AFC Cup U23: Чвертьфінали

Японія – Узбекистан 0:4

У третьому турі групового турніру японці радикально змінили склад. Теоретично основні футболісти повернулися й здалося, що разом вони не виходили на поле мінімум місяць. Хоча на перших хвилинах саме японська збірна більше володіла м’ячем, надалі ж варто було узбецькій команді спробувати змінити характер гри і — ніякого спротиву.

Спочатку це стосувалося боротьби у центрі. Після 20-ї хвилини збірна Узбекистану вже займала позиції ближче до чужих воріт й почала створювати моменти. А як забили перший, японці взагалі розклеїлися. За вісім хвилин узбецька збірна забила більше, аніж на першому етапі.

Нарешті звільнилися, нехай і не без допомоги суперника, від скутости, що тяжіла над командою у попередніх матчах. І маневри набули довершености, швидкість, точніше, вміння розподіляти та регулювати її у потрібний момент, поєдналася з хорошею роботою з м’ячем. Подвійна заміна японців на початку другого тайму вже нічого не змінила.

Узбецькі футболісти відчули (згадали?) смак до гри й так само, як до перерви, моменти здебільшого виникали біля воріт Ріосуке Кодзіми. Особливо яскраво проявила себе лінія атакувальних хавбеків, які до цього виціджували з себе гру по крапельці, й раптом опинилися на гребені хвилі, коли все виходило органічно та невимушено.

У двох стартових турах японцям нелегко було долати оборону суперників й можна було припустити, що певні проблеми виникнуть із цим проти міцної команди Узбекистану, однак неможливо було передбачити такий колапс. Повнісінька немічність уже після першого пропущеного м’яча. Ані натяку на жорсткішу, агресивнішу роботу в середній лінії.

Катар – Палестина 3:2

Один із найкращих матчів турніру. Не в останню чергу завдяки непоступливости палестинців, але ще й тому, що кожна з команд прагнула вибудовувати свої атаки за певними критеріями й це додавало видовищности подіям на полі.

Команда Палестини робила акцент на швидкому переході на чужу половину. Пошук когось із форвардів довгим пасом, індивідуальні рейди — так здебільшого розгорталися атаки. Натомість збірна Катару могла більше маневрувати у центрі, переводити м’яч із флангу на фланг. Важливим козирем стала гра центрфорварда Альмоеза Алі.

Його грамотні переміщення давали чудові варіянти партнерам, що володіли м’ячем навіть на власній половині поля. Саме звідти віддавав результативну передачу центральний захисник Бассам Хішам, коли рахунок було відкрито. Але окрім точности пасу слід ще й відзначити рух нападника.

І в інших епізодах Алі блискуче «визначав» напрямок передачі, а потім чудово розбирався із захисниками безпосередньо у штрафному.

На початку другого тайму катарці забили утретє й, мабуть, таки вирішили, що це достатньо приголомшило суперника. А палестинці, навпаки, сприйняли це як сигнал до нового прискорення. У цієї команди є свій маневрений та технічний виконавець — Одай Дабаґ — і саме він скоротив відстання, майстерно завершивши стрімку атаку.

А потім цих атак було не менше. Причому, окрім Дабаґа, хорошу швидкість вмикали і Дарвіш на лівому фланзі, й Абу Варда на правому. Вилучення Бассіма трохи пригальмувало палестинців та варто було Дарвішу забити зі штрафного на 87-й хвилині, можливий епічний камбек (з 0:3, удесятьох) навіть на мить здався цілком реальним.

Республіка Корея – Малайзія 2:1

Коли корейці забили у першій атаці, згадався матч збірної Малайзії проти іракців, в якому вони пропустили чотири м’ячі. Тоді не вдалося зупинити комбінаційну гру суперника, й подібний початок чвертьфіналу натякав на схожий сценарій.

Але цього разу малайзійці відреагували значно краще. Не квапилися запускати м’яч уперед, шукали чистий вихід зі своєї половини. Корейці у ці хвилини не пресингували на чужій половині, хоч такі дії стали запорукою успіху в грі з Австралією.

