CAN-2010: Третій тур

Оскільки у третьому турі все здебільшого було банально та прогнозовано, а справжні емоції подарували лише команди групи D, є сенс замість нотаток по кожному матчу пошукати відповіді на кілька запитань, що стосуються вирішальних матчів у групах і дають змогу не лише попрощатися з тими, хто припинив виступи на турнірі, а й підготуватися до плей-офф.


У чому винні збірні Анголи та Алжиру?


На мокрій чи заледенілій дорозі, у дощ чи туман, водій їхатиме обережніше, аби не наражатися на небезпеку. В алжирської збірної обережність взагалі є основою основ і безглуздо було очікувати атак від команди, що у двох попередніх матчах забила один м’яч.


Так, цього м’яча їм зрештою вистачило для виходу з групи. Але це вже вибрики долі та регламенту змагань. У цьому конкретному випадку можна нарікати на пріоритетність особистих зустрічей. А якби, наприклад, важливішою була б різниця м’ячів, і Малаві та Малі потрібно було зіграти з певним рахунком, аби гарантовано відчепити Алжир? Хто наважиться стверджувати, що матч би не закінчився «як треба»?


Скільки років залишається лише співчувати жертвам ось таких «пактів про ненапад», що за мовчазної згоди обох сторін підписали Ангола та Алжир. І якщо раптом хтось не вигадає кращий спосіб визначення двох перших команд у групі, безсило співчуватимемо і далі.


А якби за рахунку 2:0 Стівен Кеші одразу наказав би своїй команді пропустити? Адже тоді з’явилася б надія у малавійців, і може це б змусило активізуватися Алжир, якому навіть нічия збірної Малаві закривала шлях до чвертьфіналу. До того ж, коли Малаві вдалося відставання скоротити, малійці легко ловили суперника на контратаках і знову вразили його ворота.


Але ось така несподівана ризикована та парадоксальна жертва навряд чи спала б на думку тренеру збірної Малі. Він дуже слабко провів турнір. Тож і не варто було очікувати від нього відчайдушних кроків.


Чого б досягли деякі збірні, якби у них були воротарі?


Насамперед йдеться про команди Малаві та Беніну. «Самогубство» збірної Малаві у останньому матчі на совісті голкіпера. Ніби й те, що на вихід до плей-офф у малавійців були реальні шанси, вже слід вважати досягненням. Вчорашній, а ще передучорашній, аутсайдер здобув яскраву перемогу у першому матчі, зігравши так, як на цьому рівні не грав ніколи. Хіба це не успіх? Чи правильно вимагати більшого?


Може, саме близькість ще грандіознішого успіху скувала команду Кінни Пірі. Зробити одразу кілька кроків уперед вічному невдасі не так вже й просто.


Бенін серйозно додав за останні два роки. Стосується це передусім гри в атаці. Нічого дивного у цьому немає. Збірна з такими гравцями, як Сесеньйон та Омотойоссі, ледь не зобов’язана вміти вигадувати щось нестандартне.


Здивувало, що основним голкіпером команди був Джидону. Немає сенсу згадувати, що Шиту був першим номером на попередньому Кубку Африки. Достатньо того, що зараз він вийшов у стартовому складі у другому матчі і зіграв впевнено. І у тому ж матчі зазнав травми…


Які команди грали найцікавіше і найзмістовніше?


Єгипет та Замбія. Дуже приємно, що замбійці уникли зустрічі з чемпіонами вже у чвертьфіналі. Це різні команди, кожна з яких зачаровує по-своєму. Єгиптяни вишуканістю ігрової постави, вмінням прораховувати на кілька ходів вперед та безжальністю, з якою вони карають суперника за найменше недбальство.


А ще роботою тренера. Його ніхто ніколи не запрошував і не запросить до «елітних» європейських клубів, але Хасан Шехата елітний тренер. Тож і команда у нього доброго плоду.


Замбійці беруть за душу своїми швидкісними атакувальними маневрами. Якби захист був міцнішим, команду Ерве Ренара можна було б навіть назвати претендентом на перемогу в турнірі. Зрештою, саме через проблеми в обороні замбійці перед третім туром були у своїй групі останніми. І прорвалися у переможці групи як вміли. Атакою. Перший їхній м’яч у ворота Габона став одним з найкрасивіших на турнірі. Гімном командній взаємодії та націленості на ворота суперника.

