пʼятницю, 3 червня 2016 р.

Crónicas del Nuevo Mundo: Mexico, Clausura 2016


«Робіть, що хочете, тільки Лігілью не чіпайте», — таким був кілька років тому вердикт мексиканських тележурналістів, що під час трансляції одного з матчів чемпіонату заходилися обговорювати можливі зміни у форматі турніру. Ставитися до плей-оф можна по-різному. Комусь здається, що матчі на виліт після сімнадцяти турів «регулярки» є зайвим випробуванням. І можливо за інших обставин і такі зауваження розглянули б уважніше. Поки ж змістовність матчів плей-оф, запаморочливі сюжети й інтрига справді до останньої секунди є найкращими аргументами на користь Лігільї.

Мексиканський чемпіонат зараз є достатньо збалансованим та кадрово якісним, аби серед вісімки учасників плей-оф майже не було випадкових пасажирів. Потенціял клубів, зокрема фінансовий, дозволяє формувати склади, у протистоянні яких дійсно все можуть вирішити сантиметри.

Не дивно, що за час існування Лігільї з’явилося повір’я про «прокляття суперлідера». Суперлідером називали переможця регулярного чемпіонату. Прокляття ж полягало в тому, що досить рідко ця команда ставала найкращою і за підсумками плей-оф. Ось якою була доля суперлідерів після того, як рівно 10 років тому, у Клаусурі-2006, «Пачука» все ж стала чемпіоном.

Апертура-2006: «Крус Асуль» вилітає у чвертьфіналі. Тобто, поступається восьмій команді за підсумками 17 турів. Клаусура-2007: «Пачука» (знову вони) здобуває титул. Апертура-2007: «Сантос» програє у півфіналі. Клаусура-2008: «Чивас» вілітає у двобої з «Монтерреєм». Апертура-2008: «Сан-Луїс» спотикається у чвертьфіналі. Клаусура-2009: «Пачука» дійшла до фіналу, але програла «Пумас». Апертура-2009: «Толука» зупиняється після першого ж етапу плей-оф. Клаусура-2010: Та сама доля спіткала «Монтеррей». Апертура-2010: «Крус Асуль» — третій поспіль суперлідер, що не може пройти бодай одного суперника.

Клаусура-2011: «Тігрес» доводить цю сумну серію до чотирьох. Хоча тут варто зазначити, що команда, яка стала чемпіоном («Пумас») набрала у регулярному чемпіонаті однакову з «Тігрес» кількість очок. Апертура-2011: Коли вілітає «Чивас»? Звісно ж у чвертьфіналі. Клаусура-2012: «Сантос» нарешті поклав край стражданням суперлідера і виграв чемпіонат. Апертура-2012: «Толука» програє у фіналі. Клаусура-2013: «Тігрес» не витримує напруження дербі вже у чвертьфіналі». Апертура-2013: «Америка» у фіналі, але чемпіоном стає «Леон».

Клаусура-2014: «Крус Асуль» не впорався з «Леоном» у чвертьфіналі. Апертура-2014: «Америка», одна з трьох команд, що набрали 31 очко, здобуває титул. Клаусура-2015: «Тігрес» вилітає у одній четвертій. Апертура-2015: «Пумас» у фіналі лише для того, щоб після двох драматичних матчів програти «Тігрес» серію пенальті.Отже за десять років було лише три випадки з дев’ятнадцяти, коли переможець першого етапу підтверджував свою перевагу і у плей-оф.

У Клаусурі-2016 «Монтеррей» Антоніо Мохамеда випередив усіх аж на сім очок. Такої відчутної переваги у суперлідера не було з 2010 року, коли сам «Монтеррей» фінішував слідом за «Крус Асуль» на відстані у ті ж сім очок. Що цікаво, якраз «Монтеррей» і виграв зрештою Апертуру-2010.

Цього разу, перед стартом чвертьфінальної серії з «Тігрес», «Турко» Мохамед навіть обмовився, що невиграш титулу сприйматиме, як провал. Досить серйозна заява, якщо зважити, хто протистояв «Монтеррею» у першому раунді плей-оф. Чинний на той момент чемпіон, найпринциповіший суперник. «Тігрес» Рікарду Ферретті не один рік є командою збалансованою і потужною. Бувало Ферретті дорікали, що «Тігрес» міг би грати ефектніше, яскравіше, з огляду на розсип талантів під його орудою. Але «Тука» Ферретті насамперед вибудовував команду міцну, з логічною та вчасною взаємодією. І коли усі механізми командної гри працювали, краса з’являлася без зайвих запрошень.