Утім біля власних воріт робота без м’яча була ефективною і якраз тут малайзійці парадоксальним чином починали надмірно поспішати й наважувалися на непідготовлені як слід удари. Корейська команда мала свої відрізки з більшим контролем м’яча, хоча й без особливої наполегливости.

Знадобилася вона у другомі таймі, після того, як Малайзія зрівняла рахунок. І до цього вийшло розважливіше заграти у завершальній стадії й почали з’являтися моменти, а сама комбінація, яку завершував Танабалан, немов підкреслювала прогрес команди упродовж турніру.

Корейцям знову довелося додавати у швидкости й натисливости і не дивно, що у вирішальній комбінації вдалося прорватися у центрі. Ключовою стала швидкість виконання, що миттєво перетворила на недостатньо надійне розташування малайзійських захисників.

Ірак – В’єтнам 3:3 (3:5 по пенальті)

Як не дивно, звіт про цей матч можна було б починати словами «закономірна перемога» й не боятися помилитися, хто б цю перемогу не здобув. Справа в тому, що обидві команди досить чітко визначили свою ігрову поставу ще в груповому турнірі, тож попри очевидний статус фаворита у іракців, йшлося б про те, хто краще втілив усі задуми у конкретному протистоянні.

І у першому таймі переважали в’єтнамці. Важливо було, що дисципліновано команда діяла у всіх фазах гри й не випускала з-під контролю жоден нюанс, що міг би позначитися на перебігу матчу. Це суттєво обмежило мобільність іракської збірної. Несуттєвим був вплив лідера іракців Башара Ресана, погано функціонували фланги. Взагалі грі біля чужого штрафного бракувало звичної плавности. І якби не щедрий подарунок австралійського рефері, навіть важко сказати, як іракці б зрівнювали рахунок.

А в’єтнамська збірна максимально використала свої, значно обмеженіші порівняно із суперником, та все ж можливости заподіяти шкоди обороні опонента. І зробили це зі «спецефектом» — пасом через себе від Фан Ван Дака на Вен Каун Фуона.

У другому таймі мінімалістські, та від цього не менш динамічні атаки збірна В’єтнаму з певною регулярністю організовувала хвилини до 65-ї. Після цього й самі вже опускалися ближче до власних воріт, й суперник прагнув насамперед поліпшити миттєвий перехід до відбирання м’яча, і якраз у ці хвилини іракці повертали його максимально швидко. Тож в’єтнамцям залишалося покладатися на витривалість, якої вистачило до 94-ї хвилини, коли ніхто не зумів завадити височенному Аймену Хуссейну відгукнутися на подачу Ресана з кута поля й оформити дубль.

Ось тут ніби й мала бути завіса. Гідно, мовляв, зіграли, поступилися сильнішому супернику, нічого ганебного у цій поразці немає. А в’єтнамці знайшли сили для атак. Не менш наполегливих, аніж раніше. І після помилки голкіпера на виході Фан Ван Дак додав до своєї результативної передачі забитий м’яч.

Минуло ще чотири хвилини й Ха Дак Чи «скопіював» другий гол Аймена — і попереду в цьому паморочному матчі була вже збірна В’єтнаму. Ще чотири оберти стрілки годинника й воротар іракців щосили запускає м’яча вперед, ніби навздогін часу, що тікає. І настає черга Аймена Хуссейна не лише забивати, а й асистувати. Він чисто вивів Алаа Алі Маві, який вже красиво вражав ворота малайзійців у першому турі групового турніру. На сто двадцять другій хвилині віч-на-віч із воротарем опинився Фархан Шакор. І пробив кволо, ніби й не за сім хвилин до цього з’явився на полі.

У серії пенальті в іракців одразу схибив Ресан. Потім після кожної вдалої спроби вони підбадьорювали голкіпера, але чотири удари поспіль в’єтнамці методично спрямовували м’яч у правий від Ахмеда Басіля нижній кут. Інакше, по центру, пробив Буй Тьєн Йон. Басіль навіть зачепив м’яча, але той все одно опинився у сітці.

