Fútbol argentino: Аріель Холан

Тренування

Світанкова чистота нового дня прибирає усі перешкоди. Вчорашні сумніви розчиняються у цій прадавній свіжості. Робота, що чекає попереду, знову є улюбленою справою, а не механічною рутиною, якої хочеться притьмом позбутися. Навіть, якщо йдеться про аматорський спорт. Особливо, якщо йдеться про аматорський спорт. Адже у кожного є «основне» заняття. Хтось вже працює, хтось ще навчається. Однак для усіх ці вранішні тренування є лише ще одним викликом. Зовсім крихітним після того, як вони наважилися обрати цей вид спорту. Бо в Уругваї такий вибір щонайменше здається дивним. На весь Уругвай є тільки одне штучне поле, на якому мають тренуватися усі ці диваки та дивачки. Тож і час розподілити треба на всіх. І якщо жіночій збірній випало тренуватися о шостій ранку, скаржитися ніхто не буде. Особливо цей аргентинський тренер, для якого день починався ще раніше. А закінчувався іноді тим, що він засинав за столом, вивчаючи відеозаписи тренувань.

Відео

У кабінеті аргентинського журналіста Адріана Паенси було багато пронумерованих касет VHS, що заповнювали полиці уздовж усієї стіни. У комп’ютері Паенса зробив у Excel ретельний індекс ключових епізодів кожного матчу, з номером касети й тайм-кодом. Часто улюблену справу важко уявити без рутини, що впорядковує пристрасть й надає їй ще глибшого сенсу.

1998 року Паенса «підключався» до Інтернету. Провайдер прислав зробити це Хуана Пабло Гарсію, на якого архів журналіста справив неабияке враження. Однак Гарсія був впевнений, що технології вже дозволяють створити подібний архів лише з допомогою комп’ютера й саме «поєднання ідей та відео» стало його метою, бо він не сумнівався, що кабінет Паенси можна вмістити у ноутбук.

Гарсія уявляв, як тренер набирає прізвище футболіста й миттєво отримує епізоди з його участю. Втіленню цієї ідеї заважав тільки один крихітний нюанс — Гарсія не був програмістом. Тож Хуан Пабло придбав підручник й розпочав з нуля. Кілька років йому знадобилося, щоб крок за кроком наближатися до своєї мети й створити щось, що не було б соромно показати «справжньому» тренерові. Залишалося знайти «піддослідного».

Mac

Аріель Холан завжди вишукував будь-яку інформацію, що могла б допомогти йому в роботі, поліпшити якість тренувань й, відповідно, якість гри своїх команд. Для ідей, нотаток, схем та планів занять у нього були блокноти, кількість яких зростала щороку. Тож програма Хуана Пабло Гарсії захопила його одразу. Як тренер-практик він радо зголосився зробити усі зауваження, що вдосконалили б програму й, звісно, використати її у своїй роботі. Втіленню цієї ідеї заважав тільки один крихітний нюанс — у Холана не було ноутбука.

У принциповому протистоянні адептів Білла Ґейтса та Стіва Джобса Гарсія був на боці останніх. Він ніколи не сумнівався, що створити задуману програму зможе лише на комп’ютері Apple. Тож саме такий комп’ютер потрібен був Холану. І він продав свій старенький «Рено», аби придбати Mac й взятися до роботи.

Уругвай

Початок співпраці Холана та Гарсії збігся з призначенням Аріеля головним тренером жіночої збірної Уругваю з хокею на траві. Разом вони мандрували з Буенос-Айреса до Монтевідео, аби упродовж тижня проводити щоденні дворазові тренування. Окрім вранішнього заняття, Холан збирав своїх гравчинь ще й увечорі.

Гарсія фільмував усі тренування, завантажував відео до ноутбука, аби Холан міг проаналізувати зроблене. Тренер розумів, що будь-хто міг би пояснити, коли, хто й як помилявся. Його ж цікавило, як розробити методи, що виправляли б помилки та доводили до автоматизму правильні маневри. «Вони й так знають, скільки разів втратили м’яч. Я повинен із допомогою відео дати інофрмацію, що віддаляла б від цих помилок», — пояснював Холан.

І для цього тренер використовував кожну можливість. Коли команда їхала на гру автобусним маршрутом номер 1114, Холан по черзі кликав до себе хокеїсток кожної лінії й показував їм комбінації на ноутбуці, заради якого він продав свою автівку.

В Уругваї Холан працював два роки. Під його керівництвом команда, що до цього вважалася ледь не «порожнім місцем» завоювала бронзу на Панамериканських Іграх 2003. Аріеля розглядали як головного претендента на посаду тренера збірної Аргентини. А це вже зовсім інший рівень. Аргентинки входили й входять до еліти жіночого хокею на траві. Однак у 43 роки він вирішив присвятити себе іншій своїй пристрасті.

