Sudamericano Sub 20: Фінальний етап, четвертий тур

Аргентина - Уругвай 2:1

1:0 - Анібаль Морено, 25; 2:0 - Гонсало Мароні, 46; 2:1 - Ніколас Чьяппакассе, 94

“У них є яйця”, — поділився після матчу важливою анатомічною інформацією наставник збірної Аргентини. Типовий прийом. Коли тренер не може налагодити гру, що задіює мізки футболістів, доводиться опускатися значно нижче.

Зіграти гірше, аніж на попередньому етапі вони б не змогли, навіть якщо б спробували. Ця думка додавала оптимізму до стартового свистка. Зрештою, у тріумфальному другому таймі проти Венесуели Аргентина ніби визначилася, що готова здобувати очки під прапором “білардизму”, і це хоч якось мало захистити від бездумної біганини у першому поєдинку між цими суперниками.

Обидві команди залишилися без дискваліфікованих центральних захисників. У аргентинців, щоб замінити Переса, опустився з опорної зони Соса, уругвайці замість Мендеса поставили у центр Елісальде, який до цього виходив на фланзі.

Перші хороші атаки, з ударами Чьяппакассе та Давіли, провели уругвайці. Потроху визначалася їхня перевага у боротьбі за м’яч. Аргентинці поступатися не збиралися, однак їхніх зусиль вистачало для того, щоб стримати суперника, а не на власну креативну гру. Тим більш парадоксальним був гол Морено після розкішного удару здалеку. Не лише тому, що виявився першим у аргентинців взагалі, а й тому, що аж занадто вплинув на уругвайців психологічно.

Більше десяти хвилин вони не з’являлися в чужому штрафному, а суперник, навпаки, підживлювався цією невпевненістю. Батіста та Елісальде все-таки завдали ударів до перерви, однак основні атаки Уругвай вочевидь планував на початок другого тайму.

І пропустив через 23 секунди після його початку. Причому Мароні спочатку влучив у штангу, а переправив м’яч у сітку з другої спроби. А то б у аргентинців було два м’ячі після двох ударів. І знову збірна Уругваю приходила до тями значно довше, аніж можна собі дозволити в такій ситуації.

Здалося, що характер поєдинку змінює вихід Саласара та Гарсії. На 62-й хвилині Саласар небезпечно пробив здалеку, а за кілька секунд Батіста спрямував м’яч вище з шести метрів. Але потім знову шлях до воріт Роффо був перекритий, а у різких контрвипадах Аргентина могла збільшити свою перевагу. Мароні, наприклад, не використав вихід сам-на-сам. Вилучення Медіни ще більше мотивувало аргентинську збірну на відчайдушно затяту оборону. Команда жила цим, її маневри на полі нарешті набули сенсу. Далекого від найкращих зразків аргентинського футболу, і тим не менш саме ця збірна першою на турнірі гарантувала собі вихід на чемпіонат світу. Бо свій м’яч Уругвай забив занадто пізно.

Еквадор - Бразилія 0:0

Команді, що з таким задоволенням сиділа в захисті, потрібно було виграти, щоб вже цього дня не розпрощатися з надіями поїхати на Мундіаль. І почали бразильці прудко, м’яч рухався у ритмі, що значно більше нагадував гру в футбол. Проблем, щоправда, було кілька. Перша — еквадорці так діють увесь турнір. Не завжди могло все виходити, але намір був помітний. Цій команді некомфортно зіщулюватися біля власних воріт. Тож Еквадор досить швидко повів свою гру, збалансовану та мобільну.

Інша “проблема” бразильців — вони самі. Як влучно зазначив Роберто Карлос на клубному каналі мадридського “Реалу”: “Вони більше думають, як після втрати м’яча уп’ятьох-ушістьох відразу відійти назад, а не про те, як атакувати п’ятьма-шістьма гравцями”. Тому й доробок у першому таймі був досить скромним: два удари Родрігу, хоч і після непоганих комбінацій.