AFC Cup U23: Третій тур

Китай – Катар 1:2

Узбекистан – Оман 1:0

Китайці з такою завзятістю чкурнули виконувати план партії, уряду та італійського тренерського штабу, що результати збентежили навіть їх самих. У матчі, в якому перемога була життєво необхідною, рахунок відкрили вже на четвертій хвилині. На початку гри господарі блискуче пресингували. Робили це безпосредньо біля чужого штрафного, точно знаходили момент для атаки гравця, що володів м’ячем. Якби Чжан Юй Нін забив ще й на дев’ятій, катарці могли б і не оклигати.

Натомість, уперше на турнірі опинившись у подібній ситуації, вони мали знаходити рішення швидше. І «раптом» виявили, що довгі та середні передачі, належної, звісно ж, якости, добре допомагають вибиратися з-під пресингу. Також важливо, що катарці не ухилялися від жорсткої боротьби. Навпаки, самі почали її шукати й дедалі впевненіше почувалися після кожного виграного епізоду, яким би звичайним він не здавався.

А от китайські футболісти у ці хвилини почали передавати куті меду, й один фол за іншим створив небажану для них атмосферу. Самі вони стали надмірно збудженими, та й суддя почав реагувати, може, навіть занадто жорстко. Тож з вилученням Хе Чао (мабуть, найлегше прізвіще для італійських наставників), а потім ще й голом Альмоеза Алі, довелося прощатися з пресингом й шукати якийсь альтернативний план на другий тайм.

Попри усі намагання хоч трохи впорядкувати роботу команди, після перерви в атаках господарів емоційного навалу було значно більше, аніж виваженої гри. Що дозволило катарцям добре коригувати ритм поєдинку й зрештою розіграти ще одну результативну комбінацію. Альмоез Алі знову довів свою неабияку вправність у штрафному майданчику.

У цей час збірна Узбекистану почала свій матч згідно з тамтешнім прислів’ям: «Вітер кликати — даремно голос зривати». Хоча якби в іншому матчі виграли китайці, нічиєї могло й не вистачити. Попри таку перспективу, розрахунок узбецької команди був досить простим. Насамперед — не дати розгулятися оманцям. А потім якось і свій забити.

Зробили це після стандарту, у комбінації з чотирма поспіль ударами. Турсунов так-сяк заштовхав м’яч у ворота й можна було знову зосередитися на захисті власних воріт. Як кажуть в Узбекистані: «Якщо потерпиш, зелені плоди достигнуть й перетворяться на солодощі». От вони й терпіли.

Оманці ще трохи додали порівняно з першим матчем, але так само бракувало швидкости біля штрафного майданчика. Проти настільки уважного суперника це було особливо помітно. Хороший момент вдалося створити лише на 84-й хвилині, але Моса Юсуф не дотягнувся до чудового пасу Абдулазіза. Тож довелося прощатися з турніром, не забивши жодного м’яча.

Таїланд – Палестина 1:5

Японія – КНДР 3:1

Абсолютно невиразна збірна Таїланду в цьому матчі розвалилася на очах. То хоч якось вдавалося зберігати порядок у захисті, а тут варто було Фаннуну красиво забити здалеку, як тайці вирішили позмагатися у моці атак. Вода на млин палестинцям, яким потрібно було забити якомога більше, в розрахунку на поразку корейців.

Програла збірна КНДР матч, у якому суперники не спокусилися можливістю розписати нічию, що виводила б обох до чвертьфіналу. Попервах більше часу проводила в атаці корейська команда, потім потроху дедалі ближче підбиралися до чужих воріт японці.

Варто відзначити, що перший м’яч своєї команди Янаґі забив коліном, причому відскок був якнайнеприємнішим для голкіпера. Але ще більше «пощастило» Кан Чжу Хьоку, коли він парирував пенальті, а м’яч відскочив від штанги йому в спину й залетів у ворота.

І це якраз тоді, коли відставання було мінімальним й ще можна було сподіватися на бажаний підсумок.

Японцям у цьому турі було дещо простіше розігрувати багатоходові комбінації. Команда трохи швидше створювала вільний простір й енергійніше проходила до штрафного майданчика. Особливо яскраво це, звісно, помітно в епізоді, що завершився голом Мійоші.