Грандіозна серія двох команд з Монтеррею знову нагадала про невичерпність сюжетів у Лігільї. Чого тільки не бачили ми за останні роки. Навіть гол голкіпера на останніх секундах матчу. І все одно кожна нова сторінка цієї історії захоплює і вражає. Принагідно варто зазначити, що зараз у Лігільї правило виїзного голу взагалі не діє у фіналах, а на попередніх стадіях його застосовують коли матчі закінчуються не із «дзеркальними» рахунками. Тобто, після поразки вдома 1:3, «Тігрес» не влаштовувала перемога з таким рахунком на чужому полі. Тоді б далі пішов «Монтеррей», оскільки він був вище у регулярному чемпіонаті.

«Тігрес» вигравав 2:0 коли дуже сумнівне вилучення у складі команди суттєво вплинуло на перебіг подій і розлютило Ферретті. Його післяматчова прес-конференція вже стала легендою.

Дивні суддівські рішення на користь «Монтеррею» були і другому матчі півфіналу проти «Америки», і у першому фінальному поєдинку з «Пачукою». Хай там як, але команді Антоніо Мохамеда залишалося 17 секунд до титулу, коли прокляття суперлідера нагадало про себе.

«Пачука» у матчі-відповіді фіналу залишилася у меншості на 74-й хвилині. «Монтеррей» вигравав 1:0 (саме з таким рахунком «Пачука» перемогла на своєму полі) і став би чемпіоном якраз завдяки своєму суперлідерству у регулярному чемпіонаті. Арбітр компенсував у другому таймі три хвилини. Зіграно було 92:43 коли Віктор Альфонсо Ґусман забив. Лише другий його м’яч у чемпіонаті Мексики. Щоправда «Монтеррею» він у березні забив у Кубку Мексики. Але той гол залишиться лише рядком у статистиці. А точний удар у фіналі згадуватимуть ще дуже довго.

Попри трагічний фініш чемпіонату варто віддати належне «Монтеррею». У схему 4-4-2 Мохамед заклав стільки сюрпризів для суперників, що іноді абсолютно неможливо було передбачити хто саме стане найбільшою загрозою. Карлос Санчес формально починав на правому фланзі півзхаисту. Але ще у Аргентині, і у «Ґодой Крус», і у «Рівері» він досить цікаво інтерпретував це амплуа. Санчес як типовий крайній хавбек, а займав позицію трохи ближче до центру, вміло маневруючи у різних напрямках, і вдало підтримував взаємодію з фланговим захисником. У фіналі, до речі, найкращий футболіст Південної Америки 2015 року не зіграв. Оскар Табарес вимагав, щоб Карлос прибув до збірної Уругваю без затримок. Натомість наставники збірних Колумбії та Еквадору дозволили зіграти у фіналі своїм футболістам.

Едвін Кардона у «Монтерреї» більше виходив на лівому фланзі, але й бувало, що Мохамед визначав для нього іншу «стартову» позицію. Надалі ж, колумбійський футболіст своїми переміщеннями, передачами, ударами завдавав стільки клопоту супернику, що могла здатися, що на полі мінімум два Кардони.

Ще один динамічний та швидкісний колумбієць — Дорлан Пабон — починав найчастіше другим форвардом, але й його обсяг роботи та зони впливу були значно більшими, аніж можно було очікувати. Ще у «Атлетико Насьйональ» Пабон іноді загравався, занадто брав на себе й заплутувався у власних ідеях. У добре структурованій грі «Монтеррея» йому значно простіше і забивати самому (40 м’ячів у 71 матчі чемпіонату), і асистувати партнерам.

Цікавим тактичним нюансом було й використання Нері Кардосо у опорній зоні. Зрозуміло, що Мохамед робив це тільки за певних обставин, але сама присутність технічного, розумного аргентинця на цій позиції урізноманітнювала атакувальні дії «Монтеррея», коли треба було суттєво посилити тиск на захист суперника.

Хотілося б також виділити 19-річного центрального захисника Сесара Монтеса. Уперше цей футболіст з номером 286 на футболці вийшов у матчі чемпіонату в серпні минулого року. Й відтоді пропустив через травми всього три поєдинки. Ось так спрожогу юний захисник став незамінним у клубі, що може собі дозволити витрачати чималі кошти на придбання гравців.

Без голу Ґусмана оцінки виступу «Пачуки» навряд чи мали б суттєво відрізнятися. У регулярному чемпіонаті команді Дієго Алонсо важкувато було вигравати на виїзді (2 перемоги у 9 матчах), але при цьому різниця забитих та пропущених м’ячів на чужих полях була +1, а у плей-оф «Пачука» усі виїзні матчі закінчила внічию, а вдома здобувала перемоги. Тому назагал враження було б позитивним. Не лише від цифр статистики, а й від стилю «Пачуки».

