Crónicas del Nuevo Mundo: Copa Libertadores, Групи 7-8

Група 7

Одночасний виліт «Олімпії» та «Емелека» можна назвати найгучнішою сенсацією групового турніру. У еквадорців певні неузгодження були помітні ще у матчі першого туру чемпіонату, коли «Універсидад Католика» досить спокійно вдавалося створювати моменти й досягти нічийного результату (2:2). У атаці, принаймні, «Емелек» відіграв тоді на нормальному рівні, але вже перший матч у Лібертадорес (поразка у Мексиці 2:4) нагадав, що проблеми під час переходу від атаки до оборони залишаються.

За великим рахунком, виправити їх саме у матчах Копа Лібертадорес Омар Де Феліппе не зумів. Чотирнадцять пропущених м’ячів є жахливим показником для команди, що лише минулого року вийшла до плей-оф з п’ятьма пропущеними й потім грала у чвертьфіналі.

Що б не робив «Емелек» у атаці, ефект цей зводили нанівець провали у обороні. У Парагваї, наприклад, гості забили першими та ще й напрочуд вишукано. А закінчилося все тими ж самими 2:4, що й у Мехіко.

У чемпіонаті країни, до речі, «Емелеку» значно краще вдалося впоратися із тривожними симптомами й після нічиєї з «Католикою» у наступних семи матчах пропустили тричі. Зрештою несподіванкою стало саме невміння знаходити адекватні рішення у міжнародних матчах. Склад і захисту, і середньої лінії радикально не мінявся. У кожній ланці є кваліфіковані футболісти, а трансфери у міжсезоння були досить непоганими.

Якщо порівнювати з ЛДУ, підстав для оптимізму мало бути значно більше. А насправді обидва гранди еквадорського футболу припинили виступи вже після цього етапу. Те, що у грі «Емелека» можна відшукати значно більше позитиву, навряд чи заспокоює шанувальників команди. Очікування були справедливо високими, а «Емелек» провалився.

«Олімпія» поміняла тренера ще на старті сезону. Франсіско Арсе пішов у відставку після 5 турів чемпіонату Парагваю. Сталося це за чотири дні до старту у КЛ і у першому матчі керував командою Мауро Кабальєро (поразка від «Тачири» 1:2).

Поява на чолі «Олімпії» Фернандо Хуберо хочеться назвати одним з найцікавіших призначень у південоамериканському футболі у перші місяці цього року. Цей іспанський наставник, та й «Олімпія» під його керівництвом, заслуговує на окрему розповідь. З Хуберо на чолі команда програла тричі. У інших матчах, перш за все, у чемпіонаті, результати були зокрема такими: 4:1, 3:0, 7:1, 6:0, 5:3. Досить красномовне свідчення футбольних смаків теперішнього тренера «Олімпії».

У Лібертадорес, як і у випадку з «Сан-Лоренсо», не вистачило часу. «Пумас» програли на своєму коли футболісти ще тільки звикали до схем та вимог іспанця. У Еквадорі, коли гра вже була значною кращою, зіграли тільки внічию. Домашня перемога над «Емелеком» ніби підвищила шанси парагвайців, але усе перекреслили вісім хвилин другого тайму у Мехіко. «Олімпія» вигравала 1:0 і з 47-ї до 55-ї пропустила тричі. Раптово, нез’ясненно. Ці кілька хвилин вирішили долю команди й фактично віддали друге місце у групі «Депортиво» з Тачири.

Не скажеш, що венесуельці зовсім випадково потрапили до плей-оф. На своєму полі вони виграли усі три матчі й діяли у кожному з них грамотно та організовано. Карлос Мальдонадо ретельно готував своїх підопічних і до роботи без м’яча, тож в цілому «Тачира» витримувала на рідному стадіоні дуже хороший баланс.

До того ж, у команді є виконавці здатні прикрасити будь-яку, навіть рутинну, роботу. Насамперед це Сесар «Маестріко» Ґонсалес (зараз, на жаль, травмований) та Хорхе Рохас, магічна ліва якого створює чимало проблем суперникам. Солідно виглядав у центрі поля і 20-річний Альваро Серменьйо. Що й не дивно, адже у стартовому складі «Тачири» він стабільно виходить з вісімнадцяти.

