"Індепендьєнте" Аріеля Холана. Перша перемога.

Федеріко Булос працював на радіо «Континенталь» на матчі Копа Судамерикана «Індепендьєнте» – «Альянса». Господарі особливо відчайдушно прагнули забити у другому таймі. У одному з моментів м’яч влучив у сітку з зовнішнього боку. Однак Булос побачив дещо інше й запустив традиційне південноамериканське «gooooooooooooooool», аж поки не збагнув, що помилився. Після матчу він зайшов до кабіни каналу Fox й запитав у Себастьяна Віньйоло: «Ти теж кричав?».

— Ні.

— А я кричав. Щоправда недовго. Може, ніхто й не помітив.

Помітили. Й не забули поглузувати.

Примітно, що такий казус стався на матчі «Індепендьєнте». Є в цьому певний символізм. Страждання команди біля чужих воріт уже не перший місяць дивують, бентежать, доводять до сказу. Після чотирьох точних ударів у перших трьох турах цого чемпіонату в наступних чотирнадцяти забили сім. Й моменти ніби створювали, а на результатах це суттєво не позначалося. Команда потрапила в замкнене коло. Аби відновити впевненість, потрібно було забивати, а для цього необхідна впевненість. У нервовій атмосфері кожна помилка дратує значно більше. Після поразки ледь не кожне рішення здається хибним.

У такій системі координат існує чимало аргентинських клубів. Украй рідко можна зустріти серйозні проекти. На кілька років, зі спокійною та стабільною роботою тренера. Донедавна вважали, що винні в цьому короткі чемпіонати. Мовляв, це вони формують таку модель поведінки президентів клубів, адже результат потрібен негайно.

Перейшли на монструозний турнір із тридцяти команд, а проблема не зникла. Серії невдач, як і раніше, спричиняють свербіж у власників клубів. І тренери йдуть у відставку з тією ж швидкістю, що й у часи Апертури та Клаусури.

В «Індепендьєнте» у XXI столітті жоден тренер не пропрацював бодай півтора року. За цей період «Інде» виграв Апертуру-2002 та Копа Судамерикана 2010-го й встиг провести «екскурсійний» сезон у другому дивізіоні.

Потяг до скороздрілих прожектів не є чимось чужородним для аргентинського суспільства. Країна пройшла через нескінченні вйськові перевороти та перемоги популістів на виборах. Тож чому б це не віддзеркалювалося у футболі? Та на відміну від інших епох зараз є ще один негативний фактор. Сарана з «великих» європейських клубів ось вже років 15-20 живиться на родючому аргентинському ґрунті з особливим нахабством. Це вже потроху призводить до серйозних проблем у юнацькій та молодіжній збірних. І, безумовно, позначається на клубах, які часто змушені влаштовувати розпродаж, що аж ніяк не полегшує роботу тренера.

«Індепендьєнте» теж доводилося втрачати своїх найкращих вихованців. Серхіо Аґуеро тільки-но виповнилося 18, коли він перебрався до «Атлетико» за рекордну на той час суму. Це зараз дивитися на нього неможливо, а колись він променів футболом.

Славна історія клубу з Авежанеди є ще однєію причиною надмірної прискіпливості до кожного нового тренера. Нехай згадані вище трофеї залишаються єдиними за 23 роки, повернення «золотої ери» очікують із не меншим, іноді руйнівним, натхненням.

Зараз усі надії уболівальників «Інде» пов’язані з Аріелєм Холаном. Йому 56 років. І він дебютував як головний тренер два роки тому. Саме так, два роки тому. Щоправда у футболі Холан з 2003 року. За цей час він працював асистентом Хорхе Бурручаги (зокрема й у «Індепендьєнте») та Матіаса Альмейди. А до того Аріель був тренером із хокею на траві. Холан взагалі заслуговує на окрему детальну розповідь. Однак наразі значно важливішим є не його минуле, а те, що чекає на нього у хоч би найближчому майбутньому.

У попередньому своєму клубі («Дефенса і Хустісья») Холан зліпив дуже цікаву команду. Переважно з орендованих у грандів футболістів зробив непоганий колектив, ігрову поставу якого важко було сплутати з кимось іншим. Саме це й привабило у призначенні Холана до «Інде». Його стиль пасує традиціям «Рохо», його концепції достатньо глибокі, щоб оцінювати не лише результати, а й щось значно важливіше й масштабніше.

