субота, 19 січня 2019 р.

Sudamericano Sub 20: Група А, перший тур


Венесуела - Колумбія 1:0

1:0 - Самуель Соса, 68

На чолі молодіжної збірної Рафаель Дудамель вже здобув достатньо стратегічно чистих перемог, щоб ця у списку його найкращих матчів опинилася за межами першої п’ятірки. Тим не менш, варто відзначити кілька нюансів, що підкреслюють значення цього стартового успіху.

В цій команді не настільки сильний півзахист, як два роки тому. Це не означає, що він поганий, але є компоненти у яких перевершити середню лінію команди 2017 року майже неможливо. Тому цього разу, особливо з такими суперниками, як Колумбія венесуельці не будуть сперечатися за право тривалого контролю м’яча. І, звичайно, цінності мінімальній звитязі додає те, що майже увесь другий тайм довелося грати у меншості.

Із самого початку м’ячем більше володіла колумбійська збірна, розігрувала його без поспіху й у завершальній фазі робила акцент на правий фланг, де активно діяв Ангуло. Венесуельці зберігали хорошу компактність у захисті, майже нейтралізувавши Толосу. На флангах сумлінно відпрацьовували в обороні Соса та Пальмесано. Розхитати цю захисну структуру колумбійцям не вдавалося понад 25 хвилин. Лише тоді Ангуло хоч якось накрутив Наварро у штрафному, але пробив низом у руки голкіперу.

Венесуельці в ці хвилини використовували один спосіб виходу з оборони – довга передача Макуна на Уртадо. Центрфорвард боровся навіть за безнадійні м’ячі. Як міг допомагав Соса, однак перший серйозний момент (на 40-й хвилині) Уртадо створив сам. Пішов у силову боротьбу, відтіснив Куесту й увірвався до штрафного з правого флангу. Мьєр удар відбив, а у компенсований час не дозволив Сосі забити олімпійський гол.

Зі стандартами були пов’язані найкращі моменти першого тайму в колумбійців. Точніше навіть із другою фазою цих комбінацій, коли суперник не міг заволодіти м’ячем і водночас не встигав зайняти усі зони перед своїм штрафним. Тоді й проходили найгостріші передачі Толоси. На 36-й хвилині, після навісу з лівого флангу, Корреа пробив головою у перекладину.

Вилучення Наварро відразу після перерви було неминучим. Це вже третій поспіль Судамерикано Ю20, в якому у венесуельців саме у першому турі вилучають лівого захисника. Слід віддати належне Дудамелю. Він і заміну зробив точну, і постійно підбадьорював своїх підопічних. Його психологічний вплив на команду вражає не вперше. Венесуельці у меншості навіть краще заграли попереду. Більш різкими, цілеспрямованими були переходи від оборони до атаки. Активніше підключалися до них флангові захисники Бонілья та Манґана. І все-таки на перших ролях залишалися невтомний Уртадо і нестримний Соса. Один продовжував тероризувати опонентів у кожній боротьбі за м’яч, інший вчасно та вдало вмикав швидкість у контрвипадах.

Хоч після помилки Ольсеса на виході (57-а хвилина) колумбійці ледь не відкрили рахунок, цікавіше виглядали в ці хвилини атаки збірної Венесуели. А коли Соса ще й взяв приклад із Уртадо та почав пресингувати суперника біля його штрафного, то спровокував захисників на фол. (У ці хвилини Самуель не грав виключно на лівому фланзі, а радше виконував кілька функцій відразу, коли команда володіла м’ячем).

На чемпіонаті світу Ю20 Соса забивав зі штрафного у півфіналі, наприкінці основного часу, тож зараз особливого тиску він не відчував і майстерно реалізував стандарт. Колумбійці після пропущеного м’яча здалися ще більш розгубленими. На заміну виходили футболісти групи атаки, а наступ, навпаки, ставав більш хаотичним й основний розрахунок був хіба що на флангові подачі, та й ті низької якости. Коли ж простріл із лівого флангу був більш-менш зручним, Валенсія не зумів завдати чіткого завершального удару.

