Asian Cup: Кувейт - Китай 0:2

Саме китайське прислів’я стверджує, що лише дурень оцінює людей за тим, що вони йому дарують. Тож не будемо проголошувати збірну Китаю значно сильнішою за команду Кувейту через епізод, що вирішив долю матчу. Без подарунку не обійшлося, але суть цього протистояння була якраз у тому, щоб змусити суперника послабити пильність бодай раз.


У першому таймі червоно-синя маса гравців обох команд перекочувалася з однієї половини поля на іншу, підтримуючи рівновагу у грі та у рахунку. Обидві команди достатньо ефективно працювали без м’яча і здебільшого вчасно встигали створювати перешкоди щойно народженій атаці суперника.


Коли ж виникала хоч якась гострота, то у кувейтців це виходило завдяки швидкості на флангах (вони мали б пробити пенальті на перших хвилинах, але арбітр, мабуть, обслуговував раніше матчі з футболу австралійського і ще не зрозумів, що відвертий удар по ногах у межах штрафного карається одинадцятиметровим), а у китайців — після позиційних маневрів і створення вільних зон або ж після флангових передач.


У швидкості, попри гру у меншості, кувейтці спробували додати і після перерви. І виходило це у них досить добре. Принаймні коли м’яч опинився у їхніх воротах, відшукати у цьому можна було хіба що логіку епізоду, а не попередніх хвилин. Китайці вкотре нагадали, що стандарти живуть своїм життям. І вже після голу заграли значно впевненіше, включили пресинг на чужій половині.


Необхідність відстоювати перевагу ще більше мобілізувала китайську збірну, і вдруге на турнірі ми побачили як для команди, що забила першою, гол стає сигналом для ще активніших дій, а не приводом відкотитися в оборону.


Ден Чжо Сян вже забивав пам’ятні м’ячі за збірну. Наприклад, на минулорічному Кубку Східної Азії, у матчі, в якому Китай вперше в історії обіграв збірну Республіки Корея, або у товариському поєдинку з французами напередодні Мундіалю.


І все-таки саме два епізоди з гри проти Кувейту мають стати його візиткою для тих, хто раніше не бачив цього хавбека в дії. Один — це, звичайно ж, майстерний удар зі штрафного. Але ще більше про його вміння орієнтуватися в ситуації, приймати рішення і втілювати його говорить пас на Жун Хао на останніх хвилинах матчу. Краще за голи він характеризує гравця, тому що Ден все ж не бомбардир, а саме тонкий диспетчер, який добре читає та відчуває гру.


У внутрішньому чемпіонаті Ден був одним із найкращих гравців переможця Суперліги — «Шаньдун Лунен». Команда Бранко Іванковича відірвалася від другого місця на тринадцять очок. Тож у Ден Чжо Сяна буде шанс гучніше заявити про себе у азійській Лізі Чемпіонів, турнірі, у якому в 2010-му він лише двічі вийшов на заміну й загалом провів на полі двадцять шість хвилин.

Asian Cup: Катар - Узбекістан 0:2

Почнемо з дефініцій. Одним із у часників матчу була збірна чемпіонату Катару. Команда посереднього рівня, що здатна обігрувати найслабші збірні континенту, але вже не перший рік зіштовхується з тими самими проблемами проти суперників організованих та більш класних.


Найголовніша проблема, що впала в око під час кваліфікації чемпіонату світу — відсутність добре відпрацьованого виходу з оборони. «Зайві» передачі на своїй половині поля серйозно вповільнювали гру. У центрі півзахисту не було жодного гравця хоч трохи спроможного на дії креативні. Здебільшого футболісти на цих позиціях старанно заважали супернику, але губилися щойно завдання ускладнювалося.


І якщо, наприклад, у листопаді 2008-го, коли Метсю попрацював з командою лише два місяці, можна було зрозуміти подібні труднощі у центрі поля (тоді катарці нічого не зуміли протиставити японській збірній), то зараз відверто дитяча гра середньої лінії щонайменше дивує.


