініціативу.
Тактична заміна на 24-й хвилині. Хороші моменти для взяття воріт. У суданців немає видатних, досвідчених гравців з провідних європейських клубів. Ця команда може покластися лише на старанність та працьовитість. І на те, що сил вистачить на увесь матч.
Швидкий гол замбійців на початку другого тайму позбавив Судан надій на порятунок, але і цю, і ще одну невдачу, команда сприйняла гідно. І сили з’являлися. Не так багато, як у першому таймі, але достатньо для того, щоб не виглядати приреченими.
Замбія приємно здивувала. У товариських матчах з Тунісом ця команда грала повільніше, з більшим розрахунком на довгі передачі. Швидкість гри регулював Кріс Катонго. Саме з нього починалися всі небезпечні атаки команди Патріка Фірі і здавалося, що без нього Замбії буде важко.
Але тренер, ще один місцевий фахівець у цій групі, знайшов точну формулу для першого матчу без Кріса Катонго. На полі була добре організована, мобільна та безжальна команда. Замбійці майже не марнували чудових нагод для взяття воріт.
Попереду у замбійців матч проти Камеруну і можливість відправити знаних суперників до їхніх європейських клубів. Для африканського футболу це було б не так вже й погано.
Напередодні турніру автори кількох прев’ю досить стримано оцінювали шанси збірної Єгипту захистити свій титул. Особливо відзначилися англійці, для яких, здається, основний показник сили команди — кількість гравців з Прем’єр-Ліги. Відсутність Мідо вважалася ледь не вирішальною причиною майбутнього скромного виступу збірної Єгипту.
Усе це доводилося порівнювати з власними враженнями від побаченого свого часу у товариському матчі Єгипет – Швеція. Тоді єгиптяни грали без кількох лідерів і повністю переграли шведів. Переграли яскраво, технічно.
Першим суперником чинних чемпіонів був Камерун. Великий і могутній. Претендент на трон. Готовий власноруч скинути з нього «фараонів».
У першому тайму Єгипет знищив суперника. Темповий, комбінаційний футбол чемпіонів приголомшив камерунців. Найголовніше те, що цей футбол був добре продуманим. Тренер єгиптян Хасан Шехата не залежить від якогось зіркового футболіста. Він пропонує ігрові варіанти, готує гравців до втілення цих варіантів на полі. Результат — шедевральний перший тайм.
Камерун виглядав безпорадно. Немов боксер, якого відправили в ринг із настановою «бити якомога сильніше», але нічого більше не сказали. Громили, якими наситив склад Отто Пфістер, не знали що робити, як зупинити магічну атаку єгиптян.
Пфістер, таке враження, навіть не збирався аналізувати гру суперника і готувати свою команду не лише «бити», а й захищатися. Типовий представник когорти тренерів, які не перший рік кочують Африкою, і лише можуть, в кращому випадку, вдало використати природні якості своїх чергових підопічних. Нічого нового він дати нікому не може.
Коли потрібен був гравець, який би опустив м’яч, налагодив комбінаційну гру, Пфістер випустив Жиля Бінья, після «підкатів» якого хрустіли цього сезону кістки гравців по всій Європі. Футболісти вийшли вже по перерві. Камерун заграв краще. Настільки, наскільки може заграти краще команда, що поступається 0:3. Швидко забили. Але найкращий у цьому матчі гравець камерунців — Жеремі — не міг щоразу ідеально подавати до штрафного. Кілька невикористаних стандартів, неточний удар Ето’О і бомбардування скінчилося.
Єгипет вибрався із шанця. «Фараони» струсили з одягу «пісок» і діловито організували кілька контрвипадів.
Шехата грамотно використав заміни. Навіть дещо дивний попервах вихід Ель Мохамаді, який поміняв Зідана, теж посприяв налагодженню контргри.