Мінімалізм вже не допомагав. Тому у перерві Карлос Амадеу зробив дві заміни. Треба було будь-що знайти якусь чарівну формулу. Однак коли “чаклуни м’яча” шукають у запліснявілому закапелку, то з’ясовується, що там вже порпається хтось у біло-блакитній формі й першим встигає вхопити собі трохи “результату”. У другому таймі справді небезпечним можна назвати лише удар Родрігу на 84-й хвилині.

Еквадорці ж зовсім не збиралися “віддавати ініціативу”. Їхня гра зберігала усі свої виразні риси. Захист вміло діяв на випередження, у групі атаки кожен старанно виконував свою звичну роль. На 80-й хвилині винагородою міг би бути гол Плати, але м’яч після його удару головою влучив у перекладину. Зрештою бразильці витримали певний рівень гри в захисті й не програли. Буде що потім розказати нащадкам, якщо цим все обмежиться і збірна Бразилії пролетить повз чемпіонат світу.

Венесуела - Колумбія 0:2

0:1 - Андрес Рейєс, 27; 0:2 - Іван Ангуло, 57
К
рупний план Рафаеля Дудамеля. Він сидів на лаві й мовчав. Тренер, що з першої хвилини чемпіонату активно підказував своїм підопічним, постійно їх підбадьорював, зараз закляк на місці й лише спостерігав, як команда, яку майже всі називали серед претендентів на титул (вихід на Мундіаль здавався ледь не формальністю) борсалася в тенетах колумбійської оборони. Збірна Колумбії справді дуже кваліфіковано відзахищалася, чудово нейтралізувавши найбільш небезпечних гравців суперника. Уртадо це роздратувало настільки, що він був вилучений з поля за удар суперника.

Для венесуельців матч був продовженням другого тайму поєдинку з Аргентиною. Ніби й змагалися, ніби й рухалися, але немов наштовхувалися на якийсь незримий бар’єр. І втрачали м’яч там, де раніше мали готові рішення для продовження атаки. Постійно бракувало ще одного кроку, ще одного зусилля. Але на це зусилля вочевидь не вистачало сил.

Збірна Колумбії, в свою чергу, зіграла найкращий матч у чемпіонаті. Карбонеро вже на першій хвилині завершив стрімку атаку небезпечним ударом і в такому ж стилі команда діяла й далі. У першій половині венесуельці ще тримали запропонований суперником темп, але колумбійці не мали наміру скидати оберти. Заводієм був Карбонеро, але й в усієї команди нарешті з’явилося важливе поєднання мобільности та гнучкости.

Найяскравіше це проявилося у другій результативній комбінації. Спочатку зупинили чергову атаку суперника, потім Паласіос акуратним пасом відправив у прорив Ангуло, а той, здійснивши ривок зі своєї половини, холоднокровно й красиво розібрався у штрафному майданчику. Гра колумбійської збірної була в ці хвилини напрочуд емоційною. Якщо венесуельці втрачали впевненість на очах, то колумбійці, навпаки, у критичний момент знайшли чимало вагомих футбольних аргументів і зберегли шанси на місце в четвірці.

1. Аргентина 3-0-1 7:3 9

2. Уругвай 2-1-1 7:5 7

3. Еквадор 2-1-1 3:2 7

4. Колумбія 1-1-2 2:2 4

5. Венесуела 1-1-2 3:6 4

6. Бразилія 0-2-2 2:5 2

П'ятий тур, 10 лютого

22:30 Колумбія - Уругвай

00:50 Бразилія - Аргентина

03:10 Венесуела - Еквадор

Sudamericano Sub 20: Фінальний етап, третій тур

Бразилія - Уругвай 2:3

0:1 - Емільяно Гомес, 59; 0:2 - Чьяппакассе, 66 (пен.); 1:2 - Лінколн, 69; 2:2 - Лукас Кандіду, 84; 2:3 - Пабло Гарсія, 92

Карлосу Амадеу треба було вирішити, як перебудувати групу атаки після дискваліфікації Родрігу. Лінколн увесь турнір грав непереконливо, тому у стартовому складі вийшов під нападниками Рамірес, а попереду розташувалися Жонас Торо і Тете, які частіше діють на флангах. Зіграности та плавкости в цьому варіанті не вистачало, але на перших хвилинах несподівано почали помилятися уругвайці.

