Mundial Sub20: Призери та Уругвай

Уругвай, 3–4–0, 7:3 (четверте місце)

І поступалися тільки у серіях пенальті, й пропустили мало, а згадати майже нічого. У чемпіонаті Південної Америки уругвайці завоювали титул завдяки тому, що були стабільнішими за інших. Занадто видовищної гри не демонстрували. Тим несподіваніше й тим приємніше було дивитися стартовий матч ЧС проти Італії. Команда прагнула творити, наполегливо й різноманітно шукала шляхи до воріт. Навіть уругвайські журналісти відзначали «незвичний» центр півзахисту, без яскраво виражених руйнівників.

А потім уся магія кудись зникла. Повіяло старим і не надто добрим футболом «від Табареса». На обмеження суперника, без претензій на креатив, на пошук гри. Бентанкур грав вже як футболіст «Ювентуса». Тобто з абсолютною апатією до футболки збірної. Вальверде отримав за підсумками чемпіонату «Срібний м’яч», мабуть, лише тому, що він на контракті у «Реалі». Найбільше пригнічувало якраз усвідомлення того, що цей склад здатен робити на полі значно більше. Ті хвилини, що провів на полі Родриго Амараль, були чи не єдиною відрадою. Із зайвою вагою, без ігрової практики з лютого, він все одно був найживішим у команді, після матчів якої хотілося провітрити кімнату.

Італія, 3–2–2, 10:9 (третє місце)

У жодному з матчів на виліт італійці не були фаворитами. Ситуація, що їх цілком влаштовувала. Двічі їм вдавалося, проти Замбії ще й у меншості, втриматися на шляху, що вів до перемоги. З французами команда Альберіко Евані дуже добре створювала атакувальну динаміку завдяки довгим передачам та своєчасним змінам напрямку комбінацій. Таким чином вона розтягувала захист у двох матчах групового етапу, й успішно використала ці маневри й проти одного з претендентів на титул.

Важливо, що переправити м’яч на протилежний фланг із бажаною точністю міг будь-який півзахисник. Швидкість таких атак не залежала від одного футболіста. А вже безпосередньо на флангах включалися в роботу Джузеппе Паніко й Рикардо Орсоліні. (Паніко проти збірної ПАР грав на позиції треквартисти, а на фланзі остаточно опинився у матчі з Японією). Не менш грамотно рухався у таких випадках центрфорвард Андреа Фавіллі.

Одна з чеснот збірної Італії на цьому Мундіалі — ніколи не вважали себе занадто «хорошими», як це сталося з уругвайцями. Усю роботу виконували максимально зосереджено й вперто чіплялися за свій шанс.

А у півфіналі, мабуть, надмірно поклалися на свої футбольні гени. Можна скільки завгодно патякати про здатність «контролювати гру й без контролю м’яча». Усю небезпеку цієї пастки зазвичай усвідомлюють лише тоді, коли до неї потрапляють. Коли італійці перестали виходити з оборони, коли дозволили англійцям посилювати тиск з кожною хвилиною, не витримав до того надійний Дзакканьйо. І уся масована, на перший погляд, оборона розсипалася за одинадцять хвилин.

Саме у ці хвилини збірна Італії втратила вміння «розподіляти» ігровий час по різних зонах, як це вона робила в одній восьмій та чвертьфіналі. Тоді теж іноді доводилося триматися на краєчку, однак завжди була своя репліка у відповідь, бо динаміка гри була двосічною. У другому ж таймі півфіналу італійці не контролювали нічого, окрім власного страху.

Венесуела, 5–1–1, 14:3 (друге місце)

Сенсація. Але тільки для тих, хто не звертав уваги на венесуельський футбол упродовж останніх десяти років. Вічному аутсайдеру, країні, де царює бейсбол, довелося подолати чимало насамперед психологічних перешкод, аби стати конкурентоспроможними спочатку на континентальному рівні, а ось тепер і на міжнародному. Це був другий для Венесуели молодіжний чемпіонат світу. Вісім років тому ми вже побачили покоління без комплексів. Це — зробило наступний крок, навіть кілька. Ще на початку століття уявити собі Венесуелу у фіналі чемпіонату світу в будь-якій віковій категорії було просто неможливо. А зараз цілком природно сприймалася і закономірна перемога над Німеччиною у першому турі й подальший впевнений рух турнірною дистанцією.

За останній рік Рафаель Дудамель виконав фантастичний обсяг роботи з цією командою. Регулярні збори, на які клуби відпускали футболістів без вагань, серія товариських матчів — усе заради створення боєздатного колективу. В якому кожен чітко засвоїв свою роль й може потім вільно інтерпретувати на полі якомога більшу кількість ігрових ситуацій. І ще один нюанс. Цей склад є як ніколи багатим на обдарованих гравців.
Бо навряд чи є зараз у Південній Америці молодий воротар кращий за Вількера Фаріньєса. Навряд чи раніше у венесуельців була у молодіжці така класна пара центральних півзахисників, як Янхель Еррера – Роналдьо Лусена. Вони надзвичайно вдало доповнювали одне одного у будь-якій фазі гри. А про талант Пеньяранди та Сотельдо вкотре нагадувати немає сенсу. Хоча якраз ці двоє, особливо Сотельдо, зіграли не так стабільно й яскраво, як можна було б очікувати. Пеньяранді навряд чи треба було йти бити пенальті у фіналі. У тому конкретному епізоді більше б стали в нагоді спокій та впевненість Еррери.