На футбольному троні Африки сидить дуже сильна і хитра команда-монарх. З величавою ігровою поставою і мудрим тренером. Вирвати з її рук скіпетр зможе лише хтось надзвичайно потужний.
Камеруну, при всій фактурності його гравців, це не до снаги. Бо у Камеруну немає тренера.
Судан – Замбія 0:3
Після зразково показового виступу єгиптян виникли сумніви, що другий матч у цій групі, хай там як гратимуть команди, подарує футбол настільки ж емоційний та повчальний.
Розвіялися ці сумніви вже на другій хвилині. Симпатична комбінація, яку ефектним ударом завершив Чаманга, довела, що і без свого лідера Кріса Катонго збірна Замбії може добре тримати м’яч і блискавично та точно атакувати.
І цікаво, що саме у цьому матчі, у виконанні суданських футболістів, у кожного з яких обидві ноги тонші за руку будь-кого з камерунців, та суданського тренера ми побачили, як команда, що швидко пропустила, перебудовує свою гру і перехоплює ініціативу.
Тактична заміна на 24-й хвилині. Хороші моменти для взяття воріт. У суданців немає видатних, досвідчених гравців з провідних європейських клубів. Ця команда може покластися лише на старанність та працьовитість. І на те, що сил вистачить на увесь матч.
Швидкий гол замбійців на початку другого тайму позбавив Судан надій на порятунок, але і цю, і ще одну невдачу, команда сприйняла гідно. І сили з’являлися. Не так багато, як у першому таймі, але достатньо для того, щоб не виглядати приреченими.
Замбія приємно здивувала. У товариських матчах з Тунісом ця команда грала повільніше, з більшим розрахунком на довгі передачі. Швидкість гри регулював Кріс Катонго. Саме з нього починалися всі небезпечні атаки команди Патріка Фірі і здавалося, що без нього Замбії буде важко.
Але тренер, ще один місцевий фахівець у цій групі, знайшов точну формулу для першого матчу без Кріса Катонго. На полі була добре організована, мобільна та безжальна команда. Замбійці майже не марнували чудових нагод для взяття воріт.
Попереду у замбійців матч проти Камеруну і можливість відправити знаних суперників до їхніх європейських клубів. Для африканського футболу це було б не так вже й погано.
Закордонні українці: Хорхе Замогильний
Налаштувався подивитися матч першого туру нового чемпіонату Мексики «Америка» - «Пуебла». І на одного з грандів мексиканського футболу глянути було цікаво, і у складі гостей впало в око одне прізвище. Хорхе Даміан Замогильний. На прізвисько El Ruso. Це у Мексиці його так охрестили. У рідній Аргентині Хорхе називали El Polaco.
Матч, на жаль, не побачив. Дивитися футбол в Інтернеті — справа не надійна. Але ж чемпіонат лише розпочався. Може ще випаде нагода побачити на полі опорного хавбека «Пуебли», який, за відгуками самовидців, був найкращим у своїй команді.
А поки що кілька слів про кар’єру Замогильного та деякі міркування про «іноземців» у національній збірній.
Хорхе Даміан Замогильний (05.01.1980) — вихованець «Індепендьєнте». У першій команді дебютував 2000 року разом зі ще чотирма гравцями, серед яких був Маріано Пернія, котрий пізніше почав грати за збірну Іспанії.
Перший сезон у «Індепендьєнте» склався невдало, і Хорхе запропонували контракт у Мексиці, з клубом «Леон». Принаймні так стверджував агент, який запевняв двадцятирічного Замогильного, що місце у стартовому складі йому гарантоване.
Замість цього на Хорхе чекали три місяці тренувань. «Мені сказали, що усі обіцянки агента були брехнею, — згадує Замогильний. — І зрештою я залишився без клубу».
