Хорхе Вальдано: Наступний Мессі буде більше схожим на Роналду

Хорхе Вальдано дивиться на фотографію в рамці у своєму мадридському офісі: це та сама мить, коли м’яч пролітає німецького воротаря Харальда Шумахера у фіналі ЧС-86, його гол. “Мить, - каже він з Іспанії, де живе 45 років, - що розділила все на “до” та “після”. Окрім футболіста, що став чемпіоном світу, він був тренером та спортивним директором мадридського “Реалу”, а зараз працює коментатором та спортивним консультантом. Вальдано, справжній футбольний мисленик, якось сказав, що ми граємо з м’ячем, щоб забути про смерть

- Але ж у твоєму будинку єдиний видимий спогад про футбол — це фото із Джусті? (Рікардо Джусті, півзахисник збірної Аргентини, чемпіон світу-86, срібний призер ЧС-90)
- Це моє фото із Грінго у Трігорії, того дня, коли Білардо відчепив мене від збірної перед чемпіонатом світу в Італії. Джусті мудрий: коли побачив мене з валізою, сумного, він сказав: “Стій”. Кудись побіг і повернувся з камерою. І попросив Пачамé (Карлос Пачамé, асистент Карлоса Білардо у збірній Аргентини) нас сфотографувати. Я, вже зібраний, щоб їхати до аеропорту, і він як спортсмен, бо невдовзі мав тренуватися. Інші поїхали на товариський матч проти Ізраїлю, той матч-забобон. (Під час підготовки до чемпіонату світу у Мексиці збірна Аргентини обіграла Ізраїль у товариському матчі 7:2. Білардо вирішив, що та гра була переломовою у нелегкому процесі. Оскільки команда стала чемпіоном, він вирішив зіграти проти ізраїльтян й напередодні ЧС-90).

Грінго сказав мені: “Колись подивимося на це фото й будемо сміятися”. Багато років потому, коли я був у Буенос-Айресі, він приніс мені подарунок. Коли я відкрив пакунок, там була ця фотографія. І вона досі зі мною. Це життєвий урок: час працює із будь-яким епізодом і ти починаєш бачити речі інакше, більш розслаблено. Це своєрідна вправа проти ностальгії. Для мене життя завжди там, попереду. І щодня я роблю зусилля, щоб переконати себе в цьому. Футбольні спогади дуже сильні, як і все, що відбувається у царині емоцій. І застрягти у цих спогадах дуже небезпечно.

- Що ти читав під час Мексики-86?

- “Спогади Адріана” у перекладі Кортасара. (“Спогади Адріана” роман французької письменниці Маргеріт Юрсенар). Я добре це пам’ятаю, бо книга справила на мене неабияке враження. У мене були з собою книжки, але не повна валіза, як казав Руджері. Я був там, щоб грати на чемпіонаті світу. Книжки допомагали мені згаяти час, але головним було зовсім інше.

- Чому ти викинув щоденник, який вів під час того Мундіалю?

- Це були нотатки, пов’язані з актуальними подіями, описи кумедних випадків. Ніхто ж не говорить про нудезну нудьгу, від якої страждаєш півтора місяці чемпіонату світу. І про небезпечне відключення від навколишнього світу. Навіть не знаєш, який вплив має виступ команди у твоїй власній країні. То був Мундіаль, під час якого ми пережили величезну трансформацію за рекордно короткий проміжок часу, про це книжку можна було написати. Я боявся, що колись матиму спокусу надрукувати ці нотатки. Зараз я шкодую. Не виключаю, що хтось знайде цей щоденник. Але навіть якщо так станеться, не думаю, що хтось зрозуміє моє “лікарське” письмо.

- На якому етапі зараз футбол?

