Mundial Sub20: Команди, що вилетіли після групового етапу

Позаду ще один молодіжний чемпіонат світу. Час зібрати докупи враження від усіх матчів турніру й трохи написати про кожну з команд. Спочатку — про тих, хто вилетів після групового етапу. Однак до цього слід згадати про найголовніше нововведення цього Мундіалю.

Уперше у матчах під егідою ФІФА настільки масштабно використовували відеоповтори. Назагал експеримент був успішним. Лише двічі залишилися певні сумніви, щодо пенальті, призначених відеорефері. Особливо у півфіналі Венесуела – Уругвай. Щоправда слід зауважити, що у таких ситуаціях повторів давали вкрай мало. Ніби ФІФА порадила режисерам трансляцій не розбещувати глядачів аналізом епізоду з усіх можливих ракурсів. І нехай це має хоч якийсь сенс у суперечливих ситуаціях, значно важче було зрозуміти відстуність повторів небезпечних моментів у інших випадках. Вихід сам-на-сам могли спокійно «забути» показати знову. Тож якість роботи режисерів виявилася не надто високою. Принаймні точно недостатньою для змагання такого рівня. Як, власне, й якість гри більшості збірних, що розпрощалися з чемпіонатом вже після трьох матчів.

Вануату, 0–0–3, 4:13, четверте місце у групі

Попри поразки у всіх трьох матчах (єдина команда, що не набрала жодного очка), попри розгром у поєдинку з Венесуелою (0:7), збірна Вануату сподобалася. Хоча коли у першому турі мексиканці швидко забили двічі після двох жахливих помилок голкіпера, здавалося, що представник Океанії отримуватиме не менше десяти у кожному матчі. Аж поки не стало зрозуміло, що ця збірна не збирається сидіти у глухому захисті й вибивати м’яча аби куди. Наскільки дозволяв рівень гравців, підопічні Деяна Глушевича намагалися старанно вибудовувати свої атаки. За цих обставин мали змогу проявити себе найкращі виконавці збірної Вануату: плеймейкер Бонґ Кало та форвард Роналдо Вілкінс. Саме вони зрештою вразили ворота мексиканців, й кожен гол виглядав цілком закономірно. Випустили нічию у компенсований час, коли сил залишилося обмаль.

Ще яскравіше збірна Вануату зіграла проти німців. Найбільше вразило розташування лінії оборони. Високий пресинг такого штибу, здавалося б, не для скромної команди. Ризик, мовляв, занадто великий. Глушевича це не зупинило, футболісти теж намагалися не піддаватися магії імені суперника, тож підсумковий результат (2:3) можна вважати цілком прийнятним.

Перехід Австралії до азійської Конфедерації дає можливість розвиватися й боротися за вихід на чемпіонати світу командам Ю17 та Ю20, які раніше про це навіть не мріяли. Два роки тому перемогу в групі здобула збірна Фіджи, зараз хороше враження залишила команда Вануату.

До речі, на чемпіонат світу Ю17, що відбудеться в жовтні, пробилася збірна Нової Каледонії.

Гвінея, 0–1–2, 1:9, четверте місце у групі

Автором єдиного м’яча збірної Гвінеї став англійський захисник Фікайо Томорі, який дуже «вдало» віддав назад голкіперові з центра поля. Це є найкращою характеристикою гри гвінейців у атаці, особливо у завершальній стадії. У тому ж матчі з Англією тільки у другому таймі команді вдалося наладгодити більш-менш чітку взаємодією в атаці, коли з’явилися мобільність, кращий контроль м’яча й прискорення у потрібний момент. У такій грі непогано себе почував Умар Туре з «Ювентуса», футболіст динамічний, з хорошим баченням поля.

У більшості випадків грі біля чужого штрафного якраз бракувало координації, вчасних підключень із глибини або ж вчасних передач. Жюль Кейта, бувало, настільки захоплювався дриблінгом, що був готовий обвести себе самого. У матчі з Аргентиною, коли ще залишалися шанси вийти з групи, гвінейці розклеїлися насамперед психологічно й опустили руки ще у першому таймі.