Найкращим бомбардиром команди став Серхіо Кордова (4 м’ячі), але після матчу з американцями, в якому він не використав кілька хороших моментів, його наче заблокувало. Дудамель використовував його на правому фланзі, хоча у «Каракасі» Кордова частіше виходить у центрі.

У збірній на цій позиції діяв Рональдо Пенья. Форвард, який чимало забивав у збірній Ю17, але поки що не може цього зробити у молодіжці. Одначе його маневреність, вміння створювати вільні зони, асистувати партнерам допомогли Пеньї не втратити місце в основі.

Оскільки Дудамель очолює і першу збірну, від нього тепер чекатимуть реальної боротьби за місце на чемпіонаті світу 2022 року. Буде нелегко, але й в участь Венесуели у молодіжному Мундіалі колись би не повірили навіть фантасти.

Англія, 6–1–0, 12:3 (Чемпіон)

Трагедія. Для усіх доморослих експертів, що тільки й чекають на чергову невдачу на чемпіонаті Європи чи світу, аби запустити свою улюблену пісеньку про те, як Англія від усіх відстала і як їй терміново потрібно у когось вчитися. Ті самі експерти вперто не помічають, що у клубах АПЛ, з їхньою феєричною здатністю піймати облизня у ЛЧ, англійців майже не залишилося, та й тренують їх здебільшого «прогресивні» фахівці з-за кордону.

А тут збірна Ю20, з якимось «типовим» на чолі не просто виграє золото, а й робить це впевнено, у хорошому стилі. Взагалі система юнацьких та молодіжних збірних існує зараз у Англії наче в окремому світі. Хлопців цих, звісно, забирають «провідні» клуби, але скільком із них доведеться пхатися в оренду до «Вітесса» чи «Галатасарая», бо на їхню позицію вкрадуть з іноземного клубу чергового Какута.

Та це все сумні історії схибнутих на дурних грошах «грандів». Історія ж команди Пола Сімпсона вийшла оптимістичною, навіть без Таммі Абрахама та Патріка Робертса.

Слід згадати, що у фінальних частинах молодіжного ЧС збірна Англії не вигравала з 1997 року. Тобто, якщо і вдавалося потрапити (5 разів з дев’яти), то закінчувалося усе «тріумфальними» промовами вже згаданих експертів. Що ж змінилося? Як це «типові» раптом обійшли усіх? Циніки впевнено розкажуть про «легку сітку». Причому той самий суперник, якого зараз називають «слабким», став би прикладом для наслідування у випадку поразки.

Хто б не протистояв англійцям на цьому чемпіонаті, у команди завжди було достатньо ресурсів, аби відреагувати на той чи інший розвиток подій. Лише одного разу пропустили першими. І поступово, невблаганно додавали у всіх компонентах атакувальної гри, поки м’яч тричі не побував у воротах італійців.

У інших матчах, за винятком хіба що стартового, саме англійці створювали більше моментів до того, як відкрити рахунок. Сподобалася впевнена, солідна гра у центрі півзахисту Льюїса Кука з «Борнмута». Його чіткі, вчасні передачі формували ігрову поставу збірної Англії. З хорошою амплітудою діяли флангові захисники, особливо Джонджо Кенні праворуч.

Різноманітно, розкуто грали атакувальні хавбеки. Найкращим гравцем турніру назвали Домініка Соланке, й було за що, але блискучий турнір провів Адемола Лукман. На Мундіаль він приїхав гравцем «Евертона», до цього пару сезонів відіграв у «Чарльтоні», а насправді він є вихованцем клубу «Вотерлу» з південного Лондона. Саме у таких, орієнтованих на молодь командах, часто виростають таланти, яких потім записують у свої вихованці професіональні клуби.

Що стосується Соланке, то він справді показав увесь свій непересічний репертуар. Дуже хочеться, щоб і у такому «заклоппотаному» клубі, як «Ліверпуль», йому знайшлося місце на полі не лише у матчах Кубка Ліги.

Mundial Sub20: Чвертьфіналісти

Мексика 2-1-2, 4:4 (Англія, 0:1)

Цілком могли вилетіти раніше, якби у одній восьмій не зустрічалися із Сенегалом. Хоч і відносна, але невдача у чемпіонаті КОНКАКАФ вже змусила трохи насторожитися. Псля монументального фіаско 2009 року, коли мексиканці взагалі не потрапила на чемпіонат світу, вони виграли три наступні турніри. А от цього разу обмежилися місцем у першій четвірці й путівкою до Кореї.

Безпосередньо на Мундіалі мексиканці постали командою занадто механічною та шаблонною. У неї були певні відпрацьовані маневри для переходу від однієї фази гри до іншої, однак у більшості випадків футболістам не вдавалося наповнити ці ідеї виразним змістом.