- Футбол значно виріс як індустрія. Сталося це так само, як і з глобалізацією: багатії з кожним днем багатшають, а бідні щораз бідніші. Це стосується клубів, країн, гравців. Європа перетворилася на майже імперіялістичний континент, де концентрується десь 70% усіх грошей, що крутяться у футболі. Тому там концентруються таланти та виникають сильні клуби. Південна Америка, що дуже довго протистояла Європі, перетворилася на виробника гравців, який продає молодих й повертає їх під час останнього циклу їхнього спортивного життя.

Також є ринки ще не “зрілі”, ті, що захопилися футболом відносно нещодавно. Їм приділяють багато уваги, бо ці ринки важливі з соціоекономічної точки зору. Там зараз йде пошук вболівальників зі “здоровим наміром” перетворити їх на клієнтів. У цьому суть боротьби 15 європейських клубів: панувати на світовому ринку. Ті, у кого ринком є власне місто чи регіон, залишаються позаду.

- “Ліверпуль” Клоппа змінив стиль домінуючої гри?

- “Ліверпуль” не спекулює: це команда, що атакує тебе навіть коли захищається, фізично підготовлена, залишається враження, що вони ніколи не втомлюються. Два з половиною роки вони бігають й не зупиняються. І також ця команда адаптується до можливостей своїх гравців: тільки-но відбирає м’яч, дуже швидко атакує. У них стратегія, Фірміну та дві “кулі”— Мане і Салах. Новизна в тому, що усі троє грають дуже близько один від одного, розподіляють простір від однієї точки до іншої у штрафному майданчику. І перетворюють флангових захисників на дуже небезпечних форвардів.

Однак слід сказати: ніхто не вплинув так на світовий футбол, як Гвардьйола. Будь-яка команда третього дивізіону, коли починає атаку, розташовує центрбеків ближче до флангів, піднімає вище флангових захисників, просить пас у ноги й виходить з оборони, щоб створювати чисельну перевагу. Дуже цікаво, що зараз не сталося, як колись. Тоді дуже хорошу команду міг здолати суперник, що представляв протилежну школу. Зараз спектакль стає обов’язковим для бізнесу. Ти не можеш дозволити нудьгувати тим далеким уболівальникам, яких хочеш завоювати, бо інакше вони тебе залишать. Грати добре вже є частиною бізнес-плану. Можна побачити небагато команд, що вичікують й луплять м’яч уперед. Результат і далі є Богом, помилкою було б про це забути, але також є вимога спектаклю, яку прищепив Гвардьйола, й це певною мірою змінило вимоги публіки до футболу, який вона бачить.

- “Рівер” Ґашардо є у списку таких команд?

- Коли є така стабільність упродовж майже шести років, це підкреслює авторитет та лідерство Ґашардо та його розуміння футболу. Він відданий, по-перше, своїй манері гри, а, по-друге, тому, як він відчуває футбол. Він ніколи не обкрадає гру: “Рівер” — це команда, що завжди намагається демонструвати свою велич.

- Ти написав, що футбол страждає від “аналітичного паралічу”

- Колись скаути клубів йшли на стадіон, щоб відкрити талановитих гравців. Потім віддалилися від поля й почали дивитися відео. І зараз є аналітичні відділи, що напряму звертаються до Big Data. Немає команди, в якій не було б відеоаналітиків, яка б не прагнула розібрати суперника на атоми та проаналізувати кожного футболіста. І не завжди вони розглядають цифри у необхідному контексті. Таким чином, я дуже часто бачу тренерів, що губляться в деталях і вторинне перетворюють на суттєве.

На противагу цьому хорошим прикладом є робота Зідана. Він спрощує: вірить у талант, знає, що є гравці кращі та гірші, й ставиться до футболу природно. Йдеться про людину, яка знає все, але залишається із найсуттєвішим у футболі. Й не бентежиться навіть коли програє. Треба це цінувати. Є тренери, що випускають двох високих гравців, бо думають, що матимуть проблеми на кутових. І через ті чотири кутових, що подасть суперник, змінюють манеру гри команди, і з цим доводиться миритися упродовж 90 хвилин.