На виїзді венесуельці грали значно стриманіше, аніж на своєму полі. Менше було динаміки, взаємодії в атаці великої кількості гравців. Ситуація у групі склалася так, що вистачило «домашніх» зусиль. У матчах на виліт цього може бути недостатньо.

Ще й протистоятиме «Тачирі» у одній восьмій переможець якраз цієї групи — «Пумас». Команда «Мемо» Васкеса на початку березня привезла до Венесуели резервний склад і пожертвувала тим матчем, а от у всіх інших суттєво переважала опонентів за якістю гри.

Після майже обов’язкового для команд Васкеса дещо повільного старту, «Пумас» почали додавати у чемпіонаті й зберігають шанси на вихід до чвертьфіналу, а от у КЛ концентрація була максимальною з самого початку. Тому, за винятком матчу у Венесуелі, в «Пумас» завжди було більше аргументів на свою користь. Ще одна характерна для Васкеса риса — вміння швидко згенерувати неймовірну динаміку наступу. Іноді це втілюється у блискавичні контратаки, іноді у потужний позиційний напад, що трощить захист суперника.

Група 8

Коли китайський фінансовий дракон проковтнув половину твоєї команди, не варто впадати у відчай, якщо ця команда «Корінтіанс», а тренує її Тіте. Звісно ця версія «Тімау» ще далека від досконалості, але знайомі риси виступають досить виразно. А ще це ж бразильська команда й серед власної молоді обов’язково з’явиться гідна заміна вчорашнім лідерам.

Ще під час Копа Сан-Паулу журналісти випитували у Майкона, що він думає про те, що саме його позиція може виявитися вакантною у першій команді. І ось зараз 18-річний півзахисник взяв участь вже у трьох матчах Лібертадорес. Тіте не міг не помітити гравця, що потрібен наставнику для збалансованої середньої лінії. Майкон і відібрати м’яч вміє, і у атаці почувається впевнено.

З великим рахунком «Корінтіанс» виграв лише у останньому турі, але у двох з трьох інших переможних матчів робив це із запасом. У Чилі ж відверто пощастило: типовий матч на 0:0 і автогол «Кобресаля» на 90-й хвилині. Хоча й це можна вважати фірмовим знаком Тіте. Переможний для «Корінтіанса» розіграш КЛ-2012 починався у Тачирі. Матч тоді довелося подивится вже знаючи рахунок. І навіть так здавалося, що усе закінчиться перемогою «Депора», настільки мало було підстав у «Корінтіанса» розраховувати навіть на нічию.

Зараз команду навряд чи можна порівнювати з чемпіонами 2012 року. Особливо після відчутних кадрових втрат узимку. Тіте потроху конструює новий комадний механізм, що й сьогодні вже може розчавити суперника певного рівня. Але цікаво глянути, як ця машинерія функціонуватиме проти «Насьйоналя», що й сам не проти «увійти у клінч».

Виступ у цьому турнірі «Серро Портеньйо» відставкою Сесара Фаріаса розбивається на два різних за довжиною відрізки. Власне без венесуельського тренера «Серро» зіграв лише вирішальний матч, у якому потрібно було обігрувати «Санта-Фе». Замість Фаріаса поставили Ґуставо Морініґо, який вичерпно зарекомендував себе одним лише вчинком. У матчі чемпіонату проти «Ґуарані» він замінив у перерві Джонатана Фаббро (за рахунку 1:1) й почав потім розповідати, що «по полю не можна ходити пішки». Без Фаббро звісно було краще. Мабуть саме тому «Серро» програв 3:4.

У заявці на матч із «Санта-Фе» Фаббро не було взагалі й ніхто не заважав Морініґо запустити бездумну біганину, яка для нього уособлює самовідданість на полі. А ще він поставив у центр нападу, проти захисників гренадерського зросту тендітного 18-річного Серхіо Діаса. Той мабуть теж повинен був «віддаватися» на полі, а не грати у футбол. Діаса замінили ще у першому таймі й хлопчина просто розплакався на лаві.

На щастя для «тренера», колумбійці залишился вдесятьох вже на 19-й хвилині, а на 34-й Алонсо забив диво-гол майже з нульового кута. Ще одне вилучення було у гостей на 59-й хвилині. І навіть так у «Санта-Фе» були нагоди забити. Адже коли настанови тренера обмежуються біганиною, а м’яч є чимось другорядним, переляк стає надійним супутником. Неймовірний контраст із перемогою над «Корінтіансом», коли «Серро» Фаріаса саме переграв суперника.