Насамперед Мендес, який на 9-й хвилині дозволив вискочити віч-на-віч Торо. На щастя для уругвайців, той вирішив віддати передачу і м’яч вдалося перехопити. Потім ще кілька разів уругвайці встигали виправити власні неточності й не давали супернику завершувати атаки ударами. Самі ж вони йшли вперед досить рідко і не надто злагоджено.

Надалі можна було спостерігати за досить специфічним розвитком подій. Бразильці не додавали. Зокрема тихо було на лівому фланзі, куди Амадеу поставив Лукаса Кандіду якраз в розрахунку на його більшу агресивність в атаці. Але оскільки не поліпшували свою гру й уругвайці, бразильці продовжували більше контролювати м’яч і до перерви ще один момент створили. Тете різко пробив з носка метрів із дванадцяти, Родрігес зреагував. Відповіли уругвайці ударом з льоту Батісти, після якого м’яч пройшов над перекладиною.

А найкращий момент команда Фабіана Който створила на останніх секундах компенсованого часу. Майже 48 хвилин довелося чекати змістовної комбінації. Завершував її Чьяппакассе, сам-на-сам із голкіпером, із шести метрів. Феліпе відбив м’яч ногою.

На другий тайм вийшов Лінколн і це дещо скособочило схему збірної Бразилії. Рамірес продовжував грати по центру, Жонас Торо змістився на лівий фланг, а на правому розрахунок вочевидь був на ривки Емерсона або зміщення Ігора чи Маркуса Антоніу. Хоча у деяких атаках на цьому фланзі опинявся і Торо.

Уругвай, без замін та перестановок, намагався зберегти знайдені насамкінець першої половини “налаштування”. Також краще почали пресингувати. Завдяки цьому уругвайці значно більше часу, аніж у першому таймі, проводили біля чужого штрафного майданчика. І конвертували цю присутність у забитий м’яч на 59-й хвилині. Ефектний удар Чьяппакассе зі штрафного Феліпе парирував, але від перекладини м’яч відскочив на Гомеса, який забивав у порожні ворота.

Бразильці спробували піти вперед і отримали контратаку, в якій Чьяппакассе накрутив Тулера, заробив та реалізував пенальті. Лише тоді Бразилія спромоглася на яскраву відповідь. Маркус Антоніу видав ювелірний пас майже від центрального кола, Лінколн впорався двома дотиками і скоротив відставання в рахунку.

Уругвайці не збиралися закриватися, а грали досить збалансовано. Боселлі ледь не забив зі штрафного, трохи згодом Феліпе відбив удар Чьяппакассе. Цей відкритий характер поєдинку залишав бразильцям надію. Суперник виглядав краще, але в обміні атаками вони скористалися своїм шансом. Нарешті добіг до чужого штрафного Лукас Кандіду і класно упіймав м’яч після передачі Емерсона з протилежного флангу.

Обидві результативні комбінації бразильців, може, трохи й випадали із загальної логіки матчу, а радше навіть із логіки їхньої гри в атаці, але тим не менш були розіграні чисто й красиво. Нічия була б Бразилії непоганим результатом. Якби все не зіпсував гол-красень Пабло Гарсії. Його удар під перекладину встановив результат, який краще відобразив співвідношення сил у цьому матчі.

Еквадор - Колумбія 1:0

1:0 - Леонардо Кампана, 95

На стартовий склад еквадорців вплинули дискваліфікації Джона та Емерсона Еспіноси. Інакше навряд чи у Хорхе Селіко були б підстави, щось радикально міняти навіть після поразки в минулому турі. Натомість наставнику колумбійців треба було не лише замінити в центрі оборони дискваліфікованого Рейєса, а й знайти нарешті оптимальну формулу гри попереду.