- Усе це не залишає місця спонтанності, фінтам?

- Фінти дуже люблять, але якщо вони вдалі. Якщо не вийде, хай Бог тобі допомагає. Ми приймаємо фінти Мессі, Азара, що підносять тебе до досконалості. Але статистика чемпіонатів світу свідчить, що з кожним днем фінтів стає менше. Пас виграв битву у фінтів. А проти фінтів немає тактичної системи, що важила б. Є моменти, коли талант має вийти на перший план, аби вирішити проблеми. Тренер не може усе вирішити упродовж тижня. Неможливо грати по пам’яті. Футбол треба вивчати, але потім кожен інтерпретує його залежно від своїх природних кондицій. Через цей передоз аналізу, через Big Data, через алгоритми — те, що дедалі більше має вплив у суспільстві та футболі, — є відчуття, що тренер має значно більше впливу на гру, і це позбавляє гравця спонтанности.

- Мессі суперечить усьому.

Кожен геній може міняти обставини. Мессі є індикатором сучасного футболу. Це влада героя, суперзірки. Нещодавно він зробив невеличкий пост у Інстаграмі із відповіддю людині, вартій довіри, технічному секретарю клубу Абідалю, який звинуватив у чомусь гравців. Й від цього повідомлення Мессі “Барселону” добряче струсонуло. На полі він досі має цю здатність розбалансувати суперника. Він вирішує долю трьох матчів із чотирьох своїм розтрощувальним впливом. Але Мессі лише один.

- Що буде після Мессі?

- Важко сказати. Але наступний у цій лінії спадкоємства, якщо пам’ятати, що генії народжуються кожні 15-20 років, матиме більш академічні навички. Виховання Мессі було дивом: він винен вулиці так само, як і академії. До 13-ти років він ріс у Аргентині, й навчання було більше неформальним. Потім він приїхав до Барселони й опинився у дуже привабливій футбольній атмосфері, але значно більше формальній. Вулиця перестала бути школою, що формує футболістів.

- Саме так?

- У Європі точно. У Південній Америці досі є бідняцькі райони, де футбол продовжує царювати. Але наступний Мессі буде більше схожим на Кріштіану Роналду, аніж на Мессі. Буде більшим суперменом, більш мотивованим, такий саме герой, але іншого футбольного крою.

- Після вильоту збірної Німеччини з чемпіонату світу Олівер Бірхофф сказав, що клуби мають звернутися до вуличного футболу заради більшої креативности та більшого задоволення.

- Німеччина швидко розуміє еволюцію футболу. “Баварія” запросила Гвардьйолу, бо вони хотіли вивчити есенцію “тіки-таки” і зрештою вони додали її до свого жорсткого підготовчого циклу. Але саме через цю жорсткість вони втратили спонтанність, індивідуальний талант гравців. У цьому була величезна перевага вулиці: там дбали про різних гравців. “Інший” мав значно більший престиж на вулиці. Натомість академія є дуже хорошим місцем, щоб покращити посередніх гравців і дуже поганим, щоб подбати про “інших”.

- Тобі ніколи не набридав футбол?

- Ні, тому що футбол еволюціонує. Це все одно, що тобі подобається живопис і ти щодня бачиш нову картину. Тож я не втомлююся аналізувати футбол. Хоча зараз я вже не треную, бо це професія, що вимагає високого рівня опанованости. А я більш розфокусований: мені подобається література, кіно… Мені подобається жити. Футбол займає частину мого життя. Важливу частину, але не все життя.

- Ти не згадав журналістику. Якою ти її бачиш зсередини?

