Аргентина - Колумбія 1:0
1:0 - Хуліан Альварес, 43
Альварес пробіг повз м’яч. Це означало, що штрафний із лівого флангу подаватиме Франсіско Ортега. Але той зупинився після кількох кроків. Альварес у цей час зробив невеличке коло і різко закрутив м’яч під ближню штангу. Очікувати більшого від цієї аргентинської збірної вже було не варто.
Хоча на початку другого тайму, після заміни Рейєса на Дельгадо й переходу Вери до центру захисту, поки колумбійці звикали до перестановок, аргентинці вискакували на ворота з вражаючою регулярністю. І наче змагалися, як краще запороти момент. Головними конкурентами були Мароні та Гаїч. Причому ця запекла дуель почалася ще у першому таймі. Аргентинці попервах прагнули додати до традиційної безглуздої рухливости підключення більшої кількости гравців. Однак тривало це не дуже довго, а інших ідей не було. Добре, що хоч хитрий розіграш штрафного підготували на тренуваннях.
Колумбійці зі своїми двома забитими м’ячами у п’яти попередніх матчах справляли враження команди, зануреної у філософську рефлексію. Ніби метою було довести, що удари переоцінюють. Однак якихось інших способів вразити ворота Роффо Колумбія не запропонувала. Коли ж зіходили до традиційних, то спромоглися організувати лише пару спроб Корреа. Загубився на лівому фланзі Толоса, команді не вистачало більш чітких змін напрямку атаки, а чергова помилка Рейєса в захисті визначила зрештою результат першої половини. У другій, лад у захисті колумбійці навели хвилин за десять. І провели свій найкращий відрізок у матчі. Після виходу Енаморадо замість Валенсії перебрався у центр Толоса, схему поміняли на 4-2-3-1, м’яч рухався точніше, однак завершальних ударів було обмаль. Поступово зник і цей рух, тож аргентинці охоче утримували перевагу проти суперника, який, окрім щирої навали, нічого запропонувати не міг. Контратаки аргентинської збірної особливою винахідливістю теж не відзначалися. Лише одного разу непогано протягнув м’яч Баркетт, але пробив низом у руки голкіперу.
Еквадор - Уругвай 0:1
0:1 - Факундо Батіста, 62 (пен)
Ця мінімальна перемога здається, як це не парадоксально, більш закономірною аніж 3:1 на користь Уругваю на першому етапі. Еквадорці зіграли свій найгірший поки що матч на турнірі. Притаманні їм риси були виразно помітні хвилин тридцять. Регулярно йшли вперед флангові захисники, не втрачали збалансованости у середній лінії, що дозволяло швидко розпочати атаку після перехоплення м’яча. Можливо, більше міг зробити Ресабала, але в цілому ніяких ознак прийдешньої кволости не було. А якщо б Кампана на 25-й хвилині забив після хорошої подачі Альварадо…
В уругвайців вперше з’явився Томас Чакон, і це означало перехід з 4-3-3 до 4-2-3-1. З самого початку він доволі активно працював у пресингу, але звісно ж насамперед повинен був організовувати гру попереду. З цим виникали проблеми доки еквадорці не розклеїлися.
Сталося це у другому таймі й важко навіть визначити причину цього провалу . Уругвайці знову намагалися високо пресингувати? Але вони це і раніше робили, та й зараз тиск не був таким вже й ефективним. Де справді уругвайці почали переважати, то у центрі. Саме тут вони частіше вигравали боротьбу й відразу перебиралися на чужу половину більшими силами. Не так спорадично нагадував про себе Чьяппакассе, частіше знаходили партнерів по команді передачі Чакона.
Без звичної впевнености, захист еквадорців не впорався навіть з цим. Поросо збив Чьяппакассе у штрафному майданчику і Батіста, який схибив з точки в матчі з Парагваєм, цього разу пробив дуже впевнено.
Еквадорці спромоглися розіграти хорошу (і як потім з’ясувалося єдину) комбінацію аж за двадцять хвилин після пропущеного м’яча. І цього ледь не вистачило для нічиєї, однак Альварадо влучив у штангу.
Венесуела - Бразилія 2:0
1:0 - Ян Уртадо, 23; 2:0 - Ян Уртадо, 88
Зараз це вже не сенсація. Здивувала б перемога бразильців. Хоча треба їм віддати належне. З самого початку вони діяли значно динамічніше, аніж у попередніх матчах і Маркос Антоніу завдав першого удару вже на 4-й хвилині. Тільки от венесуельці вже не аутсайдери, яких може злякати активність збірної Бразилії.
Поступово вимальовувалася їхня гра. Продумана та виважена. І вперед м’яч доправляли не лише передачами на Уртадо, який зіграв просто неперевершено. Виходили з оборони й через короткий та середній пас, накопичували мінімальну перевагу в різних епізодах і зрештою створили свій момент. Іріарте ледь не зламав перекладину. Вже у наступній атаці нарешті забив Уртадо. Один із найкращих виконавців чемпіонату зачаровував усіх і без точних ударів, але тепер розкрився, як голеадор. Після ауту на правому фланзі він накрутив трьох захисників і пробив низом у дальній кут.
Бразильці зреагували швидко. Небезпечно били Жонас Торо, Емерсон, Луан. А другий тайм взагалі вийшов запаромочливим. Венесуельці ніби нагадали супернику, що від цієї гри можна отримувати насолоду, тож бразильці, які поступалися в рахунку вдруге за шість матчів, атакували значно краще, аніж проти чилійців. Венесуельці ж і вміло захищалися, і відповідали блискучими контратаками. Рейд Уртадо на 59-й хвилині нагадав один із проходів Джорджа Веа у “Мілані”. Форвард рушив до чужих воріт зі своєї половини, варіював швидкість, залишав позаду захисників. Тільки от на відміну від ліберійця не зумів завершити цей розкішний маневр точним ударом.
У протистоянні з добре скоординованою обороною, бразильці може не так часто опинялися на ударних позиціях, але енергійність обох команд гарантувала напружене видовище. Щомиті ситуація могла змінитися. Кожна атака була частиною обопільно гострої боротьби, а не випадковим спалахом натхнення.
Гол бразильців був би логічним із точку зору історії та регалій. Другий гол Уртадо (після подачі Соси з кутового та пасу головою Ансоли) був логічним продовженням дивовижної історії команди Рафаеля Дудамеля.
Родрігу це роздратувало настільки, що він стрибнув у ноги супернику в центрі поля.
