A-League: Стартові конфузи "Вікторії"

Збірна Австралії не потрапила на чемпіонат світу 2002 року. Після домашньої перемоги 1:0 австралійці поступилися в Монтевідео 0:3, й на Мундіаль вирушила збірна Уругваю. До того Австралія ще тричі програвала у стикових матчах, тож чергова невдача ніби й не повинна була дивувати. Припадала пилом перша, й на той момент єдина, участь у фінальній частині Кубка Світу. Потихеньку занепадала й Національна Ліга, створена якраз після виходу на ЧС-1974. У Ліги не було ані нормального телевізійного контракту, ані достатньої спонсорської підтримки, а відвідуваність була такою, ніби глядачі опинялися на трибунах випадково.

Влітку 2002-го відбувся чемпіонат Океанії. У фіналі Австралія поступилася Новій Зеландії 0:1. Ось це вже проковтнути було значно важче. Не Уругваю зрештою програли. Та й як можна не виграти турнір із одним більш-менш серйозним суперником? Адже на початку ХХ століття в Англії, наприклад, гримів «Лідс» Девіда О’Лірі, у якому виблискували Харрі Кьюелл та Марк Відука. Австралійські футболісти дуже хорошого рівня грали й у інших англійських клубах чи у інших європейських чемпіонатах. Тому поразка від новозеландців здавалася дикістю.

Насправді ж ту невдачу легко було пояснити. З усіх «європейців» на чемпіонат Океанії приїхав лише Скотт Чіпперфілд зі швейцарського «Базеля». У Федерації елементарно не було коштів, аби зібрати найкращих. У тієї самої Федерації, що усіляко відбрикувалася, щойно уряд виявляв бажання трохи розібратися в її діяльності. І все ж після журналістського розслідування телепрограми Four Corners, що викрило серйозні конфлікти інтересів та зловживання, австралійський уряд створив спеціальну комісію на чолі з бізнесменом Девідом Крофордом.

Безжальні висновки комісії призвели до масових відставок у керівництві Федерації. Однак цього було замало. Після «звіту Крофорда» в Австралії створили нову структуру управління футболом, бо попередня своє віджила.

Надрукований у грудні 2003 року звіт проголосив «фінансово неспроможною» й Національну Лігу. Потрібен був новий чемпіонат, а не мало кому потрібне опудало.

А-Ліга стартувала 26 серпня 2005 року. За дванадцять сезонів вона справді стала досить міцним та цікавим проектом, як з точки зору бізнесу, так і суто спортивної. Проста структурно: 10 команд, регулярний чемпіонат у три кола. (Трохи мудрагельською виглядає хіба що система плей-оф, та без неї сезон А-Ліги вже важко уявити).

Простою є австралійська Ліга й у плані «побутовому». Ніхто не пнеться ставити понадсильні завдання. Тут, звісно, догравали деякі зірки, одначе пріоритетом є розвиток власних гравців й футбольної інфраструктури загалом. У заявці (мінімум 20 футболістів, максимум — 26) може бути не більше п’ятьох іноземців.

Власне на деяких із тих іноземців досхочу можна було надивитися у їхніх рідних чемпіонатах. А-Ліга ж приваблює можливістю «відкрити» для себе якогось цікавого гравця. Як, наприклад, Аарона Моя. А ще подобається конкуренція й непередбачуваність А-Ліги. Хоч за 12 сезонів і сформувалася група команд, що частіше за інших розігрують Великий Фінал, лише одного разу комусь вдалося стати чемпіоном двічі поспіль. А, наприклад, чемпіон 2016 року, «Аделейд Юнайтед», закінчив регулярку наступного сезону на передостанньому місці.

У поточному розіграші позаду три тури. І лише одне очко набрала у них команда, що найчастіше (5 разів) грала у матчах за титул й тричі його здобувала. Фіналіст минулого сезону, «Мельбурн Вікторі», розпочав із двох поразок, а третьої уникнув на останніх хвилинах. Після кожного з матчів ніби й можна було поскаржитися на долю. Перший програли через автогол, у другому проґавили контратаку саме тоді, коли налагоджувалася гра попереду, в третьому взагалі зробив дубль футболіст, що до цього забив 4 м’ячі за 16 років.