Асистент

До нового середовища Холан пристосовувався поступово. Важко було розраховувати, що футбольний світ одразу прочинить перед ним усі двері лише тому, що він розробив свою методику планування та аналізу тренувань. До «чужинців», та ще й з інших видів спорту, ставляться спочатку досить стримано. Та й сам Холан не проти був ознайомитися з усіма нюансами з допомогою Хорхе Бурручаги. Чемпіон світу взяв Аріеля до свого штабу у 2003-му. Тоді Бурручага очолював «Арсеналь» з Саранді. Згодом вони працювали разом у «Естудіантесі» та «Індепендьєнте». Після двох років на чолі академії «Інде» Холан знову приєднався до Бурручаги у «Банфільді», й зрештою вони ще раз тренували «Арсеналь».

У 2011-му Холана запросив до «Рівера» Матіас Альмейда, інший чудовий у минулому футболіст і доволі цікавий тренер, який мав повертати легендарний клуб до першого дивізіону. Пізніше Холан із вдячністю згадував обох своїх «наставників». У них були різні підходи, різні стилі, та це тільки збагачувало самого Аріеля. Він всотував та аналізував кожну крихту інформації.

Коли Холан закінчив перший клас школи, і з хорошими оцінками, мати змусила його залишитися на другий рік. «Вона вважала, що я був недостатньо зрілим, — пояснює Холан, — тож аби потім, у старших класах та університеті я не відставав від інших вона вирішила, що я мушу повторити програму першого класу». Те, що іншого могло б відрадити від навчання взагалі, Аріелю допомогло виробити звичку до постійного пошуку нових знань та навичок.

Сивий дебютант

Працювати тренером у хокеї на траві Холан почав у шістнадцять. Футбольну ж команду він самостійно очолив, коли йому було п’ятдесят чотири. Вистачило дванадцяти років роботи у футболі, аби знайшовся клуб, готовий скористатися методикою Аріеля Холана.

Клуб «Дефенса і Хустісья», що дебютував у Прімері тільки на рік раніше за Холана. У сезоні 2013/14 команду вивів до еліти Дієго Кокка. Після цього успіху Кокка перейшов до «Расинга», а «ДіХ» очолив Даріо Франко. Протримався він 29 матчів (повний короткий чемпіонат і перші 10 турів безрозмірного винаходу Ґрондони). Змінив Франко «Туру» Флорес, якого звільнили після п’яти поєдинків. Ось тоді й з’явився у першому аргентинському дивізіоні новий тренер.

Коли Холан очолив команду, вона була двадцять сьомою. У підсумковій таблиці «Дефенса і Хустісья» піднялася на шість рядків. Не таке вже й видатне досягнення, але робота Холана одразу привернула увагу.

Комплектування «Дефенси і Хустісьї» Холана було типовим для скромного клубу. У грандів намагалися взяти в оренду молодих футболістів, що шукали ігрову практику. І також запрошували ветеранів, які ще хотіли пограти у першому дивізіоні, однак вже не потрібні були топ-командам.

Не типовим був стиль цієї «Дефенси і Хустісьї», її ігрова постава. Динамічна робота кожного футболіста, постійні переміщення як для виходу з оборони через пас, так і для маневрів біля чужого штрафного майданчика. У молоді виростали крила від можливості проявити себе, ветерани ж повертали дещо забуте відчуття насолоди від гри. Підопічні Холана отримували задоволення від футболу й водночас у діях команди чітко простежувалася глибина тренерських задумів.

Адже Холан так само прагнув перемагати, як і будь-який інший наставник, що прагне досягти свого «як завгодно». У Аріеля просто не було в лексиконі такого поняття. Він, навпаки, хотів пояснити своїм футболістам якомога більше концепцій та ідей. Щоб вислів «як завгодно» стосувався імпровізації у конкретних епізодах, а не був ідеологією команди.

«Для мене футбол це динаміка, — казав Холан, — динаміка пасу та прийому, постійний пошук позицій, щоб розхитати захист суперника. Я впевнений, якщо атакувати продумано, з вигадкою, але дисципліновано, то й захищатимешся краще. Тому для мене захист починається з хорошої атаки і я вибираю футболістів, здатних робити це на полі. Такий підхід дає мені впевненість і я хочу, щоб саме так моя команда грала».