«Санта-Фе» міг би не й доводити до такого сумного фіналу, але у своєму домашьному матчі з бразильцями перевагу не втримав. У колумбійській команді теж сталася тренерська відставка. Херардо Пелуссо, з яким «Санта-Фе» виграв наприкінці минулого року Копа Судамерикана, пішов через конфлікт з Омаром Пересом. Історія надзвичайно прикра. Перес, ідол уболівальників, розкішний енґанче, який останнім часом небагато грав через травми, оголосив у соцмережах, що хоче піти через «брак поваги» до нього. Натяк на тренера був очевидним. Пелуссо відреагував миттєво й сам залишив клуб з Боготи.

«Санта-Фе» уругвайського наставника не був надто видовищним, і у матчах проведених під його керівництвом у Лібертадорес найкращою була хіба що кількість набраних очок. В цілому це була спрощена копія «Атлетико Насьйональ», із власними ефективністю та солідністю, але без притаманних команді з Медельїна розкутості та масштабності.

«Кобресаль» закономірно посів останнє місце, але коли у цьому ж турнірі провалилися «Універсидад де Чилі» та «Коло-Коло» несправедливо було б вимагати чогось іншого від скромного клубу, для якого сама участь у КЛ є справжнім досягненням. Команда Дальсіо Джованьйолі прагнула тиснути на суперника перш за все за допомогою флангів, та вже у першому турі травмувався один з лідерів, Джонатан Бенітес. Без нього атакам бракувало швидкості та наполегливості. «Кобресаль», ще й на тлі не надто вдалого виступу у чемпіонаті Чилі, зробив у КЛ все, що міг. Просто вимоги цього турніру суттєво перевищують можливості клубу з пустелі Атакама.

Crónicas del Nuevo Mundo: Copa Libertadores, Групи 5-6

Група 5

«Майбутній чемпіон Еквадору». Такий банер можна побачити на стадіоні «Руміньяуї» у містечку Санголькі. Тутешній клуб «Індепендьєнте дель Вальє» був заснований 1958-го, але до першого дивізіону потрапив лише шість років тому. І за цей час цілком міг реально зазіхнути на чемпіонство.

У сезоні-2014 перший етап виграв «Емелек». На другому, за 5 турів до фінішу «Інде» випереджав «Барселону» на 5 очок. Треба було зафіксувати це перше місце, аби розіграти титул у двох матчах з «Емелеком». Замість цього команда із Санголькі почала втрачати перевагу. Після вісімнадцятого туру вона скоротилася до 4 очок, після дев’ятнадцятого стала мінімальною, а після двадцятого «Інде» вже взагалі був на третьому місці. Фіналістом стала тоді «Барселона».

Події дворічної давнини згадалися, коли у кваліфікації Копа Лібертадорес «Індепендьєнте» зустрівся з парагвайським «Ґуарані». У домашньому матчі підопічні Пабло Репетто знищували суперника. Моментів було створено вдосталь для тріумфу в серії до трьох-чотирьох перемог. А закінчилося все з рахунком 1:0 на користь еквадорців. Тож непокоїло, що команда знову втратить те, що вже тримала у руках. Але почалися «дива» вже на користь еквадорців. У матчі-відповіді «Інде» поступився 1:2 й потрапив до групового турніру лише завдяки тому, що Ернан Лопес не забив пенальті у компенсований час.

У останньому ж поєдинку групового турніру потрібна була нічия на полі «Коло-Коло». У Сантьяґо абсолютно коло-колосальний матч відіграв центральний захисник Артуро Міна. Усе знімав у повітрі, йшов у підкати, блокував удари. Наприкінці поєдинку господарі ще й двічі влучили у каркас воріт.

У двох стартових турах «Інде» набрав одне очко й був далекий від своєї фірмової гри. За шість років у еліті еквадорського футболу клуб прославився: хорошою роботою з молоддю та акцентом на атакувальний футбол. Що у домашьному матчі з «Коло-Коло», що на виїзді проти «Атлетику Мінейру» здібна молодь ніби принишкла, й футбол, відповідно, був яким завгодно тільки не атакувальним.

