Колумбія - Болівія 1:0
1:0 - Іван Ангуло, 63
Відтоді як наприкінці 1990-х молодіжну континентальну першість почали розігрувати за теперішнім форматом, колумбійці ніколи не йшли з поля без забитих м’ячів у перших двох матчах. Зараз це сталося і вперті пошуки голу набули в третьому матчі дещо трагікомічних ознак. Ударів вистачало, а суха серія тривала.
Болівійці постали командою значно скромнішою, значно пасивнішою, аніж проти господарів турніру. Зрозуміло, що щільний захист мав лише ускладнити життя супернику, в якого було стільки проблем попереду. Та для цього потрібно було виконати важливу умову — не помилятися бодай позиційно. Натомість виходило, що оборона болівійської збірної іноді занадто легко відкривала шлях до своїх воріт. І навряд чи це був хитрий психологічний прийом. Мовляв, колумбійці все одно не забиватимуть, тож і впевнености у них меншатиме.
В атакувальних маневрах збірної Колумбії знову багато що залежало від переміщень Толоси. Стартував він із лівого флангу, а кожен маневр десятки тягнув за собою зміни позицій партнерів. Дельгадо опинявся максимально високо, ближче до флангу рухався Вера, а Баланта опускався у центр захисту. Пересторога надмірна, бо навіть у середній лінії болівійці особливо не пресингували.
Лише на останніх хвилинах першого тайму в болівійців з’явилося щось схоже на контроль м’яча. Тоді й створили пару моментів, що взагалі могли б увігнати Колумбію в глибоку депресію.
Подвійна заміна у перерві покращила передусім роботу середньої лінії. Альварадо краще за Карвахаля розпочинав атаки. Корреа ж маневрував менше за Сандоваля, але його присутність у штрафному створювала додатковий тиск на центральних захисників. І якщо у матчі з Чилі міг час від часу невдало зіграти Антело, то тепер вже й Кінтерос грав не так надійно, як може. Саме він втратив рівновагу й не перехопив флангову передачу Дельгадо. Ангуло нарешті забив перший м’яч Колумбії на турнірі. Іван вийшов на заміну за 4 хвилини до цього й дуже добре вписався в гру, миттєво додавши динаміки.
Команда взаємодіяла на хорошому рівні як завдяки успішним відбиранням м’яча на чужій половині, так і кращій синхронності. Сновигання Толоси набули сенсу для кожного партнера, і Йєйсон видав свої поки що найкращі хвилини на турнірі.
Болівія ще менше думала про атаку, аніж у першому таймі. Аж раптом хвилини з 75-ї колумбійці віддали м’яч супернику. Оскільки Вісуете вже замінив тоді Ваку, скористатися цим його команда не змогла. Гарсія, щоправда, на 82-й хвилині дотягнув м’яч до ударної позиції й потурбував Кевіна Мьєра, однак колумбійці миттєво забрали м’яч знову (болівійці навіть не думали пручатися), і Толоса втратив ще пару нагод.
Бразилія - Венесуела 2:1
1:0 - Родрігу, 40; 2:0 - Родрігу, 81; 2:1 - Самуель Соса, 91
Якби роки три-чотири тому почути перед матчем, що одна з цих команд є чинним віце-чемпіоном світу, навряд чи виникли б сумніви, про кого йдеться. Та ще важче було б повірити у те, що Бразилія увесь другий тайм сидітиме на своїй половині. Проти Венесуели. Ні, сиділи добре. Захист грав чітко, великої кількості моментів суперник не створив. Пара центрбеків досить непогано протистояла Уртадо. На флангах не завжди встигали за Варгасом та Сосою, але ж серйозних проблем це не створило.
Запас міцности у бразильців відчувався, як і індивідуальна майстерність гравців, коли переходили в контратаки. Родрігу в обох випадках технічно і впевнено завершував комбінації. Спочатку Маркус Антоніу, а потім Ігор Гомес чудово йому асистували. Якраз такої гри від них чекали у першому турі.
І на початку цього матчу вони краще зорієнтовували атаки у бік воріт суперника. Венесуельці ж не збиралися відмовлятися від своєї гри тільки через те, що навпроти була Бразилія. Колись би тремтіли й виносили м’яч світ за очі. Зараз, тільки-но була можливість, комбінували великими силами. За дві хвилини до першого голу Родрігу ледь не відзначився Бонілья.