І все ж у кожному з цих матчів досить довго незугарно могла діяти й сама команда Кевіна Маската. У стартовому поєдинку із «Сіднеєм» «Вікторі» (як, до речі, і супернику) у першому таймі хронічно не вдавалося прискорити свої атаки. Чи то м’яч намагалися доправити до штрафного майданчика по центру, чи виконати передачу з флангу, однаковісінько кепсько виходило геть усе. Бесарт Беріша, найкращий у історії А-Ліги бомбардир, мав відтягуватися трохи назад, аби хоч якось дати лад цій какофонії.

У міжсезоння з «Вікторі» пішли два гравці саме з лінії атакувальних півзахисників. Фахід Бен Халфалла, щоправда, забив минулого сезону менше, аніж у двох попередніх, але його швидкісної роботи на фланзі поки що не вистачає. Що вже казати про новозеландця Марко Рохаса, котрий якраз у «Вікторі» провів два найкращих у кар’єрі сезони (2012/13 — 14 м’ячів, 2016/17 — 12).

Тож коли «Сідней» додав у другому таймі, мельбурнці залишилися на тому ж низькому рівні координації. Футболіста, подібного за впливом на гру до Мілоша Нінковича, у них так і не знайшлося. Маскат випустив юного Джошуа Хоупа, але той просив м’яч занадто «ввічливо», не наполягав на тому, що здатен знайти рішення. То воно й не знайшлося, бо зусиль Беріши точно було замало.

У наступному турі, у дербі, на полі вже з’явилися Джеймс Троїзі та Коста Барбарусес, які пропустили перший тур, бо грали за збірні Австралії та Нової Зеландії. З їхньою появою знадобилося менше часу, аби увійти в гру, трохи швидше встановлювався зв’язок між лініями, Беріша вже не повинен був робити все самотужки. Проблеми цього разу виникли у завершенні атак. І ось тут ніби й не потрібні Бесарту помічники й порадники, а таки не вдалося навіть йому щось вигадати, коли «Мельбурн Сіті» засів на своій половині утримувати мінімальну перевагу.

Лише у третьому турі (на виїзді з «Аделейд Юнайтед») вдалося нарешті отримати перевагу в рахунку й «Вікторі». Беріша бездоганно пробив головою після подачі Лероя Джорджа. Цей голландець вочевидь має замінити Бен Халфалла й дещо цікаве він встиг продемонструвати. Забив у дербі, асистував Беріші зі штрафного у наступному матчі. Та у нього, як і у всієї команди, ще забагато «порожніх», беззмістовних відрізків. Один із таких «Вікторі» «пощастило» видати одразу після того, як суперник зрівняв рахунок.

Добре, що хоч витримали боротьбу після голу Вінса Лії. «Юнайтед» до того спав незбудно, а потім тиснув добряче. Екс-футболіст Енді Харпер, коментуючи матч влучно зазначив, що «гравці «Юнайтед» прилипають до суперника, змушують його помилятися й одразу мчать у контратаку».

У першому таймі підопічні Маската не поступалися у причіпливості, а от у другому примудрилися залишити Лії вдосталь простору для удару з двадцяти метрів. Від поразки врятувала швидка реакція Мітча Остіна. Беріша, як завжди, зібрав навколо себе почт із захисників й один з них удар Бесарта заблокував, а вже потім настал черга Остіна.

Він був єдиним, хто вийшов на заміну до компенсованого часу. Команда поступалася, а Маскат зробив тільки одну заміну, ніби розуміючи, що усі найкращі креативні гравці вже на полі, й що саме на них треба буде здебільшого розраховувати упродовж регулярного чемпіонату. Тож і якість гри, і результати у найближчих турах (два вдома, чотири на виїзді) залежатимуть від того, як швидко й вправно вони знаходитимуть найкращі варіанти побудови атак. Перші матчі були більше схоже на чернетки. Варто не баритися й починати писати начисто. Адже за всю історію Ліги «Мельбурн Вікторі» лише тричі не вдалося потрапити до плей-оф й уявити собі цю стадію без МВ так само важкувато, як і без мудрагельської системи розіграшу.