четвер, 22 січня 2009 р.

Sudamericano Sub-20: Colombia - Peru, Venezuela - Ecuador


Колумбія – Перу 1:0


Поки що найбільш прісний та стерильний матч турніру. Поразка у першому матчі не спонукала перуанців на активнішу гру у наступній зустрічі. Воротар колумбійців вперше торкнувся м’яча на двадцять четвертій хвилині.



М’яч, відтак, був приватною власністю колумбійців, які, щоправда, поводилися, як господар авто, котрий ретельно миє його двічі на день, але нікуди не їздить.
Дуже довго атаки колумбійців починалися детальною «підготовкою» у центрі, і нею ж і закінчувалися.


«Руку допомоги» простягнув супернику Села, і лише після цього збірній Колумбії вдалося провести кілька проникливих атак.


У другому таймі перуанці заграли активніше не після подвійної заміни у перерві, а… після вилучення Самбрано. Що у першому, що у другому матчі збірна Перу починає грати більш-менш добре тільки тоді, коли проблем вже занадто багато. Та й спроби їх вирішити недостатньо переконливі.


Колумбійці мають додати у швидкості біля штрафного майданчика суперників, аби сподіватися на вихід до чемпіонату світу. Бо зараз все виходить точнісінько як це буває у першої збірної, багато кружляння коло та навколо, а результат (кількість забитих м’ячів) — сором’язливо сховати і нікому не показувати.



Венесуела – Еквадор 0:0



Дивно, що у першому матчі дня був хоч один забитий м’яч. Неймовірно, незбагненно, за межею розуміння те, що у цій грі ніхто нічого не забив.



Еквадор знову дуже добре атакував. Структура гри команди настільки прозора та виразна, що можна заплющити очі, слухати лише прізвища гравців і «бачити», як розвивається атака. Але на відміну від матчу з перуанцями не вистачило хоч би одного завершального удару. Бувало, що м’яч очманіло літав штрафним майданчиком і завжди примудрявся обрати будь-який маршрут окрім одного — до сітки воріт.



Венесуельці атакували надзвичайно милим нахрапом. Як і у грі з Аргентиною, вони іноді ставали жертвами власної метушні. Хоча й при цьому добряче попсували нерви захисникам та голкіперу суперників.

середу, 21 січня 2009 р.

Sudamericano Sub-20: Bolivia - Uruguay, Brazil - Paraguay


Уругвай – Болівія 2:0


Молодь, що бере приклад з дорослих, залежно від прикладу або чудова штука, або ж… У випадку з уругвайською молодіжкою саме те, що треба. Постійно згадувався матч перших збірних у відбірному циклі чемпіонату світу.


З перших хвилин шалені флангові атаки уругвайців. Болівійці тримаються скільки стає сил. Навіть у перші 15 хвилин ведуть змістовну, цікаву контргру. Виникає відчуття, що попереду неперевершений обмін ударами. Зрештою, якомога більше ударів намагається завдати один суперник, інший досить грамотно захищається, і все ж здається, що довго не протримається.


Перший тайм протримався, бо коли під цим тиском прогинався і тріщав захист, елегантно поспішав на порятунок голкіпер Алекс Арансібья.


У другому пролімна батарея уругвайців запрацювала знову, але зразково-показова флангова атака дала результат, лише коли болівійці наважилися вибратися із шанців.
Якщо вже вилізли, та ще й пропустили, то довелося активізуватися. Щоправда, за увесь матч болівійці так жодного разу і не пробили з меж штрафного майданчика. Теж, до речі, наслідували приклад попередніх поколінь. Але своїх Ечеверрі та Санчеса не знайшлося. Здалеку так ніхто і не забив. У болівійців.


А уругвайці і на це здатні. Ніколас Лодейро вкотре довів, що йому все одно якою ногою бити.



Бразилія – Парагвай 1:1


Швидко забитий м’яч може суттєво вплинути не лише на плани того, хто пропустив. Після диво-удару Валтера бразильці цілком могли заграти спокійніше. Але принаймні до тридцятої хвилини Бразилія продовжувала творити зусиллями Дентінью, Ренана Олівейри та Дугласа Кости. Трохи стриманіше зіграли останню третину тайму.


У другому вже згадана трійця фрагментами переконувала, що у цій молодіжці ще замало «європейського духу» для того, щоб бути копією команди Дунги. Валтеру створили достатньо моментів для хет-трику. Тільки от він вперто відмовлявся від бомбардирських лаврів.


Добре зіграв центр півзахисту бразильців. Дуглас Коста та Ренан Олівейра були пульсом та нервом гри. Відбір, початок атак, загострення — увесь необхідний асортимент навичок вони могли запропонувати у якісному виконанні.


