Катар – В’єтнам 2:2 (пенальті 3:4)
Фелікс Санчес вирішив, що проти в’єтнамців вистачить одного футболіста в опорній зоні. При цьому у складі залишився Салем Аль-Хаджрі, котрий не грав у попередніх матчах так близько до штрафного суперників. Тож він зрештою загубився, а команда втратила контроль над однією з можливих зон розвитку атаки.
За таких обставин тактична схема катарців не забезпечувала належної стрункости, а переміщення Моейна на лівий фланг не створювали чисельної переваги, бо що-що, а швидко перекривати вільний простір в’єтнамська збірна вміє дуже добре. Тож м’яч не часто гостював у їхньому штрафному. Катарці ніяк не могли знайти способи «під’єднати» усі лінії до колективної гри. Ще й центрфорвард Альмоез Алі перебував «поза зоною досяжности», постійно оточений чіпкими захисниками.
Щоправда оборонці забули, що така увага не повинна стати надмірною, коли суперник виконує стандарт. Альмоез чудово використав контакт, аби заробити пенальті.
Власні атаки в’єтнамці проводили так само, як і у попередніх матчах — маленькими групами, на швидкості, з постійним пошуком найвразливіших місць в обороні суперника.
Потреба зрівнювати рахунок змусила їх контролювати м’яч більше та довше, й такої ніби не надто суттєвої деталі вистачило, щоб катарці почали припускатися помилок. І якщо в’єтнамська збірна зуміла тричі вразити ворота значно краще за катарців організованої команди Іраку, то й зараз максимально скористалася з огріхів захисту.
Випробуваний у чвертьфіналі метод вирішувати долю епізоду ледь не приніс Катару місце у фіналі. Все-таки Альмоез Алі блискуче оріентується у штрафному майданчику і як би щільно проти нього не діяли, здатен хоч раз випередити опонента на секунду. Сталося це на вісімдесят сьомій, а вже за дві хвилини рахунок знову був нічийним. Ще одне підтвердження невпевнености катарців, які не зуміли ані зіграти у змістовний командний футбол, ані витягнути матч завдяки класу окремих виконавців. Упродовж матчу практично не було відрізку, коли катарці б контролювали гру й скеровували її за своїм сценарієм.
Навряд чи можна стверджувати, що усе сталося, як планували в’єтнамці, але ця команда знову довела, що має незламний дух. Зрештою у групі вони залишили позаду австралійців, а потім вибили двох інших претендентів на чемпіонство.
І ще й у серії пенальті в півфіналі не реалізували вже перший свій одинадцятиметровий. Надалі ж пробивали впевнено, а Буй Тьєн Йон парирував два удари.
2016-го у груповому турнірі чемпіонату Азії Ю23 В’єтнам програв усі три матчі. Цього року — має шанс здобути титул всупереч усім прогнозам. Рік тільки починається, а ми вже маємо першу історію «Попелюшки».
Узбекистан – Республіка Корея 4:1 (основний час – 1:1)
У обох матчах плей-оф збірна Узбекистану не надто була схожою на команду, що абияк прошкандибала крізь перший етап. В цьому матчі корейці прагнули віддати супернику м’яч, може, й з розрахунком, що це зажене узбецьку команду в незручну ситуацію. Натомість самі корейці втрачали можливості контролювати хід гри й поступово, як і в грі з Японією, півзахист команди Равшана Хайдарова почав домінувати на полі.
Вдруге поспіль можна було оцінити, чому Джавохір Сідіков виходить на поле під десятим номером. У стартових поєдинках про це можна було хіба що здогадуватися, а ось зараз його витончені передачі створювали гостроту біля воріт. Саме він вивів на удар Урінбоєва, коли рахунок було відкрито.
Якщо узбецька команда й планувала трохи більше уваги приділити захисту по перерві, то гол корейців й подальший сплеск їхньої активности були найкращим нагадуванням, як саме слід діяти проти цього суперника. Особливо ж, коли той залишився у меншости.
Хайдаров у ці хвилини нагадував своїм підопічним, щоб ті грали спокійно, бо попереду «буде ще півгодини». Це й справді допомогло не поспішати обов’язково виграти в основний час, хоча й шанси для цього були.
Часу було вдосталь ще й через те, що корейська команда захищалася досить механічно. Переміщення гравців були надто формальними й не позбавляли суперника простору та можливостей для поступового розігрування комбінацій. Така, лише зовні солідна, а насправді непевна побудова захисту заохотила до ударів здалеку, і опорник Азізжон Ганієв виконав свою спробу бездоганно.
