U17 World Cup: Аргентина? Бразилія?

Після перемоги «Барселони» над «Сантосом» у фіналі клубного чемпіонату світу 2011 року Пеп Гвардьйола сказав, що його команда «ставилася до м’яча, як, за розповідями мого діда, це робили бразильці». Мине ще трохи часу і таке порівняння здаватиметься анахронізмом. Ніхто просто не розумітиме про що йдеться.

Ще років 30 тому повірити у це було неможливо. Перше слово, що асоціювалося у футболі з вигадкою, магією — Бразилія. Якщо підшукувати епітети для стилю бразильської збірної зараз, на думку спадає стільки різних слів. «Огидний» є мабуть найм’якшим з усіх. І якби ж це стосувалося тільки першої збірної. Тоді можна було б спокійно звинуватити у всьому Дунгу й чекати на появу чарівника, що поверне душу бразильському футболу. Гра команди Ю17 у Чилі — доказ того, що проблема є значно глибшою, серйознішою.

Немає бажання, та й потреби, говорити про тактичну схему, використану тренером, про те, що вихід до чвертьфіналу це не так вже й погано, особливо на тлі Аргентини. Так, до речі... Аргентина. Офіційно найгірша команда чемпіонату. Три поразки. Один забитий м’яч. Австралія грала у футбол значно симпатичніше за цих «суперталантів, за якими полюють європейські клуби».

Можна, звичайно, згадати 1993-й рік. Тоді на Мундіалі Ю17 Австралія теж випередила Аргентину у групі. Тож можна зітхнути, сказати: «Буває». Нові, мовляв, виростуть. Як це сталося після фіаско 1993-го, коли за два роки команда виграла чемпіонат світу Ю20 і з невдах попереднього циклу у складі залишилося лише двоє футболістів.

Хотілося б у це вірити, та є один нюанс. Талановитою, але без тренерської думки, вже була команда Ю17 два роки тому. Видатний фахівець Умберто Ґрондона не заспокоївся й довів те покоління вже до провалу на турнірі Ю20 цього року. Тобто те, що ми бачили у Чилі вже не назвеш випадковістю. Знищено систему, що бездоганно працювала роками. Збірні різних вікових категорій вже давно не тренують ті, хто здатен сформувати футболіста. Ба, більше — сформувати футболіста аргентинського.

Хтось із «героїв» цього чемпіонату справді опиниться у Європі. Може навіть дуже швидко. Шлях вже прокладено, агенти без упину сновигають сюди-туди й везуть до Старого світу «товар» поки що зі знаком якості. Поки що. Бо так само, як і слово «Бразилія», слово «Аргентина» теж викликає певні футбольні асоціації. І знак якості пов’язаний саме з вихованням у футбольних традиціях обох країн, із розумінням цих традицій, з грою згідно з цими традиціями.

Наприкінці 2010-го в Аргентині проводили товариський турнір молодіжних збірних. Тоді коментатори каналу TyC Sports скаржилися, що деяких футболістів не відпустили їхні європейські клуби. І перейшли від цього факту до зовсім іншої теми. Зараз вона здається ще актуальнішою. Йшлося про те, наскільки аргентинським за своєю суттю буде гравець вивезений за океан у юному віці. Що у ньому залишиться рідного і що він втратить остаточно.

Адже залишають такі мігранти потужні школи, що дали світу незліченну кількість чудових гравців. І сталося це насамперед завдяки самобутності цих шкіл. Вони «ліпили» футболістів на образ і подобу аргентинську, і тому на них був такий шалений попит. Те саме стосується і школи бразильської. Казочки про хлопчиків з пляжу облишмо для дошкільнят. Система підготовки молодих футболістів у Бразилії є надзвичайно потужною. Але як і Аргентині вона опинилася у руках нездар.

Те, що відбувається зараз можна назвати «африканізацією» футбольного простору Бразилії та Аргентини. Вже не перший рік футбол Африки борсається у тенетах неоколоніалізму. Туди приїжджають брати гравців певного типу і сформовані ці вимоги зовісім не природним та логічним розвитком суто африканського футболу. Це вимоги колонізаторів, які ще й благодійниками при цьому хочуть виглядати.

У Аргентині та Бразилії ще не дійшли до вказівок такого штибу. Але великі школи намагаються перетворити на філії грошовитих містифікаторів. Національні збірні Ю17, Ю19 при цьому виявляються якимось непотрібним додатком. Працювати з ними на звичних засадах, заради виховання саме аргентинських та бразильських футболістів вже нема кому. Клієнт з Європи і так проковтне «товар», поки на ньому ще стоїть знак якості. Поки ще стоїть...

Південноамериканські футболісти десь з 1950-х років звісно ж дивилися у бік Європи. Тому що там майже завжди були значно кращі фінансові, а іноді й просто соціяльні умови. І вони безумовно їхали туди, але їхали вже сформованими у футбольному сенсі особистостями. І цим були й цікаві та потрібні європейським клубам.

Можливо комусь у Європі знадобляться й ті напівфабрикати, що виходили на поле у футболках збірних Аргентини та Бразилії у матчах чемпіонату світу Ю17. Болить від того, що якби їх одягнули у інші футболки, ніхто б навіть не здогадався звідки вони насправді.

Колись збірна Аргентини дивилася матч одного зі своїх найближчих суперників. Потім футболісти зізналися Сесару Луїсу Менотті, що їх вразила фізична міць збірної ФРН. «Вони ж нас розчавлять», — говорили вони тренеру. Менотті звернувся до гравця, що виріс у дуже бідній родині. «Знаєте, що, — сказав тренер, — якби хтось із цих блондинів опинився у Вашому районі, його б винесли звідти за три дні. А Ви все це витримали, та ще й чудово граєте у футбол. Тому не базікайте тут мені про те, хто сильніший та витриваліший».

Аргентинський футбол, так само, як і бразильський може бути сильним лише якщо зберігатиме своє коріння. Історія Мессі є винятком. Вона унікальна через різні обставини. Зокрема й через те, що він розкрився у тренера, чий дід бачив, як ставилися до м’яча бразильці.