Добрячий переляк після першого матчу, коли збірна Вануату ледь не здобула нічию, ніби позначився на усіх подальших поєдинках мексиканців. Нотатки з їхніх матчів групового турніру рясніють не надто опитимістичними висновками. «Замало динаміки», «нездатні контролювати гру без «допомоги» суперника».

Що найбільше впало в око, то це якраз відсутність бодай одного футболіста, спроможного впорядкувати ситуацію на полі. Не було яскравого лідера, чиї думки, передачі, удари надавали б усій цій ігровій структурі сенсу. Відзначити можна, як зреагували на пропущений м’яч у чвертьфіналі. Вдалося розіграти кілька справді небезпечних комбінацій, але, от парадокс, варто було англійцям залишитися у меншості, й атаки мексиканців стали значно хаотичнішими. Був і традиційний у таких випадках фінальний штурм, однак те, що спрацювало проти Вануату вже не мало аналогічного ефекту проти команди значно міцнішої.

Португалія 2-2-1, 9:7 (Уругвай 2:2, пен 4:5)

Ось це якраз класичний приклад того, як команда набирала обертів під час турніру. На груповому етапі очевидно не вистачало натхнення у атаці. М’ячем могли володіти більше, але без достатньої присутності у чужому штрафному майданчику це лише дратувало й нервувало самих португальців. Перемога над Іраном й вихід до плей-оф наче нарешті допомогли і знайти хорошу швидкість, і значно покращити координацію гри.

Тож з самого початку матчу з господарями португальці комбінували точно, розгонисто, з постійними підключеннями флангових захисників. Юрі Рібейру зрештою асистував Шадашу, коли забивали перший м’яч. Не менш гостро діяв на своєму фланзі Діогу Далот.

Взагалі у цьому матчі найповніше розкрилися одразу кілька гравців португальської збірної. Педру Делгаду та Шадаш встигали якісно виконувати свою роботу і у атаці, і у захисті. Амплітуда їхніх дій дозволяла не лише стримувати тиск корейців, а й дуже грамотно починати контратаки. Вміло маневрував у ці хвилини й центрфорвард Шанде Сілва, який асистував Бруну Кошті у контрвипаді, що завершився другим голом.

Можливо за рахунку 3:0 на свою користь португальці й дозволили господарям дещо більше, аніж слід у такій ситуації, але до цього робота команди Пейше була зразковою.

Здалося, що цю динаміку прагнутимуть зберегти й проти Уругваю. Особливо коли високий пресинг дозволив забити на першій хвилині. Однак у цьому матчі обидві команди саме після забитих м’ячів воліли поміняти платівку й зрештою втрачали той ритм, що власне і дозволяв відзначатися.

Ефектно вразив ворота уругвайців Діогу Ґонсалвеш, можливо найкращий гравець португальців. У нього турнір вийшов дещо стабільнішим, аніж у інших, й майже у кожному матчі він залишав цікаві деталі, чи то у вигляді гострих передач, чи класних ударів з-за меж штрафного.

Дивно, що його не було серед тих, хто виконував післяматчові пенальті. Неймовірно драматична серія, у якій португальці не реалізували три своїх останніх удари.

США 2-2-1, 12:6 (Венесуела, 1:2)

Свій найгірший матч американці зіграли у чвертьфіналі. Не було нічого, що запам’яталося у попередніх поєдинках. Кудись зник Брукс Леннон, який до того блискуче діяв на правому фланзі. Не мав ніякого впливу на гру Тайлер Адамс, котрий раніше чудово зв’язував маневри партнерів. Без належної підтримки загубився попереду 17-річний Джошуа Серджент, у якого напевно буде ще один шанс стати найкращим бомбардиром збірної США на молодіжних чемпіонатах світу.

Проти Венесуели Таб Рамос трохи змінив схему й залишив у опорній зоні одного Дерріка Джонса й одразу суттєво збільшилася кількість втрат на власній половині. Те, що раніше працювало, почало буксувати й налагодити нічого не вдалося.

Попри таку прикру поразку, це покоління залишиться у історії. Вони стали першими, кому вдалося завоювати титул у чемпіонаті КОНКАКАФ. У цій віковій категорії беззастережно домінували мексиканці. Іноді їх вдавалося випередити комусь іншому. Тільки от були це збірні Сальвадору, Канади, Ондурасу, Коста-Ріки, а не США. І команді Таба Рамоса нарешті вдалося покласти край цим здавалося б нескінченним віце-чемпіонствам.

На чемпіонаті світу команді довелося вирішувати різні завдання під час матчів, й не завжди вона могла чітко сформулювати свої ідеї, та на відміну від чвертьфіналу, продовжувала пошук до останнього. Завдяки цьому, зокрема, уникли поразки у першому турі. У двох інших матчах групового етапу гра вже була збалансованішою й це дозволяло повноцінніше проявити себе Леннону, Адамсу, Сердженту, Еріку Вільямсону, Луці Де Ла Торре.

На жаль, лише тридцять з гаком хвилин тривав Мундіаль для Ґідеона Зелалема, який зазнав важкої травми вже у стартовому матчі.