«Я не хотів повертатися до Аргентини, не здійснивши своєї мрії. Коли я їхав, то сказав усім, що гратиму у Мексиці на найвищому рівні, і я мав довести, що я на це здатен». Якийсь час Замогильному доводилося дурити родину розповідями про своє хороше життя, хоча насправді, погравши трохи у другому дивізіоні, упродовж трьох років йому не вдавалося закріпитися у якійсь команді.
«Довелося ошуком влаштуватися на роботу до ресторану. Я розказав про свої кулінарні таланти, і вони подумали, якщо я аргентинець, то маю добре готувати м’ясо. Який з мене асадор, у ресторані зрозуміли швидко, але я збрехав, аби було на що жити».
Замогильний вже думав закінчувати з футболом, коли зустрів Роксану. Саме його подруга допомогла знайти роботу у коледжі. Хорхе тренував жіночу команду і паралельно грав за любительську команду. Якось аматори проводили товариський матч із «Пуеблою». Замогильного помітили і запросили на перегляд.
Хорхе не пройшов це випробування. До команди взяли іншого іноземця.
На щастя для впертого аргентинця цей іноземець швидко побив горшки із тренером, і Замогильному дали ще один шанс. А вже у 2006 році Хорхе Даміан Замогильний забив вирішальний пенальті у матчі із «Петролерос». Це була гра за вихід до першого дивізіону. На здійснення мрії Замогильному знадобилося шість років...
Свого часу широкого розголосу набула історія про аргентинських футболістів українського походження. І вже тоді стало зрозуміло, що керівництво нашого футболу пальцем не поворухне, аби пошукати гравців для збірної за межами України. Торочили про «плітки з Інтернету», хоча про Климовича, Кампса та Кметя було знято невеличкий документальний фільм, який показав канал СТБ.
Справа навіть не у конкретних прізвищах. А у ставленні до формування головної команди країни. Коли інші (наприклад, шотландці) готові вивчати найзакрученіші гілки генеалогічного дерева будь-якого гравця, якого можна залучити до збірної, ми гордовито крутимо носом за першої згадки про українців за кордоном.
Замогильному вже 28. Він аж ніяк не суперталант. Але впертості, бажання, жаги боротьби йому, як свідчить історія його життя, не бракує.
Скільки у нас хороших опорних хавбеків? Окрім Тимощука? Звичайно є молоді хлопці, які з часом можуть дозріти до якісної гри за збірну. Але чи треба без вагань відмовлятися від усіх можливих варіантів?
Простіше вимагати «натуралізувати» Девіча, Рінкона чи ще когось. Хоча саме цей шлях не вимагає жодних зусиль.
Вилізти за межі власного болота — не для нас. Ми його або вихвалятимемо, або проклинатимемо. «Чуже» (і не лише у футболі) нас не цікавить. Навіть якщо це чуже, не таке й вже чуже, і його можна використати на свою користь.
CAN-2008:Матчі 21 січня
Намібія – Марокко 1:5
Поєдинок тривав 4 хвилини 57 секунд. Чи навіть 59 секунд. У обох випадках намібійців відправляв у нокдаун прудконогий Суфьян Аллуді. У обох випадках марокканцям вистачало мінімуму зусиль для подолання захисту суперника, що своєю міцністю не поступався аркушу паперу. Не працювала підстраховка, хавбеки не встигали завадити супернику швидко розпочати атаку. І це у перші хвилини, коли сил ще вдосталь. Замало, виходить, майстерності.
Збірна Намібії хоч якось налагодила більш-менш виразну гру, але підтримувати її на цьому рівні спроможна була не більше 10-15 хвилин. Цього, щоправда, виявилося достатньо, аби нагадати всередині тайму, що хороших комбінацій можна чекати від обох команд.
Бадра Каддурі, котрий пропустив діагональну передачу з центру на фланг, можна вважати «асистентом» Браяна Бренделла (найкращого гравця збірної Намібії у цьому матчі). Динамівський «Електронік» у деяких епізодах діяв занадто метушливо, заробив (єдиним з марокканців) жовту картку.