Попри не надто вдалий результат, слід зазначити, що на юнацькому та молодіжному рівні у гвінейців вийшов непоганий цикл. Команда зіграла два роки тому у чилійському Мундіалі Ю17 і поїде в жовтні до Індії на новий ЧС у цій віковій категорії. Три поспіль турніри є чудовим показником для країни, що на чемпіонат Ю20 вийшла лише вдруге в історії (вперше з 1979 року), а у Ю17 не грала до 2015-го двадцять років.

В’єтнам, 0–1–2, 0:6, четверте місце у групі

Ніяк не уникнути порівняння з мурахами. Невисокі, рухливі, працьовиті футболісти старанно сновигали по всьому полю й, можливо, заслужили бодай двічі вразити ворота суперників. Справді, за обсягом виконаної роботи мало хто міг би конкурувати з в’єтнамцями, зовсім інше — якість цих дій, особливо перед чужими воротами.

Проти Нової Зеландії атакували чіткіше за опонентів, не плуталися у переміщеннях під час руху вперед, доправляли м’яч на позиції для ударів, а от потім він летів куди завгодно, але не у сітку. Особливо прикрим був невдалий удар Хоан Вена на 86-й хвилині, коли до воріт було метрів сім й ніхто вже не міг завадити.

Примітною ознакою цієї команди було те, що один футболіст міг у різних матчах зіграти на різних позиціях, причому не обов’язково тільки в одній лінії. Тан Тай Хо у двох турах діяв на правому фланзі оборони, а у іншому вийшов на позиції опорника. Хоан Нам Луон, натомість, окрім опорної зони, виходив із перших хвилин ще й у лінії атакувальних півзахисників.

У заключному матчі групового турніру в’єтнамці дуже добре пресингували у першому таймі, що логічно зумовлювало миттєвий перехід до атаки. Однак атаки без завершення були нічого не варті, а от коли у другому таймі в’єтнамська збірна опустилася ближче до своїх воріт й більше діяла на стримування суперника, шанси на перемогу, що давала б можливість виходу до плей-оф, стали зовсім примарними.

Південна Африка, 0–1–2, 1:4, четверте місце у групі

Той випадок, коди дуже багато залежало від стартового матчу. Прорахунки у захисті призвели до поразки від японців, хоча у першому таймі саме збірна ПАР діяла цікавіше, різноманітніше. У ці хвилини сподобалася гра півзахисника Табо Селе. Він добре рухався у центральній зоні, опинявся і на позиції опорника й ближче до атаки, і, найголовніше, виконував дуже хороші передачі, що суттєво загострювали гру. Саме після його пасу було відкрито рахунок.

Натомість у двох наступних матчах вплив Селе суттєво зменшився (більше виділявся Лютер Сінґх), і команді в цілому бракувало стабільності для того, щоб регулярніше створювати загрози чужим воротам. Команда ніби й прагнула контролювати м’яч, маневрувати біля штрафного суперників, однак італійцям поступилися в динаміці, у вмінні керувати швидкістю своїх атак. А з уругвайцями посереднім вийшов перший тайм, коли колективної гри майже не було. Додали після перерви саме завдяки кращій взаємодії попереду, створили кілька моментів, але і цей матч підтвердив загальне враження. У найкращих відрізках, може, іноді й не вистачило везіння, але перепади були занадто серйозними, щоб розраховувати на більше, а помилок у захисті припускалися за будь-яких обставин.

Еквадор, 0–2–1, 4:5, четверте місце у групі

Один із найгучнішних провалів турніру. За добором виконавців еквадорці аж ніяк не повинні були посісти останнє місце. Якщо на чемпіонаті Південної Америки Еквадор поступово додавав у комбінаційності, то зараз, навпаки, після відмінного старту (2:0 проти США вже на сьомій хвилині) гра ставала дедалі більш «вичищеною», позбавленою розмаїття в атаці.

Із Саудівською Аравією у другому турі еквадорці зіграли монотонно, навіть зміни напрямку атаки не дивували захист суперника, бо все відбувалося занадто шаблонно. Еквадорці невдало займали позиції для швидшого продовження комбінацій. Не спрацьовували й довгі передачі, які стали в нагоді під час континентальної першості. Заключний матч проти Сенегалу взагалі був ідейно одним із найбідніших у чемпіонаті. Безбарвна гра, у якій еквадорцям бракувало лідерів, бракувало чітких ідей у атаці.

