Туніс – Сенегал 2:2
Дві команди-напівфабрикати, кожній з яких чогось не вистачало, аби продемонструвати у першому таймі гру, не зіпсовану надмірною кількістю помилок.
Ранній пресинг сенегальців ніби мав на меті замаскувати стартові повільність та нерішучість їхнього захисту, який вже на дев’ятій хвилині красиво розпороли Бекрі та Джомаа.
Щоб закріпити свою перевагу у рахунку, тунісцям не вистачало координованості та впевненості, що, наприклад, були помітні напередодні у грі єгиптян. Роже Лемерр довго шукав оптимальний варіант складу, але, мабуть, досі його не знайшов. Класу виконавців, що є у розпорядженні Лемерра, достатньо, аби команда різко не втрачала форму ігрової побудови, та все ж зміст гри тунісців далекий від найкращих зразків швидкого футболу, що показувала ця збірна кілька років тому.
Сенегальці, якби не помилка Жаїді, навряд чи б забили у першому таймі. Однієї хорошої атаки, яку завершив гострим ударом Ньянг, не вистачало для підкріплення безумовно серйозних, якщо вірити заявам гравців, амбіцій команди Касперчака.
Настирність сенегальців у відборі більше була схожа на примхи розбещеної дитини, яка довго щось вимагає, але тільки-но це отримує, одразу ж втрачає інтерес.
У першому таймі атаки збірної Сенегалу страждали від неакуратних передач, від занадто повільного розвитку наступу. Опорний хавбек тунісців Зуагі встигав відтягнутися і зайняти місце поруч із центральними оборонцями, і цей редут виглядав нездоланним, аж доки Жаїді зрадливо не відкрив супернику шлях до воріт.
Упродовж значної частини другого тайму тунісці немов переживали цю невдачу. Сенегальці, натомість, діяли дедалі активніше, і нарешті почали тримати м’яч як слід. Відзначитися вони могли більше, аніж один раз, але й цього ніби мало вистачити, бо попри відставання в рахунку тунісці виглядали мляво.
Захист сенегальців стримував непереконливі випади суперників і діяв значно впевненіше, аніж у першому таймі, аж доки Трауї могутнім дальнім ударом не використав малесеньку, на перший погляд, неточність оборони.
Ані рятівний м’яч Тунісу, ані покращення гри Сенегалу у другому таймі не переконали в тому, що ці команди здатні на щось серйозне. Рівень гравців обох команд ніби дозволяє сподіватися, що від них можна очікувати прогресу у ході змагання, та сумніви залишаються, бо спочатку їм ще треба «допрогресувати» до плей-офф.
ПАР – Ангола 1:1
А це може бути не так вже легко, бо дві інші команди цієї групи грали у значно свіжіший та емоційніший футбол.
За два роки Південна Африка та Ангола прийматимуть міжнародні футбольні турніри. У ПАР відбудеться чемпіонат світу, у Анголі — першість континенту. Різницю у масштабі прийдешніх змагань відображає масштаб змін у цих збірних за останні рік-два.
Ангольцям нема чого міняти. Більшість з тих, хто виводив команду на Мундіаль 2006-го, грають зараз і цілком здатні зіграти за два роки на домашньому Кубку Африки.
Південній Африці потрібна нова команда, і Карлос Альберто Паррейра працює над її створенням з непохитною свідомістю своєї правоти.
У обороні та атаці Паррейра залишив по одному досвідченому гравцю, у півзахисті — двох. Імена інших, маловідомі до початку турніру, вже зараз можна запам’ятовувати.
У захисті разом з Моррісом діють Масілела (лівій фланг), Млонґо (центр) та Мун (правий фланг). Обидва флангових оборонці працюють на максимальних обертах і невтомно баражують від свого штрафного майданчика до чужого. Впевнені підкати та жорсткість у силовій боротьбі є корисним доповненням до їхньої гри.
У середній лінії у парі із Аароном Мокоеною почав матч Шабалала, а тріо атакувальних хавбеків склали Пінар, Модісе та Морірі. Попереду був один Зума. Робота півзахисту виглядала особливо цікаво, оскільки помітно, що Паррейра прагне, аби команда не залежала від натхнення одного лише гравця середньої лінії. Кожен з трьох атакувальних півзахисників, а іноді й Шабалала, опинявся за диригентським пультом у той час, як Зума та «вільні» хавбеки вишукували вільні зони біля штрафного суперників.
Так Південна Африка відіграла перші 20 хвилин матчу. Ангола відповідала футболом простішим, але й у ньому була своя родзинка. Єдиний форвард Манушу миттєво реагував на кожну передачу, на кожен натяк на гостру атаку. Тож коли Флавіу прийняв у штрафному майданчику довгий пас від Ямби Аши, і м’яко віддав передачу у центр, Манушу вже шулікою налітав на м’яч.
Це на чемпіонаті світу у Німеччині ангольці були маленькою, скромною командою, якій приємно було гідно зіграти три матчі і отримати за це милостивих компліментів від гігантів світового футболу.
На рідному континенті у Анголи вже дещо інший статус. Тут це солідна команда, що знає собі ціну. Саме ця солідність і вміння не лише запобігти намірам суперника, а й відповісти своєю змістовною грою дозволили ангольцям утримати мінімальну перевагу.
Вчасний вихід Зе Каланги замість Фігейреду — доказ того, що ресурси у цієї команди не такі вже й обмежені — взагалі ледь не поклав край надіям юних південноафриканців.
Заміни Паррейри може не змінили гру кардинально, але принаймні його команда підтримувала вогонь атаки і у останні третині матчу роздмухала його настільки, що поразка Бафана Бафана виглядала б несправедливою.
Ван Херден забив, як і тунісець Трауї, неймовірної краси дальнім ударом. Але логіки та винагороди за наполегливість у цьому голі було значно більше.