Ірак – Йорданія 1:0

Саудівська Аравія – Малайзія 0:1

Двічі поспіль збірна Йорданії випускала перевагу в рахунку. Тому в матчі з найкращою командою групи замість того, щоб спокійно дограти перший етап, потрібно було обов’язково виграти, щоб не залежати від додаткових підрахунків. Водночас нічия іракців у другому турі означала, що й для них цей матч не був формальністю. Тож усі традиційні зразки блискучої командної гри фаворит продемонстрував ще у першому таймі. Особливо ефектною вийшла комбінація на 34-й хвилині, коли захист суперника класично «розкатали», та не зуміли поставити крапку.

На відміну від аравійців, що зробили все, аби нейтралізувати атаку іракської збірної, йорданці шукали свій ритм, прагнули не втрачати динаміки гри в обидва боки. Наприкінці першої половини навіть можна було сказати, що відчутної переваги в іракців вже не було.

Але після голу Башара Ресана у збірної Іраку з’явилася найважливіша й найпотрібніша у цьому випадку перевага. І потім розпоряджалися нею економно, без очевидного акценту на постійні атаки, і з дуже холоднокровними діями в обороні аж до традиційно нервових останніх хвилин, коли ледь не забили у власні ворота на 86-й, та впоралися з небезпечним ударом Халіда Аль-Дардура у компенсований час.

У паралельному матчі так само вперто йшли вперед на останніх хвилинах аравійці. Дуже довго розрізняло команди лише те, де саме вони втрачали м’яча. Обидва суперники помилялися у передачах, обом не вистачало більш злагоджених дій, аби частіше бити по воротах.

У цьому хаосі малайзійці зуміли одного разу розіграти все як слід, тож зрозуміло, що по перерві згрупувалися біля свого штрафного. Аравійцям вдалося покращити розташування в атаці, трохи швидше почав рухатися м’яч, однак команді, що так вправно заважала грати Іраку в минулому турі, забракло власного креативу.

«Є відкриті гравці, треба краще приймати рішення», — кричав аргентинський наставник аравійців. І якраз кращих рішень не було. Атаки розвивалися шаблонно, похапцем. Навіть штурм на останніх хвилинах був занадто кволим й більше залежав від того, чи свисне суддя після чергового падіння у штрафному.

Республіка Корея – Австралія 3:2

Сирія – В’єтнам 0:0

Жахливий перший тайм австралійців. Необхідність брати три очки призвела до сумбурних дій вже у виході з оборони. Корейці блискуче розташовувалися позиційно й не тільки часто й швидко перехоплювали м’яч, а й симпатично атакували. Оборона збірної Австралії елементарно не встигала перекрити усі зони, й корейці користалися цим вільним простором, переконливо розігруючи одну комбінацію за іншою.

Якщо ж австралійцям вдавалося наблизитися до чужих воріт, то суперник вміло блокував фланги, позбавляючи команду Анте Мілічіча навіть можливостей виконати подачу.

Другий тайм проходив вже за зовсім іншим сценарієм. Корейська команда відійшла ближче до власних воріт й австралійці почали значно краще розганяти свої атаки. З 52-ї до 95-ї хвилини вони створили більше десятка моментів. У двох випадках м’яч побував у сітці, у деяких інших не перетинав лінію воріт лише якимось дивом.

Корейці мають дякувати Лі Гин Хо за впевненість, із якою він реалізував вихід сам-на-сам на 65-й хвилині. Інакше матч міг би увійти до історії, як один із найпам’ятніших камбеків збірної Австралії.

У іншому матчі туру обов’язково виграти мали сирійці. І збірна В’єтнаму десь до хвилини сімдесятої робила усе, щоб не спростити завдання супернику.

В’єтнамці не притискалися, постійно йшли в атаку значно більшими силами, аніж у попередніх поєдинках. Простий контроль м’яча вже відсував гру від воріт Буй Тьєн Йона.

Помітнішим став тиск сирійської збірної у останні хвилин п’ятнадцять. Ось тут вже були причини хапатися за голову і в центрфорварда Мухтаді, й у хавбеків Муханаеха та Анеза.

AFC Cup U23: Другий тур

Узбекистан – Китай 1:0

Загальне враження другого туру — більшість команд прагнула насамперед покращити дії у захисті. Хтось — суттєво, а хтось намагався позбутися помилок, що зіпсували більш-менш пристойний рівень гри в обороні.