Дуже слабко провів чемпіонат Браян Кабесас. Футболіст, який ще рік тому виблискував у Копа Лібертадорес, лише раз вийшов на заміну у складі «Аталанти». Кому потрібні такі переходи? Що йому дав цей «досвід»? Він міг спокійно опинитися у сильному клубі Аргентини чи Бразилії й грати регулярно. Замість цього — втрачений сезон й наразі непевні перспективи.

Ненабагато краще зіграли форварди. Усі вони — і Ліно, і Коросо, і Кайседо — ніби й виконували певний обсяг роботи, якось позначали свою присутність у штрафному, одначе у контексті дій усієї команди це, по-перше, не завжди було помітно, а по-друге, кожному з них не вистачало холоднокровності, аби завдати завершального удару в тих епізодах, коли біля чужих воріт щось таки вдавалося створити (йдеться насамперед про останні хвилин 15 матчу з Саудівською Аравією).

Ондурас, 1–0–2, 3:6, третє місце у групі

Ключовим став матч із Новою Зеландією. Після цілком прогнозованої поразки від французів саме він мав визначити фаворита у боротьбі за друге місце. І новозеландці забили вже у першій атаці. Зрозуміло, що після цього саме ондуреньйос більше володіли м’ячем. Намагалися прорватися і флангами, і через центр, однак усі ці спроби були марними. М’яч вкрай рідко потрапляв до штрафного майданчика новозеландців.

Ще один психологічний удар для команди Карлоса Табори — третій гол суперника, забитий за шість хвилин після того, як вдалося скоротити відставання. Надалі, попри незмінну перевагу у володінні м’ячем, вже не було елементарної впевненості для того, щоб зіграти рішучіше, наполегливіше.

Навіть у матчі з В’єтнамом забити вдалося лише коли суперник відчутно втомився, а до того більш цілісно діяли саме азійські футболісти. У чемпіонаті КОНКАКАФ, проти команд рівня аж ніяк не вищого за двох суперників по цій групі, Ондурас грав збалансованіше, краще захищався. У фіналі континентальної першості американцям поступилися лише у серії пенальті.

А ось на чемпіонаті світу саме надійність у обороні втратили, а от атака і не була настільки потужною, щоб компенсувати помилки позаду.

Іран, 1–0–2, 4:6, четверте місце у групі

Перемогли у першому турі, у другому вигравали 2:0 ще на 49-й хвилині, у третьому пропустили вирішальний м’яч на 86-й. Тож, здавалося б, могли сподіватися на кращий результат. Насправді ж, особливо у матчах із Замбією та Португалією, перевагу в рахунку іранці отримували завдяки точним діям у окремих епізодах, але в цілому їхня гра не надто вражала й в обох матчах вони думали тільки про збереження переваги в рахунку.

Неминуче у таких випадках додаткове психологічне навантаження позбавляло команду розкутості, результат тиснув аж занадто й іранці не могли розподіляти ігровий час між різними зонами, як у першому турі. Тоді, хоч матч і не був надто виразним, принаймні вдавалося з більшою регулярністю перетинати центральну лінію, готувати передачі до штрафного майданчика і зрештою забити переможний м’яч.

Запам’ятався ж Іран командою занадто зіщуленою. Якщо й були у її складі яскраві особистості (наприклад автор трьох м’ячів Реза Шекарі), проявити себе більше у такій сірій команді було майже неможливо.

Аргентина, 1–0–2, 6:5, третє місце у групі

Можна втішати себе, що у матчі з Англією вони «не заслужили» програти з великим рахунком. Можна знайти причини неталану в матчі з корейцями. Можна навіть згадати, що поки Саудівська Аравія програвала в останньому турі США, аргентинці ставали учасниками однієї восьмої. А ще можна, і не без підстав, заявити, що вони ж грали краще, аніж у чемпіонаті Південної Америки.

Тільки йдеться все ж про Аргентину, а не про Парагвай чи Перу. Про Аргентину, хай їй грець. Країну, що вигравала молодіжні Мундіалі частіше за інших, що домінувала у цій віковій категорії не лише за результатами, а й за якістю гри. А зараз треба шукати «позитив» у черговому фіаско.