CAF Champions League: Чвертьфінали

У традиційному рецепті північно-африканського дербі є інгредієнти, що можуть зіпсувати всю страву. Зазвичай їх використовують дозовано, як спеції, що тільки підкреслюють смак, а не визначають його. Коли ж їхній вміст значно перевищує норму, це відлякує, спотворює враження про цю своєрідну кухню та її правила. Щось подібне ледь не сталося під час другого чвертьфінального матчу африканської Ліги Чемпіонів між туніськими клубами “Етуаль дю Сахель” та “Есперанс”.

Разом із “Клуб Афрікен” вони складають тріо найтитулованіших команд країни. “Есперанс” ставав чемпіоном Тунісу 28 разів, “КА” - 13, “Етуаль” - 10. Зустріч таких суперників у континентальному турнірі має особливий присмак, і перший матч це лише підтвердив. Напружений, видовищний поєдинок закінчився 2:1 на користь “Есперанса”. Усі м’ячі були забиті після стандартів. Але це не означає, що команди задихалися на полі, що їм не було де розігнатися попри досить насичену боротьбу.

Боротьба. Один із тих самих інгредієнтів, з якими слід поводитися максимально уважно. Щоб не забути про все інше, щоб не відволіктися занадто від роботи з м’ячем. У матчі-відповіді цього насамперед мали б уникати господарі, адже “Етуаль” мав забити, щоб пройти до півфіналу. На трибунах не те що яблуку, горошині не було де впасти. Стадіон клекотав, віддаючи неймовірну енергію своїй команді. Але тією енергією ще треба було розпорядитися.

Адже суперник мав цілком конкретне завдання. Його не надто цікавило змагання у мистецтві гри. Для цього у “Есперанс” був перший матч. Зараз, за мінімальної переваги, пріоритети змінилися. І тому цілком логічно, що гості прагнули насичувати кожен клаптик поля боротьбою. Завдання ж господарів полягало в тому, щоб її уникати. Не ухилятися, ні, але шукати способи оминати ці набридливі перешкоди, прокладати собі шлях до воріт планомірно та динамічно.

Попервах “Етуаль” зберігав ясність у всіх фазах гри. Однак поступово увага розсіювалася. У кожному епізоді суперник старанно руйнує твій задум і незабаром ти вже й не помічаєш, як метою стає “відібрати м’яч якомога швидше”. Нічого поганого у цьому бажанні, звісно, немає. Якщо різкість, притаманна подібній боротьбі (а тут ще й боротьба у дербі), не призводить до надмірної знервованости.

Ось це вже той випадок, коли страва втрачає смак, коли деталі стають на місце головної ідеї й час спливає у, здавалося б, такій необхідній, а насправді малопродуктивній штовханині. Бо навіть якщо вийти з неї переможцем, бракує чіткості в розвитку атаки. Ба, більше, навіть елементарний, начебто наступний крок зробити вкрай важко. І не тільки тому, що заважає суперник, а й тому, що ти сам вже не досить добре розумієш що і як слід робити. “Виграна” боротьба призводить хіба що до інших зіткнень. Ти очманіло сипеш у казан спеції, не помічаючи, що там ще немає ані шматка м’яса.

“Есперанс” така гра влаштовувала. Хаотична, розірвана на дрібнесенькі шматочки. На гостей не тиснула потреба будь-що вразити ворота й вони свої локальні успіхи у боротьбі за м’яч сприймали саме в такому контексті. З усіх цифр на табло “Есперанс” найбільше цікавили зіграні хвилини. Кожна з них наближала до загальної перемоги.

Парадоксально, що такий характер матчу не відбив бажання його дивитися. Навпаки, страшенно цікаво було стежити за цим, може, й не надто якісним із точки зору естетики, але напрочуд повчальним протистоянням. Ще й антураж тримав біля монітора. Адже в пам’яті був нещодавній приклад тегеранського стадіону “Азаді”, який за тайм допоміг “Персеполісу” забити три м’ячі у вже здавалося б програній дуелі в іншому, азійському, чвертьфіналі ЛЧ. Тоді суперник “Персеполіса” катарський “Аль-Духейл” ніби меншав на очах під впливом цієї оглушливої багатотисячної юрби.

У другому ж таймі матчу в Сусі “Етуаль” зумів навести лад у центрі поля. М’яч рухався краще, точнішими стали вузлові, визначальні передачі. На цю більш продуману гру суперника зреагував “Есперанс”. Чим менше часу залишалося до фінального свистка, тим уважніше гості ставилися до кожної можливості втекти у контратаку. Простого “обміну” відбираннями і втратами м’яча вже не вистачало, аби руйнувати задуми “Етуаля”, тож у відповідь треба було формулювати свої загрози, а не просто очікувати чергової хвилі чужих атак.

Із плином часу “Етуалю” дедалі важче було зберігати позиційний баланс. Годинник підганяв, потрібні були нові зусилля, щоб гідно завершити цей тиск. І у цьому вирі емоцій “Есперанс” дочекався свого шансу. Фуссені Кулібалі достатньо було прискоритися майже від центрального кола, щоб проскочити кількох суперників й опинитися сам-на-сам із воротарем. Цей гол вгамував навіть галасливу публіку.

Ще у двох парах вболівальники команди-господаря залишали стадіон розчарованими. Конголезький “Мазембе” зіграв 1:1 з ангольським “Прімейру ду Аґошту” після нульової нічиєї на виїзді. На своєму полі футболісти “Мазембе” примудрилися не реалізувати два пенальті. Та це ще дрібниці порівняно з тим, що коїлося у Касабланці. “Відад”, володар трофею, мав відігратися після поразки 0:1 від алжирського “Сетіфа”. Моментів марокканці створили на кілька матчів, тільки от м’яч летів куди завгодно, але не в сітку воріт.

Натомість єгипетський “Аль-Ахлі” досить упевнено розібрався з гвінейським клубом “Хоройя”. На виїзді “Аль-Ахлі” упевнено обмежив атаку суперника. У поєдинках групового етапу гвінейці запам’яталися цікавою роботою на флангах, а якраз там кисень їм перекрили повністю. А вже на своєму стадіоні “Аль-Ахлі” додав у потужності, й після першого м’яча вже не було особливих сумнівів в успіху команди Патріса Картерона.