Після дванадцятого місця у Апертурі-2015 Алонсо повністю змінив лінію оборони. З «Монтеррею» прийшов колумбієць Стефан Медіна, його співвітчизник Оскар Мурільйо перебрався до Мексики з «Атлетико Насьйоналя», з «Лос-Анджелес Ґелаксі» прибув гравець збірної США Омар Ґонсалес, а з «Веракруса» Еммануель Ґарсія. Кожен — футболіст досвідчений, кожен виправдав довіру тренера на усі сто. Разом із «Чивас» «Пачука» найменше пропустила у регулярному чемпіонаті.

Стабільно відіграв захист у чверть та півфіналі. Щодо другого фінального матчу, то проблем було значно більше, й не обійшлося без дивовижних сейвів 43-річного Оскара Переса. Феноменальний ветеран ніяк не хотів прощатися з футболом не завоювавши свій другий чемпіонський титул. Перший у «Конехо» був ще 1997-го у складі «Крус Асуль».

«Пачуку» вже не один рік виділяє чудова робота з молоддю. Наприклад, на останніх чемпіонатах світу Ю-17 та Ю-20 у збірній Мексики було по п’ять футболістів цього клубу. У складі «Пачуки»-чемпіона троє власних вихованців виходили у стартовому складі в середній лінії. 20-річний опорник Ерік Ґутьєррес, атакувальні хавбеки Родольфо Пісарро (22 роки) та Ірвінг Лосано (20). Завдяки цьому тріо гра півзахисту була агресивною, динамічною, з хорошим контролем м’яча.

Лосано взагалі у клубі подобався значно більше, аніж у молодіжній збірній, де він не завжди виправдовував свою репутацію. А от у «Пачуці» увесь його репертуар фінтів, прискорень, ударів можна було побачити у всій красі.

Якщо Лосано виблискував на лівому фланзі, на правому сяяв уругваєць Джонатан Урретавіскайя. У «Бенфіці» він так і не прижився, повернення до Уругваю повернуло й натхнення, тож Алонсо не вагався, запрошуючи свого колишьного партнера по «Пеньяролю» вже до Мексики. У регулярному чемпіонаті Клаусури-2016 Уррета ще частіше виходив на заміну, але у плей-оф став гравцем основи.

Також був колись у «Бенфіці» й аргентинський форвард Франко Хара. Як і у випадку з Урретавіскайєю, перебування у ліссабонському клубі спричинило лише мандрівки по орендах. Алонсо поклав цьому край і знову не помилився. У 31 матчі чемпіонату Хара забив 17 м’ячів. У жодній іншій команді такої результативності у нього не було.

Обидва фіналісти показали у цьому чемпіонаті змістовний футбол. Кожен був би гідним титулу. Драматичний гол Ґусмана знову нагадав, що у чемпіонаті Мексики можна впроваджувати різні новації. Тільки Лігілью чіпати не треба.

вівторок, 31 травня 2016 р.

Crónicas del Nuevo Mundo: Audax


Набирає обертів чемпіонат Бразилії, але хотілося б повернутися у недалеке минуле й згадати команду, яку ми, принаймні якщо говорити про персоналії, вже ніколи не побачимо. Команду, що змушувала переосмислювати деякі, здавалося б непорушні футбольні аксіоми. «Аудакс» з міста Озаску, фіналіст чемпіонату штату Сан-Паулу, заворожував абсолютно алогічною, на перший погляд, грою.

У кожному матчі перехоплювало подих від того, як «Аудакс» виходить з оборони. Безпосередньо у штрафному майданчику цієї команди могли йти у пресинг двоє, а то й троє суперників, атакували вони і воротаря, і польових гравців, і все одно це не змушувало футболістів «Аудаксу» вибивати м’яч аби куди. Наскільки б обмеженим не був простір, перехід від однієї фази гри до іншої мав відбуватися через точний пас партнерові.

Мабуть кожен, на будь-якому рівні, опинявся у ситуації, коли або верещиш сам, або чуєш від інших: «Вибий м’яч!!!» Іноді ця підказка, ще й рясно оздоблена ненормативною лексикою, має адресу, на яку слід м’яча відправити. В аут, у центр, світ за очі, куди завгодно, аби тільки не «обрізатися» біля власних воріт. В «Аудаксі» ніхто не збирався прислухатися до цих порад. Чим більшим був ризик втрати, тим затятіше використовувалися відпрацьовані на тренуваннях схеми.

І ось тут розрив шаблону набував неймовірних масштабів. Адже ми звикли, що навіть серед грандів не кожен дозволить собі діяти таким чином. І за «логікою» менш кваліфіковані виконавці, гравці скромних, на кшталт «Аудаксу», клубів взагалі не мають права на подібні дії. Які ще передачі в ноги, коли один стрімко наближається до тебе, а ще двоє накривають ймовірних адресатів? Вибивай та й годі. Адже у тебе немає швидкості думки та виконання, якими відзначаються найкращі. Що ти тоді можеш запропонувати у скрутній ситуації?