CAN-2010: Другий тур. Групи C, D

Нігерія – Бенін 1:0


Схоже, що на плеймейкерство Мікела у збірній Нігерії вже не розраховують. У цьому матчі на позиції атакувального хавбека вийшов Калу Уче. Бенінці одразу приставили до нього сторожа і справді блиснув Уче лише раз, коли пасом розрізав захист і вивів Якубу віч-на-віч з воротарем.


На правому фланзі з’явився Одемвінґі, який одразу ж розвинув бурхливу діяльність, але, як і у попередньому матчі, більшості атак нігерійців бракувало нестандартних ходів.


Бенінці у першому таймі навіть не претендували на тривалий контроль м’яча. Їх більше цікавило, щоб все було спокійно у захисті. Контратак їм цілком вистачало. У одній з них Сесеньйон струсонув перекладину, дзвін якої затихав на останніх хвилинах тайму разом з ритмом гри. Аж раптом відносний спокій порушила атака нігерійців і треля суддівського свистка. Арбітр вирішив, що Боко зіграв рукою, хоча насправді м’яч влучив у груди захисникові.


У другому таймі бенінцям довелося йти вперед більшими силами, і з’ясувалося, що коли необхідно, про свої цікаві комбінації вони можуть згадати дуже швидко. Одну з них Кобена, опинившись у штрафному, завершив ударом у перекладину. І все ж регулярно на хороших позиціях для ударів бенінці опинялися не достатньо часто.


Нігерійці хвилини з сімдесятої частіше вибиралися в атаку і у останні двадцять хвилин вміло тримали суперника на відстані від своїх воріт. Але все ж і змарновані у контратаках нагоди першої половини цього тайму і взагалі не надто переконлива гра команди — не той багаж, з яким можна впевнено виходити на матчі плей-офф.


Єгипет – Мозамбік 2:0


Якби мозамбікцям вистачило майстерності аби підкріпити пресинг у центрі поля хорошим завершенням атак… А вийшло, що після кожного перехоплення м’яча вони, сповнені азарту та бажання, летіли на ворота Ель-Хадарі, щоб потім захлинутися власною слиною.


Єгиптяни терпіти вміють. Вони півгодини чекали поки суперник набігається, але мабуть занадто заспокоїлися самі. Тож коли настав час діяти, атакували чемпіони лінивенько, що страшенно дратувало Шехату. Після неточного пасу Ахмед Хассан перед тренером вибачався навіть більше, аніж перед партнерами.


По перерві єгиптяни забігали і цього вистачило. Бідолашний Даріу Кан вдруге на турнірі забив у власні ворота, але він лише пришвидшив неминуче. Різниця у класі була занадто відчутною. Ґєдо її лише підкреслив майстерним другим голом.


Габон – Туніс 0:0


Ніби й метушилися обидві команди старанно, і навіть якісь моменти створювали, але кожен із суперників постійно у чомусь не допрацьовував.


Тож габонці здебільшого покладалися на стандарти. Тим більше, що Мулунгу щоразу перестрибував захисників, хоча так і не спромігся влучити у площу воріт.


Тунісці намагалися зв’язати суперника павутиння передач біля штрафного майданчика. Виходило не дуже. Більше було схоже на спробу упіймати слона сачком.


Камерун – Замбія 3:2


Перший тайм — бенефіс замбійців. Чітка, відлагоджена гра у захисті, стрімкі, яскраві атаки. Закономірна перевага у рахунку. Камерунці страждали ще більше, аніж у першому турі, бо цього разу суперник захищався значно активніше. Навіть на флангах команда Поля Лє Ґуена нічого не могла зробити.


На другий тайм Камерун мав вийти іншою командою. Пощастило. На другий тайм іншою командою вийшли замбійці. У найдальший куточок сховали атаки, скупчилися біля власних воріт з надією, що вдруге поспіль Камерун марно битиметься у стіну ешелонованого захисту. Проблема у тому, що ешелонованим він був лише на словах. Як це часто буває, кількість стала антонімом якості. І все одно чудернацький гол Жеремі передбачити було неможливо.


І водночас є у ньому якась безжальна логіка. Логіка долі, що покарала команду, яка сама відмовилася від зухвалості. Не врятував навіть пенальті Кріса Катонги. Замбія встигла пропустити від Ідріссу, аби остаточно переконати, що програла вона матч вже після незбагненної помилки голкіпера.