Замбія, 3-0-2, 12:10 (Італія, 2:3)

Італійці абсолютно епічно вибили команду, що подарувала найбільше емоцій. Причому емоцій не лише суто змагальних, адже обидва матчі плей-оф за участі замбійців були в цьому плані неперевершеними. Йдеться ще й про емоції, пов’язані з якістю колективної гри. З тим, наскільки вміло та злагоджено вели вони свої атаки.

Замбія дуже добре поєднувала стрімки комбінації, що починалися довгими передачами та триваліші маневри із залученням ледь не кожного польового гравця. Це багатство тактичних прийомів привабило з першого ж матчу, в якому замбійці так додали після перерви, що португальці просто не втрималися. Що вже казати про Іран, який перевагу в два м’ячі випустив за 11 хвилин.

Замбія грала 4-4-2, з надзвичайно мобільним центром півзахисту. Еммануель Банда один генерував більше гри, аніж деякі команди. Невтомний рух Інока Мвепу та Бойда Мусонди доповнювали елегантні переміщення Фешна Сакали.

Десятий номер замбійців був одним з найкращих гравців чемпіонату. Швидкий, технічний, блискуче міняє напрямок руху, відмінно б’є. У Кореї він навіть затьмив Патсона Даку, якого назвали найкращим за підсумками чемпіоната Африки Ю20. Хоча й Дака, попри пошкодження у першому турі, зумів відіграти на дуже пристойному рівні.

Десять пропущених м’ячів. Цифра, яку мабуть одразу помітять прихильники «прагматизму». Нічого страшного у ній немає. Навіть у грі з Італією у замбійців було вдосталь шансів, щоб вирішити все атакою. Так, як вони це робили у двох матчах групового турніру, а потім й у одній восьмій. Однак після перемоги над французами голкіпер Андреа Дзакканьйо грав з таким куражем, що допоміг зупинити чи не найпотужніший напад турніру.

Mundial Sub20: Команди, що вилетіли у 1/8

Нова Зеландія, 1-1-2, 3:9 (США, 0:6)

Команда, що значною мірою залежала від вдалого виконання стандартів. У першому матчі, проти в’єтнамців, не було чіткого виходу з оборони й це не давало залучати до атак більшу кількість гравців. Щоправда і у цьому поєдинку, і проти ондуреньйос досить акуратним було розташування футболістів у захисті. Це особливо корисно було у другому турі, коли знадобилося захищати перевагу в рахунку.

У всіх матчах турніру Нова Зеландія діяла з трьома центральними захисниками. У опорній зоні Джо Белл не лише займався руйнуванням задумів суперника, а й час від часу виконував досить цікаві передачі вперед. У чужому штрафному майданчику «хороші манери» демонстрував Майєр Біван. Міцний і мобільний форвард, що впевнено почувався і внизу, і у боротьбі в повітрі.

У одній восьмій трималися понад годину й пропускати один за одним почали тоді, коли справді покращили контроль м’яча й намагалися організувати більше змістовних атак. У ці хвилини новозеландці залишили трохи простору й це дозволило збірній США контратакувати швидко та якісно.

Для країни, де не так вже й багато мешканців, а першим вибором для хлопців є регбі, другий поспіль вихід до плей-оф молодіжного чемпіонату світу є необхідним. Команда потрохує звикає до регулярної участі у подібних турнірах, набуває безцінного досвіду кожен молодий футболіст. Двоє прямо з цього турніру поїхали до табору національної збірної.

Саудівська Аравія, 1-1-2, 3:5 (Уругвай, 0:1)

Після матчу з Сенегалом у першому турі було тільки одне запитання: «Що вони тут роблять?». Настільки слабко та безхребетно не виглядала у стартових поєдинках жодна інша збірна. Постійні втрати м’яча під час переходу від оборони до атаки, провали у захисті, жодного натяку на хоч якісь загрози воротам сенегальців.

Значно впевненіше почали другу зустріч. Краще рухався м’яч, точнішою була взаємодія на чужій половині й потроху проявляли себе креативні гравці. Айман Аль-Кулейф віддав розкішний пас на Абдулрахмана Аль-Ямі й той забив гол-красень. Потім, звісно, значно більше уваги приділяли захисту й стримували еквадорців досить чітко, хоча й не обійшлося без важливих сейвів голкіпера. Цей матч залишився найкращим для збірної Саудівської Аравії у чемпіонаті.

Необхідну для виходу до плей-оф нічию могли б й не добути, якби збірна США не залишилася у меншості на увесь другий тайм. Вистачило вдалого розіграшу стандарту і це був єдиний спосіб вразити ворота, бо навіть проти десятьох аравійці атакували не надто впевнено.

З Уругваєм починали динамічно, з активним рухом без м’яча. Атаки, щоправда, вели здебільшого через центр, флангові захисники майже не підключалися. А у центрі створити суттєву перевагу було важкувато. Після пропущеного вже не могли ніяк зреагувати й хоч трохи змінити характер гри. Ці хвилини нагадали матч проти сенегальців. Та сама нездатність організувати роботу комади, з якою починали чемпіонат, супроводжувала аравійців і у другому таймі заключного для них поєдинку.