Є два типи журналістики. І щораз вони стають більш антагоністичними. Є ті, хто ретельно аналізує футбол і робить це привабливо, коли звіт про матч майже перетворюється на оповідання. І є інший стиль, більш гучний, більш полемічний, більш розважальний, більш мастурбативний. Якщо існують ці два полюси, це означає, що існують різні авдиторії. Постійно з’являється більше людей, що говорять про футбол. Але у нас є один дефект. Ми говоримо для гравців, тренерів, для “ініційованих”. І забуваємо, що ми говоримо з людьми, що ми оповісники популярної гри і що треба її робити менш складною, коли ми її аналізуємо.

Навколо світу за 800 слів

Австралія

Нульова нічия вже здавалася результатом неминучим. Не тому, що команди не прагнули зсунути з місця ці нулі. Якраз навпаки. Обидві атакували багато й мали моменти відзначитися. Ніхто, однак, не міг завдати точного завершального удару. Тож все йшло до того, що “Аделейд Юнайтед” зіграє внічию уперше в чемпіонаті. (До цього команда Герчана Фербека мала 8 перемог та 8 поразок).

На 77-й хвилині голландський наставник зробив свою другу заміну. На поле вийшов 15-річний Мохамед Туре. Він дебютував у попередньому турі, а зараз уперше з’явився в домашньому матчі. Й відразу взявся до справи наче мав за плечима кілька десятків поєдинків у елітному дивізіоні. Зі впевненістю у власних силах та байдужістю до будь-яких труднощів, що чекають на хлопчину, який грає із “дорослими”, Туре приймав м’яч та невимушено мчав на захисників. Саме він розігнав атаку, яку завершив ефектним ударом у “дев’ятку” Джордж Блеквуд. Асистував центфорварду Райлі МакҐрі. Кожен із них сам є цікавим й талановитим гравцем, але того вечора героєм був неповнолітній новачок, який за дві хвилини після голу Блеквуда закріпив перевагу “Юнайтед” після пасу МакҐрі. І став наймолодшим автором забитого м’яча в історії А-Ліги.
“А мені казали після дебюту Альхассана (старший з братів Туре вже зіграв цього сезону 9 матчів), що ти, мовляв, почекай, Мохамед взагалі “звірюга”, - захопливо говорив у трансляції Fox Sport екс-футболіст Енді Харпер.

Мохамед Туре вже увійшов до історії австралійського чемпіонату. Перший крок був ефектним й залишився у пам’яті. Тільки від нього тепер залежить, скільки кроків ще буде й чи поповнюватиметься ця скарбничка спогадів новими, яскравими враженнями.

Австрія

No kangaroos in Austria нагадує жартівливий плакат тим, хто примудряється плутати Austria та Australia. Добре, кенгуру, може, й немає, однак точно є Socceroo. Джеймс Холланд уперше опинився в австрійській Бундеслізі ще у сезоні 2011/12 й зіграв понад сотню матчів за віденську “Аустрію”. Повернувся до Австрії 2017-го. Новим клубом Холланда став ЛАСК, який щойно повернувся до першого дивізіону після семирічної відсутності. Австралієць швидко став гравцем основи в команді, що спочатку фінішуівала четвертою, а потім - другою.

В умовному другому (чи навіть третьому) ешелоні європейських чемпіонатів ЛАСК був чи не найпривабливішим об’єктом для спостережень. Авторський витвір тренера Олівера Ґласнера, команда з Лінца (яка насправді домашні матчі чемпіонату проводить у Пашингу) грала розкуто, агресивно (хтось би навіть сказав “занадто ризиковано”).

Коли минулого літа Ґласнер перебрався до Німеччини, здавалося, що на цьому й закінчиться казкова історія злету клубу, що ніколи не належав до кола обраних у австрійському футболі. Свій єдиний чемпіонський титул, так само, як і Кубок, ЛАСК завоював 1965 року й відтоді трофеї були хіба що за перемогу в другому дивізіоні.