Огріхи в діях Каддурі ледь не єдине, що мало турбувати Анрі Мішеля у першому таймі. Солідно виглядали центральні півзахисники Сафрі та Кабус. Клас виконавців, зібраних в атаці, був достатньо високим для невимушеної комбінаційної гри.
На позиції плеймейкера — Юссеф Хаджі. Ближче до воріт суперника розташувалися Сектіуї, Шамах та Аллуді. Жоден з них не діяв на одній конкретній позиції, багато рухався. Після кількох «обертів» цієї каруселі будь-хто з намібійських оборонців був легкою здобиччю для любителів хизуватися своєю технікою.
Коли марокканці забивали втретє, Сектіуї кілька разів «смикнув» на лівому фланзі Каїмбі і спокійнісінько навісив. Розхитаєш одного — розхитаєш увесь захист. У штрафному ніби й залишалися троє партнерів Каїмбі по обороні. Але кожен з них виглядав ходячою позиційною помилкою.
Аллуді в житті не зробить легшого хет-трику. Марокканці навряд чи знову зустрінуться на цьому турнірі з таким простим суперником. Цікаво буде подивитися на їхню атаку у протистоянні із соліднішим опонентом.
Нігерія – Кот д’Івуар 0:1
Дуель важковаговиків. У першому таймі щільна, компактна гра. Спадала на думку аналогія із сумо. Та ще й поле таке, що зроби його на метр вужчим і воно перетвориться на бігову доріжку. До штрафного майданчика не проскочити, яким би хитрим та технічним ти не був. Залишалося бити здалеку. Спробували Кану, Мартінс, брати Туре, Дрогба. Найкращим «артилеристом» ледь знову не показав себе Тайво. (Щосили вгатив зі штрафного у перекладину).
Але більше він на половину поля івуарійців майже не потикався. Один цікавий рейд лівим флангом за увесь тайм.
Нігерійці більше атакували правим флангом, де розташувався Утака. Ближче до протилежного флангу діяв Олофіньяна, але схоже, що потрібен він там був, аби відлякувати від набігів на чужу територію Ебуе.
Івуарійці швидко пристосувалися до правостороннього руху команди Фогтса. Калу миттєво відтягувався назад і допомагав Бока. Та ще й з центру зміщувався на цей фланг або Зокора, або барселонський Туре.
Нігерійці, щоправда, демонстрували не гіршу злагодженість, коли наставала їхня черга захищатися. Максимальна концентрація. Підкати найвищого ґатунку у виконанні Джозефа Йобо — окраса першого тайму. Як би не маневрували попереду Дрогба, Калу та Діндан, всюди на них чекав теплий прийом. Ніде вони не залишалися на самоті.
Коли на 59-й хвилині арсенальський Туре отримав м’яч у штрафному майданчику (івуарійці подавали кутовий), нікого навколо не побачив і небезпечно пробив, здалося, що це вмонтований з іншого матчу фрагмент. Та вже за пару хвилин Якубу помітив вилом між цеглинками іншого захисного муру, і вивів на ворота Мартінса.
Два моменти-натяки найкраще зрозумів Калу. Підхопив м’яч, який у підкаті вибив Йобо, і, дарма що худорлявий, пішов пробоєм. Дриблінг — навдивовижу гарний. Намисто із захисників вийшло добірним.
У нігерійців в цей час вже не було на полі їхнього майстра нанизувати суперників на нитку хитрющих фінтів. Кану травмувався. Оконкво, котрий його замінив, ще не готовий верховодити партнерами.
Ближче до штрафного суперників почав грати Мікел. Ані він, ані Одемвінґі та Макінва, які виходили вже за рахунку 0:1, не спромоглися впорядкувати гру Нігерії в атаці.