Мрії

Аріелю було чотири роки, коли батько вперше повів його на матч «Індепендьєнте». Відтоді Холан був палким шанувальником «червоних». Його дитинство та юність збіглися в часі із золотою ерою «Інде». За свої звитяги на міжнародній арені клуб отримав прізвисько El Rey de Copas (Король кубків). Досі саме «Індепендьєнте» належить рекорд за кількістю перемог у Копа Лібертадорес. Щоправда в останні двадцять з гаком років команда примудрялася встановлювати рекорди зовсім іншого штибу.

Так, у 2010-му вдалося виграти Копа Судамерикана. Але вже у червні 2013-го «Індепендьєнте» вперше в історії вилетів до другого дивізіону. На виправлення ситуації, як і раніше у «Рівера», пішов тільки один сезон. І одразу, у першому ж чемпіонаті після повернення, титул виграє «Расинг», найпринциповіший суперник.

Холан якраз невдовзі почав працювати у «ДіХ», до нього придивлялися, його вивчали, йому намагалися знайти якесь місце у каталозі аргентинських тренерів. На нове, незвичне завжди хочеться швидше причепити наліпку. В Аргентині журналісти вміють це робити не гірше, аніж будь-де.

Коли Холана уперше запросили на ефір програми Estudio Fútbol, ексцентричний Орасіо Паґані благав своїх колег: «Що ви причепилися до нього з цими дронами? Краще запитайте про гру його команди! Вони ж фантастично грають». Тим не менш використання дронів на тренуваннях стало однією з тем розмови. Холан спокійно, приязно усе пояснював. Йому, зрештою, приємно було вийти на значно більшу аудиторію. Як з’ясувалося, вивчали його тоді не лише журналісти. За роботою Холана пильно стежили й у клубі його серця. І у грудні минулого року, під час презентації нового тренера «Індепендьєнте», Аріель Холан щиро зізнався: «Я страшенно радий». Відколи він вперше побачив гру «Інде» минуло 52 роки.

Реальність

У жовтні цього року, після тренування, Холан їхав у машині свого асистента Хав’єра Телечеа. Неподалік від клубної бази їм перекрили шлях три мотоцикли й авто. До Холана й Телечеа підсів Беботе Альварес, ватажок barra brava «Індепендьєнте». Йому, та ще понад сотні таких самих «вірних збірній», заборонено вхід на стадіон «Лібертадорес де Америка». Одначе це не заважає Альваресу мати серйозний вплив на клубне життя.

Від Холана він почав вимагати 50 тисяч доларів у обмін на «підтримку трибун». «Усі інші тренери платили, а Ви досі ще цього не зробили».

Аріель, звісно, нічого цьому люмпену не платив. Останні кілька тижнів у нього та родини була особиста охорона. У таких умовах Холан привів команду до тріумфу у Копа Судамерикана. І за кілька днів після фіналу оголосив, що не зможе далі працювати в «Індепендьєнте» через «ситуацію, яку не можу ані толерувати, ані приймати».

Стиль

Якщо про дрони на тренуваннях писали ще коли Холан працював у скромному клубі, годі й казати про увагу до кожного матчу, до кожного рішення, коли він опинився у гранді. Особливо на початку сезону, після тих нервових матчів, що залишаються непоміченими, якщо їх проводить команда будь-якого апологета «результату». А от Холану треба було обов’язково дорікнути, вкотре назвати його «ліриком». Замовкнути довелося, як команда поступово опановувала вимоги тренера. За рік роботи «Індепендьєнте» Холана програв лише шість офіційних матчів. З першого жовтня поступилися одного разу, 0:1 парагвайському «Лібертаду», у першому півфіналі Судамерикани. Однак у матчі-відповіді, одному з найбільш емоційних під керівництвом Аріеля, взяли реванш 3:1.

І все ж найкраще гру команди характеризують не цифри. Холан чудово знав, як саме повинен грати кожен, хто вдягає цю червону футболку. Йому не треба було пояснювати, що таке стиль «Індепендьєнте». Дрони на тренуваннях, комп’ютерні програми і усе інше потрібні були йому заради того, щоб коли лунає стартовий свисток, його команда брала на себе очі кожного закоханого у цю дивовижну геометрію переміщень м’яча та футболістів.

«Я щасливий, бо щоранку прокидаюся й можу робити те, що мені подобається, — зізнається Холан. — Результати, хвала тривають у спорті доки триває успіх». Міжнародний трофей, здобутий у захопливому протистоянні з іншим легендарним клубом, на легендарному стадіоні — це, як не крути, успіх. Можливо, найбільший та останній у його кар’єрі.

І чомусь це зараз здається найменш важливим. Може, тому що ще більшою радістю було стежити за Холаном з перших його матчів у «Дефенсі». З найпершого кроку він не зраджував свій стиль, свої переконання. Дивакуватий приходень з іншого виду спорту став одним із найяскравіших тренерів Аргентини.

Майбутнє

…