Sudamericano Sub-20: Ecuador - Peru, Venezuela - Argentina

Еквадор – Перу 2:1


З усіх учасників турніру збірна Еквадору чи не єдина повністю відмовилася від закордонних товариських матчів і обмежилася поєдинками з місцевими клубами.

Щобільше, ніхто з тренерського штабу команди не вивчав майбутніх суперників. Наставники вирішили, що значно важливіше спокійно підготувати своїх гравців, а суперники… А що суперники? З ними Еквадор грав на Панамериканських Іграх-2007, на яких здобув золото футбольного турніру, за два роки переможний склад суттєво не змінювався, тож ставка — на зіграність, що, на думку тренерів, не потребувала додаткової серйозної перевірки.


І у першому матчі саме кращий рівень командної взаємодії допоміг еквадорцям здолати збірну Перу, яка вийшла на поле без одного зі своїх лідерів, травмованого Ісмодеса. Замість вивчати суперників, еквадорці вивчили себе. Настільки досконально, що забивали ледь не на автоматі. А от перуанцям якраз знадобився час, вже у бойових умовах, розібратися що і як працює у суперників.


Гру в атаці у еквадорців робила четвірка (Мартінес, Монтеро, Рохас, Де Хесус) швидкісних, технічних футболістів, котрі постійними переміщеннями заплутували ведмедкуватих, на перших хвилинах, центральних захисників збірної Перу.


Лише після двох болісних ударів перуанці почали рейди на половину поля суперника. Враження від цих спроб залишилися неоднозначні. У перуанців є технічні, яскраві футболісти, але вкрай рідко вдавалося об’єднати їхні зусилля у щось схоже на командну гру.


У другому таймі гра балансувала між «динамічною рівновагою» та спробами перуанців запускати м’яч у боротьбу до штрафного майданчика, що і дозволило створити найгостріший момент у другому таймі.


Еквадор постав значно організованішою командою, кращою була взаємодія між лініями, і в атаці, і в захисті. Перуанці грали сплесками, але проти суперника, який добре вивчив себе, перуанцям якраз забракло впевненості у своїх аргументах.



Венесуела – Аргентина 1:1


«Нас не зрозуміють, якщо ми виграємо титул і не покажемо красивої гри», — запевняв напередодні чемпіонату тренер аргентинців Серхіо Батіста.


Після дебютного матчу не зрозуміло ось що: яку гру намагалася показати Аргентина?


Зрозуміло, що командам маленьким (навіть якщо вони, як зараз Венесуела, приймають турнір) буває простіше підготуватися до турніру, бо планка очікувань традиційно є вищою для грандів. І оцінюють грандів за іншими критеріями, вимогливіше, суворіше.


За цією шкалою Аргентина матч якщо не провалила, то була від цього на відстані кількох кроків. Якби венесуельцям вдалося краще вгамувати свої емоції і зіграти у деяких епізодах не лише на адреналіні, підсумок міг би бути для аргентинців сумним.
Монотонні атаки, яким хоч якось намагався додати яскравих фарб тільки Едуардо Сальвіо, нагадували повторення завченого тексту, суть якого осягнути не вистачило часу.


Нервово, не впевнено грав центр півзахисту, де не вистачало Сукуліні. Саме тут можна було згенерувати гру, дати необхідний імпульс атакам, але Бенітес з Бенавідесом не впоралися з цією роботою.


Венесуельці у всіх вікових категоріях вже не перший рік демонструють прагнення одужати від давньої хвороби південноамериканських футбольних «карликів» — надмірної поваги до грандів. Не дивує і те, що тільки у венесуельців молодіжку очолює тренер першої збірної. Він уже з цього віку вчить їх максимально розкривати свій потенціал. Так, він ще обмеженіший за аргентинський чи бразильський, але іноді буває цікавіше стежити за щирими спробами венесуельців стрибнути вище голови, аніж за повзанням народжених літати аргентинців.