Шість з шести проти аутсайдера групи додали настрою, але не зняли питання щодо якості гри. Звичний «Індепендьєнте», зразка першого матчу проти «Ґуарані», з’явився у найпотрібніший момент. З «Атлетику Мінейру» команда комбінувала сміливо, винахідливо і забивала на кожен смак.

Після кількох місяців змарнованих у мексиканській «Пачуці», знову отримує задоволення від гри 22-річний Джуніор Сорноса, один з найкращих вихованців клубу. Після яскравого минулого сезону не так багато, але все ж забиває Хосе Анґуло (21 рік). Цікаво діє на флангах атаки Браян Кабесас (19 років).

Два роки тому «Інде» не вийшов з групи через гіршу різницю забитих та пропущених м’ячів, торік поступився «Естудіантесу» в кваліфікації. Вихід з до плей-оф є важливим кроком вперед для клубу, що не так давно грав у другому дивізіоні.

А от «Коло-Коло» (переможець КЛ 1991 року) кілька сезонів поспіль не може подолати бар’єр, який для гранда континентального футболу ніби й не повинен ставати перешкодою. Востаннє у матчах на виліт «Коло-Коло» брав участь 2007 року. Цього разу достатьно подивитися на кількість забитих м’ячів, щоб зрозуміти у чому полягала основана проблема команди.

Чотири точних удари у шести зустрічах. Усі на рахунку Естебана Паредеса. І у національному чемпіонаті «Коло-Коло» має дещо сіренький вигляд на тлі інших клубів з першої п’ятірки. Особливо таких виразних, як «Сантьяго Вондерерс», «Палестино» чи «Універсидад Католика». Та принаймні у чилійській першості до початку березня вдавалося набирати очки й навіть очолити таблицю.

Але після перемоги на «Католикою» команда Хосе Луїса Сьєрри зіграла у двох турнірах 9 матчів, у яких відзначилася тричі. Іноді, як проти «Індепендьєнте», м’яч досить вперто не йшов у ворота. У більшості ж випадків самим футболістам «Коло-Коло» бракувало динаміки, енергійності та швидкості для більш ефективного завершення атак.

Попри старанну роботу бездоганного Хайме Вальдеса, попри бомбардирський хист Паредеса (85 м’ячів у 145 матчах чемпіонату за «Коло-Коло»), у багатьох матчах не вдавалося подолати структурні прогалини у побудові гри. Варто було супернику більш-менш організовано відзахищатися, і у «Коло-Коло» не знаходилося ключів до чужих воріт.

Не було з цим проблем, насамперед на своєму полі, у «Атлетику Мінейру». «Індепендьєнте» цілком могли забити більше, аніж один м’яч, «Коло-Коло» винесли дуже авторитетно, а з «Мельґаром» розібралися упродовж перших сімнадцяти хвилин. На відміну від чилійців, у команді Дієго Аґірре і плеймейкер (еквадорська зірочка Хуан Касарес), і голеадор (аргентинець Лукас Пратто) отримували значно якіснішу підтримку від інших футболістів.

Коротка дистанція групового турніру не дозволила остаточно розібратися зі стратегію на виїзні матчі, збагнути чи справді Аґірре свідомо дещо зміщує акценти у бік стриманішої гри. Зовні дії АМ мали у цьому випадку менш збалансований вигляд, але принаймні команда вміло відреагувала на активний початок «Мельґара» та досить впевнено втримала нульову нічию у Сантьяґо.

«Мельґар» встиг викласти усе, що мав за душею упродовж 15-20 хвилин стартового матчу. Щоправда діяли перуанці настільки потужно, що навіть змусили засумніватися у прогнозах, що відводили команді останнє місце. У такому агресивному стилі «Мельґар» домінував у національній першості і здобув титул. Якби «Атлетику Мінейру» не відповів миттєво та переконливо, може у чемпіона Перу додалося б впевненості. А після поразки у першому турі, надалі «Мельґар» грав без надмірних амбіцій.

Група 6

«Торріко торкався м’яча у другому таймі?», — запитав Маріано Клосс наприкінці 89-ї хвилини матчу «Сан-Лоренсо» - «Греміу». Минуло тридцять секунд і бразильська команда забила. Можна говорити про те, що відбувалося у інших матчах, але вилетів СЛ з Копа Лібертадорес саме тоді. У домашньому поєдинку з «Греміу» команда ледь не вперше у сезоні почувалася абсолютно впевнено та комфортно.