Бувало так, що чи не єдиним джерелом енергії та швидкості ставав у Катару Ібрагім Халфан. У першому матчі домашнього Кубка Азії Метсю залишає його у запасі. Спочатку навіть здалося, що не так це й страшно. Катарці упродовж перших п’яти хвилин намагалися максимально швидко переправляти м’яч до штрафного і пресингувати на чужій половині поля.


Кілька моментів, які створили узбецькі футболісти у відповідь, підкреслили, що активність катарців на початку гри є всього лише психологічною атакою, спробою спантеличити суперника й до того ж ця психологічна атака погано продумана, або ж погано виконана.


Активна гра у відборі біля штрафного узбеків означала максимально високу лінію оборони для збереження компактності власних побудов, і саме простір за спинами захисників команди Метсю з легкістю почали використовувати підопічні Абрамова.

Розкішно відіграв Гейнріх, чиї розумні, продумані маневри завжди дозволяли знайти найкраще місце для прориву. Катарці ж після втрати м’яча діяли вкрай розрізнено. Хтось відтягувався назад, зустрічати атаку ближче до своїх воріт, хтось і далі намагався зупинити її у центрі поля. Ще один важливий момент, над яким мав попрацювати Метсю.


А вийшло так, що ані у офсайд не впіймаєш всюдисутнього Гейнріха, бо хтось вже «сів», ані перехопиш пас на нього з глибини.


Ще один ключовий момент — гра збірної Узбекистану вже після голу Ахмєдова. Впевнена, надійна, навіть сувора. Жодного натяку на гру на відбій, на спробу утримати мінімальну перевагу сидінням у захисті. Тріо центральних хавбеків Кападзе – Джепаров – Хайдаров домінувало настільки переконливо, що у катарців не стало навіть духу на нехай хаотичний, але принаймні полум’яний штурм. Вихід Халфана вже нічим не міг допомогти.


У Катару є ще два матчі, але вкотре переконуєшся, що це зібрання гастарбайтерів серйозно залежить від того, яку гру демонструє суперник, наскільки впевнено він діє і що дозволяє катарцям. Самі вони вкрай рідко можуть визначити характер протистояння.


Узбецькій команді, в свою чергу, важливо чіткіше завершувати свої вмілі контратаки, бо у матчах із серйознішими суперниками їх може бути менше, і на долю матчу вони впливатимуть більше, аніж сьогодні.

Hexagonal Sub-20

Однією з головних футбольних подій січня є молодіжний чемпіонат Південної Америки. П’ять його учасників нещодавно взяли участь у тренувальному турнірі в аргентинській Кордобі.


Перу (2 матчі, 1 нічия, 1 поразка, 3-4)

Від господарів континентальної першості очікують успішного виступу (успіхом вважатиметься здобуття путівки на чемпіонат світу), і ця збірна виглядає значно дисциплінованішою та команднішою, аніж та, що два роки тому виступала у Венесуелі. Проте краща організація гри в обороні, яким би вагомим здобутком це не здавалося, не компенсує проблем із переходом у наступ.


У обох матчах перуанці дуже довго «розігрівалися» (єдиний виняток — момент, який створив для Аррое Басан на 5-й хвилині гри з чилійцями) і окрім ударів здалеку нічого у перші хвилин 30-35 не пропонували.


Непевність комбінацій підкреслювала войовничий характер півзахисту команди, що краще почувався у боротьбі та обмеженні дій суперника. У матчі з Чилі вилучення опорного хавбека Уб’єрни стало справжнім благословінням. Без його безглуздих довгих передач з’явилася значно цікавіша гра, і навіть вдесятьох перуанці домінували на полі.