Японія, 1-1-2, 4:6 (Венесуела, 0:1)

Завдання виходу з групи значною мірою вдалося вирішити вже у дебюті. Якщо у першому таймі матчу проти збірної ПАР японці додавали потроху й діяли може навіть занадто терпляче, то у другому вже прорізалися необхідні швидкість та мобільність необхідні як для проникливих передач, так і для завершення комбінацій. Цей тайм можна назвати найкращим для японців на турнірі. Дуже добре вийшов на заміну 15-річний Такефуса Кубо, на хорошому рівні відіграли Рітсу Доан та Юто Івасакі.

З Уругваєм був тактично насичений перший тайм. Японці блискуче діяли без м’яча, пресингували на чужій половині, однак уругвайці у більшості випадків встигали миттєво відреагувати на втрати й перекрити шлях до своїх воріт. Увага та концентрація обох команд були на високому рівні. Японці проґавили лише один довгий пас, однак цього було достатьно, щоб м’яч опинився у сітці.

На початку другого тайму японці видали ще один хороший відрізок тільки цього разу вже й з небезпечними моментами. Забити не вдалося, однак сам матч за змістом цілком міг задовольнити тренера навіть попри поразку 0:2. Що стосується зустрічі з Італією, то цю «виставу» варто було подивитися лише раз.

Усі найкращі свої риси японці прагнули спочатку демонструвати й у одній восьмій. Так само старанно розігрували м’яч, з поступовим наближення до штрафного й спробами виконувати флангові передачі. На відміну від інших матчів, у другому таймі занадто відчутно зменшився відсоток такої гри. Більше дбали про захист. Нехай робили це добре, однак зовсім рідко з’являлися попереду й елементарно не встигли перебудуватися після голу Венесуели на 108-й хвилині.

Німеччина, 1-1-2, 6:8 (Замбія, 3:4)

Наче подорож на машині часу. Команда ніби десь із 1980-х. Тобто ось ще та, яка може нічого ефектного не робити, а потім все одно вичавити результат. Гаррі Лінекер казав свою відому фразу саме про таких німців. Вони, власне, й на чемпіонат світу потрапили лише завдяки перемозі над голландцями по пенальті у додатковому матчі. Сердар тоді перевів гру в овертайм на 93-й хвилині.

Тут теж був камбек на рівному місці у грі із Замбією, але це мабуть найяскравіше, що можна згадати про виступ німців на цьому турнірі. Команда позбавлена майже усього, що останнім часом стало звичним для німецьких збірних будь-якої вікової категорії. Венесуельці їх переграли вчисту, з мексиканцями чесно навовтузили нульову нічию, і зовсім би не здивувало, якби вони не обіграли б і збірну Вануату.

Після двох м’ячів «на прапорці» у ворота замбійців у голову лізло шаблонне «зберегли найкраще для матчів на виліт», хоча там і нема чого було зберігати. І футбол сам подбав щоб цей привид з минулого не затримався у Кореї довше, аніж це було необхідно.

Коста-Ріка, 1-1-2, 3:4 (Англія, 1:2)

До більш масштабної, більш атакувальної гри їх спонукало хіба що вилучення у складі португальців на 71-й хвилині матчі другого туру. До цього переважно вміло й багато рухалися без м’яча й можливо навіть знаходили в цьому одну лише їм зрозумілу насолоду. Команда, що не забила три пенальті у чотирьох матчах, але у двох випадках вдалося миттєво виправитися. Тож усі голи костариканців пов’язані виключно з одинадцятиметровими.

У перші 15 хвилин матчу з англійцями справді здивували значно активнішими діями. І не тільки ж без м’яча. Намагалися комбінувати й навіть здалося, що команда здатна додати порівняно з груповим турніром. Однак цими п’ятьнадцятьма хвилинами усе й обмежилося. Команда, що сахалася власної тіні, навряд чи була спроможна на щось вагоміше.

Сенегал, 1-1-2, 2:2 (Мексика, 0:1)

Джозеф Кото переконував, що ця команда значно краща, аніж та, що два роки тому дійшла до півфіналу. Хто його зна. Може у тренера таке почуття гумору. Ні, може індивідуально, у деяких аспектах, ці футболісти дійсно кращі, але як команда вони добре відіграли тільки перших 15 хвилин матчу з аравійцями. Усе інше — штовханина, бездумні передачі, невміння розставити акценти у комбінаціях. Не дивно, що з п’ятнадцятої хвилини матчу першого туру й аж до вильоту з турніру сенегальці більше жодного разу не відзначилися. Важко забивати, коли ставишся до м’яча як до непотрібного предмету.

Республіка Корея, 2-0-2, 6:5, (Португалія, 1:3)

Надзвичайна ефективність у перших двох матчах створила ілюзію, яку португальці розвіяли досить безжально. Ніби й не грали корейці погано проти тієї ж Гвінеї. Однак з Аргентиною реально вдалося реалізувати 150% створеного, а здебільшого команда відсиджувалася на своїй половині й вкрай рідко перетинала центральну лінію великими силами.