Вибір наступника Ґласнера теж не сповнював натхненням. Тренерська кар’єра Валерьєна Ісмаеля наче й не давала приводів очікувати такої самої гри, що й у попередніх сезонах. Однак із самого початку чемпіонату ЛАСК впевнено набирав очки й робив це у стилі, що став таким звичним та упізнаваним. Зміна тренера не призвела до зміни ідеології. Візит до Зальцбурга, на матч проти чемпіона та лідера цього сезону, був ще одним чудовим приводом звернути увагу на ЛАСК. І команда не розчарувала. Пресингувати починали ледь не у чужому штрафному майданчику, більше контролювали м’яч. Щоправда, без завершення. А от коли “Зальцбург” виходив із під цього пресингу, моменти біля воріт Шлагера виникали досить небезпечні. Окуґава і Дака били у штангу. Ще одного разу після удару Патсона Даки врятував голкіпер.

Ось тоді вже й ЛАСК нарешті почав знаходити можливості для ударів. На 20-й хвилині Домінік Фрізер відкрив рахунок, а на 25-й Холланд подвоїв перевагу ударом здалеку. Надалі, й після того, як Окуґава скоротив відставання, й коли Фрізер оформив дубль на 56-й хвилині, ЛАСК намагався діяти так само агресивно та динамічно. Не віддавати супернику ані м’яч, ані територію. Тому й попри заміни та очевидне бажання поставити зухвальців на місце “Зальцбург” у другому таймі створив вкрай мало. Мвепу забив після кутового, але й це не змусило ЛАСК перелякано відбиватися на останніх хвилинах.

Перемога зробила команду Ісмаеля лідером. Починається найважче. Влаштувати гонитву за незмінним чемпіоном - це одне. Випередити його та мати 13 турів, щоб утримати лідерство - зовсім інше. А ще на ЛАСК (окрім матчів Ліги Європи із АЗ) чекає кубковий півфінал саме проти “Зальцбурга”. Попереду не лише найважче, а й найцікавіше.

Африка

Зіграли тільки 35 секунд, а суддя Віктор Гомес вже мав заспокоювати гравця “Есперансу” Ільєса Шетті, який пішов у занадто різкий підкат. Одначе квапилися з перших секунд не лише футболісти туніської команди. Не менш гарячково починав гру й єгипетський “Замалек”. Хоча на відміну від суперника єгиптяни зробили це належним чином. Вже на 2-й хвилині Юссеф Обама забив головою після подачі лівого захисника Мохамеда Абдула Шафі.

Чому “Замалек” змушений так поспішати? За останні 15 років команда лише одного разу виграла чемпіонат Єгипту. Успіхів у Кубку було замало, щоб перекрити досягнення найпринциповішого опонента. “Аль-Ахлі” за цей самий період був чемпіоном 11 разів. І п’ять разів виграв Лігу Чемпіонів. “Замалек” задихався у тіні могутнього супротивника.

Минулорічна перемога у Кубку КАФ поповнила клубний музей новим трофеєм, а серця уболівальників сповнила надією на кращі часи. Тож не менш важливо було переграти “Есперанс” у матчі за Суперкубок. І “Замалек” зробив це переконливо. Досить довго не давали тунісцям себе проявити в атаці, а коли все-таки пропустили, миттєво перейшли до пресингу в центрі поля й за кілька хвилин вже знову були попереду. “Есперанс” взагалі залишав забагато простору між лініями півзахисту та оборони, що не надто притаманно цій команді. “Замалек” охоче використовував ці зони для швидких атак, у яких виділявся автор дублю Ашраф Беншаркі.

Відставання від “Аль-Ахлі” у 14 очок відіграти нереально. Воно суттєво збільшилося вже після того, як на початку грудня “Замалек” очолив Патріс Картерон (екс наставник “Аль-Ахлі”). Можливо, перший трофей під його керівництвом допоможе у створенні конкурентоздатної команди. Та варто пам’ятати, що досить часто тренери у цій команді надовго не затримуються. Навіть ті, що виграють трофеї. Бо квапитися та гарячкувати у “Замалеку” вміють. Зокрема й тоді, коли це робити не слід.