Futebol brasileiro: Brasileirão-2009. Підсумки. Частина 5

8 місце: «Греміу»


Коли першу виїзну перемогу у чемпіонаті команда здобуває у 24 турі, дивно не те, що вона мала шанси «на Лібертадорес», а те, що не боролася за виживання. «Греміу» витягнув сезон на своєму «Стадіу Олімпіку» (жодної поразки у 19 матчах).


Варто ж було вибратися за межі Порту-Алегрі, як замість агресивної швидкої команди на поле виходило казна-що. Статистика вражає. Різниця забитих та пропущених +21! Вдома 53 забитих. На виїзді… — 14.


Цьому феномену немає якогось логічного пояснення. Що змушувало «Греміу» зіщулюватися та тремтіти у виїзних матчах? Що заважало вести гру нехай не так само впевнено, як удома, але хоч би у схожій манері? Якщо на ці запитання не знайшли відповіді тренери команди, навряд чи це до снаги стороннім спостерігачам…


7 місце: «Атлетику Мінейру»


Удруге поспіль Селсу Рот зліпив солідну невибагливу команду, що до певного моменту претендує на чемпіонство, але потім, немов засоромившись власної простоти, тихенько забирається геть з очей.


Цікаво, що тихою сапою АМ намагався пролізти у чемпіони вже тоді, коли до команди приєдналися Рікардінью та Корреа. Але, схоже, що Рот так і не зрозумів, як найкраще використовувати їхнє вміння загострити та урізноманітнити гру. «Атлетику» навіть у виграних на фініші матчах (а таких було обмаль) закривався і всього лише хаотично відбрикувався контратаками.


Парадокс, але з менш винахідливим, хоча й старанним півзахистом, АМ грав значно привабливіше та результативніше. Тоді навіть здавалося, що на відміну від «Греміу»-2008 ця команда Рота прагнутиме зробити той крок, який відділяє звичайну простоту від простоти геніальної. Але обвал впевненості у власних силах позбавив навіть того, що вдалося «Греміу» Рота. До Кубка Лібертадорес АМ не потрапив.


5 місце: «Палмейрас»


Фіаско гігантських масштабів. Падіння метеориту викликало б у Бразилії менший подив, аніж втрата «Палмейрасом» лідерства та чемпіонства. Звичайно, можна згадувати травми П’єра та Клейтона Шав’єра, нікому, окрім агентів, непотрібний трансфер Кейррісона.


Але ж «Палмейрас» все одно залишався потужною машиною, здатною розчавити будь-якого конкурента. Та виявилося, що у вирішальний момент, коли якраз і потрібні були сталеві нерви та залізна воля, ця машина почала розпадатися на частини.


Гуркотливе тремтіння цього колись так добре налагодженого механізму заохочувало конкурентів йти у бій дедалі зухваліше. Коли «Палмейрас» програв на своєму полі «Фла», він ще залишився лідером, але лихоманило його вже так, що саме у той день він перестав бути чемпіоном.


Що спричинило такий колапс лідера? По-перше, як і минулого сезону, у найвідповідальніших матчах не зіграв по-лідерськи Дієгу Соуза. Потрібен був хоч хтось, хто допоміг би команді заспокоїтися і вийти з цього істеричного стану. По-друге, з різних причин, але недостатньо якісно відіграли на фініші чемпіонату форварди. Особливо «відзначився» Вагнер Лав.


По-третє, Мурісі Рамалью варто було згадати його друге чемпіонство із «Сан-Паулу». Тоді до нього, тренера, який завжди чимось незадоволений, прийшли лідери команди і попросили спокійніше поводитися під час вирішальних матчів. Натомість вони пообіцяли викластися у кожному з них на 200%. Так воно і сталося. Трохи більше спокою, трохи менше нервів та критики — те, що могло б допомогти і «Палмейрасу».


4 місце: «Крузейру»


Їм потрібно було це зробити. У них залишилася одна важлива справа, яку не вдалося закінчити. І футболісти «Крузейру» з тринадцятого місця піднялися на четверте лише заради того, щоб і наступного року зіграти у Кубку Лібертадорес.


Цього року програли у фіналі й через те, що не грали основою, втратили багато очок у чемпіонаті. (У липні «Кру» навіть завітав до зони вильоту). Відреагували на ці невдачі по-чемпіонськи. В останніх тринадцяти турах «Крузейру» програв лише один матч, та й той команді зі ще більшою мотивацією — «Флуміненсе».