Ідеї нового тренера, та ще й такого вимогливого та своєрідного, як Пабло Ґєде, футболісти засвоювали поступово, й так само поетапно вчилися втілювати їх на полі. Проти «Греміу» нарешті все ніби набуло сенсу: переміщення гравців, рух м’яча, створення та використання вільних зон. «Сан-Лоренсо» лише «забув» забити трохи більше. Щоб унеможливити трагічний фінал.

І тому — безглузда, з огляду на характер матчу, нічия й знову занурення у сумніви. СЛ закінчив груповий турнір без жодної перемоги. Такий результат навряд чи є приводом ставити під сумнів концепції Ґєде і вимагати запрошення когось «простішого». Навіть більше, подібні невдачі теж є частиною процесу засвоєння нових ідей. Так сталося, що процес цей збігся у часі зі швидкоплинним та вимогливим груповим турніром Копа Лібертадорес.

Еквадорський ЛДУ починав із впевненої перемоги якраз над «Сан-Лоренсо». І цим обмежився. Той матч залишився єдиною яскравою згадкою на тлі вервечки похмурих результатів. Що у першості країни, що у КЛ. Зараз у команди з Кіто є матчі в запасі, але бачити ЛДУ на останньому місці в чемпіонаті Еквадору дуже незвично.

Під керівництвом Клаудіо Боргі ЛДУ постійно доводилося «винаходити велосипед» ледь не у кожному поєдинку. Апогеєм цього хаотичного пошуку став погром у матчі з «Барселоною» (0:5). Боргі пішов, й керівник клубу Естебан Пас зізнався, що тренер так і не налагодив контакт з футболістами, не знайшов адекватних способів пояснити їм свої вимоги та ідеї. Це звісно хоч трохи пояснило провали ЛДУ у обох турнірах. Та все ж залишило запитання й до босів клубу. Наскільки конкурентоспроможним є зараз склад ЛДУ?

З позитиву: голкіпер Александер Домінгес не перший рік є одним з кращих на континенті. На лівому фланзі захисту впевнено зайняв місце у старті 18-річний Первіс Еступіньян. У півзахисті можна розраховувати на Дієго «Качете» Моралеса та 21-річного Хосе Франсіско Севальйооса, сина легендарного голкіпера, що виграв з ЛДУ Лібертадорес-2008. А хто ще?

Не надто переконливо почав у Кіто уругваєць Браян Алеман, який минулого сезону добре відіграв у «Барселоні» з Ґуаякіля. Чилієць Едсон Пуч востаннє яскраво і стабільно грав ще у Сампаолі в «Універсидад де Чилі». Було це 5 років тому і чи не у найкращий момент кар’єри Пуч раптом поїхав до ОАЕ.

Загальний рівень інших виконавців теж навряд чи був настільки захмарним, щоб в усьому звинувачувати тільки Боргі. Невдача ЛДУ є наслідком роботи «авторського колективу» й проблеми цього клубу наразі здаються дещо глобальнішими, аніж у того ж «Сан-Лоренсо».

«Греміу» виставляв у турнірі дві різних команди. При цьому примудрявся використовувати тих самих футболістів. Справа в тому, що у Аргентині та Мексиці бразильці виглядали так паскудно, ніби просто видавали свою форму на вулицях Буенос-Айреса й Толуки кому попало.

На своєму ж полі у матчі з ЛДУ усе було доладно, охайно й переконливо. Уоллас та Марселу Олівейра старанно сновигали кожен на своєму фланзі, Едінью у центрі відбирав у суперника м’яч разом із залишками хоробрості, Дуґлас та Жуліану витончено роздавали передачі, Боланьйос забивав.

«Сан-Лоренсо», щоправда, настільки боязким гостем не був, тому для виходу до плей-оф підопічним Рожера Машаду довелося везти до Кіто справжніх Дугласа та компанію. Перемога у Еквадорі, сукупно із дивовижним порятунком у Буенос-Айресі, забезпечили друге місце ще за тур до фінішу і домашній матч проти «Толуки» став формальністю.

Тренер «Толуки» Хосе Кардосо брав участь у жеребкуванні групового турніру. Коли його команді витягували трьох переможців трофею, обличчя парагвайця кам’яніло дедалі більше. Якби тоді йому сказали, що поєдинок шостого туру для «Толуки» не матиме значення, якою була б реакція імпульсивного Кардосо? Про що б він подумав?