Цього разу з’явилося тріо центральних півзахисників, яке повинно було не лише витримувати силову боротьбу з потужними опонентами, а й визначати динаміку переходу до атаки. На перших хвилинах боротьбу здебільшого програвали, і еквадорці маневрували хоч і без моментів, але досить впевнено. У попередніх матчах збірна Еквадору вже демонструвала це вміння не поспішати, накопичувати перевагу поступово. Відкрити рахунок могли на 25-й хвилині після подачі Ресабали зі штрафного та удару головою Альварадо. М’яч влучив у перекладину. У колумбійців за десять хвилин до цього вище воріт пробив головою Толоса і це був по суті єдиний гострий епізод за його участи у перші півгодини.

Від ідеї з трьома опорниками тренер збірної Колумбії відмовився ще до перерви, після того, як Морено цілком міг отримати не жовту, а червону картку. Вийшов Карбонеро, гравець значно мобільніший, вийшов тоді, коли вдалося хоч якось перевести гру на половину еквадорців. Насамперед завдяки швидкості та наполегливості Ангуло на правому фланзі. Розвинути цю активність збірна Колумбії прагнула в другому таймі. Але це був випадок, коли добрий та на доброго наскочив. У боротьбі еквадорці не поступалися, тож більше п’ятнадцяти хвилин будь-кому із суперників важкувато було продертися до воріт.

Цю динаміку змінила атака еквадорської команди на 62-й хвилині. Кампана пробив неточно після прориву Плати правим флангом, однак надалі еквадорці краще набирали швидкість і точніше зорієнтовували свої комбінації. У суперника не було очевидних, якісних рішень в атаці, проте колумбійці дуже добре встигали переорієнтуватися на гру в захисті.

Швидко відходили назад, чітко займали позиції й це дозволяло впевнено зустрічати регулярні випади Альварадо, Плати та інших. Замало було нейтралізовувати чужі атаки, команда, що мала одне очко після двох матчів, повинна була забити. А з цим було сутужніше. Справді небезпечно пробив хіба що Енаморадо на 77-й хвилині.

Подальші спроби тиснути на захист еквадорців нічого не давали, а оскільки команда Хорхе Селіко теж не відмовлялася від претензій на перемогу, вона отримувала більше простору для своїх атак.

Особливо у компенсований час, коли колумбійці сподівалася повторити драматичну перемогу в матчі зі збірною Чилі. І м’яч справді опинився у сітці. Тільки цього разу у сітці воріт Кевіна Мьєра. Попри втому (Селіко так і не зробив жодної заміни) Ресабала запустив Плату вперед філігранним пасом, той перевів у центр, і Кампана бив із лінії воротарського вже у порожні ворота, бо Мьєр ще спробував перехопити м’яч, але еквадорці розрахували все точніше.

Венесуела - Аргентина 0:3

0:1 - Адольфо Гаїч, 59; 0:2 - Адольфо Гаїч, 65; 0:3 - Адольфо Гаїч, 83

Достатньо подивитися, коли забивала Аргентина, щоб зрозуміти, який саме тайм став поки що найкращим для неї на турнірі. Можливо, позитивно вплинув візит Ліонеля Скалоні, який працював із цими хлопцями ще у серпні. Він святкував кожен забитий м’яч наче звичайний уболівальник, бо чудово розумів, наскільки важливим є цей хет-трик для Гаїча особисто та для всієї команди.

Але до того, як Гаїч нарешті підтвердив репутацію бомбардира, був напружений перший тайм, в якому команди створили небагато моментів, одначе тримали хороший темп. Причому більше своїми структурованими атаками визначали характер поєдинку венесуельці. Аргентинська збірна насамперед демонструвала непоступливість у боротьбі, оперативно встигала реагувати на розвиток комбінацій і вже потім шукала власні продовження. Удар Де Ла Веги у перекладину на шостій хвилині міг суттєво змінити сценарій, але час хавбека “Лануса” настав вже після перерви.

Він розганяв чи не кожну атаку, а деякі сам і завершував. Важливо, що у ці хвилини значно гірше діяли венесуельці. Між лініями утворився незвичний для цієї команди розрив. Від цього страждала якість атак, і для відповідей суперника залишалося вдосталь простору. Особливо помітно це стало після першого голу. Гаїч впевнено виграв боротьбу у Наварро і скористався довгим пасом із глибини. У матчі першого етапу з Бразилією перед голом суперника помилився Мангана, а зараз Наварро не встояв проти потужнішого опонента.

