Збірна Камеруну Кларенса Зедорфа не справляла особливого враження у кваліфікації й не запропонувала нічого запаморочливого у першому матчі фінального турніру. На гру проти збірної Гвінеї-Бісау голландський наставник сконструював 4-4-2 із ромбом у півзахисті. Найближче до форвардів (Токо Екамбі та Бассогог) розташувався Шупо-Мутен. Навряд чи це найкращий кандидат для такої тонкої роботи, однак на якісь особливі тонкощі команда й не розраховувала. Атаки часто зароджувалися після довгих передач центральних захисників й були “мертвонародженими” із самого початку.
Це взагалі було притаманно діям кількох команд у стартовому турі. Якщо захист суперника розташовується компактно, то не варто обтяжувати себе тривалою і часто невдячною роботою у позиційному нападі. Простіше заслати м’яча вперед, аби щось там “нав’язати”.
Симпатичніше виглядав розвиток атак камерунців, коли гвінейці розгубили стартовий запал й не так регулярно відповідали своїми випадами. Ба, більше, вони навіть іноді пропускали за спини ті самі довгі паси, з якими б мали впоратися без проблем.
Камерунці ніби й спробували додати на початку другого тайму, розіграли найефектнішу свою комбінацію, але потім знову матч повернувся до стану динамічної порожнечі. І далі спрацювала ще одна тенденція першого туру. У деяких поєдинках забиті м’ячі не завжди вмотивовувалися логікою попередніх подій. Особливо якщо йшлося про стандарти. Яя Банана забив головою після подачі з кута поля, а ще за три хвилини Баокен, який оце щойно вийшов на поле скористався рикошетом від Сорі Мане й переправив м’яч у сітку. Цього, звісно ж, вистачило, щоб стартувати із перемоги, однак за рівнем організації гри команда значно поступається чемпіонам 2017 року, у яких саме добре продумані колективні дії впадали в око з першого ж матчу.
Хоча зрозуміло, що як завжди у складі камерунців достатньо кваліфікованих виконавців, щоб витягнути той чи інший поєдинок. Питання в тому, чи це спрацює проти сильнішого суперника. Щоправда, ще невідомо, скількох таких опонентів доведеться зустріти, бо типовою є радше ситуація самих камерунців. Принаймні в цій групі дещо схожі проблеми мала й збірна Гани.
І це попри те, що їхня десятка, Андре Айю, грає на своєму місці. Та все ж, хоч він і забив бенінцям, використовували його “за призначенням” не достатньо часто, а плеймейкерами раптом ставали ті ж самі центрбеки або ж Томас Партей. І тоді м’яч летів у нібито вільні зони, а Джордан Айю мав туди мчати й боротися із захисниками.
Матч навряд чи закінчився якось інакше, якби не безглузде вилучення Джона Бойє. Він мав жовту картку й раптом вирішив не пробивати штрафний зі своєї половини, а дати це зробити голкіперу. Суддя миттєво відреагував ще одним попередженням й на 54-й хвилині бенінцям додалося головного болю. Бо це ж треба було не просто атакувати, а спробувати робити це значно масштабніше, аніж раніше. Пощастило, що добре розіграли кутовий на 63-й, і Мікаель Поте оформив дубль. Адже потім ганці мобілізувалися настільки, що у меншости грали значно збалансованіше й не дозволяли супернику надовго закріпитися на своїй половині аж до останніх хвилин матчу. Бенінцям ледь не вистачило і цього, але на 91-й хвилині Муньє пробив головою вище воріт.
Якщо узагальнити враження від побаченого у першому турі, то можна зазначити, що найбільше сподобалася збірна Сенегалу. Це більш-менш відповідає дотурнірним очікуванням, але проблема команди Аліу Сіссе якраз в тому, що вона може зачаровувати на старті, а потім забуксувати у плей-оф.
Камерун - Гвінея-Бісау 2:0
Гана - Бенін 2:2