Проти мексиканців гра попереду налагодилася, коли активніше відтягувалися для організації атак форварди. Атакувальне тріо Каррійо – Норонья – Басан взагалі відіграло у цьому матчі на хорошому рівні. Норонья запам’ятався добре поставленим ударом, Басан чудово орієнтується біля штрафного майданчика, його переміщення завжди небезпечні тим, що у будь-який момент він здатен зробити гострий пас на партнера.


Гра Каррійо більше нагадує класичні дії флангового форварда — обіграти захисника і подати або ж самому прорватися на ударну позицію.


Якщо не додасть плеймейкер Моралес, саме від дій форвардів залежатиме гострота дій перуанської збірної.


Болівія (2 матчі, 2 поразки, 0-4


Такі самі проблеми з виходом зі своєї половини поля, що й у перуанців. Традиційно болівійці діяли дуже старанно, але цього замало. Навіть коли успішним був пресинг на половині поля суперника, належної підтримки ті, хто вигравали боротьбу за м’яч, не отримували. У матчі з Еквадором хоч якась стрункість в атаках з’явилася завдяки невтомності капітана команди Чумасеро.


Проти аргентинців болівійці навіть цікавіше за суперника контролювали м’яч у першому таймі, але у другому вкрай рідко перетинали центр поля. Захищалися, щоправда, при цьому нормально, і лише хворий угорський суддя, котрий «компенсував» у другому таймі 13 хвилин і на останній із них поставив пенальті у ворота Болівії, позбавив команду Марко Санді заслуженої нічиєї.


Аргентина (3 матчі, 2 перемоги, 1 нічия, 5-2)


«Команда з трьома диригентами, але без диригування». Ця фраза коментатора каналу Fox Sports якнайкраще характеризує переможця турніру. Лише окремі яскраві спалахи іноді нагадували, що на полі саме аргентинці. А назагал міцна, але сіра команда, що вочевидь збирається боротися за континентальний титул завдяки «солідній, надійній грі та використанню помилок суперника».


Чилі (3 матчі, 1 перемога, 1 нічия, 1 поразка, 7-5)


Чилійці не зуміли контролювати та переключати швидкість гри. Бажання зробити все якомога блискавичніше призводило до атак похапцем, до невимушених втрат. У обох матчах у групі хаосу та неточності було більше, аніж впорядкованих маневрів. У другому з них чудово увійшов у гру Хосе Луїс Сільва, котрий вміло об’єднав зусилля партнерів.


У поєдинку за третє місце чилійці знову виглядали гірше за суперника, але «врятували» їх еквадорці, які лише у перші 5 хвилин не використали два розкішні моменти.


Еквадор (3 матчі, 1 перемога, 2 поразки, 4-6)


Догодливе вилучення Кайседо наприкінці першого тайму матчу з Аргентиною (цього разу господарям турніру зробила послугу болгарська бригада суддів) збила з кроку цю хорошу команду. Схоже, що саме психологічної твердості еквадорцям може не вистачити, аби пробитися на чемпіонат світу. Якщо команді занадто потрібні максимально сприятливі обставини, то будь-якої «несправедливості» достатньо буде, аби вона не реалізувала свій потенціал.


А в Еквадорі виросло ще одне цікаве покоління і якщо оцінювати виключно ідейне наповнення гри, то саме ця команда була на турнірі найкращою.


Вже у першому матчі еквадорська 4-4-2 виблискувала усіма можливими інтерпретаціями цієї схеми. І гравці не губилися у цих варіантах, добре розуміли, що, коли і як мають робити.


У двох програних поєдинках еквадорців підвели надмірна повага до суперника, який насправді нічим налякати не міг (Аргентина) та погана реалізація (Чилі).



Група А


Еквадор - Болівія 3:0


Аргентина - Еквадор 3:1


Аргентина - Болівія 1:0



Група Б


Перу - Чилі 2:2


Мексика - Перу 2:1


Мексика - Чилі 3:2



Матч за третє місце


Еквадор - Чилі 0:3



Фінал


Аргентина - Мексика 1:1 (пенальті 7:6)