Саме на фініші сезону повертався той плавний, без визубнів футбол, яким запам’ятався «Крузейру» у найкращих своїх матчах 2008-го. Нехай і не було вже у команді багатьох з тих, хто минулого року визначав її обличчя, — Вагнера, Гільєрме, Раміреса, Шарлеса. Але це означає, що Аділсон Батіста зумів прищепити цю гру вже іншим виконавцям, і ця стилістична спадковість допомогла «Крузейру» стрімко надолужити згаяне у першій половині чемпіонату. І якщо Батіста працюватиме й далі, може прислужитися команді під час нової кампанії у континентальному турнірі.


3 місце: «Сан-Паулу»


«Джейсон повертається», жартували журналісти, коли чинний чемпіон видав серію з семи перемог і наблизився до тодішніх лідерів. У цьому порівнянні з героєм фільму жахів правди значно більше, аніж жарту. Якби цей «Сан-Паулу» став чемпіоном це було б не зовсім правильно. Можна, звичайно, захоплюватися силою волі, вмінням вигравати вже ніби програні матчі, але це лише дещиця того, що потрібно чемпіону Бразилії.

Такий «Сан-Паулу» цілком міг би стати першим у європейському чемпіонаті. Але саме цього року, і саме у Бразилії, це було б таким самим тріумфом примітиву, як і перемога збірної Греції на Євро-2004.


2 місце: «Інтер»


Найкраща у більшості матчів гра. Найкращий склад, але не найкращі тренери. (Спочатку Тіте, потім Маріу Сержиу). Останній, коли очолив команду, заявив, що у нього буде суператакувальний «Інтер». У перших чотирьох матчах з Маріу Сержиу команда забила два м’ячі й втратила 8 очок.


Саме тоді, коли тренер, хто б ним не був, мав точніше, акуратніше розпорядитися багатством, що мав у своєму розпорядженні, виникали труднощі, команда втрачала очки і опускалася у таблиці. Якби в «Інтера» був тренер-чемпіон, у Бразилії був би інший тріумфатор.


1 місце: «Фламенгу»


Але тренером-чемпіоном несподівано може й для себе самого виявився Андраде. «Своя» людина, яку у клубі вже давно вважають частиною антуражу, він взяв саме цим «фламенгівським» корінням. Це не завжди і не всюди спрацьовує. Це могло б не спрацювати і тут, якби у складі не було двох видатних гравців, котрі не гірше за Андраде відчувають і розуміють велич «Фла». Деян Петковіч та Адріану. Це, звичайно, не тільки їхній титул, але вони надихали команду на те, що навіть за три тури до фінішу здавалося нереальним.


Пет у свої 37 рухався краще і, найголовніше, розумніше за багатьох «зірок» світового футболу. Адріану не був примадонною, мовчки працював на команду і міг майже не бити по воротах та все одно бути одним із найкорисніших у матчі.


Хоч «Фламенгу» і є найпопулярнішою командою Бразилії, ніхто не очікував від неї боротьби за титул. Адже останнім часом «Фла» боровся не «за щось», а радше «з чимось». Насамперед — з боргами та вильотом до Серії Б.


Може, ще й через це Андраде та його команді простіше було на фініші, коли напруження вирішальних матчів убивало інших, але не клуб, що у пошуках натхнення міг видертися на плечі гігантів минулого. І вони заслужили свою власну славу і своє місце в історії легендарного «Фламенгу».

Futebol Brasileiro: Brasileirão-2009. Підсумки. Частина 4

12 місце: «Сантос»


Королі контрастів. Достатньо погляду на різницю забитих та пропущених, щоб зрозуміти, чому команда, яка так яскраво комбінувала, не потрапила навіть до першої десятки. Здобутки атаки пускала на вітер оборона, порівняно з якою решето — символ надійності. Іноді, навіть коли у матчах «Сантоса» забивали небагато, моментів, як біля одних, так і біля інших воріт, виникало вдосталь.


А якщо Вандерлею Лушембургу, котрий у липні замінив Вагнера Мансіні, на якийсь час вдавалося підтягнути гру у захисті, дивовижним чином блякнула атака, немов відмовлялася працювати на повну потужність без вже звичних проколів оборони.


Причину слабкої гри «Сантоса» у захисті слід шукати у травмах гравців. Спочатку — досвідченого воротаря Фабіу Кости. Хоча й він був не безгрішним у тих матчах, що встиг зіграти, але принаймні він вміє добре керувати діями партнерів і підказувати де і що потрібно зробити. Феліпе Гарсія без проблем би цього навчився, якби не травми центральних захисників. Жоден з них не зіграв у всіх матчах чемпіонату. Тільки-но Феліпе починав розуміти що до чого, як у стартовому складі з’являлася нова пара або ж, залежно від схеми, нове тріо центрбеків. Тож часто він просто покладався на себе самого.