Гол цей став ще й вагомим психологічним чинником. Аргентинці значно впевненіше виглядали у боротьбі. Вони, до того ж, ще й не опускалися до своїх воріт, а зустрічали суперника біля центральної лінії. А після перехоплень м’яча покладалися на натхнення Де Ла Веги та вправність Гаїча у штрафному майданчику. Вони й організували другий м’яч у ворота Ольсеса. Ефектною була передача й від Анібаля Морено, коли Гаїч оформлював хет-трик. Пас, який підкреслив, що Аргентина упіймала комфортну для себе гру. Так, гру “від суперника”, але важливо, що хоч у сьомому матчі чемпіонату принаймні з цим вдалося визначитися.

Венесуельці ж вперше за два тижні не витримали напруги жорсткого протистояння. До цього команда Рафаеля Дудамеля у таких ситуаціях трималася краще. Наскільки визначальним буде вплив цього програного тайму, стане зрозуміло вже у наступному турі, коли венесуельці зустрінуться з Колумбією, якій перемога Аргентини ще залишає примарні шанси пробитися на чемпіонат світу.

1. Уругвай 2-1-0 5:3 7

2. Аргентина 2-1-0 5:2 6

3. Еквадор 2-0-1 3:2 6

4. Венесуела 1-1-1 3:4 4

5. Колумбія 0-1-2 0:2 1

6. Бразилія 0-1-2 2:5 1

Наступний тур, 7 лютого

Аргентина - Уругвай

Еквадор - Бразилія

Венесуела - Колумбія

Sudamericano Sub20: Фінальний етап, другий тур.

Аргентина - Колумбія 1:0

1:0 - Хуліан Альварес, 43

Альварес пробіг повз м’яч. Це означало, що штрафний із лівого флангу подаватиме Франсіско Ортега. Але той зупинився після кількох кроків. Альварес у цей час зробив невеличке коло і різко закрутив м’яч під ближню штангу. Очікувати більшого від цієї аргентинської збірної вже було не варто.

Хоча на початку другого тайму, після заміни Рейєса на Дельгадо й переходу Вери до центру захисту, поки колумбійці звикали до перестановок, аргентинці вискакували на ворота з вражаючою регулярністю. І наче змагалися, як краще запороти момент. Головними конкурентами були Мароні та Гаїч. Причому ця запекла дуель почалася ще у першому таймі. Аргентинці попервах прагнули додати до традиційної безглуздої рухливости підключення більшої кількости гравців. Однак тривало це не дуже довго, а інших ідей не було. Добре, що хоч хитрий розіграш штрафного підготували на тренуваннях.

Колумбійці зі своїми двома забитими м’ячами у п’яти попередніх матчах справляли враження команди, зануреної у філософську рефлексію. Ніби метою було довести, що удари переоцінюють. Однак якихось інших способів вразити ворота Роффо Колумбія не запропонувала. Коли ж зіходили до традиційних, то спромоглися організувати лише пару спроб Корреа. Загубився на лівому фланзі Толоса, команді не вистачало більш чітких змін напрямку атаки, а чергова помилка Рейєса в захисті визначила зрештою результат першої половини. У другій, лад у захисті колумбійці навели хвилин за десять. І провели свій найкращий відрізок у матчі. Після виходу Енаморадо замість Валенсії перебрався у центр Толоса, схему поміняли на 4-2-3-1, м’яч рухався точніше, однак завершальних ударів було обмаль. Поступово зник і цей рух, тож аргентинці охоче утримували перевагу проти суперника, який, окрім щирої навали, нічого запропонувати не міг. Контратаки аргентинської збірної особливою винахідливістю теж не відзначалися. Лише одного разу непогано протягнув м’яч Баркетт, але пробив низом у руки голкіперу.

