вівторок, 25 червня 2019 р.

CAN 2019, перший тур, групи C, D, E


Перші матчі обох ігрових днів були напрочуд схожі. Бракувало динаміки. Пояснити це дуже просто. Мудре керівництво африканського футболу погодилося із вимогами європейських клубів, турнір (ще й з 24-ма командами) перенесли на літо, тож і грати іноді доводиться за пекельної температури. Важко очікувати захмарних швидкостей, коли на термометрі майже сорок градусів.

То ж і доводилося марокканцям та івуарійцям долати не лише насичений захист. Команда Ерве Ренара постійно контролювала м’яч, адже у намібійців особливого бажання атакувати не було. Вони значно більше уваги приділяли грі в захисті й у першому таймі марокканці замість необхідної у таких випадках терплячої підготовки почали поспішно бити здалеку. Насамперед це стосувалося Хакіма Зієша, спроби якого мало нагадували удари футболіста, що тільки-но відіграв блискучий сезон у клубі.

Обтяжені спекою та необхідністю забити бодай раз аутсайдеру групи, марокканці трохи покращили позиційний напад у другому таймі. Займали хороші позиції біля штрафного й швидше розгортали атаки. Намібія з тією ж незворушністю команди, що не дає мріям про нездійсненне збити себе з пантелику, захищалася усією командою. Трохи частіше вступав у гру голкіпер, та переважно захисники самі управлялися з передачами з флангів. Аж поки Кеїмуїне не зрізав м’яч у власні ворота після подачі зі штрафного. Доволі обмежена гра намібійців могла навіть принести нічию, але це вже “заслуга” збірної Марокко, яка лише зрідка здатна була розіграти логічні комбінації.

Дещо інакше здобула свою мінімальну перемогу збірна Кот д’Івуару. Хоча гра її у першому таймі мало чим відрізнялася від хаотичних спроб марокканців “упізнати” одне одного. Хіба що Пепе пробив зі штрафного у перекладину на 32-й хвилині, і вже у наступній атаці Коджа вийшов сам-на-сам. Ці два епізоди здалися міражем у сухій та пустельній грі івуарійців. Інакше, щоправда, діяв суперник фаворита. Збірна ПАР не закривалася біля своїх воріт, досить вміло вела боротьбу в центрі поля, робила це якісно і, хоч сама відповіла хіба що ударом Хлатшвайо після кутового, не втрачала, за винятком виходу Коджи на ворота Вільямса, позиційної стрункости в захисті. Саме тому лише зрідка до перерви можна було згадувати Пепе та Граделя. Кожен із них залишався відрізаним від партнерів.

Що ж тоді дозволило Граделю класно асистувати Коджі на 64-й хвилині? Південноафриканці потроху намагалися додавати в атаці, частіше спрямовували м’ячі до штрафного майданчика, ледь не стали командою, що пропонує більше за опонента. Ось тут їх і впіймали. Активніша робота попереду означала, що івуарійці можуть отримати трохи більше простору для контрвипадів, уникати тієї боротьби, яку так добре збірна ПАР нав’язувала до перерви. У результативній атаці Градель мав багато вільного місця на фланзі, щоб чітко переправити м’яч низом на Коджу. Надалі контроль м’яча потрібен був івуарійцям вже для того, щоб “заспокоїти” суперника, не дати йому розташуватися великими силами на своїй половині. Якщо за рахунку 0:0 такий контроль міг хіба що виснажувати й фізично, і психологічно, то за переваги грали впевненіше й м’яч рухався значно краще.

У матчі проти Алжиру збірна Кенії обрала “намібійський” варіянт. Тобто ворота суперника цікавили в останню чергу. Важливіше було насичувати зони на своїй половині й зупиняти швидких та вигадливих футболістів алжирської групи атаки. І у перші півгодини їм справді нелегко було знайти бажаний ритм, але команда не пригальмовувала й діяла наполегливо. А коли на полі є такий гравець, як Юсеф Аталь, із фантастичним сезоном за плечима, можна навіть не хвилюватися, що не вдається знайти колективні рішення. Його рейд із правого флангу до центру настільки заплутав оборонців, що Оміно порушив правила.

Бунеджах реалізував пенальті й гра алжирців стала розкутішою, кенійці вже не так впевнено тримали позиції. Другий м’яч Марез забив після симпатичної комбінації, що знову підкреслила атакувальний потенціял цієї команди. Після фіаско дворічної давнини, коли команда навіть не вийшла з групи, алжирцям замало буде самих лише результатів, не менш важливою є й якість гри, і не лише проти “серйозних” суперників.