А вийшло так, що «Толука» здивувала чи не найбільше з усіх учасників. По-перше, не було відчутного контрасту між домашніми та виїзними матчами, по-друге, команда діяла значно енергійніше та агресивніше, аніж у більшості зустрічей чемпіонату Мексики.

Тактично «Толука» теж завжди була готова до конкретного суперника, а не «взагалі». Нейтралізація Дугласа у першому турі лише один з нюансів. У тому матчі мексиканці настільки виразно переважали «Греміу», що виграли навіть удесятьох.

Форварди Енріке Тріверіо та Фернандо Урібе зараз грають може й не так результативно, як у другій половині 2015-го, але кожен з них забивав переможні м’ячі у Копа Лібертадорес. У воротах — один з найкращий голкіперів Мексики Альфредо Талавера. І у захисті, і в середній лінії вистачає досвідчених футболістів, гравців національних збірних Мексики, Парагваю, Перу.

Важливо, що «Толука» серйозно поставилася до участі у турнірі. Іноді мексиканські клуби дозволяли собі випускати у Лібертадорес резервні склади. «Толука» ж поки що грає так, наче жодне інше змагання її зараз не цікавить.

Crónicas del Nuevo Mundo: Copa Libertadores, Групи 3-4

Група 3

Ще одна група у якій болівійська команда мала перемагати у останньому турі, аби вийти до однієї восьмої. Причому на відміну від «Стронгеста» «Болівару» вистачило лише однієї перемоги, щоб зберігати шанси на участь у плей-оф. У матчі з «Расингом» болівійці, яким потрібно було виграти у два м’ячі, досить одноманітно прагнули здолати оборону гостей і забили, таке враження, навіть несподівано для себе самих.

Швидка реакція «Расинга», Рожер Мартінес забив за чотири хвилини після влучного удару Селлеріно, врятувала аргентинців від нервових останніх хвилин.

Половина матчів цієї групи закінчилася внічию, а перемоги, за одним-єдиними винятком, виходили переконливими і за грою, і за рахунком. Причиною розгромів часто була неспроможність візитерів запропонувати щось більше, аніж глуха оборона. Вони притискалися дедалі більше до свого штрафного, забагато простору залишали для маневрів на «ґанку» штрафного майданчика і захисні конструкції елементарно не витримували тиску.

Особливо виділявся у цьому плані «Депортиво» з Калі. На чужих полях колумбійська команда пропустила 15 м’ячів у трьох матчах. Дивовижна безпорадність, що поширюється й на національний чемпіонат. Там на виїзді у «Депора» немає жодної перемоги у шести матчах. На своєму ж полі у матчах Кубка Лібертадорес підопічні Фернандо Кастро добре відіграли хіба що перший тайм зустрічі з «Расингом».

Вже не один рік склад «Депортиво» приємно вражає чималою кількістю цікавих молодих футболістів, але цього разу що їм, що більш досвідченим гравцям не вистачало злагодженості та впевненості. Окремі хороші відрізки, що ніби й натякали на потенціял футболістів зокрема та команди в цілому, були занадто короткими, щоб розраховувати бодай на одну перемогу.

Тому й до скарбнички вражень можна додати лише окремі прізвища. Насамперед йдеться про 22-річного Андреса Роа. Це його другий сезон у основі «Депора» і з кожним матчем у грі Роа з’являються нові деталі, він бере на себе більше відповідальності.

«Болівар» Рубена Даріо Інсуа ефективно розбив «Депортиво» на своєму полі й навіть зачепився за нічию у Колумбії, але у двох інших домашніх матчах атакувальний інструментарій виявився занадто скромним, а на виїзді усе закінчувалося ще десь у першому таймі. Досвідчені Руді Кардосо, Хуан Карлос Арсе, молодий талант Дані Бехарано та інші футболісти так і не встигли повноцінно урізноманітнити гру попереду, яка одразу після появи Інсуа на чолі команди здалася дещо простацькою.