Малі – Бенін 1:0
З самого початку малійці енергійно прагнули переконати суперника віддати три очки. Потужний тандем опорників Кейта – Діарра підтримував атакувальну четвірку Дебеле – Д. Траоре – Туре – Кануте. Пересування гравців з цього квартету нагадували дії нападу марокканців у матчі з Намібією, тільки малійський варіант мав більше «м’язів». Та й суперник був значно впертішим.
Бенінці категорично відмовлялися визнати перевагу збірної Малі. Трималися вони гідно, на спроби зіштовхнути їх геть відповідали жорсткою грою, і не втрачали чіткості взаємодії.
В атаці бенінці покладалися на стандарти та дальні удари, і у першому таймі цілком могли забити.
Малійці, якщо вже до штрафного майданчика їх майже не пускали, почали другий тайм з дальніх ударів. Поки цим займався Кейта, турбуватися мали хіба що представники пташиного світу Гани. А от варто було пробити здалеку Кануте, як знадобилося втручання голкіпера. Драман Траоре готувався добити, але захисник бенінців Гаспо вирішив, що Кануте заслужив ще один шанс. З одинадцятиметрової позначки Фредді не схибив.
Окрилені малійці заграли в атаці ще краще, і знову наразилися на рішучу відсіч. Гра пішла весела, здатна захопити навіть тих, хто нікого із суперників не підтримував.
Якщо Бенін і не набере у цій групі жодного очка, то принаймні, якщо так гратиме і далі, добряче поганяє фаворитів.
Поєдинок тривав 4 хвилини 57 секунд. Чи навіть 59 секунд. У обох випадках намібійців відправляв у нокдаун прудконогий Суфьян Аллуді. У обох випадках марокканцям вистачало мінімуму зусиль для подолання захисту суперника, що своєю міцністю не поступався аркушу паперу. Не працювала підстраховка, хавбеки не встигали завадити супернику швидко розпочати атаку. І це у перші хвилини, коли сил ще вдосталь. Замало, виходить, майстерності.
Збірна Намібії хоч якось налагодила більш-менш виразну гру, але підтримувати її на цьому рівні спроможна була не більше 10-15 хвилин. Цього, щоправда, виявилося достатньо, аби нагадати всередині тайму, що хороших комбінацій можна чекати від обох команд.
Бадра Каддурі, котрий пропустив діагональну передачу з центру на фланг, можна вважати «асистентом» Браяна Бренделла (найкращого гравця збірної Намібії у цьому матчі). Динамівський «Електронік» у деяких епізодах діяв занадто метушливо, заробив (єдиним з марокканців) жовту картку.
Огріхи в діях Каддурі ледь не єдине, що мало турбувати Анрі Мішеля у першому таймі. Солідно виглядали центральні півзахисники Сафрі та Кабус. Клас виконавців, зібраних в атаці, був достатньо високим для невимушеної комбінаційної гри.
На позиції плеймейкера — Юссеф Хаджі. Ближче до воріт суперника розташувалися Сектіуї, Шамах та Аллуді. Жоден з них не діяв на одній конкретній позиції, багато рухався. Після кількох «обертів» цієї каруселі будь-хто з намібійських оборонців був легкою здобиччю для любителів хизуватися своєю технікою.
Коли марокканці забивали втретє, Сектіуї кілька разів «смикнув» на лівому фланзі Каїмбі і спокійнісінько навісив. Розхитаєш одного — розхитаєш увесь захист. У штрафному ніби й залишалися троє партнерів Каїмбі по обороні. Але кожен з них виглядав ходячою позиційною помилкою.
Аллуді в житті не зробить легшого хет-трику. Марокканці навряд чи знову зустрінуться на цьому турнірі з таким простим суперником. Цікаво буде подивитися на їхню атаку у протистоянні із соліднішим опонентом.