Але постало питання, що непокоїло найбільше: «Чи матиме він час втілити свої ідеї, якщо результату не буде одразу?». Адже таких тренерів, як Холан, дуже легко заклювати, розказуючи про їхню «непрактичність», «романтичність». А ще й у перших трьох офіційних матчах (усі на своєму полі) під його керівництвом команда забиває лише один м’яч. Хоч і були у цих поєдинках справді цікаві відрізки, стара хвороба нагадувала про себе. І знову гравців охоплювали знервованість та похапливість.

Тому важливо було не просто здобути першу перемогу, а й забити вволю. Вдалося це у виїзному матчі з «Патронато». Рубен Форестелло створив у місті Паранá міцну команду, що після історичного виходу до елітного дивізіону, поки що успішно вирішує найголовніше у такому випадку завдання. Виліт, принаймні зараз, «Патронато» не загрожує. А на своєму полі, до матчу з «Інде», клуб зі столиці провінції Ентре Ріос не програвав із вересня.

Голи, які забивав «Індепендьєнте» на стадіоні «Пресбітеро Бартоломе Грелла», ніби наздоганяли команду Холана з попередніх матчів. Хіба що цього разу частіше виходило вразити ворота після швидкої контратаки. М’яч або перехоплювався у центрі, або ж його підбирали біля свого штрафного й генерували нестримну швидкість, поєднану з вишуканістю виконання.

Ця перемога, попри переконливі 5:0, ще не вирішує усі суто психологічні проблеми. Тиск очікувань залишатиметься, й з кожним новим проявом кращої злагодженості у діях футболістів може й, навпаки, збільшиться. І це теж Холану треба буде вміти контролювати. Те, що поступово з’являється зараз, це краща здатність контролювати маневри груп гравців під час матчу, краща координація, зокрема й у діях без м’яча. Поступово вимальовується склад, що можна вважати основним, склад із оптимальною кількістю здатних інтерпретувати гру футболістів.

Найкращий із них — Вальтер Ервіті. У збірній Аргентини він був би незамінним. У збірній футболістів із європейських ліг він зіграв лише один матч. «Проблема» Ервіті у тому, що він ніколи не опинявся в якомусь заштатному клубі другого дивізіону європейського чемпіонату. Може, тоді у нього було б більше шансів зайняти гідне його таланту місце в національній команді.

Якось Ервіті зізнався: «Коли мені кажуть після матчу: «Ти красень, так бігав сьогодні», то мені стає соромно. Бігати може кожен. Мені ж значно більше подобається думати. Я захоплююся більше тим, хто прагне думати й грати, аніж тим, хто бігає».

Саме Ервіті має впорядковувати гру «Індепендьєнте» Холана, надавати їй глибини. Поруч із Вальтером легше дихатиметься юному енґанче Есекьєлю Барко. Після не надто яскравого для нього та збірної молодіжного чемпіонату континенту Барко продовжує сезон у значно сприятливішому для розвитку середовищі.

Також має шанс стати ще важливішим гравцем, аніж раніше, 24-річний Еміліано Аріель Ріґоні. Поки що саме він є найкращим бомбардиром команди Холана. Ріґоні ще з часів виступів у «Бельґрано» може зіграти на обох флангах, й це додає гнучкості середній лінії «Індепендьєнте», розширює її тактичний доробок.

Досить цікаво починає на правому фланзі оборони 20-річний Фабрісіо Бустос. Є у складі, на радість уболівальникам, й інші вихованці клубу. Проти «Патронато» з перших хвилин їх вийшло троє (Барко, Бустос та 20-річний центральний захисник Алан Франко), один — Мартін Бенітес — вийшов на заміну, а ще один — Хорхе Фіґаль був дискваліфікований. Також Холан вже використовував Домінго Бланко та Ґастона Тоньї.

Попри обнадійливу першу перемогу, ризиків залишається дуже багато. Зокрема й безпосередньо ігрових. Та якби ж це була найбільша проблема. Спадок останніх 15 років занадто отруйний, щоб сподіватися на спокійну та послідовну роботу з розвитку команди. Як це часто буває в аргентинському футболі, є кому працювати, є з ким, але невідомо, скільки це триватиме.