Найконтрастнішою командою групи був «Расинг». Жалюгідна гра на нічию у обох поєдинках з «Бокою» і значно активніші, розкутіші дії у домашніх матчах з «Депортиво» та «Боліваром». Тут тобі й невтомні переміщення та гострі передачі Оскара Ромеро, і грамотна робота у центрі поля Лусіано Ауеда, і бомбардирські здобутки Лісандро Лопеса та Рожера Мартінеса. Двадцятиоднорічному колумбійцю на користь пішла оренда до «Альдосіві» й зараз у його грі значно більше виразності. У дванадцяти матчах чемпіонату та КЛ Мартінес відзначився цього року 6 разів.

У «Боки» упродовж кількох місяців були схожі проблеми із найзапеклішим конкурентом. Як і «Рівер», команда втрачала свіжість у грі. Усе, що приносило титули, механізувалося настільки, що ледь не зовсім зникли вигадка, експромт. Матчі перетворювалися на повинність. Зміна тренера під час групового турніру ще не дала бажаних та миттєвих наслідків. «Бока» і з Барросом Скелотто на чолі більше працює на полі, аніж грає. Звісно і внаслідок цієї праці народжуються певні емоції, а клас окремих виконавців взагалі дарує шедеври на кшталт гола Тевеса «Болівару». У групі з такими суперниками цього цілком вистачило для першого місця.

Та все ж велич «Боки» постійно нагадуватиме про себе. Більш вимогливе ставлення до власної гри має бути головним спонукачем до прогресу та вдосконалення. Тоді й зрозуміліше буде чи стане легендарний у минулому футболіст «Боки» не менш легендарним тренером славетного клубу.

Група 4

Звідусіль чути лише одне: «Найкраще за всіх у цьому Копа Лібертадорес грає «Атлетико Насьйональ». Вони є фаворитом номер один». Щодо фаворитизму поспішати не варто. Скільки цих фаворитів зупинялися вже після перших матчів на виліт. А от з чим не можна не погодитися, то це з оцінкою гри клубу з Медельїна.

Найзбалансованіша команда усього турніру. Рейнальдо Руеда завжди був міцним, грамотним тренером, але до «романтиків» ніби не належав, до «філософів» його теж ніколи не зараховували. Тому виступ «Насьйоналя» стає відкриттям року. Ніхто просто не очікував, що повернення до клубної роботи після тринадцятирічної перерви буде для Руеди настільки приголомшливо яскравим.

Щоб краще пояснити чим саме вражає «Насьйональ» візьмемо, наприклад, Віктора Ібарбо. Ще у молодіжній збірній він діяв на флангах атаки. Попри високий зріст та відповідну тягучість. На флангах його використовували й у Італії. Й Ібарбо доводив, що і швидкість у нього непогана, і з технікою все гаразд, тож він на своєму місці.

Повернення до рідного клубу (це, щоправда, лише оренда) ніби нічого не повинно було міняти у футбольних звичках Ібарбо. Руеда вирішив інакше. У нього Віктор грає у центрі нападу. Забив він у чемпіонаті Колумбії та КЛ аж один м’яч, з пенальті. І водночас його гра просто вражає. Мабуть у жодній команді-учасниці Кубка Лібертадорес немає центрфорварда, що так само ефектно, якісно, невтомно працює на команду. Його не лякає необхідність постійно рухатися, більше того, здається, що він свідомо розширює зону своїх дій. Неймовірний обсяг рухової роботи не «забиває» йому м’язи і у поводженні з м’ячем він зберігає пластичність та м’якість.

Руеді вдалося так налаштувати команду, що навіть гра на іншій позиції збагачує футболіста, а він в свою чергу робить на полі досконалішим увесь колектив. І тоді завдяки Ібарбо вриваються у вільні зони Джонатан Копете та Марлос Морено. 19-річний Морено ще минулого року привернув до себе увагу у чемпіонаті Колумбії, а зараз вже розкривається для більшої авдиторії.

Ще один яскравий приклад — Себастьян Перес. Хуан Карлос Осоріо не розраховував на нього як на стабільного гравця основи й Перес думав про зміну клубу. Але Осоріо пішов до «Сан-Паулу» і у Руеди Перес поступово став одним з ключових виконавців й блискуче дебютував у національній збірній.

Претендентом на перемогу в турнірі в очах багатьох фахівців «Насьйональ» зробила, безумовно, його власна гра. Попереду нова перевірка на міцність. Перевірка, яку не завжди витримували явні фаворити.