А до голу бразильців призвела помилка Мангани. Правоногий футболіст діяв на лівому фланзі захисту після вилучення Наварро у стартовому поєдинку. Це була його перша й одразу результативна помилка. Не зумів вибити м’яч лівою і за мить Маркус Антоніу вивів Родрігу на удар.
У першому таймі аргентинський арбітр цілком міг поставити пенальті у ворота бразильців. Це визнав і бразильський суддя Сандру Річчі, який оцінював роботу колеги для каналу SporTV .
Перевага у два м’ячі ніби більш ніж виправдовувала сидіння бразильців у захисті. Та після голу Соси (вдруге в цьому чемпіонаті він красиво пробив штрафний) був ще хороший момент у Ібарри. На 94-й хвилині півзахисник венесуельців пробив головою, і Феліпе допоміг уникнути конфузу.
Аргентина - Еквадор 0:1
0:1 - Алекс Альварадо, 55
Аргентинська молодіжка грала так, ніби запізнюється на потяг, який ще дуже далеко від станції. Запитати б, куди це вони біжать, та невідомо якою б була відповідь. Але ж бігли. “Інтенсивність” зашкалювала. Тільки думки було мало. Це при тому, що на полі було кому віддати останній пас.
Але справді тонкої, проникливої передачі довелося чекати до 50-ї хвилини (Альварес на Ромеро). А наступної до 86-ї (Альмада на Колідьйо). У цей проміжок часу Еквадор не лише забив, а й почав насолоджуватися грою. Вони якраз варіювали ритм. Ресабала міг притримати м’яч, накрутити кількох суперників. Плата, навпаки, мчав на високій швидкості.
До перерви тільки його ривки робили жвавішими атаки команди. Одного разу навіть забіг на позицію центрфорварда, а той, відповідно, навісив на Плату з правого флангу. Але все-таки без належного впливу Ресабали еквадорцям теж не вдавалося краще розставити акценти у своїх атаках.
Це вже з’явилося після голу Альварадо. Він дуже просто змістився в центр з лівого флангу й точно пробив у ближній кут. Аргентинці в цей момент, мабуть, створювали “інтенсивність” у інших зонах.
У компенсований час двічі небезпечно бив Гаїч. У обох поєдинках він виходив на кілька хвилин, і в обох встигав загрожувати воротам. Забити ще не вдається, але у матчі проти Уругваю, що стає вирішальним, цілком може з’явитися у стартовому складі.
Парагвай - Перу 1:0
1:0 - Браян Охеда, 53
За десять перших хвилин парагвайці створили три небезпечних моменти. Після одного очка у двох матчах вибір для них був очевидним. Жорсткий пресинг і стрімкий перехід до атаки. План цей втілювали блискуче. Тому й було стільки нагод вразити ворота приголомшеного суперника менш ніж за третину тайму. Охеда та Ньяманду розташовувалися досить високо, максимально обмежуючи простір для роботи з м’ячем. А потім вже наставала черга Родрігеса та Маріна, які швидко знаходили когось із пари форвардів. Ромеро та Кардосо дуже добре відкривалися, і найкращі атаки розвивалися на одному диханні.
Перуанці цілком могли бути задоволені результатом першого тайму (на 33-й та 37-й хвилині у Кардосо та Ромеро було ще дві хороших нагоди відзначитися), але аж ніяк не своєю грою.
Хоча ще до перерви команда “Турко” Ахмеда розібралася, як долати цей задушливий пресинг із допомогою коротких та середніх передач, не меншало втрат у наступній фазі. А це означало, що вкрай рідко м’яч потрапляв до Лопеса, Кончі чи Пачеко.
'
Тож у другому таймі збірній Перу потрібно було налагодити рух м’яча на чужій половині. І для парагвайців ключовим став гол-красень Охеди. Чи варто згадувати, що комбінація почалася з чергового перехоплення на чужій половині. Не дуже чітко зіграв пізніше й воротар Еміль Франко. Після голу парагвайці швиденько змотали вудки й закрилися біля своїх воріт.
Перуанці отримали м’яч у своє розпорядження. Але так і не пробили ешелонований захист команди Густаво Морініго.