У середній лінії 15 матчів пропустив сильний опорний хавбек Жерману. Родрігу Манша, після переходу з «Курітіби», одразу потрапив до складу, якраз коли травмувався Жерману. Тож до кінця сезону хтось із них двох складав компанію традиційно надійному Родрігу Соуту.


З гравців атаки найяскравіше відіграли Паулу Енріке та Мадсон. Навіть десять м’ячів юного Неймара (шість з яких він забив вже на фініші чемпіонату) не затьмарюють їхньої стабільної гри упродовж майже усього сезону. Щось схоже на спад Мадсон пережив лише тоді, коли Паулу Енріке поїхав на молодіжний чемпіонат світу.


Клебер Перейра як завжди чесно відробляв свій хліб і став найкращим бомбардиром команди, але чотирнадцять м’ячів це не зовсім те, до чого він привчив уболівальників «Сантоса».


10 місце: «Корінтіанс»


Замість того, щоб заохотити команду боротися за титул чемпіона країни, перемога у Кубку Бразилії розслабила «Корінтіанс». Насамперед — керівництво клубу. З легким серцем продали Андре Сантоса, Крістіана та Дугласа. Травми Роналду, Вільяма та Шикау, змушували Ману Менезеса тасувати і без того послаблений склад.


Замість чемпіонату Бразилії-2009 у «Корінтіансі» вирішили сконцентруватися на Копа Лібертадорес-2010. Шкода, бо у своєму оптимальному складі та стані «Корінтіанс» Менезеса був командою здатною і вміло перекрити кисень супернику, і досить симпатично атакувати. Коли ж склад формувався за принципом «з миру по нитці», «Корінтіанс» зосереджувався лише на руйнуванні й стежити за цим було вже не так цікаво.


Дуже добре відіграв сезон Жорже Енріке. Правий форвард у схемі 4-3-3, він, може, й забив всього два м’ячі, але своєю гіперактивністю, проходами та передачами створив чимало моментів для партнерів, і до того ж акуратно та вміло відпрацьовував у захисті.


Непогано розкрився новачок команди Жусілей. Він трохи здав на фініші сезону, але все одно запам’ятався вмінням і відібрати м’яч і організувати атаку.


Дентінью, хоч і забив 9 м’ячів, грав нестабільно; іноді навіть упродовж одного матчу. Що від нього, що від Бокіти варто очікувати значно дорослішої гри вже у новому сезоні.


У аргентинця Матіаса де Федеріко 12 останніх турів пішли на знайомство з командою та новим чемпіонатом. Хочеться вірити, що гравець, котрий цілком здатен бути одним із лідерів команди, розкриється у «Корінтіансі» у всій красі.


9 місце: «Ґойяс»


Минулого сезону Еліу Дос Анжос рятував «Ґойяс» від вильоту. Коли ще на початку вересня «Ґойяс» був другим, захотілося, щоб ця команда реально поборолася за титул. Але провальний жовтень відкинув «Ґойяс» у середину таблиці.


Певною мірою це логічно, бо увесь сезон у «Ґойяса» були проблеми в обороні. Лише три сухих перемоги за чемпіонат багато говорять про здатність команди тримати удар. Це при тому, що «удари» самого «Ґойяса», особливо у деяких виїзних матчах, були напрочуд ефектними. Швидка, мобільна гра в атаці милувала око. Більше за «Ґойяс» забили лише дві команди. Але й пропустили більше лише дві. Обидва аутсайдери.


Латералі команди — Жуліу Сезар та Вітор — постійно були орієнтовані на атаку, тому не завжди встигали повертатися назад, і на флангах залишався простір, який використовували суперники. У цих випадках недопрацьовували й опорні хавбеки — Рамалью та Лео Ліма.


За останні три місяці чемпіонату лише чотири рази відзначився Іарлей, у жовтні «замовк» найкращий бомбардир команди Феліпе.


«Ґойясу» забракло сил, аби втриматися на самісінькій вершині, на фініш свіжішими вийшли інші, а команді Дос Анжоса залишалося вдовольнитися спогадами про зимові переможні серії.

Futebol Brasileiro: Brasileirão-2009. Підсумки. Частина 3

13 місце: «Віторія»


11 місце: «Баруері»


6 місце: «Аваї»


Три команди, що посіли не сусідні місця у таблиці, хочеться «об’єднати», бо кожен з цієї трійці міг би досягти більшого.