Парагвай у атаці покладався хіба що на талант Ніколаса Мартінеса. Як би він не бачив поле, який би пас не міг віддати, шанси бодай на нічию були мізерними. Аж доки парагвайці не розіграли геометрично вивірену триходівку.


Цілком можливо, що Парагвай у цьому матчі робив ставку на нічию, а проти інших суперників зіграє динамічніше та агресивніше. Але у першому матчі парагвайська молодь нічим не натякнула на те, що готова наслідувати приклад старших товаришів, котрі з солідним відривом лідирують у боротьбі за путівку на першість світу.

вівторок, 20 січня 2009 р.

Sudamericano Sub-20: Ecuador - Peru, Venezuela - Argentina


Еквадор – Перу 2:1


З усіх учасників турніру збірна Еквадору чи не єдина повністю відмовилася від закордонних товариських матчів і обмежилася поєдинками з місцевими клубами.

Щобільше, ніхто з тренерського штабу команди не вивчав майбутніх суперників. Наставники вирішили, що значно важливіше спокійно підготувати своїх гравців, а суперники… А що суперники? З ними Еквадор грав на Панамериканських Іграх-2007, на яких здобув золото футбольного турніру, за два роки переможний склад суттєво не змінювався, тож ставка — на зіграність, що, на думку тренерів, не потребувала додаткової серйозної перевірки.


І у першому матчі саме кращий рівень командної взаємодії допоміг еквадорцям здолати збірну Перу, яка вийшла на поле без одного зі своїх лідерів, травмованого Ісмодеса. Замість вивчати суперників, еквадорці вивчили себе. Настільки досконально, що забивали ледь не на автоматі. А от перуанцям якраз знадобився час, вже у бойових умовах, розібратися що і як працює у суперників.


Гру в атаці у еквадорців робила четвірка (Мартінес, Монтеро, Рохас, Де Хесус) швидкісних, технічних футболістів, котрі постійними переміщеннями заплутували ведмедкуватих, на перших хвилинах, центральних захисників збірної Перу.


Лише після двох болісних ударів перуанці почали рейди на половину поля суперника. Враження від цих спроб залишилися неоднозначні. У перуанців є технічні, яскраві футболісти, але вкрай рідко вдавалося об’єднати їхні зусилля у щось схоже на командну гру.


У другому таймі гра балансувала між «динамічною рівновагою» та спробами перуанців запускати м’яч у боротьбу до штрафного майданчика, що і дозволило створити найгостріший момент у другому таймі.


Еквадор постав значно організованішою командою, кращою була взаємодія між лініями, і в атаці, і в захисті. Перуанці грали сплесками, але проти суперника, який добре вивчив себе, перуанцям якраз забракло впевненості у своїх аргументах.



Венесуела – Аргентина 1:1


«Нас не зрозуміють, якщо ми виграємо титул і не покажемо красивої гри», — запевняв напередодні чемпіонату тренер аргентинців Серхіо Батіста.


Після дебютного матчу не зрозуміло ось що: яку гру намагалася показати Аргентина?


Зрозуміло, що командам маленьким (навіть якщо вони, як зараз Венесуела, приймають турнір) буває простіше підготуватися до турніру, бо планка очікувань традиційно є вищою для грандів. І оцінюють грандів за іншими критеріями, вимогливіше, суворіше.


За цією шкалою Аргентина матч якщо не провалила, то була від цього на відстані кількох кроків. Якби венесуельцям вдалося краще вгамувати свої емоції і зіграти у деяких епізодах не лише на адреналіні, підсумок міг би бути для аргентинців сумним.
Монотонні атаки, яким хоч якось намагався додати яскравих фарб тільки Едуардо Сальвіо, нагадували повторення завченого тексту, суть якого осягнути не вистачило часу.


Нервово, не впевнено грав центр півзахисту, де не вистачало Сукуліні. Саме тут можна було згенерувати гру, дати необхідний імпульс атакам, але Бенітес з Бенавідесом не впоралися з цією роботою.


Венесуельці у всіх вікових категоріях вже не перший рік демонструють прагнення одужати від давньої хвороби південноамериканських футбольних «карликів» — надмірної поваги до грандів. Не дивує і те, що тільки у венесуельців молодіжку очолює тренер першої збірної. Він уже з цього віку вчить їх максимально розкривати свій потенціал. Так, він ще обмеженіший за аргентинський чи бразильський, але іноді буває цікавіше стежити за щирими спробами венесуельців стрибнути вище голови, аніж за повзанням народжених літати аргентинців.