Специфічна формула турніру забезпечила «Насьйоналю» ще два матчі з аргентинським «Ураканом». Після автокатастрофи у Венесуелі «Уракан» прожив кілька нервових днів і старт групового турніру для команди Едуардо Домінгеса був не надто простим насамперед з психологічної точки зору. Недаремно вже по завершенні матчу шостого туру Домінгес сказав: «Мало хто вірив, що ми пройдемо далі».

Якраз вірою у власні сили, вмінням не опускати руки «Уракан» і відзначається під керівництвом Домінгеса. У серпні минулого року він раптово закінчив кар’єру гравця й очолив «Уракан» вже за два дні. З ним команда дійшла до фіналу Копа Судамерикана.

На перший погляд, у цієї версії «Ґлобо» ніби й немає магії притаманної «ангелам Каппи». Проте і у теперішньому «Уракані» є футболісти від гри яких перехоплює подих. Рольфі Монтенегро, Алехандро Ромеро Ґамарра, Маріано Ґонсалес. І звісно ж Рамон «Ванчопе» Абіла, який наразі сперечається з Марко Рубеном за звання найкращого форварда чемпіонату Аргентини.

І звичайно ж не можна не згадати Патрісіо Торансо. У венесуельській аварії він та Дієго Мендоса (автор голу, що вивів «Уракан» до групового турніру КЛ) постраждали найбільше. Лише наприкінці березня Торансо повернувся до тренувань й хотілося б, щоб один з найкращих аргентинських футболістів знову виходив на поле найближчим часом.

До останнього туру залишалися шанси на друге місце у перуанської команди «Спортинг Крісталь». Якщо в «Уракані» Домінгес за пару днів перебрався з центра захисту на місце тренера, то Маріано Сосо усе своє життя у футболі присвятив саме тренерській роботі. Уродженець Росаріо, один з молодих послідовників Марсело Б’єльси, Сосо упродовж десяти років працював помічником головного тренера у клубах п’яти різних країн. Зокрема і у «Спортингу». Минулого року він розпочав самостійну діяльність й досить непогано проявив себе у перуанському «Реалі Ґарсіласо».

Тож на початку 2016-го його запросили до одного з найбільших клубів континенту. «Крісталь» Сосо ще не позбувся, принаймні у Копа Лібертадорес, вади характерної як для команд самого Б’єльси, так і його учнів. У них часто дуже малою є відстань від інтесивності до якогось патологічного стану тривоги. Тоді автоматично блокуються найкращі ігрові ідеї й команда стає вразливою.

Якщо ж нерви тримають під контролем, то «Крісталь» здатен на зразки яскравої, мобльної гри. Надихачем її є нев’янущий Карлос Лобатон, який і на схилі свого футбольного віку завжди знаходить нестардартні рішення. З Ірвеном Авілою та Орасіо Калькатеррою у атаці, з Байоном у опорній зоні та Касуло і Родрігесом у центрі захисту, «Крісталь» мабуть міг би розраховувати на кращий результат. Але у найвідповідальніші моменти команда збивалася з курсу і ця нестабільність стала вирішальною.

Найяскравіше це проявилося у матчі у Монтевідео. «Крісталь» вигравав 3:1 до 72-ї хвилини, ще була, хоч і дедалі примарніша, надія на вихід з групи. Принаймні можна було б завершити турнір перемогою. Але «Крісталь» розбила впертість та затятість суперника.

«Пеньяроль» зараз мало схожий на великий клуб, що вигравав колись Копа Лібертадорес. Однак перший матч цього турніру на новому стадіоні клубу не повинен був закінчуватися поразкою. І «Пеньяроль» використав усі запаси garra charrua, щоб забити тричі за 13 хвилин, здобути свою єдину перемогу й залишити останнє місце. Поки що це справді все, що може зробити уругвайський гранд.

Повернення Дієго Форлана, яким би приємним воно не було, підкреслило одну вагому деталь. Він і у 36 є кращим за своїх нинішніх партнерів. Це не так вже й погано, якщо говорити про самого Дієго, але для клубу, що постійно вирощує талановитих футболістів — поганий сигнал.

І все ж «Пеньяроль» не був би грандом, якби не подарував промінчик надії. Саме у останньому турі групового турніру. На полі з’явився 17-річний Федеріко Вальверде. Це ім’я варто запам’ятати.