Катар – Республіка Корея 1:0
Акрам Афіф забив у контратаці, вигравши у швидкості в захисника й вразивши ворота з другої спроби. До цього ж, у позиційному нападі, м’яч рухався у катарців без чітких критеріїв й попри вагому присутність на чужій половині моментів не створювали.
Як і у деяких попередніх матчах розкутіше, впевненіше команда почувала себе, коли можна було увірватися до вільних зон. У другому таймі м’яч віддали супернику чи не з ледве прихованою радістю. Щоправда, до великої кількости гострих контратак це не призвело й, як часто буває у таких випадках, на останніх хвилинах нічого окрім утримання переваги вже не мало значення.
Корейці, які до перерви демонстрували мобільність у атаці гідну збірної Ю50, у другій половині не забили пенальті на самому початку й не використали чотири непоганих моменти з 79-ї до 87-ї. Тобто, був увесь традиційний набір притаманний фінальному штурму, коли ноги випереджають голову й залишається сподіватися, що у якихось епізодах вони випереджатимуть ще й захисників чи здивують воротаря.
В’єтнам – Узбекистан 1:2 (додатковий час)
Небо розщедрилося на сніжок. Упродовж першого тайму він не припинявся, тож довелося робити дві павзи, аби хоч лінії можна було бачити. У перерві взялися до роботи активніше й розчистили поле повністю. Через це другий тайм розпочався із затримкою майже на годину.
На снігу особливо комбінувати не виходило, що в одних, що в інших. Узбецька команда відкрила рахунок після кутового й надалі прагнула діяти збалансовано, не втрачати контроль над м’ячем й, що не менш важливо, над розташуванням своїх гравців після втрат.
В’єтнамцям нелегко було проводити їхні улюблені блискавичні атаки, тож вони намагалися насамперед перевести ближче до штрафного суперника, якщо не гру, то бодай боротьбу й заробити свій стандарт.
Зрештою саме так і сталося. Причому спочатку захисник узбецької збірної навіть прилаштувався біля штанги, але коли в’єтнамські футболісти миттєво наблизилися до воріт все ж відійшов. І саме у цей кут закрутив м’яча Вен Куан Хай.
Оскільки білого й так навколо було забагато, на другий тайм номінальні гості вийшли у синіх футболках й прагнули «розчистити» штрафний майданчик від «зайвого» з не меншою старанністю, аніж це робили раніше працівники стадіону. Ідея команди Равшана Хайдарова полягала в тому, щоб прискорити роботу з м’ячем й використовувати кожну можливість для удару.
Захист в’єтнамської збірної додав у відповідь в рухливости й трохи знівелював цей стартовий тиск. До якогось іншого розподілу володіння м’ячем це не призвело, однак, як і першому таймі, дало можливість час від часу переходити до атакувальних дій.
Наступний відрізок тиску збірної Узбекистану призвів до хіба що одного небезпечного моменту й запам’ятався спробою Достонбека Хамдамова зімітувати сніжинку. Але опустився він на газон у штрафному майданчику зі значною меншою грацією та значно більшою швидкістю. Арбітра це не переконало.
У додатковий час нічого суттєво не змінилося. На знову ковзкому полі одним було дедалі важче йти в атаку, інші ж мріяли про ще один подвиг у серії пенальті. Розраховувати збірна Узбекистану мала хіба що на стандарт. І на 120-й хвилині Сидоров, який вийшов на заміну за пару хвилин до цього, ударом з льоту замкнув подачу з кута поля.