А от збірній Узбекистану поліпшувати слід було роботу в атаці й вже на перших хвилинах було зрозуміло, що саме на це команда налаштована. Чотири удари за 15 хвилин, один з них став результативним. З’явилися, нарешті, енергія та чітка спрямованість на ворота.

Водночас не гірше, аніж у першому турі, виглядали без м’яча. І це вже створювало серйозні проблеми китайцям. У стартовому маті господарям турніру достатньо було лише трохи натиснути, щоб оборона оманців почала тріскатися, а цього разу спротив був значно кращий.

Тож спроби атакувати флангами ніяк не призводили до бажаного результату. Навіть подати до штрафного не завжди вдавалося. Тільки на 45-й хвилині Яо завдав небезпечного удару головою. А у другому таймі про це можна було лише мріяти. Або ж боротьбу в повітрі вигравали захисники, або ж передачам бракувало точности

Є ще один спосіб все ж довести атаку до удару в таких ситуаціях, однак і підібрати м’яч біля свого штрафного узбецька команда господарям турніру не давала. Тож підключень з другої лінії, таких ефективних у попередньому матчі, теж було обмаль.

Оман – Катар 0:1

Оманці все ж додали порівняно з жахливим поєдинком проти Китаю. І у боротьбі за м’яч, і у виборі позиції в захисті. Й це стало базою для власних спроб щось створити попереду. До перерви не було відчутної присутности біля чужого штрафного.

Кращі лінії пасів почали вимальовуватися з появою на полі Азана Аль-Тамтамі (команда перейшла при цьому на 4-3-3). Навіть дивно, що десятий номер з «Алавесу» не виходив раніше. Усіх цих зусиль не вистачило для створення небезпечних моментів, та принаймні певний прогрес був помітний.

Збірна Катару знову ніяк не могла вирішити, що саме робити у другій фазі переходу від оборони до атаки. Робота з іспанськими наставниками є, поза всяким сумнівом, корисною, тільки от розташування опорника між двома центральними захисниками на початковій стадії не є якимось магічним маневром після якого усе інше відбувається автоматично. Якраз з продовженням, з його ідейною повністю є проблеми.

Достатньої ширини в атаках катарців не було, а у другому таймі робота на чужій половині поля їх вже не цікавила.

Гол вдалося забити завдяки хорошій взаємодії центрфорварда Альмоеза Алі та Акрама Афіфа. З його досвідом (все ж пограв навіть у Прімері) Афіф мав би виділятися у цій команді значно виразніше. Але поки що він нагадує про себе вряди-годи. Можливо й він сам, і команда ще зможуть додати упродовж турніру.

Палестина – КНДР 1:1

Відкрили рахунок палестинці після помилки захисту, але вже до цього створювали хороші моменти завдяки мобільним та наполегливим атакам. У ці 15-20 хвилин вони суттєво переважали суперника у рухливості та точності передач.

Порівняно з першим матчем Айман Сандука перевів з нападу до півзахисту Мохаммеда Ель-Кайєда, а на лівому фланзі вийшов Мохамед Дарвіш. Обидві перестановки позитивно позначилися на атаках команди.

Корейцям, на противагу матчеві з Таїландом, ніяк не вдавалося встановити чіткий зв’язок між лініями. Навіть коли вони більше почали володіти м’ячем.

Палестинська збірна поступово згортала активність попереду й зосередилася на утриманні переваги. І може б навіть впоралася з цим завданням, якби не найкращий автогол сезону. Мохаммед Рашид допоміг супернику, що у першому таймі ще міг щось зробити біля чужих воріт, а у другому атакував без особливого успіху й невідомо чи спромігся б забити сам.

Цілком можливо, що палестинці отримали б більше, якби активніше йшли вперед не лише після пропущеного м’яча, а й раніше. Зрештою тільки у них були нагоди відзначитися на останніх хвилинах матчу.

Таїланд – Японія 0:1

З тринадцятої до двадцять другої хвилини японці чотири рази загрожували воротам. А потім — нічого аж до вісімдесят восьмої, коли Таґава пробив у штангу. Увесь цей час японці ретельно комбінували та ніяк не могли опинитися на зручних для удару позиціях. Суперник, що перейшов у цьому матчі на схему з трьома центральними захисниками, методично зупиняв одну атаку за іншою й схвильовано стежив за відліком хвилин. Зовсім трохи не дотягнули до нічиєї. (На щось інше команда Зорана Янковича навряд чи могла розраховувати). Свій другий м’яч у чемпіонаті забив центральний захисник Ко Ітакура. Ніхто окрім нього у японців не відзначався.