За такого акценту на гру в обороні, дії біля власних воріт мають бути бездоганними, доведеними до автоматизму, а от якраз із цим дуже швидко виникли проблеми у матчі плей-оф.

Виступ усієї команди віддзеркалює виступ її лідера. Про Лі Син У говорять вже не перший рік. Не в останню чергу й тому, що він є гравцем «Барселони». Він дійсно забив ефектний гол аргентинцям й справді є непоганим футболістом. Та все ж є нюанси, що змушують сумніватися у його подальших перспективах.

Справа в тому, що до свого 18-го дня народження він не міг грати за «Барсу» у офіційних матчах. Три роки важливого періоду у формування футболіста він не брав участі у змаганнях. Тренування у складі «Барси» це, звісно, чудова школа, але без серйозної перевірки у турнірах Лі поступово перетворився на шоумена. З січня минулого року, коли йому виповнилося вісімнадцять, він зіграв тільки один матч за «Барсу» Б. І це у третьому дивізіоні. Зараз йому вже 19 й вочевидь вже у наступному сезоні варто очікувати якогось прогресу, або ж на нього чекають оренди у команди, статус яких може бути не до вподоби хлопцю, який здається сам себе бачить виключно суперзіркою у суперклубі.

Франція, 3-0-1, 10:2 (Італія, 1:2)

Досить дивно, що французи опинилися у одному списку з Саудівською Аравією, Сенегалом та Коста-Рікою, та нарікати можна лише на регламент згідно з яким у одній восьмій переможець їхньої групи мав зіграти з другою командю групи Е. Не виграти свою групу французи ніяк не могли. Навіть якщо б не виходили на поле.

І не скажеш, що вони якось несерйозно поставилися до матчів першого етапу. Зробили саме те, що потрібно було проти значно слабших суперників. І хто ж винен, що потім була Італія. Та сама, яку у фіналі минулорічного чемпіонату Європи Ю19 збірна Франції розбила 4:0. Можливо, аби повторити цей результат не вистачило Мбаппе, але він зараз вже грає за дорослі призи й деякі з них виграє.

Сам матч з Італією був одним з найкращих у чемпіонаті. Атакували французи більше. Наполегливо і швидко. Й все одно не могли пробити захист італійців. Через це у першому таймі іноді починали метушитися, поспішати з ударами. І все ж зрівняли, заробивши пенальті.

У другому ж створили не так вже й мало моментів для того, щоб відзначитися знову. А ось тоді настав час Андреа Дзакканьйо, голкіпера, що був запасним на Євро.

Тож якщо орієнтуватися виключно на результат, французи навряд чи можуть бути задоволені. Хоча футболістам, що мають вже солідний стаж виступів у Лізі 1 (а таких серед учасників матчу з Італією переважна більшість), і подібний досвід стане в нагоді.

Mundial Sub20: Команди, що вилетіли після групового етапу

Позаду ще один молодіжний чемпіонат світу. Час зібрати докупи враження від усіх матчів турніру й трохи написати про кожну з команд. Спочатку — про тих, хто вилетів після групового етапу. Однак до цього слід згадати про найголовніше нововведення цього Мундіалю.

Уперше у матчах під егідою ФІФА настільки масштабно використовували відеоповтори. Назагал експеримент був успішним. Лише двічі залишилися певні сумніви, щодо пенальті, призначених відеорефері. Особливо у півфіналі Венесуела – Уругвай. Щоправда слід зауважити, що у таких ситуаціях повторів давали вкрай мало. Ніби ФІФА порадила режисерам трансляцій не розбещувати глядачів аналізом епізоду з усіх можливих ракурсів. І нехай це має хоч якийсь сенс у суперечливих ситуаціях, значно важче було зрозуміти відстуність повторів небезпечних моментів у інших випадках. Вихід сам-на-сам могли спокійно «забути» показати знову. Тож якість роботи режисерів виявилася не надто високою. Принаймні точно недостатньою для змагання такого рівня. Як, власне, й якість гри більшості збірних, що розпрощалися з чемпіонатом вже після трьох матчів.

Вануату, 0–0–3, 4:13, четверте місце у групі

Попри поразки у всіх трьох матчах (єдина команда, що не набрала жодного очка), попри розгром у поєдинку з Венесуелою (0:7), збірна Вануату сподобалася. Хоча коли у першому турі мексиканці швидко забили двічі після двох жахливих помилок голкіпера, здавалося, що представник Океанії отримуватиме не менше десяти у кожному матчі. Аж поки не стало зрозуміло, що ця збірна не збирається сидіти у глухому захисті й вибивати м’яча аби куди. Наскільки дозволяв рівень гравців, підопічні Деяна Глушевича намагалися старанно вибудовувати свої атаки. За цих обставин мали змогу проявити себе найкращі виконавці збірної Вануату: плеймейкер Бонґ Кало та форвард Роналдо Вілкінс. Саме вони зрештою вразили ворота мексиканців, й кожен гол виглядав цілком закономірно. Випустили нічию у компенсований час, коли сил залишилося обмаль.