Коли бачиш прізвища Хазрі, Мсакні та Сліті у стартовому складі збірної Тунісу, то відразу очікуєш видовищної гри. Насправді ж у першому таймі цьому тріо зрідка вдавалося налагодити зв’язок. Можливо, причина у позиціях, на яких використовував їх Ален Жиресс. Хазрі доводилося грати центрфорварда у клубах, але за інших обставин, зокрема тактичних. Сліті ж, в свою чергу, комфортніше розганяти атаки з глибини, а не діяти на позиції флангового форварда.

Також не дуже вдало працювали у першому таймі матчу з Анголою латералі. Кешріда занадто часто звалювався у центр без супровідних маневрів партнерів. Ангольці у ці хвилини краще рухалися до чужих воріт, упевненіше виходили на ударні позиції. Хоч і били не кращим чином.

Парадокс, але тунісці забили після атаки, в якій на позир домінували усі ті елементи, що не працювали раніше. Однак цього разу мінус на мінус дав плюс. Можливо тому, що Кешріда приймав м’яч біля центрального кола, а не штрафного майданчика, й мав кращий огляд. Ще й позиційно ангольці розташувалися невдало. Тож Сліті отримав м’яч на фланзі й міг різко увірватися до штрафного. Паїзу панічно збив суперника, Мсакні впевнено пробив із точки.

Цього мало б вистачити, бо у другому таймі тунісці зразково діляли в захисті. Попри те, що у ангольців замість опорника вийшов форвард й команда перебудувала свою атаку, нікому не вдавалося навіть помріяти торкнутися м’яча у штрафному. Тунісці перехоплювали все. А у контратаках Сліті нарешті отримав можливість стартувати від центральної лінії. Обставини ніби складалися на користь збірної Тунісу, однак, як і у першому таймі, гол не був логічно пов’язаний із усім, що відбувалося до цього. Лише раз тунісці зайняли невдалі позиції під час розвитку атаки суперника. Матеуш пробив низом з-за меж штрафного, Фарук Бен Мустафа відбив, але прямо на ногу Джалмі. Одного епізоду ангольцям вистачило, щоб уникнути поразки. Годі й бажати кращої ефективности у протистоянні з таким солідним захистом.

Переможці обох пізніх матчів продемонстрували цікавий та якісний футбол. Насамперед збірна Сенегалу, яка переграла Танзанію, вміло поєднуючи техніку роботи з м’ячем та впевненість у силовій боротьбі. Вже у перші шість хвилин Мбай Ньянг мав дві чудових нагоди. Потім танзанійці ніби й додали, навіть здалося, що найгірше вони витримали й зможуть тепер запропонувати щось своє. Аж тут Сенегал видав швидку, красиву атаку, що вихором пронеслася з правого флангу на лівий. Кейта Бальде відкрив рахунок й водночас закрив питання про переможця. Сенегальці не реалізовували моменти і до голу Діатта, і після нього. У збірної Танзанії просто не було ресурсів, щоб протистояти такому супернику
.
Так само важко було збірній Мавританії проти команди Малі. Хоч у перші хвилин тридцять мавританці ще зберігали хороший рух, встигали блокувати атаки й ніби нічого серйозного біля їхніх воріт не траплялося. Та варто було дати набрати хід Абдулаю Діабі, як той ударом здалеку красиво увігнав м’яч під перекладину. За кілька хвилин до голу малійці активніше почали вести боротьбу на чужій половині. Саме ці перехоплення м’яча дозволили атакувати швидше, краще знаходити вільні зони.

З’явилася взаємодія, якої бракувало лінії атакувальних хавбеків. Тепер вже вони знайшли б одне одного і з заплющеними очима. Мавританці не встигали за цими переміщеннями, а малійці прикрасили їх у другому таймі двома розкішними ударами різних футболістів із одним ім’ям. Спочатку забив Адама Траоре ІІ, найкращий гравець молодіжного чемпіонату світу-2015, а згодом відзначився Адама Траоре І, який якраз і замінив свого тезка.

Мавританці у другому таймі сподобалися впертим бажанням йти вперед і забити свій м’яч. Це призвело до поразки з великим рахунком, але для дебютанта Кубка Африки важливіше було в такому історичному матчі зробити щось у атаці, а не лише відбиватися.