Малайзія – Йорданія 1:1

Без свого бомбардира Бахи Файсала йорданці висунули вперед атакувального хавбека Ахмеда Аль-Реяхі й забезпечили йому хорошу підтримку з глибини. Для цього використали схему 4-3-3. (Чого ж ще чекати від англійського фізрука та бійбіжишника?). Швидкість суперника створювала чимало проблем обороні малайзійців, які не знали звідки чекати наступної загрози. Гол на 15-й хвилині був цілком логічним

Чого не скажеш про подальшу поведінку збірної Йорданії. Поступово вони дозволили супернику відсунути гру далі від його воріт та ще й «організували» пенальті у власні.

За нічийного результату Йорданії вже не вдалося хоч трохи наблизитися до гри, яку демонстрували на початку матчу. Натомість малайзійці точніше діяли в захисті й навіть спробували, хоч і без особливого успіху, старанніше проводити власні комбінації.

Саудівська Аравія – Ірак 0:0

Аравійці добре підготувалися до матчу. І розташування гравців, й рух в обороні мали одну мету — максимально обмежити простір на своїй половині, позбавити іракців можливості комбінувати на швидкості.

Кожен футболіст збірної СА сумлінно виконував своє завдання й захист спрацював бездоганно. Щоправда така зацикленість на маневрах опонента залишила самих аравійців без хоч би якихось атакувальних ресурсів. Та вони навряд чи цим переймалися. Бо два перспективних штрафних наприкінці матчу виконали так, ніби просто потрібно було вибити м’яч якомога далі.

Іракці постійно шукали як здихатися набридливих опікунів. Чітко закріплені зони були у гравців цієї команди лише коли треба було перейти до захисту. В атаці рухалися багато, без хаосу та все ж не вистачало більш точної роботи з м’ячем, аби бодай раз прорвати насичений захист.

В’єтнам – Австралія 1:0

Ротацією в таких турнірах тренери користуються в останньому турі, якщо вже вдалося гарантувати вихід з групи. Анте Мілічіч вирішив зробити зміни у другому матчі. Це не надто вплинуло на загальний малюнок гри австралійців. Була й ретельна підготовка атак, й постійний тиск на флангах. Різниця, й суттєва, була у тому, що і як відбувалося у штрафному майданчику суперника. Ось тут звісно Дені Юріч не став гідною заміною Джорджу Блеквуду.

В’єтнамці, в свою чергу, відзахищалися дисциплінованіше, аніж у першому турі. Не було відвертих позиційних помилок і «зайвого» простору австралійці не отримали. Атаки ж було так само різкими та добряче попсували нерви фаворитам у останні 10-15 хвилин першого тайму, а у другому Вен Куан Хай знову забив хорошим ударом з середньої дистанції. Цього разу допоміг і невеличкий рикошет від захисника (Александара Шушняра).

Блеквуд, після виходу на заміну, ще влучив у перекладину, але випускати перевагу вдруге поспіль в’єтнамці не збиралися.

Сирія – Республіка Корея 0:0

У цій грі було перше вилучення турніру. Щоправда другу жовту Кім Мун-Хван отримав на 91-й хвилині й сирійці не встигали скористатися чисельною перевагою. Ще питання, як би вони нею розпоряджалися, коли б мали більше часу. Справа в тому, що довгий контроль м’яча обтяжував збірну Сирії. Вони прагнули прискорювати свої атаки за першої ліпшої нагоди, намагаючись заскочити зненацька оборону корейців.

Команда Кім Бон-Ґіля атакувала розважливіше й мала ті ж проблеми, що й збірна Японії. М’яч багато рухався коло та навколо, і вкрай рідко опинявся безпосередньо у штрафному майданчику. Відправити його туди можна було хіба що з допомогою стандартів. У другому таймі корейці спробували додати у швидкості й частіше били з-за меж штрафного, однак марно.