Ще яскравіше збірна Вануату зіграла проти німців. Найбільше вразило розташування лінії оборони. Високий пресинг такого штибу, здавалося б, не для скромної команди. Ризик, мовляв, занадто великий. Глушевича це не зупинило, футболісти теж намагалися не піддаватися магії імені суперника, тож підсумковий результат (2:3) можна вважати цілком прийнятним.

Перехід Австралії до азійської Конфедерації дає можливість розвиватися й боротися за вихід на чемпіонати світу командам Ю17 та Ю20, які раніше про це навіть не мріяли. Два роки тому перемогу в групі здобула збірна Фіджи, зараз хороше враження залишила команда Вануату.

До речі, на чемпіонат світу Ю17, що відбудеться в жовтні, пробилася збірна Нової Каледонії.

Гвінея, 0–1–2, 1:9, четверте місце у групі

Автором єдиного м’яча збірної Гвінеї став англійський захисник Фікайо Томорі, який дуже «вдало» віддав назад голкіперові з центра поля. Це є найкращою характеристикою гри гвінейців у атаці, особливо у завершальній стадії. У тому ж матчі з Англією тільки у другому таймі команді вдалося наладгодити більш-менш чітку взаємодією в атаці, коли з’явилися мобільність, кращий контроль м’яча й прискорення у потрібний момент. У такій грі непогано себе почував Умар Туре з «Ювентуса», футболіст динамічний, з хорошим баченням поля.

У більшості випадків грі біля чужого штрафного якраз бракувало координації, вчасних підключень із глибини або ж вчасних передач. Жюль Кейта, бувало, настільки захоплювався дриблінгом, що був готовий обвести себе самого. У матчі з Аргентиною, коли ще залишалися шанси вийти з групи, гвінейці розклеїлися насамперед психологічно й опустили руки ще у першому таймі.

Попри не надто вдалий результат, слід зазначити, що на юнацькому та молодіжному рівні у гвінейців вийшов непоганий цикл. Команда зіграла два роки тому у чилійському Мундіалі Ю17 і поїде в жовтні до Індії на новий ЧС у цій віковій категорії. Три поспіль турніри є чудовим показником для країни, що на чемпіонат Ю20 вийшла лише вдруге в історії (вперше з 1979 року), а у Ю17 не грала до 2015-го двадцять років.

В’єтнам, 0–1–2, 0:6, четверте місце у групі

Ніяк не уникнути порівняння з мурахами. Невисокі, рухливі, працьовиті футболісти старанно сновигали по всьому полю й, можливо, заслужили бодай двічі вразити ворота суперників. Справді, за обсягом виконаної роботи мало хто міг би конкурувати з в’єтнамцями, зовсім інше — якість цих дій, особливо перед чужими воротами.

Проти Нової Зеландії атакували чіткіше за опонентів, не плуталися у переміщеннях під час руху вперед, доправляли м’яч на позиції для ударів, а от потім він летів куди завгодно, але не у сітку. Особливо прикрим був невдалий удар Хоан Вена на 86-й хвилині, коли до воріт було метрів сім й ніхто вже не міг завадити.

Примітною ознакою цієї команди було те, що один футболіст міг у різних матчах зіграти на різних позиціях, причому не обов’язково тільки в одній лінії. Тан Тай Хо у двох турах діяв на правому фланзі оборони, а у іншому вийшов на позиції опорника. Хоан Нам Луон, натомість, окрім опорної зони, виходив із перших хвилин ще й у лінії атакувальних півзахисників.

У заключному матчі групового турніру в’єтнамці дуже добре пресингували у першому таймі, що логічно зумовлювало миттєвий перехід до атаки. Однак атаки без завершення були нічого не варті, а от коли у другому таймі в’єтнамська збірна опустилася ближче до своїх воріт й більше діяла на стримування суперника, шанси на перемогу, що давала б можливість виходу до плей-оф, стали зовсім примарними.

Південна Африка, 0–1–2, 1:4, четверте місце у групі

Той випадок, коди дуже багато залежало від стартового матчу. Прорахунки у захисті призвели до поразки від японців, хоча у першому таймі саме збірна ПАР діяла цікавіше, різноманітніше. У ці хвилини сподобалася гра півзахисника Табо Селе. Він добре рухався у центральній зоні, опинявся і на позиції опорника й ближче до атаки, і, найголовніше, виконував дуже хороші передачі, що суттєво загострювали гру. Саме після його пасу було відкрито рахунок.

Натомість у двох наступних матчах вплив Селе суттєво зменшився (більше виділявся Лютер Сінґх), і команді в цілому бракувало стабільності для того, щоб регулярніше створювати загрози чужим воротам. Команда ніби й прагнула контролювати м’яч, маневрувати біля штрафного суперників, однак італійцям поступилися в динаміці, у вмінні керувати швидкістю своїх атак. А з уругвайцями посереднім вийшов перший тайм, коли колективної гри майже не було. Додали після перерви саме завдяки кращій взаємодії попереду, створили кілька моментів, але і цей матч підтвердив загальне враження. У найкращих відрізках, може, іноді й не вистачило везіння, але перепади були занадто серйозними, щоб розраховувати на більше, а помилок у захисті припускалися за будь-яких обставин.