Нігерія – Кот д’Івуар 0:1
Дуель важковаговиків. У першому таймі щільна, компактна гра. Спадала на думку аналогія із сумо. Та ще й поле таке, що зроби його на метр вужчим і воно перетвориться на бігову доріжку. До штрафного майданчика не проскочити, яким би хитрим та технічним ти не був. Залишалося бити здалеку. Спробували Кану, Мартінс, брати Туре, Дрогба. Найкращим «артилеристом» ледь знову не показав себе Тайво. (Щосили вгатив зі штрафного у перекладину).
Але більше він на половину поля івуарійців майже не потикався. Один цікавий рейд лівим флангом за увесь тайм.
Нігерійці більше атакували правим флангом, де розташувався Утака. Ближче до протилежного флангу діяв Олофіньяна, але схоже, що потрібен він там був, аби відлякувати від набігів на чужу територію Ебуе.
Івуарійці швидко пристосувалися до правостороннього руху команди Фогтса. Калу миттєво відтягувався назад і допомагав Бока. Та ще й з центру зміщувався на цей фланг або Зокора, або барселонський Туре.
Нігерійці, щоправда, демонстрували не гіршу злагодженість, коли наставала їхня черга захищатися. Максимальна концентрація. Підкати найвищого ґатунку у виконанні Джозефа Йобо — окраса першого тайму. Як би не маневрували попереду Дрогба, Калу та Діндан, всюди на них чекав теплий прийом. Ніде вони не залишалися на самоті.
Коли на 59-й хвилині арсенальський Туре отримав м’яч у штрафному майданчику (івуарійці подавали кутовий), нікого навколо не побачив і небезпечно пробив, здалося, що це вмонтований з іншого матчу фрагмент. Та вже за пару хвилин Якубу помітив вилом між цеглинками іншого захисного муру, і вивів на ворота Мартінса.
Два моменти-натяки найкраще зрозумів Калу. Підхопив м’яч, який у підкаті вибив Йобо, і, дарма що худорлявий, пішов пробоєм. Дриблінг — навдивовижу гарний. Намисто із захисників вийшло добірним.
У нігерійців в цей час вже не було на полі їхнього майстра нанизувати суперників на нитку хитрющих фінтів. Кану травмувався. Оконкво, котрий його замінив, ще не готовий верховодити партнерами.
Ближче до штрафного суперників почав грати Мікел. Ані він, ані Одемвінґі та Макінва, які виходили вже за рахунку 0:1, не спромоглися впорядкувати гру Нігерії в атаці.
Малі – Бенін 1:0
З самого початку малійці енергійно прагнули переконати суперника віддати три очки. Потужний тандем опорників Кейта – Діарра підтримував атакувальну четвірку Дебеле – Д. Траоре – Туре – Кануте. Пересування гравців з цього квартету нагадували дії нападу марокканців у матчі з Намібією, тільки малійський варіант мав більше «м’язів». Та й суперник був значно впертішим.
Бенінці категорично відмовлялися визнати перевагу збірної Малі. Трималися вони гідно, на спроби зіштовхнути їх геть відповідали жорсткою грою, і не втрачали чіткості взаємодії.
В атаці бенінці покладалися на стандарти та дальні удари, і у першому таймі цілком могли забити.
Малійці, якщо вже до штрафного майданчика їх майже не пускали, почали другий тайм з дальніх ударів. Поки цим займався Кейта, турбуватися мали хіба що представники пташиного світу Гани. А от варто було пробити здалеку Кануте, як знадобилося втручання голкіпера. Драман Траоре готувався добити, але захисник бенінців Гаспо вирішив, що Кануте заслужив ще один шанс. З одинадцятиметрової позначки Фредді не схибив.
Окрилені малійці заграли в атаці ще краще, і знову наразилися на рішучу відсіч. Гра пішла весела, здатна захопити навіть тих, хто нікого із суперників не підтримував.
Якщо Бенін і не набере у цій групі жодного очка, то принаймні, якщо так гратиме і далі, добряче поганяє фаворитів.
Підписатися на:
Дописи (Atom)