Можна повторити, що за індивідуальним рівнем збірна Венесуели поступається команді, що стала другою на Мундіалі. Кілька віце-чемпіонів світу залишилися на цей цикл (Соса, Уртадо, Макун) й вони безумовно були лідерами в цьому матчі. Однак важливо, що загальний рівень організації гри був досить високим й дозволив переграти суперника, який не знайшов вагомих аргументів в атаці.

Чилі - Болівія 1:1

0:1 - Раміро Вака, 5; 1:1 - Лукас Аларкон, 62

У другому матчі дня команда, що більше володіла м’ячем, теж робила це не надто переконливо. Особливо у другому таймі. На початку ж гри, попри швидкий гол суперника, чилійці діяли за такою схемою: Томас Аларкон опускався між центрбеками, отримував м’яч, просувався вперед і далі вже шукав варіанти на флангах. Саме там чилійці намагалися додавати в темпі й повернути згодом атаку ближче до центру. Сепульведі на правому фланзі допомагав Альєнде. Моралеса на лівому підтримував Ібакаче. (Урібе зіграв посередньо).

У болівійців Вака опускався у такі моменти до опорної зони, а у наступ вони переходили максимально швидко, не ризикуючи влаштовувати довгі розіграші біля свого штрафного майданчика. Ще один компонент - хороша гра у відборі - дозволив відкрити рахунок. Гарсія заволодів м’ячем на правому фланзі й, пройшовши вперед, акуратно викотив під удар партнеру.

Вака дещо скандально відсвяткував свій гол. Якщо десь ще його імітація плавання не привернула б уваги, то саме в Чилі нагадала всім про війну між двома країнами, після якої Болівія втратила вихід до моря.

Чилійці могли відігратися за чотири хвилини, після довгого пасу на Вільянуеву. Він добре відтіснив захисника, але не зумів переграти Куельяра. Ще один шанс був у центрфорварда чилійців на тридцятій хвилині після помилки Антело. Куельяр удар заблокував, вчасно скоротивши відстань із нападником. Антело, до речі, у першому таймі виглядав не так надійно, як Кінтерос, проте додав після перерви.

На яку болівійці могли піти за більшої переваги в рахунку. Упродовж тайму вони потроху врізноманітнювали свою роботу попереду, з’являлися триваліші розіграші зі змінами напрямку атак. Якраз після такої комбінації Перруфіно не використав непогану нагоду в компенсований час.

У другому таймі рефреном до атак господарів лунав заклик тренера зберігати спокій. Тим не менш занадто часто чилійці зривалися на поспішні передачі вперед. А якщо ще й навішували, то Куельяр робив все, щоб на виході знайти контакт зі своїм або чужим гравцем й трохи потягнути час.

Не скажеш, що чилійці грали з ритмом, який варто було збивати подібними зупинками. Може, якраз, це більше заколисувало самих болівійців, тому заміни Вісуете були спрямовані на пожвавлення дій в атаці.

Адже до пропущеного м’яча болівійці видали чи не кращий свій відрізок у матчі. Не закривалися на власній половині, комбінували розкуто. Гарсія, щоправда, соромився завершувати сам після хороших проходів й частіше віддавав передачі суперникам. Регулярно почав підключатися з глибини навіть Адалід Террасас, який у першому таймі грав значно стриманіше.

Дещо похитнув впевненість болівійців гол Лукаса Аларкона. Чилійці добре розіграли штрафний. Після м’якої подачі Альєнде пас головою одному Аларкону віддав інший. Такої взаємодії у чилійців більше не було. Альєнде зник із поля зору. Моралес небезпечно пробив на 64-й хвилині й потім теж розчинився у загальній сірості гри команди Ектора Роблеса.