Еквадор, 0–2–1, 4:5, четверте місце у групі

Один із найгучнішних провалів турніру. За добором виконавців еквадорці аж ніяк не повинні були посісти останнє місце. Якщо на чемпіонаті Південної Америки Еквадор поступово додавав у комбінаційності, то зараз, навпаки, після відмінного старту (2:0 проти США вже на сьомій хвилині) гра ставала дедалі більш «вичищеною», позбавленою розмаїття в атаці.

Із Саудівською Аравією у другому турі еквадорці зіграли монотонно, навіть зміни напрямку атаки не дивували захист суперника, бо все відбувалося занадто шаблонно. Еквадорці невдало займали позиції для швидшого продовження комбінацій. Не спрацьовували й довгі передачі, які стали в нагоді під час континентальної першості. Заключний матч проти Сенегалу взагалі був ідейно одним із найбідніших у чемпіонаті. Безбарвна гра, у якій еквадорцям бракувало лідерів, бракувало чітких ідей у атаці.

Дуже слабко провів чемпіонат Браян Кабесас. Футболіст, який ще рік тому виблискував у Копа Лібертадорес, лише раз вийшов на заміну у складі «Аталанти». Кому потрібні такі переходи? Що йому дав цей «досвід»? Він міг спокійно опинитися у сильному клубі Аргентини чи Бразилії й грати регулярно. Замість цього — втрачений сезон й наразі непевні перспективи.

Ненабагато краще зіграли форварди. Усі вони — і Ліно, і Коросо, і Кайседо — ніби й виконували певний обсяг роботи, якось позначали свою присутність у штрафному, одначе у контексті дій усієї команди це, по-перше, не завжди було помітно, а по-друге, кожному з них не вистачало холоднокровності, аби завдати завершального удару в тих епізодах, коли біля чужих воріт щось таки вдавалося створити (йдеться насамперед про останні хвилин 15 матчу з Саудівською Аравією).

Ондурас, 1–0–2, 3:6, третє місце у групі

Ключовим став матч із Новою Зеландією. Після цілком прогнозованої поразки від французів саме він мав визначити фаворита у боротьбі за друге місце. І новозеландці забили вже у першій атаці. Зрозуміло, що після цього саме ондуреньйос більше володіли м’ячем. Намагалися прорватися і флангами, і через центр, однак усі ці спроби були марними. М’яч вкрай рідко потрапляв до штрафного майданчика новозеландців.

Ще один психологічний удар для команди Карлоса Табори — третій гол суперника, забитий за шість хвилин після того, як вдалося скоротити відставання. Надалі, попри незмінну перевагу у володінні м’ячем, вже не було елементарної впевненості для того, щоб зіграти рішучіше, наполегливіше.

Навіть у матчі з В’єтнамом забити вдалося лише коли суперник відчутно втомився, а до того більш цілісно діяли саме азійські футболісти. У чемпіонаті КОНКАКАФ, проти команд рівня аж ніяк не вищого за двох суперників по цій групі, Ондурас грав збалансованіше, краще захищався. У фіналі континентальної першості американцям поступилися лише у серії пенальті.

А ось на чемпіонаті світу саме надійність у обороні втратили, а от атака і не була настільки потужною, щоб компенсувати помилки позаду.

Іран, 1–0–2, 4:6, четверте місце у групі

Перемогли у першому турі, у другому вигравали 2:0 ще на 49-й хвилині, у третьому пропустили вирішальний м’яч на 86-й. Тож, здавалося б, могли сподіватися на кращий результат. Насправді ж, особливо у матчах із Замбією та Португалією, перевагу в рахунку іранці отримували завдяки точним діям у окремих епізодах, але в цілому їхня гра не надто вражала й в обох матчах вони думали тільки про збереження переваги в рахунку.

Неминуче у таких випадках додаткове психологічне навантаження позбавляло команду розкутості, результат тиснув аж занадто й іранці не могли розподіляти ігровий час між різними зонами, як у першому турі. Тоді, хоч матч і не був надто виразним, принаймні вдавалося з більшою регулярністю перетинати центральну лінію, готувати передачі до штрафного майданчика і зрештою забити переможний м’яч.

Запам’ятався ж Іран командою занадто зіщуленою. Якщо й були у її складі яскраві особистості (наприклад автор трьох м’ячів Реза Шекарі), проявити себе більше у такій сірій команді було майже неможливо.

Аргентина, 1–0–2, 6:5, третє місце у групі

Можна втішати себе, що у матчі з Англією вони «не заслужили» програти з великим рахунком. Можна знайти причини неталану в матчі з корейцями. Можна навіть згадати, що поки Саудівська Аравія програвала в останньому турі США, аргентинці ставали учасниками однієї восьмої. А ще можна, і не без підстав, заявити, що вони ж грали краще, аніж у чемпіонаті Південної Америки.

Тільки йдеться все ж про Аргентину, а не про Парагвай чи Перу. Про Аргентину, хай їй грець. Країну, що вигравала молодіжні Мундіалі частіше за інших, що домінувала у цій віковій категорії не лише за результатами, а й за якістю гри. А зараз треба шукати «позитив» у черговому фіаско.