Це може прозвучати занадто гучно, але «Аваї», команда, що тільки-но пробилася до
Серії А, цілком могла претендувати на путівку до Кубка Лібертадорес.


Уперше цей «Аваї» довелося побачити на початку минулого року у матчах чемпіонату штату Санта-Катаріна. Команда як команда, ніби нічого особливого.

Наступне «побачення» відбулося вже у першому турі Серії Б. «Аваї» обіграв на виїзді «Парану», а потім лише двічі програв у перших двадцяти двох турах. Що більше вдавалося подивитися гру цієї напрочуд збалансованої, вмілої команди, тим більше було впевненості, що «Аваї» не загубиться в елітному дивізіоні.


І ось на старті цього чемпіонату «Аваї» виграє лише один матч з десяти. У таких випадках завжди важливо, як себе поводитиме керівництво клубу. Чи не піддадуться спокусі поміняти тренера? У «Аваї» витримали, і за місяць з гаком команда піднялася з останнього місця на восьме. Ніяких принципових змін не було. «Аваї» і у перших турах грав гідно, але потрібен був час для адаптації у Серії А.


Коли ж «Аваї» почав перемагати, керівництво отримало винагороду за витримку, а Сілаш та його підопічні — за вдумливу, хорошу гру. Саме невдачі на старті не дозволили «Аваї» як слід поборотися за четверте місце.


«Віторія», як з’ясувалося, з самого початку погодилася б на путівку до Копа Судамерикана, хоча, за певних обставин, могла б принаймні бути серед претендентів на Лібертадорес. Адже до кінця липня «Віторія» трималася у четвірці й випала звідти через одну лише перемогу у 5 матчах.


І все-таки коли на початку серпня команду знову очолив Вагнер Мансіні, впевнені домашні перемоги над «Палмейрасом» та «Інтером» могли бути початком серйозного підйому. У атаці — потужний Рожер та винахідливий Нету Берола, у середній лінії — вічно молодий Рамон та Леандру Домінгес, на правому фланзі — нестримний Аподі.

Цілком достатньо для натхненного фінішного ривку. Але саме натхнення «Віторії» забракло. Чотири поспіль поразки з рахунком 0:1, зовсім непритаманний команді раніше темп та настрій навіть у домашніх матчах. «Віторія» догравала сезон і закінчила його на відстані трьох очок від зони вильоту, хоча насправді виліт команді ніколи не загрожував.


«Баруері» набрав на одне очко більше за «Віторію», і так само більшість з них взяв на своєму полі. Відчутна різниця між трьома командами, про які йде мова, полягає у тому, що «Аваї» значно краще грав на виїзді (21 очко). «Віторія» та «Баруері» на полях суперників виграли по два матчі й на більше не претендували.


«Баруері» — чудовий і рідкісний для Бразилії приклад грамотного розвитку клубу. За двадцять років існування «Баруері» вибрався спочатку до Серії А1 у чемпіонаті штату, а вже потім настала черга Серії А національної першості. Попри те, що у «Баруері» не проти давньої бразильської забавки і часто міняти тренерів не цураються, цього сезону наставник команди, Естевам Соарес, сам попросив його відпустити до «Ботафогу». Без нього команда програвала частіше, і хтозна де б опинився «Баруері», якби Соарес допрацював до кінця чемпіонату. А ще Вал Байяну розподілив би свої 18 м’ячів трохи дбайливіше, замість того, щоб чергувати суперсерії з кількаматчевими посухами.


На своєму модерновому стадіоні «Баруері» дав кілька пам’ятних концертів атакувальної гри. Реактивні, з хорошим ударом латералі Марсіу Карека та Маркос Піментел (шкода, що через травму він пропустив останні три місяці сезону), тонкий плеймейкер Тьяґу Умберту, хитрющий, технічний форвард Фернандінью були зірками цих вистав.


Якщо оцінити рівень команд, що, за винятком «Васку», піднялися з Серії Б, то на перший погляд здається, що «Аваї», «Баруері» та «Віторія» і наступного сезону зможуть уникнути боротьби за виживання і спробувати зазіхнути на щось серйозніше. Що для кого буде «серйознішим здобутком», це вже мають вирішувати керівники клубів. Тим більше, що з «Аваї» пішов Сілаш, а з «Віторії» — Мансіні; поміняються, цілком ймовірно, склади команд. Ось тоді, може, й доведеться зі ще більшою ностальгією згадувати чемпіонат-2009, у якому усі три ці команди могли б злетіти значно вище.