«Аудакс» дав просту, банальну й приголомшливу відповідь — нескінченні повторення маневрів на тренуваннях, доведення їх до автоматизму того рівня, коли серцю може й лячно, але ноги вже все роблять самі. Психологічний аспект є чи не найважливішим у такій роботі. Гравці в «Аудаксі» зібралися хороші, але й зрозуміло, що не суперзірки. Тож тренер мав не просто переконати їх у ефективності цієї «чудернацької» манери, а й зробити так, щоб вона стала для них абсолютно природньою, щоб зник страх помилки, який біля своїх воріт посилюється у кілька разів.

Натомість, з кожним вдалим пасом, з кожним чистим виходом із захисту у геометричній прогресії зростала впевненість футболістів у власних силах. І зрозуміло, що й далі «Аудакс» контролював м’яч дбайливо, гравці рухалися у пошуку вільних зон із зухвальством, що ніби зовсім не відповідало їхньому статусу.

Коли йдеться про те, як компенсувати різницю у класі, індивідуальній майстерності, найчастіше тренери маленьких команд наголошують наче й на усьому тому, що можна було побачити у грі «Аудаксу». Організація, дисципліна, максимальна концентрація. Чого ж тоді саме ця команда виявилася настільки пам’ятною? На відміну від інших вона додала до цього списку один невеличкий предмет. Про який буває забувають навіть ті, хто принаймні формально належить до еліти. Футбольний м’яч. Усе відбувалося навколо нього, заради нього і з його допомогою. І у чвертьфіналі чемпіонату штату був розбитий «Сан-Паулу» (4:1), у півфіналі, у серії пенальті обіграний «Корінтіанс». І лише у фіналі, за підсумком двох матчів, «Аудакс» поступився «Сантосу» (1:1, 0:1), хоча й грав цікавіше та краще.

Помилка є вічною супутницею гри. Можна її боятися й будувати на цьому усю свою філософію. Чекати помилки іншого — теж спосіб виграти футбольний матч. Якби «Аудакс» вдався до цього перевіреного методу, ніхто б команді не дорікав. Рівень виконавців, мовляв, «не той». Але саме у цьому клубі звикли до інших стандартів, до інших підходів. Тому й запрошували три роки тому Фернанду Дініза. Свій стиль роботи він демонстрував до того у інших командах штату Сан-Паулу («Вотораті», «Пауліста», «Атлетику Сорокаба»), тож в «Аудаксі» чудово розуміли чого хочуть.

Коли стиль Дініза порівнювали з тіки-такою, він звертав увагу на те, що у нього голкіпер значно більше задіяний у виході з оборони, є більше ризику, і футболісти частіше міняються позиціями. «Аудакс» справді був значно більш навіженою, більш суїцидною командою, аніж будь-хто з апологетів тіки-таки. «Аудакс» робив те, що такі клуби робити не повинні. Ніколи.

А він робив і на рівні першої команди, і у матчах молодіжного Кубка Сан-Паулу. Ще у поєдинках Копіньї-2014, наприклад, якраз впадав в око рівень ігрової дисципліни. Єдине, що псувало тоді враженя від гри «Аудакса» — надмірна кількість невимушених помилок. Хороші задуми залишалися нездійсненними через неакуратні передачі, брак у обробці м’яча. Команда фонтанувала ідеями й водночас не спроможна була їх якісно втілити. Цього року, у виконанні доросліших футболістів, ці ідеї набули чіткішого малюнку, викарбовувалися на полі виразно і пам’ятно.

Помилки? Без них не обходилося. Інакше б «Аудакс» став чемпіоном штату. А по завершенні турніру команда зникла. Ні, з клубом все гаразд, він існуватиме й далі. Дванадцятого червня «Аудакс» вперше у своїй історії стартує у Серії Д чемпіонату Бразилії. Для команди, що дебютувала у професіональному футболі лише 9 років тому (теж у четвертому дивізіоні, але чемпонату штату), це чудовий прогрес.

Але рухатися далі «Аудакс» буде без героїв Паулістау-2016. Воротар Сідау перейшов до «Ботафоґу», Камашу та Бруну Паулу — до «Корінтіанса», у «Палмейрасі» грає Че-Че, Італу став гравцем «Сан-Паулу», а Юрі — «Сантоса».

Фернанду Дініз зараз тренує «Оесте» у Серії Б. Спочатку йшлося про те, що клуб другого дивізіону орендує увесь «Аудакс», з гравцями та тренером. Але зрештою опинився у «Оесте» тільки Дініз.

Упродовж кількох місяців «Аудакс» доводив, що можна бути скромним, маленьким клубом й давати футболістам здавалося б позамежні завдання. А насправді виявлялося, що вони цілком логічні й виправдані. Хоча б для тих, хто не обмежує себе й прагне опанувати гру у футбол в усій її невичерпності.