– А як на Gigg Lane потрапити?
– Ось тут можете на автобус сісти.
– А якщо пішки? Далеко йти?
– Мені — далеко, — миттєво відповів дідуган.
Ця яскрава перлинка британського гумору прикрасила першу подорож на стадіон футбольного клубу “Бері”. Вже почалося міжсезоння й мандрівка з центру Манчестера, наступного дня після фіналу Ліги Чемпіонів-2003, була суто ознайомчою. Хотілося бодай побачити домівку клубу, що за рік до цього ледь не зник взагалі. Врятували уболівальники.
Та історія була справді зворушливою, а поїздка на стадіон виправдала очікування. Слова “типовий англійський” звучать компліментом, коли дивишся на трибуни Gigg Lane.
До Бері дуже зручно доїхати на поїзді Metrolink, системи, що поєднує Манчестер із кількома навколишніми містечками. Звели її на кошти Євросоюзу, тож кортіло поцікавитися, чи перестануть нею користуватися прихильники “Брекситу” після 29 березня. Хоч вони, мабуть, були зайняті поглинанням продукції під брендом Mr. Trotter’s. Заснована сином теперішньої дружини принца Чарльза, ця торгова марка здобула популярність, бо начебто використовує “м’ясо тільки британських свиней”. Насправді ж свинину привозили з Данії, Нідерландів та Німеччини, але “Брексит” він такий.
Футбольний клуб “Бері”, мабуть, теж залюбки б запрошував гравців із цих країн, однак наразі, як і на початку століття, треба вирішувати нагальніші фінансові питання. У грудні клуб придбав Стів Дейл, забудовник, який кілька років лікувався від важкої хвороби і нещодавно отримав дозвіл від лікарів повернутися до справ. Перші проблеми для нового власника? Типові для провінційного англійського клубу. Розрахуватися з боргами. Насамперед із боргами перед податковою, що і було зроблено в лютому, і, звичайно, із боргами по зарплаті футболістам. Цікаво, що попри затримки із виплатами, команда Раяна Лоу впевнено трималася серед лідерів. І до матчу з “Макклсфілдом” підійшла на другому місці, з триочковим відставанням від лідера. Суперник, натомість, вів боротьбу за виживання, й перший тренерський досвід Сола Кемпбелла поки що виходить не надто успішним. Під його керівництвом команда виграла 4 матчі з 16.
У “Бері”, до речі, Лоу теж має значно більший досвід гравця, аніж наставника, й тим не менш у свій перший повний сезон на чолі команди працює досить цікаво. “Бері” є найрезультативнішою командою дивізіону і в матчі з “Макклсфілдом” можна було побачити чому.
Хоч і не одразу, бо у перші хвилин десять за якістю гри господарі мало чим відрізнялися від свого суперника. Браку було забагато, м’яч особливо не тримався. Аж поки не запрацювала пара центральних хавбеків Джоржан Россітер – Джей О’Шей. Встигали все. І перехопити м’яч у центрі поля й навіть не пустити гравців “Макклсфілда” на свою половину, і швидко та грамотно визначити напрямок розвитку атаки. Далі бували помилки вже у завершальній фазі, але тиск на оборону ставав дедалі відчутнішим, і на 24-й хвилині Нікі Мейнард миттєво зреагував на м’яч, що відскочив від ноги захисника.
Мейнарду вже 32, але ніяк не забути його блискучий початок у “Крю” та два перших сезони у “Брістоль Сіті”, коли він був одним із найкращих форвардів Футбольної Ліги. З 2010 року результативність тільки знижувалася, аж раптом саме у “Бері” він ожив. Цей м’яч був для Мейнарда 17-м у чемпіонаті. Цікаво, що і зараз він іноді нагадує талановитого початківця, в якого просвітки натхнення чергуються з не зовсім зрозумілими помилками, але важливо, що Мейнард знову забиває багато й на будь-який смак.
Цього сезону в “Бері” є ще один голеадор і його бомбардирські здобутки сприймаються зовсім інакше. Адже ірландський півзахисник О’Шей ніколи більше дев’яти м’ячів за чемпіонат не забивав. Та й у складі “Бері” він відзначився минулого сезону всього чотири рази. Але після того, як реалізував пенальті в матчі з “Ноттс Каунті” 20 жовтня, Джей не може зупинитися. “Макклсфілду” він теж забив із 11-метрового, призначеного за гру рукою, і це був його 16-й точний удар у чемпіонаті (5 з пенальті).
Між двома м’ячами своїх найкращих бомбардирів “Бері” домінував у матчі й впевнено та регулярно розігрував швидкі, продумані комбінації. Якби тренера звали якось по-модному, ці атаки аналізували б у телевізійних шоу, малювали б стрілочки, обводили б футболістів “Бері”, позначали б вільні зоні, створені під час руху до воріт суперника, й жонглювали б футбольною новомовою з усіма її безглуздими, але такими популярними термінами. Але у четвертому дивізіоні життя простіше. Інвертованих фальшивих голкіперів тут немає та й не буде. Винагородою за змістовну гру насамперед є овація публіки після фінального свистка, три очки та можливість продовжити боротьбу за підвищення в класі. Зрештою, коли Стів Дейл придбав “Бері”, він проголосив, що метою є “зробити його стабільним та самодостатнім клубом Ліги 1”. Або ж людською мовою — третього дивізіону.