Еквадор - Уругвай 0:1

0:1 - Факундо Батіста, 62 (пен)

Ця мінімальна перемога здається, як це не парадоксально, більш закономірною аніж 3:1 на користь Уругваю на першому етапі. Еквадорці зіграли свій найгірший поки що матч на турнірі. Притаманні їм риси були виразно помітні хвилин тридцять. Регулярно йшли вперед флангові захисники, не втрачали збалансованости у середній лінії, що дозволяло швидко розпочати атаку після перехоплення м’яча. Можливо, більше міг зробити Ресабала, але в цілому ніяких ознак прийдешньої кволости не було. А якщо б Кампана на 25-й хвилині забив після хорошої подачі Альварадо…

В уругвайців вперше з’явився Томас Чакон, і це означало перехід з 4-3-3 до 4-2-3-1. З самого початку він доволі активно працював у пресингу, але звісно ж насамперед повинен був організовувати гру попереду. З цим виникали проблеми доки еквадорці не розклеїлися.

Сталося це у другому таймі й важко навіть визначити причину цього провалу . Уругвайці знову намагалися високо пресингувати? Але вони це і раніше робили, та й зараз тиск не був таким вже й ефективним. Де справді уругвайці почали переважати, то у центрі. Саме тут вони частіше вигравали боротьбу й відразу перебиралися на чужу половину більшими силами. Не так спорадично нагадував про себе Чьяппакассе, частіше знаходили партнерів по команді передачі Чакона.

Без звичної впевнености, захист еквадорців не впорався навіть з цим. Поросо збив Чьяппакассе у штрафному майданчику і Батіста, який схибив з точки в матчі з Парагваєм, цього разу пробив дуже впевнено.

Еквадорці спромоглися розіграти хорошу (і як потім з’ясувалося єдину) комбінацію аж за двадцять хвилин після пропущеного м’яча. І цього ледь не вистачило для нічиєї, однак Альварадо влучив у штангу.

Венесуела - Бразилія 2:0

1:0 - Ян Уртадо, 23; 2:0 - Ян Уртадо, 88

Зараз це вже не сенсація. Здивувала б перемога бразильців. Хоча треба їм віддати належне. З самого початку вони діяли значно динамічніше, аніж у попередніх матчах і Маркос Антоніу завдав першого удару вже на 4-й хвилині. Тільки от венесуельці вже не аутсайдери, яких може злякати активність збірної Бразилії.

Поступово вимальовувалася їхня гра. Продумана та виважена. І вперед м’яч доправляли не лише передачами на Уртадо, який зіграв просто неперевершено. Виходили з оборони й через короткий та середній пас, накопичували мінімальну перевагу в різних епізодах і зрештою створили свій момент. Іріарте ледь не зламав перекладину. Вже у наступній атаці нарешті забив Уртадо. Один із найкращих виконавців чемпіонату зачаровував усіх і без точних ударів, але тепер розкрився, як голеадор. Після ауту на правому фланзі він накрутив трьох захисників і пробив низом у дальній кут.

Бразильці зреагували швидко. Небезпечно били Жонас Торо, Емерсон, Луан. А другий тайм взагалі вийшов запаромочливим. Венесуельці ніби нагадали супернику, що від цієї гри можна отримувати насолоду, тож бразильці, які поступалися в рахунку вдруге за шість матчів, атакували значно краще, аніж проти чилійців. Венесуельці ж і вміло захищалися, і відповідали блискучими контратаками. Рейд Уртадо на 59-й хвилині нагадав один із проходів Джорджа Веа у “Мілані”. Форвард рушив до чужих воріт зі своєї половини, варіював швидкість, залишав позаду захисників. Тільки от на відміну від ліберійця не зумів завершити цей розкішний маневр точним ударом.

У протистоянні з добре скоординованою обороною, бразильці може не так часто опинялися на ударних позиціях, але енергійність обох команд гарантувала напружене видовище. Щомиті ситуація могла змінитися. Кожна атака була частиною обопільно гострої боротьби, а не випадковим спалахом натхнення.

Гол бразильців був би логічним із точку зору історії та регалій. Другий гол Уртадо (після подачі Соси з кутового та пасу головою Ансоли) був логічним продовженням дивовижної історії команди Рафаеля Дудамеля.

Родрігу це роздратувало настільки, що він стрибнув у ноги супернику в центрі поля.